Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи

Нарешті, до непрямих методів контролю над рухом капіталу можна віднести [55, c.555-556]:

· вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;

· заборону на сплату відсотків по депозитах нерезидентам;

· обмеження щодо обсягів банківських активів в іноземній валюті;

· обмеження щодо обсягів продажу нерезидентам боргових інструментів - облігацій або інструментів грошового ринку;

· обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний банк пропорційно до розміру такого запозичення;

· розширення валютного коридору, тобто зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій у активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій.

Прикладом застосування подібних заходів може слугувати політика Центрального Банку Філіппін, який після кризи 1996-1997 років обмежив мінімальні строки іноземних вкладів в місцевих банках 90 днями [3, c.57].

Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних коштів, свідчить про постійний пошук шляхів зниження мінливості міжнародних фінансових ринків та намагання більшості країн обмежити вплив суб'єктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.

Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії - і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку. При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на наш погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів.

В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу і одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні на протязі останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни - як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

Тому можна запропонувати наступне:

· всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу - інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.

· лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом'якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій - банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.

· пом'якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.

· реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.

Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.

Тому створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.

Підсумовуючі, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі - наприклад, частка експорту у вітчизняному ВВП складає 56,4%, що є надзвичайно високим рівнем у порівнянні з іншими країнами світу. Але з огляду на структуру вітчизняного експорту, який переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від кон'юнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. В той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже не має підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів [35].

Отже, незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар'єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами - недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам. Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.

Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.

3.3 Пряме іноземне інвестування як рушій інтеграції України у світове фінансове середовище

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, структурна перебудова виробництва - все це потребує значних грошових ресурсів. З одного боку, дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до браку державних коштів, з іншого -- зубожіння основної маси населення не дає змоги достатньою мірою залучити кошти громадян.

Отже, розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, що була спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання [35].

Однак з перших кроків залучення міжнародного капіталу, без якого неможливо в реальні строки подолати кризовий стан в економіці, виявилося, що таке залучення ускладнюється економічною і політичною ситуацією в Україні.

Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість вирішувати стратегічні завдання економічного розвитку на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне виробництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг.

Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньо- строкових цілей -- виходу з соціально-економічної кризи, піднесення виробництва, зростання життєвого рівня населення [19, c.125].

Однак слід мати на увазі, що економічні інтереси іноземних інвесторів і української сторони не завжди збігаються. Так, Україна заінтересована у відновленні свого виробничого потенції структурній перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недорогими високоякісними товарами, в залученні у виробництво передової техніки, технології та культури управління. Іноземні інвестори заінтересовані передусім в отриманні прибутків за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки та техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу та використати його національних інтересах.

Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжнародних фінансів сьогодні є залучення в національну економіку іноземних інвестицій.

З організаційно-функціонального погляду розрізняють форми іноземних інвестицій -- портфельну та пряму. Ці форми інвестицій спонукаються аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор (як правило, велика компанія) має на меті отримувати дохід за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством [54].

Світовий досвід показує, що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країні, що приймає, порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Прямі іноземні інвестиції - це дещо більше ніж просто фінансування капіталовкладень у економіку, хоча самі по собі вони є конче необхідними для України. Прямі іноземні інвестиції є також способом підвищення продуктивності й технологічного рівня українських підприємств [66, c.267]. Розміщуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія приносить із собою нові технології, нові засоби організації виробництва і відкриває прямий вихід на світовий ринок завдяки можливості користуватися відпрацьованою світовою мережею продавців, клієнтів і центрів обслуговування через свої дочірні компанії.

Іноземні інвестиції це матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектора в економіці капіталоімпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, контрольованою іноземними економічними суб'єктами.

На сучасному етапі іноземний сектор існує в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв'язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій.

У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і постійно зростає. Так, розвиток важливих галузей та сфер економіки США визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо. Питома вага іноземного сектора в цих галузях становить понад 20 % усіх активів та обороту продажів.

В інших країнах позиції іноземного сектора в окремих галузях ще вагоміші. У ФРН, наприклад, питома вага його в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості перевищує 90 %, у хімічній -- 30, в електротехнічній (з електронною включно) -27 % [66, c.267].

