Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика

Вчинення злочинів, що скоєні деякими співробітниками міліції в процесі виконання ними своїх професійних обов'язків, підриває перш зав се, правоохоронну систему самої держави та зводить на нуль роботу інших правоохоронців, які добросовісно виконують свої службові (посадові) обов'язки.

Прояви злочинної поведінки з боку окремих співробітників свідчать про суттєві недоліки в організації відбору на службу в міліцію, невміння своєчасно виявити співробітників з відхиленнями в поведінці та дієво відреагувати на дисциплінарні порушення з їх боку, що в зрештою призводить до негативних наслідків, про відсутність відповідного впливу на корегування поведінки співробітників у бажаному для системи і суспільства в цілому напрямку. А отже, наявність умов для вчинення злочину свідчить про неефективність роботи таких підрозділів, як апарати по роботі з персоналом, психологічна служба, внутрішньої безпеки і розслідувань і, звичайно ж, керівних кадрів.

Злочинність - це також соціально-правове явище, і його кількісні параметри сумарно складаються з вчинених у даному суспільстві і в даний час злочинів. У той же час звичайне складання кількості вчинених злочинів ще не дає підстав для повної уяви про злочинність, бо це явище має свої закономірності існування воно характеризується численними внутрішніми протиріччями, пов'язаними з іншими соціальними явищами, що досить часто стають визначальними не лише в розвитку криміногенної ситуації у суспільстві, але й суттєво впливають на структуру злочинних проявів та формування злочинної поведінки.

В процесі пізнання стану злочинності в ОВС з'являється можливість отримати фактичні дані про це явище: загальна кількість вчинених злочинів, кількісні та якісні характеристики правопорушень, вчинених під час служби і та поза її межами, число виявлених злочинців тощо. Але отримані дані не дають повної уяви для розробки ефективних заходів попередження злочинів у системі.

Обмеження аналітичних матеріалів лише відомостями інформаційно-статистичного характеру і майже повна відсутність даних соціально-психологічної спрямованості звужує можливості для встановлення причин злочинності в системі правоохоронної діяльності та розробки науково обґрунтованих і практично доцільних і реальних рекомендацій для боротьби з нею. Це здебільшого відбувається тому, що в статистиці дістає належне відображення далеко не вся злочинність, і навіть не вся кількість вчинених злочинів. Як свідчить практика, в силу різних причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, існує прихована (латентна) частина злочинності, що перебуває за межами обліку, зовні ніяк не проявляється, а тому у статистичних даних зовсім не враховується.

Тому одним з найголовнішим завдань нашого дослідження є виявлення не “статистичної” (реєстрованої), а фактичної злочинності, яка існує в системі правоохоронної діяльності, тобто аналіз злочинності мусить бути підпорядкованим головному завданню - виявленню її реальних кількісних і якісних показників та характеристик у їх діалектичному взаємозв'язку. І коли поняттям “кількість” охоплюється лише просторово-часова властивість явища, то сутність поняття “якість” вбирає в себе чітку визначеність. З цієї точки зору вивчалися розповсюдженість злочинності в системі МВС, її зміни в часі, форми злочинних проявів тощо. Зміст поняття якості включає також і певну системність злочинності, що характеризується різними її елементами - структурою, сталістю, змінюваністю. Це свідчить про важливість забезпечення детального дослідження структури злочинності в органах внутрішніх справ, взаємозв'язку різних видів злочинів та суб'єктів їх вчинення. Для цього застосовувався широкий комплекс методів, у тому числі вивчення кримінальних справ та матеріалів службових розслідувань і перевірок, справ оперативного обліку. Ніяк не можна миритися з тим, коли певна частина співробітників системи, нехтуючи своєю професійною честю і обов'язком, не лише не захищають закон, але й самі вчиняють правопорушення, в тому числі й надто резонансні злочини.

Початок 90-х минулого століття: в Україні на фоні складних соціально-політичних явищ, які характерні при формуванні суспільних відносин нового типу, відбувалося загострення криміногенної обстановки. У злочинність активно втягувалися представники різних соціальних груп населення, на жаль, не стали винятком у цьому процесі й окремі співробітники ОВС. Оцінюючи ситуацію за “незалежні” роки слід зазначити, що за цей період офіційно зареєстровано 6054 злочини, які були вчинені співробітниками ОВС, або - кожен рік реєструвалось у середньому 550 злочинів, що склало близько 2,4 злочини на 1000 осіб співробітників ОВС. Для порівняння, у 80-х роках ХХ ст. середній показник кількості зареєстрованих злочинів, вчинених з участю особового складу ОВС, складав 286 на рік, або близько двох злочинів на 1000 їх співробітників.

