Кримінологія

стабільність, стійкий характер, тривалість злочинної діяльності;

складна ієрархічна система організації злочинної діяльності (розподіл ролей і функцій);

значна просторова розповсюдженють злочинної діяльності, розмежування території на сфери впливу, включаючи вихід на міжнародні зв'язки;

різноманітність злочинної діяльності при провідній ролі економічних, ко-рисливих злочинів;

,

створення матеріальних фондів для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових

осіб, надання допомоги засудженим, членам злочинної організації і їх сім'ям;

зрощування із загальнокримінальною злочинністю, розповсюдження норм, традицій злочинного світу, підготовка нових злочинних кадрів;

корумповані зв'язки з офіційними структурами {правоохоронними орга-нами, органами влади і управління);

створення системи «розвідки» і «контррозвідки» з метою успішної' проти-дії правоохоронним органам;

жорстка внутрішня дисципліна, застосування санкцій за порушення норм злочинного світу;

висока забезпеченість сучасними технічними засобами (зв'язок, транс-порт, зброя та Ін.).

Основні напрямки попередження організованої злочинності

виявлення та припинення діяльності злочинних організацій та підрив їх економічного підґрунтя;

локалізація впливу лідерів кримінального середовища, встановлення ви-дів їх протиправної діяльності та її припинення;

виявлення і перекриття каналів збуту зброї, наркотиків, алкогольної про-дукції, незаконних угод з приводу придбання антикваріату, коштовностей, стратегічної сировини;

протидія бізнесовій діяльності організованих злочинних об'єднань;

протидія розкраданню та нецільовому використанню бюджетних коштів у державному секторі економіки;

документування діяльності організованих злочинних груп, їх корумпова-них зв'язків, виявлення методів, які використовуються ними для захисту лідерів і активних учасників від правоохоронних органів.

57. Кримінологічна характеристика професійної злочинності та її попередження.

«Професіоналізм» означає заняття чимось як професією. В даному випадку йдеться про кримінальний професіоналізм. Його доцільно визначати через ознаки, характерні для професії взагалі. Під професією розуміють вид трудової діяльності (занять), що потребує певної підготовки, і який є основним джерелом існуван-ня.

кримінальний професіоналізм має чотири ознаки:

1) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);

2) певні знання і навички (кваліфікація),

3) злочини як основне джерело для існування;

4) зв'язок з антисоціальним середовищем.

Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вира-женою корисливою спрямованістю.

Серед професійних злочинців є значна кількість осіб, які скою-ють злочини у вигляді промислу, але не притягнуті з різних причин до кримінальної відповідальності.

Детермінантами, які обумовлюють існування професійної зло-чинності, зокрема; є:

1) суперечності у сфері потреб людей і можливостей їх задово-лення;

2) зубожіння переважної більшості населення і високий рівень безробіття;

3) недооцінка суспільної небезпеки професійної злочинності і, як наслідок, відставання форм і методів профілактичної роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.

Попередження професійної злочинності має низку специфічних рис, хоча ґрунтується на загальній для профілактики злочинності основі.

1)'удосконалення інституту сукупності злочинів з метою індивідуалізації покарання і правильної кваліфікації діянь. Необхідно закріпити в законі реальну й ідеальну сукупність злочинів. При реальній сукупності доцільно надати судам право призначення покарання шляхом рівного чи часткового складання покарань у межах, встановлених для даного виду покарання;

2) для посилення відповідальності осіб, які вчиняють повторні злочини, не утворюючи реальної сукупності, ввести в ряд статей Кримінального кодексу кваліфікуючу ознаку - «вчинення злочинів у вигляді промислу»;

3) з метою об'єктивної оцінки скоєного, особи злочинця й ін-дивідуалізації покарання, варто було б у переліку обтяжуючих обставин передбачити спеціалізацію особи на вчиненні певних злочинів;

4) удосконалення низки норм кримінально-виконавчого законо-давства, зокрема:

а) заборонити переведення з однієї колонії в іншу «злодіїв у за-коні», інших професійних злочинців. Створити для цієї категорії засуджених спеціальні колонії;

б) диференціювати режим і умови утримання засуджених, які перебувають у республіканській, міжобласних лікарнях, виключив-ши можливість контактів неповнолітніх з професійними злочин-цями;

в) створити централізований облік професійних злочинців за їх спрямованістю.