Значна й зростаюча роль іноземного сектора в розвитку національної економіки визначає відповідну політику держав, спрямовану на заохочення іноземних інвестицій. В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу значно посилилася. Капіталоімпортуючі країни застосовують найрізноманітніші пільги, значно зросли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів.

Особливо важливого значення набуває залучення іноземних капіталів у вигляді прямих іноземних інвестицій в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, що характерно для так званих трансформаційних економік -- економік країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн. Про це свідчить новітній досвід країн Центральної та Східної Європи, де залучення та ефективне використання прямих іноземних інвестицій стало ключовим стабілізувальним фактором. Зокрема, показники економічного розвитку Польщі свідчать, що стабільне зростання ВВП у країні розпочалося паралельно з суттєвим зростанням обсягів капітальних вкладень у її економіку, в тому числі за рахунок іноземних інвестицій.

Водночас аналіз показує, що значний приріст прямих іноземних інвестицій в економіку Польщі відбувся лише з початком активізації внутрішніх інвесторів. Отже, іноземні інвестори роблять капіталовкладення лише за умови пожвавлення діяльності національних інвесторів. Адже приватний іноземний капітал не буде надходити в економіку з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Він також не вкладатиме кошти в регіони з нерозвинутою чи напівзруйнованою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електро- й тепло енергії [66, c.268].

Наскільки ж привабливою є українська економіка для інвесторів - резидентів? Багато хто в українських ділових колах відчуває, що економіка України, принаймні на даний момент, надто нестабільна для здійснення довгострокових інвестицій. Тому підприємства використовують свої заощадження не для капіталовкладень у межах країни, а для надання кредитів за кордон. Компанії-експортери, як правило, зберігають свій прибуток на рахунках в іноземних банках, замість того щоб ввозити його назад України й спрямовувати на нові інвестиції. Цей процес відомий під назвою втечі капіталу [55].

Проблема відпливу валютних коштів з України є нині надзвичайно болючою для вітчизняної економіки. Так, на кінець минулого тисячоліття втрати валютних коштів від неповернення експортного валютного виторгу, ненадходження товарів і невиконання послуг у рахунок погашення авансових платежів за імпортом, маніпулювання цінами на експортну та імпортну продукцію оцінювалися в понад 1,5 млрд. дол. США.

Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку декапіталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій.

В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною, і політичною проблемою. Сьогодні треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельноспроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.

Загалом ідеться про повноцінне залучення України в конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Це передбачає:

· лібералізацію підприємницької діяльності;

· створення оптимального та передбачуваного правового середовища;

· забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади [54].

Згідно з Законом України "Про іноземні інвестиції", іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти;

б)будь-якого рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) і будь-яких пов'язаних з цим майнових прав;

в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;

г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, що мають вартість;

д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо;

е) прав на здійснення господарської діяльності, у тому числі прав на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, наданих за законодавством або за договором;

є) платних послуг;

ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України.

Інвесторів в Україні приваблюють:

· вигідне географічне розташування;

· потенційно великий ринок;

· висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевина;

· низький курс національної валюти;

· захист інвестицій;

· можливість вивезення прибутку;

· система компенсації збитків тощо.

Слід ширше інформувати ділові кола України та зарубіжній держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найпривабливіші можливості їх вкладання. Підвищенню міжнародного престижу України сприяють добре організовані презентації інвестиційних проектів, участь вітчизняних виробників у міжнародних виставках та ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант [9].

Важливе значення має ширше залучення іноземного капіталу в банківську систему України.

У багатьох країнах уже давно застосовують таку дійову форму поєднання банківського і промислового капіталу, як промислово-фінансові групи. Наприклад, у Росії до них входить понад 1500 суб'єктів господарювання, які дають роботу більш як 3 мільйонам людей. Україна в цьому плані значно відстає.

Українські підприємства ще не стали привабливими об'єктами для національних та іноземних інвесторів на фондовому ринку. Сьогодні найбільш інвестиційне привабливими в Україні, як і в усьому світі, є вкладання капіталу в інтелектуальний потенціал нації та науково-технічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість національного виробництва і споживання.

Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а в деяких галузях і суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу. Йдеться передусім про потенціал літакобудування, ракетно-космічну галузь, можливості вітчизняних суднобудівників, проекти розвитку танкобудування Україна зберігає конкурентоспроможні позиції і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, а також в окремих галузях кольорової металургії [9].

Достатньо високим є і науково-технічний потенціал України. Світове визнання здобули вітчизняні наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніка, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання, технології в галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатні забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 1 січня 2007 року, становив 16375,2 млн дол. або 349,0 дол. на душу населення [83].

Таблиця 3.2

Прямі іноземні інвестиції в Україну на 01.01.2007 (млн. дол. США) [83]

Таблиця 3.3

Прямі інвестиції (на початок року; наростаючим підсумком, млн. дол. США) [83]

Ці показники значно відстають від аналогічних показників держав Центральної і Східної Європи, зокрема Польщі, Угорщини та Чехії, що свідчить про низьку конкурентоспроможність України щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

В Україні присутні прямих іноземних інвестицій з 118 країн світу, проте на лише 10 з них припадає майже 85 % загального обсягу. Основними країнами-інвесторами української економіки станом на 01.01.2007 року є: Німеччина - 5505,5 млн. дол. (33,6 % загального обсягу), Кіпр - 1562,0 млн. дол. (9,5 %), Австрія - 1423,6 млн. дол. (8,7 %), США - 1374,1 млн дол. (8,4 %), Сполучене Королівство - 1155,3 млн дол. (7,1 %), Російська Федерація - 799,7 млн дол. (4,9 %), Нідерланди - 721,8 млн дол. (4,4 %), Віргінські острови - 688,7 млн дол. (4,2 %), Швейцарія - 445,9 млн. дол. (2,7 %) та Польща - 224,0 млн. дол. (1,4 %) [83].

Відтак на країни ЄС припадає 11746,32 млн дол. прямих іноземних інвестицій (71,7 % від загальної кількості прямих іноземних інвестицій). З них 81,0 % (або 58,1 % від загальної кількості) прямих іноземних інвестицій надійшли з країн - «старих» членів (ЄС-15) (9510,13 млн дол.), і 19,0 % - з нових членів ЄС (2236,19 млн. дол.). Водночас надходження прямих іноземних інвестицій з країн СНД становить лише 5,3 % (874,63 млн дол.) [83].

При цьому динаміку прямих іноземних інвестицій у 2006 р. визначали такі особливості.

- Суттєвий абсолютний приріст надходжень прямих іноземних інвестицій. Протягом року в Україну надійшло інвестицій на суму 7868,1 млн. дол. США, за цей же період нерезидентами було вилучено капіталу на 375,2 млн дол. В цілому приріст іноземного капіталу у 2006 році становив 7328,2 млн дол. або 181,0 % до обсягів інвестицій на початок року та 325,3 % до його приросту за 2005 рік [83].

- У географічному розрізі у 2005-2006 році найбільше зріс капітал нерезидентів з Німеччини - на 4851,8 млн. дол. (у 7,4 рази, що пояснюється тим, що покупець «Криворіжсталі» компанія «Mittal Steel Germany GmbH» зареєстрована у Німеччині), Австрії - на 1062,5 млн дол. (у 2,9 рази, у зв'язку із купівлею австрійським «Raiffeisen Bank» контрольного пакету акцій банку АППБ «Аваль»), Кіпру - на 460,6 млн. дол. (на 41,8 %), Сполученого Королівства - на 199,9 млн дол. (20,9 %), США - на 183,5 млн. дол. (15,4 %), Віргінських островів - на 106,5 млн дол. (18,3 %) Обсяг інвестицій з Російської Федерації збільшився на 78,9 млн дол., або 10,9 % [83].

- Ріст надходження прямих іноземних інвестицій з ЄС. У 2006 році найбільше зросли прямі іноземні інвестиції з країн ЄС - на 137,5 % порівняно з початком року (на 6800,03 млн дол.). У структурі інвестицій з ЄС переважають надходження прямих іноземних інвестицій з країн ЄС-15, на які припадає 85,7 % загального обсягу надходження прямих іноземних інвестицій у 2006 році. На країни - нові члени ЄС припало 7,1 %, країни СНД - 1,3 % загального надходження прямих іноземних інвестицій за цей період. Низька частка інвестицій, що офіційно надходять з країн СНД, сигналізує про незацікавленість компаній з пострадянського простору, насамперед - російських, у прозорій діяльності на території України [83].

