Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи

Основним напрямом розміщення ресурсів є кредитна діяльність. У її складі домінуючу роль відіграють кредитні вкладення в економіку, які досить стрімко зростають. Так, у 2003 р. обсяги виданих кредитів в економіку порівняно з 2000 р. зросли на 48%, а зафіксований приріст ВВП склав 5,2%. У 2005 р. ці показники становили відповідно 31% і 12,1%, а в 2006 р. 62% і 2,4%. Але до кінця не вирішеною проблемою на ринку банківського кредитування залишається досить високий рівень процентних ставок за даними банківської статистики на кінець 2006 р. середньозважена річна ставка складала 14,6% [82]. Це обумовлюється різними чинниками об'єктивного характеру, у тому числі відсутністю повноцінного конкурентного середовища, який формує ринок цінних паперів.

Динаміка розвитку іншого сегмента фінансового ринку ринку цінних паперів теж має стійку тенденцію зростання. Якщо в 2001 р. обсяг річної емісії акцій становив 15,5 млрд грн, то в 2005 р. 28,3 млрд грн. Сумарний обсяг зареєстрованих на кінець 2005 р. випусків досяг 127,6 млрд грн, що становить відчутну величину для нашої країни. Для порівняння, обсяг кредитних вкладень в економіку на кінець цього року дорівнював 88,6 млрд грн. На перший погляд, це свідчить про зіставність значення даних сегментів фінансового ринку. Але це не так, оскільки ринок цінних паперів протягом усього періоду його становлення і розвитку характеризується майже тотальною закритістю. За таких умов не можуть повною мірою реалізовуватися його основні системні завдання, пов'язані з мобілізацією фінансових ресурсів. Зведена майже нанівець роль фондових бірж, які забезпечують прозорість функціонування ринку цінних паперів та формування інформаційної підтримки у процесах інвестування [82].

Відчутну роль у сприянні економічному зростанню відіграло збільшення обсягів внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Дані, що характеризують їх динаміку у період макроекономічної стабілізації та зростання ВВП, наведені в табл. 3.2 (Додаток А). Незважаючи на позитивну динаміку, проблем із фінансовим забезпеченням потреб економічного зростання ще досить багато і вони потребують особливої уваги. Насамперед досить неоптимальним залишається співвідношення між власними та позиченими ресурсами, хоча при цьому спостерігається тенденція до поступового зростання питомої ваги банківських кредитів у фінансовому забезпеченні потреб підприємств якщо у 2001 р. вона складала 5%, то в 2006 р. 13% [82], [83].

Таблиця 3.2

Динаміка внутрішніх фінансових ресурсів підприємств в Україні [83]

(млрд грн)

Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем, у тому числі таких як, фінансування економічного зростання, підвищення інвестиційної активності підприємств, забезпечення ефективного міжгалузевого переливу капіталу, розвиток дрібного і середнього бізнесу за рахунок забезпечення венчурного фінансування.

Темпи розвитку фінансового ринку країни досить яскраво ілюструє показник капіталізації банківської системи. Ключовим покажчиком, що найчастіше використовують для оцінки капіталізації банківської системи є відношення сукупного банківського капіталу до валового внутрішнього продукту країни [66, c.172]. В таблиці 3.3 наведена динаміка рівня капіталізації банківського сектора в Україні за період з 2001 по 2005 рік (Додаток Б).

Таблиця 3.3

Рівень капіталізації банківської системи в Україні за 2001-2005 рр. Таблиця побудована на основі даних НБУ (http://www.bank.gov.ua)

Дана інформація дозволяє зробити висновок про досить високі темпи капіталізації банківської системи, проте сам ступінь капіталізації є дуже низьким.

Низький ступінь капіталізація є основною проблемою не тільки банківського сектора, але і всього фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується. Так, за даними рейтингової агенції Standard & Poor's сумарні активи всіх банків СНД (біля 240 млрд. USD на початок 2004 р.) удвічі менше, ніж у Dresdner Bank, і втроє - ніж у нідерландського ABN AMRO Bank, що займає по цьому показнику 18-і місце у світі [69].

Нераціональна структура капіталу українських банків та небанківських фінансових установ не дає можливості істотно розширити асортимент наданих фінансових послуг, а також задовольнити потреби економіки в кредитних ресурсах, необхідних для підтримки економічного зростання.