В числі організаційних заходів попередження професійної зло-чинності корисно було б:

а) розробити регіональні спеціальні плани боротьби з профе-сійною і організованою злочинністю;

б) на базі оперативно-розшукових підрозділів органів внутріш-ніх справ створити службу особистого пошуку для боротьби з професійними злочинцями у громадських місцях і місцях зосере-дження кримінальних елементів.

Загалом, посилення боротьби з професійною злочинністю по-требує розробки таких заходів, які б дозволили зробити економіч-но невигідними вчинення злочинів. Сприятиме цьому й удоскона-лення кримінально-процесуального і цивільного законодавства, яке регулює питання відшкодування шкоди, спричиненої злочин-ною діяльністю.

58. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності та її попередження.

Жіночій злочинності властиві певні особливості, зокрема, пере-важну частину в її структурі займають такі корисливі злочини, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнен-ня, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання служ-бовим становищем. Насильницькі злочини не є характерними для жіночої злочин-ності і найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання причинно-наслідкових зв'язків, які лежать в основі жіно-чої злочинності і забезпечують застосування відповідних поперед-жувальних заходів. . В умовах соціально-економічних негараздів, які значною мірою впливають на соціально-психологічний стан сімейно-побутових відносин і виникнення сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім'ї. Жіноча злочинність -- складова частина всієї злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне ж у криміно-логії відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов'язані як з біо-логічними, так і значною мірою з соціальними факторами. Спеціально-кримінологічне попередження жіночої злочинності складається із заходів кримінологічної профілактики, запобігання злочинам та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у ради-кальному зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміноген-них явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і за-робітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, тощо); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають ви-никненню, поширенню і рецидиву криміногенних явищ зовнішньо-го середовища, де відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (наприклад, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдоскона-лення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхи-леннями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що проведення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.

59. Злочинність військовослужбовців та її попередження.

Межличностные отношения военнослужащих проявляются как совокупность устойчивых социально-негативных деяний криминального характера, основанных на отрицательных традициях армейской действительности и уходящих в историческое прошлое. Они связаны с глумлением, издевательством и насилием одних военнослужащих над другими, с целью подчинить их своему влиянию и безнаказанно совершать в их отношении насильственные действия корыстной направленности.

личности правонарушителя-военнослужащего , проходящего военную службу по призыву присущи следующие черты:

- это военнослужащий по призыву;

- как правило, на нем стоит клеймо “социального аутсайдера”;

- правонарушения совершаются им с помощью неформальной структуры, при этом для него необязательно занятие в этой структуре определенной социальной позиции;

- он обладает хорошим физическим развитием;

- имеет подростковый опыт насильственного, корыстного и анархического поведения;

- у него наиболее криминогенный возраст ( 19-21 год) и несложившаяся психика;

- он убежден в справедливости своих действий для “воспитания” новобранца и поддержания армейских традиций;

- он возбудим, вспыльчив, агрессивен, т.е. принадлежит к холерическому типу темперамента.

следует обратить более пристальное внимание на специальные меры предупреждения:

- професионализацию;

- качественно новый уровень социальной защиты всех без исключения категорий военнослужащих

- законодательное регламентирование функциональных обязанностей

- развитие института офицеров - воспитателей.

Кроме того, от соответствующих руководителей необходима работа по предложениям о скорейшем введении альтернативной гражданской службы, т.к. от человека, не желающего служить, трудно ожидать серьезного отношения к своим обязанностям .