- Концентрація прямих іноземних інвестицій на високоприбуткових та швидкоокупних сегментах національної економіки. Станом на 1 січня 2007 року найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій було зосереджено на підприємствах оптової торгівлі та посередництва в торгівлі (1771,4 млн дол. або 16,0 % загального обсягу інвестицій), металургії та обробленні металу (1232,3 млн дол. або 11,1 %), харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (1169,3 млн дол. або 10,5 %), фінансової діяльності (1052,5 млн дол. або 9,5 %), операцій з нерухомістю, здавання під найом та послуги юридичним особам (926,5 млн дол. або 8,3 %), транспорту і зв'язку (743,7 млн дол. або 6,7 %). На провідну інноваційну галузь - машинобудування - припадає лише 6,3 % (693,8 млн дол.) [83].

- Тенденція галузевої концентрації прямих іноземних інвестицій в окремих галузях економіки України мала місце і у 2006 році. Протягом року 4 сектори економіки (металургія та оброблення металу, фінансова діяльність, оптова та роздрібна торгівля, операції з нерухомістю) залучили 68,1 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Найпривабливішими для іноземних інвесторів у 2006 році були: металургія та оброблення металу (762,28 млн дол. або 31,1 % загального приросту прямих іноземних інвестицій), фінансова діяльність (358,18 млн дол. або 14,6 %), оптова та роздрібна торгівля (295,97 млн дол. або 12,1 %), операції з нерухомістю (252,22 млн дол. або 10,3 %). В харчову промисловість, яка залишається серед лідерів за загальним обсягом прямих іноземних інвестицій, в 2006 р. надійшло лише 41,7 млн дол. або 1,7 % надходження капіталу, в машинобудування - 36,70 млн дол. або 1,5 %). Низьким є рівень внесків у вигляді нематеріальних активів - лише 2,53 млн дол. у 2006 р. (3,60 млн дол. у 2005 році), що вказує на практичну відсутність технологічних інновацій у прямих іноземних інвестицій [83].

- Підвищення регіональної концентрації прямих іноземних інвестицій. Якщо станом на 01.01.2006 р. 5 регіонів - найбільших реципієнтів прямих іноземних інвестицій (м. Київ, Дніпропетровська, Одеська, Київська та Донецька області) концентрували 58,1 % їх загального надходження, то на 01.01.2007 р. цей показник досяг уже 64,0 %. Тільки у м. Київ та Дніпропетровську область надійшло 48,0 % всіх прямих іноземних інвестицій. У 2006 році в регіональному розрізі найбільші прямі іноземні інвестиції надійшли у Дніпропетровську область (896,13 млн дол.), м. Київ (757,93 млн дол.), АР Крим (128,54 млн дол.), Луганську область (123,31 млн дол.). Водночас інші на області практично не отримують прямих іноземних інвестицій, або отримують їх у незначних обсягах. Їхня частка в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в України з кожним роком знижується. Так, якщо станом на 01.01.2005 р. на 20 регіонів (19 областей та м. Севастополь) припадало 29,9 % ПІІ, на 01.01.2006 р. - 28,0 %, станом на 01.01.2007 р. - лише 26,9 %. Вказані регіони мають також найнижчі показники накопичених прямих іноземних інвестицій в розрахунку на душу населення [83] .

В останні роки відбувається певна активізація інвестиційної діяльності національних суб'єктів підприємництва на міжнародних ринках капіталів. Прямі інвестиції з України в економіку країн світу становлять 295,7 млн. дол.. США. З одного боку, вивіз прямих інвестицій з України посилює її інтеграцію в світове фінансове середовище. Але, з іншого боку, цей процес має негативний вплив на формування валових внутрішніх інвестицій країни.

