Злочинність - загальносоціальна проблема 8
1.1. Злочинність як форма порушення прав людини 8
1.2. Сучасний стан злочинності в Україні 17
Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю 33
2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю 33
2.2. Справедливість як фактор боротьби із злочинністю 46
Розділ 3. Превенція як найбільш гуманна форма протидії злочинності 52
3.1. Поняття та сутність попереджувальної діяльності 52
3.2. Загальна та спеціальна превенція 75
Висновки 89
Список використаних джерел 94

Вступ
У сучасній вітчизняній юридичній науці сформувалася досить обґрунтована точка зору, згідно з якою побудову правової держави необхідно розпочинати з захисту і забезпечення прав людини. Теорія і практика прав людини має довгу і повчальну історію. Визначними віхами на її історичному шляху є, зокрема, Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Всезагальна Декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. та інші міжнародно-правові документи щодо прав людини.

Сучасна концепція прав людини, враховуючи всю її модифікованість і особливість, що зумовлені сучасним рівнем і характером світової цивілізації, спирається на багатий досвід людства, і передусім у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регуляції їх поведінки, їх місця, ролі та значення у навколишньому світі.

Проблеми здійснення та захисту основних прав людини є надзвичайно важливим завданням права. Визнаючи людину як найвищу соціальну цінність, держава повинна створити і гарантувати належні умови існування для всіх членів суспільства. Із розвитком світової думки все більшого поширення набуває твердження про соціальне призначення держави. Вже не оспорюється висновок про те, що держава існує для людини, а не людина для держави. Розуміння даних положень виходить із меж національного права на міжнародно-правову арену. З кінця минулого століття світове співтовариство намагається застосувати усі можливі форми та засоби впливу з метою забезпечення основних прав людини.

Важливою частиною гуманної спрямованості розвитку суспільства є визначення основних прав і свобод, їх змістовного наповнення, меж, можливостей обмеження. Дані питання є загальними для усіх держав. Враховуючи відсутність розбіжностей між сутністю людини в тій або іншій державі, визначення основних стандартів в галузі прав людини є насамперед, завданням міжнародно-правових інститутів. Не може відбуватися різне тлумачення в різних країнах таких основних прав як права на життя, працю, родину та ін.

Виключно важливе значення має той факт, що Конституція України має гуманістичне спрямування, закріплює на національному рівні основні стандарти прав людини. Так, ст. 3 проголошує, що людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Регулюванню прав та свобод людини присвячений також окремий розділ Конституції України.

Як свідчать результати соціологічних та кримінологічних досліджень, злочинність стала однією з найбільш актуальних проблем сучасного українського суспільства. Населення часто відчуває почуття беззахисності перед нею. І це відчуття інколи призводить громадян навіть до таких невтішних висновків, що правоохоронні органи або безсилі перед злочинцями, або діють заодно з ними.

Однією з причин такого стану є, на наш погляд, не завжди достатньо зважена, обґрунтована, належним чином організована протидія злочинності з боку держави. Відомо, що протидія злочинності є однією з основних внутрішніх функцій будь-якої держави. І ефективність її здійснення багато в чому визначає ефективність функціонування державної влади взагалі. Саме тому визначальним завданням державної політики на сучасному етапі має стати максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження всіх видів злочинних проявів, особливо таких, як посягання на життя та здоров'я, права та інтереси особи, хабарництво, економічна, наркотична злочинність тощо. Саме в цьому і має знайти свій прояв правова, у тому числі і зокрема - кримінально-правова політика держави у сфері протидії злочинності.

Держава у своїй діяльності в боротьбі зі злочинністю не тільки здійснює заходи по боротьбі з нею, а й у деяких випадках може створювати негативні криміногенні чинники і тим чи іншим шляхом сприяти виникненню окремих (нових) видів злочинів. Тому для раціонального й ефективного контролю за злочинністю потрібна загальна теорія (теоретична модель) впливу державної влади на злочинність.

Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи йде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка криміногенної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотного впливу на суспільство призвела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеного відтворення злочинності. Виникла необхідність в осмисленні дійсності і формуванні більш реальних концепцій боротьби зі злочинністю.

Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємопов'язаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних суб'єктів повинна бути диференційована за рівнем, масштабами, функціями, засобами стримування. Між державною владою та злочинністю складаються неоднозначні співвідносини. Влада історично приречена дбати про правопорядок, тобто стримувати зростання злочинності, яка їй загрожує. З іншого боку, державу презентують можновладці та підлеглі службовці. Існують дві перепони зростанню злочинності: а) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток суспільства і б)цілеспрямована протидія злочинності, яка традиційно зветься боротьбою зі злочинністю (в дисертації автор використовує назву “контроль за злочинністю”).

В умовах перехідного періоду Україна зробила впевнені кроки на шляху системного оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, сучасного цивілізованого розвитку. Одним із стратегічних пріоритетів цього процесу є послідовне утвердження демократичних засад суспільства, прав та свобод людини в усіх їх проявах, комплексне здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів щодо рішучого обмеження корупції, організованої злочинності, тіньової економічної діяльності.

Завданням кримінологічної науки є пошук оптимальних шляхів удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження правопорушень, розробка з цією метою відповідних теоретичних і практичних рекомендацій. Вимагає подальшого розвитку кримінологічна теорія попередження злочинів, визначення правових основ цієї діяльності, кола суб'єктів та їх класифікації, дослідження рівнів попереджувальної діяльності, поглиблення наукового аналізу арсеналу соціальних, економічних, організаційних, управлінських, політичних, правових, психологічних та інших засобів попередження злочинів.

Науковому дослідженню проблем боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини присвячено ряд праць. До таких праць можна віднести «Соціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика)» Голіна В.В., «Державний контроль за злочинністю» Литвака О.М., «Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ» Лунеева В.В., «Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні» Митрофанова А.А., «Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією» Романюк Б.В., Глушкова В.О.

Деякі актуальні проблеми боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини в незалежній Україні знайшли своє відображення в статтях у періодичній пресі. Серед них можна відзначити статті Мелешко Н.П. «Преступность: проблемы правового реагирования», Тулякова В.О. «Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі».

Метою даної роботи є дослідження боротьби із злочинністю та забезпечення прав людини. Мета конкретизується в завданнях, якими є виявлення сутності злочинності, з'ясування гуманістичних основ кримінально-правової та кримінологічної політики держав; дослідження рівня, структури, динаміки та географії злочинності, виявлення особливостей заходів боротьби із злочинністю з урахуванням дотримання прав людини. Обрану проблему автор досліджує за допомогою загальнонаукових методів - системного, функціонального, аналітичного та спеціально-юридичних методів - порівняльно-правового, історико-юридичного, формально-логічного та інших засобів наукового пізнання.

Дана робота складається із трьох розділів, вступу і висновків. Перший розділ присвячений поняттю злочинності. В ньому йдеться про поняття, ознаки та сутність злочинності, розглядається проблема обґрунтування концепції державного контролю над злочинністю, співвідношення із поняттям кримінальної політики. Також досліджуються питання кримінологічної характеристики злочинності в незалежній Україні. Увага приділяється таким характеристикам злочинності як рівень, структура, динаміка та географія.

В другому розділі йдеться про загальні засади боротьби із злочинністю з урахуванням забезпечення прав людини. Ми розглядаємо гуманістичні засади кримінальної політики. Увага також приділяється моральним категоріям, що виступають основою державної боротьби із злочинністю, зокрема справедливості.

В третьому розділі розглядаються питання найбільш доцільних форм боротьби із злочинністю в Україні на сучасному етапі з урахуванням дотримання прав людини. Ми приходимо до обґрунтованого висновку про необхідність визнання найбільш важливим чинником державного контролю за злочинністю кримінологічної превенції. Ми також аналізуємо особливості об'єкту, суб'єкту та основних заходів загальної та спеціальної превенції, їх сутність та ефективність впливу на злочинність.

