Рефераты

Боротьба зі злочинністю та забезпечення прав людини

) неагресивна і некорислива злочинність, яка відображає правовий нігілізм, свавілля та необачність правопорушників (необережна злочинність, дезертирство тощо). Структура злочинності останніх років розглядається у цій праці з урахуванням названої системи чотирьох блоківЛитвак О.М.Злочинність, її причини та профілактика.-К.,1997.-С.28-31..

Крадіжки - найбільш поширені злочини. Їх питома вага серед усіх зареєстрованих злочинів у 1986 р. - 16,5%, в 1992 р. - 58,1%. Це був пік. У наступні роки, спостерігалося зменшення цього структурного показника до 37,6% в 2000 р. Зростання статистики крадіжок в останні роки, спричинено загальним погіршенням криміногенної ситуації в країні, насамперед майновим розшаруванням населення, зубожінням значної його частини. Ці умови сприяють корисливим злочинам, а причини криються у трагічній історії України, що спонукало до втілення в людську особистість рабської психології, в якій своєрідно поєднуються страх перед владою, лінощі та паразитичні тенденції.

Шахрайство, передбачене ст. 191 діючого КК України, в статистиці посідає чемне місце. В 1999 р. було зафіксовано 12092 злочини, що складали 2 % від всієї зареєстрованої злочинності, в 2000 р.- 19417, в 2001 р.- 17111, в 2002 р. - 17693, в 2003 р.-16050 злочинів Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003..

Насильницькі корисливі злочини поєднують корисливі спонукання з агресивними, в даному разі насильницькими засобами їх досягнення. Це грабежі, розбійні напади, бандитизм, що практично завжди пов'язані з озброєними розбійними нападами або принаймні з приготуванням до таких нападів, вимагання й умисне корисливе вбивство.

Корисливе насильство, однак, не обмежується названими складами злочинів, об'єктивна сторона яких містить насильство. Між злочинними угрупуваннями час від часу виникають криваві "розбори", в основі яких лежать боротьба за зони впливу, або, простіше, бійка хижаків за здобич. Бандити чинять розправу з ненадійними з їхньої точки зору співучасниками. Для впливу на дебіторів кредитор наймає "крутих хлопців", що спеціалізуються на "вибиванні" боргів та усуненні конкурентів. Користь та насилля завжди були поряд - як в історії людства, так і в кримінальному середовищі Костенко О.М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії.// Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю.- Т.7.- К.,1998.- С.72..

Оскільки кримінальна статистика відображає лише юридичну кваліфікацію правопорушень, то рівень корисливого насильства визначають за статистикою грабежів, розбійних нападів, вимагання та бандитизму. Питома вага корисливих вбивств визначається у деяких наукових публікаціях та узагальненнях судової практики.

У 1999 р. в Україні зафіксовано 29327 грабежів, у 2000 р.- 26430, у 2001 р.-24362, у 2002 р.-22838, у 2003 р.-23030. Згідно із законом, грабіж - це відкрите викрадання з метою заволодіння чужим майном. Грабіж, поєднаний з насильством, розглядається як кваліфікований злочин і карається набагато суворіше. Але й так званий "простий" грабіж є проявом агресивної поведінки злочинця, а тому його можна розглядати разом з іншими насильницькими корисливими посяганнями. Більшість грабіжницьких посягань (27612 випадків) спрямовано на приватне майно.

Розбійних нападів, зареєстрованих у 1999 р. - 5398, з яких лише 458 скоєно з метою заволодіння державним або колективним майном. А взагалі у 2000 р.- 5359, у 2001 р.-5437, у 2002 р.- 5173, у 2003 р.- 5636 скоєно розбійних нападів. Автори звіту МВС України за 2003 р. відзначили, що у 2002 р. спостерігалося зменшення кількості грабежів на 10 %, розбоїв на 0,6 %. Викрито 110 банд Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми.-К.,2003.-С.22.. З цього приводу зазначалося, що спад корисливого насильства пояснюється тим, що певна частина потерпілих від цих злочинів, зневірившись у спроможності міліції допомогти їм або під загрозою злочинців, не зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ. Досить відверта самооцінка, хоч і не зовсім послідовна: треба було б визнати також численні відмови від порушення кримінальних справ у випадках, коли перспектива розкриття злочину, на думку правоохоронців, незначна, або з інших міркувань. Питома вага грабежів і розбоїв у структурі злочинності, звичайно зареєстрованої, складала у 2002 р. - 5,8% Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2002..

