Управління вартістю ПАО "Райффайзен Банк Аваль"

Як бачимо, кардинальних змін у структурі власного капіталу не відбулося, однак слід відмітити зміну знаку перед статтею нерозподіленого прибутку. Причиною від’ємності цієї статті став від’ємний фінансовий результат банку за 2009 рік. Причини короткострокової збитковості банку описано нижче.

Таблиця 1.5 показує формування фінансового результату банку у 2008 та 2009 роках. Можемо спостерігати значну вагу процентних доходів у загальних та збільшення їх частки за 2009 рік. Це пов’язано в основному із коливаннями валютних курсів та збільшенням грошового потоку від погашення кредитів у гривневому еквіваленті.

Необхідно звернути увагу на збільшення долі витрат на формування резервів з 21,81 до 46,05%% у загальних витратах банку за рік. Вкажемо основні причини, яки примушують банк нести та формувати ці витрати. В основному це вимоги вітчизняного законодавства щодо порядку формування цих резервів. Інструкція НБУ передбачає моніторинг кредитними підрозділами банку кредитного портфелю та присвоєння кожному кредиту відповідного класу якості, а кожному позичальнику – класу платоспроможності. За присвоєними класами заборгованості по кожному кредиту у відповідності до імовірності неповернення кредиту формується резерв – від 2 до 100% від залишкової заборгованості за кредитом, що оформлюється кореспонденцією рахунку витрат банку та рахунку резервів. Відповідно, при погіршені якості кредитного портфелю зростає вірогідність неповернення кредиту та збільшуються резерви. Фактично банк не робить жодних перерахувань коштів, тобто фізичний рух вартостей не має місце, але віднесення резервів на витрати скорочує прибуток банку, який він може направити на виплату дивідендів та розвиток.

Таблиця 1.5 Формування фінансового результату ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008-2009 роки

Описане вище має два наслідки. По-перше, у короткостроковій перспективі це є корисним, адже у разі наявності збитків банк не платить податку на прибуток. По-друге, при нормальному погашені кредиту сформовані резерви стануть доходами банку, а отже відкладені податки все одно доведеться сплачувати. Однак, як каже золоте правило фінансового менеджменту, грошу зараз коштують дорожче, ніж грошу через деякий час, а отже, банк має вигоди від відстрочення податкових зобов’язань, скорочуючи вихідний грошовий потік.

Крім того, слід зазначити, що маніпуляції при формуванні резервів також можуть мати місце, адже оцінка кредитоздатності позичальника стикається з досить значним обсягом збору документів про підтвердження фінансових можливостей конкретного клієнта, а отже, можна сформувати додатковий резерв при нездатності позичальником подати офіційну довідку про доходи чи «красиву» фінансову звітність (для фізичних та юридичних осіб відповідно).

Отже, якщо прийняти, що відрахування до резерві не змінилися, можна побачити, що банк за 2009 рік отримав прибутку у три рази більше ніж за попередній рік. Це вказує на двоякість фінансової звітності банків та необхідність більш глибокої комплексної оцінки порядку формування фінансових результатів.

Після розгляду вертикального та горизонтального аналізу фінансової звітності банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» перейдемо до аналізу фінансових коефіцієнтів та показників, таблиця 1.6. Формули розрахунку показників наведені у додатку Б.

Як бачимо по коефіцієнтам співвідношення власного капіталу та залучених коштів і регулятивного капіталу та сукупних активів, зобов’язання та активи банку досить захищені від можливих непередбачених витрат власними коштами; перевищення над нормативним мінімумом у середньому складає 150-200 %.

Мультиплікатор власного капіталу банку показує вартість активів, які були нарощені у ході діяльності банком. У ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» цей коефіцієнт дорівнює відповідно у середньому 7,7-8,5. Показник фінансового важелю банку у середньому дорівнює 7,5-7,9, цей показник відображає середнє перевищення рентабельності власного капіталу на рентабельністю активів банку (ROE над ROA). Він зображує вигоду, яку отримує банк від залучення коштів та їх розміщення як кредитних незважаючи на необхідність сплачувати відсоток по залученим коштам.

Аналізуючи співвідношення вартостей дохідних активів та платних пасивів слід зазначити несприятливу тенденцію до скорочення дохідних активів. Це сталося через скорочення обсягів кредитування та зменшення вартості портфелю через погашення кредитів та формування резервів. У подальшому банку необхідно вирівнювати це співвідношення у напрямку зростання.