Розділ 1.
Злочинність - загальносоціальна проблема
1.1. Злочинність як форма порушення прав людини
Досліджуючи обрану тему слід одразу зауважити, що злочинність як соціальне явище представляє собою величезну загрозу правам людини.
На протязі багатьох десятиліть у радянській кримінології стосовно проблеми боротьби зі злочинністю домінувала концепція попередження злочинності, яка характеризувалась як система взаємопоєднаних заходів, здійснених в цілях викорінення злочинності і ліквідації причин, що її породжують. Більше всього при цьому попередження злочинності розглядалось як діяльність державних органів, громадських організацій і окремих громадян, спрямована на ліквідацію або нейтралізацію причин і умов злочинності взагалі, окремих видів злочинності, а також конкретних злочинів. Підкреслювалось, що попередження злочинності носить багаторівневий характер, здійснюється як в масштабі країни, так і в окремих регіонах або серед певного контингенту населення. Закалюк А.П. Общественное воздействие и предупреждение правонарушений. - Наукова думка. - С.129-131; Зудин В.Ф. Социальная профилактика преступлений. - Саратов: изд-во Саратовского унив-та. - С.52-54; Звирбуль В.К. Деятельность прокуратуры по предупреждению преступности. - М.: Юридическая лит-ра, 1971. - С.20; Шляпочников А.С. К вопросу о классификации мер предупреждения преступности // В сб.: Вопросы борьбы с преступностью. Вып.17. - М.: Юридическая лит-ра, 1972. - С.3-5; Миньковский Г.М. Предмет криминологической профилактики и некоторые проблемы ее эффективности // В сб.: Вопросы борьбы с преступностью. Вып.17. - М.: Юридическая лит-ра, 1972. - С.11-16.

Дуже поширеним стало також уявлення про попередження злочинності як специфічну форму державної діяльності, здійснювану державою і різними суб'єктами профілактичної діяльності як в процесі виконання загальних засад соціального розвитку і в ході вирішення спеціально-кримінологічних завдань. Голина В.В. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика) // Автореф. дис. доктора юрид.наук. - Харків, 19994; Туркевич И.К. Деятельность местных советов народных депутатов по предупреждению преступлений и иных правонарушений // Автореф. дис. доктора юрид.наук. - К., 1987. - С.15-17; Зудин В.Ф. Социальная профилактика преступлений. - Саратов: изд-во Саратовского унив-та, 1983. - С.52-54.

Деякі автори розглядають попередження злочинності як особливу галузь соціального регулювання, управління соціальними процесами. зв'язаними з викоріненням злочинності. Туркевич И.К. Деятельность местных советов народных депутатов по предупреждению преступлений и иных правонарушений. - С.21-23.

Професор Голина В.В., характеризуючи кримінологічну профілактику злочинності, акцентував на профілактику попередження, профілактику ліквідації, профілактику захисту, але, крім цього, в якості самостійної частини спеціального попередження називав запобігання злочинів. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений. - К. - 1989. - С.42-52.

Очевидно, що на формування приведених вище визначень і, відповідно, концепцій боротьби зі злочинністю відбилися передовсім соціально-політичні чинники, зокрема, ідеї про можливість повної ліквідації злочинності і профілактики злочинів як головного спрямування боротьби з злочинністю. Відповідно до партійних директив того часу акцент робився на причини і умови злочинності. Одначе, вплив на соціальні чинники злочинності не принесли відчутних, помітних результатів, рівень злочинності постійно зростав, завдання усунення причин і умов злочинності не була вирішена. Комуністична ідея ліквідації злочинності і її причин виявилась утопічною.

Поступове звільнення кримінологічної науки від ідеологічних пут і догм, сприяло більш глибокому проникненню в сутність злочинності і розуміння її витоків. Виявилось, що самі по собі соціальні умови, мінялись часом кардинально (то в кращу, то в гіршу сторони), і це не приводило до суттєвого послаблення криміногенної напруги в державі чи в окремо взятому регіоні.

Злочинність, як самокерована система, чинить сильний опір правоохоронним органам, а інколи іде в атаку на соціальний порядок і правові підвалини суспільства. Недооцінка кримінологічної ролі самої злочинності, властивості її до самодетермінації і зворотному впливу на суспільство, привела до ослаблення державного контролю за криміногенними процесами в суспільстві і розширеному відтворенню злочинності. Виникла необхідність в осмисленні реальності і формуванні більш реальних концепцій боротьби зі злочинністю.

Взаємозв'язок соціальних процесів, в тому числі в кримінальній і некримінальній сферах, вимагає створення комплексного соціального механізму контролю за злочинністю. Цей соціальний механізм, складений із його взаємодіючих елементів, повинен виконувати не тільки функції контролю і стримування злочинності, але і активно впливати на саму злочинність і злочинців.

Як показує аналіз літератури з обраної теми, більшість авторів в якості суб'єктів соціального механізму боротьби з злочинністю називають державу в особі законодавця, її органів влади і управління; правоохоронні органи; адміністрацію підприємств і установ; громадські організації і трудові колективи, а також окремих громадян. Очевидно, що кожному із названих суб'єктів властиві свої, при цьому надто специфічні функції. Не викликає сумнівів те, що завдання стримування злочинності вирішується тільки взаємнозв'язаними діями всіх ланок державної системи протидії злочинності, при цьому роль різних суб'єктів повинна бути диференційована по рівню, масштабах, функціях, засобах.