Кримінальна статистика України, яка вперше після багатьох років засекречування була оприлюднена у 1994 р., а також подальші щорічні звіти МВС не містять інформації щодо всіх насильницьких злочинів. Обмежимо свій розгляд лише тяжким та найбільш поширеним кримінальним насильством.

Умисних вбивств у 2000 р. зареєстровано 4529, тобто 0,8% від загальної кількості всіх зареєстрованих злочинів, у 2001 р.- 4563, у 2002 р.- 4623, у 2003 р.- 4806. Порівняно з 1999 р., коли було зафіксовано 4896 вбивств, у 2000 р. їх кількість зменшилася на 8,1%. Але слід зауважити, що зменшення спостерігається вперше за роки незалежності України. До цього відповідний показник щорічно зростав, а в 1992 р. порівняно з 1991, кількість вбивств зросла на 26,7%. Наскільки ця статистика репрезентативна - інша річ Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003..

Внаслідок конфліктів, що виникали між злочинними кланами, протягом 1999 р. загинуло 286 осіб, серед них: 122 особи - керівники та підприємці приватних структур, 116 осіб - лідери й активні члени злочинних угруповань, 40 осіб - керівники державного сектора. Крім того, 65 осіб було поранено.

Ці цифри мало впливають на кримінальну статистику. Але їхній громадський резонанс та зухвалість вбивць значно погіршують загальну соціально - психологічну ситуацію в Україні. Вони підривають авторитет держави, стають небезпечним зразком для наслідування молодими правопорушниками та людьми з патологією психіки. Крім того, вуличні вбивства дедалі частіше скоюють загально небезпечним способом (вибухами, підпалами тощо).

В умовах глибокої економічної кризи особливу увагу привертають так звані економічні злочини. Вони складають третю кримінальну групу.

Економічна злочинність - це сукупність умисних корисливих злочинів, які вчиняються посадовими особами, іншими працівниками підприємств та установ незалежно від форм власності шляхом використання посадового становища і місця роботи, а також так званих “злочинних промислів”, виконання яких не пов'язане з використанням посадового становища Костенко О.М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії.// Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю.- Т.7.- К.,1998.- С.72..

Серед особливо небезпечних злочинних проявів наркобізнес займає особливе місце, оскільки він не лише є традиційним джерелом надприбутків тіньової економіки, але й тісно пов'язаний з загальнокримінальною злочинністю та значно шкодить здоров'ю населення, особливо - молоді. Кількість зареєстрованих наркозлочинів у 1999 р.- 38203, у 2002 р.-38286, у 2001 р.- 39940, у 2002 р. - 42589, у 2003 р.- 45554 Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2001..

Така у загальних рисах структура злочинності України, якщо зважати на мотиви правопорушень та засоби їх вчинення. Але ми зовсім не знаємо загальної шкоди, яку заподіює корислива, економічна і насильницька злочинність. Ми не знаємо і того - скільки коштує один злочин, яка його ціна для суспільства, для держави ? Вперше у літературі поставив питання про ціну злочину і необхідність повного відшкодування заподіяної злочином шкоди М.Й. Коржанський. - Див.: Коржанський Н.И. Очерки теории уголовного права. - Волгоград. - 1992. - с.10-12. Таке знання потрібне для того, щоб посилити протидію злочинності, щоб у повному обсязі і за рахунок злочинців відшкодовувати заподіяну шкоду, щоб зробити злочинну діяльність невигідною.

Географія злочинності - розповсюдження злочинів по регіонах України. Треба відзначити, що кількісні та якісні показники злочинності у різних регіонах України між собою помітно відрізняються.

Звіт МВС України свідчить про те, що у 2003 р. географія мало змінилася порівняно з попередніми роками. Найвищий коефіцієнт злочинності (кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. населення), як і раніше - у Дніпропетровській області - 1990. Ця сумнівна першість Дніпропетровщина фіксується з 1992 р. Високий рівень злочинності відзначається також у Запорізькій, Харківській, Луганській, Миколаївській областях та у Криму (1612-1270). Значно нижчий рівень злочинності у західних областях, зокрема у Тернопільській (541), Закарпатській (552), Чернівецькій (575). Нагадаю, що середній рівень злочинності в Україні у 2003 р. визначається коефіцієнтом 1159 злочинів на 100 тис. населення. Загальна тенденція: рівень злочинності знижується з південного сходу до заходу України. Цей факт зумовлений соціально-демографічними, історичними та економічними особливостям регіонів, концентрацією населення у великих містах та іншими місцевими умовами Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми/ Звіт МВС України. - К.,2003..