В качестве предупредительной индивидуальной работы с военнослужащими необходимо подробно изучать материалы личного дела военнослужащего. Это в свою очередь позволит :

учитывать потребности, интересы и привычки военнослужащего ;

знать отношение военнослужащего к учебе, труду, другим людям;

быть в курсе его поведения в быту;

более внимательно изучить черты характера военнослужащего;

знать условия воспитания, а также какое образование и специальность он получил до его призыва;

установить по необходимости жесткий контроль за бытовым пьянством и употреблением наркотиков.

60. Злочинність у місцях позбавлення волі.

Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередженн

§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається «кар-ною» злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах -- місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочин-ності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчи-нення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбав-лена волі); його спрямованістю проти інших засуджених або про-ти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та зло-чинів, ними вчинених, не підлягала оголошенню. Наукові дослід-ження були спрямовані, як правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на за-суджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому числі в 128 виправних установах -- понад 170 тис, в 11 виховних установах -- більше 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізолято-рах -- понад 46 тис. ув'язнених та ін. Ці дані можуть істотно коли-ватися залежно від певних обставин (декриміналізація, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі в Україні застосовано до 706 осіб.

Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утриман-ня і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно не-безпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.

У середньому щорічно в установах Департаменту з питань ви-конання покарань реєструється до 500 злочинів. Найбільша кіль-кість злочинів реєструється у виправних колоніях суворого і поси-леного режимів і колоніях-поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окре-мих видів злочинів (образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво) і певне коливання їх динаміки.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлен-ня волі характеризується відносною стабільністю. Всі їх можна підрозділити на три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя «філософія»: наша (засуджених) справа -- тікати, якщо пощастить, а ваша (адміні-страції виправних установ) -- запобігати цьому чи ловити, тобто кож-ний робить свою справу. Форми і способи втечі можуть бути різні за-лежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишен-ня особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних за-собів. Утечі бувають одиночні, групові і масові під час масових без-порядків у колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча ма-ють або спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи то шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і органі-зації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправних установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу виправної установи.

Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незнач-не їх підвищення або зниження говорить про випадковість показ-ників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в «зоні» наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпеч-нішу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, ху-ліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу дина-міку цих злочинів. Так, якщо у 1996 р. було вчинено 10 умисних вбивств, то у наступні роки їх динаміка знижується. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправних установ, масові безпорядки, захоплення заручників.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять крадіжки, грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших за-суджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиція-ми злочинного світу. Нерідко речі і продукти харчування та пере-дачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації виправ-них установ, а коли й стають відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то вони не поширені у місцях позбавлення волі. Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має май-же повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Дуже висока латентність зло-чинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправних установ. За деякими кримінологічними показниками структури злочин-ності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються у виправних колоніях посиленого та суворого режимів, що пояс-нюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ, на виїз-них об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, за даними одного дослідження, із 525 злочинів, зареє-строваних за один тільки рік у місцях позбавлення волі, 328 вчи-нено у жилих зонах установ, 181 -- у виробничих зонах, 1 -- у штрафному ізоляторі, решта -- на виїзних об'єктах. У 407 випад-ках злочини було вчинено з 6 до 18 години; у 90 випадках -- з 18 до 23 години; у 28 випадках -- з 23 до 6 години. У робочі дні вчи-нено 504 злочини, у неробочі і святкові дні -- 21.

Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насиль-ницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві плас-тини, «заточки», шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то, за офіційними даними, майже по всіх кількісно-якісних показ-никах вона має тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (порівняно з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують робо-ту у виправно-трудових колоніях, з 10 до 3 випадків зменшилась кількість умисних вбивств; з 24 до 20 випадків -- умисних тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків -- втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я засуджених і співробітників адміністрації установ, певно, пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насиль-ницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією зло-чинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищен-ням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режи-му в установах виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та мо-ральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини у місцях поз-бавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість з них -- чолові-ки; за віком -- до 30 років; з середньою і неповною середньою ос-вітою; за службовим становищем -- переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство, мали судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтуван-ня; перебували на профілактичному обліку; були порушниками ре-жиму утримання тощо. Наприклад, із 525 раніше наведених і вчи-нених у місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках злочини вчинено особами, що перебували на профілактичному обліку; в 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання; в 14 ви-падках -- розконвойованими засудженими; 20 злочинів вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 -- у стані нарко-тичного сп'яніння.

