Пенсійний фонд України як фінансовий інститут

Страхові внески в Пенсійний фонд України не начисляються на виплати одноразового характеру. Так, законодавством по виплатах одноразового характеру віднесені в основному компенсаційні виплати: компенсація за невикористану відпустку; вихідна допомога, збережена на визначений час; середній заробіток після звільнення по скороченню штатів; грошові субсидії у вигляді матеріальної допомоги, виплати на дотації, на обіди й ін.

Не начисляються страхові внески в Пенсійний фонд України також на такі виплати: оплата відпусток молодим фахівцям із закінченні навчального закладу; стипендії, виплачувані навчальними закладами; компенсації жінкам, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; вихідні допомоги по звільненню; матеріальні допомоги; студентські стипендії, виплачувані підприємствами; безпроцентні позички на поліпшення умов та встановлення домашнього господарства; пенсії; допомоги на соціальний захист; вартість путівок на санаторно-курортне лікування; оплата проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку [8].

Скасовані також нарахування страхових внесків на фонд оплати праці іноземних фірм і фізичних осіб, що залучаються на період реалізації цільових соціально-економічних програм проектів будівництва, створення, будівництва й утримання центрів фахової перепідготовки військових, осіб, звільнених із військової служби, і членів їхніх сімей, здійснюваних за рахунок позик, кредитів і безоплатної фінансової допомоги, наданих міжнародними організаціями й урядами іноземних держав, іноземними юридичними і фізичними особами у відповідності з міжурядовими і міждержавними угодами, а також угодами, підписаними з доручення Уряду України уповноваженими ними органами державного управління.

Сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України вказаними вище роботодавцями носить обов'язковий характер, причому платежі повинні здійснюватись щомісяця - в термін, установлений для одержання оплати праці за минулий місяць.

Сплата нарахованих внесків провадиться шляхом безготівкових розрахунків із своїх розрахункових або поточних рахунків на рахунок Пенсійного фонду України за місцем реєстрації в якості платників внесків.

Роботодавці щомісяця сплачують внески на час отримання в установах банків коштів на оплату праці за минулий місяць, але не пізніше 15-го числа відповідного місяця. Громадяни, що використовують працю найманих робітників в особистому господарстві, сплачують внески щомісяця до 5 числа того місяця коли відбувається нарахування заробітної плати.

Роботодавці, що не мають рахунків в установах банків, а також суми, що виплачують, на оплату праці з виторгу реалізованої продукції, виконання робіт і надання послуг, сплачують страхові внески до 10-го числа місяця, за який нараховані страхові внески. Громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, сплачують страхові внески в терміни, установлені для прибуткового податку з цієї категорії громадян. Селянські (фермерські) господарства сплачують страхові внески у фонд із прибутків, отриманих за минулий календарний рік, не пізніше 1 квітня відповідного року. Прибуток визначається як різниця між сукупним річним прибутком, отриманим у цілому по господарству, і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з одержанням цього прибутку.

Загалом, стабільність Пенсійного фонду весь час перебуває під загрозою. Значне число підприємств, установ, організацій і громадян-підприємців ухиляється від сплати страхових внесків. Це призводить до перевищення витрат фонду над доходами і вимагає дотацій з Державного бюджету та залучення банківських кредитів.

2.4. Механізми та напрямки використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду

Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду України не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок тощо. Тимчасово вільні кошти у разі відсутності заборгованості по виплатах пенсій можуть бути використані Пенсійним фондом України виключно на придбання державних цінних паперів.

Чинна система державних органів України, що здійснюють управління пенсійним забезпеченням, визначена Конституцією та іншими законодавчими актами. Вона є відображенням мети й завдань, що стоять перед державою на сучасному етапі. Зміст діяльності того чи іншого органу та його функції залежать, як відомо, від характеру того об'єкта, для управління яким створено цей орган. Саме цим відрізняються одні органи від інших.

