Використання відносних показників дохідності та витратності дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності роботи з валютою різних банків та їхніх структурних підрозділів ВАТ «Альфа-банк» (філій). Перелічені показники повинні аналізуватись у динаміці для оцінки загальної тенденції їх зміни.

Отже, можна зробити висновок, що переважна сума витрат за валютними операціями належить процентним витратам за рахунками клієнтів банку. Як уже згадувалося вище, валютна частка коштів ВАТ «Альфа-банк» в основному сформована за рахунок коштів, що залучені на рахунки фізичних та юридичних осіб, тому такі витрати банку цілком виправдані. Ураховуючи те, що найбільші обсяги операцій ВАТ «Альфа-банк» проводяться у доларах США та євро, відповідно розподіляються й витрати в іноземній валюті.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення валютних операцій ВАТ «Альфа-Банк»

3.1 Заходи по вдосконаленню управління валютними операціями ВАТ «Альфа-Банк»

В даний час, в умовах конкуренції, що посилюється, банки, які є одними з основних учасників валютного ринку, націлюють свої зусилля на вдосконалення послуг, що надаються населенню. Важливість і актуальність такого розвитку роздрібного ринку банківських послуг підкреслюється жорсткышою конкуренцією на ринку банківських послуг. Тому особливої актуальності набувають дослідження валютно-обмінних операцій на готівковому валютному ринку, учасниками якого є фізичні особи – як резиденти, так і нерезиденти. Активнее зростання операцій по купывлы-продажу готівкової іноземної валюти в обмінних пунктах банків, що почалося з грудня 2005 року, зростаюча конкуренція на ринку валютно-обмінних операцій з готівковою іноземною валютою – все це викликає необхідність аналізу цієї банківської послуги з метою визначення найбільш прийнятного обмінного курсу і оптимальної суми оборотних коштів пункту обміну валюти.

Необхідність подібного аналізу також обумовлена питаннями наступного характеру: наскільки рентабельна робота обмінного пункту, чи доцільне подальше функціонування пункту обміну валюти і що потрібно зробити, щоб робота пункту відповідала вимогам рентабельності даного банківського продукту. Відповіді на дані питання найбільшою мірою розкривають приведені нижче два методи оцінки діяльності пунктів обміну валюти:

- метод порівняльного аналізу роботи пункту обміну валюти;

- метод кількісного аналізу роботи пункту обміну валюти.

Метод порівняльного аналізу вимагає створення бази даних про роботу пунктів обміну валюти в розрізі таких параметрів, як: звітний період, окремі пункти обміну валюти та інші. Початкові дані використовуються із стандартних форм звітності за пунктами обміну валюти і із звітності про доходи і витрати. Проте необхідно врахувати, що даний метод вимагає вживання роздільних (для кожного узятого пункту обміну валюти) особових рахунків аналітичного обліку від операцій валютного обміну. Первинними даними для аналізу є: - средньодобовий оборот засобів в пункті обміну валюти AR - сума приходу і витрати протягом місяця, розділена на кількість робочих днів місяця;

- средньодобовий залишок засобів в пункті обміну валюти ABR - сума залишків на початок і на кінець днів роботи пункту обміну валюти, поділена на число робочих днів;

- средньодобовий дохід AE - місячний дохід від операцій валютного обміну, поділений на число робочих днів в даному місяці.

На підставі цих даних обчислюються наступні агреговані показники:

R оборотність засобів - AR / ABR - відображає інтенсивність використання наявних засобів у розпорядженні обмінного пункту;

Е прибутковість валютних операцій - AЕ / AR - відображає обгрунтованість встановленої курсової різниці і, відповідно, конкурентоспроможність встановлених курсів (дохід від звороту засобів, еквівалентних 1 000 гривень або інший масштаб);

Р - виправданість залучення засобів у валютний обмін - AЕ / ABR - відображає ефективність використання залучених в обмінні операції засобів(среднедневной дохід на 1 000 гривень, розміщених в обмінному пункті).

