Процесуальне положення свідка, отже, обумовлюється тією метою, заради якої він залучається до провадження у справі. Такою метою, і в тім єдиною, є отримання від нього розгорнутої доказової інформації про обставини, які мають значення для справи, які були свідком сприйняті безпосередньо чи опосередкованим шляхом. Має рацію М.Л.Якуб, відзначаючи, що процесуальне положення свідка не може звичайно вплинути на його відношення до справи чи відбитися на інших факторах, які впливають на достовірність показань, -обставина, яка радикально відокремлює показання свідка із числа таких засобів доказування, як показання підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого. Якуб М.Л. Показання свидетелей й потерпевших. М., 1968, с.83.

Виходячи із цієї задачі, яка обумовлює участь свідка в кримінальному процесі, необхідно врахувати, що особа ставиться в процесуальне положення свідка з моменту офіційного виклику його для дачі свідоцьких показань. З цього моменту особа вступає в процесуальні відносини з органами держави, які ведуть кримінальний процес, і набуває права та обов'язки свідка у справі

Процесуальне положення свідка більше всього розкривається на основі аналізу його процесуальних обов'язків і процесуальних прав

Обов'язки свідка.

Загальний обов'язок всіх громадян - сприяти правосуддю та повідомляти останньому відомості про злочин та злочинця, - носить чисто моральний характер. Невиконання цього обов'язку само по собі не тягне кримінальної відповідальності.

Коли держава в особі судових чи слідчих органів звертається до окремого громадянина з пропозицією розповісти все відоме йому по кримінальній справі і викликає його в якості свідка, тоді в цьому випадку для даного громадянина наступає персональний юридичний обов'язок Смыслов В.Й. Свидетель в советском уголовном процессе. М., 1971. С.44

Головний і основний обов'язок свідка - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин -справи. Для того, щоб свідок мав можливість виконати цей обов'язок, він повинен бути викликаний у встановленому порядку відповідними органами. Кримінально-процесуальний кодекс зобов'язує свідка з'явитися по виклику органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст.70 КПК України). Цей перелік органів держави, уповноважених викликати особу в якості свідка, є вичерпним. Інші органи держави не наділені правом виклику громадян на допит в якості свідків в кримінальних справах.

Виклик свідків здійснюється повісткою, яка є процесуальним документом, який породжує певні правовідносини. Тому вона повинна бути підписаною посадовою особою, яка має право викликати громадян в якості свідків по даній кримінальній справі. Повістка про виклик вручається свідку під розписку. Свідок може бути викликаний також телеграмою чи телефонограмою.

При тимчасовій відсутності свідка (ст.. 166 КПК України) повістка для передачі йому може бути вручена будь-кому із дорослих членів його сім'ї, адміністрації за місцем його роботи, а в сільській місцевості чи селищі - виконавчому комітету місцевої Ради . У цих випадках повістка також вручається під розписку.

Розписка в отриманні повістки є гарантією явки свідка, при його неявці вона виступає підставою для вирішення питання про привід свідка.

Виклик в якості свідка особи, яка не досягла 16-ти років, проводиться через його законних представників (ч. З ст.166 КПК України). Інший порядок допускається лише у випадку, коли це викликано обставинами справи.

Неявка свідка на допит, навіть із поважної причини, ускладнює роботу повноважних органів держави. Тому орган, який направив повістку про виклик свідка, повинен отримати зворотню інформацію як у вигляді сигналу про вручення повістки викликаному, так і у вигляді повідомлення про своєчасність явки свідка. При неможливості явки на виклик в повідомлені повинні бути вказані відповідні причини. Завдяки цьому органам розслідування та суду надається можливість прийняти необхідні міри для допиту свідка, який не з'явився чи внести відповідні корективи до плану своєї роботи.

Свідок повинен з'явитися у вказане місце і в призначений час (ст.70 КПК України), що дозволяє уникнути даремної витрати часу як посадовою особою, яка викликала свідка, так і громадян, викликаних в якості свідків.

В разі неявки свідка без поважних причин хвороби, несвоєчасного отримання повістки чи інших обставин які фактично позбавили можливість особи своєчасно з'явитись до органу досудового розслідування та суду до нього у відповідності до вимог КПК України є підстави застосувати привід.

