Сьогодні Україна перебуває в процесі постійного конституційного будівництва та вдосконалення державного апарату, в тому числі, і центральних інституцій держави. Провідне місце в системі державних органів поряд з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Президентом України займає Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Саме тому, з огляду на виключне місце Конституційного Суду України у механізмі взаємостримування і урівноваження діяльності органів державної влади актуальним постає аналіз конституційно-правового статусу єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Функцію здійснення правосуддя держава покладає виключно на суди. Вони є органами судової влади, яка згідно зі ст. 6 Конституції діє самостійно і незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Інші органи державної влади і посадові особи не вправі переймати на себе функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя, також неможливе створення надзвичайних та особливих судів. Виключно суди виконують примусові повноваження державної влади, у законному порядку визнають особу винною у вчиненні злочину та піддають її кримінальному покаранню. Призначенням судів є здійснення захисту гарантованих Конституцією кожному прав і свобод (ст. 55). Роль суду стосовно цього значно підвищено новим положенням про те, що компетенцію суду поширено на всі правовідносини, що виникають у державі. Завданнями судів як органів судової влади є також захист конституційного ладу України, забезпечення дотримання законності і справедливості при виконанні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів.

Наділяючи суддів незалежністю при здійсненні правосуддя, Конституція закріплює основні гарантії цього. Серед них важливими є новий порядок обрання суддів усіх ланок Верховною Радою і обіймання ними посади безстрокове (крім суддів, які призначаються на посаду вперше, а також суддів Конституційного Суду). Це - реальні гарантії незалежності суддів як суб'єктів конституційного права, які мають звільнити їх від впливу місцевих органів виконавчої влади і сприяти підвищенню авторитету суддів - носіїв судової влади.

Зазначимо, що з означеної проблематики існує доволі значна кількість наукових праць таких вчених, як Годованець В.Ф., Журавський В.С., Кравченко В.В., Погорілка В.Ф., Погорілка В.Ф., Тація В.Я., Тодики Ю.М., Хавронюк М.І. та інших.

Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною, оскільки охоплює широке коло питань, пов'язаних з організацією судової влади в Україні. Мета даної роботи полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу конституційного права України з'ясувати статус, а також особливості діяльності Конституційного Суду України, Верховного Суду України, спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів.

Теоретичною основою роботи послужили нормативно-правові акти України, а також публікації та монографії українських і зарубіжних авторів у галузі конституційного права.

1. Поняття і види конституційного правосуддя

Конституція України в розділі VII «Правосуддя» закріпила положення, відповідно до якого судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції [1]. Отже, Основний Закон України включає конституційну юстицію до структури судової влади.

Для визначення поняття конституційного правосуддя та визначення правового статусу Конституційного Суду України в системі судової влади має висвітлення поняття судової влади та її місця в системі вищих органів державної влади України.

В Основному Законі України про судову владу йдеться у ст. 116, яка проголошує здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову[1].

Більшість сучасних дослідників судової влади визначають її як сукупність судів, інші - ототожнюють судову владу із правосуддям. Так, О.Ф. Фрицький вважає, що «згідно з конституційним принципом поділу державної влади однією з її гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні. Правосуддя - вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються і вирішуються питання, пов'язані з порушенням норм права[20].

У концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженій Верховною Радою України 28 жовтня 1992 року, під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя.

Насправді ж, правосуддя є лише однією з функцій судової влади. Отже, ці поняття не тотожні.

Однак, деякі науковці вважають недоречним застосування даного терміну, оскільки правосуддя - це справедливий і неупереджений розгляд справ судами з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів осіб відповідно до законодавства [9].

Має рацію В.М. Савицький, стверджуючи, що судову владу як одну з основних структур правової держави не можна зводити до розгляду конкретних справ, передбачених нормами цивільного чи кримінального права. У контексті системи стримувань і противаг судову владу характеризує не стільки правосуддя (у традиційному сенсі), скільки юридична можливість здійснювати активний вплив на рішення і дії законодавчої і виконавчої влад» «врівноважувати їх[17].

Світовий досвід показує, що далеко не всі держави, які запровадили конституційну юстицію як орган контролю, однозначно вирішують питання місця суду в конституціях та системі державної влади.

Конституційне правосуддя як галузь права є система норм права, що регулюють якісно однорідний комплекс загальносуспільних відносин, що складаються в процесі організації та функціонування конституційного контролю, здійснюваного конституційними судами у формі самостійного виду судовиробництва - конституційного судочинства.