Дані показники утворюють наступне рівняння:

Обчислення показників може бути здійснене автоматично за допомогою відповідної програми. Інтерпретувати значення цих показників доцільно при проведенні порівняльного аналізу. Їх динаміка може представлятися у формі графіка або таблиці.

На підставі порівняльного аналізу показників і оцінки величини первинних даних, як правило, можна визначити:

- кількість випадків, при яких сталися зміни фінансових показників;

- причини зміни (використовуючи факторний аналіз);

- надмірна іммобілізація засобів (необгрунтовано великі залишки) або недолік оборотних коштів;

- неконкурентний обмінний курс або невиправдана курсова різниця (незначний дохід, незначні звороти);

- будь-які інші варіації початкових даних, що приводять до зміни показників.

Позитивні результати аналізу дають порівняння позначених проблемних ситуацій з динамікою офіційного курсу, величини середнього обмінного курсу пункту обміну валюти, величини курсової різниці (з врахуванням сезонних змін). Використання даного методу надаэ можливість визначити оптимальний (що рекомендується) залишок засобів в обмінному пункті, а при деякому наближенні, і курсову різницю, прийнятну для даного обмінного пункту. Проте аналіз представлених вище показників не дає можливості оцінити економічний ефект (прибуток) від функціонування окремо взятого обмінного пункту. Це завдання вирішується в рамках методу кількісної оцінки прибутковості пункту обміну валюти, фінансового аналізу, що грунтується на основному принципі, - концепції тимчасової варіації вартості грошей, вказуючої на відмінність вартості грошей в сьогоденні і майбутньому.

Дійсно, відкриття і функціонування пункту обміну валюти вимагає вилучення з банківського обороту певних фінансових ресурсів. При розрахунку економічної ефективності діяльності пункту обміну валюти необхідно враховувати той факт, що банк міг вибрати інший напрям цих ресурсів, яке принесло б певний дохід (потенційний дохід - РЕ). Цей показник, що відображає непрямі втрати банку, може бути розрахований по наступній формулі:

де Xj - вигляд витрат пункту обміну валюти;

I - річна ставка відсотка по розміщених з мінімальним ризиком засобах банку або філії (як I можна використовувати середню по банку ставку розміщення засобів);

m - число місяців [12].

Витрати банка по створенню і забезпеченню функціонування пункту обміну валюти можуть бути розбиті на наступні групи: - первинні витрати - кіоск пункту обміну валюти, касові апарати, детектори достовірності валют, лічильники купюр і тому подібне - поточні витрати - фонд оплати праці касирів, оренда, охорона і тому подібне - непрямі витрати - податкові платежі, витрати по інкасації - оборотні кошти пункту обміну валюти, необхідні для його щоденного функціонування. Здобуті значення потенційного доходу - РЕ - додаються до загальної суми витрат обмінного пункту, внаслідок чого набуваємо розрахункового значення всіх витрат на створення і функціонування пункту обміну валюти з врахуванням недоотриманих засобів унаслідок їх вилучення із звороту доходів. В той же час банк отримуючи в аналізованому періоді доходи від функціонування пункту обміну валюти залучає їх в діловий зворот, отримуючи при цьому додаткові прибутки - АЄ. Їх сума визначається таким чином:

де Y - доходи обмінного пункту, повернені в діловий зворот банку;

I - річна ставка відсотка по розміщених з мінімальним ризиком засобах банку (як I можна використовувати середню ставку розміщення засобів по банку);

n - число місяців використання цих доходів в аналізованому періоді.

Сума доходів обмінного пункту в аналізованому періоді, включаючи додатковий прибуток (АЄ) порівнюється з розрахунковим значенням витрат обмінного пункту. Різниця цих показників відображає абсолютний економічний ефект від діяльності пункту обміну валюти в аналізованому періоді. На практиці зустрічаються випадки, коли, згідно з традиційною методикою визначення фінансових результатів (поточні доходи за винятком поточних витрат), діяльність обмінного пункту прибуткова, проте з врахуванням показників РЕ і АЄ, приносить збитки. У цих випадках, якщо присутність банку на місцевому валютному ринку бажано, то необхідно визначити (використовуючи метод порівняльного аналізу) причини низьких доходів обгрунтованість розміру оборотних коштів обмінного пункту і знайти резерви зниження поточних і непрямих витрат. Пропонується комплекс заходів щодо вдосконалення організації валютно-обмінних операцій. Його можна розділити на декілька взаємозв'язаних блоків.

