Рефераты

Пенсійний фонд України як фінансовий інститут

3. Гострота проблеми фінансування пенсійних виплат посилюється й тим, що темпи економічного зростання в Україні були від'ємними з 1990 року, а відповідно реальні надходження до державного бюджету й Пенсійного фонду у реальному виразі весь час зменшувалися. За таких умов збільшення величини ставок обов'язкових відрахувань не могло реально збільшити надходжень, воно, навпаки, стало гальмом на шляху відновлення економічного зростання, оскільки сприяло посиленню "тінізації" економіки. Саме через це ставки тарифів обов'язкового відрахування до Пенсійного фонду в Україні були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 року до 31,82%, а починаючи з 1997 року вони становили 32%. Частка відрахувань до Пенсійного фонду у ВВП поступово зменшувалася з 9,2 % у 1992-му до 8,2% у 1995 році. У 1997 році вона зросла до 11,2%, а нині має стійку тенденцію до зменшення.

4. Пенсійна система України переобтяжена різними пільгами й виплатами. які за своєю сутністю їй не повинні бути притаманні, а мали б стати окремими елементами у системі соціального страхування й соціального забезпечення України. Нині через Пенсійний фонд відбувається фінансування, окрім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, через втрату годувальника, за вислугу років, чорнобильських, соціальних пенсій та інших. При тому ті, хто мав би фінансувати зазначені виплати у повному обсязі, цього не здійснюють, зокрема і через те, що значна частина населення зайнята у тіньовій частині економіки чи взагалі безробітна. Такий стан призвів до того, що Пенсійний фонд виявився неспроможним проводити щомісячні поточні виплати пенсіонерам, внаслідок чого перед останніми у фонду починаючи з 1995 року офіційно з'явилася заборгованість. Свого максимуму затримки у виплаті пенсій сягнули у 1998 році (1974 млн. грн.). I хоча у 2000 році всі борги перед пенсіонерами було погашено, проте сам факт фінансової нестабільності й незбалансованості нинішньої пенсійної системи досить показовий (див. табл. 3.2).

Таблиця 3.2.

Рівень пенсій в Україні

1986

1991

1996

1997

1998

1999

2000

Середньомісячна заробітна плата

168

244

126

143

153

178

230

Середньомісячний розмір пенсії

68

104

38,7

51,9

52,2

60,7

68,9

Співвідношення середньої пенсії до середньої зарплати (%)

40,5

42,6

30,7

36,3

34,1

34,1

29,9

Межа малозабезпеченості

_

_

68,1

70,9

73,7

90,7

118,3

Співвідношення середньої пенсії і межі малозабезпеченості (%)

_

_

56,8

73,2

70,8

66,9

58,2

Загальна заборгованість із виплати пенсій (млн. грн.)

_

_

1124

1280

1974

1263

0

5. Посилення демографічного навантаження, різке падіння загального та офіційного рівня доходів населення, збільшення різних додаткових виплат із бюджету Пенсійного фонду та інші чинники призвели до того, що різко зменшився середній розмір трудової пенсії. Здійснювані нині в Україні пенсійні виплати недостатні для забезпечення навіть мінімально допустимого рівня життя осіб похилого віку. Середня трудова пенсія становить трохи більше як 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. При цьому у зіставленні із середньою заробітною платою середня пенсія дорівнює лише 34,1--29,9% (див. табл. 2), хоча початкове планувалося, що ці виплати становитимуть 75% від попереднього заробітку.

6. Така ситуація призводить до зрівнялівки, до того, що у трудовій пенсії нівелюється диференціація, пов'язана зі стажем праці й розмірами попереднього заробітку. Тобто трудова пенсія перетворюється на різновид соціальної допомоги, а різні категорії пенсіонерів отримують майже однакові пенсії, хоча сплачували зовсім не однакові пенсійні внески. А це викликає, з одного боку, сплеск суспільного невдоволення, який стає особливо помітним через постаріння населення України, а з другого -- змушує пенсіонерів будь-що працювати далі.

7. Нинішня державна система пенсійного забезпечення сприяла появі великої кількості привілейованих державних пенсіонерів. У результаті виникла значна невідповідність між розмірами їхніх пенсійних внесків та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Так, службовці середньої ланки, наприклад апарату Ради національної безпеки та оборони, спецслужб України, отримують пенсію у розмірі 600--700 грн., народні депутати - 1000-1200 грн., тоді як середній розмір пенсій по країні не перевищує 70 грн. Така різниця (у 10 і більше разів) у сучасних умовах неприпустима, оскільки вона значно перевищує рівень диференціації заробітків. [26, с.32-35]

Отож чинна пенсійна система породжує значне соціальне напруження. суперечить новим реаліям ринкової економіки. Наявність цих і деяких інших проблем зумовлює необхідність проведення реформи пенсійної системи України.

Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною. Тобто вона ґрунтується на солідарності поколінь: працююче покоління утримує пенсіонерів. А коли нинішні працюючі вийдуть на пенсію, то їх утримуватимуть ті, хто перебуватиме на той час у працездатному віці.

Тим часом у світі, окрім солідарної, існують і накопичувальні пенсійні системи. Вони базуються на тому, що кожна особа здійснює відрахування на індивідуальний ощадний рахунок. Акумульовані у такий спосіб кошти інвестуються в економіку, що забезпечує їхнє збереження й примноження. Вкладники після досягнення пенсійного віку можуть отримувати пенсію за рахунок: а) зроблених раніше відрахувань і б) доходів від інвестування відрахованих упродовж життя коштів. Перевага таких пенсійних систем у тому, що вони не залежать від несприятливих впливів демографічних чинників, акумулюють значні кошти й перетворюють їх на інвестиції.

Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, гак і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.

Трирівнева модель пенсійної системи складається з трьох частин: солідарної системи, системи обов'язкового й системи добровільного накопичення.

Солідарна система виконує функцію запобігання бідності серед осіб похилого віку. У промислове розвинутих країнах така система забезпечує дуже невисокий рівень пенсій порівняно із середнім розміром заробітної плати (у США, наприклад, пенсія на підставі солідарної системи становить близько 35% від середнього доходу за весь час роботи до виходу на пенсію). У США такі розміри державного пенсійного забезпечення не справляють значного податкового тиску на економіку (ставка обов'язкових відрахувань роботодавців до державної пенсійної системи у США становить лише 12,5%). Окрім того, відносно невеликі виплати на підставі солідарної системи змушують населення здійснювати індивідуальні пенсійні заощадження. У всьому світі цей процес заохочується й регулюється державою шляхом запровадження додаткових пенсійних програм, з яких здійснюються додаткові пенсійні виплати. Здебільшого ці пенсійні програми покликані стимулювати індивідуальні заощадження для забезпечення власної старості. З метою уникнення ситуації, за якої існування гарантованих державних виплат зменшує стимули до індивідуального заощадження, такі програми існують як загальнообов'язкові.

Суть обов'язкової накопичувальної системи полягає в тому, що кожен працівник зобов'язаний певну частину заробітку а обов'язковому порядку відкладати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд. Завдяки цьому працівник після досягнення пенсійного віку на доповнення до виплат із солідарної системи одержуватиме додаткову пенсію Із обов'язкової накопичувальної системи. При цьому держава виступає гарантом збереження зроблених працівником внесків.

Для заможних осіб, які бажають мати високий рівень життя і після виходу на пенсію, сумарна пенсія, отримана із солідарної системи й системи обов'язкового накопичення, може виявитися недостатньою. Для цієї категорії громадян зазвичай створюють систему добровільного накопичення, за якої працівники мають змогу класти гроші на індивідуальні рахунки, щоб після виходу на пенсію отримувати свої кошти разом із додатковим прибутком від інвестування.

У квітні 1998 року Президент України підписав Указ “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення а Україні”, а нині йде обговорення проекту Послання Президента України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”. Ці документи визначили, що система пенсійного забезпечення в Україні має бути реформована. Основним завданням у процесі реформування є створення трирівневої пенсійної системи. При цьому солідарна пенсійна система в Україні (перший рівень) має бути збережена, однак істотно реформована. Її призначенням повинно стати запобігання бідності серед осіб похилого віку. Окрім того, передбачається створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) і запровадження добровільної накопичувальної системи (третій рівень).

Відносний розмір і важливість кожного рівня залежатимуть від загальних економічних і фінансових умов. Для запровадження трирівневої пенсійної системи, котру Світовий банк оцінює як таку, що відповідає потребам більшості країн. Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти -- “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”.

У серпні 2000 року уряд України подав на розгляд Верховної Ради проект Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте цей закон ще й нині не прийнято. У ньому передбачаються деякі фундаментальні зміни у нинішній солідарній системі. Йдеться, зокрема, про перегляд порядку нарахування пенсій, а також про створення системи загальнообов'язкового накопичення.