Наказом МВС України від 28 грудня 1995 року № 864 було затверджено Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих Наказа МВС України від 28 грудня 1995 року № 864 Про затвердження Інструкція про порядок иконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних,обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих передбачено обставини, що перешкоджають виконанню приводу хвороба, стихійне лихо, довгочасна непередбачена перерва в русі транспорту, хвороба члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь нагляд за ними тощо. Закон не вказує, в який термін часу доби допускається допитування свідка. Виходячи, однак, із вимоги ст. 143 та ст. 180 КПК України, які забороняють допит обвинуваченого та провадження обшуку та виїмки в нічний час (крім невідкладних випадків), слід прийти до висновку, що аналогічні правила повинні застосовуватися і при призначенні часу на допит свідка. Повторний виклик свідка на допит, в принципі не є бажаним, тим не менш він можливий. Його можна визнати виправданим, коли свідок викликається для усунення протиріччя між раніше поданими показаннями і зібраними по справі доказами, для усунення протиріччя, неточностей, які мають місце в самих показаннях, для поповнення інформації у зв'язку із додатково виявленими обставинами і ін.

Свідок може сповна виконати свій обов'язок у відшукуванні істини в кримінальній справі тільки у тому випадку, коли його покази будуть відповідати істинному стану речей. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає обов'язок свідка давати правдиві показання.

Пріоритет прав і свобод особистості передбачає що лише особиста воля, рішення, сприйняття обставин можуть зобов'язати людину визнати себе свідком , погодитись давати показання і давати їх правдивими. Садовський А. Правовая незащощонность свидетеля Л. 2003 с. 548

Крім викладених відомостей про факти, свідок повинен також повідомити, яким чином дані факти були ним сприйняті (ч.2 ст.68 КПК України).

На свідка може бути покладений обов'язок не розголошувати даних попереднього розслідування без дозволу на те слідчого чи прокурора (ст. 121 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон передбачає обов'язок свідка, крім його явки на допит, приймати участь в проведенні ряду інших кримінально-процесуальних дій. До їх числа відноситься і очна ставка. Свідок може бути викликаний на очну ставку з іншим, раніше допитаним свідком, обвинуваченим чи потерпілим, коли в їх показаннях є істотні протиріччя (ст.172 КПК України) У випадку необхідності свідок може бути притягнутий для проведення впізнання особи чи предмета (ст.ст.174, 175 КПК України), для участі у відтворенні обстановки та обставин події (ст. 194 КПК України).

Кримінально-процесуальний кодекс передбачає також освідування свідка для встановлення на його тілі присутності особливих прикмет (ст.193 КПК України). При необхідності медичного освідування, дана дія проводиться лікарем. В юридичній літературі піддавалась сумніву необхідність примусового здійснення цієї процесуальної дії та висловлювалася думка вважати за можливо проведення такого освідування тільки зі згоди на те свідка. Кудин Н.Ф. Процессуальное принуждение в советском праве. М. 1982

. Ця точка зору є цілком правильною, хоча свого визнання в законодавстві вона поки що не отримала.

По-різному на теренах країн СНД на законодавчому рівні вирішується питання про відібрання у свідка взірців для експертного дослідження.

Наприклад, КПК Росії (ст. 186) встановлює право отримати взірці почерку чи інші взірці для порівняльного дослідження у свідка лише при необхідності перевірити, чи не залишені вони свідком на місці події, чи на речових доказах КПК України (ст.199) дозволяє слідчому відбирати взірці почерку чи інші порівнювальні матеріали, необхідні для провадження експертизи, у будь-якої особи. Навпаки, КПК Грузії дозволяє відбирати взірці для порівнювального дослідження тільки у виключних випадках. КПК республіки Білорусь /ст.185/ до числа осіб, у яких слідчий має право відібрати взірці для порівняльного дослідження, свідка не включає.

Права свідка

Свідок в кримінальному процесі не тільки несе обов'язки, але і наділений певними правами. Наділення свідка процесуальними правами забезпечує виконання свідком того завдання, заради якого він приймав участь в кримінальному процесі, а також гарантує охорону його інтересів як громадянина. Свідкам перед початком допиту повинні бути роз'яснені не тільки обов'язки, але і права. Вказівки, які містяться в кримінально-процесуальному законодавстві, щодо обов'язку судових та слідчих органів роз'ясняти особам, які приймають участь у справі, їх права та забезпечувати можливість їх здійснення, потрібно віднести і до свідків.