ВИСНОВОК

Проведене в роботі дослідження дозволяє зробити певні висновки:

· економічна глобалізація є еволюційним підґрунтям зміни світової фінансової архітектури, епохою глибокої переоцінки процесів, що відбуваються на планеті, періодом перегляду базових концепцій, прогнозів і рішень - новим світовим порядком, який поступово встановлюється. В економіці глобалізація охоплює перш за все фінансову сферу, яка сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки, а поширення інформаційних технологій перетворило світовий фондовий та валютний ринки на єдиний глобальний фінансовий простір, водночас якісно змінивши відносну цінність ресурсів, висунувши на перший план найбільш мобільні - інтелект і фінанси. Відбулася принципова зміна моделі взаємодії цього сектору з державними регуляторами. У стані формування перебуває система глобального управління;

· глобалізація поступово привела до того, що конструкція існуючої архітектури застаріла, а декілька міжнародних фінансових криз 1990-х викрили крихкість нового глобального фінансового ринку. Зараз спостерігається стан хиткої рівноваги у валютній площині, у фінансовому секторі - системність на межі розриву, а її самодостатність та спекулятивність, фіктивний характер, стан відірваності від реальної економіки і неможливість поєднання при цьому ефективної функціональної діяльності міжнародних фінансових інституцій доводить про необхідність пошуку шляхів повернення її власне до системності - пошуку принципових механізмів структурованої організації. Це дає можливість зробити висновок про доцільність та необхідність у сучасних умовах прямування до світового фінансизму, реформаційно-трансформаційних перетворень, які призвели до зміни парадигми світового фінансового середовища, скликання на міжнародному рівні фінансової конференції, де й обговорити параметри, принципи, механізми щодо формування й юридичного оформлення світової фінансової системи;

· суттєву роль у хаотичності, неврівноваженості та нестійкості світової економіки відіграла відсутність повноцінної світової фінансової системи та необхідність розробки методологічних принципів внутрішньої організації світового фінансового середовища - формування глобальної фінансової архітектури. Поняття фінансова архітектура за своєю внутрішньою будовою більш динамічне. При тому, що зовні це доволі чітка конструкція, всередині якої діють кінетичніші принципи, ніж у системі. Чим структурованішою зовні та стійкішою всередині ставатиме фінансова архітектура, тим швидше ми наблизимося до глобальної фінансової системи у широкому розумінні цього слова;

· у сучасному глобалізованому світі орієнтири національного розвитку лежать не всередині національної економіки - вони далеко винесені за їх межі. Саме там слід приймати стратегічні рішення, таким чином формувати світову глобальну систему, яка дозволить національним системам вчасно перебудовуватися і розвиватися в напрямку рівноваги. Якщо цю методологічну передумову розглядати з позицій фінансів, то тоді світова фінансова архітектура постає не як сукупність національних фінансових систем (чи навіть економік), а як самодостатня, працююча за своїми законами взаємозв'язана система, що має внутрішній потенціал до саморозвитку. Ці закони формують найновішу, кінетичну економіко-фінансову структуру, і нам ще слід виявити багато можливих потенційних її проявів, а отже збагнути усю глибинну сутність трансформованих закономірностей її розвитку.

В аналітичному плані проведений комплексний аналіз основних тенденцій, формування та зміни особливостей розвитку, парадигми світового фінансового середовища дозволяє зробити такі висновки: серед явищ, які мають безпосередній вплив на світову фінансову архітектуру є: виникнення транснаціонального капіталу; зміна ролі національних держав і потужних мегаполісів. До суперечливих питань можна віднести значення спекулятивних операцій, які набувають більших масштабів; потужних валютно-фінансових криз; міжнародних фірм > глобальних корпорацій, які посилюють свій вплив на країни. Швидке зростання і глобальний взаємозв'язок міжнародного ринку валют і ринку капіталів, окрім відкриття нових можливостей, принесли нові категорії ризиків і види конкуренцій, а також сприяли посиленню розриву і нерівності між країнами - поглибили глобальний парадокс. У зв'язку з цим для міжнаціональних економічних відносин необхідно вирішити, чи можна більш ефективно управляти новими світовими фінансовими ризиками при збереженні основних ринкових умов у світовій економіці, і якщо так, то які інституційні форми найкращі;