Стосовно моральних рис можна зауважити, що більшість засуд-жених мають обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш характерні для в'язнів своя мораль і звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними ко-лами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні сома-тичні і психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, пси-хічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладнюють відбуван-ня покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, заходи виправно-трудового характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестри-маність, обмеженість можливості самовладання у криміногенних сутичках, переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негатив-не ставлення до праці і режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття і підтрим-ка злочинної субкультури та схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) -- все це руйнує особу, викликає у неї відторгнення «офіційних» цінностей. Але є й такі засуджені, які добре почува-ють себе в місцях позбавлення волі, зараховують себе до «автори-тетів», «злодіїв у законі», лідерів, «паханів» тощо.

За основними кримінологічними рисами особа потерпілого від злочинів у місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від осо-би злочинця взагалі (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу -- штуч-но ізольовану від інших засуджених -- утворюють так звані «опу-щені». До неї належать засуджені, щодо яких було вчинено гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексу-альні стосунки, а також засуджені, які нехтують особистою гі-гієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, вза-галі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Принизливе становище «опущених» поширюється на весь строк відбуття покарання і навіть після виходу на волю. Адмі-ністрація не завжди активна в попередженні цього явища. Часто вона не в змозі виправити становище, тому що за ним стоять зло-чинці, які його умисно підтримують. Це один із елементів кримі-нальної субкультури, страхіття для засуджених, за допомогою яко-го злочинні «авторитети» примушують інших засуджених підкоря-тися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спону-кають частину з них підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.

§ 2. Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі

Криміногенні явища, що детермінують злочинність засуджених у місцях позбавлення волі, пов'язані з низкою факторів.

Соціально-економічні та «ідеологічні» фактори. Несприятли-ва соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і близькому зарубіжжі, болюче реформування всіх сфер життя викликають економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики ідеологічних установок щодо власності, засобів виробницт-ва, прав особи; корисливі прагнення значної частини новоявлених бізнесменів і навіть приватновласницький, з метою первісного на-копичення капіталу, екстремизм багатьох з них. Виникла значна група багатих людей, чиї прибутки часто аж ніяк не законного по-ходження. Обмеженість матеріальних ресурсів і намір одержати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших, стають рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, погіршилися їх основні криміно-логічні риси. Як зазначалось у відповідних документах МВС Ук-раїни, на рівень злочинності істотно впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого у слідчих ізоляторах на 1 січня 1998 р. утримувалися 4 засуджених і 1 заарештований, які зараховують себе до «злодіїв у законі», 17 «авторитетів» злочинного середови-ща, 24 лідери злочинних угруповань, 118 осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за бандитизм, 17 найманих вбивць, 2 465 учасників організованих злочинних угруповань, у тому числі 167 рекетирів. І вся ця маса «загартованих», найнебезпечніших, жорстоких і лютих злочинців потрапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них -- на довгі роки -- тяжкий криміногенний клімат, провокуючи на вчинення злочинів з боку засуджених.

