днак, в інтересах зміцнення ОВС потрібно з допомогою наявних матеріалів та засобів осягнути хоча б максимально наближену до істинної цифру злочинності. Це цілком реальне завдання.

Зокрема, виявити латентність злочинності з боку окремих співробітників ОВС можна з допомогою науково організованого опитування населення, окремі групи якого за тих чи інших обставин входили у безпосередній контакт з міліцією, тобто шляхом віктимізації. Це дасть можливість хоч і надто наближено встановити співвідношення між зареєстрованими та незареєстрованими злочинами у сфері службової діяльності. Відомості про рівень прихованих злочинних проявів з боку співробітників можна також отримати шляхом ретельного вивчення матеріалів перевірок та службових розслідувань різного роду надзвичайних подій з участю особового складу ОВС, а також підстав для звільнення співробітників цих органів за негативними мотивами, і особливо - за власним бажанням.

Скажімо, з 1985 по 1990 роки Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом [7] не було передбачене звільнення “за власним бажанням”, а тому мотивами для залишення співробітниками служби могли бути лише вік, вислуга років, стан здоров'я і вчинення проступку, несумісного з подальшою службою. В середньому з ОВС щороку звільнялося 9,8 тис. співробітників, з них дещо більше 3 тис. (33,3 %) за негативними мотивами.

З 1991 року до Положення внесена підстава для звільнення “за власним бажанням”. Цього ж року з 7512 звільнених з ОВС 2737 (36,4 %) були звільнені за негативними мотивами і майже стільки ж - 2785 (37,0 %) за власним бажанням. В наступні роки число звільнених за негативними мотивами почало зменшуватися, тоді як число звільнених за власним бажанням - зростати. При цьому у нас немає підстав стверджувати, що стан дисципліни і законності чи криміногенна ситуація в органах внутрішніх справ докорінно змінилась на краще.

Одним із способів виявлення латентної злочинності в органах внутрішніх справ може бути і метод експертних оцінок. В деяких випадках можна доручити вивчення цієї проблеми кільком експертам для подальшого співставлення їх думок та результатів.

Таким чином, латентна злочинність - велика соціальна проблема, а науковий підхід до її виявлення та аналізу дасть змогу з'ясувати близьке до істини число злочинів, що вчинені співробітниками ОВС, а значить реально й обґрунтовано підійти до розробки певних заходів попередження злочинності в системі.

Спад рівня злочинності серед співробітників ОВС у період реорганізації та скорочення їх штатної чисельності, зниження соціальних гарантій і матеріального забезпечення - факт, що суперечить світовому і вітчизняному досвіду. В усіх країнах світу в період скорочення силових структур службова ретельність їх співробітників, особливо тих, хто підпадає під скорочення і звільнення, стає надзвичайно проблематичною. Як наслідок, погіршується стан дисципліни, зростає число злочинних проявів, у структурі вчинених злочинів спостерігається зростання кримінально караних справ корисливої спрямованості.

Реально криміналізацію ОВС чи окремих їх підрозділів і служб можна оцінити лише об'єднавши так звану “видиму” (зареєстровану) та “невидиму” (незареєстровану) злочинність. Саме ці дві складові в комплексі дадуть можливість не лише отримати реальну картину стану злочинності та структури злочинів, але й розширять можливості для прогнозування криміногенної обстановки та визначення заходів її оздоровлення. Коли ж злочинність на фоні несприятливих фінансово-економічних і соціальних умов життя і всупереч усім кримінологічним закономірностям, що ґрунтуються на досвіді розвитку перехідних суспільств, починає знижуватися це є не що інше, як прояв її латентності і сигнал для наведення порядку в обліково-реєстраційній сфері.

Зазначимо, що маніпулювання цифрами, які характеризують рівень злочинності в системі МВС, надзвичайно небезпечне явище. Адже латентна злочинність сама по собі вже є потужним криміногенним фактором. За нею стоять безкарність і вседозволеність, брутальність і неповага до людей, безвідповідальність і беззаконня. Тому поширення такого явища, як латентна злочинність, неодмінно тягнутиме за собою інтенсивне зростання не лише числа кримінальних проявів серед окремих співробітників системи, але й їх зухвалості і тяжкості, і приховати цього буде вже неможливо.

Можна стверджувати про наявність певних закономірностей у офіційній статистиці про стан злочинності в органах внутрішніх справ від зміни керівників як на регіональних, так і вищих рівнях. На початку їх діяльності спостерігається пожвавлення роботи по виявленню, реєстрації та судовому розгляду кримінальних справ стосовно співробітників ОВС (новая метла чисто метёт). По-перше, даний факт можна пояснити принциповішим реагуванням на негативні прояви серед окремих співробітників і, по-друге, потребою найближчим часом вирішити наявні проблеми, що накопичились при минулому керівництві, але подальший період їхньої діяльності, як правило, характеризується зниженням статистичних показників, що характеризує обстановку в системі МВС.