Принципова зміна пов'язана також і з підвищенням пенсійного віку. Проект закону передбачає підняти у законодавчому порядку пенсійний вік до 65 років для чоловіків і до 60 років -- для жінок. Така законодавча зміна обґрунтовується необхідністю деякого зменшення демографічного навантаження на економіку й підвищення рівня пенсій для осіб, які вже досягли пенсійного віку. В Україні частка осіб старших за 65-річний вік становила у 2000 році лише 13,8%, а до 2015 року передбачається її збільшення лише до 16,2%. Для порівняння: ставка обов'язкових відрахувань роботодавців до солідарної пенсійної системи, яка забезпечує осіб старших за 60--65-річний вік. у США становить 12,5%. А в Україні нині вона дорівнює 32%. Такий рівень пенсійного навантаження істотно знижує конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Проте в українському суспільстві немає консенсусу щодо подібного кроку, бо проти цього різко заперечують ліві фракції Верховної Ради. Враховуючи таке становище, а також існуючу та прогнозовану тривалість життя чоловіків і жінок, доцільно було б альтернативне запровадити як для чоловіків, так і для жінок вихід на пенсію у 60 років, одночасно економічно стимулюючи пізніший вихід громадян на пенсію.

Серед організаційних проблем, які стоять на заваді здійснюваної пенсійної реформи, можна назвати відсутність повного персоніфікованого обліку трудового стажу та зроблених пенсійних внесків. На жаль, наявна матеріально-технічна база Пенсійного фонду ще не дає змоги зробити це у повному обсязі. Тому доцільно зробити кроки до її поліпшення.

Важливою проблемою є і недостатня поінформованість суспільства про характер намічуваних змін у пенсійній системі України, через що у населення спостерігається певна недовіра до перетворень у цій сфері.

Серед інших проблем, розв'язання яких має бути здійснено у новому пенсійному законодавстві України, можна виділити: припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи; врахування всього трудового стажу й зроблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії: запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсії, скасування мінімального розміру трудової пенсії: перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії, запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсії за інвалідністю: підвищення максимального розміру трудової пенсії.

Окремо варто наголосити на необхідності запровадження нових способів індексації пенсій у відповідності з темпами поточної інфляції. На жаль, на даному етапі в Україні спостерігаються досить високі та важкопрогнозовані рівні інфляції, а це досить серйозно відбивається на інтересах пенсіонерів, перетворюючи їх на соціальне найнезахищенішу категорію населення.

Надзвичайно важлива також проблема фінансування виплати пенсій сільським пенсіонерам. Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку призвело до того, що за рахунок сільськогосподарських підприємств нині фінансується менш як 10% від обсягу виплат, які мають бути зроблені сільським пенсіонерам. Перерозподіл коштів платників внесків до Пенсійного фонду на фінансування пенсійних виплат працівникам сільського господарства зумовлює нівелювання диференціації пенсій залежно від розміру внесків і трудового стажу. У подальшому це може призвести до майже повної відсутності коштів для пенсійного забезпечення нинішніх працівників сільськогосподарських підприємств, що спричинює залучення коштів державного бюджету для фінансування цих виплат.

Слід сказати також про пенсії, які призначаються достроково, до досягнення загальновизнаного пенсійного віку, включаючи пільгове пенсійне забезпечення за ознакою шкідливості й важкості умов праці (список № 1 і 2). Наявність таких пенсіонерів є певним пережитком соціалізму, де низький рівень заробітної плати компенсувався негрошовими пільгами (тобто раннім виходом на пенсію). Призначення подібних пенсій (за ознакою характеру виконуваних робіт) суперечить положенням і основним засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так і з накопичувальної систем, має залежати виключно-від зробленого внеску в ці системи, тобто розміру особистих відрахувань і тривалості трудового стажу. Навіть за чинної пенсійної системи такі пенсії мали б фінансувати самі підприємства, перераховуючи додаткові кошти до Пенсійного фонду. Однак нині вони через свою неплатоспроможність не в змозі цього зробити, що змушує Пенсійний фонд здійснювати виплати за рахунок власних коштів.

У подальшому ж пенсійне забезпечення таких осіб доцільно проводити через професійні та корпоративні недержавні пенсійні фонди. До законодавчого вирішення питання щодо створення таких фондів пропонується перегляд умов застосування зазначених списків при призначенні пільгових пенсій через норми і медичні нормативи, що забезпечить своєчасне “виведення” працівників із виробництв, де наявні важкі й шкідливі умови праці.