Ст. 69-1 КПК України дано перелік процесуальних прав свідка:

- давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватись допомогою перекладача;

- заявляти відвід перекладачу;

- знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

- власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

- користуватись нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, якій йому важко тримати в пам'яті;

- відмовлятись давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

- знайомитися з протоколом допиту і клопотаннями про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;

- подавати скарги на дії дізнав чача та слідчого;

- одержувати відшкодування витрат пов'язаних з викликом для дачі показань.

Для того, щоб свідок мав можливість дати вичерпні показання по справі, він повинен знати, що йому доведеться говорити. Перед допитом слідчий чи суд роз'яснюють свідку обставини, з приводу яких він повинен дати показання. КПК України (ч.4 ст. 167) спеціально вказує на обов'язок слідчого перед початком допиту роз'яснити свідку, по якій справі він викликаний.

Свідок має право давати показання вільно та без примусу. Закон оберігає громадян, викликаних для виконання свідоцьких функцій, від утискувань зі сторони будь-яких осіб. Ст. 373 КК України передбачає кримінальну відповідальність за спонукання до дачі показань незаконним методом.

Свідок вправі формулювати відповіді на запитання на свій розсуд.. Важливо лише, щоби показання містили вичерпну відповідь на поставлене запитання. Звідси виходить право свідка на запис його показань у тому вигляді, в якому він їх повідомляє.

Протокол допиту зачитується самим свідком чи на його прохання слідчим. Вимога свідка про внесення поправок та доповнень до протоколу підлягає обов'язковому виконанню.

Після дачі свідком показань, на його прохання, йому повинна бути надана можливість власноручно записати свої показання до протоколу (ст. 170 КПК України). Право на власноручний запис своїх показань дає можливість свідку вільно викласти все відоме про обставини справи та про особу обвинуваченою В таких умовах свідок не рідко краще зосереджується і подає більш продумані та правдиві показання. При цьому слід дотриматись двох умов: власноручно свідок викладає свої показання лише при власному бажанні і в приступності особи яка проводить слідчу дію допит.

При допиті в суді свідок дає усні показання, що допомагає суду правильно оцінювати не тільки зміст його показів, але і безпосередньо сприймати та оцінювати саме джерело доказів. Письмовими нотатками в суді свідок користується тільки у тому випадку, коли його покази відносяться до цифрових чи інших даних, які важко утримати в пам'яті. На вимогу суду свідок повинен пред'явити ці нотатки чи документи для огляду.

Право свідка на вільну розповідь про все відоме йому по справі надає йому можливість надати суду чи слідству всі необхідні докази, які підтверджують його покази. Ст.305 КПК України вказує на те, що свідок може зачитати документи, які він має і які відносяться до даного ним показання. Згідно ухвали суду ці документи можуть бути залучені до справи.

Здається можливим також, що свідку на його прохання може бути надана можливість спростувати докази, які його ганьблять як свідка. Наприклад, свідок має право просити про його повторний допит, проведення очної ставки із особою, показання якої суперечать показанням даного свідка, а при провадженні очної ставки свідок з дозволу слідчого чи суду може задавати питання особі, з якою влаштована очна ставка (ст. 173 КПК України).

Свідку, як і іншим особам, які беруть участь у справі та не володіють мовою, на якій ведеться судочинство, забезпечується право давати показання на рідній мові, користуватися послугами перекладача. При допиті німого чи глухого свідка запрошується особа, яка розуміє знаки німого чи глухого.

При допиті свідка з перекладачем свідку повідомляється прізвища та інші необхідні дані про перекладача, а також роз'яснюється право заявляти відвід перекладачу, коли у свідка є підстави сумніватися у тому, що перекладач може забезпечити точний переклад.