Злочинна поведінка деяких співробітників органів проявляється у надзвичайно широкому спектрі. Вона торкається як сфери службових обов'язків, так і позаслужбових стосунків. В числі найпоширеніших злочинів у галузі службової діяльності варто назвати перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем, хабарництво. Ці злочинні прояви складають 46,2 % в числі усіх злочинів, вчинених співробітниками, і 93,3 % в числі вчинених злочинів у сфері службової діяльності. Серед злочинних проявів, що не торкаються службової діяльності, найчастіше зустрічаються крадіжки, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, тяжкі тілесні ушкодження та вбивства. В загальному числі вчинених злочинів вони складають 34,0 %, а серед злочинів, не пов'язаних зі службовою діяльністю, 67,4 %.

Оцінка кожного виду злочину має свої особливості. Для прикладу візьмімо дорожньо-транспортні пригоди (ДТП). Як правило, кримінально карані ДТП з участю співробітників міліції реєструються лише у тому випадку, коли приховати їх стає просто неможливо (наявність жертв, тяжко травмованих, серйозно пошкоджена техніка тощо). У той же час не можна не помічати, що досить багато порушень правил дорожнього руху, навіть з явними ознаками злочину, залишаються без відповідного реагування. Непоодинокі випадки, коли співробітникам, які вчинили кримінальне ДТП, колеги по відомству дають можливість домовитися з потерпілими чи їх близькими про те, що останні не мають ніяких претензій до наслідків дорожньо-транспортної пригоди. При цьому для досягнення бажаного результату у ряді випадків застосовуються залякування, шантаж, пропозиції надати певні послуги чи матеріально відшкодувати збитки.

Досить часто до співробітників, які вчинили діяння з ознаками складу злочину, навіть не застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені Дисциплінарним статутом. Зокрема, для того, щоб не реєструвати злочин і не псувати показники рівня дисципліни в колективі, деякі керівники віддають перевагу такій формі приховування злочину від обліку, як звільнення підлеглого з ОВС, як правило, “заднім числом” і за власним бажанням. При цьому злочин не піддається реєстрації, а особа, яка його вчинила, - передбаченому законом покаранню.

У свою чергу, така практика досить небезпечна для майбутнього системи МВС. Адже звільнення за позитивними підставами дає можливість порушникові через деякий час поновитися на службі. А останнім часом звільнені з ОВС порушники досить часто звертаються за захистом своїх прав до суду, мотивуючи причину свого звільнення тиском керівництва.

Отже, розглядаючи проблему латентної злочинності та можливості для її подолання, треба врахувати наступне:

існування латентної злочинності в системі МВС в більшості зумовлене суб'єктивними факторами, що ґрунтуються на принципі сприянні колег по службі в уникненні реєстрації правопорушення, так і відповідальності за його вчинення;

значний рівень латентності даного виду злочинів зумовлений тим, що значна частина співробітників ОВС, які вчиняють правопорушення, мають достатній рівень знань в оперативно-розшуковій діяльності, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, за наявності яких вони можуть досить вдало приховувати сліди вчиненого злочину та уникати відповідальності за нього;

латентність зазначеного виду злочинів обумовлена неправомірною поведінкою потерпілих, які побоюються покарання за раніше вчинені правопорушення, не вірять у можливість притягнення винних співробітників до відповідальності і не повідомляють у зв'язку з цим до органів прокуратури чи внутрішньої безпеки ОВС;

формуванню латентної злочинності сприяє недосконалість організації статистики в органах внутрішніх справ подій серед особового складу і наявність можливостей маніпулювання нею;

висока латентна злочинність у системі пов'язана з суттєвими недоліками в оцінці результатів роботи з підлеглими, оскільки чим більше злочинів виявляється і реєструється, навіть за власною ініціативою керівника, тим нижче оцінюються результати його роботи.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ
Структура особистості та її віктимологічні аспекти

Злочин, як акт свідомої і цілеспрямованої діяльності людини, так чи інакше обумовлений різноманітними особливостями індивіда, який обирає саме таку форму поведінки. Тому знання особистості злочинця, її характерних рис і властивостей складають неодмінну умову успішної організації діяльності по розкриттю і попередженню злочинів. Особливого значення ця проблема набуває при здійсненні профілактично-попереджувальних заходів у правоохоронних органах, зокрема в органах внутрішніх справ. Адже незважаючи на достатньо всебічну і ретельно продуману систему відбору кадрів на службу, непоодинокі випадки вчинення окремими з них у період проходження служби злочинів.