Загалом же банківський сектор є найбільшою складовою фінансового ринку України з активами, що складають майже 90% активів усіх фінансових посередників. Протягом останніх п'яти років загальні банківський сектор збільшилися в п'ять разів і став співрозмірними з банківськими секторами більш успішних перехідних економік (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Банківські активи, % ВВП Джерело: веб-сторінки центральних банків

Основною зміною в структурі активів банківської системи за останні п'ять років стало збільшення долі кредитів в економіку в основному за рахунок звуження високоліквідних активів. При цьому обсяги наданих в економіку кредитів збільшилися за п'ять років в 6,2 рази і сягнули 145.7 млрд. грн. (36.8% від ВВП).

Вкладення банків в цінні папери протягом 2001-2006 рр. зростали співрозмірно до росту активів, а основні цінні папери в портфелях банків - ОВДП [56].

За останні п'ять років зросла також і доля депозитів у зобов'язаннях банків, при цьому суттєво зросла доля вкладів фізичних осіб. Це є позитивним моментом, оскільки більшість депозитів фізичних осіб є строковими (до 77%), на відміну від депозитів юридичних осіб (47% є строковими).

Іншою досить помітною тенденцією є зменшення капіталізації системи. Доля балансового капіталу у пасивах зменшилася із 17,5% до 11,9% (відношення регуляторного капіталу до активів зважених на ризик зменшилося із 20,7% на початок 2002 року до 15,0% на початок 2007 року). Хоча таке співвідношення капітал/активи і відповідає міжнародним стандартам зменшення капіталізації є суттєвим обмеженням на розширення кредитування банками і може стати фактором, що перешкоджатиме пониженню відсоткових ставок.

Попри стрімке зростання банківського сектору, залишаються ряд проблеми. Так, тільки 14% всіх кредитів спрямовуються на інвестиційну діяльність. Хоча ця доля продовжує зростати (із 5,6% на кінець 2002 року), вона поки залишається на дуже низькому рівні. Це свідчить, що банки поки що не мають технологій кредитування інвестицій та інновацій. Окрім згаданого вище ризику зменшення капіталізації, факторами ризику є високий рівень доларизації банківської системи. При відсутності на ринку дієвих інструментів для хеджування валютних ризиків доля доларових депозитів складає 34,3%, а кредитів - 43,3% від їх загальної кількості (кінець 2006 року). Суттєвим виглядає і кредитний ризик-за даними МВФ доля субстандартних кредитів (nonperforming loans) на середину 2006 року становила 23% загального кредитного портфелю [56].

Серед інших особливостей вітчизняної банківської системи можна відмітити її значну фрагментацію: із 185 банків на найбільші 10 припадає 53,8% всіх активів (на 01.10.2006). Тобто, на ринку присутня велика кількість малих банків, що збільшує загальну чутливість системи до зовнішніх шоків.

Особливістю ж останніх років розвитку банківської системи стало суттєве залучення іноземного капіталу, що пов'язано із нестачею внутрішніх ресурсів та нерозвиненістю українського фондового ринку. Процес залучення відбувається як шляхом запозичень (через субординовані кредити та випуски єврооблігацій) так і через прямі інвестиції. Протягом 2005 -2006 років три із шести найбільших банків України і два середні банки були викуплені іноземними інвесторами [56].

В цілому, банківський сектор України розвивається співрозмірно до банківських секторів країн центральної і східної Європи. Більшість проблем, що обговорювалися вище, пов'язані скоріше з невизначеністю економічного середовища та нерозвиненістю фондового ринку.

Два найголовніші наслідки малого фондового ринку для банкіської системи - обмежені можливості для залучення капіталу та дефіцит інструментів для хеджування ризиків.

Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку. Небанківські фінансові посередники займають значно меншу частину ринку. Найбільш розвинуті - страхові компанії, займають 7% від всього ринку фінансових послуг та 89% від небанківського ринку фінансових посередників (рис. 3.2).

Рис. 3.2 Структура активів небанківських фінансових посередників України на 01.01.2007р. Джерело: ДКРРФПУ, ДКЦПФР

Протягом останніх кілька років страхові компанії розвиваються стрімкими темпами, проте про якість цього розвитку важко робити висновки, бо значна частина страхових угод укладаються підприємствами для уникнення оподаткування прибутку. Свідченням цього може бути, наприклад, дуже низьке співвідношення страхових виплат до зібраних страхових премій, що зараз складає близько 20,75% (14,08% - I кв.2003). Окрім того поширеними були і схеми виведення коштів за кордон через операції перестрахування. Після введення вимог до компанії-перестрахувальника практикування таких схем змешилося, хоча таке рішення не є вирішує фундаментальних проблем, що породжують стимули використовувати страхові компанії для трансакцій, що по суті не є страховими.