Починаючи з 1991 року, кількість злочинів, вчинених співробітниками ОВС, невпинно зростала і досягла свого піку у 1995 році - 918 зареєстрованих злочинів за рік (3,3 злочини на 1000 співробітників). Після цього спостерігається стійка тенденція до зменшення зареєстрованих злочинних проявів, до яких були причетні представники системи МВС. За підсумками 2001 року вона склала 220 злочинів або 1,1 на 1000 співробітників. Таким чином, порівняно з 1995 роком, число вчинених злочинів на 1000 працюючих співробітників ОВС скоротилося більше ніж у тричі. До цього слід зазначити, що на темпи зростання або скорочення злочинних проявів, скоєних співробітниками, динаміка змін загальної кількості о/с впливає лише частково, а саме: зростання (скорочення) числа зареєстрованих злочинних проявів відбувається динамічніше, ніж відповідні штатні зміни. Крім цього існує дуже багато чинників, які прямо чи посередньо визначають стан злочинності в системі правоохоронної діяльності формують її внутрішню спроможність до протидії негативним процесам та здатність до своєрідного самоочищення.

Аналіз статистичних даних дає можливість певним чином простежити поширеність цього явища в регіонах України та окремих службах системи МВС.

Орієнтуючись на середні показники про рівень злочинності в регіональних та на транспорті за 1996-2001 рр., можна зробити висновок, що найвищі щорічні абсолютні показники числа зареєстрованих злочинів (у порівнянні з середніми даними по Україні) спостерігаються в десяти ГУ-УМВС. А саме: в ГУМВС в Криму - 48; УМВС в Львівській області - 41; Одеській - 37; ГУ МВС в м. Києві - 34; УМВС в Донецькій області - 31; Харківській - 29; Дніпропетровській - 28; Черкаській - 24; в ГУМВС Київської та УМВС Вінницької областей відповідно 22 та 21. В загальній кількості злочинів, вчинених співробітниками територіальних та транспортних ОВС і особовим складом навчальних закладів системи МВС за вказаний період, співробітники перелічених десяти регіонів склали - 53,0 %. Таким чином оцінка стану злочинності лише за “зовнішніми” ознаками, не завжди дає повне уявлення про рівень криміналізації особового складу, а тому не дозволяє правильно зорієнтувати та сконцентрувати зусилля керівників та відповідних служб на попередження неправомірної і злочинної поведінки серед співробітників системи. Слід звернути увагу і на такий показник, що характеризує морально-психологічний стан та правослухняність особового складу, як число співробітників, притягнутих до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни. Як свідчить статистика, кількість таких співробітників не завжди пропорційна кількості зареєстрованих злочинних проявів з боку особового складу. Так, у 1995-1996 роках, що характеризуються найбільшим числом зареєстрованих злочинних проявів за останні 7 років, найвищі показники порушених кримінальних справ на 1000 співробітників спостерігалися: у 1995 році - в УМВС Хмельницької (6,2), Черкаської (4,9), Сумської (4,8) областей та на Львівській залізниці (4,8); у 1996 році - в УМВС Закарпатської (5,6), Сумської (4,7), Івано-Франківської (4,5) областей та на Львівській залізниці (5,5). У той же час, в УМВС Закарпатської області при збільшенні у 1996 році (порівняно з попереднім 1995 роком) майже вдвічі кількості порушених кримінальних справ на 1000 співробітників, питома вага, притягнутих до дисциплінарної відповідальності, зросла лише на 2,3 % і склала 14,2 % від працюючого особового складу (середній показник по Україні 16,3 %). Інші тенденції відбулися в органах внутрішніх справ Сумської, Хмельницької та Черкаської областей. Так, при зменшенні в Сумській області числа порушених кримінальних справ з 4,8 % у 1995 році до 4,7 % у 1996 році, число притягнутих до дисциплінарної відповідальності співробітників збільшилось на 3,6 % і склало 20,2 % від загальної кількості особового складу.