Звідси, зокрема, випливає завдання про необхідність чіткого співвідношення рівня і змісту діяльності кожного суб'єкта системи протидії злочинності з характеристикою відповідних об'єктів впливу. Сахаров А.Б. Социальная система предупреждения преступности // Советское государство и право. - 1972. - №11. - С.65-67.

Російські вчені В.М. Кудрявцев, А.Б. Сахаров, Г.М. Маньковський вважають, що такий підхід до організації боротьби з злочинністю дозволяє забезпечити:

а) відповідність рівню і характеру завдань, що вирішуються кожною ланкою, з рівнем і об'ємом її функцій, повноважень, коштів, ресурсів;

б) узгодженість дій багатьох ланок для вирішення комплексних завдань;

в) розмежування випадків, коли достатньо використання можливостей загальної системи виховання і, коли в дію повинні вводитися спеціалізовані ланки;

г) зосередження сил і коштів на вирішених напрямках;

д) доцільне використання наявних (виділених) коштів. Теоретические основы предупреждения преступности. - М.: Юридическая литература. - 1977. - С.33.

Кожна із вищенаведених точок зору має право на життя і не позбавлена практичного значення. Разом з тим, очевидно, що перераховані міри і суб'єкти запобігання злочинності відіграють далеко не однозначну роль в процесі стримання злочинності.

Серед численних наукових державно-правових теорій необхідно відзначити найважливішу - природо-правову, яка базується на ідеї громадського договору. Її засновники видатні мислителі Гуго Гроцій (1583-1645 р.), Томас Гоббс (1588-1682 р.), Самуель Пуфендофф (1632-1694), Жан-Жак Руссо (1712-1778).

Між державою та злочинністю складаються неоднозначні співвідношення. Державна влада історично приречена дбати про правопорядок, тобто стримувати зростання злочинності, без чого держава гине. З іншого боку, державні функції безпосередньо виконують посадові особи - від президента (монарха) до рядового функціонера. Їхні особисті інтереси та уподобання під час виконання посадових функцій, часом не збігаються з державними. Внаслідок цього в надрах державних владних структур виникає криміногенний осередок корупції та невігластва, що обумовлює дисфункцію влади і негативно впливає на динаміку злочинності. Тому всупереч добрим намірам деякі державні рішення в галузі економіки, соціального забезпечення населення, освіти і культури сприяють зростанню злочинності, тобто є криміногенними.

У будь-якому суспільстві є дві перепони зростання злочинності, використовуючи які, держава здійснює свою антикримінальну діяльність:

1) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток країни;

2) цілеспрямована протидія злочинності, що традиційно називається боротьбою зі злочинністю.

Співвідношення між цими двома чинниками та їхніми складовими є непростими і часом суперечливими. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розцвітом культури та духовності її населення, а посилення соціального контролю найчастіше не сприяє економічному та науково-технічному прогресу і подоланню корупції чиновників. Статистика свідчить про те, що у найбільш економічно розвинених країнах рівень злочинності значно перевищує середні показники. Середньосвітовий коефіцієнт злочинності у 1990 р. складав 5,5 тис. на 100 тис. населення, а у розвинених країнах - 8 тис Лунеев В.В. Преступность ХХ века.-С.15..

Своє призначення консолідуючої суспільної субстанції держава виконує, сприяючи соціальному прогресу, економічному розквіту, освіті, охороні здоров'я, які впливають або повинні позитивно впливати на рівень і структуру злочинності. Йдеться про так зване загальносоціальне попередження злочинності, яке багатьма кримінологами вважається різновидом профілактики поряд зі спеціально-кримінологічним Криминология. Учебник для ВУЗов.Под ред.А.И.Долговой.-М.,1997.-С.339-342. . Але існує з цього приводу інша думка, яка здається мені більш обгрунтованою. Економіка, освіта, культура не мають за мету подолати злочинність. Тут інші масштаби, інші рушійні сили. Люди вирощують хліб, будують міста та дороги, навчають дітей не заради подолання злочинності. Це лише одна невелика частка людських турбот, якою займаються спеціальні установи.