Проблема особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, як самостійний об'єкт дослідження відноситься у вітчизняній кримінології до категорії маловивчених. Як правило, про неї лише згадувалося в окремих дослідженнях, присвячених злочинності в цілому чи окремим її видам. Тому для того, щоб скласти кримінологічну характеристику особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, потрібно передусім визначитися з деякими загальними початковими поняттями.

По-перше, зазначимо, що взагалі питання про особистість злочинця є однією із найскладніших, найсуперечливіших і найменш розроблених кримінологічних проблем. У науці існує багато різних визначень цього поняття [56]. У нашому дослідженні не ставиться за мету всі їх проаналізувати. Автор зупиняється лише на тому, що, на його думку, найточніше розкриває сутність цього поняття. В якості робочого (операційного) визначення ми взяли досить широко розповсюджене в юридичній літературі визначення поняття особистості злочинця як сукупності соціальних і соціально значимих властивостей, ознак, зв'язків і стосунків, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними) умовами і обставинами впливають на її антигромадську поведінку [33].

По-друге, названі криміногенні особистісні властивості не з'являються в момент вчинення злочину, як і не зникають після нього. Іншими словами, особистість злочинця формується під впливом навколишньої дійсності (зовнішні причини) і виступає як її продукт; психічний склад особистості не являє собою дзеркальне відображення середовища, а передусім суб'єктивне її сприйняття; активність особистості внутрішньо обумовлює психічні прояви і діяльність цієї особистості (у тому числі й протиправну).

По третє, при подальшому вивченні особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, потрібно врахувати і загальноприйняті постулати вітчизняної кримінології.

Зокрема, варто мати на увазі, що сукупність інтегрованих в індивідуумі соціально-значущих властивостей утворилася в процесі його різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми. Цей аспект дозволяє розглядати співробітників ОВС, які вчинили злочини, і як членів суспільства, і як членів певної соціальної групи (системи), і також як носіїв певних соціально-типових рис. Як відомо людина не народжується злочинцем, вона ним стає. Тобто кожен співробітник ОВС, який вчинив злочин, це продукт не лише існуючих зовнішнього впливу і стосунків, а й розвитку власної самосвідомості.

Стійкі антигромадські погляди і орієнтації не характерні усім без винятку особам, які вчинили злочини. Особливо це стосується категорії злочинців, яка вивчається у цьому дослідженні. Як показує аналіз кримінальних справ, мотивами злочинів, що їх вчинили співробітники ОВС, найчастіше виступали корисливі мотиви чи інша особиста зацікавленість. Досить часто рушійною силою злочину були заздрість, помста, бажання створити видимість активної (і результативної) службової діяльності, неправильне тлумачення поняття «службова потреба».

По-четверте, потрібно звернути увагу на те, що для кримінології найважливіше - це пізнання в особистості злочинця її природи і сутності, джерел, шляхів, форм і механізмів формування її антигромадських рис. Варто також детально дослідити ті особливості, які у взаємодії із середовищем чи ситуацією, що передує вчиненню злочину, породжують і можуть пояснити причини злочинної поведінки. Результати такого вивчення стануть підґрунтям для подальшої розробки проблеми та різних напрямів профілактики злочинів серед співробітників ОВС.

По-п'яте, треба врахувати, що категорія злочинців, до якої належать окремі співробітники ОВС, володіє специфічною (і досить обмеженою для широкого загалу) інформацією, яка відрізняє їх особливе ставлення до злочинності і злочинців, а також до співробітників правоохоронної сфери. Вони знають злочинність ніби з двох сторін: ззовні і зсередини, цінність їх інформаційних можливостей визначається тим, що вони, по-перше, досить обізнані в правовому, криміналістичному і оперативно-розшуковому відношенні; по-друге, пізнавали злочинну діяльність, беручи участь у боротьбі з нею; по-третє, самі вчинили злочини і відчули на собі дію правового механізму боротьби зі злочинністю з його видимими і наявними тіньовими сторонами.

По-шосте, для отримання кримінологічної характеристики особистості будь-якого злочинця доцільно з'ясовувати такий перелік його властивостей і якостей, які дозволяють встановити причинні зв'язки і сполучні ланки, що ведуть до характеру злочинного промислу, кримінального середовища, органів влади, громадських інститутів. Тому доцільно скористатися напрацьованим у вітчизняній кримінології системним групованням ознак (структури) особистості злочинця, які відображають такі її особливості:

- соціально-демографічні;

- кримінально-правові;

- пенітенціарні;

- морально-психологічні.