Аналізуючи точку беззбитковості банку (середня дохідність по активам банку, за якої він зможе повністю покрити непроцентні витрати без отримання прибутку), слід зазначити, що установа досить міцно тримається на ринку, до перетину точки зниження дохідності скорочення маржі має скласти у середньому 2%.

Таблиця 1.6 Фінансові коефіцієнти та показники ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2009

Слід зазначити, що у 2009 році процента маржа банку зросла, а отже це означає посилення міцності банку у фінансовому плані, про те саме каже і середній спред за операціями.

Проведений аналіз свідчить про стабільну позицію банку на українському ринку, однак слід зазначити, що аналіз носить досить консервативний характер та не враховує взаємодію банку та зовнішніх факторів, які здатні оцінити діяльність керівництва банку.

2 ПРОЕКТНА ЧАСТИНА

2.1 Принципи вартісного управління комерційною організацією

Питання створення максимальної вартості у процесі управління комерційною організацією почало активно розвиватися у 70-80-х роках у наукових колах, а як складова практичного стратегічного управління – у 90-х роках ХХ ст. Необхідність створення вартості для акціонерів, а опосередковано — для інших заінтересованих у успіху організації сторін, має багато емпіричних підтверджень, що показують ефективність принципів орієнтації менеджменту компанії на максимізацію її ринкової вартості. Це призводить також і до більшої ефективності економік країн, що функціонують за ринковими принципами і у яких існує диктат пріоритетів безпосередніх власників компанії, її акціонерів.

У подальшому в рамках цьому курсовому проекті ми будемо розглядати організацію виключно як комерційну структуру, справжньою метою якої є максимізація корисності для акціонерів компанії (під акціонерами можна розуміти також і учасників компанії, у разі, якщо розглядається компанія типу LLC (ТОВ). Слід зауважити, що попереднє твердження не приводить до неспроможності цілі, що спрямовані на інші ринкові пріоритети для компанії: завоювання n-ої долі ринку, збільшення продажів до якогось рівня та інше. Всі цілі та установки подібного роду опосередковано приводять компанію до основною мети — максимізація вартості для акціонерів, аж вони є інструментами, які обрав менеджмент компанії для досягнення цієї мети.

У процесі створення вартості як результату реалізації управлінських рішень, менеджмент компанії має відповісти на наступні запитання:

—              Яким має бути набір цільових нормативів та індикаторів, який допоможе зорієнтувати дії та оцінити результати менеджменту компанії?

—              Як можна узгодити управлінські рішення із завданням створення вартості?

—              Якими мають бути програми матеріального та нематеріального стимулювання персоналу у процесі створення вартості?

—              Як ми можемо вбудувати принципи вартісного мислення у корпоративну культуру та цінності?

Для відповіді на запитання, як керівництво компанії може виміряти зростання вартості компанії, розглянемо деякі моменти. Під створенням вартості для акціонерів прийнято називати створення позитивного вільного грошового потоку (у подальшому — FCF, Free Cash Flow), який формується у процесі діяльності компанії. Це поняття не є еквівалентним до різних показників прибутку компанії. Різниця полягає у принципах формування FCF та чистого прибутку: у першому випадку при розрахунку ми знаходимо різницю між вхідними та вихідними фінансовими потоками компанії, тобто безпосереднім рухом грошових коштів та їх найбільш ліквідних еквівалентів, у другому випадку — різницю між нарахованими (необов’язково монетарними, тобто тими, що мають матеріальне втілення у вигляді грошових коштів на момент утворення), ще не отриманими, доходами та видатками компанії за аналізований період.

Наявність стабільного FCF у продовж багатьох періодів є результатом грамотного управління не тільки фінансовою діяльністю компанії, але і правильним управлінням операційною, інвестиційною діяльність, політикою компанії щодо управління персоналом та рівнем інвестицій у НДОКР. Водночас, наявність стабільного притоку грошових коштів є необхідним елементом реалізації будь-яких задумок керівництва компанії. Слід зауважити, що велика величина FCF у якийсь конкретний період часу не є гарантією того, що компанія знаходиться у відмінному фінансовому стані, те саме можна сказати і про від’ємний FCF у один із періодів.