Об'єкт управління - найважливіша ознака розмежування різних систем державних органів; він розкриває зв'язок між об'єктом і суб'єктом керівництва, що їх у літературі іноді називають керованою та керуючою системами.

У системі органів, що здійснюють пенсійне забезпечення, вирізняються насамперед органи законодавчої та виконавчої влади. Вони посідають першорядне місце у структурі органів державної влади і відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту населення.

Єдиним органом законодавчої влади в державі є Верховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники бюджету Пенсійного фонду, які включаються до Державного бюджету, визначає розмір (тариф) обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. Верховна Рада України є органом загальної компетенції.

Систему органів державної виконавчої влади представляють центральні органи та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його відання належать питання, пов'язані з реалізацією та виконанням гарантій, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійсненна пенсійного забезпечення, щороку представляє на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є бюджет Пенсійного фонду, і вживає заходів до виконання останнього. Кабінет Міністрів входить із поданням до Президента України про створення, реорганізацію і ліквідацію Міністерства, призначення міністра соціального захисту населення України, затверджує склад колегії Міністерства, заслуховує звіти Міністерства і дає оцінку його роботі.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління пенсійним забезпеченням у країні, є Міністерство соціального захисту населення України, підвідомче Кабінетові Міністрів. Завдання і функції Міністерства визначені Положенням про Міністерство, затвердженим Президентом України в новій редакції від 23 жовтня 1996 р. [23]. На Міністерство покладено втілення в життя єдиної державної політики у сфері соціального забезпечення і соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, які потребують підтримки з боку держави.

У межах своїх повноважень Міністерство організує виконання законодавства України, здійснює контроль над його виконанням, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд. Кабінету Міністрів України.

Коло повноважень Міністерства досить широке. Однак більшість з них Міністерство виконує через свою систему обласних, міських, районних (міських) управлінь соціального захисту населення, що входять до складу місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Під час виконання своїх функцій, у тому числі щодо здійснення пенсійного забезпечення. Міністерство соціального захисту населення взаємодіє з Міністерством праці, Пенсійним фондом та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями.

Управління пенсійним забезпеченням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності органів соціального захисту населення. Міністерство в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання, дає роз'яснення з питань пенсійного забезпечення громадян.

До змісту управління пенсійним забезпеченням входять численні й різноманітні види діяльності:

участь Міністерства в розробленні нормативно-правових актів із питань пенсійного забезпечення, соціально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та пралі, соціальної допомоги сім'ям а дітьми;

організація роботи органів соціального захисту населення з призначення пенсій і допомог у зв'язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням працівників;

здійснення контролю з надання інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми та іншим громадянам установлених пільг;

розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян із питань, що входять до компетенції Міністерства і вжиття заходів до усунення причин, що викликають скарги;

здійснення у встановленому порядку міжнародного співробітництва у питаннях пенсійного забезпечення, соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та інших соціально незахищених громадян.

Проте провідну роль у здійсненні пенсійного забезпечення відіграє Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів:

організує і контролює роботу органів Пенсійного фонду і забезпечення виконання вимог законодавства про державне соціальне страхування; веде облік платників обов'язкових страхових внесків та інших платежів до Пенсійного фонду, перевіряє правильність призначення і виплати пенсій та допомог, забезпечує фінансування витрат на виплату пенсій, веде статистичну та бухгалтерську звітність;

розробляє проект бюджету Пенсійного фонду разом з іншими зацікавленими відомствами та представляє його на розгляд до Кабінету Міністрів України;

бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про соціальне страхування, у тому числі про пенсійне забезпечення, а також у розробленні проектів нормативних актів із цих питань;

видає в межах своєї компетенції положення, інструкції, роз'яснення, методичні рекомендації з питань обліку платників обов'язкових внесків до Пенсійного фонду, нарахування та сплати цих внесків, порядку використання та обліку коштів Пенсійного фонду;