Чекає на своє вирішення і питання пенсійного забезпечення осіб, які одержують пенсії через інвалідність і втрату годувальника. Обов'язок щодо фінансування і цих пенсій покладений на Пенсійний фонд. Проте виплата подібних пенсій ніяк не пов'язана ні з розмірами особистих відрахувань, ні з тривалістю трудового стажу, а тому забезпечуватися вони мають з окремої пенсійної програми. Найдоцільнішим способом організації такої програми нині стає система страхування.

І нарешті, створення систем обов'язкового й добровільного пенсійного накопичування може бути досить ефективним тільки у разі відносно низьких і прогнозованих темпів інфляції. Якщо повториться ситуація 1992--1993 років. коли переважна більшість людей втратила свої заощадження, це означатиме не лише крах пенсійної реформи, а й втрату державою будь-якої довіри населення з відповідними соціальними наслідками. [21, с.29-31]

3.2. Персоніфікований облік: впровадження, результати, проблеми

Одним з головних напрямів інтенсивної реалізації заходів щодо реформування державної солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні е впровадження система персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб. Цей складний комплекс робіт започатковано Указом Президента Україна від 4 травня 1998 року № 401/98 “Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування”.

Необхідність впровадження зазначеної системи в Україні зумовлена актуальністю переходу до реалізації принципу “Пенсію треба заробити”. Реалізація цього принципу вимагає прозорості та адекватності як у накопиченні відомостей про пенсійні права застрахованих осіб (перш за все про заробіток і стаж), так і у застосуванні критеріїв диференціації умов та норм пенсійного забезпечення в процесі призначення пенсій, залежно від результатів праці кожного громадянина та його внесків на пенсійне страхування.

Управлінням організації впровадження персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України створена автоматизована система персоніфікованого обліку яка забезпечує збір, посилений контроль та накопичення даних про трудовий стаж, заробітну плату та страхові внески від усіх страхувальників за всі періоди, у яких особа підлягала пенсійному страхуванню.

Необхідно зазначити, що поступово сформоване у більшості страхувальників та застрахованих осіб розуміння феномена залежності розміру пенсії від трудового стажу, заробітку та страхового внеску, а також залежності результатів розрахунку пенсій від рівня достовірності відомостей, поданих до системи персоніфікованого обліку, у кінцевому підсумку посилює особисту зацікавленість працівників у своєчасному і повному перерахуванні страхових внесків роботодавцями до Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог Закону України від 28.12.98 p. № 329-14 “Про внесения змін до Закону України “Про проведения у Львівській області експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду” у визначених 10 регіонах України активно використовується набутий у Львівській області досвід щодо використання результатів персоніфікованого обліку для призначення пенсій. [27, с.8-9]

Реалізація необхідного комплексу підготовчих заходів по завершенню впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб (СПОВ) в усіх районних та міських відділах Пенсійного фонду дозволила перейти у 2001 році до надійної промислової експлуатації зазначеної системи по цілій Україні.

За даними оперативного моніторингу, станом на 26 травня 2001 p., спеціалістами місцевих органів Пенсійного фонду зібрано та оброблено накопичувальним підсумком із звітів за 1998-2000 роки понад 49,3 млн. бланків (записів) первинної звітності персоніфікованого обліку від 812,7 тис. страхувальників. У тому числі по звітності страхувальників за 2000 р. в першому кварталі ц.р. зібрано 20,1 млн. бланків (записів), з яких 16,4 млн. записів (81,6 %) введено до баз даних СПОВ. [21, с.63-64]

У створюваній нами загальнодержавній базі персоніфікованого обліку Інформаційного фонду СПОВ у м. Києві на сьогодні відкрито понад 18 млн. персональних облікових справ, у яких накопичуються відомості про застрахованих осіб для використання у діючій системі пенсійного забезпечення. Наявність подібної бази даних дозволить відслідковувати набуття пенсійних прав застрахованою особою одночасно по всіх регіонах та районах і роботодавцях, де вона працювала. Таким чином, створюється унікальна можливість обліку активно працюючих громадян, їх міграції в часі та між регіонами і проведення відповідного комплексу аналітичних і актуальних розрахунків.