Майже дві третини злочинів фіксуються у містах та населених пунктах міського типу. Але протягом 1993-2003 років злочинність у селах зростає швидше, ніж у містах. Так, у 2001 р., порівняно з попереднім роком злочинність у селах виросла на 17,3 %, а у містах - на 10,9 %.

Від 44 до 57 % злочинів, зареєстрованих в областях припадає на долю обласних центрів, зокрема, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Львова, Чернівців.

Кримінальна статистика лише приблизно відображає стан злочинності, оскільки значна частина її не реєструється. Це так звана латентна, тобто прихована злочинність /від лат. lateens (latentis) - прихований/. Часто злочинність порівнюють з айсбергом, 9/10 якого ховається під поверхнею води. Порівняння яскраве, але не досить точне: загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90 % від усіх фактично скоєних злочинів. Кримінолог Ю.Д. Блувштейн та філософ А.В.Добринін вбачають суперечність у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження обвинувальним вироком суду, а для цього він повинен бути відомим. Що невідоме, те і не злочин Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В.Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования.-Минск,1990.-С.44-46..

Економічна злочинність ховається від правосуддя у так званій тіньовій економіці. І це також реальність, про яку всі знають. Експерти Українського центру економічних і політичних досліджень вважають, що у 2001 р. частина тіньового сектора економіки складала 50-60% від усієї економіки Україна в контексті світової економіки: сучасне становище та перспективи. Аналітична доповідь УЦЕПД / Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх подолання.-Т.10.-К.,2002.-С.215.. За експертними оцінками у 1994-1999 роках з України було вивезено 15-20 млрд. дол. США Тіньова економіка та організована злочинність в Україні: сучасний стан та проблеми боротьби з ними//Аналітична доповідь УЦЕПД.-К.,2000.-С.1-4,7.. І, навряд чи коли-небудь це таємне стане явним.

Латентність буває природною і штучною. Природна латентність - це така, коли про скоєні злочини вірогідно знають лише самі правопорушники та причетні до цього особи. Штучна латентність виникає через небажання потерпілих, свідків та посадових осіб, які повинні протидіяти злочинності, сповіщати про скоєні злочини правоохоронні органи, давати правдиві свідчення тощо. І, нарешті, багато злочинів не реєструються належним чином і тому статистикою не враховуються Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 76..

Зміна рівня і структури злочинності протягом певного часу називається динамікою злочинності. Вона залежить, з одного боку, від соціально-політичних, економічних та демографічних чинників, а з другого - від так званої “кримінальної політики”, тобто від змін у кримінальному законодавстві (криміналізації та декриміналізації певних чинників) та практики його застосування.

Динаміку злочинності іноді називають її тенденцією (лат. tendentia- прагну, прямую). Одне з тлумачень цього іноземного терміну є упередженість, однобока оцінка з метою нав'язання її кому-небудь Ожегов С.И.Словарь русского языка.-М.,1970.-С.781.. І дійсно, за радянських часів кримінальну статистику було засекречено. На всіх рівнях, у тому числі і на найвищому, урядовому, стверджувалося про “невпинне” її скорочення. У роки незалежності України, навпаки, не вщухає галас щодо катастрофічного зростання злочинності та загальної криміналізації населення, хоч офіційна статистика не дає безсумнівних підстав щодо таких висновків.

Таким чином, динаміка, тобто коливання кримінальної статистики за певний історичний відрізок часу, свідчить не лише про реальні кількісні та якісні зміни злочинності, але й про політичні пристрасті можновладців, про спрямованість практики реагування на заяви потерпілих та інших фізичних і юридичних осіб, про зміни в законодавстві - криміналізацію та декриміналізацію правопорушень. Не випадково фундаментальне кримінологічне дослідження світової злочинності ХХ ст., здійснене російським науковцем В.В.Лунєєвим, побудовано головним чином на аналізі динаміки, яку відображає статистика Лунеев В.В. Преступность в ХХ веке.Мировой криминологический анализ.-М.,1997..