забезпечує діяльність органів Пенсійного фонду, проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за результатами яких уживає необхідних заходів;

організує професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду, узагальнює та поширює досвід його роботи;

забезпечує розроблення та впровадження автоматизованих робочих місць, автоматизовану обробку інформації в системі Пенсійного фонду; організує роботу зі створення єдиного державного банку даних про платників обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду;

інформує громадськість про свою діяльність;

взаємодіє у питаннях, що підпадають під його компетенцію, з міністерствами, відомствами, органами місцевої влади, підприємствами, установами та організаціями;

здійснює відповідно до чинного законодавства виплату пенсій громадянам України, які переїхали на постійне проживання за кордон, а також іноземним громадянам, які постійно проживають в Україні [11].

Стосовно безпосередніх функцій, пов'язаних з фінансуванням витрат, Пенсійний фонд забезпечує:

фінансування витрат на виплату пенсії згідно з Законами України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, виплату пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби;

інші витрати, фінансування яких згідно з чинним законодавством покладене на Пенсійний фонд (див. дод.2).

Фонд бере участь у фінансуванні державних, регіональних та обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, в організації міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення.

Кошти Пенсійного фонду зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Перерахування грошей на пенсійне забезпечення проводиться безпосередньо через відділення зв'язку чи ощадні банки, де й отримують свої пенсії пенсіонери.

В той же час статтею 2 Закону України від 25.03.99. № 563-XIV “Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення окремих виплат органами соціального захисту населення” передбачено, що:

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання особи, яка здійснює догляд за дитиною;

допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років) призначається і виплачується одному з батьків органами соціального захисту населення за місцем проживання.

Таким чином, нарахування вищевказаних допомог не відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Розмір державної допомоги сім'ям з дітьми встановлено Законом України Про державну допомогу сім'ям з дітьми №2811-ХІІ від 21 листопада 1992 року. За цим законом допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину.

Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).

Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років призначається в повному розмірі. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом з нею.

Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії. Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.

Методику обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державного комітету статистики України від 18.06.99. № 102/154/64/61/204.

У системі державних органів, які здійснюють пенсійне забезпечення, важлива роль належить Обласним управлінням Пенсійного фонду України, їхні функції безпосередньо не стосуються призначення пенсій. Однак у межах своїх повноважень, визначених Типовим положенням про управління соціального захисту населення обласної. Київської, Севастопольської міської державних адміністрацій, затвердженим Кабінетом Міністрів України 12 січня 1996 р., і Положенням про управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації, такі управління здійснюють керівництво у сфері соціального забезпечення населення і соціального захисту пенсіонерів на певній території, області.

Обласне управління Пенсійного фонду України:

1. Організовує та контролює роботу районних відділень Пенсійного фонду щодо:

забезпечення державних вимог законодавства про державне пенсійне страхування;

розвитку соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян;

створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;

повного і своєчасного обліку платників і надходження зборів на обов'язкове державне страхування та інших платежів до Пенсійного фонду;

перевірки правильності призначення і виплати пенсій та допомог;

повного і своєчасного фінансування витрат на виплату державних пенсій, цільового використання коштів Пенсійного фонду (з координацією вирішення цих питань із Державною податковою інспекцією);

обліку коштів Пенсійного фонду, ведення статистичної та бухгалтерської звітності, здійснення операцій з коштами фонду;

збір та обробка первинної звітності про застрахованих осіб для забезпечення функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб і використання його баз даних для призначення трудових пенсій;

надходжень добровільних внесків до фонду;

2. Розробляє проект бюджету Пенсійного фонду області та складає звіт про його виконання.

3. Забезпечує діяльність районних відділень Пенсійного фонду, проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за результатами яких вживає необхідних заходів.

4. Організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників районних відділень Пенсійного фонду, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи.

5. Здійснює виплату пенсій громадянам України, які проживають в Україні, а також тим, які переїхали на постійне проживання за кордон.