Блок 1. Вдосконалення механізму функціонування валютного ринку в цілому:

1) Упорядкувати готівкове грошове звернення. Створити сучасну інфраструктуру внутрішнього валютного ринку.

2) Скоротити фінансові і взаємозалікові операції позабанківським сектором, у тому числі, ширше використовувати банківські векселі, вексельні кредити, зустрічні акредитиви, банківські гарантії у взаєморозрахунках країн СНД.

3) Підвищити пропозицію валюти на внутрішньому валютному ринку.

4) Мінфіну внести зміни в систему пільг і порядок стягування податків з експортерів з метою стимулювання продажу валютної виручки на внутрішньому валютному ринку.

5) Залучити в економічний зворот валютні заощадження населення шляхом надання банкам можливості залучати валютні засоби на термін більш одного або двох років без надання декларацій з визнанням цих засобів легалізованими після закінчення терміну договору.

6) Понизити попит на валюту шляхом зменшення ефективності торгівельних операцій по імпорту.

7) Обмеження гривневої емісії до довготривалої стабілізації ситуації, стимулювання гривневих заощаджень.

8) Відмовитися від кредитної емісії на будівництво житла, мобілізувавши для цієї мети заощадження населення, встановивши високі ставки по залученню гривневих і валютних вкладів на іпотечні рахунки і покривши різницю між високою ставкою залучення і низькою розміщення за рахунок прибутку Національного банку України. Необхідно створити систему перетікання заощаджень в іпотечні кредити, надавши відповідні податкові і інші пільги ВАТ «Альфа-Банк» і населенню.

9) Міністерству промислової політики і Національному банку розробити системи заходів по посилюванню фінансової дисципліни суб'єктів господарювання і вдосконалення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів і цільових кредитів.

10) Необхідно Національному банку України розробити заходи по зміцненню фінансового стану банків, припливу заощаджень в національний інвестиційний капітал. Одній з перших таких заходів має бути інвентаризація і реструктуризація всіх проблемних валютних кредитів [15].

Блок 2. З метою підвищення ефективності функціонування ринку готівкової іноземної валюти можна запропонувати наступне.

Операції покупки і продажу, конверсії готівкової валюти є одними з основних операцій неторгівельного характеру, а так само займають основну питому вагу в операціях банку з готівковою іноземною валютою. Вони є найбільш прибутковими і менш ризикованими в порівнянні з кредитними операціями комерційного банку в даний час, оскільки при цих операціях банк працює на «коротких» ресурсах, тобто не відбувається довгострокового відвернення ресурсів із звороту, і у будь-який момент часу банк може коректувати свої дії на готівковому ринку виходячи з ситуації, що склалася. Основними джерелами готівкової іноземної валюти є:

- вклади населення в депозити;

- засоби, що вносяться на поточні рахунки;

- підкріплення валютної каси філії з головного банку.