Такі розбіжності в показниках засвідчують про недостатньо ефективний контроль та низьку вимогливість до співробітників з боку керівних кадрів та громадськості, нехтування можливостями дисциплінарної практики попередження грубих порушень дисципліни, законності тощо. Ігнорування принципу невідворотності реагування на кожен випадок прорахунків у службовій діяльності чи негативної особистої поведінки в кінці-кінців створюють умови для формування в колективі атмосфери вседозволеності, що стає вагомою причиною злочинної поведінки окремих співробітників.

Аналізуючи загальну кількість злочинів, вчинених співробітниками за ознакою належності до якоїсь служби, дало такі результати, що найбільшу кількість злочинних проявів вчинили співробітники ГУАСМ - 69,0 % усіх злочинів, вчинених співробітниками міліції громадської безпеки, і 26,3 % від загальної кількості злочинів, вчинених співробітниками усіх інших служб та навчальних закладів системи ОВС України. Друге місце у цьому “рейтингу” посідають представники карного розшуку - 62,4 % від усіх злочинів з участю співробітників кримінальної міліції, і 16,2 % - у загальній кількості злочинів по системі ОВС. З огляду на кількісні показники зареєстрованих злочинних проявів на 1000 співробітників, 5,9 злочинів вчинено представниками карного розшуку, 4,6 - служби дільничних інспекторів міліції, 4,4 - адміністративної служби міліції, 3,7 - співробітниками підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, 3,0 - державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, 2,7 - слідчих апаратів, 2,6 - Державтоінспекції.

Злочинність серед співробітників ОВС має певні особливості [47]. Вивчення статистичних показань за 1996 -1998 роки свідчить про певну розповсюдженість злочинів, вчинених співробітниками міліції у групах. Зокрема, питома вага злочинів, вчинених співробітниками міліції в групах, склала у 1996 році 53,6 %, у 1997 році 43,6 %, у 1998 році 49,5 % від загального числа злочинних проявів з участю співробітників системи. Для порівняння, питома вага групової злочинності серед загальної злочинності в Україні склала у 1996 році 12,6 %, у 1997 році 12,7 %, у 1998 році 13,8 %.

Найвищі показники кількості співробітників органів, які брали участь у групових злочинах, припадають на їх служби карного розшуку - 29,1 %, Державтоінспекції - 13,8 %, патрульно-постової служби - 13,3 % і дільничних інспекторів - 11,8 %.

За регіональними ознаками найвищий показник участі співробітників у груповій злочинності зареєстрований протягом 1999-2001 років у Запорізькій (1,4) та Львівській (1,1) областях [11].

Певні закономірності злочинної поведінки мають місце і стосовно соціально-службового статусу співробітника міліції. Характерно, що в числі співробітників, притягнутих до кримінальної відповідальності, і які відбувають покарання, представники рядового і молодшого начальницького складу становлять 44,0 %, середнього, старшого і вищого начальницького складу - 41,2 %, а 14,8 % співробітників було засуджено в період, коли вони вже були звільнені на пенсію.

Серйозною проблемою в органах внутрішніх справ можна вважати участь у вчиненні злочинів представників керівного складу у період з 1997 по 2001 роки було порушено кримінальні справи проти 60 співробітників, які обіймали керівні посади.