Протокол допиту свідка, складений на незрозумілій для нього мові, підписується перекладачем. Свідок своїм підписом у кінці протоколу стверджує, що зроблений йому в усній формі переклад протоколу відповідає даним показанням. Коли протокол допиту був перекладений на іншу мову у письмовому вигляді, то переклад в цілому і кожна його сторінка в окремо повинні бути підписані перекладачем та свідком.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить прямої вказівки на право свідка відмовитися від дачі показань щодо обставин, які викривають його у здійсненні злочину. Таке право виходить із основного процесуального положення свідка. Обов'язок свідка давати показання має свої певні межі. Із тих обов'язків, які несе свідок при провадженні допиту, аж ніяк не виходить обов'язок обвинуватити самого себе, як не виходить обов'язок відповідати на запитання, які містяться у його викритті у вчиненому злочині. Подібного роду обов'язку закон не покладає навіть на обвинуваченого чи підозрюваного, не кажучи вже про свідка.

Заслуговує на увагу пропозиція про внесення в кримінально-процесуальне законодавство положення, яке відобразило би право свідка відмовитися від самообвинувачення, оскільки ст. 63 Конституції України в самому загальному вигляді закріплює право особи відмовитися давати показання чи пояснення проти себе.

Цікавий досвід закріплення цього права свідка простежується в кримінально-процесуальному законодавстві деяких країн.

У КПК Болгарії (ст. 56) свідок не повинен відповідати на запитання, відповіді на які викрили би його у злочині. Аналогічні статті містяться в КПК ФРН, Польщі. КПК Угорщини не тільки надає свідку право відмовитися від самообвинувачення, але й одночасно встановлює гарантії здійснення цього права. Коли, всупереч обґрунтованим посиланням свідка на своє право відмовитися від показань з мотивів самообвинувачення, на нього буде покладений обов'язок давати показання, такі показання не можуть бути прийнятими в якості доказів. Не приймаються в якості доказів показання свідка у тому випадку, коли не дотримана вимога закону про попередження свідка про його право на відмову від дачі показань з мотивів самообвинувачення.

Наша держава бере на себе відшкодування понесених свідком витрат по його явці за викликом в органи попереднього розслідування і суду (ст.92 КПК України). Свідкам відшкодовується також середній заробіток по місцю роботи, витрачений у зв'язку з явкою за викликом Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять., з урахуванням їх характеру занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. (Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710). Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710 “Про завтердження “Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів

Понесені свідком витрати відшкодовуються державою незалежно від того, з чиєї ініціативи був викликаний свідок. При цьому судово-слідчі органи не обмежені у виплатах, пов'язаних із викликом свідків. Таким шляхом забезпечуються об'єктивність та повнота розслідування справи та охорона прав та інтересів громадян, які залучені в справі в якості свідків. Свідок має право оскаржити кожне незаконне рішення чи дію. які обмежують його права. Скарга на рішення та дії органів дізнання та слідчого може бути подана безпосередньо прокурору, так і через особу, на дії якої приноситься дана скарга. Скарга може бути як письмовою, так і усною. В останньому випадку скарга заноситься до протоколу, який підписується заявником та особою, яка прийняла дану скаргу.

Особа, яка проводить дізнання, чи слідчий, отримавши скаргу, на протязі 24 годин направляють її прокурору із своїми поясненнями (ст. 234 КПК України). Прокурор не пізніше трьох днів після отримання скарги розглядає її та повідомляє результати скаржнику. При винесенні негативного рішення прокурор повинен викласти мотиви, з яких скарга визнана безпідставною (ст. 235 КПК України).

Пост кримінальний протидіючий правосуддю вплив на учасників процесу - вплив і забороненій законом формі, здійснюваний особами, які вчинили злочин, чи іншими особами стосовно жертв злочину, свідків чи інших осіб, що сприяють чи можуть сприяти правосуддю з метою примушування до відмови від такого сприяння, а рівно з метою помсти, набуває загрозливого розмаху Є. І Макаренко Л.М. Лобойко, В.М. Тертишник, В.В. Лі пінський А.Г. Шиян “Дізнання в міліції та митиних органах” Дніпропетровськ Ліра ЛТД 2003 с. 247

Актуальним в аспекті протидії цьому та розширення кримінально-процесуальних прав свідка та забезпечення ефективного використання показань свідка як джерела доказів є прийняття верховною Радою України 23 грудня 1993 року Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”. Цей закон розширює потенційні можливості для функціонування нового правового інституту і дозволяє перейти до вирішення проблем не з відомчих чи навіть міжвідомчих позицій, а в загайному контексті творення державно-правового механізму щодо захисту осіб , які беруть участь в кримінальному процесі. Цей закон до кола осіб які беруться під захист відносить і свідків. Як заходи безпеки застосовуються : особиста охорона, охорона житла та майна, видача спеціальних засобів індивідуального захисту зміна документів та зовнішності зміна місця роботи чи навчання, закритий судовий розгляд та інше Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” // Голос України.- 1994.- 2 березня

Поряд з цим, цей закон, на даний час, в повному об'ємі не діє в зв'язку з відсутністю належного фінансування утворених спеціальних підрозділів для забезпечення заходів безпеки.