Так само банк може «обналічити» свої безготівкові ресурси в іноземній валюті, але за «обналічення» він повинен буде заплатити встановлений розмір комісійної винагороди, що зменшуватиме кінцевий фінансовий результат по операціях з іноземною валютою. Тому комерційному банку треба організувати свою роботу так, щоб обходитися переважно своїми готівковими ресурсами у випадку, якщо відсоток за готівкову іноземну валюту високий, а попит на неї з боку населення низький. У даній ситуації стратегія банку має бути направлена на скорочення об'ємів готівкової іноземної валюти до необхідного мінімуму, який здатний буде обслуговувати потреби населення. У ситуації ж, коли на готівковому ринку спостерігається збільшення попиту на іноземну валюту, банку вигідніше триматиме надлишок готівки в касі, добиваючись цього шляхом постійного підкріплення каси готівковою іноземною валютою в інших банків, не залежно від її вартості. Це пояснюється тим, що при ажіотажному попиті на валюту і постійно зростаючому курсі банк завжди зможе швидко і за вищою ціною реалізувати свої готівкові активи, компенсировав при цьому всі свої витрати, пов'язані з придбанням готівки. До таких витрат в першу чергу відноситься, як вже наголошувалося вище, відсоток за зняття готівки. Так само не варто забувати про відсоток по ресурсах, який міг би отримати банк, в разі активної роботи з ними на безготівковому ринку. Як і всі валютні операції, операції на готівковому валютному ринку пов'язані з певним ризиком для комерційного банку. В даний час, основний валютний ризик пов'язаний з тим, що в умовах зростаючого обмінного курсу, банки можуть зрештою купувати іноземну валюту дорожче, ніж її продавали, тим самим зазнаючи збитки у розмірі різниці між ціною покупки і продажу, помноженого на кількість проданої валюти. Основна рекомендація в даній ситуації – це постійне перевищення кількості купленої валюти над кількістю проданою, або ж іншими словами, наявність в банку довгої валютної позиції. На сьогоднішній день на готівковому валютному ринку складається сприятлива ситуація для активної роботи на нім банків. Постійне збільшення попиту на готівкову іноземну валюту з боку населення і відсутність обмежень для комерційних банків з боку Національного банку України по роботі на готівковому валютному ринку, дає можливість банку підвищувати об'єми операцій і тим самим збільшувати свій дохід. Основним напрямом активізації роботи на готівковому валютному ринку для банку зараз може служити розширення мережі обмінних пунктів.

Аналізуючи шляхи підвищення ефективності валютно-обмінних операцій з готівковою іноземною валютою у ВАТ «Альфа-Банк», необхідно виділити вельми важливий чинник - здійснення пунктами обміну валюти якомога більше операцій, дозволених чинним законодавством. Окрім традиційної купівлі - продажі готівкової іноземної валюти за гривни – це операції з платіжними документами в іноземній валюті, проведення конверсійних операцій, прийом для напряму на інкасо готівкової іноземної валюти обмін готівкової іноземної валюти одного номінала на цю ж іноземну валюту іншого номінала (розмін готівкової іноземної валюти), обмін тих, що вийшли із звернення, але приймалися до обміну, а також зношених, пошкоджених, таких, що мають чорнильні написи грошових знаків іноземної валюти, достовірність яких не викликає сумніву, на платоспроможні грошові знаки тієї ж іноземної валюти (обмін готівкової іноземної валюти). Можливість проведення всіх видів валютно-обмінних операцій залежить перш за все, від оснащення пунктів обміну валюти касовими апаратами або комп'ютерно-касовими системами, зареєстрованими в установленому порядку в податковій інспекції.

Істотною проблемою організації роботи обмінних пунктів ВАТ «Альфа-Банк» є завантаженість касового працівника операціями, які можуть бути ефективно автоматизовані. Автоматизація таких операцій дозволить понизити операційні витрати обмінного пункту, збільшити кількість обслуговуваних клієнтів і дасть можливість здобуття додаткового прибутку. Обмінні пункту кожного сучасного банку оснащені комп'ютерними системами, які автоматизують досить трудомісткі операції банківського обліку. Проте таким системам властивий ряд недоліків, серед яких: - недостатня продуктивність і неможливість підтримки великих об'ємів даних; - необхідність роботи безпосередньо з базами даних (опис конфігурації, список касирів, список допустимих валют); - відсутність узгодженості з роботою принтера; - можливість здійснення обмеженого переліку готівкових операцій з іноземною валютою (розмін, прийом митних платежів, покупка-продаж, дорожніх чеків і ін. не підтримуються).

Окрім відмічених важливими недоліками є неможливість поточного контролю ВАТ «Альфа-Банк» за роботою обмінного пункту, зниження якості виконання касиром своїх функцій під впливом психологічних чинників, відсутність централізованої системи, яка дозволила б здійснювати моніторинг поточного стану готівкового валютного ринку і оперативно реагувати на зміну попиту і пропозиції на валюту. Все це приводить до недостатньої ефективності діяльності банків на готівковому валютному ринку.