Сьогодні у статистичній звітності МВС України усі злочинні прояви умовно діляться на такі дві групи, як посадові злочини, тобто злочини у сфері службової діяльності та інші злочини, до яких можна віднести кримінально карані діяння, що пов'язані з виконанням службових обов'язків. Даний розподіл передбачає об'єднання злочинних проявів здебільшого не за складом чи тяжкістю вчиненого злочину, а швидше за ознаками - де та за яких обставин вони були вчинені, а також чи мало місце використання особою свого службового становища всупереч інтересам служби, чи злочинне діяння вчинене поза службою і не пов'язане з виконанням співробітником своїх службових обов'язків. Виходячи зі статистичних даних МВС, з числа співробітників, притягнутих до кримінальної відповідальності за період 1991-2001 років, у середньому 49,5 % вчинили злочини в сфері службової діяльності і, 50,4 % - злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків [3]. У той же час наведені середньостатистичні показники не повною мірою характеризують справжню картину структури злочинності в системі МВС. Коли простежити зміни в динаміці та структурі злочинів у сфері службової діяльності, а це - зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), одержання хабара (ст. 368), службова недбалість (ст. 367), службове підроблення (ст. 366) можна дійти висновку, що питома вага названих караних діянь з роками збільшується. Причому в 1991-1996 роках це відбувалося на тлі зростання загального числа злочинних проявів з боку співробітників ОВС. Зазначимо, що структура вчинених співробітниками ОВС злочинів у сфері службової діяльності з роками коливалася незначно. Найбільшу питому вагу в їх числі займало перевищення влади або службових повноважень. Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що службова особа, якою є співробітник ОВС, вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Протягом 1991-2001 років в середньому притягувалися до кримінальної відповідальності за ці злочини 48,6 % співробітників, які вчинили злочини у сфері службової діяльності. Найвищим цей показник був у 1991 році - 58,7 %, а найнижчим у 2000 році - 41,3 %. Такі коливання у 17,4 % можна пояснити спираючись на кримінологічну характеристику самого злочину. Згідно ст. 365 КК України перевищення влади або службових повноважень характеризується як умисне вчинення дій, що явно виходять за межі наданих співробітникові органів повноважень і заподіяли істотної шкоди правам та інтересам громадян, юридичних осіб, громадським чи державним інтересам, що охороняються законом. Тут варто зважити на те що, 1991 рік був характерним для нашої країни як період серйозних політичних потрясінь, пов'язаних з розпадом СРСР, що вимагало обережного застосування як правових санкцій, так і фізичного впливу при роботі з масами.

Друге місце в переліку злочинів у сфері службової діяльності займає отримання (ст. 368 КК України) чи провокація (ст. 370 КК України) хабара. Протягом 1991-2001 років за цей злочин притягнуто до відповідальності 493 співробітники, що в середньому склало 28,3 % усіх злочинів у сфері службової діяльності. Найвищий показник притягнутих до відповідальності за хабарництво зареєстрований у 1992 році - 38,3 % усіх посадових злочинів, найменший у 2001 році - 17,5 % [4]. Різке зростання хабарництва серед співробітників органів МВС у 1992 році співпало з початком гіперінфляції в нашій країні. Це призвело до зниження купівельної спроможності вітчизняної валюти, що на фоні зменшення оплати їхньої праці, стало істотною причиною їх зубожіння.

Ще дев'яності можна характеризувати активною появою “новых русских”, що мали кошти для безбідного життя і, за відсутності чіткої податкової системи, допускали масове порушення закону. Зважаючи на те, що держава своєчасно не відреагувала на потребу суттєвого покращення фінансового забезпечення, зокрема співробітників ОВС, з'явилося підґрунтя, з одного боку, для втягування в злочинну діяльність частини співробітників і створило умови для деяких правоохоронців ініціативно вимагати хабарі, використовуючи для цього недосконалість законодавства, а з іншого - брати на себе функції по “забезпеченню індивідуального захисту” фірм не лише від злочинних посягань, а й сприяти їх діяльності шляхом перешкоджання здійсненню відповідних контрольних функцій правоохоронними органами, що проявлялося у передачі інформації про можливі перевірки з боку контролюючих відомств, чи справ, що були на стадії розслідування тощо.

Тенденція до зменшення числа зареєстрованих проявів хабарництва почалася спостерігатись з 1997 року, що співпало з початком процесу реального покращення матеріального забезпечення співробітників ОВС.

Зазначимо, що починаючи з 1997 по 2001 роки штатна чисельність ОВС скоротилася на 37,1 % або на 83342 особи. За цей же період було звільнено зі служби 141504 співробітники, з яких 19472 (13,8 %) - за негативними підставами.

Третім з найпоширеніших злочинів у сфері службової діяльності є зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) [3] - умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх службових повноважень, прав і можливостей щодо пред'явлення вимог чи прийняття рішень, обов'язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами). Питома вага цих злочинних проявів у загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності складає 16,4 %. Найвищим показником притягнутих до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем - 26,7 % - характеризується 2001 рік, а найнижчий рівень - 8,3 % зареєстрований у 1992 році. Цьому є пояснення. На початку 90-х років підприємництво у нашій країні лише починало розвиватись, а потрібна правова база для його функціонування лише починала напрацьовуватись і природно, що співробітники міліції в більшості випадків не мали достатніх правових важелів (частіше - знань) для впливу на представників ділових кіл з метою отримання особистої вигоди. Причому, названий проміжок часу характеризувався і певними кроками уряду, спрямованими на сприяння розвитку підприємництва в країні, зокрема вжиттям заходів послаблення контролюючого тиску з боку правоохоронних структур. Тому співробітникам міліції було досить непросто “впливати” на підприємців з метою отримання особистої вигоди, і при цьому, щоб такий “вплив” виглядав законним. Саме така лінія поведінки, можливо, і пояснює те, що саме в 1992 році зареєстровано найбільшу кількість порушених кримінальних справ за хабарництво (38,3 %) в числі злочинів, вчинених у сфері службової діяльності [3].

