Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.
До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.
Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.
Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" тощо.
Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України.
Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992- 1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.
Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).
Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Розділ 2. Правові основи бюджетних відносин.

Питання 7. Поняття та принципи бюджетного процесу.

Завдання бюджетного законодавства, в першу чергу Бюджетного кодексу України, полягає в регламентації бюджетного процесу і міжбюджетних відносин. Як уже згадувалося, фінансове право містить окремий правовий інститут, присвячений регламентації процесу утворення, розподілу та використання ресурсів, мобілізованих до централізованих фондів, - бюджетний процес. Процес у сфері бюджету є необхідним порядком реалізації матеріально-правових бюджетних норм, так само як у конституційному, цивільному та кримінальному праві, де реалізація матеріально-правових норм може відбуватися через певний порядок. Характер взаємозв'язку матеріальних і процесуальних норм бюджетного права істотно відрізняється від характеру зв'язку, наприклад, цивільного матеріального і цивільно-процесуального права, які існують як самостійні галузі права. Бюджетний процес і матеріальні норми, хоч і є окремими правовими інститутами, але об'єднані у підгалузь (розділ) фінансового права.
Не всі вчені погоджуються з традиційним визначенням бюджетного процесу. Зокрема, професор А. І. Худяков пропонує сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають в ході діяльності державних органів з планування доходів та видатків бюджету, визначити як "бюджетне планування". Він посилається на той факт, Що цей термін вживається в основному в економічній літературі і є зрозумілішим для тих, хто не є спеціалістом у галузі бюджетного права. При вживанні терміна "бюджетний процес" виникає асоціація з цивільним чи кримінальним процесом.
Бюджетний процес - це сукупність дій уповноважених на основі норм бюджетного права органів державної влади та місцевого самоврядування зі складання, розгляду, затвердження й виконання бюджету, а також зі складання, розгляду і затвердження звіту про його виконання.
Таке поняття й зміст бюджетного процесу підкріплюються теоретичними розробками юристів, які спеціалізуються у сфері бюджетних відносин. І. Розпутенко вважає, що формування, затвердження та виконання бюджету становить поняття бюджетного процесу, в якому закладається стратегія економічної і соціальної політики, інструмент стабілізації економіки, засіб контролю державних видатків. Вчені не раз висловлювали думку, що будь-яка матеріальна галузь права вимагає процедурних форм реалізації її норм, і всі норми, що регулюють організаційну діяльність державних органів, мають процесуальний характер. Особливо це стосується діяльності у галузі застосування бюджетно-правових норм, адже з бюджетом пов'язані всі державні органи, підприємства, організації, установи, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у формуванні бюджету. Отже, можна зробити висновок, що сутність цього процесу складна та багатогранна. Широке розуміння бюджетного процесу полягає в тому, що вся діяльність, яка базується на владних повноваженнях тих чи інших органів, має бути підпорядкована суворим процедурним формам, що забезпечують законність, доцільність та обґрунтованість цієї діяльності. Тому чіткий порядок, ретельно продуманий і розроблений у всіх своїх складових потрібен не лише для організації й узгодження роботи всієї системи державних органів з формування та виконання бюджету, а й для правильного розв'язання численних питань, що при цьому виникають.

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. Її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. На жаль, як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.
Можна виділити ряд рис, що характеризують норми бюджетного процесу. Останні, зокрема, містять:

1) визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності;

2) перелік видів необхідних дій та їх обов'язкова послідовність;

3) передбачення організаційної форми кожної дії;

4) визначення обов'язкового порядку прийняття рішень.
На основі аналізу повноважень органів державної влади у сфері бюджетних відносин можна зробити висновок, що не доцільно звужувати поняття бюджетного процесу до стадій складання проекту закону про бюджет і затвердження його органом законодавчої влади. Прийняття закону про Державний бюджет - це тільки створення юридичних можливостей для здійснення волі законодавчого органу. Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади використовують свої права та обов'язки щодо складання і затвердження бюджету. Суть бюджетного процесу зосереджується на безпосередньому виконанні акта про бюджет, яке повинно постійно контролюватися з боку органів державної влади для досягнення відповідності між запланованими і реальними показниками.
Усі стадії бюджетного процесу основані на єдиних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

Основними принципами є такі.

- Принцип розподілу повноважень ВРУ, ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Цей принцип означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він не може виходити. Втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.
- Принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки - за Цільовим призначенням.
- Принцип гласності. Він полягає у тому, що показники бюджету (У тому числі і зведеного) і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.
- Принцип наочності, який означає, що відображення показників бюджету у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.
- Принцип порівняльності полягає в систематизації доходів і видатків бюджету за певними ознаками, які дають можливість здійснити загальнодержавне і міжнародне зіставлення бюджетних даних.
- Принцип повноти обсягу в бюджеті означає, що до кожного бюджету включаються всі кошти, що направляються з прибутково-видаткової частини.
- Принцип застосування балансового методу спрямований на встановлення правильного співвідношення між доходами і видатками всіх бюджетів, а також між натуральними і фінансовими показниками.