Однак, для того, щоб компанія могла досягти своєї первісної мети, а саме, задоволення вимог власників, обсяг їх доходу, який виражається як деякий потік грошових коштів, який акціонери (інвестори, засновники, та ін., у подальшому ці поняття будуть використовуватись як синоніми) отримають як винагороду за ризик вкладення коштів у цю компанію, має бути на рівні або більше очікувань згаданих інвесторів.

Під очікуваними доходами у фінансовій теорії розуміють такий процент від вкладень, який очікує отримати інвестор у вимірі його особистих переваг та підходу до особистого сприйняття співвідношення «дохідність/ризик» (під ризиком у свою чергу розуміють імовірність отримання доходу, меншого за очікуваний). Очікувана дохідність не є функціональною залежністю, але вона підпорядкована безлічі факторів, які формують сприйняття інвестором або акціонером компанії, у яку він вкладає свої кошти та не є постійною величиною. Із розвитком економіки країни, її ринків, економічного рівню відносин змінюються і стратегії інвесторів.

Отже, для задоволення вимог акціонерів компанія має надати їм той обсяг доходу у вигляді дивідендів (чи відсотку для кредиторів), який вони очікують. Та частина FCF, яка перевищує сплачені дивіденди, реінвестується у компанію на ті цілі, які є найбільш пріоритетними у досягненні мети компанії. Це може бути фінансування обігових коштів, інвестування у позаобігові активи, фінансування НДОКР та інше.

Дивідендна політика компанії може бути різною, фактором визначення обсягів дивідендів, що будуть надані у конкретному році є очікування акціонерів компанії, фінансовий стан компанії, та здатність керівництва компанії показати акціонерам перспективи розвитку компанії. Останній фактор є важливим у разі, якщо очікування акціонерів не збігаються із реальним обсягом дивідендів, який можна виплатити акціонерам у конкретний період часу.

Вибір акціонерами графіку отримання доходів у вигляді дивідендів базується знову ж таки на очікуваних рівнях дохідності для активів (компанію також можна представити як окремий актив). Оцінка корисності доходів, що будуть отримані на різних часових діапазонах, втілена у моделі дисконтованого грошового потоку. Основним математичним виразом, що показує суть даного методу, є наступне:

                                                                   (1)

де n — кількість періодів, упродовж яких актив буде формувати грошові потоки;

r — коефіцієнт дисконтування, очікувана дохідність для акціонерів;

t — номер періоду;

CF — грошовий потік, який може бути використаний у якості доходу власника активу.

Основним висновком, який треба зробити з цієї формули, є те, що внутрішня вартістю того чи іншого активу є очікувані у подальшому грошові потоки від його функціонування з урахуванням альтернативних можливостей вкладення коштів для подібних активів.

Ця модель базується на основному принципі, який формулюється як те, що інвестиції створюють нову вартість, якщо віддача від них буде більшою, ніж від подібних інструментів інвестування із тією ж мірою ризику — такий підхід побудований на понятті економічного прибутку, тобто перевищенні дохідності компанії над середньоринковою дохідністю. Існують тисячі модифікацій цієї моделі, але принципово вони не сильно відрізняються від базової моделі.

Отже, якщо доходи у майбутньому із урахуванням альтернативних можливостей вкладення будуть більшими, ніж поточні можливі доходи, раціональний інвестор має обрати ті доходи, що очікують його у майбутньому. Але також до факторів, що визначають цінність компанії для акціонерів є те, із яким темпом ростуть її грошові потоки. Цей показник впливає також на фактор у моделі дисконтованого грошового потоку: із більш інтенсивним зростанням доходів компанія буде мати більшу вартість, ніж та, яке показує незначні темпи росту.

Після показу принципів оцінки вартості компанії, необхідно перейти до того, як керівництво компанії може максимізувати вартість компанії. Не дивлячись на пріоритетність та необхідність вартісної орієнтації менеджменту компанії, FCF у якості ключового індикатору ефективності (або KPI, Key Performance Indicators) важко використовувати через велику кількість факторів, що його утворюють. Для цих цілей необхідно використовувати інші показники.

Для менеджменту компанії, у завдання якого покладено збільшення вартості для акціонерів, корисними будуть такі індикатори, як ROIC, ROE та темпи росту доходів компанії та попередніх індикаторів. Темпи росту тих чи інших показників ефективності компанії найдоцільніше використовувати у ролі порівняльної бази до запланованих темпів росту того чи іншого показника Перший та другий з вказаних індикаторів розраховується, як:

                                                                   (2)

де NOPLAT — чистий прибуток та сплачені відсотки за довгостроковими кредитами та емітованими компанією облігаціями.