Звичайно, обсяг цих особливостей буде дещо обмеженим через недосконалість і певну урізаність відомчої статистики, а також прихованість окремих проявів злочинної поведінки співробітників ОВС. Основним джерелом інформації є офіційна статистика МВС України.

Вивчення і врахування кримінологічних особливостей особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, дозволило в подальшому встановити особливості цієї категорії злочинців, виявити фактори, що впливають на вчинення ними злочинів. Причому, на наш погляд, такий аналіз треба здійснювати не лише в масштабах усієї України або окремої області. Велике практичне значення результати цієї роботи матимуть також у містах і районах, окремих ділянках оперативного обслуговування, по окремих кримінальних справах. Усе це допоможе визначити найуразливіші, в криміногенному плані, ділянки, виробити дієві заходи попередження проявів кримінальної поведінки серед співробітників ОВС.

Зазначимо, що кримінологічна характеристика співробітників, які вчинили злочини, має певну специфіку, відмінну від загальновизначеної стосовно інших громадян, які були визнані винними у вчиненні кримінально караних діянь. В першу чергу це стосується соціально-демографічної характеристики цієї категорії злочинців, що має свої специфічні риси, обумовлені особливостями проходження служби в органах внутрішніх справ.

Досить різняться криміногенна активність і особливості злочинної поведінки співробітників ОВС - представників різних вікових категорій. Їх характеристика, зокрема, свідчить про те, що співробітники, старші 40 років, серед злочинців складали тільки 25 %. Практично відсутні серед них співробітники віком молодше 20 років (усього дві особи). Разом з тим, злочинці у віці до 30 років складають 62 % загальної кількості колишніх співробітників органів, які відбувають покарання. У той же час, аналогічний загальнокримінальний показник складає 40 %, що майже на третину менше. Майже кожен третій серед співробітників, які вчинили злочини, був у віці до 25 років.

Отже, як бачимо, більшість злочинів вчиняють співробітники молодшої вікової категорії, з якої майже половина у віці 25-30 років. Тобто, ця категорія осіб є найбільш кримінально активною і мусить привертати до себе особливу увагу як керівників, так і відповідних служб, покликаних здійснювати оперативне обслуговування особового складу, його психологічне супроводження та виховання. Як правило, для цієї категорії злочинців (тобто співробітників молодого віку), найхарактерніші злочини агресивного і імпульсивного характеру. Протиправна ж поведінка осіб старшого віку менш імпульсивна, обдуманіша, у тому числі й з точки зору можливих наслідків такої поведінки. Нарешті, вік багато в чому визначає потреби, життєву мету людей, коло їх інтересів, спосіб життя, що не може не позначитись на якісних характеристиках протиправних дій.

Не менш важливою демографічною рисою, яка підлягає обов'язковому врахуванню, є сімейний стан співробітників, які вчинили злочини, бо сім'я завжди була одним із найвагоміших чинників впливу на злочинця.

Важливе значення для соціальної характеристики злочинців із числа колишніх співробітників ОВС має їх рівень освіти. Саме цей фактор суттєво впливає на світогляд людини, її інтелектуальний рівень та поведінку. Від нього також певним чином залежить вибір форм та методів виховної роботи із засудженими. Численні кримінологічні дослідження свідчать, що прогалини в загальноосвітній підготовці осіб, які порушили закон, є одним із криміногенних факторів у генезисі їх злочинної поведінки. Тому рівень інтелектуального розвитку засудженого позитивно впливає на можливість вибору ним після відбуття покарання правослухняної поведінки.

У середньому, питома вага засуджених із загальною середньою освітою склала 33 %, рівень молодшого спеціаліста здобуло 43 % засуджених, з яких дещо більше половини за юридичним профілем (причому, переважна їх частина працювала в провідних службах, де посади мусили комплектуватися переважно фахівцями з юридичною освітою кваліфікаційного рівня спеціаліст-магістр), а повну та неповну вищу освіту здобули 24 % колишніх співробітників, які вчинили злочини.

Варто звернути увагу і на такий факт. На сьогодні серед співробітників ОВС юридичну освіту кваліфікаційного рівня магістр, спеціаліст чи молодший спеціаліст мають 23,7 %, тоді як серед засуджених їх трохи більше 28 %.

Взагалі, освітній рівень колишніх співробітників органів МВС, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, набагато вищий порівняно із загальнокримінальними показниками. І це природно. Адже серед усього атестованого складу співробітників ОВС категорія середнього, старшого та вищого начальницького складу складає близько 53 %, а це ті посади, які практично на 70 % укомплектовані співробітниками з повною вищою освітою, у тому числі на 43 % юридичного профілю.