Пропонований вихід з даної ситуації включає наступні етапи:

1) модернізацію програмного забезпечення;

2) заміну технічно і технічних засобів, що морально зносилися, і устаткування в обмінних пунктах;

3) побудова локальної обчислювальної мережі закритого типа.

Реалізація першого етапу дасть банку можливість скоротити витрати часу на проведення валютний - обмінних операцій і оформлення документів, розширити перелік операцій, що проводяться (додати розмін, обмін, конверсію, можливість проведення інших розрахунків обмінним пунктом за наявності зовнішнього зв'язку і доступу до ресурсних баз), скоротити обсяг робіт, що не вимагають високої кваліфікації, підвищити якість обслуговування клієнтів. Вибір банком інформаційної системи ускладнюєте при необхідності підтримувати високошвидкісний обмін даними між обмінними пунктами, між обмінним пунктом і банком, між банками.

Проведення заходів щодо реалізації другого етапу дасть можливість підключити пристрої моніторингу за роботою обмінних пунктів. Касири при виконанні своїх обов'язків не завжди можуть оперативно виявляти загублені, нелегально отримані, фальшиві документи, по яких дозволений продаж іноземної валюти. Створення системи автоматизованого контролю позитивно позначиться на всіх агентах валютного контролю.

До особливостей роботи обмінного пункту, які повинні враховуватися при його технічному оснащенні, відносяться наступні чинники:

- робота в режимі реального часу;

- щоденне налаштування системи по ряду параметрів;

- робота з документами строгої звітності, у тому числі роздрук у відповідних місцях необхідних даних;

- робота з готівкою де¬нежнимі засобами;

- порівняно невеликий об'єм оброблюваної інформації.

У зв'язку з цим можна запропонувати систему, що автоматизує найбільш трудомісткі операції, що виконуються валютним касиром в обмінному пункті:

- налаштування системи на поточний операційний день, що включає установку поточної дати, визначення обмінного пункту і валютного касира, реєстрація виданого авансу у валюті і в гривнах, установка курсів валют;

- поточний контроль готівкових грошових коштів в гривнах і валюті;

- підготовка і вивід на друк звітних форм за результатами роботи за операційний день;

- проведення операцій по купівлі-продажу і обміну іноземної валюти;

- редагування поточного курсу валют протягом робочого дня;

- оформлення і вивід на друк довідки строгої звітності на операцію купівлі-продажу готівкової валюти;

- ведення щоденних реєстрів купівлі-продажу готівкової валюти.

Важливою особливістю проектованого АРМ є створення дружнього інтерфейсу системи з користувачем, що враховує рівень його підготовки і можливість вчення (самонавчання).

Ефективність впровадження автоматизованої системи обумовлена дією ряду чинників - організаційного, інформаційного і економічного характеру. Організаційний ефект виявляється в звільненні працівників від рутинних операцій по систематизації і угрупуванню облікових даних, багаточисельних розрахунків і записів в реєстри і іншої документації, звірки показників і збільшенні тим самим часу для проведення аналізу і оцінки ефективності управлінських рішень, що приймаються.

Інформаційний чинник ефективності виражається в підвищенні рівня інформованості персоналу.

Економічний чинник виявляється в тому, що облікова інформація, що має на меті повне і своєчасне віддзеркалення зміни стану об'єкту і причин, що впливають на його розвиток, кінець кінцем направлена на поліпшення використання виробничих ресурсів.

Таким чином, з економічної точки зору реалізація проекту комплексної автоматизації банківської діяльності ВАТ «Альфа-Банк» на базі модульного програмного забезпечення дозволить банку збільшити продуктивність праці працівників, скоротити час здійснення і оформлення банківської операції, підвищити прибутковість роботи, а отже, і підвищити свій рейтинг і імідж.