Розділ 3. Законодавче регулювання державних доходів та доходів місцевого самоврядування.

Питання 7. Державний інноваційний фонд.

Державний інноваційний фонд створений з метою фінансового забезпечення проведення державної політики у науковій і науково-технічній діяльності і заходів, спрямованих на розвиток та використання досягнень науки в Україні. Положення про Державний інноваційний фонд затверджене Кабінетом Міністрів України від 18 лютого 1992 р. № 77.

Державний інноваційний фонд підпорядковується центральному органу виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Державний інноваційний фонд здійснює на конкурсних засадах фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок та новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними завданнями Держіннофонду є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері

інноваційної діяльності шляхом здійснення фінансової,

інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів,

спрямованих на впровадження науково-технічних розробок і нових

технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції,

у тому числі імпортозамінної;

- сприяння проведенню технічної реконструкції підприємств у

ході реалізації інноваційних проектів, спрямованих на виробництво

конкурентоспроможної продукції та впровадження новітніх

технологій, збільшенню обсягів випуску наукоємної продукції та

створенню нових робочих місць;

- організація відбору інноваційних пропозицій та проектів

відповідно до загальнодержавних, галузевих, регіональних

інноваційних і науково-технічних пріоритетів та програм;

- підтримка інноваційної діяльності малого підприємництва;

- сприяння розширенню використання результатів інноваційної

діяльності шляхом організації виставок інноваційної продукції,

науково-методичних конференцій та семінарів, проведення рекламної

і видавничої діяльності.

Держіннофонд відповідно до покладених на нього завдань:

1) організує розроблення інноваційних пропозицій та проектів

і бере участь у формуванні інноваційних програм;

2) забезпечує проведення державної науково-технічної

експертизи та фінансово-економічного аналізу інноваційних

пропозицій та проектів;

3) організує надання гарантій для виконання фінансових

зобов'язань виконавців інноваційних проектів шляхом укладення

договорів страхування фінансових ризиків, застави, поруки тощо;

4) здійснює фінансування інноваційних проектів через

регіональні відділення, підприємства, інноваційні структури та

центри, що належать до сфери його управління, шляхом

інвестиційного вкладу, надання позики, лізингу виконавцям

інноваційних проектів та організації з ними сумісної діяльності;

5) здійснює використання коштів Фонду за їх цільовим

призначенням;

6) сприяє в установленому порядку передачі технологій, а

також залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій до реалізації

інноваційних проектів;

7) організує роботу з надання підприємствам, установам і

організаціям експертних, консультаційних та інжинірингових послуг

у сфері інноваційної діяльності;

8) організує діяльність регіональних відділень, а також

підприємств, інноваційних структур та центрів, що належать до

сфери його управління;

9) створює інформаційну систему та відповідні банки даних у

сфері інноваційної діяльності і здійснює інформаційне забезпечення

суб'єктів інноваційної діяльності;

10) виконує в межах своїх повноважень функції з управління

майном, що перебуває у загальнодержавній власності та закріплене

за Фондом, регіональними відділеннями, підприємствами,

інноваційними структурами та центрами, що належать до сфери його

управління, в частині створення, реорганізації та ліквідації

регіональних відділень, підприємств, інноваційних структур та

центрів, затвердження їх положень (статутів), здійснення контролю

за їх додержанням та прийняття рішень у зв'язку з порушенням цих

положень (статутів), укладає та розриває контракти з керівниками

зазначених регіональних відділень, підприємств, інноваційних

структур та центрів, здійснює контроль за ефективним використанням

і збереженням закріпленого за ними державного майна, виконанням

умов контрактів;

11) готує пропозиції щодо формування державної політики у

сфері інноваційної діяльності, а також розробляє та затверджує в

установленому порядку нормативно-методичні матеріали з питань

інноваційної діяльності;

12) взаємодіє у сфері інноваційної діяльності з центральними

і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної

Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також

галузевими інноваційними фондами;

13) бере в установленому порядку участь у міжнародному

співробітництві у сфері інноваційної діяльності і взаємодіє з

відповідними іноземними та міжнародними організаціями;

14) вживає заходів до створення та розвитку інфраструктури

підтримки інноваційної діяльності;

15) організує навчання, підвищення кваліфікації та

перепідготовку спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Розділ 4. Законодавче регулювання державних видатків та видатків місцевого самоврядування.

Питання 7. Джерела фінансування дефіциту бюджету.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні

запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з урахуванням вимог Бюджетного кодексу з метою економії коштів та ефективності ї використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.
Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
У разі перевищення граничної величини, визначеної Бюджетним кодексом, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Бюджетного Кодексу.

Розділ 5. Основи банківського законодавства.

Питання 7. Правила ведення касових операцій.

Згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні N 72 від 19.02.2001, касові операції - це операції підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівкових коштів при проведенні розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі обліку розрахункових операцій.