· досвід недавніх валютно-фінансових криз підтверджує, що валютна політика, яка відповідає цілям макроекономічної політики, правильне управління боргами і ефективний контроль фінансових систем є незамінними заходами для скорочення частоти і наслідків криз. У валютній сфері спостерігається тенденція формування валютних курсів на основі руху фінансових потоків. Попередні теорії валютного курсу - паритету купівельної спроможності, фундаментальної рівноваги - нездатні у повній мірі пояснити курсові зміни, хоча й продовжують використовуватися при розрахунках;

· перехід до плаваючих валютних курсів не означав демонтажу системи міждержавного регулювання чи зменшення ролі міжнародних валютно-фінансових організацій. Скоріше навпаки, “плавання” валют посилило необхідність міждержавного регулювання стабілізації валютних курсів і балансування міжнародних платежів. На перший план вийшли проблеми узгодження і координування макроекономічної політики (бюджетної, грошово-кредитної, податкової та ін.).

У площині нормативно-адміністративного регулювання необхідно посилити адміністративний контролю з боку МВФ, Світового банку (чи створеної на їх основі єдиної всесвітньої економічної інституції) за валютними, кредитними та інвестиційними потоками, доповнити його чітким удосконаленням внутрішніх та розробкою нових, загальносвітових, закріплених законодавчо норм; це дозволить підвищити стійкість світового фінансового середовища, а відтак і світової фінансової архітектури, ефективність нових зовнішніх запозичень та міжнародних кредитів, а також підвищить рівень боргової безпеки світового господарства;

Зміцнити фінансову систему і реформувати місцеві фінансові інститути шляхом напрацювання і поширення міжнародних принципів і стандартів регулювання та нагляду за банківською системою, фондовим ринком і фінансовими інститутами. Зміцнити фінансову інфраструктуру шляхом прийняття більш уніфікованих стандартів аудиту, бухобліку, процедур банкрутства, платіжних систем; створити систему міжнародного фінансового регулювання для розробки єдиних міжнародних стандартів і нагляду за діяльністю інститутів, які здійснюють операції у глобальному масштабі;

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абалкин Л.И. Еще раз о бегстве капитала из России // Деньги и кредит. - 2000. - №2. - С.24-30.

2. Абалкин Л.И. Качественные изменения структуры финансового рынка и бегство капитала из России. // Банковское дело. - 2002. - №12. - С. 22-27

3. Актуальные проблемы международных валютно-кредитных отношений. Сборник научных трудов /Ред. колл. Красавина Л.Н., Мотылев В.В. - М.: Изд. МФИ. - 2003. - 178с.

4. Андрущенко В.П., Горлач М.І. Соціологія. Харків, Київ: "Єдинорог", 2000 - 624 с.

5. Аніловська Г., Яремко Л. Господарська глобалізація та управління зовнішньоекономічною сферою. - Львів: ЛКА, 2001. - 233 с.

6. Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. - 2006. - №5. - С.65-67.

7. Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза А.М. - К.: Ельтон. 1993. - 328с.

8. Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2004. - 480 с.

9. Бей О. Теоретичні підстави міжнародної інтеграції.- Мюнхен: Український вільний університет.- 2005. - 80с.

10. Богданов А.А. Скворцов-Степанов И.И. Курс политической экономии. - Т.1-2. - М. - 1918-1920. (репрінт), 2002. - 320с.

11. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Київ: Знання, 2004. - 409 с.

12. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси. Київ: Зання-Прес, 2002. - 311 с.

13. Бюлетень Національного банку України. 2007. №2. - с.11-15

14. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2001. - 416 с.

15. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001. - 320 с.

16. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань . Київ: Вища школа, 2002. - 543 с.

17. Глобализация финансовых рынков: движущие силы и последствия // Деньги и кредит. - 2003. - №5. - С.27-30.

18. Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография / Белорус О.Г., Лукяненко Д.Г. и др., (Перевод с укр. издания 1998 года) - К.: Орияне. - 2000. - 424с.

19. Губський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. -- К.: Наукова думка, 2000. -- 390 с.

20. Доронин И. Мировой финансовый рынок на пороге ХХI в. // Мировая экономика и международные отношения. 2000. - №8. - С.33-40.

21. Дробозина Л.А., Родионова В.М. Финансовая система, М.: ЮНИТИ, 2004. - 317с.

22. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 4-те вид., випр. та доповн. - К.: Т-во “Знання”, КОО; Л.: Вид-во Львів банк. ін-ту НБУ. - 2002. - 566с.

23. Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії: вправи для студентів. Київ: Товариство "Знання", КОО, 2000. - 117 с.

24. Звіт про світовий розвиток: важке завдання розвитку/ Пер. з англ..- К.: Абрис, 2005. - 270 с.

25. Итрилигейтор Майкл Д. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции // Проблемы теории и практики управления. 2000. - № 6. / www.ptpu.ru/issues/6_98/6_6_98.htm

26. Кант І. Критика чистого розуму / Пер. з нім. та приміт. І.Бурковського. - К.: Юніверс. 2000. - 504с.

27. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. Москва: Государственный университет Высшая школа экономики, 2000. - 608 с.

28. Киреев А.П. Международная экономика. - В 2-х ч. - Ч.ІІ. - Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. - Учебное пособие для вузов. - М.: Международные отношения. - 2001. - 488с.

29. Клочко В.П. Фінансова глобалізація: позитиви і негативи для перехідної економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 5. - С.43-50.

30. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях. Київ: ЦУЛ, 2003. - 294 с.

31. Кондратьев Н.Д. Основные проблемы экономической статики и динамики; Предварительный эскиз /Подгот.: В.В.Иванов, М.С. Ковалева. Избр. соч. - М.: Наука. - 2001. - 567с.

32. Красавина Л.Н., Смирнов А.Л. Международный кредит: формы и условия. М.: ЮНИТИ. 2003. - 327с.

33. Кузнецов О. Вільгельм Ханкель: від Бреттон-Вудсу - до Маастрихту // Вісник НБУ. - 2001. - № 8. - С.6-9.,

34. Левківський В. М. Новітні тенденції міжнародного руху капіталів // Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі XXI століття. -- К., 2000. -- 371с.

35. Лукашевич В. М. Глобалистика. -- Львів: Новий світ-2000, 2004. -- 227с.

36. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя) //НАН України, Інститут економіки. - К. - 2003. - 455с.

37. Луцишин З.О. Інтернаціоналізація потоків капіталу - основа фінансової глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 30. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин - 2001. - С.81-96.

38. Луцишин З.О. Специфіка світових фінансових криз в умовах глобалізації. - Вісник ТАНГ. - 2002. - №8-1. - С.152-163

39. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. - Київ.: Видавництво “ДрУк” - 2002. - 320с.

40. Луцишин О.О. Фінансові ринки та управління фінансами. - Тернопіль: СМП “Астон”. - 2000. - 108с.

41. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран: Учебник / Под ред. Колесова В.П., Осьмовой М.Н.-М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт. - 2000. - 480с.

42. Михайлов Д.М. Международные расчеты и гарантии. М.: ФКБ-ПРЕСС, 2006. - 330с.

43. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты. - М.: Экзамен, 2004. - 768 с.

44. Міжнародні валютно-кредитні відносини / за ред. Філіпенка А.С., Київ, „Либідь”, 2000 р. - 208с.

45. Міжнародні фінанси / За загал. Ред. О. Мозгового. - К.:КНЕУ, 2005. - 504 с.

46. Міжнародні фінанси: підручник / за ред. Рогача О.І - К.: Либідь, 2003 - 784с.

47. Моисеев С., Михайленко К. Terra incognita: глобализация финансовых рынков // Вопросы экономика. - № 6. - 2005. - С.123-135.

48. Неклесса А.И. Конец цивилизации или конец истории. Постиндустриальный мир: Центр, Периферия, Россия. Сборник 1. Общие проблемы постиндустриальной эпохи. Серия «Научные доклады», № 91.-М.: Московский общественный научный фонд; Институт мировой экономики и международных отношений РАН. - 2001. - С.31-74.

49. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). Київ: КНЕУ, 2001. - 240 с.

50. Осипов Ю.М. Теория хозяйства. Учебник в трех томах. - Т. ІІ.- М. 2003. - 781с.

51. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. Київ: Техніка, 2000. - 336 с.

52. Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. - К.: Україна. - 2000. - 237с.

53. Рикуперо Рубенс. Проблемы мировой финансовой системы // Internationale Politik. Глобальные финансовые потоки. - 2000. - №6. - июнь. - С.36-44.