В структурі злочинів у сфері службової діяльності останні 10 років практично на одному рівні (5-8 %), утримується таке кримінально каране діяння як службова недбалість (ст. 367 КК України) та на рівні 1-2 % - службове підроблення (ст. 366 КК України). До співробітників ОВС зазначені статті КК України застосовуються дуже рідко із за надто складної процедури їх доказування, з одного боку, а з іншого - через існуючу своєрідну корпоративну солідарність у середовищі правоохоронних органів, а іноді й прокуратури.

Ґрунтовного дослідження потребує стан та кримінологічна характеристика злочинності, віднесеної статистикою МВС до так званих “інших злочинів”, тобто злочинів, не пов'язаних з прямим виконанням співробітниками органів своїх службових обов'язків. До них входять вбивства (ст.ст. 115, 117-118 КК України), тілесні ушкодження (ст.ст. 121, 124-125 КК України), зґвалтування (ст.ст. 152, 154 КК України), крадіжки (ст. 185 КК України), грабежі (ст. 186 КК України), розбої (ст. 187 КК України), порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 296 КК України), хуліганство (ст. 286 КК України) й ін.[3]. Вчинення співробітниками ОВС даних видів злочинів в загальній структурі займають близько 50,4 %. Якщо брати до уваги динаміку притягнення до кримінальної відповідальності за злочини не пов'язані з виконанням службових обов'язків, то за період з 1991 по 2001 роки їх питома вага в загальній кількості засуджених співробітників ОВС має стійку тенденцію до зменшення. Найбільша частка засуджених за злочини цієї групи була зареєстрована у 1992 році - 70,1 %, а найменша у 2000 році - 26,9 %, тобто більше ніж удвічі. Причому зазначимо, що за винятком 1995 та 2001 років, де помічене деяке зростання числа засуджених за злочини, не пов'язані зі сферою службової діяльності, усі інші роки зберігалася стійка тенденція до їх зниження. Проте це не може означати, що саме 1995 і 2001 роки характеризуються зростанням злочинних проявів, не пов'язаних з виконанням службових завдань. Цілком вірогідно, що на ці роки випало зростання кількості завершених провадженням та розглянутих у судах з винесенням обвинувальних вироків кримінальних справ, порушених у минулі роки.

В структурі злочинів, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків найбільша питома вага належить крадіжкам. У середньому за 1991-2001 роки вони склали 25,3 %. Найвищий показник притягнутих до відповідальності за крадіжки зареєстрований у 1993 році - 35,5 %, найменший у 2001 році - 6,3 %. Причому стійка тенденція скорочення цього виду злочину не спостерігається лише починаючи з 1997 року (за винятком 1999 року). Найвищі показники (вищі за середню величину протягом періоду, що аналізується) зареєстровані у 1991 році - 27,5 %, 1993 році - 35,5 %, 1994 році - 27,6 %, 1995 році - 31.8 %, 1996 році - 32,5 %. Найнижчі - у 1992 році - 24,8 %, 1997 році - 15,7 %, 1998 році - 13,8 % 1999 році - 20,8 %, 2000 році - 11,9 %, 2001 році - 6,3 % [5].

Відслідковуючи події, на тлі яких відбувалися зростання чи спад зареєстрованих фактів крадіжок, то виявляється, що найінтенсивніше цей вид злочину проявлявся у роки, коли істотно погіршувалось матеріальне забезпечення особового складу ОВС, значно знижувався його соціальний захист. І навпаки, коли активно вживалися заходи щодо покращення його забезпеченості, помічалось зниження злочинів корисливої спрямованості.