                                                                            (3)

Для деталізації показників корисним буде структурування їх на окремі компоненти, що безпосередньо формують показники ROIC та ROE та показують їх безпосередню участь у створенні вартості компанії. Приклад для ROIC наведено нижче на малюнку 2.1.:

Рис. 2.1 — Дерево вартості компанії

Як бачимо, кожна наступна гілка дерева вартості виділяє у кожному окремому факторі, що формує вартість, декілька факторів, що формують останній. Відповідно, кожний показник має бути закріплений за одним чи декількома підрозділами. У процесі формування набору нормативів слід використовувати не тільки фінансові показники, але і набір операційних індикаторів, що є характерними для того чи іншого підрозділу компанії. Це необхідно через відсутність у операційних менеджерів та рядових співробітників важелів безпосереднього впливу на фінансові показники діяльності, але наявність операційних показників дозволяє менеджерам управляти саме ними. Операційні показники впливають на фінансові, що узгоджує процес управління вартістю компанією. Кількість показників має бути невеликою – оптимальним є 10-14 показників-індикаторів.

Ще однією категорією показників, які дозволяють оцінити роботу менеджменту компанії, є група показників, що засновані на ринкових цінах акцій компанії. Найбільш уживаними є показники MVA (market value added, ринкова додана вартість) та TRS (total return for shareholders, загальна дохідність для акціонерів). Розрахунок показників проводиться наступним чином:

                (4)

                                                                            (5)

де Pt та Pt-1 — ринкова ціна акції компанії у поточному та базисному періоді відповідно;

D — дивіденди, що було сплачені за період.

TRS, таким чином, показує, який приріст цінності змогли отримати акціонери компанії за той чи інший період. Звичайно для оцінки цього показника беруть період у 1 рік, а для виявлення тенденцій по показнику – інтервал у 3 роки. Щодо MVA, цей показник є аналогом коефіцієнта Р/В (price/book, ринкова ціна акції/номінальна вартість акції).

Особливістю MVA є те, що він показує очікування ринку стосовно перспектив компанії, дає змогу оцінити здатність менеджменту компанії оправдати ці очікування. Всі більш-менш значні зміни у менеджменті компанії, структурі доходів та витрат, інформація про інвестиції у той чи інший проект та зміни у зовнішній сфері факторів знаходять відображення у коливанні ринкової вартості акцій компанії. Незважаючи на те, що фондовий ринок не обов’язково є абсолютно ефективним, він здатний у повній мірі оцінити реальну вартість компанії та передбачити її перспективи, вносячи корективи у ціну акції компанії.

Розглянемо тепер процес інтеграції вартісного мислення у загальну систему цінностей організації. Зміна параметрів стратегічних пріоритетів компанії у процесі переходу на вартісне управління є першим, що має зробити компанія для цього переходу. Для нормального просунення змін у компанії безпосередньо менеджмент компанії має показати прикладом свою віру у нові пріоритети та не уклонятись від корекції своїх рішень, що призведуть до створення більшої вартості, у разі непопулярності таких рішень або їх негативного впливу на короткострокові результати діяльності компанії. Прикладом таких рішень може бути збільшення видатків на НДОКР чи відмову від партнерства з контрагентами, у разі якщо зміна зв’язків приведе до додаткової економії та покращенню діяльності компанії. Слід зауважити, що у процесі управління менеджмент може зробити для себе деякі допуски, які дозволять не одразу кардинально змінювати ситуацію, але діяти у контексті нових цінностей. Це дозволить уникнути зайвої турбулентності для компанії та не створювати стресових ситуації.

Ще одним із необхідним факторів, який має враховувати менеджмент компанії у процесі внесення змін до стратегічних пріоритетів, це особливості організаційної структури компанії. Не існує однієї універсальної організаційної структури, реструктуризація старої механістичної структури до органістичної також не буде панацеєю у розвитку компанії. Необов’язковою буде глибока реструктуризація компанії, але необхідним буде урегулювання деяких важливих характеристик організаційної структури компанії, що переходить на вартісну орієнтацію. Першою з характеристик є розподіл відповідальності між виконавцями того чи іншого проекту або завдання. Відсутність такого розподілу унеможливлює контроль за виконанням нормативів, вкладом кожного підрозділу до кінцевих результатів діяльності компанії. Також важливим є урегулювання координації дій елементів організаційної структури у відповідності до загальних для фірми цінностей та цілей компанії, це є необхідних для направлення всіх векторів діяльності до одного напрямку — мети організації та усунення можливих конфліктів міжгрупового типу між окремими ланками структури.