3.2. Особливості управління валютними ризиками й страхування валютних ризиків

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам застосувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятий валютний ризик — ризик, імовірність настання якого є дуже високою. Це пов’язано з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування банку. Найчастіше за чіткої організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму або ж перекрити незначні суми збитків відповідними прибутками.

Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення:

– виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;

– суми валют;

– тривалості періоду дії валютного ризику;

– виду валютних розрахунків.

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної валюти підвищується.

Тривалість періоду дії валютного ризику охоплює проміжок часу між датою укладення угоди та датою розрахунку (датою валютування), а тому в чисельному виразі ризик буде тим меншим, чим стабільнішу валюту буде вибрано для розрахунків, чим коротшим буде період дії ризику і чим меншою буде сума угоди [18].

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс усіх ризикових складових.

Управління валютним ризиком (рис. 16.1) передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування. У світовій практиці страхування валютних ризиків називають ще хеджуванням, тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на упередження несприятливої тенденції на фінансовому ринку.

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:

– використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

– контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

– страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Існують різні варіанти вибору стратегії менеджменту ризику: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть цих ризиків до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків (табл. 3.1). Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування є основою стратегії управління ними.

Головна мета використання відповідних методів страхування — здійснювати валютообмінні операції своєчасно, тобто ще до того, як відбудеться небажана зміна курсів або ж компенсувати збитки від зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані суб’єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань діяльності. Під цими методами розумі ють певні фінансові операції, що дають змогу повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна.

Таблиця 3.1. Загальна схема системи управління валютним ризиком комерційного банку

Уникнення ризику		Зменшення ступеня ризику	Утримання ризику (у певних межах)
Відмова від нетрадиційних клієнтів	Відмова від ненадійних проектів		Створення внутрішніх венчурів	Фінансування венчурних проектів


Самострахування (резервування коштів)		Дисипація (розсіювання, розподіл)	Створення системи обмежень


Диверсифікація зон господарювання та клієнтури		Розподіл ризику у часі	Диверсифікація видів діяльності	Розподіл відповідальності між учасниками угод

Оскільки уникнути ризику під час проведення комерційної діяльності практично неможливо, головною метою є зменшення ступеня ризику та обмеження його певними рамками. Суттєвим компонентом у цій діяльності є самострахування через створення резервних фондів під компенсацію потенційних збитків від здійснюваних операцій з іноземною валютою.

Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень (або лімітів). Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримується встановлення:

– загальних лімітів відкритої валютної позиції;

– лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами;

– лімітів на контрагентів та певні географічні регіони;

– денних лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківського робочого дня);

– нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливі непередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня;

– лімітів на кожного валютного дилера;

– лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій, у разі несприятливого руху валютних курсів;

– лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видом інструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами та ін.).

Страхування як фінансово-бухгалтерський метод дає змогу уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті — довгих, тобто володіння довгостроковими активами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це необхідно для вирішення короткострокових завдань, пов’язаних із відповідним видом діяльності. За умови, що вдається уникнути цих відкритих позицій, зміна валютних курсів не приведе до суттєвих змін вартості власного капіталу.

Чиста «експозиція» банку (NEXP) дорівнює

NEXP = [ (FX A – FX L) + FX b – FX s],

де FX A — сума активів у валюті;

FX L — сума зобов’язань у валюті;

FX b — сума валюти, куплена за торговельними операціями;

FX s — сума валюти, продана за торговельними операціями.

Якщо NEXP > 0, то банк має чисту довгу валютну позицію.

Банк, що має чисту довгу валютну позицію, зазнає збитків, якщо зменшиться вартість цієї іноземної валюти відносно його валюти. У разі збільшення вартості іноземної валюти банк отримає прибуток [17].

Якщо NEXP < 0, то банк має чисту коротку валютну позицію.

Банк, що має чисту коротку валютну позицію, зазнає збитків у разі збільшення вартості цієї валюти порівняно з його валютою. Якщо ж вартість іноземної валюти зменшиться, банк отримає прибуток.