З найкращих міркувань у травні 1985 р. розпочався рішучий на зразок сталінської колективізації наступ на пияцтво. Одночасно зі знищенням тисяч гектарів унікальних виноградників та перепрофілювання горілчаних заводів у підприємства з виробництва безалкогольних напоїв, було посилено відповідальність за самогоноваріння, внесено низку доповнень до КК України. Це зумовило деяке короткочасне зростання рівня злочинності за рахунок збільшення кількості господарських злочинів. У 1986 і 1987 роках спостерігався спад рівня агресивної злочинності, тісно пов'язаної з алкоголізмом, - злісного хуліганства, умисних вбивств і тілесних ушкоджень, розбоїв тощо. У 1987 р. загальний рівень злочинності знизився на 5 %, а тяжких злочинів - на 15,5 %. Зменшилася також кількість зареєстрованих крадіжок державного та громадського майна (-23,4%), але зросла кількість крадіжок індивідуального майна (+7,1%). Кримінальна статистика 1985-1987 років свідчить про те, що мобілізація репресивних та пропагандистських зусиль при підтримці більшості населення може дати помітний але, на жаль, короткочасний результат. Трохи пізніше, у 1989 р. спостерігається стрімке, майже на 33 %, зростання злочинності відносно рівня попереднього року. Це чимось нагадувало прорив гатки у повінь. Частково такий стрибок кількісного показника пояснюється деякими змінами у правилах реєстрації злочинів у 1989 р. Тенденція зростання загального рівня злочинності спостерігалася і в наступні роки, особливо вона була помітною у 1992 р. (+18,5%) Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 79.. Того ж року значно зріс рівень умисних вбивств (у 1991 р. - 2902 випадків, а 1992 р. - 3679), тяжких тілесних ушкоджень, грабежів та розбоїв. Така динаміка злочинності першого року державної незалежності України зумовлена, на мою думку, дестабілізацією соціально-політичного життя та, можливо, недостатньою готовністю правозахисних відомств до роботи в нових умовах.

Досить високий темп зростання злочинності відзначається у 1993 р. (+12,2%). Цей рік увійде в історію як рік гіперінфляції, втрати мільйонами людей своїх грошових заощаджень в Ощадбанках і страхових компаніях. Саме тоді стали багатими спритні ділки, які скориставшись посадою та особистими зв'язками, напередодні знецінення купоно-карбованців отримували на пільгових умовах в банках кредити, і на ці кошти скуповували цінні товари.

Кількість тяжких злочинів у 1993 р. збільшилася порівняно з 1986 р. майже у 4,5 рази і становила 27 % від зареєстрованої кількості злочинів. Негативна тенденція динаміки продовжувалася і в 1994 р.: коли частка тяжких злочинів стрімко зросла - від 27 до 45 %, а в деяких регіонах, наприклад, у Харківській області цей структурний показник досяг загрозливого рівня - біля 60 % (!) Такого у дійсності ніколи і ніде не було і не може бути, бо багаторічні статистичні спостереження свідчать про відносну стабільність структур злочинності і якщо раптово, за один лише рік, в Україні тяжких злочинів зареєстровано 60 %, то це свідчить про значне зростання штучної латентної злочинності, тобто відвертого і масового приховування злочинів від реєстрації. Згадаємо, що 1994 р. - це рік парламентських та президентських виборів.

У 1995 р. спостерігалося значне зростання рівня злочинності (+12,2%). Загальна кількість зареєстрованих злочинів досягла найвищого рівня - майже 620 тис. Збільшується одночасно і кількість умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень, які небезпідставно вважаються найменш латентними, а їхні статистичні показники - відносно надійними. Зберігається на високому рівні структурний вміст тяжких злочинів (біля 42%). Це означає зростання зареєстрованої злочинності на фоні збереження величезної кількості таємних кримінальних правопорушень.

Найбільшою кількістю зареєстрованих вбивств “на замовлення” відзначається за всі роки 1995 рік. У 1993 р. їх було виявлено 87, у 1994 р. - 198, у 1995 р. - 210, у 1996 р. -157, у 1997 р. - 134. Приблизно така сама ситуація складалася з терористичними проявами. Як відзначають автори звіту МВС України за 1997 р., терористичне насильство та замовлені вбивства становлять незначний відсоток посягань на життя, але справляють дуже значний вплив на кримінальну ситуацію в країні. Такі діяння демонструють суспільству всевладність кримінальних структур і можливість досягнення будь-якої мети шляхом злочину Криміногенна ситуація в Україні.-К., 2001.-С.20. .