1.4. Відповідальність свідка.

Успішна діяльність правоохоронних органів значною мірою залежить від того, наскільки чесно і сумлінно будуть виконувати свій громадянський обов'язок особи, які покликані в цьому їм сприяти.

Виконання громадянами свідоцьких обов'язків закон забезпечує примусовими санкціями. Свідок, який не з'явився на допит без поважних причин, може, бути підданий приводу (ст.70 КПК України) крім того його дії кваліфікують відповідно до ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення як злісне ухилення свідка від явки до органів досудового розслідування і як наслідок на свідка може бути накладено адміністративне стягнення штраф від 3 до 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Кодекс України про адміністративні правопорушення 7 грудня 1984.. Така відповідальність наступає, коли виклик був здійснений у відповідному до закону порядку. При винесенні рішення про привід свідка судові та слідчі органи не обмежені в діях місця його перебування.

Поважними причинами неявки свідка до слідчого у призначений термін визнаються: несвоєчасне отримання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.

Законодавство не подає вичерпного переліку /це практично неможливо/ поважних причин неявки свідка. Судові та слідчі органи при вирішенні питання про привід чи притягнення свідка до кримінальної відповідальності повинні з'ясувати, наскільки перешкоди для неявки були невідворотними. Відповідальність свідка за неявку наступає, коли він міг з'явитись, але ухилився від явки. З суб'єктивної сторони вимагається встановлення наміру зі сторони свідка ухилення від явки. У зв'язку з цим потребує уточнення твердження М.С. Строговича про те, що не є поважною причиною неявки зайнятість свідка службовою, професійною роботою, тому що інтереси останньої ' у даному випадку підпорядковані інтересам правосуддя. Строгович М.С. Курс советского утоловного процесса М, 1968. С.395.

Перш за все, неправильним є протиставлення діяльності одних державних органів іншим, Крім того, свідок може нести відповідальність за неявку, яка настала лише з його вини. У випадку, коли йому перешкоджали з'явитися на виклик /затримали на роботі, відрядження та ін /, свідок повинен бути звільненим від відповідальності за неявку, коли він повідомив адміністрацію чи власника підприємства про його виклик в якості свідка. У даних випадках відповідальність повинна бути покладена на відповідного начальника, власника, який, знаючи про виклик свідка, перешкодив його явці на допит.

Приводу свідка повинна передувати досконала перевірка причин його неявки. Необхідною умовою прийняття рішення про привід свідка повинна бути достатність відомостей про вручення йому повістки. Факт вручення повістки повинен бути затверджений розпискою свідка про отримання п, чи поясненням особи, яка отримала повістку для вручення її свідку У тих випадках копи свідок ухиляється від отримання повістки, це повинно бути розцінено як ухилення від явки для дачі показань і може стати підставою для приводу такого свідка.

Хвороба свідка чи члена його сім'ї, за яким вій здійснював догляд, що лишило його можливості з'явитися за викликом, повинна бути засвідчена відповідними документами медичного закладу. Такий документ є підставою для звільнення свідка від відповідальності.

На відміну від обвинуваченого, до свідка не може бути застосований привід без попереднього виклику та без з'ясування причин неявки.

Привід здійснюється органом міліції за місцем проживання свідка. З цією метою виноситься мотивована ухвала /постанова/.

Привід полягає в супроводженні свідка до особи, яка винесла постанову /ухвалу/ про привід. За наявності причин, які перешкоджали приводу, посадова особа, якій доручено здійснити привід, повинна скласти відповідний акт і а довести його до відома.