Такими проблемами є:

· обтяжливість норм і високі ставки податку на прибуток підприємств, що створюють стимули укладати псевдо-страхові угоди з афілійованими страховими компаніями і зменшувати податкові зобов'язання;

· проблеми в оподаткуванні самих страхових компаній - ефективна ставка оподаткування є низькою, порівнюючи, наприклад з оподаткуванням прибутку підприємства. Знову ж таки, стимул для угод з псевдо-страхування;

· низькі стандарти розкриття інформації страховими компаніями, нерозвиненість системи пруденційного нагляду за страховими компаніями [56].

Тенденції останнього року - скорочення активів страхових компаній може бути наслідком більш суворих вимог до страхових компаній. Скорочення активів відбулося за рахунок зменшення отриманих страхових премій: обсяг отриманих страхових премій скоротився майже на третину порівняно з попереднім роком. Це відбулося, в основному, за рахунок суттєвого скорочення страхування фінансових ризиків (більше, ніж вдвічі) та відповідальності (більше, ніж втричі).

Кредитні союзи є наступними за розмірами небанківськими посередникам, проте їх загальні активи є досить малими - 0,3% від ВВП. Недержавні пенсійні фонди, хоча і представлені на ринку, проте також є дуже малими із загальною кількістю учасників близько 69 тисяч - 0,3% працездатного населення України.

Недержавні пенсійні фонди, схоже, протягом найближчого часу будуть розвиватися повільно через відсутність послідовної пенсійної реформи та низьку довіру населення до системи пенсійного накопичення в цілому. Скромні розміри страхового ринку і рудиментарність пенсійних фондів є суттєвою перешкодою для розвитку фондового ринку - у всіх країнах з розвиненою економікою попит з боку інсититуційних інвесторів є основним джерелом попиту на фондових ринках.

Протягом останніх декількох років фондовий ринок України постійно зростає, проте все ще залишається невеликим за своїми розмірами та неефективним з точки зору виконання притаманних йому функцій.

На кінець 2006 року в Україні функціонує 8 бірж та 2 ТІС. Основна торгівля сконцентрована на Першій Фондовій Торговельній Системі (ПФТС) - близько 90% всіх торгів на організованому ринку [56].

Найбільше на ПФТС торгуються корпоративні облігації (45% від загального обсягу торгів у 2006 році), ОВДП (27%) та акції (23%). Значно меншу долю у торгах займають муніципальні облігації та інвестиційні сертифікати. Проте, переважна більшість угод з купівлі/продажу цінних паперів укладається на неорганізованому ринку - за даними ДКЦПФР лише 4% (на кінець 2006 року).

За останні 4 роки, капіталізація компаній, акції яких торгуються на ПФТС, виросла більше ніж в 10 разів і складає близько 35% по відношенню до ВВП, що є порівняним до капіталізації фондових ринків, наприклад, Польщі чи Угорщини. Проте, стрімке зростання капіталізації не відображає реального зростання фондового ринку, оскільки суттєва кількість акцій підприємств перебувають не у вільному обігу (free-float), але враховуються при розрахунку капіталізації [56].

Також зростання капіталізації не супроводжується відповідним нарощенням обсягів торгівлі на ринку: обсяги торгів на ПФТС за останні 4 роки збільшилися у 2.4 рази. В результаті, відношення торгового обороту системи до капіталізації зараз складає приблизно 10%, що є дуже низьким значення порівняно із фондовими ринками країн центральної і східної Європи, для яких відповідний показник знаходиться в межах від 50% (Чехія) до вище 100% (Угорщина).