Необхідно також зазначити, що зараз впроваджується обмін інформацією з електронних баз даних між системою персоніфікованого обліку відомостей Пенсійного фонду і системою розрахунків пенсій у Обчислювальному центрі Мінпраці України. Результати проведених експериментальних розрахунків пенсій у Обчислювальному центрі з урахуванням баз даних персоніфікованого обліку на прикладі конкретних застрахованих осіб у Жовтневому районі міста Києва підтвердили їх результативність.

Реалізація зазначеної моделі взаємодії Мінпраці з Пенсійним фондом щодо використання відомостей персоніфікованого обліку зумовлює створення об'єктивних передумов дня виявлення фактів розбіжностей між даними про зарплату та стаж, виданими у довідках роботодавців, та даними персоніфікованого обліку, що, в свою чергу, дисциплінуватиме страхувальників.

Отже, впровадження персоніфікованого обліку є дуже відповідальним і значущим процесом створення базових інформаційних передумов для переведення нашої пенсійної системи на принципи пенсійного страхування з елементами умовно-накопичувальної системи.

На сьогодні ми забезпечили створення інформаційної платформи для призначення пенсій відповідно до вимог чинного законодавства, а з прийняттям Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” діюча система персоніфікованого обліку буде доповнена новим комплексом програм, які дадуть можливість персоніфікації відомостей у накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Серед очікуваних результатів від впровадження персоніфікованого обліку особливо необхідно виокремити наступні:

1) для застрахованої особи;

зменшення соціальної напруги серед застрахованих осіб та недовіри до системи пенсійного забезпечення у зв'язку з тим, що після впровадження персоніфікованого обліку суттєво зменшуються можливості фальсифікації даних про заробіток, страхові внески та стаж у первинних документах, що використовуються при розрахунках пенсій;

створюються умови гарантованого одержання від Пенсійного фонду на запит об'єктивних довідок з інтегрованими або деталізованими відомостями про розмір заробітку, страхових внесків та стажу в розрізі років та роботодавців, від яких були отримані відомості до персоніфікованого обліку;

зазначена схема поінформованості застрахованих осіб сприятиме реалізації принципу саморегулювання відносин із роботодавцем щодо забезпечення необхідної повноти та достовірності зазначених відомостей протягом конкретних періодів трудових відносин, а не по їх завершенні на етапі оформлення пенсії. Крім цього, зменшаться непродуктивні витрати часу та поневіряння застрахованої особи у процесі оформлення документів для призначення пенсії, оскільки основні відомості будуть надаватися з централізованого банку даних персоніфікованого обліку;

впровадження персоніфікованого обліку зміцнює позитивне ставлення працюючих до Пенсійного фонду -- стає зрозумілим, що пенсію потрібно заробити, а для адекватного віддзеркалення заробітку працюючого у персоніфікованих відомостях до Пенсійного фонду наймані працівники будуть самі врегульовувати відносини з роботодавцями щодо наведення порядку у їх звітності.

2) для держави впровадження персоніфікованого обліку зумовить можливість поетапного впливу на:

удосконалення механізму комплексного аналізу, контролю та регулювання відповідності фінансових та інформаційних потоків від платників страхового збору;

посилення платіжної дисципліни роботодавців;

збільшення кількості платників та обсягів страхових внесків до Пенсійного фонду;

прискорення інтеграції розрізнених на сьогодні функцій пенсійної системи в єдину систему пенсійного забезпечення;

реалізацію моделей прогнозування макро-економічних показників системи пенсійного забезпечення на найближчу та далеку перспективу з урахуванням об'єктивних відомостей про структуру і розмір страхового збору з працюючих нині громадян та про використання застрахованими громадянами пенсійного права на матеріальне забезпечення.

Для повномасштабного завершення робіт по запуску всіх компонентів трирівневої (район-область-центр) корпоративної системи персоніфікованого обліку особливо важливими є:

необхідність завершення розробки та затвердження відповідних нормативно-правових документів, які врегульовують юридичний статус системи персоніфікованого обліку на засадах пенсійного страхування та законодавче встановлюють залежність розміру пенсії від участі в пенсійному страхуванні, тобто від розміру внесків до Пенсійного фонду;

створення державного банку персоніфікованих відомостей про застрахованих осіб на центральному рівні та необхідного для системи корпоративного телекомунікаційного середовища;

створення міжрайонних центрів автоматизованої обробки інформації персоніфікованого обліку застрахованих осіб та підготовки документів системи пенсійних розрахунків;

розробка та впровадження системи реєстрації, формування та видачі свідоцтв про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

реалізація комплексу заходів щодо організаційно-правового стимулювання страхувальників категорії “фізичні особи”, зокрема суб'єктів підприємницької діяльності, до своєчасного та достовірного звітування в систему персоніфікованого обліку;

необхідність адекватного фінансування для завершення розбудови необхідних сегментів трирівневої телекомунікаційної системи персоніфікованого обліку.