Для того щоб розрахувати прибуток чи збиток, треба:

NEXP·[S(t) – S(t – 1)],

де S(t) — курс спот станом на час t;

S(t – 1) — курс спот станом на кінець попереднього періоду.

Співвідношення довгої та короткої валютних позицій має особливе значення для управління валютними ризиками комерційних банків. Світова економічна практика визначає прийнятний рівень валютного ризику фінансової установи на рівні відношення значення відкритої позиції до капіталу цієї установи. Подібні нормативи можуть установлюватись до значення загальної відкритої позиції, відкритої позиції за окремою групою валют та банківських металів, окремо для короткої відкритої позиції, окремо для довгої відкритої позиції. Зазначений підхід використовується і в Україні. З метою обмеження валютних ризиків Національний банк України, згідно з Інструкцією № 141 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затвердженою 14 квітня 1998 р., запровадив нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку, що розраховуються як відношення відповідного показника до капіталу банку:

Норматив загальної відкритої валютної позиції (Н16 — до 40%).

Розраховується як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку до капіталу банку:

Н16= Вп / К·100%,

де Вп — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К — капітал банку.

У ВАТ «Альфа-Банк» за 2007 рік норматив загальної відкритої валютної позиції дорівнює:

Н16 = 111381 / 632 241 100% = 17,7%

За кожною іноземною валютою розраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку. Якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов’язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов’язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус [18].

Загальна величина відкритої валютної позиції в цілому по уповноваженому банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих та всіх коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції за кожною іноземною валютою (Н17 — до 20%) розраховується як співвідношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті у гривневому еквіваленті до капіталу банку:

Н17 = Він / К·100%,

де Він — довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К — капітал банку.

У ВАТ «Альфа-Банк» за 2007 рік норматив довгої відкритої валютної позиції за кожною іноземною валютою дорівнює:

У доларах: Н17 = 69 238 / 632 241 100% = 10,9%

У євро: Н17 = 19296 / 632 241 100% = 3%

У доларах: Н17 = 9826 / 632 241 100% =3,9%

За кожною вільно конвертованою валютою розраховується довга (коротка) відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.

Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах (Н18 — до 10%) розраховується як відношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у всіх банківських металах у гривневому еквіваленті до капіталу банку:

Н18 = Вм / К·100%,

де Вм — довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);

К — капітал банку.

4. Норматив зваженої відкритої валютної позиції уповноваженого банку (Н19) розраховується як співвідношення зваженої відкритої валютної позиції (В3) до капіталу (К) банку:

де В3 — відкрита валютна позиція за активами та зобов’язаннями за кожною іноземною валютою, зваженою на коефіцієнт, який визначається за строком, що залишився до розрахунку.

Нормативне значення зваженої відкритої валютної позиції має бути не більшим 50%.

5. Норматив довгої (короткої) зваженої відкритої валютної позиції банку в вільно конвертованій валюті (Н20) розраховується як співвідношення довгої (короткої) зваженої відкритої позиції банку у вільно конвертованій валюті (Вв) до капіталу (К) банку:

H20 має бути не більшим 30%.

Операції з банківськими металами на валютному ринку України регламентуються законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» та Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно: загальна та окремо за кожною іноземною валютою та банківськими металами.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

– купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон
та ін.), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

– одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які обліковуються на відповідних рахунках;

– купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

– надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду за умови, що банк має зобов’язання перед засновниками-нерезидентами в іноземній валюті;

– погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

– інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті під час розрахунку за ними в іншій валюті, у тому числі і в національній, що призводить до зміни структури активів при незмінності пасивів та навпаки).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України банківської ліцензії на право проведення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.

Політика управління комерційним банком під час діяльності на валютному ринку буде найбільш зваженою у разі:

– обмеження валютних операцій тільки трансакціями, інвестованими клієнтами (тими, в основі яких лежать торговельні угоди);

– установлення жорсткої системи лімітів для торгівлі валютними цінностями;

– обмеження цих лімітів тільки головними конвертованими валютами, на які існує регулярний попит корпоративних клієнтів;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6