Найбільшими системними вадами для розвитку фондового ринку ми вважаємо відсутність закону про акціонерні товариства та значні обмеження на рух капіталу. Відсутність закону про акціонерні товариства паралізує попит на цінні папери через неврегульованість прав акціонерів та корпоративного управління. При відсутності ще і жорстких вимог до розкриття інформації емітентами, ризикованість та потенційну доходність акцій оцінити майже неможливо, придбання акцій є досить ризикованою інвестицією або здійснюється, виходячи з інсайдерської інформації. Для прикладу, корпоративні облігації, де проблема розкриття інформації більш-менш вирішена є більш привабливим інструментом і торгівля корпоративними облігаціями дає найбільший оборот торгівлі на організованому ринку.

Значна частина платоспроможного попиту на цінні папери не задовольняється через значні обмеження на вільний рух капіталу, встановлені законодавством про валютне регулювання.

Перелік обмежень включає повний список зовнішньоекономічних операцій фінансового ринку, в тому числі купівлю-продаж цінних паперів (акцій облігацій, інструментів інвестиційних фондів), операції на валютному ринку, прямі іноземні інвестиції, розміщення активів інвестиційних фондів на зовнішніх ринках тощо. Більшість обмежень базується на адміністративних заборонах і їх можна обходити, використовуючи легальні шляхи, тобто присутність цих обмежень значно збільшує транзакційні витрати українських фінансових посередників, робить внутрішній ринок неконкурентоздатним і відсікає значну частину іноземного попиту на українські цінні папери.

Окрім врегулювання діяльності акціонерних товариств та зняття обмежень на рух капіталу, необхідні регулювання і цілеспрямована державна політика для розвитку інституційних інвесторів та розвитку інфраструктури ринку. Питання розвитку інфраструктури фондового ринку, зокрема депозитарної системи, останні кілька років стало предметом гострої дискусії і суперечок між учасниками ринку і державою.

Отже, до основних факторів, які визначали розвиток фінансового ринку в 1991 - 2006 роках можна віднести [56]:

1. Перехід до ринкових механізмів в економіці держави;

2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3. Запровадження масштабної приватизації і пов`язані з нею:

· розміщення приватизаційних цінних паперів;

· розміщення акцій приватизованих підприємств;

· поява фінансових інститутів по обслуговуванню приватизаційних процесів в державі;

· розміщення цінних паперів новими суб'єктами господарської діяльності;

· запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:

· Національний банк України (створений у 1991 році);

· Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (створена у 1995 році);

· структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у структурний підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).

Ця система відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій по регулюванню, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг:

· Базельський комітет з банківського нагляду (створено у 1974 році);

· Міжнародна організація комісій з цінних паперів (створено у 1989 році);

· Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (створена у 1992 році).

Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2006р. створює реальну загрозу повторення "фінансових пірамід", прикладом чого можуть слугувати випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок. Всупереч сподіванням населення та Уряду щодо піднесення розвитку фінансового ринку України та більш ефективного соціального захисту населення за рахунок розвитку нових фінансових послуг та установ, діяльність окремих небанківських фінансових установ в Україні не тільки не допомагає вирішити ці проблеми, однак й призводить до поглиблення кризи недовіри до фінансового сектору в цілому.

Слід відмітити початок становлення такого сектору фінансового ринку України як інститути спільного інвестування (ІСІ). Нажаль перші інститути спільного інвестування в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. Разом з тим залишається ряд невирішених проблем в регламентуванні діяльності фінансового ринку, зокрема:

· недостатній розвиток нормативно-правової бази на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;

· Недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання, контролю та нагляду за застосуванням санкцій та притягненню до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;

· Слабка координація дій органів регулювання ринку між собою та правоохоронними органами;

· наявність факторів великих “ризиків” для інвесторів позичальників і інших користувачів фінансових послуг;

· недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

· відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;

· частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років.

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

3.2 Місце України у світовому фінансовому середовищі

Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому числі її фінансової складової, до міжнародної економіки. Без цього не є можливими ані повноцінний розвиток національного виробництва, ані задоволення потреб вітчизняних споживачів на належному рівні.

На жаль, внаслідок повільного економічного реформування Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української економіки, можна визначити напрями, в яких такий вплив є найбільш вагомим: а) інтеграція України до міжнародних торгівельних відносин; б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами; в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами. Відповідно серед основних критеріїв успішної інтеграції України до світової економіки можна відзначити:

· зростання міжнародного товарообігу із випереджаючим зростанням обсягів експорту;

· зростання обсягів іноземних інвестицій в Україну;

· зростання обсягів операцій із гривнею на світовому валютному ринку;

· мінімізація рівня кореляції між негативними тенденціями розвитку світової економіки та економіки національної [68].