Порушення кримінальної справи щодо свідка, який дав завідомо неправдиві показання, у відповідності до ст.279 КПК України може мати місце лише одночасно з постановленням вироку суду, який в своїй ухвалі (суддя одноособово - постановою) вправі поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок або неправильний переклад. Змістом даної статті закону є те, що вона забороняє порушити кримінальну справу з ознак “лжесвідоцтва” до тих пір, поки не буде остаточно вирішена кримінальна справа, в якій свідок давав неправдиві показання, тобто поки його показання не отримають остаточної оцінки у сукупності зі всіма іншими доказами, які зібрані по справі. З другого боку, законодавець рахується і з цім, що порушення ухвалою (постановою) суду кримінальної справи проти свідка в процесі судового слідства може справити небажаний психологічний вплив на решту свідків.

У праві нашої країни примусові санкції ніколи не були єдиною гарантією, яка забезпечувала б дачу свідком повних та достовірних показань. Роль переконання особливо значна на сучасному етапі демократії, коли в житті різко зростає значення моральних факторів. Ця обставина має неабияке значений і в підвищенні достовірності свідоцьких показань. Тому, поряд із розробкою ефективних засобів боротьби з несумлінними свідками, доцільно звернутися і до засобів морального впливу на свідка з метою отримання повних та достовірних показань. Попередження свідка про відповідальність належало би супроводити принесенням присяги чи урочистої обіцянки. Введення такого урочистого акту особливо в суді - у присутності публіки з'явилося би моральним стимулом, який би підвищував відповідальність свідка за свої показання.

Присяга, як додаткова гарантія, покликана підкреслити важливість розуміння свідком сумлінного виконання своїх обов'язків, передбачена кримінально-процесуальним законом багатьох країн.

Свідок може нести кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового слідства чи дізнання (ст.387 КК України). Така відповідальність для свідка виникне тільки у тому випадку, коли він був попереджений слідчим про недопустимість без його згоди розголошувати дані досудового слідства (ст. 121 КПК України).

Оголосити дані досудового слідства свідок має право тільки з дозволу прокурора чи слідчого і тільки в такому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Розділ 2. Показання свідка як джерело доказів. Процесуальний порядок допиту свідка.

2.1 Поняття та значення показань свідків.

Кримінально-процесуальним законодавством України зокрема ч. 2 ст. 65 КПК України передбачено перелік джерел доказів серед яких вказано на показання свідка.

Показання свідка - усне повідомлення особою, яка не несе відповідальності за вчинення даного злочину, відомостей про фактичні обставини справи, які мають значення для справи, зроблене та зафіксоване у відповідності із встановленими законом правилами.

Процесуальна природа показань свідка визначається тим, що їх основу складають особисте сприйняття подій чи дій, відомості, які мають значення для справи, чи знання про них, отримані від інших осіб чи із документів.

Оскільки змістом свідоцьких показань є відомості про факти, які були сприйняті безпосередньо чи із іншого конкретного джерела, не можуть бути доказами дані, які повідомлені особою, яка допитується, поки вони не може повідомити про джерело своєї поінформованості /ст.68 КПК України/.

Предмет допиту свідка визначається в ч 2 ст. 68 КПК України і охоплює різні підлягаючі встановленню у даній справі обставини ті, які входять до предмету доказування і ті, які необхідні для збирання та правильної оцінки доказів. Закон спеціально оговорює правомірність допиту свідка про обставини, які характеризують особу обвинуваченого. Він може бути допитаний про особу потерпілого, а також інших свідків, що може мати значення для оцінки їхніх показань. До предмету показань свідка можуть бути віднесені не тільки відомості про подію злочину, але і про супутні чи передуючі їй обставини. Постовой Д.А Доказательства УПК УССР. Научно-практический комментарий К.,1984,с.110.

Врешті решт, свідку можуть бути поставлені запитання, які направлені на встановлення його здатності правильно сприймати та відтворювати обставини, які складають предмет допиту.

Відомо, що показання свідка на допиті складеться із відтворювання у результаті випитування зі сторони слідчого чи судді раніше сприйнятих чи утриманих у пам'яті фактів, подій та явищ Коченов М.М., Осипова Н.Р Психология допроса несовершеннолетних свидетелей. М , 1984, с.19.

Ймовірно, що коли дефекти органів відчуттів перешкоджають правильному сприйняттю, це приводить до спотворення фактів при їх відтворюванні. Тому по може бути свідком особа, яка має дефект

того органу почуття, за допомогою якого сприймались обставини, які мають значення для справи, коли характер дефекту перешкоджав правильному сприйняттю. Не можуть бути доказами також показання осіб, які неправильно сприймають факти в силу психічного захворювання.