Конституційне правосуддя має своїм предметом публічно-суспільні відносини, що характеризуються як відношення влади і підпорядкування між їх суб'єктами. Обов'язковим суб'єктом цих відносин виступає конституційний суд, який володіє владними контрольними функціями і відповідними владними повноваженнями щодо вирішення справ про перевірку конституційності законів та інших об'єктів контрольної діяльності. В основі конституційного правосуддя лежить аналіз конституційно-правових відносин, а також реальних правових відносин, як конституційних, так і галузевих, що склалися між державою в особі державних органів та іншими суб'єктами права, їх співвіднесення (відповідності) між собою. Конституційний суд приймає рішення владного характеру, що мають обов'язкову силу для всіх суб'єктів права без винятку. Ці рішення остаточні і не підлягають оскарженню.

За структурою конституційне правосуддя як галузь права ділиться на дві підгалузі - судове конституційне право і судовий конституційний процес.

Судове конституційне право як підгалузь конституційного правосуддя є система норм права, які визначають статус конституційного суду і статус його суддів, а саме спосіб формування конституційного суду, його склад, принципи і гарантії його організації і діяльності, компетенцію конституційного суду, права та обов'язки конституційних суддів, гарантії їх незалежності.

Судовий конституційний процес як підгалузь конституційного правосуддя є система норм права, що регулює процедуру розгляду справ у конституційному суді (принципи конституційного судочинства, стадії конституційного судочинства, особливості розгляду окремих категорій справ).

Конституційний Суд як орган конституційного контролю.

Судовий конституційний контроль - це така перевірка відповідності правових актів конституції, яка здійснюється судовими органами. Як відомо, існує дві моделі судового конституційного контролю:

¦ американська (англосаксонська), згідно з якою конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. При цьому такі повноваження можуть здійснювати або усі суди загальної юрисдикції, або тільки верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати;

¦ європейська - виключними повноваженнями по перевірці конституційності законодавчих актів наділені спеціалізовані органи - конституційні суди. Вони володіють спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через самостійне судове провадження - конституційне судове провадження. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне судове провадження складають конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.

Об'єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб'єктів (органів, посадових осіб, об'єднань тощо). Перелік об'єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об'єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

- акти парламенту (закони, регламенти тощо);

- акти глав держав;

- акти органів виконавчої влади (уряду, рідше - центральних і місцевих органів виконавчої влади);

- акти органів суб'єктів федерації;

- спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб'єктами федерації і державою загалом тощо);

- акти судових органів, органів прокуратури;

- міжнародні договори;

- діяльність політичних партій та інших об'єднань громадян;

- дотримання законодавства про вибори і референдум.

Функція конституційного контролю є основною в діяльності Конституційного Суду України, вона виражає його основне призначення. Тому закономірно, що саме цей напрям діяльності Конституційного Суду України є найоб'ємнішим за змістом і формами. Функція конституційного контролю реалізується Конституційним Судом України у наступних його повноваженнях:

1) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує Конституційний Суд України власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження Конституційний Суд України одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя;

2) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов'язковість (стаття 151 Конституції України);

3) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

4) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

5) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

Конституційний контроль є багатогранним явищем. Глибше зрозуміти сутність цього інституту допоможе його класифікація. Конституційний контроль може бути класифікований за наступними критеріями:

- за часом здійснення - попередній (превентивний, попереджувальний) і наступний (репресивний) конституційний контроль. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу, наступний контроль поширюється на акти, які набули чинності. Конституційний Суд України в більшості випадків здійснює наступний контроль. Попередній конституційний контроль здійснюється ним лише при наданні висновку про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов'язковість і наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України;

- за правовими наслідками - консультативний і постановляючий конституційний контроль. Рішення органу конституційної юрисдикції, прийняте ним в порядку здійснення консультативного конституційного контролю, не є обов'язковим, не тягне безпосередньо юридичних наслідків. При постановляючому конституційному контролі рішення Конституційного Суду про неконституційність акту має наслідком втрату ним чинності.

Конституційний Суд України здійснює лише постановляючий конституційний контроль. Це відповідає загальносвітовим традиціям діяльності органів конституційної юстиції. Консультативний характер рішень притаманний в основному органам конституційного нагляду;

- за обов`язковістю проведення - обов `язковий і факультативний конституційний контроль. При обов'язковому конституційному контролі правовий акт чи діяльність відповідних органів повинні бути перевірені Конституційним Судом на конституційність в силу прямої вказівки на це в законодавстві. Факультативний конституційний контроль полягає не в обов'язковості, а в можливості здійснення відповідної перевірки.