З метою розв'язання згаданих проблем Пенсійний фонд України з листопада 2000 p. перейшов до створення промислових баз даних про застрахованих осіб, що у кінцевому результаті зумовило формування інформаційно-технічної бази для подальшої розбудови трирівневої (район-область-центр) автоматизованої системи персоніфікованого обліку з державним автоматизованим банком даних про застрахованих осіб як головного джерела відомостей для розрахунків пенсій. [23, с.64-65]

ВИСНОВКИ

В ході даної роботи ми провели аналіз цілої низки проблем, що стоять перед нашою державою в галузі пенсійного забезпечення її громадян. Вияснення місця, яке займає Пенсійний фонд у фінансовій системі держави та в структурі пенсійного забезпечення дозволило нам розділити проблему на дві складові: джерела формування коштів фондів соціального страхування та механізм їхнього розподілу за призначенням. Аналіз кожної із складових дозволяє нам зробити певні узагальнення, висновки та пропозиції.

Стосовно першого аспекту, то внаслідок проведеного аналізу змін в законодавчій базі було помічено ряд позитивних тенденцій, а саме поетапне зниження рівня обов'язкових відрахувань на соціальне страхування починаючи з 61% (від фонду заробітної плати) в 1991 році до 32% з 1997 року по сьогодні. Позитивність цих змін полягає в тому, що зниження тарифів сприяє збільшенню надходжень до Пенсійного фонду (які на даний час складають 88 відсотків відрахувань на соцстрах), оскільки зменшення “податкового тягаря” сприяє стимулюванню підприємницької діяльності та виробництва, звідки і поступають основні кошти до ПФ. Другим позитивним аспектом є надання значних пільг в оподаткуванні організаціям інвалідів - до ПФ вони зараз сплачують лише 4% від фонду заробітної плати (до 1993 року вони сплачували 37%) . Тобто по суті ми спостерігаємо поетапний перехід від фіскальної функції податкового законодавства до стимулюючої.

Проте та частина законодавчої бази, що стосується пенсійного забезпечення громадян все ще володіє рисами, притаманними попередньому командно-адміністративному режимові, тобто явно виражений дизбаланс, що склався в сфері призначення пенсій між категоріями громадян, які тим чи іншим чином були задіяні в державній структурі управління чи в силових структурах з однієї сторони та всіма іншими з іншої. Тобто депутати Верховної Ради, місцевих Рад і працівники всіх адміністративно-управлінських органів виконавчої влади у центрах і на місцях, міністерств, відомств, управлінь; колишні депутати, партійні та радянські працівники, військовослужбовці та ін. одержують високу пенсію, яка в 3-5 і більше разів перевищує максимальну трудову пенсію і в 2-4 рази - мінімальний прожитковий рівень.

Узагальнюючи все сказане приходимо до висновку про те, що в країні необхідне подальше реформування пенсійної системи, яке передбачає наступні моменти:

По-перше, має бути створена єдина пенсійна система з розрахунком рівня пенсії залежно від трудового вкладу, тобто професійного рівня і, відповідно, одержуваної зарплати в період роботи, яка б відображала кваліфікацію кожної людини, значущість її діяльності для суспільства і стаж роботи.

По-друге, стратегічною метою ще одного можливого напрямку реформування пенсійної системи має стати трирівнева система пенсій. Вона має включати: страхову пенсію, яка повинна забезпечувати її рівний (або ж з відносно незначною диференціацією) розмір; додаткову пенсію - для реалізації особливих умов надання пільгових пенсій, за якими видатки мають покриватися страхувальниками на основі сплати диференційованих за розміром пенсійних внесків; добровільну пенсію, що забезпечуватиметься на основі індивідуального договору та накопичувального принципу формування фондів, тобто це передбачає створення недержавних пенсійних фондів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДКМУ “Про стягнення невнесених в строк податків та неподаткових платежів”. Затв. наказом Мінфіну України від 02.11.93.-№84.

Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.-1996.-№30.-ст.141.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1992, - №3.

Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України.- 1992,-№29.

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №16.

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №45.

Закон України “Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1994,-№4.

Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 р.// Голос України.- 1997. - від 26.07.

Постанова КМУ від 21 січня 1992 р. № 23 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування” // Урядовий кур'єр від 29.01.92.

Постанова КМУ від 28 січня 1992 р. № 39 “Про створення Пенсійного фонду України” // Урядовий кур'єр від 05.02.92.

Постанова КМУ від 27 квітня 1994 р. № 263 “Про розподіл відрахувань на соціальне страхування у 1994 році” // Урядовий кур'єр від 1.05.94.

Проект прогнозу економічного і соціального розвитку України до 200 і 2010 року // Урядовий кур'єр. - № 89-90 від 14.05.99.

Бекерская Д.А. Финансовое право Украины.- Одесса, 1994.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. пос. для економ. спец. Вузів. - К.: Вища школа, 1997. - 383 с.

Заболоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України.- Львів: ЛБК НБУ, 1997.- 579 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.: Вища школа, 1997. - 743 с.

Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- 288 с.

Статистичний щорічник України за 1999 рік. - К.: Техніка, 2000.

Статистичний щорічник України за 2000. - К., 2001.

Вірич О. Учать фінансово-кредитних установ у проведенні пенсійної реформи в Україні // Соціальний захист. - 2001. - №2. - С. 36-37.

Зайчук Б. Пенсійна реформа з перспективою на майбутнє // Соціальний захист. - 2001. - №4. - С.29-31.

Захарко М. Сплата внесків до Пенсійного фонду: аналіз змін// Фінанси України. 1997. - №9. - С.82.

Коваленко О. На пути к пенсионной реформе: персонифицированный учёт // Персонал. - 2001. - №1. - С. 63-65.

Коровіна З., Ігольніков О. Про єдину систему пенсійного забезпечення// Економіка України. 1996. - №6 - С.3.

Ларіонова Л. Реформування пенсійної системи в Україні // Економіка України. 1997. - №2. - С.17.

Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні // Фінанси України. - 2002. - №4. - С. 32-38.

Огій О. Переваги персоніфікованого обліку та звітності: про деякі результати експерименту у Львівській області // Праця і зарплата. - 2001. - №6. - С. 8-9.

Окольніков К.Д. Соціальне страхування та пенсійне забезпечення // Фінанси України. 1999. - №1. - С.56.

Остапенко Д.В. Про несплату внесків до Пенсійного фонду України// Економіка України. 1998. - №11. - С.47.

Уваров В. Пенсійна реформа набирає обертів // Соціальний захист. - 2001. - №8. -С.22.

Шумський В.М., Діхтєрьова В.В. Формування Пенсійного фонду: реальність потенційних джерел // Фінанси України. - 2001. - №7. - С. 58-61.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

ДОВІДКА

про заробіток для обчислення пенсії

Видана Марчуку Степану Івановичу в тому, що його заробіток, який враховується при обчисленні пенсії, склав 4800 грн. 00 коп.

Сума заробітку із розшифровкою

Період, за який враховується заробіток

Кількість місяців

Сума заробітку, грн. коп.

Примітка

З 01.02.99. по 31.12.99.

11

2200

З 01.01.00. по 31.12.00.

12

2400

З 01.01.01. по 31.01.01.

1

200

Підстава видачі - відомості по нарахуванню заробітної плати

В довідку не включено виплати одноразового характеру.

Керівник МПП “ВіражВ.Івасюк

М.П.

Головний бухгалтер Т.Балузяк

Додаток 2

Структура надходжень та розподілу коштів Пенсійного фонду.

ДОДАТОК 3

Динаміка змін тарифів страхових внесків для різних категорій платників

Категорії платників

01.01.92 -

01.05.93

01.05.93 -

07.02.96

07.02.96 -

29.07.97

29.07.97 -

Господарюючі суб'єкти, що ви-користовують найману працю

(власники/працівники)

61%

1 %

37%

1 %

0 %

37%

32%

1 %

Бюджетні організації

37%

37%

37%

32%

Господарюючі суб'єкти, що не використовують найману працю

10%

10%

33,6%

32%

Підприємства, в яких задіяні інваліди

(інваліди/не інваліди)

37%

37%

5 %

37%

5 %

37%

4 %

32%

Організації інвалідів

37%

5%

5%

4%

Array

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


© 2010 Современные рефераты