Таким чином, законодавець у рівній мірі турбується як про повноту використання свідоцьких показань, так і про ліквідування із їх числа завідомо недостовірних відомостей.

Враховуючи, що здатність правильно сприймати та відтворювати ті чи інші обставини залежить не тільки і не стільки від віку, скільки від характеру тих обставин та індивідуальних особливостей дитини, закон не обумовлює, з якого віку неповнолітній може бути допитаний в якості свідка чи потерпілого. Однак, у зв'язку із обмеженою здатністю дітей до сприйняття та відтворювання обставин, а також їх підвищеного нахилу до фантазування та навіювання, малолітніх допитують в якості свідків у тих випадках, коли обставини, які мають значення для справи не можуть бути встановлені іншим шляхом. У важких випадках питання про здатність малолітніх давати показання вирішуються за допомогою експертизи.

Закон не забороняє допит в якості свідків осіб, які заінтересовані у вирішенні справи в силу родинних відносин з обвинуваченим, приятельства, ворожнечі чи залежності від нього по службі. Сумнів в об'єктивності тих осіб повинен бути врахований при визначенні тактики допиту, при перевірці та оцінці отриманих показань.

Разом із тим, закон не забороняє допит обвинувачених в якості свідків по іншій справі. Необхідність у допиті таких осіб в якості свідків виникає, копи матеріали справи у відношенні даного обвинуваченого виділені в окреме провадження із-за відсутності зв'язку зі справою, із якої виділяється матеріал. Оскільки предметом їхніх показань є факти, які їм не інкримінуються по даній справі, то такі особи можуть бути допитані в якості свідків. Причому для цього не обов'язково, щоб справа про них була припинена.

За своїм змістом показання свідків можуть маги значення обвинувальних чи виправдувальних, прямих чи непрямих доказів.

Поряд із фактичними даними свідок нерідко повідомляє пропозиції, оціночні міркування про факти, коментує ті чи інші події. Пропозиції свідка про факти, не сприйняті ним чи забуті, не мають доказового значення Чи мають доказове значення висновки чи оціночні міркування свідків? Доказами по кримінальній справі є фактичні дані, а тому доказове значення мають відомості про присутність чи відсутність фактів Що торкається узагальнень та оціночних міркувань про сприйняті факти, то спроба виключити їх повністю із показань зробила би неможливим свідоцтво, інакше кажучи, описування фактів засобами мови завжди включає в себе деякі узагальнені поняття та оцінки.

Коли оціночне міркування засноване на фактичних даних і може бути конкретизовано вказівкою на факт, воно по-суті стає формою повідомлення тих даних.

2.2 Особливості фіксації, оцінки та перевірки показань свідка.

Показання свідка заносяться до протоколу, який складається слідчим з дотриманням правил, встановлених ст.ст.85, 170 КПК України. Протокол допиту свідка повинен відповідати всім тим вимогам, які пред'являються до протоколу будь-якої слідчої дії. В ньому зазначаються: місце і дата його складання; час початку та закінчення допиту; посада і прізвища особи, яка проводить допит, прізвище, ім'я та по-батькові свідка, його вік. громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим: посада та прізвища осіб, які брали участь у допиті; роз'яснення їх прав та обов'язків: адреси даних осіб.

У протоколі фіксуються відповіді свідка на запитання про його відносини з обвинуваченим та потерпілим. Запис у протоколі не повинен бути обмежений формулюваннями типу: "сусід", "товариш по службі", а показувати сутність даних відносин.

При заповненні протоколу допиту неповнолітнього у ньому повинні бути відображені відомості про батьків, навчання свідка, його роботу в тій чи іншій організації.

У протоколі робиться відмітка про те, що свідку роз'яснені його обов'язки і він попереджений про відповідальність за відмову від дачі та дачу завідомо неправдивих показань, Коли свідок попереджений про недопустимість розголошення даних попереднього слідства, то про це у нього відбирається підписка. Дана підписка може бути відібраною як у порядку допиту, так і у вигляді особливого процесуального документу.

Показання свідка записуються від першої особи і по можливості дослівно. Суслов Д.С. Допрос свидетеля й потерпевшего. УПК УССР. Научно-практический комментарий.. К., 1984. С.237.