54. Рогач О. ТНК та економічне зростання. -- К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. -- 144 с.

55. Рогач О.І., Філіпенко А.С., Шемет Т.С. Міжнародні фінанси. Київ: Либідь, 2003, 784 с.

56. Розвиток ринку фінансових послуг в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи // Звіт міжнародної експертної групи, 2006р. http://www.case-ukraine.kiev.ua/

57. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. Міжнародна економіка. Київ: Знання-Прес, 2003. - 447 с.

58. Сабанти Б.М. Финансовая система в условиях глобализации // Экономический вестник, № 7, 2003г. - с.21-24

59. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000. - 582с.

60. Семюельсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка. Київ: "Основи", 2005. - 544 с.

61. Соколенко С.И. Глобальные рынки ХХI столетия. Перспективы Украины К.: Логос. - 2004. - 568с.

62. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос. - 2005. - 568с.

63. Сорос Дж. Новая глобальная финансовая архитектура // Вопросы экономики. - 2000. - №12. - С.56-84.

64. Стукало Н. В. Особливості сучасного трактування термінів «фінанси» та «фінансова система» // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Л. Українки. Економічні науки, №1, 2006. -- С. 132--138.

65. Стукало Н. В. Фінансова глобалізація: сучасні тенденції розвитку та висновки для України // Прометей: регіональний збірник наукових праць з економіки / Донецький економіко-гуманітарний інститут МОН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України. -- Вип. 2 (17). -- Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. -- С. 41--44.

66. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С.Філіпенко, В.С.Будкін, А.С.Гальчинський та ін. - К.: Либідь. - 2002. - 470с.

67. Федякина Л.Н. Мировая внешняя задолженность: теория и практика урегулирования. - М.: «Дело и Сервис». - 2000. - 304с.

68. Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І., та ін. Світова економіка. Київ: Либідь, 2000. - 582 с.

69. Фридкин Л. На банковской карте мира финансовый мир СНГ более чем скромен // Национальная экономическая газета, 17.12.2004

70. Шенаев В.Н. Международный рынок ссудных капиталов. М.: Финансы и статистика. 2001. - 140с.

71. Шишков Ю.В. Мировая финансовая система: необходимость реформ // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 11. - С.3-8.

72. Энг Максимо В., Лис Френсис А., Мауер Лоренс Дж. Мировые финансы /Пер. с англ. - М.: ООО Издательство - консалтинговая компания «ДеКА». 2001. - 768с.

73. Юрій С.І. Логос теорії міжнародних фінансів // Фінанси України. - 2003. - №1. - С.5-11.

74. Balassa Bela. The Theory of Economic Integration. Homowood. - III: Richard D. Irwin, Inc. - 2003.

75. Benoit Emile. Europe at Sixes and Sevens. - New-York: Columbia University Press. - 2004.

76. Gabler Wirtschafts-Lexikon. 12.Auflage.-Taschenbuch-Kassette mit 6 Bd.-Wiesbaden: Gabler. 2005 - 6Bd. Р. 2915-2918.

77. Gordon D. The Global Economy: New Edifice of Crumbling Foundations? - New Left Review. - №168. - March/April 2006. - L.

78. Herring Richard and Robert E.Litan. Financial Regulation in a Global Economy. Washington, DC: Brooking Institution. - 2005.

79. Schmukler S. Financial Globalization and Debt Maturity in emerging economies. - World Bank, 2003. - 29 p.

80. Schmukler S. L. Financial Globalization: Gain and Pain for Developing Countries. - World Bank, 2003. - 43 p

81. Underhill G. State, Market and Global Political Economy // International Affairs. V. 76. - № 4. 2000. P. 805-824.

82. Офіційний сайт НБУ http://www.bank.gov.ua

83. Держкомстат України http://www.ukrstat.gov.ua

ДОДАТКИ

Динаміка внутрішніх фінансових ресурсів підприємств в Україні (млрд. грн..)

Додаток Б

Рівень капіталізації банківської системи в Україні

Додаток В

Прямі іноземні інвестиції в Україну на 01.01.2007р.

(млн.. дол.. США)

Додаток Г

Прямі інвестиції наростаючим підсумком (млн.. дол.. США)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5