Динаміка насильницьких корисливих злочинів досить суперечлива. У 1987-1999 роках спостерігалося інтенсивне зростання грабежів та розбоїв, у наступні роки - їх поступове зменшення. Автори звіту МВС України за 1999 р. зазначають, що спад корисливого насильства пояснюється тим, що певна частина потерпілих, зневірившись у спроможності міліції допомогти їм, або побоюючись злочинців не зверталася з відповідними заявами до органів внутрішніх справ.

Статистика, яка міститься у звіті МВС України за 2000 р., свідчить про подальший спад зареєстрованого корисливого насильства. Є підстави вважати, що діє та сама причина - потерпілі рідко звертаються до міліції. Таке припущення виходить з того, що всупереч статичним даним автори звіту пишуть про “існуючу тенденцію зростання кількості найбільш небезпечних корисливо-насильницьких посягань” Криміногенна ситуація в Україні.-К., 2001.-С.21-22. . Спостерігається щорічне зменшення на 4-5 % загальної кількості зареєстрованих злочинів в Україні.

Поступово, починаючи з 1999 р., зменшується також кількість крадіжок - цих найпоширеніших корисливих злочинів загальнокримінального блоку. У 2000 р. частка крадіжок складала 44 % від усіх зареєстрованих злочинів, у 1998 р. - 57 %.

Кримінальна статистика свідчить про неухильне зростання економічної злочинності. Як зазначалося, ця статистика показує головним чином про ту чи іншу активність оперативно-розшукових та слідчих підрозділів МВС і СБУ. Разом з тим і матеріали кримінальних справ, і неофіційна інформація, що переповнює шпальти вітчизняних та закордонних газет, і реальний стан справ в економіці свідчать про безпрецедентне масове розкрадання національного майна і корупцію на всіх рівнях влади, на всіх її гілках. У 1999 р. зареєстровано понад 61 тис. економічних злочинів, що на 40 % перевищує кількість таких злочинів, зареєстрованих у 1992 р. - першому році державної незалежності України. Статистика кримінальних правопорушень, що реєструється Державною службою боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) зростала і в 2000 р. (+2,7 %) Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис… докт. юрид. наук. - Х., 2002. - С. 80..

Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю.

2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю

Основою державної боротьби із злочинністю є кримінальна політика. При цьому дотримання прав людини виступає однією із основних засад формуванняя цієї політики.

Політика - це організаційна та регулятивно-контрольна сфера суспільства, пов'язана з діяльністю державної влади щодо функціонування та розвитку суспільства в життєво важливих соціальних сферах Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація: Дис… канд.. юрид. наук. - Одеса, 2005. - С. 29.. Таким чином, політика є реалізацією державою її внутрішніх та зовнішніх функцій.

Одним із напрямів внутрішньої політики будь-якої держави у будь-який історичний проміжок часу є забезпечення законності та правопорядку, у тому числі - й протидія злочинності Загальна теорія держави та права / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. С. 78.. Очевидно, що й у сучасній Україні протидія злочинності є одним з напрямків внутрішньої політики держави.

Здійснення, тобто формування, інтерпретація та реалізація кримінально-правової політики в Україні підкоряється певним основним засадам, основоположним, вихідним ідеям і установленням, які називаються принципами здійснення кримінально-правової політики. Тому розуміння кримінально-правової політики не можливе без визначення принципів, на яких вона ґрунтується.

Категорія “принцип” означає основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації тощо Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 31.. Заслуговує на увагу визначення М. О. Бєляєва про об'єктивно-суб'єктивний характер принципів, що діють у сфері політики та права. Як пише вчений, їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючи суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є й категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, уявляють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права  Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1986. - С. 30. .

В загальній формі принципи можна визначити як основні ідеї, що відображають об'єктивну реальність і визначають зміст процесів, що відбуваються в житті, і які закріплені в різних формах - у правових нормах, наукових роботах, свідомості людей тощо. Оскільки ж кримінально-правова політика існує на перетині правової політики та політики у сфері протидії злочинності, то можна стверджувати, що принципи кримінально-правової політики мають походження як від принципів правової політики, так і від принципів протидії злочинності в Україні.