З метою реалізації цих завдань обласні управління Пенсійного фонду наділені виключно широкими повноваженнями, які охоплюють численні питання зі здійснення соціального захисту населення в області. У центрі уваги цієї роботи - питання організуючого і контролюючого характеру, пов'язані з діяльністю районних (міських) управлінь та відділів соціального захисту населення.

Обласне управління Пенсійного фонду України очолює начальник управління, який призначається на цю посаду і звільняється з неї головою обласної державної адміністрації за узгодженням з Міністерством соціального захисту населення. Він несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань, а також за роботу підвідомчих установ і організацій, визначає ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників його структурних підрозділів.

Керівник управління Пенсійного фонду України видає в межах своєї компетенції накази, затверджує положення про структурні підрозділи і функціональні обов'язки працівників управління, організує й контролює їх виконання.

Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції управління, в управлінні може утворюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії) та заступників начальника управління за посадою, а також інших працівників управління. Склад колегії затверджується головою обласної державної адміністрації за поданням начальника управління. Рішення колегії втілюються в життя наказами начальника управління.

Управління Пенсійного фонду України сільських районів входять до структури райдержадміністрацій, а районів у містах і містах обласного підпорядкування - до складу виконкомів Рад.

Управління Пенсійного фонду України районної (міської) ланки, будучи низовими органами системи соціального захисту населення, ближче ніж усі, можна сказати, безпосередньо пов'язані з громадянами, які потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення. Районні (міські) управління функціонують за принципом подвійного підпорядкування - по вертикалі вони підпорядковані обласному управлінню Пенсійного фонду України, а по горизонталі - районній держадміністрації чи відповідному виконкому ради.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України очолює начальник, якого призначає і звільняє голова районної державної адміністрації, а в міських районах і містах обласного підпорядкування - виконкоми рад за узгодженням із начальником управління соціального захисту населення обласної державної адміністрації.

До компетенції районних (міських) управлінь Пенсійного фонду України входить:

розгляд питань про призначення державних пенсій і допомог, їх перерахунку, видачі пенсійних посвідчень, особистих книжок матерям, які отримують щомісячну допомогу;

надання правової допомоги підприємствам, установам і організаціям у підготовленні документів для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей;

сприяння громадянам в отриманні документів, необхідних для призначення пенсій і допомог;

підготовлення пропозицій місцевим радам про встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Управління Пенсійного фонду України разом із відповідними державними органами:

організує матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік інвалідів і пенсіонерів та видає тим із них, хто цього потребує, путівки на санаторно-курортне лікування, забезпечує інвалідів транспортними засобами в установленому порядку;

аналізує стан представлення встановлених законодавством пільг соціальне незахищеним громадянам, виявляє малозабезпечених громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціальної допомоги різних видів;

створює у своєму складі підрозділи соціальних компенсацій і гарантій малозабезпеченим громадянам з метою організації мережі й роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів;

веде облік осіб, які потребують утримання в будинках-інтернатах (пансіонатах), надає допомогу в організації роботи будинків-інтернатів, розташованих на території району;

забезпечує видачу адресної цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, веде інвентаризацію пенсійних (особових) справ і особистих рахунків пенсіонерів, які отримують допомогу в установленому законодавством порядку;

розглядає в установлені строки звернення громадян і здійснює інші види діяльності, віднесені до компетенції управління.

Отож, питання, що їх розглядає районне (міське) управління Пенсійного фонду України, є дуже важливими. Саме в цій ланці управління йде найінтенсивніша оперативна робота з призначення пенсій. На них покладається основний тягар здійснення пенсійного забезпечення громадян, і компетентність цієї ланки має бути досить високою. Саме районні (міські) управління здійснюють по суті функції основного органу, який керує пенсійним забезпеченням, і реально здійснюють захист прав і законних інтересів пенсіонерів.