Що стосується терміну перебування на службі в органах внутрішніх справ співробітників, які вчинили злочини, то майже половина з них 144 (45 %) мали стаж до трьох років, 42 (29 %) з них прослужили менше року. Питома вага колишніх співробітників зі стажем служби від трьох до п'яти років склала 24 %, від п'яти до десяти - 13 % і вище десяти років - 18 %.

Як свідчать дані, найбільшу частину серед засуджених складають колишні співробітники зі стажем служби до трьох років як в органах внутрішніх справ, так і на посадах, які вони обіймали. Це свідчить також про те, що остаточний період адаптації до специфічних умов праці в органах внутрішніх справ наступає лише після перших трьох років служби. Найбільше співробітників цієї категорії служили в органах внутрішніх справ Кримської автономії, а також Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеської та Волинської областей.

Що стосується розподілу співробітників по службах, то переважну більшість злочинів вчинили представники патрульно-постової служби - 20,4 %, оперативні уповноважені підрозділів кримінальної міліції - 18,5 %, дільничні інспектори міліції - 13, 2 %, слідчі - 10,3 %, дізнавачі - 8,6 %, співробітники Державтоінспекції - 5,4 %.

В числі співробітників, які відбувають покарання, один начальник райвідділу, два заступники начальників райвідділів, четверо слухачів та курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України. Майже половина засуджених (47 %) колишніх співробітників належала до категорії рядового і молодшого начальницького складу, середній та старший начальницький склад склав майже 38 % засуджених. Решта колишніх співробітників притягнута до кримінальної відповідальності уже після звільнення зі служби.

За статистикою МВС України останні п'ять років суди виносять у середньому 300 обвинувальних вироків стосовно співробітників ОВС, які вчинили злочини, що складає близько 0,1 % працюючого особового складу. Коли аналізувати цей показник у розрізі основних служб органів МВС, то за той же період (тобто за п'ять років) середнє число засуджених співробітників, які проходили службу в карному розшуку, становило 58, або 0,5 % від загального числа співробітників цих підрозділів. Серед співробітників підрозділів ГУАСМ у середньому щороку засуджувалося 106 співробітників, або 0,6 % їх загального числа. В службі дільничних інспекторів у середньому за рік засуджувалося 34 особи, або 0,3 % їх загальної кількості. Серед слідчих ці показники склали відповідно 17 співробітників, або 0,2 %, в Державтоінспекції - 28, або 0,1 %. Усі інші служби представлені дещо меншими показниками.

Кожен сьомий серед засуджених обіймав ту чи іншу керівну посаду. А коли співробітник-керівник, який завжди мусить бути зразком для підпорядкованих йому співробітників, проводити з ними індивідуально-виховну роботу, здійснювати контроль за їх поведінкою на службі та в побуті сам стає на шлях порушення закону, це істотно погіршує морально-психологічний клімат у колективі, розбещує особовий склад, формує у них протиправну поведінку. Наявність цих фактів свідчить про те, що не завжди ретельно і глибоко вивчаються співробітниками підрозділів по роботі з персоналом, внутрішньої безпеки і розслідувань, психологічної служби кандидати для призначення на керівні посади. Галузеві керівники, також не дають об'єктивну оцінку діловим та моральним якостям командирам та начальникам низової та середньої ланок, вони не налагодили постійного контролю за їх діяльністю.

При оцінці особистості засуджених співробітників важливе значення має їх кримінально-правова характеристика. Саме вона значною мірою зумовлює ступінь суспільної небезпеки злочинця, розкриває риси особистості, які за певних обставин сприяли вчиненню злочину, дозволяє деякою мірою прогнозувати перспективи ресоціалізації засуджених.

До числа ознак, які розглядаються нами в рамках кримінально-правової характеристики, відносяться: кваліфікація злочину; строки покарання; число судимостей; наявність примусового лікування від алкоголізму та наркоманії; застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення тощо.

Найбільш значущим показником у кримінально-правовій характеристиці є кваліфікація злочину. Вона відображає як ступінь суспільної небезпеки, що визначається законом стосовно кожного виду злочинів, так і ступінь суспільної небезпеки кожного конкретного злочину, що встановлюється судом. Дані, які відображають кваліфікацію злочинів, дозволяють судити про поширеність тих або інших діянь серед категорії злочинців, що вивчається.

Переважна більшість злочинів, за які відбувають покарання засуджені, це навмисне вбивство - 20 %; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах - 9,5 %; умисне тяжке тілесне ушкодження - 13 %; перевищення влади - 11 %; крадіжка - 11,3 %; розбій - 7 %; зловживання владою - 5,9 %; виготовлення і збереження наркотиків - 5,4 %; зґвалтування 5 %. З усієї маси вчинених співробітниками злочинів 47,5 % були так чи інакше пов'язані з їх службовою діяльністю.