Найпоширенішим визначенням державних зусиль щодо стримання росту злочинності та зниження її рівня залишається "боротьба зі злочинністю". Цей термін офіційно затверджений у законах України, у відомчих актах та у назвах установ. Однак давно відзначався занадто войовничий характер звучання цих слів. Російський криміналіст Л.Є.Владимиров з цього приводу писав: "Не можна проголошувати метою правосуддя боротьбу зі злочинністю. І насправді, найбільш зручно і успішно боротьба могла б вестись, якби злочинців фізично знищували. Але держава не воює із хворими та не вихованими" Владимиров Л.Е. Уголовный законодатель как воспитатель.-М.,1903.- С.82..

У кримінологічній літературі останніх років термін "боротьба" часто витісняється словом “протидія” та словосполученням "соціальний контроль за злочинністю". Науковий часопис Російської академії наук "Государство и право" провів так званий круглий стіл на тему "Зміцнення соціального контролю - одна з передумов вирішення соціально-економічних проблем". На думку одного з учасників дискусії О.М.Яковлева, "соціальний контроль - це контроль над протиправною поведінкою, який здійснюється державними органами та інститутами громадського суспільства з метою ефективного впливу на криміногенні чинники середовища" Государство и право.-1999.- №9.-С.70.. На мій погляд це дещо вузьке кримінологічне тлумачення соціального контролю за злочинністю. З нього випадає примусовий вплив на осіб, що вчинили злочини, тобто застосування кримінальних законів.

Більш адекватним є тлумачення соціального контролю, запропонованого В.В.Лунєєвим "як системи економічних, правових, ідеологічних та репресивних заходів, спрямованих на протидію злочинності" Лунеев В.В.Преступность ХХ века.-С.78-80.. На думку А.Н.Харитонова, “заходи соціального контролю, які легітимно здійснюються компетентними державними установами з метою стримання суспільно небезпечної поведінки людей, складають державний контроль за злочинністю” Харитонов А.Н. Государственный контроль над преступностью (вопросы теории).- Автореферат на соискание уч. степ. доктора юр. наук.- Н.-Новгород,1997.-С.12..

Про антикримінальну роль соціального контролю свідчить аналіз стану злочинності в десяти країнах з різним рівнем розвитку демократії та економіки, але з традиційно низьким рівнем злочинності: Швейцарії, Ірландії, Болгарії, КНДР, Перу, Алжирі, Саудівській Аравії, Японії, Непалі. Їх об'єднує наявність жорсткого соціального контролю за поведінкою людей - поліцейського, релігійного, сімейного, кланового, виробничого, тотального комуністичного. Цей останній різновид контролю зумовив відносно низький рівень злочинності в радянській Україні.

Кримінальна статистика свідчить, що стан і динаміка злочинності значною мірою визначаються дієвістю державного контролю. У першому розділі монографії наведена залежність рівня злочинності від активності систем державного контролю. Внаслідок рішучих дій уряду в 1985 р., підтриманих населенням, значно зменшився рівень злочинності в 1986-1987 роках, особливо кількість тяжких насильницьких посягань на життя, здоров'я та власність громадян. Але після поступового послаблення соціального контролю, кримінальна ситуація, починаючи з 1988 р. невпинно погіршується і в 1989 р. рівень злочинності зріс майже на третину. В той же час, кількість засуджених у 1989 р. зменшилася порівняно з 1986 р. майже на 40 %. У період перебудови криміногенна ситуація все більше виходила з-під державного контролю. Ініціатори і провідники перебудови не знали і не могли знати шляхів послідовного переходу від тоталітаризму до демократії. Та й населення, яке демократії не знало, не мало поваги до закону, а несподівану волю сприймало здебільшого як волю робити, що заманеться, без огляду на закон. Сприяв цьому і процес дезорганізації правоохоронної системи у перші перебудовні роки Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 6.

Соціальний контроль за злочинністю, який здійснює державна влада, реалізується у формах:

1) створення і видання кримінального законодавства;

2) застосування норм кримінального закону;

3)спеціально-кримінологічного попередження злочинності та окремих злочинів.

Ці три форми контролю за злочинністю взаємно пов'язані. Кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство визначають діяльність оперативно-розшукових служб, органів дізнання та досудового слідства, регламентують судовий розгляд кримінальних справ, призначення та виконання покарань.