Районне (міське) управління Пенсійного фонду України виносить імперативні, владні рішення про призначення пенсій і допомог, з якими не можуть не рахуватися інші державні органи, підприємства, організації та громадяни.

Отже, управління пенсійним забезпеченням являє собою дуже важливу частину загальної системи управління соціального захисту населення. Через те йому властиві ті самі риси і принципи, які характерні для управління взагалі, хоча й тут є свої специфічні особливості. Воно повинне базуватись передовсім на принципі законності, що набуває на теперішній час особливого значення, оскільки триває процес формування правової держави, стверджується принцип верховенства права.

Принцип законності є конституційним принципом, що випливає із ст. 8 Конституції України. Суть даного принципу полягає в тому, що всі органи соціального захисту населення, всі посадові особи повинні здійснювати свої функції відповідно до законів, неухильно обстоюючи конституційні права громадян.

Принцип законності у здійсненні пенсійного забезпечення означає виконання всіх правових приписів. Невиконання їх, обхід закону з посиланнями на місцеві умови або неправильне тлумачення його - неприпустиме. Скажімо, районне (міське) управління соціального захисту населення не може самостійно міняти розміри пенсій або надбавки до них; надавати чи не надавати пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни і праці; розширювати переліки професій в особливо шкідливими умовами праці, що дав право на пільгову пенсію, зменшувати чи збільшувати розміри допомог сім'ям а дітьми та ін.

Крім того, принцип законності передбачає виконання встановленої процедури винесення управлінських рішень, інакше вони можуть бути визнані незаконними. Так, документи про призначення пенсії повинні розглядатися районним (міським) управлінням соціального захисту населення не пізніше як через 10 днів від дня їх надходження, а повідомлення про відмову в призначенні пенсії з зазначенням причин відмови і порядку його оскарження - надсилатися заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Рівночасно було б неправильно зводити вимоги дотримання законності лише до винесення управлінських рішень. Установлення режиму законності залежить не тільки від своєчасного винесення управлінських рішень, а й передовсім від того, як самі працівники органів соціального захисту практично реалізують ці рішення.

Реалізація норм права і рішень, що схвалюються на їх основі, залежить від ряду організаційних чинників. До них належать:

обізнаність працівників із приписами закону;

визначення кола безпосередніх виконавців;

розроблення порядку реалізації правових приписів;

навчання виконавців способам і методам роботи;

забезпечення взаємодії між органами соціального захисту населення та іншими органами державної виконавчої влади;

виготовлення форм обліку і звітності та іншої бланкової документації;

налагодження систематичного контролю над виконанням нормативних актів;

встановлення відповідальності за порушення законодавства [21].

Рівень пенсійного забезпечення, по суті, - показник економічного та соціального стану населення тієї чи іншої країни. В основному воно здійснюється в більшості країн із таких головних джерел:

державні пенсійні системи (у рамках соціального страхування);

пенсійні фонди;

страхові компанії та інші фінансові організації.

Тобто загалом система пенсійного забезпечення має два рівні пенсіонування: державне і недержавне.

Державне (обов'язкове) пенсійне забезпечення включає трудові пенсії та соціальні пенсії.

Недержавне (добровільне, додаткове) пенсійне забезпечення включає:

недержавні пенсійні фонди;

страхування пенсій у страхових компаніях;

пенсійні фонди (каси) підприємств;

особисті пенсійні рахунки в банках;

інші форми недержавного пенсійного забезпечення [22].

Так трудова пенсія призначається та виплачується громадянам із урахуванням тривалості трудового стажу, величини заробітної плати чи страхового внеску. Ці пенсії звичайно фінансуються з державного централізованого позабюджетного Пенсійного фонду, який акумулює встановлені законодавством обов'язкові пенсійні внески роботодавців і працівників та асигнування з державного бюджету.

Соціальна пенсія має надаватися, незважаючи на вклад, усім громадянам, які не здобули права на трудову пенсію. Розмір таких пенсій встановлюється з урахуванням величини прожиткового мінімуму, а джерелом їхніх виплат є бюджет.