Іншою не менш важливою кримінально-правовою ознакою, що характеризує особистість засудженого, є строк його покарання. Ця ознака встановлюється вироком суду і вказує не лише на ступінь суспільної небезпеки конкретного злочину і злочинця, але й визначає термін, протягом якого до засудженого треба застосовувати карально-виховний вплив.

За аналітичними даними, у місцях позбавлення волі за термінами покарання утримуються від 1 до 3 років 7,6 % колишніх співробітників ОВС, від 3 до 5 - 18,5 %, від 5 до 8 - 24,8 %, від 8 до 10 - 14,1 %, понад 10 років - 35,0 %.

Стосовно такого показника кримінально-правової характеристики як судимість, то відповідно до законодавства в установі по виконанню покарань, де проводилися дослідження, можуть утримуватися винятково колишні співробітники правоохоронних органів, які вперше засуджені до позбавлення волі. Тому про наявність у засуджених минулих судимостей, пов'язаних із позбавленням волі, не йдеться. Проте через специфічну службову діяльність окремих категорій засуджених їх кримінальний досвід є досить значним. Так, майже половина усіх злочинів вчинялась обмірковано, у багатьох випадках з попередньою підготовкою плану, підбором потрібних предметів і інструментів, транспорту тощо. У багатьох випадках при вчиненні злочину використовувалась табельна зброя та інші засоби.

У кожному четвертому випадку злочини були вчинені у нетверезому стані. Виходячи з практики, цей показник насправді, мав би бути значно більшим, оскільки непоодинокі випадки, коли не здійснювалась відповідна процедура встановлення факту алкогольного сп'яніння особи, яка чинила злочин.

І все ж, якщо кількість осіб, які вчинили злочини у стані сп'яніння, у структурі загальної злочинності складає 17,8 %, то таких випадків серед співробітників ОВС зареєстровано 23,8 %.

Матеріали кримінальних справ та службових розслідувань свідчать, що в тих справах, де мала місце втрата табельної зброї, власники, як правило, перебували у стані сп'яніння. Всього в органах внутрішніх справ за останніх п'ять років було зареєстровано 301 випадок втрати табельної зброї. Зазначимо, що, як правило, втраті табельної зброї співробітниками ОВС передує надмірне вживання ними спиртних напоїв.

З кримінально-правовою характеристикою засуджених співробітників ОВС дуже тісно пов'язана їх характеристика під час виконання покарання. Вона складається з таких ознак:

- ставлення до самого покарання;

- поведінка в період відбування покарання;

- дотримання встановленого режиму відбування покарання і наявність стягнень за його порушення;

- ставлення до праці в період відбування покарання тощо.

Найважливішим показником пенітенціарної характеристики засуджених є їх ставлення до призначеного покарання. Ця інформація завжди свідчила про рівень соціально-етичної занедбаності особистості та про ступінь її суспільної небезпеки.

Зазначимо, що колишні співробітники ОВС, перебуваючи у місцях позбавлення волі, формують саме такий же світ та закони співжиття, як і звичайні засуджені, з такою ж ієрархією «авторитетів». В «авторитеті», як правило, перебувають колишні співробітники кримінально-виправної системи, оперативники, співробітники спеціальних підрозділів. На найнижчому щаблі внутрішньої ієрархії місць позбавлення волі перебувають колишні судді та прокурорські співробітники.

Як відомо, діяльність міліції відбувається в умовах складної криміногенної обстановки. Пояснюється це не лише зростанням злочинності, але й значною кількістю посягань на співробітників міліції як у процесі виконання ними службових завдань, так і в зв'язку з правоохоронною діяльністю. Так, з 1991 по 2002 роки при виконанні службових обов'язків загинуло 739 співробітників, з яких 239 безпосередньо при охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, а 4870 дістали поранення.

Крім цього відомо, що діяльність співробітників міліції характеризується підвищеною стресовістю, часто супроводжується виникненням конфліктних ситуацій, що ставить її у ряд найнебезпечніших професій, оскільки правозастосовча діяльність співробітників зобов'язує їх до різного роду ризикованих втручань і дій.

Тому, на наш погляд, окремому науковому дослідженню підлягає і така особливість особистості співробітників ОВС, як їх віктимність, тобто підвищена здатність в силу певних фізичних і моральних якостей за відповідних об'єктивних обставин ставати жертвою протиправного посягання. Безумовно, багато злочинів, вчинених співробітниками ОВС, прямо чи опосередковано пов'язані саме з цим аспектом. Тому певна категорія злочинців із числа колишніх співробітників правоохоронних органів одночасно виступає як жертвою власної службової діяльності.