Досить високу питому вагу в числі злочинів, вчинених не при виконанні службових обов'язків, посідають тілесні ушкодження. В середньому за 1991-2001 роки в числі притягнутих до кримінальної відповідальності за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, вони складали 10,2 %. За питомою вагою цей вид злочинних проявів теж характеризується певною стабільністю. Найвищі його показники зареєстровані у 1998 році - 14,5 %, а також у 1997 та 2000 роках - відповідно 13,9 % та 13,6 %, а найнижчі - у 1991 році 2,9 %, у 1994 році 6,5 % та у 1996 році 8,6 %.

Не набагато менше, ніж тілесні ушкодження, співробітники ОВС вчиняли один з найтяжчих злочинів проти особи - вбивство. За період з 1991 по 2001 роки притягнуто до кримінальної відповідальності за цей вид злочину 153 колишніх співробітники, або 8,6 % від загальної кількості притягнутих до відповідальності за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Зазначимо, що за кількісними показниками протягом останніх десяти років щороку притягуються до кримінальної відповідальності за вбивство в середньому 14 осіб. Найвищий кількісний показник засуджених за вбивства зареєстровано у 1993 році - 23 особи, хоча питома вага в загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за злочинні дії, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, цього року була однією з найнижчих - 7,2 %. Найменше притягнуто до кримінальної відповідальності за вбивства у 1991 році - 7 (6,9 %), у 1992 році 1 (0,7 %), у 1993 та 2001 роках - по 9 (відповідно, 5,4 % і 14,3 %). Звідси можна зробити висновок, що такі злочини, як вбивство, достатньо стабільно проявляються серед співробітників ОВС, і в цілому за 10 років не набагато різняться як від середніх статистичних даних, так і за своїм місцем у загальній структурі злочинів.

Варто зважити й на те, що існуючий у системі МВС поділ злочинів, які вчиняються співробітниками ОВС, на злочини у сфері службової діяльності (тобто за об'єктом посягання) та на “інші” (головний критерій об'єднання - суб'єкт злочину) є досить умовним, бо є усі підстави вважати, що значна кількість злочинів навіть у сфері, не пов'язаній з виконанням службових обов'язків, вчиняється тому, що співробітник органів дозволяє собі певні відхилення від загальноприйнятих стандартів поведінки та нехтує правилами співжиття саме через свою належність до правоохоронної системи.

Окремо слід сказати про злочини, що пов'язані з безпекою руху та експлуатацією транспорту. У період з 1991-2001 рр. було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 286 КК України 414 осіб, що складає 23,3 % від загальної кількості засуджених за злочини, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Зазначимо, що цей вид злочинної поведінки, як і крадіжки, впродовж багатьох років теж характеризується відносною стабільністю і не зазнає відчутних коливань як середньостатистичних показників, так і процесів, що відбуваються у суспільстві загалом, і в середовищі системи зокрема. Так, амплітуда відхилень від середньої статистичної величини кількості вчинених злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту в загальному діапазоні складає 15,8 % (від найвищого показника у 1992 році - 32,6 %, до найнижчого у 1995 році - 16,8 %). При цьому варто врахувати, що кількісні показники притягнутих до відповідальності були найвищими саме в 1995 і 1997 роках (відповідно 54 та 56 випадків), що в загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за цей вид злочину склало більше, ніж четверту частину. Коли порівняти дані кількості дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками в цілому по Україні з аналогічними показниками в органах внутрішніх справ, то можна дійти висновку про більшу інтенсивність скоєння ДТП саме співробітниками міліції.

Найхарактернішою ознакою злочинної поведінки значної частини співробітників міліції є ігнорування правил безпеки дорожнього руху. В переважній більшості дорожньо-транспортні пригоди з тяжкими наслідками стають можливими саме тому, що частина співробітників, використовуючи своє службове становище та відомчу корпоративність, нехтують його правилами, грубо порушують швидкісні режими на дорогах, перебувають за кермом у нетверезому стані. Цьому сприяє і своєрідна кругова порука, що її демонструють співробітники Державтоінспекції щодо колег по відомству, не застосовуючи до них передбачених законом санкцій і обмежуючись такою формою “покарання”, як зауваження з побажанням “не нарушать”. Крім того, кримінально карані випадки дорожньо-транспортних пригод у переважно відбуваються в період виконання службових обов'язків чи відразу ж після закінчення служби при прямуванні до місця проживання чи відпочинку.