Таким чином, виділяють дві основні групи систем пенсійного забезпечення (за джерелами фінансування): 1) бюджетні (без створення фондів) 2) страхові (зі створенням фондів).

Бюджетні системи здійснюють акумуляцію коштів і розподіляють їх для поточних виплат пенсій, а страхові системи займаються систематичним довгостроковим накопиченням коштів для забезпечення пенсійних виплат. Інакше кажучи, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.

Слід зазначити, що переважна частина пенсійних систем належить саме до другої групи. Так, наприклад, у США останнім часом приріст обсягу індивідуального страхування сягає 20-25%, що дало змогу збільшити суми внесків із 4,6 млрд. дол. у 1980 р. до 33,6 млрд. дол. у 1990 р. А про масштаби діяльності пенсійних фондів США можна зробити висновки з розмірів накопичених ними активів: 1975 р. - 225,0; 1980 р. - 469,6; 1985 р. - 848,1; 1988 р. - 1139,9 млрд. дол. (при тому, що ВНП США становив у 1988 р. 4,5 трлн. дол.). Іншими словами, активи фондів дорівнювали 1/4 ВНП. Тому зрозуміло, наскільки важливі інвестиції фондів в економіку. Але рівень розвитку недержавних пенсійних фондів й страхування пенсій у тій чи іншій країні залежить від того, наскільки державна система пенсійного забезпечення відповідає потребам населення. Так, якщо в США недержавні фонди отримали значне поширення, то в країнах із надзвичайно досконалою державною пенсійною системою, наприклад Скандинавії, Австрії та інших, - недержавні фонди малорозвинуті [26].

Законодавство України в свою чергу також, крім системи обов'язкового державного пенсійного забезпечення, передбачає добровільне страхування додаткової пенсії трудящих, для чого в системі Укрдержстраху створено Страховий фонд, що на 50% складається з особистих внесків трудящих і на 50% - з коштів державного бюджету. Підприємства, організації та колгоспи можуть повністю чи частково відшкодувати своїм працівникам внески, сплачені ними за договорами добровільного страхування додаткової пенсії, за рахунок коштів, призначених для оплати праці. Але водночас говорити про повноцінну (в тому значенні, в якому про це йшлося на початку) систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні не доводиться: недержавні пенсійні фонди не набули значного поширення (навіть Пенсійний фонд України, хоча і є за законом самостійною фінансово-банківською установою, але в 1996 фінансовому році був включений до складу державного бюджету України), так само, як і страхування пенсій страховими компаніями, які хоча й працюють з підприємствами, але коло останніх значно обмежене, тому що переважно воно визначається їхнім фінансовим станом. Не викликає довіри серед населення і робота банківських установ з особистими рахунками. Таким чином, розвиток недержавної системи пенсійного забезпечення обмежений рядом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

З огляду на це, а також беручи до уваги кризові явища в народному господарстві, саме держава бере на себе функцію страхування життя. На те є цілий ряд причин:

держава сприяє пенсійному забезпеченню всього народу;

володіє ширшими матеріальними можливостями для здійснення соціального страхування;

державне страхування більш дешеве;

державне страхування має вищу довіру до себе з боку населення;

страхова профілактика краще виконується державою.

Як вже вказувалось вище, пенсійні системи передбачають такі пенсії: за старістю; за вислугу років; за непрацездатністю (інвалідністю) та ін. Умови придбання прав на пенсію конкретно у різних країнах не однакові, але в принципових положеннях можна спостерігати певну подібність. Пенсії за старістю призначаються особам віком від 50 до 70 років, а в більшості пенсійних систем - у 55-60 років. В усіх пенсійних системах передбачується мінімальний стаж роботи, але його величина має різні значення в різних системах - від 1 до 30 років. При досягненні пенсійного віку учасник пенсійної системи може негайно реалізувати своє право на пенсію, отримавши звичайну пенсію за старістю. Учасник, що не досяг пенсійного віку, але має мінімальний стаж, при звільненні з роботи отримує право на відкладену пенсію.