Щодо кількісних показників зазначених критеріїв, то їх аналіз дозволяє зробити висновок про досить високий рівень торгівельної відкритості України, але в той же час надзвичайно низькі темпи інтеграції до світового фінансового ринку.

Так, зовнішньоторговельний оборот України лише на протязі 2004-2006 рр. збільшився з 32672,23 млн. дол. США до 34287,26 млн. дол. США [83]. При цьому, хоча в 2006 році Україна мала негативне сальдо торгівельного балансу, а також незважаючи на значну частку сировини в структурі експорту, ці дані свідчать про в цілому позитивні наслідки відкритості національної економіки для розвитку зовнішньої торгівлі держави.

Тим не менше, є всі підстави говорити про неповне використання переваг від такої відкритості, про що свідчить і динаміка інтеграції України до світового фінансового ринку, одним із критеріїв якої є обсяг іноземних інвестицій - на 1.01.2007 року в Україну надійшло 16375,2 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. Незважаючи на зростання обсягів іноземного інвестування в Україну, абсолютний розмір цього показника свідчить, по-перше, про відсутність інтересу до вітчизняного фондового ринку з боку іноземних інвесторів і, по-друге, про неможливість використання переваг іноземного інвестування вітчизняними підприємствами. Щодо портфельних іноземних інвестицій, то їх обсяг в Україні на 1.01.2006 р. становив лише 751,1 млн. дол. [83].. Наведений обсяг іноземного інвестування є надзвичайно низьким у порівнянні із обсягами операцій на міжнародному фінансовому ринку, що свідчить про практичну відсутність інтеграції вітчизняного та світового фінансового просторів.

Низький рівень інтеграції до світового фінансового ринку підтверджується і загальним аналізом платіжного балансу України та міжнародної інвестиційної позиції України. Так, із загального обсягу довгострокових кредитів, залучених до України станом на 1.01.2007 р., 78 % є такими, що надані міжнародними фінансовими організаціями або під гарантії Уряду. Із загального обсягу портфельних інвестицій 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери [83]. Це свідчить про те, що недержавні суб'єкти фінансового ринку практично не беруть участі у міжнародній фінансовій діяльності, не мають доступу до міжнародного фінансового ринку та не використовують тих переваг і можливостей, що є наслідком світової фінансової глобалізації.

Нарешті, ступінь глобалізованості вітчизняного фінансового ринку можна визначити ступенем кореляції між різними індикаторами фінансового ринку України та світового фінансового ринку. До таких індикаторів можна віднести облікову ставку Національного банку у порівнянні із ставками центральних банків провідних країн світу, відсоткові ставки комерційних банків у порівнянні із ставками на світовому ринку, індекси фондових ринків. На наш погляд, більш показовим є порівняння облікових ставок центральних банків, яке відображає кореляцію в офіційній грошово-кредитній політиці різних країн, і порівняння динаміки фондових індексів, яке відображає кореляцію загальних тенденцій розвитку фінансових ринків [59, c.239].

Щодо облікових ставок центральних банків, то, з огляду на складну фінансову ситуацію в Україні в період переходу до ринкової економіки та нерозвиненість вітчизняного фінансового ринку, порівняння абсолютних величин наведених показників не є повноцінним критерієм визначення зв'язку вітчизняної та світової фінансових систем. В той же час очевидним є те, що збільшення відсоткових ставок Національним банком України на протязі 1997-1998 років є прямим наслідком міжнародної фінансової кризи, що розпочалась із країн Південно-Східної Азії та значною мірою вплинула на розвиток фінансового ринку України. Так само і зниження відсоткових ставок НБУ починаючи з середини 1998 року зумовлено не тільки позитивними змінами у вітчизняній економіці, але і тенденціями розвитку світової економіки [59, c.240].

Аналогічних висновків можна дійти при порівнянні курсу гривні до основних світових валют та співставленні динаміки вітчизняних фондових індексів із міжнародними.

Так, до основних вітчизняних фондових індексів можна віднести індекс ПФТС - Першої фондової торгівельної системи. Порівняння цього індексу із, наприклад, основним індексом фондового ринку США - Dow Jones Industrial Average, який, без сумніву, відображає тенденції розвитку світової економіки в цілому, очевидно засвідчує кореляцію між динамікою зміни цін на цінні папери в Україні і на світовому ринку. В той же час мізерні обсяги торгів та інші особливості вітчизняного фондового ринку не дозволяють використовувати індекс цього ринку як повноцінний критерій оцінки напрямів розвитку вітчизняної економіки.