Завершуючи аналіз структури особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, можна стверджувати, що особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, це сукупність соціально-психологічних властивостей, що обумовлюють вчинення протиправних дій особами, наділеними особливими повноваженнями по охороні громадського порядку, прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, попередженню та припиненню злочинів та інших правопорушень, розслідуванню злочинів і розшуку злочинців.

Типологія та мотивація співробітників ОВС, що вчинили злочини

Діяльність, спрямована на попередження злочинності, багато в чому залежить від типології особи. За К.Є. Ігошевим, є типологія особи один з методологічних принципів аналізу особистості [16]. Типологія є тою основою, на якій ґрунтуються методика прогнозування індивідуальної злочинної поведінки і застосування диференційованих та індивідуалізованих заходів профілактичного впливу.

Типологія використовується з метою порівняльного вивчення найсуттєвіших відмінних ознак тих чи інших об'єктів, у нашому випадку - співробітників ОВС, які вчинили злочини. Потреба визначення типології особистості злочинця виникає у зв'язку з важливістю систематизації різних властивостей і ознак такої особистості з метою побудови узагальненої моделі. Моделі ж, у свою чергу, не лише характеризують найсуттєвіші властивості і ознаки певних типів злочинців, але й “дозволяють передбачати злочинну поведінку індивідів, близьких за своїми характеристиками моделі, що описується” [34].

Правильна науково обґрунтована типологія дозволяє не лише глибше вивчити особистість злочинця, але й на підставі такого вивчення удосконалювати систему заходів профілактичного характеру для попередження тих чи інших злочинних проявів. Зазначимо, що до сьогодні у кримінології висловлювались різні думки з приводу типології і близької до неї класифікації злочинців. Так, одні автори, вивчаючи особистість злочинця, ведуть мову про класифікацію злочинців, виділяючи в ній угрупування і типологію злочинців [36]. Типологія розглядається ними як вид класифікації. Інші ці поняття не розмежовують і розглядають їх як тотожні [35]. Треті проводять чітку межу між поняттями типології і класифікації [59].

Типологія є класифікацією предметів чи явищ за спільністю певних ознак [55]. При цьому не можна не погодитися з тим, що у порівнянні з класифікацією типологія перебуває на вищому рівні абстракції. Її базисом є властивості, що існують об'єктивно і визначають в кінцевому підсумку характер розвитку цих явищ. Типологія фіксує головне, без чого не має і не може бути особистості злочинця, розкриває внутрішні стійкі зв'язки між суттєвими ознаками і тим самим сприяє виявленню закономірностей, властивих злочинцю як типу [16].

У спеціальній юридичній літературі можна зустріти безліч варіантів типології злочинців. У залежності від критеріїв типологізації, усі відомі типології поділяють на три групи. Перша група поділяє злочинців у залежності від характеру індивідуально-мотиваційних властивостей, що виявляються у злочинній поведінці (корисливі, насильницькі, необережні тощо). Друга у їх залежності від ступеню вираження криміногенного ураження особистості (криміногенний і нестійкий типи злочинців). Підставою віднесення злочинців до третьої типології є соціальна спрямованість особистості (професійний, звичний, випадковий типи злочинців) [66].

Прогресуючі негативні тенденції злочинності співробітників ОВС і багатий емпіричний матеріал дозволив деяким авторам звернути увагу на особливості особистісних властивостей і ознак співробітників правоохоронних органів, які вчиняють злочини, і вичленити їхні типи.

Так, О.М. Юцкова пропонує умовно виділити три типи співробітників правоохоронних органів, які вчинили злочини, використовуючи як критерій розподілу комплекс їх особистісних рис. Розгляд особливостей особистості цієї категорії злочинців має, на її думку, враховувати ступінь професійної деформації і залежність від впливу об'єктивних причин злочинності. Перший тип характеризується достатньо рівним плином служби протягом тривалого часу, але з певного моменту з боку співробітника починають спостерігатися порушення службової дисципліни, в результаті чого до нього застосовуються заходи дисциплінарного впливу, накладаються на нього стягнення. Непоодинокі випадки, коли такі співробітники починають зловживати спиртними напоями, демонструвати злочинну поведінку. Стаж практичної діяльності цієї категорії співробітників, як правило, перевищує вісім років, що дає підстави стверджувати про наявність певних “симптомів” поступової професійної деформації.

Другий тип складають особи, які мають практичний стаж роботи в правоохоронних органах від п'яти до восьми років. Для них характерна нижча моральна і психологічна стійкість стосовно сприйняття негативних цінностей і норм моралі, які неминуче супроводжують період інтенсивного реформування суспільства.