В науковій літературі немає єдності щодо визначення переліку принципів "кримінальної політики". Так, А.С. Шляпочников відносить до них принципи законності, демократизму, гуманізму, попередження злочинності Шляпочников А.С. Ленинские принципы уголовной политики Советского государства // Советское государство и право. - 1968. - № 4. - С. 64.. Ю.Г. Ляпунов - принципи демократизму, законності і гуманізму  Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве. - М., 1979. С. 61-93.. М.І. Загородников - принципи партійності, законності, гуманізму, наукового підходу до вироблення політики, зв'язок політики з практикою Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. - М., 1979. С. 65-77.. В.Є. Квашис - принципи законності, демократизму, законності, гуманізму та попередження злочинності Квашис В.Е. Принципы советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 35. М., 1981. С. 32.. П.С. Дагель - принципи демократизму, гуманізму, законності, поєднання заходів переконання і примусу, принцип участі громадськості у боротьбі зі злочинністю та принцип науковості. Окрім названих він також виділяє цілу низку так званих специфічних принципів кримінальної політики Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1982. С. 32-38.. А.В. Наумов - принципи попередження злочинів, невідворотності відповідальності, законності, диференційованого підходу до різних категорій злочинців, застосування альтернативних позбавленню волі заходів впливу, залучення громадськості до боротьби зі злочинністю Наумов А.В. Реализация уголовного права и деятельность следователя. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983. С. 61.. А.В. Кузнєцов - принципи демократизму, законності та гуманізму Кузнецов А.В. Понятие и социальная ценность основополагающих принципов советской уголовной политики // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 40. - М., 1984. - С. 6.. П.М. Панченко - єдність соціально-економічних, культурно-виховних та правових заходів боротьби зі злочинністю, поєднання заходів попередження, стримування та припинення злочинів, взаємозв'язок планування, організації та координації заходів боротьби зі злочинністю, невідворотність, доцільність та диференціацію заходів боротьби зі злочинністю Панченко П.Н. Основные направления борьбы с преступностью и их изучение в системе вузовской подготовки работников органов внутренних дел. - М., 1985. С. 42.. А.П. Чугаєв - принципи демократизму, законності, гуманізму, поєднання заходів переконання та примусу, участь громадськості у боротьбі зі злочинністю, боротьбу зі злочинністю на основі наукового пізнання закономірностей розвитку суспільств Чугаев А.П. Основы дифференциации ответственности и индивидуализации наказания. - Краснодар, 1985. С. 5-6.. М.О. Бєляєв - класовість, патріотизм, інтернаціоналізм, демократизм, гуманізм, законність, невідворотність покарання, економію заходів кримінальної репресії (а також цілу низку злочинів, віднесених ним до категорії специфічних) Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 40.. І.А. Ісмаїлов - принципи демократії, гуманізму, моральності, законності та науковості Исмаилов И.А. Преступность и уголовная политика (актуальные проблемы борьбы с преступностью). - Баку, 1990. - С. 142. . С.С. Босхолов - принципи законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, невідворотності покарання та науковості Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. С. 34-35..

М. І. Панов та Л. М. Герасіна, які чи не єдині в сучасному українському правознавстві дослідили і виділили принципи “кримінальної політики”, як вони самі відзначають, “з урахуванням нових реалій, пов'язаних з розбудовою суверенних держав, які прямують до демократичної політичної системи”, віднесли до них:

принцип законності як ідею, згідно з якою злочинні дії, їх кваліфікуючі ознаки, покарання та інші наслідки вчиненого злочину визначаються тільки законом;

принцип рівності громадян перед законом - утворює фундамент правового статусу громадянина правової держави та демократичного суспільства. Він передбачає, що особи, які вчинили злочин, відповідно до закону підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин;

принцип демократизму визначає широкі можливості участі громадян в реалізації завдань кримінальної політики, завдяки максимально можливій відкритості цієї діяльності, за допомогою гласності, суспільного контролю та врахування громадської думки;

принцип справедливості встановлює, що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, які застосовуються до особи, котра вчинила злочин, повинні відповідати характеру й суспільній небезпечності кримінального делікту, обставинам його вчинення та характеристикам особи злочинця;

принцип гуманізму проголошує, що кримінальне законодавство забезпечує, насамперед, безпеку людини і суспільства, а покарання осіб, які скоїли злочин, не мають, на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності;

принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа, котра вчинила злочин, повинна нести за нього відповідальність. Реалізація даного принципу вимагає ефективної діяльності органів кримінальної юстиції з розкриття та розслідування злочинів;

принцип науковості кримінальної політики полягає в тому, що при розробленні стратегії і тактики боротьби з злочинністю слід виходити з об'єктивних закономірностей та фактичного стану справи, тобто з реальних можливостей, які забезпечують досягнення максимально можливих результатів Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. - 2001. - № 8. - С. 39. .