Не можна вважати не пов'язаними зі службовою діяльністю і значну частину наявних випадків крадіжок, оскільки більшість з них вчиняється на об'єктах, що перебувають під охороною співробітників міліції, і нерідко саме ними. Ці ж обставини характерні й для таких злочинних проявів, як нанесення тілесних ушкоджень чи зґвалтування. Можна навести безліч випадків, коли вони заподіюються саме в період виконання співробітниками своїх службових обов'язків. Аналогічно вчиняється і багато випадків зґвалтування.

Треба зважати й на те, що значна кількість вбивств вчиняється співробітниками (умисно чи за необережності) з табельної зброї.

Зазначимо, що збір статистичних відомостей про злочини в системі МВС України сьогодні ведеться за двома напрямами:

1) фіксуються усі випадки порушення кримінальних справ за певний період;

2) фіксуються усі факти прийняття судами рішень по кримінальних справах проти співробітників органів з призначенням їм відповідної міри покарання або закриття кримінальної справи за реабілітуючими чи нереабілітуючими ознаками.

Така подвійна оцінка криміногенної ситуації в системі МВС далеко не завжди відповідає її справжньому станові і в багатьох випадках вводить в оману керівників і служби, покликаних вести профілактичну роботу серед співробітників і виокремлювати найбільш криміногенні ділянки для забезпечення постійного впливу на стабілізацію обстановки.

Аналіз порушених кримінальних справ показує, що з їх загального числа лише близько половини мають реальну судову перспективу і завершуються обвинувальними вироками судів. Коли ж проаналізувати терміни провадження по таких справах, то можна переконатися, що вони повністю реалізуються протягом одного - семи років. Проте переважна більшість порушених кримінальних справ завершується провадженням вже на другий рік після вчинення (реєстрації) злочину.

Стосовно реалізації кримінальних справ, порушених у році вчинення злочину, то вони, у залежності від обставин завершуються провадженням від 4 % до 13 %.

І аналогічним чином характеризується питома вага засуджених у залежності від періоду вчинення злочину і в наступні роки. У 1998 році було зареєстровано 533 злочини, з них лише 71 (13,3 %) були розглянуті судами в році реєстрації з винесенням обвинувальних вироків. Як і в попередньому році, у 1998 році основна маса завершених провадженням кримінальних справ (63,2 %,), по яких судами винесені обвинувальні вироки, припадає відповідно на 1997 (44,1 %) та 1996 (19,1 %) роки. По решті завершених провадженням кримінальних справ злочини були вчинені: у 1995 р. 7,3 %, у 1994 р. 5,9 %, у 1993 р. 2,2 %, у 1992 р. 1,4 %.

На наш погляд, існуюча форма статистичного обліку та аналізу повідомлень про злочини і прийнятих по них рішеннях не дає повної уяви про стан криміногенної обстановки в системі, що, в свою чергу, не дозволяє організації та проведенню кваліфікованої та ефективної профілактичної роботи.

Для більш точної й реальної оцінки криміногенної обстановки в системі ОВС з використанням такого критерію як кількість засуджених співробітників, потрібно передусім враховувати розподіл завершених розглядом у судах кримінальних справ у залежності від моменту скоєння злочину. Для прогнозування криміногенної обстановки в ОВС в цілому або окремо взятому підрозділі, варто мати на увазі, що з числа порушених кримінальних справ тільки близько половини завершуються винесенням обвинувальних вироків судами та, по-друге, не можна оцінювати криміногенну ситуацію поточного року в органах внутрішніх справ лише за кількістю засуджених у цьому році співробітників, оскільки серед них близько 90 % притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у минулі роки; по-третє, варто мати на увазі, що досить значна кількість кримінальних справ - близько 50 % - порушується недостатньо мотивовано, лише за деякими зовнішніми ознаками в діях співробітника складу злочину, і заздалегідь не має перспективи для реалізації.

Отже, вчинення злочинів співробітниками ОВС зумовлене наявністю суб'єктивних та об'єктивних чинників, викликаних суттєвими недоліками в доборі співробітників на службу, а також наявністю гострих соціальних проблем, які негативно впливають на моральну стійкість співробітників та їхнє ставлення до служби.

Крім цього негативну роль у створенні в колективах ОВС протидії злочинним проявам відіграють кругова порука з боку колег по службі, низька вимогливість окремих командирів та начальників, недоліки в роботі спецслужб по своєчасному виявленню і припиненню кримінально караних діянь.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5