Хоч, як уже зазначалося, проблеми соціально-економічного та культурного розвитку країни виходять далеко за кримінологічні рамки, і вирішення цих проблем не може розглядатися як різновид цілеспрямованого попередження злочинів. Подолання економічної та духовної кризи у сучасній Україні безумовно сприятиме контролю за злочинністю.

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів та судово-слідча діяльність не можуть бути дієвими без належного кадрового і матеріального забезпечення, а подолання разючого майнового розшарування сучасного суспільства сприятиме тому, що кількість дрібних корисливих правопорушень, які здійснюють заради виживання, - зменшуватиметься.

Співвідношення між законодавством, каральними, адміністративно-організаційними та кримінологічно-попереджувальними заходами з урахуванням економічної та соціальної ситуації вивчається особливою наукою - кримінальною політикою.

Пріоритет попередження перед криміналізацією суспільно шкідливих вчинків є безперечним. На відміну від кримінально-правових заходів протистояння злочинності кримінологічне попередження планується заздалегідь і має наступальний характер. А тому, коли виявляється прогалина в законодавстві або неефективність окремих застарілих правових норм, то було б доцільним, на мій погляд, спочатку застосувати всі можливі засоби попередження небажаних вчинків і лише потім, якщо цього не досить, приймати відповідні законодавчі рішення Келина С.Г. Некоторые аспекты теории криминализации // Проблемы уголовной политики и уголовного права: Межвуз. сб. науч. тр. М.: МВШМ МВД РФ, 1994. - С. 47.

Стабільною повинна бути практика застосування кримінально-правових норм - у дізнанні, оперативно-розшуковій діяльності, досудовому слідстві, суді і при виконанні покарання. Крім законодавчого забезпечення, здійснення правосуддя потребує величезних матеріальних затрат, відповідного кадрового і технічного потенціалу. Стабільність кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства є передумовою його ефективності. Разом з тим невиправданий консерватизм застарілих процесуальних процедур шкодить правосуддю. Однак мають бути незмінними процесуальні гарантії законних прав і інтересів учасників процесу та демократичні підвалини судочинства. Будь-які коливання у цьому відношенні є недопустимими Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - М.: Норма, 1998. - С. 62..

Правозастосувальна діяльність має бути динамічною, а державна реакція на зміни в криміногенній ситуації не може бути стандартною. Стримування несприятливих тенденцій в динаміці та структурі злочинності досягається зростанням інтенсивності розшукової й слідчої роботи, а також скороченням латентної (скритої) злочинності, оскільки офіційно зареєстрована злочинність складає мізерну частину фактичної. Латентність злочинів, особливо економічних, величезна. А це породжує у зловмисників впевненість у безкарності. Зменшення відсотків латентності означає підвищення ефективності застосування кримінально-правових норм.

1.2. Сучасний стан злочинності в Україні
Ефективна боротьба із злочинністю можлива тільки з урахуванням її кримінологічної характеристики. Як і кожна соціальна система, як кожне масове явище, злочинність має досить сталі параметри, які умовно можна поділити на кількісні та якісні показники.
Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, якісні - її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності). Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу.
Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ (МВС)України.
Кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності. Він відображає міру криміналізації суспільства і визначається кількістю злочинів, які стали відомими правоохоронним органам і потрапили в офіційні статистичні звіти, а також кількістю виявлених осіб, що їх вчинили. Їх ще не можна назвати злочинцями, бо ніхто не може бути визнаний винним у злочині, поки його вина не буде визнана судовим вироком, що набрав чинності. Однак статистично підозрювані та обвинувачені можуть умовно вважатись такими, що вчинили злочини. Йдеться про кримінологічний аналіз злочинності, а вона складається з двох компонентів - злочинів та людей, що їх вчинили Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 5..

Розслідування кримінальних справ та судовий процес тривають іноді роками. Багато з тих, хто винен, не потрапляють до суду з різних причин. Тому кількість засуджених протягом року не повністю викриває людську сторону злочинності саме цього року. А тому статистичні звіти повідомляють про “виявлених осіб”, не називаючи їх ні засудженими, ні злочинцями. У 2001 р. в Україні зареєстровано 589 208 злочинів і виявлено 337 908 підозрюваних, а засуджено до різних покарань - 234613 осіб. В наступні роки кількість зареєстрованих злочинів становила: у 1998р.- 575982, у 1999 р.- 545416, у 2000- 553594. Виявлено: у 1998р.- 330067, у 1999 р.- 309808, у 2000- 309057 осіб Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2001..