Як видно, у цьому переліку, в основному, відображені ті ж принципи, які виділялися криміналістами і в радянський період, що правда в їх сучасній інтерпретації. Разом з тим, не можна не звернути уваги й на той факт, що ні єдиного критерію виділення принципів “кримінальної політики”, ні єдиного підходу до них в роботах цитованих вище авторів, на жаль, не спостерігається.

Слід однак відзначити, що більшість названих груп принципів “кримінальної політики” в цілому знаходяться в межах того переліку принципів правової політики, які виділяють та описують теоретики права. Так, наприклад, М. І. Матузов виділяє наступні “стрижневі принципи правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися і здійснюватися”: 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність, демократичний характер; 5) гуманність і моральні засади; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості і держави; 9) пріоритетність прав людини; 10) відповідність міжнародним стандартам. При цьому, наголошує М. І. Матузов, всі ці принципи між собою тісно взаємопов'язані Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 9; Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 7. .

Таким чином, принципи кримінально-правової політики, в цілому пов'язуються дослідниками цієї проблеми з принципами правової політики і, очевидно, вважаються похідними від них. На наш погляд, з таким підходом не можна не погодитися.

Не вдаючись більш детально до аналізу принципів кримінального права, відзначимо, що на перетині їх з принципами правової політики (про які йшлося вище), саме й можна виділити принципи кримінально-правової політики. На наш погляд до принципів кримінально-правової політики слід віднести наступні основні засади, відправні ідеї, на базі яких вона має розроблятися та здійснюватися.

1. Принцип економії кримінально-правової репресії. Даний принцип полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення. При здійсненні правотворчої кримінально-правової політики принцип економії репресії проявляється у тому, що віднесеними до числа злочинних та кримінально караних можуть бути лише ті діяння, які справді є суспільно небезпечними і протидіяти яким можна лише засобами кримінального права Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. С. 33.. Як образно висловлюється М.Й. Коржанський, кримінальний закон - це “стратегічна зброя держави” і застосовувати її треба лише у випадках крайньої необхідності, коли інші засоби правової регламентації чи захисту недостатні або малоефективні Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. С. 32.. Отже кримінально-правова правотворчість повинна реально стати в Україні ultima ratio серед інших напрямків правової політики протидії злочинності.

2. Названий принцип тісно переплітається з іншим - принципом доцільності кримінально-правової політики. Він полягає в тому, що застосування засобів кримінально-правового впливу повинно співвідноситися з цілями, які стоять перед кримінальною репресією, відповідати їм. Даний принцип визначає рамки кримінальної репресії, види і характер засобів впливу на винного, а також їх вибір і застосування на практиці, забезпечує баланс між кримінально-правовим ригоризмом і надмірною лібералізацією репресії.

3. Принцип диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання. Суть його полягає в тому, що кримінальна відповідальність та покарання не повинні носити зрівняльного характеру. В сфері правотворчої кримінально-правової політики цей принцип проявляється як принцип диференціації кримінальної відповідальності, при правозастосовчій формі здійснення кримінально-правової політики даний принцип полягає в індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

Диференціація кримінальної відповідальності здійснюється законодавцем в кримінальному законі і полягає в градації, розподілі відповідальності, в результаті чого встановлюються різні кримінально-правові наслідки в залежності від типового ступеня суспільної небезпечності злочину та особи винного Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - М.: Норма, 1998. С. 52..

4. Принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин. Даний принцип в теорії радянського кримінального права розумівся і тлумачився в роботах більшості криміналістів виключно як принцип невідворотності покарання (кримінальної відповідальності) Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. С. 46.. Та й у сучасній літературі існує думку, що даний принцип кримінально-правової політики полягає в тому, що “всяка особа, яка вчинила злочин, повинна понести за нього кримінальну відповідальність” Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1999. С. 37.. Однак ще в радянський період, говорячи про принцип невідворотності відповідальності В.М. Кудрявцев та С.Г. Келіна розуміли його таким чином: “всяка особа, в дії чи бездіяльності якої встановлений склад злочину, підлягає покаранню чи іншим заходам впливу, передбаченим кримінальним законом” Кудрявцев В.Н., Келина С.Г. О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1985. С. 6-7.. Вони також відносили до змісту цього принципу тезу про те, що ніхто не може двічі нести кримінальну відповідальність за один і той самий злочин.

Правосуддя здійснюється не лише для покарання винної особи та попередження інших злочинів, але й заради відтворення справедливості. Одним із способів відновити справедливість є відшкодування, наскільки це можливо, вчиненої злочином шкоди.

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак для реального захисту законних прав та інтересів потерпілого цього недостатньо, особливо в сучасних умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України. А тому судові рішення про відшкодування збитків дуже рідко виконуються в повному обсязі. Крім того, захист потерпілих не вичерпується задоволенням майнових претензій. Проблема захисту жертв злочинної діяльності є різноплановою і досить складною. Вона привертає до себе увагу світової спільноти. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію головних принципів правосуддя для захисту жертв злочинів і зловживання владою. Вона визначила такі головні напрями підтримки та сприяння потерпілим:

- впровадження у національному законодавстві держав - членів ООН - міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

- кримінально-правова реституція;

- компенсація потерпілим з державних фондів;

-надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги потерпілим за урядовим, громадським та місцевим каналами Туляков В.О. Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі// Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників.-т.7.-К.,1998.-С.122-129..

Більшість розвинених країн Європи, Північної Америки та Азії мають таке законодавство. Деякі кроки у цьому напрямі здійснюються і в Україні. Реально виконуються більш менш послідовно лише закони про відшкодування збитків, що заподіяні зловживанням владою при здійсненні правосуддя, а також жертвам політичних репресій минулих років. Всі інші потерпілі від злочинів практично залишаються без будь-якої підтримки і захисту наодинці зі своїми нелегкими проблемами. Вкрай збідніла держава не в змозі взяти на себе відшкодування збитків від крадіжок та інших майнових злочинів, вбивств, тілесних ушкоджень та автотранспортних злочинів. Потерпілі стають об'єктами переслідування і погроз з боку засуджених, їхніх родичів та інших зацікавлених осіб.

Як же вирішується ця проблема в інших країнах?

Територіально та за кількістю населення Україну часто порівнюють із Францією. У цій європейській країні жертви насильницьких злочинів та їхні утриманці мають право на компенсацію з боку держави шкоди, заподіяної злочинами проти особистості. До компенсаційних витрат належать витрати на лікування, повна компенсація за юридичне обслуговування потерпілих і членів їхніх сімей, майнові збитки (залежно від майнового становища жертви), відшкодування збитків, заподіяних автотранспортом (при відсутності страхування), терористичними актами, зараженням СНІД.

При міністерстві юстиції США створений департамент, який вирішує питання допомоги жертвам злочинів. Всі 50 штатів мають власне компенсаційне законодавство. Міністерство юстиції США забезпечує додаткове фінансування і технічну підтримку окремих штатів. Право на компенсацію мають потерпілі від злочинів, їхні утриманці, родичі. Компенсуються витрати на лікування, консультації психологів та психіатрів, втрати заробітку, на пошук нової роботи, витрати на поховання, реабілітацію, відшкодування втраченої власності Туляков В.О.Згадана праця.-С.125-127.. Крім компенсації потерпілі мають і додаткові права, які сприяють захисту їхніх законних інтересів. Так, зокрема, Закон про права жертв від злочинів штату Пенсільванія (США) передбачає:

- право потерпілих брати участь у важливих процесуальних діях слідства та суду;

- подавати пропозиції щодо визначення розмірів та форми відшкодування збитків засудженими та у порядку державної компенсації;

- одержувати повідомлення тюремної адміністрації про звільнення злочинця, переміщення його в іншу тюрму, а на випадок втечі - негайного повідомлення про це.

Захист законних прав та інтересів потерпілих є одним із завдань поліції Федеративної Республіки Німеччини. У країні існує спеціалізована поліція із запобігання злочинів та допомоги населенню, серед численних функцій якої є:

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2010 Современные рефераты