Конституційний Суд України в порядку обов'язкового конституційного контролю перевіряє законопроекти про внесення змін до Конституції України на предмет відповідності вимогам статей 157, 158 Конституції України, а також додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках здійснюваний Конституційним Судом України контроль є факультативним;

- за способом проведення - абстрактний і конкретний конституційний контроль. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акту поза зв`язком з конкретною справою. Конкретний контроль здійснюється Конституційним Судом України переважно за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо необхідності офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. У всіх решта випадках використовується абстрактний конституційний контроль. Конкретний конституційний контроль є завжди наступним, адже здійснюється після набуття відповідним актом;

- за підставами перевірки конституційності актів - конституційний контроль змісту актів (матеріальний контроль), за формою акту і способу його прийняття (формальний контроль). Матеріальний контроль означає перевірку відповідності конституції змісту акту. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних вимог щодо процедури видання акту (чи входило видання акту в компетенцію органу, який видав, чи дотримані при цьому процедурні правила, чи в належній формі виданий акт).

Між наведеними видами конституційного контролю спостерігаються визначені взаємозв`язки. Так, попередній контроль, як правило, є консультативним, обов`язковим (рідше факультативним), абстрактним, матеріальним і формальним одночасно. Наступний контроль, як правило, є постановляючим, факультативним, абстрактним чи конкретним, матеріальним або формальним.

Таким чином, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є вищою формою конституційного контролю. Це означає, що такий контроль носить спеціалізований, фаховий характер, а акти, прийняті Конституційним Судом України в результаті здійснення конституційного контролю, за своєю юридичною силою можуть бути умовно прирівняні до Конституції держави.

Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним. Здійснення таких видів конституційного контролю є гарантією (засобом) забезпечення верховенства Конституції України в національній правовій системі.

2 Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні

Створення нового для нашої країни державного органу - Конституційного Суду України - безпосередньо пов'язане з прийняттям нової Конституції України. У розділі «Перехідні положення» записано, що «Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності». На пленарному засіданні Верховної Ради України 18 жовтня 1996 р. шістнадцять суддів Конституційного Суду України склали присягу. Цей день вважається початком діяльності Конституційного Суду України.

Шлях до цього був тривалий і непростий. В Україні не було власного досвіду в цій справі. Тому наприкінці 80 - на початку 90-х років минулого століття українська теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполучених Штатах Америки. Особливість його полягала в тому, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Доктрину цього інституту найчіткіше сформулював головний суддя Верховного суду США Дж. Маршалл у відомому рішенні 1803 року у справі Марбері проти Медісона: «Саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон». Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, основною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції.

Пізніше виникла принципово нова, європейська модель, концепцію якої запропонували австрійські вчені Г. Кельзен і К. Ейзенман. її основна ознака полягала в тому, що конституційне правосуддя має здійснюватися не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом - конституційним судом. Впроваджена вона була спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920 р.) та Іспанії (1931 p.), а згодом поширилась у багатьох країнах світу.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли в 70-х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі та ін. У 80-90-х роках цей процес став характерний практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення в них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що спостерігався в цих державах. Поступово почала утверджуватися загальновизнана ідея правової держави, в якій визнається і забезпечується верховенство права й конституції, права і свободи людини.

Питання утворення спеціального контрольно-наглядового органу за додержанням конституції в нашій країні реально постало у другій половині 80-х років у процесі перебудови і демократизації всіх сфер суспільного життя. Верховна Рада УРСР 27 жовтня 1989 р. внесла зміни і доповнення до ст. 112 Конституції України, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На той час вже існував відповідний комітет на союзному рівні.

Практично ідея утворення Конституційного Суду України була реалізована шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції (статті 97, 103, 108, 110, 112, 114-6, 114-9). Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилась недосконалою.

Повнішою мірою повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою України Законом України «Про Конституційний Суд України». Відповідно до цього Закону основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності й верховенства Конституції України. Конституційний Суд України визначався як незалежний орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією України і Законом України «Про Конституційний Суд України».

Зазначений Закон не регулював у повному обсязі процедурні питання здійснення судочинства. Передбачалося, що з цього приводу будуть прийняті окремий закон про конституційне судочинство та Регламент Конституційного Суду України.

Нині статус, завдання, організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України (розділом XII і окремими статтями інших розділів), Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. та Регламентом Конституційного Суду України - актом, що регламентує організацію внутрішньої діяльності Конституційного Суду України відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України».

До сьогодні тривають суперечки, зокрема, щодо того, до якої з гілок влади належить Конституційний Суд України. На думку В. Скоромохи, у свідомості суспільства цей орган сприймається насамперед як специфічна наглядова інстанція, яка знаходиться над усіма іншими органами державної влади[19].