Переорієнтація компанія до зміни пріоритетів, оновлення системи ключових показників діяльності, перерозподіл у організаційній структурі — все це потребує досить довгою роботи. Перші позитивні результаті у вигляді випередження росту компанії у порівняні із зростанням ринку чи значного росту курсу акції (знову ж таки – потрібний для компанії результат є функцією від мети, яку вона обрала із самого початку), з’являться не одразу. Орієнтовний період адоптацій компанії – 2-3 роки, тобто середньостроковий часовий інтервал.

2.2 Стратегічне управління вартістю ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та приклад проведення оцінки банку

Спрямованість рішень та дій менеджменту групи Райффайзен Інтернаціональ до максимізації вартості, що формує дохід акціонерів, є одним із головних пріоритетів у розвитку компанії. Зміна стратегічних планів компанії, що відбулася у 2001 році та інтенсивне проникнення на нові ринки Східної Європи, було зумовлено переважно мотивами максимізації дохідності для акціонерів. Головним економічним фактором формування інтересу інвесторів із Західної та Центральної Європи до банківського ринку Східної Європи та України є більш висока рентабельність капіталу, наприклад: у Європі цей показник не перевищує 7-8 % (2006-2008 роки), в Україні середня величина ROE — 13,10% (2007-2008 роки), та значні показники зростання, які показував ринок у 2005-2008 роках — близько 47,70% приросту кредитного портфелю системи. Звичайно, значна частина операцій у період найбільшої експансії банків з іноземним капіталом мала високоризиковий характер, що характерно для ринку України в цілому та через недостатньо високу економічну грамотність учасників економічних відносин. Однак, на 01.01.2010 року іноземна частка у 35,80% у сукупному банківському капіталі вказала, що менеджмент іноземних банків не бачить специфічних передумов до скорочення своєї присутності на ринку.

Вплив керівництва західних материнських компаній на рішення, що приймаються менеджментом українських банків із іноземним капіталом, формує систему цінностей та загалом підвищує культуру ведення бізнесу. Більшість банків поряд із офіційно задекларованими цілями у вигляді установок типу «залишатись лідером ринку банківських послуг в Україні», основною своєю стратегічною метою ставлять саме максимізацію своєї вартості як інтегральний показник, що одночасно є результатом високих показників сплачених дивідендів для акціонерів, інтенсивного зростання експансивного типу та зміцнення структури організації та її стійкості до дестабілізуючих зовнішніх факторів.

Основними перевагами стратегії банку є грамотна політика у спрямуванні основних вкладень у найбільш прибуткові напрями бізнесу. Основним та найбільш притаманним для банківської установи активом з позиції відношення «дохідність/ризик» є кредитування своїх клієнтів шляхом фінансування їх діяльності чи потреб за допомогою акумульованих ресурсів. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» упродовж 2006-2009 років намагався балансувати розподіл вкладень одночасну і у корпоративний сегмент, (частка кредитів корпоративним клієнтам у загальних – 43%) і у приватний сегмент, на кредитування споживчих потреб. Необхідність ведення діяльності на цілком полярних один до одного за характером потреб сегментах ринку призводить до збільшення видатків на кожний вкладений долар банку через неможливість поглиблення спеціалізації банку. Однак, повний перехід на вузьку сегменту спеціалізацію не є рішенням проблеми пошуку найбільш вигідного вкладення коштів: через досить низьку концентрацію на ринку банківських послуг для розширення у бізнес портфелі частки клієнтів одного сегменту необхідно застосовувати стратегію проникнення на ринок, що може супроводжуватися жорсткими «війнами» із конкурентами задля відбивання додаткової частини ринку. Описані вище дії не завжди є корисними для банку як з економічної, так і з маркетингової точки зору. Диверсифікація є більш компромісним варіантом, таким шляхом йде більшість великих (вартість активів з урахуванням резервів – більше 10 млн. грн.) банків, серед них і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Страницы: 1, 2, 3