Взагалі під нарахуванням пенсій розуміється порядок чи спосіб визначення її розміру. Трудові пенсії нараховуються з середньомісячного заробітку, якщо з якихось причин пенсія не може бути нарахована з заробітку, то вона може встановлюватись в мінімальному розмірі.

У більшості пенсійних систем розмір пенсій за старістю пов'язаний із розміром заробітної плати, як підстава для розрахунку пенсії береться остання заробітна плата або середня заробітна плата за фіксований часовий інтервал. Наприклад, у Канаді розмір пенсій складається з 2% платні за кожен рік роботи; у Португалії - 1/36 річної платні за кожен рік роботи; в США - 7,5% середньої заробітної плати за перші 5 років роботи, 1,75% за кожний рік після 5 і до 10 років; 2% - після 10 років.

Частка заробітної плати, що підлягає виплаті у вигляді пенсії, звичайно залежить від стажу, тому в багатьох фондах вона пропорційна йому (наприклад, 1-2% за кожен рік роботи чи кожен рік роботи понад, скажімо, 5 років і т.д.). Іноді ця частка складається з двох елементів, перший з яких залежить від стажу, а другий - пропорційний йому.

Дуже часто передбачаються мінімальні, а іноді й максимальні розміри пенсій. Наприклад, у США максимальна частка пенсії становить 80% заробітної плати, в Португалії - 100%, у Канаді максимальна пенсія представлена у вигляді граничної суми, що досягається при стажі в 35 років.

У деяких пенсійних системах розглядається можливість отримання так званої ранньої пенсії, що виплачується працівникам при звільненні з роботи у віці, який трохи менший за стандартний. Ця пенсія менша за звичайну на певний відсоток. Наприклад, в Австрії рання пенсія можлива у віці 60 років (стандартний вік становить 65 років), у Канаді - 55 років (відповідно 60 років), у Португалії - 60 років при стажі 36 років (70 років при стажі не менше 5 років), у США - 60 років при стажі 20 років, або 55 років при стажі 30 років (62 роки при стажі 5 років) [26].

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Необхідність реформування пенсійної системи в Україні

Після того, як економіка України почала реформуватися у напрямі переходу до різноманітності форм власності й відмови від адміністративно-командної системи управління, дедалі наочнішою стає невідповідність між усезростаючим рівнем змін в економіці та відносною стабільністю державної системи пенсійного забезпечення. Така штучно утримувана стабільність, а також певні спроби дещо модифікувати цю систему, щоб пристосувати до потреб окремих прошарків суспільства, призвели до накопичення низки проблем і посилення кризових явищ у цій сфері.

Серед основних із них можна виділити такі:

1. Погіршення демографічної ситуації. Наявна в Україні довгочасна демографічна тенденція загалом відповідає тим напрямам змін у демографічній ситуації, які характерні для всіх розвинутих країн. У них із більшого чи меншою інтенсивністю відбувається процес старіння населення і, отже. зростає потреба у коштах для пенсійних фондів. В Україні ця проблема особливо гостра. Так, частка осіб у віці, визнаному старшим за працездатний (згідно із чинним українським законодавством це жінки старші за 55, а чоловіки -- за 60 років), протягом 1996--2000 років зросла з 22,7% до 23,4%. Така тенденція призводить до зростання пенсійного навантаження на тих. хто працює.

2. Окрім того, демографічне старіння населення посилюється те й тим, то нині різко зростає кількість осіб, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Зокрема, кількість дострокових пенсій за віком збільшилася удвічі. Нині 28% пенсіонерів призначено дострокові (на 5--10 років раніше) пенсії, тобто майже кожному третьому (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Показники чисельності й структури пенсіонерів в Україні [18, 19]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5