Існує думка, що реалізація Конституційним Судом України своїх повноважень є не що інше, як здійснення правосуддя, яке полягає в застосуванні норм Конституції України до законів та інших правових актів, конституційність яких оспорюється, у оцінці їх конституційності[16]. Схожої думки дотримується і Ф. Веніславський, який пише, що головною функцією Конституційного Суду України як контрольно-наглядового органу є вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України[8].

Поряд із цим можна навести й інші аргументи відомих в Україні фахівців, які вважають Конституційний Суд України невід'ємною частиною судової влади. Тут можна згадати позицію М. Козюбри, який послідовно й аргументовано доводить, що Конституційний Суд України належить не до контрольно-наглядової влади, а до судової влади[12].

Для розв'язку даної дискусії слід звернутись до законодавства. Конституція України визначила правове положення Конституційного Суду України в розділі ХІІ, як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Проте, у ст. 124 розділу VІІІ «Правосуддя» йдеться про здійснення правосуддя виключно судами та про здійснення судочинства Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції[1]. Тим самим, підкреслюється особлива роль цього судового органу та його завдання: стежити в установлених законом формах і процедурах за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, гарантувати її верховенство.

Закон України «Про судоустрій», а саме ч. 2 ст. 5 зазначає, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [2]. У ч. 2 ст. 1 Закону України «Про статус суддів» також згадується про правосуддя: «Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділенні повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції» [3].

Отже, законодавець відносить Конституційний Суд України до органів, що здійснюють правосуддя, формою якого є судочинство. За своєю суттю правосуддя - це зміст, а судочинство - форма. Питання залишається лише в тому, що форма за якою здійснює правосуддя Конституційний Суд України якісно відрізняється від судочинства, що здійснюється судами загальними юрисдикції.

Конституційно визначений статус Конституційного Суду України - «єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні» - означає, що він не лише особливий судовий орган, частина судової влади, але й один із найвищих конституційних органів держави. Саме через обсяг компетенції Конституційний Суд України включається до балансу влад. Завдяки такому особливому статусу в механізмі державної влади серед найвищих судових органів лише його повноваження, поряд з повноваженнями Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України, визначено в Конституції України.

Функціям Конституційного Суду України цілком відповідає укорінене у свідомості народу поняття: суд - розгляд спорів, хоча сторони спору тут інші. У Цивільному і арбітражному судочинстві є позивач і відповідач, у кримінальному процесі - обвинувачений і обвинувач. Сторони є і у конституційному судочинстві: перша сторона заявник - орган чи особа, що направила до Конституційного Суду України звернення; друга сторона орган чи особа, що видала або підписала акт, конституційність якого оспорюється.

Не можна заперечити, що конституційний контроль має багато спільного із судовою владою. На суддів Конституційного Суду України також поширюється закріплені Конституцією України гарантії незалежності та недоторканості, як і підстави їх звільнення з посади та вимоги щодо несумісності (ст. 149) [1].

Принципи гласності, повного та всебічного розгляду справ, колегіальності, якими керуються суди, визначають і діяльність Конституційного Суду України, як і принцип змагальності і рівноправності усіх учасників процесу. А принцип законності обов'язковий для усіх судів, для Конституційного Суду України є беззастережним принципом конституційної законності. Рішення Конституційного Суду України, як і судів загальної юрисдикції, загальнообов'язкові. Водночас його рішення є остаточними і не підлягають оскарженню. Виходячи з цього, можна говорити про конституційне судочинство як про особливий порядок конституційного провадження у справах, віднесених до компетенції Конституційного Суду України, а також про комплекс конституційно-правових відносин у сфері конституційного контролю, які складаються між Конституційним Судом України та іншими суб'єктами при розгляді і вирішенні справ, пов'язаних із забезпеченням верховенства Конституції України[1].

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні (стаття 147 Конституції України та стаття 1 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Це означає, що він є єдиним органом, який уповноважений Конституцією вирішувати питання щодо відповідності конституційним приписам законів та інших нормативно-правових актів, а також дій відповідних посадових осіб (тобто уповноважений здійснювати конституційний контроль).

Завдання Конституційного Суду України (стаття 2 зазначеного Закону) полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності судців, гласності, повноти та всебічності розгляду справ і обґрунтованості прийнятих ним рішень.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, по шість з яких згідно з порядком, визначеним законом, призначають відповідно Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України (стаття 148 Конституції України).