Однак одна лише абсолютна кількість злочинів та виявлених осіб не завжди відтворює рівень криміналізації суспільства, оскільки вона не враховує демографічну ситуацію. Тому більш адекватними показниками рівня злочинності вважаються не абсолютні показники, а її коефіцієнти (або індекси), тобто кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. /10 тис./ населення відповідного регіону, а також кількість виявлених осіб, що вчинили злочини на 100 /10/ тис. тієї частини населення, яка досягла віку кримінальної відповідальності за більшість злочинів. Відповідно до закону таким віком є 16 років Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3. - С. 3..

Перший коефіцієнт умовно називають коефіцієнтом інтенсивної злочинності, а другий - коефіцієнтом злочинної активності. Треба відзначити, що, як це не дивно, і в науковій літературі, і в статистичних розробках до цього часу немає єдиного підходу до визначення названих коефіцієнтів. У статистичних таблицях, що були додатками до збірника "Преступность в Украине" /К.,1994. - С.136 -185/ використовуються аж три кількісних показники: коефіцієнт злочинності на 100 тис. всього населення, коефіцієнт злочинності на 100 тис. населення віком 14 років і старше та коефіцієнт злочинності - кількість злочинів на 100 /10/ тис. населення, що досягло віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Така розбіжність у визначенні головного показника рівня злочинності неприпустима, оскільки вона виключає можливість порівняння даних, одержаних з різних джерел Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 67..

Згідно з опублікованими розрахунками коефіцієнти інтенсивності злочинів в Україні протягом 12 років, починаючи з 1986 р., на 100 тис. населення такі: у 1986 р. - 488, у 1987 р. - 484, у 1988 р. - 473, у 1989 р. - 623, у 1990 р. - 718, у 1992 р. - 921, у 1993 р. - 1033, у 1994р. - 1096, у 1995 р. - 1241, у 1996 р. - 1202, у 1997 р. -1159. Після короткочасного зниження рівня злочинності протягом трьох років (1986-1988 р.р.), обумовленого рішучими антиалкогольними заходами держави, коефіцієнт злочинності невпинно зростає до 1995 р. Зростання рівня злочинності - одна з найболючіших проблем нашого сьогодення. Але разом з тим, не зважаючи на офіційні заяви про "невпинне зниження" злочинності у радянські часи, вона зростала завжди. Згідно з опублікованими вперше статистичними показниками (кримінальна статистика, після 1926 р., у СРСР була засекречена) кількість злочинів в Україні в 1997 р. порівняно з 1986 р. збільшилася в 2,4 рази, а щорічний середній приріст складав у ці роки 15 %. При цьому “піки” зростання припадали на 1989, 1990 та 1991 роки, тобто до проголошення державної незалежності України Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 69.. Тому твердження про "обвальне зростання злочинності" в незалежній Україні дещо, на мій погляд, перебільшені. Оцінка вітчизняної кримінальної статистики значною мірою полегшується порівнянням її з рівнем злочинності інших країн Лунеев В.В.Преступность ХХ века.Мировой криминологический анализ.-М.,1997.-С.21.

Якщо вірити офіційній звітності, то Україні ще далеко до світового рівня злочинності.

Одним з кількісних показників злочинності є її ціна, тобто розмір шкоди, що її завдає злочинність суспільству. Це економічні, соціальні, моральні та інші шкідливі наслідки кримінального зла. Це тисячі вбитих, покалічених та пограбованих, обкрадених, сплюндрованих... Величезні, ще не підраховані втрати в боротьбі зі злочинністю: витрати на утримання розшукового і судово-слідчого апарату, колоній та інших місць ув'язнення, виплати пенсій, компенсацій потерпілим тощо Згідно із звітом МВС України у 2000 р. кримінально-виконавча система України містить 184 установи, в яких на 1 січня 2001 р. знаходиться 216 тис. засуджених, обвинувачених та пацієнтів лікувально-трудових профілакторіїв. Вартість утримання кожного складає 42,5 грн. за місяць. Більше половини працездатних засуджених не працює, продуктивність праці інших - низька (Криміногенна ситуація в Україні.-К.,2001.-С.70-71).. Нарешті, ціну злочинності складають також прямі збитки від розкрадань, пошкоджень майна, пожеж, аварій і катастроф. Достатньо згадати про наслідки Чорнобильської катастрофи...