Третій тип представлений особами з мінімальним стажем практичної діяльності в органах внутрішніх справ. Їм властива орієнтованість на вчинення посадових і інших злочинів та набагато менша морально-психологічна стійкість [66].

Коротка характеристика описаних вище типів, на наш погляд, не може бути повністю узята за основу. Вивчаючи особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, варто взяти до уваги, що сьогодні не виявлений якийсь особливий її тип, оскільки як розглянуті суб'єкти, так і форми їх злочинних проявів надзвичайно різноманітні. Тим часом, з огляду на особливості цієї категорії злочинців, їх можна класифікувати, узявши за основу стійкість антигромадської спрямованості особистості. Це дозволить не лише знайти і вичленити в злочинцеві щось типове, але й дасть збалансовану уяву про характер, мету та зміст мотивів злочинної поведінки.

Слід зазначити, що загальна типологія особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, в українській (та пострадянській) кримінології майже не проводилася, за винятком спроб, зроблених у Росії. Виходячи з класифікації визначених кримінологом С.О. Алтуховим блоків “міліцейських” злочинів, а також їх складових, він поділяє злочинців на “службістів” та умисних загальнокримінальних злочинців [21].

У першій групі він виділив такі типи як “азартні силовики”, “хабарники”, “кар'єристи”. Серед осіб, які вчинили загальнокримінальні злочини - “перевертнів” і “випадкових” злочинців. Такий поділ, на його погляд, не лише відображає причини індивідуальної злочинної поведінки, їх специфіку, але й дає можливість для нейтралізації криміногенних факторів і проведення профілактики злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС [58].

В своїй роботі автор проводить типологію особистості злочинців у залежності від видів злочинів (пов'язаних із службовою діяльністю, чи не пов'язаних з нею). Але при цьому залишається не зовсім зрозумілим - за якою конкретною ознакою була здійснена ця типологія. При цьому виділення такого типу як “перевертні” пов'язане, на наш погляд, не стільки з науковим, скільки з ідеологічним характером оцінки особистості злочинця.

Досягнення сучасної психології свідчать про те, що основним стимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньому відображається те, заради чого вчиняються ті чи інші діяння. Діяльність людини, як правило, полімотивована, тобто визначається низкою мотивів, які є нерівнозначними. Одні з них є провідними, основними, а інші виступають у ролі додаткових, супутніх. Отже, особистість найбільше відображена в мотиві, а тому буде справедливим твердження, що вона саме така, який мотив її поведінки.

Виходячи з цього, мотив злочинних діянь був узятий нами як основна ознака для типології особистості категорії злочинців, яка досліджувалась. У мотиві, як зазначав К.Є. Ігошев, фіксується соціальна позиція, яку займає особистість у тій чи іншій конфліктній ситуації, що передує вчиненню небезпечного для суспільства діяння [16]. Крім цього, визначення типології за цією підставою дозволяє виділяти типи злочинців у залежності від вчинених злочинів, а саме “професійних” і “загальнокримінальних”.

Злочин являє собою один із специфічних видів свідомої людської діяльності, тобто вольовий акт, що зумовлює мету, вибір засобів, мотив і оцінку дій [44]. У цьому він складає найважливішу характеристику суб'єкта злочину як особистості, її свідомості і психіки. Тому розкрити особливості злочинів, які вчиняють окремі співробітники ОВС, неможливо, якщо детально не вивчити мотиви, що обумовили їх злочинну поведінку. Дослідження саме мотиву злочинної поведінки відповідає на запитання, чому людина обрала для себе правомірний чи неправомірний спосіб життя? Умисно опускаючи деякі відмінності, можна стверджувати, що в юридичній літературі мотив розглядають як безпосередню причину злочину і розуміють під ним внутрішнє спонукання, яким керується людина, коли вчиняє злочин [43].

Мотив також можна визначити і як основний структурний елемент мотивації в генезисі злочинної поведінки. З огляду на це, справедливим вбачається зауваження В.В. Лунєєва, що мотиваційна сфера є “центром” внутрішньої структури особи, яка інтегрує її активність [44]. У цьому розумінні мотив відіграє важливу роль у процесі реалізації психічної детермінації злочинної поведінки, яким обумовлюється вибір варіантів поведінки та формування мети при вчиненні злочину.

От чому для розуміння соціальної природи і соціально-психологічної характеристики злочинця, як типу, надзвичайно важливі виявлення і аналіз мотиваційної сфери його суспільно небезпечної діяльності. Цей аналіз допомагає розкрити і соціальний зміст особистісних рис злочинця як типу, і детермінанти злочинної поведінки, і найтиповіші властивості соціально-психологічного механізму злочинної діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5