Це означає, що слідчий повинен зберегти в протоколі не тільки суттєвий зміст показань, але і всі характерні вирази, звороти мови та інші індивідуальні особливості, притаманні показанням даного свідка Літературна обробка показань неминуче пов'язана із перекручуванням як змісту, так і особливостей стилю мови свідка. Тому вони не допустимі, тому що можуть привести до неправильної о висновку при оцінці доказів.

У протоколі допиту зі всією повнотою, об'єктивністю та все сторонністю повинні бути зафіксовані дані, повідомлені свідком. Протокол повинен максимально відобразити не тільки підсумок, але і увесь процес допиту, щоб було можливо правильно оцінити показання свідка.

Записуючи показання свідка, слідчий повинен передбачати судову перспективу. Як правильно визначає А Р.Ратінов від якості протоколу залежить можливість використання встановлених даних у ході подальшого розслідуваний та судового розгляду. Ратинов А.Р. Психологические основи расследования престуллений. М...1972.С.289.

Коли протокол складений слідчим у спілі, який не відповідає стилю свідка, то різниця, яка виявляється в суді між усними показаннями та протоколом допиту, може поставити під сумнів даний документ.

Показання записуються у такій послідовності, у якій вони були викладені свідком. Показання, отримані в процесі вільної розповіді та в результаті відповідей на запитання, фіксуються в протоколі окремо. У випадку необхідності до протоколу заносяться поставлені перед свідком запитання та відповіді на них.

Протокол допиту пред'являється для прочитання свідку чи на його прохання зачитується йому слідчим. Свідок має право вимагати доповненні протоколу та знесення в нього поправок. У протоколі робиться відмітка про те , чи особисто свідком був прочитаний протокол, чи він був зачитаний йому слідчим. Протокол допиту, а також власноруч по написані свідком показання підписуються свідком та слідчим. Коли протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо. Підписами свідка та слідчого засвідчуються всі доповнення та поправки, внесені до протоколу. Коли допит проводився за участю перекладача, то він також підписує протокол в цілому і кожну його сторінку в окремо, а свідок своїм підписом стверджує , що зроблений йому в усній формі переклад протоколу відповідає даним ним показанням.

Протокол підписується також і іншими особами, які були присутніми на допиті.

Під час долиту свідок може накреслити схему чи зробити малюнки для пояснення своїх показань. Дані матеріали повинні бути залучені до протоколу допиту.

Поряд з протоколом, який є основним та обов'язковим засобом фіксації свідоцьких показань, все більше знаходять своє застосування стенографування, звукозапис, кінозйомка та відеозйомка. Дані засоби фіксації показань надають можливість більш чітко, повно та об'єктивно закріпити показання свідка Рони дисциплінуючу, свідка, заставляють його більш відповідально відноситись до своїх показань. Застосування даних засобів полегшує працю слідчого. Взагалі, як показують експерименти, вивільнення слідчого від технічної праці дозволяє йому цілком та повністю зосередитися на проведенні допиту, що в жодній мірі підвищує якість даної слідчої дії Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.Т.2. ДО., 1970 С 112.

Найбільш повне уявлення про зміст, обстановку та методи отримання показань, які були застосовані слідчим, дає звукозапис. Питання про застосування звукозапису як додаткового засобу фіксації показань знайшло вирішення у кримінально-процесуальному кодексі (ст. 85-1 КПК України).

Звукозапис може застосовуватись при допиті свідка при проведенні слідчих, дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

Звукозапис допиту свідка надав додаткові можливості для перевірки та оцінки показань, які були отримані у ході попереднього слідства Використовуючи фонограму, суд має можливість перевірити умови та методи отримання показань, скласти уявлення про позицію, яку займав свідок на попередньому слідстві.

Особливо корисним є звукозапис показань неповнолітніх свідків, чиї особливості мови досить важко передати у протоколі допиту. Доцільно також застосування звукозапису при допиті свідків, по відношенню до яких є побоювання, що вони можуть не з'явитися до суду, при допиті свідка з перекладачем, при розслідуванні справи групою слідчих, при допиті на очній ставці.

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватись при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій(ст.85-2 КПК України).

Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеозапису при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку закінченням попереднього, розслідування а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених ст.85-1 КПК України.

Страницы: 1, 2, 3