У загальну ціну злочинності треба зараховувати також і втрати від тієї частини тіньової економіки, яка безпосередньо не пов'язана з розкраданням, але, відволікаючи значні кошти, підриває економіку країни, суттєво зменшує надходження до державного бюджету. У позабанковому обігу в Україні у 1999 р. перебувало приблизно 40% всієї грошової маси держави Тіньова економіка та організована злочинність в Україні:сучасний стан та проблеми боротьби з ними.Аналітична доповідь УЦЕПД.-К.,2000.-С.4-5.. За оцінками експертів - близько 20 млрд. дол. США протягом 1992 -1993 років нелегально вивезено за кордон і зосереджено у зарубіжних банках. Для порівняння: сумарний бюджет МВС, Служби безпеки України (СБУ) та Прокуратури України на 1999 р. складав 79,7 трл. грн. або близько 400 млн.дол.Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми.-К.,2001.-С.43. Тільки з порушених кримінальних справ збитки від розкрадань державного і колективного майна в 1997 р. становили 145060445 грн. З причин високої латентності цього виду злочинів за розкритими і зареєстрованими кримінальними справами неможливо зробити висновки щодо справжніх збитків від масових розкрадань у всіх галузях народного господарства Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 70..

За даними МВС України, щорічно (1997 -2001 роки) від злочинів гинуть у середньому 15,3 тис. осіб, і цей показник збільшується щорічно. Це більше, ніж втрати "обмеженого контингенту військ" в Афганістані за 10 років. Такі втрати не відшкодовуються.

Не піддаються грошовому визначенню моральні збитки країни від криміналізації населення. Зростає правовий нігілізм, бездуховність, зневіра у справедливість. Ця соціальна хвороба своїми метастазами проникає у всі верстви населення, до самих високих. Процвітає корупція чиновників.

Якісним показником злочинності є, насамперед, її структура - співвідношення між складовими частинами, тобто між різними видами і групами злочинів. Визначення структури залежить від критеріїв групування. У цій роботі структура злочинності розглядається за соціально-демографічними ознаками осіб, які вчинили злочини та за кримінологічними ознаками.

Серед виявлених правопорушників, як свідчить кримінальна статистика, безперечна більшість чоловіків. У 2003 р. вони склали 82,6%, а жінки - 17,4%. Таке співвідношення є досить стабільним, хоча й відзначається деяке зростання показника жіночої злочинності: в 1993 р. відсоток жінок - злочинців помітно зменшився (13,6%).

Серед осіб, які вчинили злочин у 2003 р. понад 50 % - молоді люди віком до 30 років, 9% - неповнолітні (14 -17) років. Скоєні ними злочини (розкриті у 1996 р.) становили 10,5%, у 1997р. - 8,8%.

Соціальний стан засуджених й інших осіб, які вчинили злочини, мало відрізняється від середньостатистичних даних щодо всього населення: робітники складають 21,6%; селяни - 6,6%; службовці - 7,3%; учні - 4,6%; інші - пенсіонери, інваліди, домогосподарки та інші - 10,8%; працездатні особи (старше 16 років) та ті, що не працюють і не вчаться - 41,9% у 1996 р. і 57,1% у 2003 р. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003. Цей показник свідчить про глибоку економічну кризу, яка призводить до скорочення промислового виробництва і масових звільнень робітників. Звертає на себе увагу велика кількість правопорушників, які визнані такими, що не працюють. Серед них немало безробітних, а також тих, хто займається індивідуальною трудовою діяльністю /торгівлею, різного роду послугами/ без належного реєстрування та ліцензування. До цієї групи віднесені й маргінальні елементи суспільства, в тому числі проститутки, сутенери, професійні злочинці. Важливо відзначити зменшення, майже на 20 %, частки робітників серед злочинців протягом 1995 - 2000 років Даньшин И.Н. Криминология: понятие, предмет, задачи и система криминологической науки: конспект лекции.-Харьков,1995. - С. 71..

Керуючись кримінологічними ознаками - мотивами і засобами вчинення, всю зареєстровану злочинність можна поділити на чотири блоки:

1) загальнокримінальна корислива злочинність (крадіжки, шахрайства, грабежі, розбої, вимагання тощо);

2) агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування, хуліганство тощо);

3) економічна злочинність (розкрадання, хабарництво та інші прояви корупції, фальшивомонетництво, торгівля наркотиками та інші);

Страницы: 1, 2, 3, 4