Порядок оформлення касових операцій такий:

1. Касові операції оформляються касовими ордерами,

видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами

за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими

документами, які згідно із законодавством України підтверджували б

факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання

(повернення) готівкових коштів. ( Пункт 3.1 глави 3 в редакції

Постанови Національного банку № 277 ( z0944-05 ) від 10.08.2005 )

2. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону

України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у

сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ),

оформляються згідно з вимогами цього Закону.

3. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими

касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою,

уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими

касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього

підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового

касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника

підприємства, який на це уповноважений керівником.

Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх

функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і

монет Національного банку України.

4. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими

ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки

мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник

підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових

ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки

тощо.

Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах,

заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства,

то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Підприємства, що займаються закупівлею товарів

сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не

врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу

готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за

відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси,

обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що

засвідчуються підписом здавальника.

5. У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому

числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або

видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ,

що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він

виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері

або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням

одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами),

використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного

кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки

кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи

документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі

документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові

касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з

каси не підтверджена підписом одержувача.

Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі

підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що

виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою

відомістю.

Якщо підприємство (підприємець) надає держателям платіжних

карток послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала

(імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала

(сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер

на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється

відповідний запис у касовій книзі.

6. Видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній

у видатковому касовому ордері або видатковій відомості.

Якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у

встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому

числі й особи, що не має змоги у зв'язку з хворобою або з інших

поважних причин поставити підпис власноручно, то в тексті ордера

після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер

зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено

одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю

перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис "За

довіреністю". Видача готівки за довіреністю проводиться відповідно

до вимог, передбачених у пункті 3.5 цієї глави. Довіреність

залишається в касира і додається до видаткового касового ордера

або видаткової відомості.

7. Приймання одержаної з банку готівки в касу та видача

готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними

касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням

такої касової операції в касовій книзі.

Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є

відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення

готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та

відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про

здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної

відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена

підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.

8. Виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром

підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного

одержувача чи за видатковими відомостями.

На титульній сторінці видаткової відомості робиться

дозвільний напис про видачу готівки за підписами керівника і

головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із

зазначенням строків видачі готівки і суми (гривень - словами,

копійок - цифрами).

У централізованих бухгалтеріях, що обслуговують бюджетні

установи, на загальну суму готівки, виданої для виплат, пов'язаних

з оплатою праці, складається один видатковий касовий ордер, дата і

номер якого проставляються на кожній видатковій відомості.

Одноразові видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою

праці, окремим особам проводяться, як правило, за видатковими

касовими ордерами.

9. Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних

з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний:

у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено

виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано";

скласти реєстр депонованих сум;

у кінці видаткової відомості зазначити фактично виплачену

суму та недоодержану суму виплат, яка підлягає депонуванню,

звірити ці суми із загальним підсумком за видатковою відомістю і

засвідчити напис своїм підписом. Якщо готівкові кошти видавалися

не касиром, а іншою особою, то на відомості додатково робиться

напис "Готівку за відомістю видав (підпис)";

здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з

виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично

видану суму за видатковою відомістю.

Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у

видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і

депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в

банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового

касового ордера.

10. Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також

видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися

бухгалтером чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою

ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи

іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів

протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і

перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і

видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують

готівку, забороняється.

Приймання і видача готівки за касовими ордерами може

проводитися тільки в день їх складання.

Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях

забороняються.

У касових ордерах, які оформляються на загальну суму

проведених підприємством касових операцій (видача готівки за

видатковими відомостями, платіжними картками, здавання готівки до

банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в

касі тощо), реквізит "Одержав" або "Прийнято від" не заповнюється.

11. Касові ордери до передавання в касу реєструються

бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових

документів. Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі

видаткових відомостей на виплати, пов'язані з оплатою праці,

реєструються після здійснення цих виплат.

Реєстрація касових ордерів і видаткових відомостей може

здійснюватися за допомогою комп'ютерних засобів, які забезпечують

формування і роздрукування потрібних касових документів. Водночас

у документі "Вкладний аркуш журналу реєстрації прибуткових і

видаткових касових ордерів", який формується і роздруковується за

відповідний день, забезпечується також формування даних для обліку

руху коштів за цільовим призначенням.

12. Під час одержання касових ордерів або видаткових

відомостей касир зобов'язаний перевірити:

наявність і справжність на документах відповідних підписів, а

на видатковій відомості - дозвільного напису керівника

підприємства або осіб, які ним уповноважені;

правильність оформлення документів, наявність усіх

реквізитів;

наявність перелічених у документах додатків.

У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир

повертає документи для відповідного оформлення.

Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після

одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на

доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис

"Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).

13. Касові документи після складання касиром звіту та

оброблення цього звіту комплектуються в хронологічному порядку,

нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються

відповідно до законодавства матеріально відповідальною особою, на

яку покладено обов'язок зберігання документів, в окремому сейфі

або спеціальному приміщенні, що передається під охорону.

Виносити з приміщення підприємства касові документи

дозволяється тільки за наявності письмового дозволу керівника або

Страницы: 1, 2