Все це однозначно свідчать про повільний, але невідворотний процес інтеграції вітчизняної економіки до світової економічної системи. Позитивні наслідки такої інтеграції очевидні вже сьогодні, в першу чергу у сфері міжнародної торгівлі. В той же час можна відзначити відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі, що потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування [59, c.240].

При цьому першочерговим завданням будь-якої держави на шляху міжнародної економічної інтеграції має бути ґрунтовний аналіз ризиків цього процесу. Відповідно задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу.

Подібне завдання є тим більше актуальним, що, незважаючи на значну глибину світової економічної глобалізації, механізми регулювання фінансового ринку зосереджені більшою мірою в розпорядженні національних структур, адже ефективних та повноважних наднаціональних регуляторних органів до цього часу не створено [59, c.241]. Саме тому слід розглядати глобалізацію не тільки в контексті нових інвестиційних можливостей, але і нових ризиків для України. І, на мою думку, при розробці макроекономічної стратегії України в умовах глобалізації першочергова увага має бути приділена саме тим ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.

До ризиків, притаманних процесу глобалізації в економічній площині та актуальних для України, можна віднести неконтрольований відтік науковців та кваліфікованої робочої сили у більш розвинені країни, зміну структури та обсягів національного виробництва внаслідок значних обсягів імпорту більш конкурентоспроможної продукції, втрату контролю держави та національних корпорацій над стратегічно важливими для економіки підприємствами, тощо.

У фінансовому секторі варто відокремити небезпеку глобальних фінансових криз та небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку через боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень цієї небезпеки є тим більшим, чим нижчим є економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу [55, c.541].

Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Як показано в попередньому підрозділі, така фінансова нестабільність в першу чергу пов'язана із підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало наслідком втілюваної більшістю країн світу політики у сферах макроекономіки, фінансового регулювання, оподаткування, тощо. Однак в процесі подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку [55, c.542].

Це ще раз підкреслює, що в процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для пом'якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.

Результатом вирішення цих завдань має бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів та в ідеалі - створення умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому вважаю за необхідне розглянути методи та інструменти державної політики, спрямованої на досягнення цих цілей [55, c. 542].

В першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.

В сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу. І якщо, наприклад, в післявоєнний період таке регулювання було зумовлено довгостроковими цілями - або стимулюванням економічного розвитку, або завданням зберегти промисловість у власності національних корпорацій, то в сучасних умовах регулювання міжнародних потоків капіталу, зумовлене значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.

При цьому необхідно відзначити, що негативні наслідки для економіки країни можуть бути пов'язані як із відтоком, так і з притоком іноземного капіталу, тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно пов'язаний із валютною політикою держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних банках, валютних операцій, тощо).

З огляду на викладене, на сьогоднішній день можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної фінансової активності [55, c.556].

По-перше, це запровадження податків або податкоподібних обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів - так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків тільки від короткострокових валютних операцій [5, с.206].

Варто відзначити, що серед прихільників подібних заходів є не тільки науковці-теоретики чи політичні діячі, але і відомі фінансисти, такі як Д.Сорос або У.Баффет. Наприклад, У.Баффет висловлювався за запровадження 100% податку на всі прибутки, отримані від операцій з цінними паперами або деривативами строком менше одного року [5, с.207]. В той же час запровадження подібних обмежень на міжнародному рівні на сьогоднішній день виглядає нереальним, як через відсутність повноважних міжнародних органів, так і з огляду на протилежність цілей, що ставлять перед собою різні країни при проведенні фінансової політики.

До другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів руху капіталів. Наприклад, і здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави. Також може бути передбачений ліміт щодо обсягів іноземних інвестицій в певні (або усі) галузі, або навіть в окремі підприємства. В умовах України прикладом такої політики є обмеження щодо присутності нерезидентів на страховому ринку, або, як опосередковане обмеження, що стосується не тільки іноземних інвесторів - заборона приватизації певних підприємств або галузей (наприклад, трубопроводів або атомної енергетики), або заборона на передачу у власність іноземцям земель сільськогосподарського призначення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5