Для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями у складі Конституційного Суду України утворено три колегії суддів Конституційного Суду України, кожна з яких складається з шести суддів.

Організаційні, фінансові, кадрові та інші питання, передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, вирішуються на засіданнях Конституційного Суду.

Допоміжними органами Конституційного Суду України з питань організації його внутрішньої діяльності є постійні комісії Конституційного Суду України. Нині в Конституційному Суді України утворено чотири таких комісії з питань регламенту та етики, бюджету та кадрів, наукового та інформаційного забезпечення, міжнародних зв'язків.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України покладається на Секретаріат Конституційного Суду України. Загальне керівництво та організацію діяльності Секретаріату здійснює Голова Конституційного Суду України, а безпосереднє - керівник Секретаріату. У складі Секретаріату функціонують різні служби, управління, відділи та інші підрозділи.

Кожний суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта та помічника, які виконують доручення судці зі справ конституційного провадження.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо таких питань:

* конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України);

* відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість (стаття 151 Конституції України);

* додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

* офіційного тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150 Конституції України);

* відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

* порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статті 85 Конституції України).

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, що входять віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Закон чітко визначає підстави для визнання правових актів неконституційними повністю чи в їх окремих частинах. До таких підстав належать невідповідність Конституцїї України, порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності та перевищення конституційних повноважень під час їх розгляду.

Розгляд матеріалів на колегіях суддів і засіданнях Конституційного Суду України здійснюється зазвичай у формі письмових слухань, а на пленарних засіданнях Конституційного Суду України - у формі усних та письмових слухань. Форма розгляду визначається Конституційним Судом України.

Засідання Конституційного Суду України вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше 11 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.

Пленарне засідання Конституційного Суду України вважається правомочним, якщо на ньому присутні щонайменше 12 суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало не менше 10 суддів.

На засіданнях і пленарних засіданнях Конституційного Суду України головує Голова Конституційного Суду, а за його відсутності - заступник Голови.

Закон передбачає дві форми звернення до Конституційного Суду України - конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання акта (чи його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору чи про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи.

Вимоги до оформлення конституційного подання чи конституційного звернення зафіксовані відповідно у статтях 39 і 42 Закону України «Про Конституційний Суд України».

У конституційному поданні зазначаються:

* повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та останнім зазначеним Законом;

* відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

* повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

* правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

* дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

* перелік документів і матеріалів, що додаються. У конституційному зверненні зазначаються:

* прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

* відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

* статті (окремі положення) Конституції України або закону України, які мають бути розтлумачені Конституційним Судом України;

* обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

* дані про інші документи і матеріали, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

* перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання, конституційне звернення, документи та інші матеріали до них подаються у трьох примірниках.

Конституційне подання та конституційне звернення, які не відповідають передбаченим Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам або подані суб'єктами, не зазначеними в цьому Законі, чи надані з питань, що не належать до повноважень Конституційного Суду України, не розглядаються.

Суб'єктами права звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб'єктами права на конституційне подання щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, є Президент України та Кабінет Міністрів України; щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту - Верховна Рада Ук раїни; щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України - Президент України, не менше як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Право на звернення до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина, а також прав юридичної особи мають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Оскільки фізичні особи не наділені правом безпосереднього звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України законів України та інших правових актів, які стосуються прав і свобод людини й громадянина, особливого значення набуває діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 14 квітня 1998 р. здійснює нормативний контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина. Отже, фізичні особи через Уповноваженого з прав людини мають можливість звертатися до Конституційного Суду України за захистом своїх конституційних прав і свобод.

Суб'єктами права конституційного подання щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України є Президент України і не менше третини народних депутатів конституційного складу Верховної Ради України, а суб'єктом такого права щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України в разі дострокового припинення її повноважень Верховною Радою України є Верховна Рада України.

Конституційний Суд України не розглядає справ з власної ініціативи.

Відкриття провадження у справі в Конституційному Суді України за конституційним поданням чи конституційним зверненням ухвалюється Колегією суддів Конституційного Суду України чи Конституційним Судом України на його засіданні. Справа, за якою відкрито конституційне провадження, розглядається Конституційним Судом України на пленарному засіданні в порядку та строк, встановлені Законом України «Про Конституційний Суд України». Строк провадження у справах за конституційними поданнями не повинен перевищувати трьох місяців, а за конституційними зверненнями - шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнано Конституційним Судом України невідкладним, строк його розгляду не повинен перевищувати одного місяця. Строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі. Дату розгляду справи Конституційним Судом України визначає його Голова.

Страницы: 1, 2