До своєрідних, так би мовити, «ідеологічних» факторів, які відіграють значну, а іноді й вирішальну роль у причинному комп-лексі злочинності в місцях позбавлення волі, належать кримінальні традиції і звичаї. За дослідженнями деяких вчених (О. Гуров, В. Бистрих, В. Анісімков та ін.), у місцях позбавлення волі кримі-нальна субкультура -- неписані норми злочинного світу -- регулює відносини як у цілому, так і в малих групах засуджених. Переваж-на більшість в'язнів об'єднується в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені у розширенні своїх лав. Тому жи-вучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв -- об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрапляючи у виправні установи і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних злочинців, унаслідок чого багато з них засвою-ють певні моделі поведінки, включаються до груп з негативною сус-пільною мотивацією, налагоджують певні зв'язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після звільнення з місця позбавлен-ня волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає у постійному впливі їх на свідомість зло-чинців, у зв'язку з чим йде процес стабілізації антисуспільних ус-тановок з усіма наслідками, що випливають з цього: посилення їх імперативності, тобто придбання кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багатьох категорій злочинців, проникнення її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Соціально-правові фактори. Сутність покарання у виді позбав-лення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні її в одностатеві колективи, наявності певних обме-жень. Цей вид покарання виявляється в тому, що засуджений заз-нає певних втрат і страждань, передбачених чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством. Вони виражаються в обмеженні життєвого простору і вільного спілкування з іншими члена-ми суспільства. Кара, притаманна покаранню у виді позбавлення волі, особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де оточую-че середовище поглиблює фізичні і духовні страждання особи. По-карання у виді позбавлення волі, з одного боку, нерідко виступає не-обхідним «поштовхом», «каталізатором» для значної частини засуд-жених, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправного впливу, самовиховання, спокутування вини, а з іншого -- воно (особливо тривале і неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства, в багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, в тому числі важливі для особи сімейні і родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить певні негативні риси особи і випливаючі з них форми поведінки: агресивність, при-мітивність потреб і способів їх задоволення, негативне ставлення до покарання та вимог адміністрації тощо.

Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі ве-ликої кількості не кращих представників суспільства (будь то чо-ловіки чи жінки), нав'язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахи-щеності, ворожнече середовище, прояв стадних інстинктів, поту-рання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що доб-ре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства -- все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. На-сильство, таким чином, невід'ємно притаманне такій системі вико-нання покарання.

Зрозуміло, що фізичні та духовні обмеження по-різному впли-вають на засуджених. Це залежить насамперед від особистісних якостей людини. Найбільш гостро втрату волі переживають засуд-жені віком до 30 років та ті, які мають сім'ї і дітей. Дослідження-ми встановлено, що існує тісна залежність між рівнем переживан-ня засудженим втрати волі і тривалістю строків покарання: чим більш тривале покарання, тим значніші психологічні переживання втрати волі. Це закономірно, оскільки довготривалість строків поз-бавлення волі значною мірою перекреслює життєву перспективу.

На поведінку деяких груп засуджених певним чином впливають умови режиму відбування покарання, що може викликати протидію їм або підвищене бажання уникнути їх шляхом конфлікту чи запо-діяння собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламан-ня кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення волі залежать і від системи відбування покарання, яка далеко ще не відповідає міжнародним актам, таким, як Загальна декларація прав людини (1948 p.), Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 p.), Конвенція ООН проти катувань та інших жор-стоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 p.), Європейські тюремні правила (1997 p.), в яких проголошено, що метою поводження з ув'язненими особами є підтримання їх здоров'я та почуття особистої гідності, а також, нас-кільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі, розвиток у них почуття відповідальності та тих здібностей, які до-поможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до зако-ну та самостійно заробляти на своє життя після звільнення.

Між змістом переживання засудженим покарання у перший пе-ріод перебування у виправних установах та їх антисуспільною по-ведінкою існує певний зв'язок. У перший період відбування пока-рання у засуджених частіше виникають емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне почуття тривоги, напруженість, пригніченість, нестриманість, аг-ресивність, підозріле ставлення до оточуючих тощо. У літературі різних років неодноразово підкреслювалося, що засуджені в пер-шу третину відбування покарання з найнезначніших приводів учи-няють правопорушення, порушення режиму утримання і злочини. Такі неадекватні реакції особливо характерні для в'язнів, які мають дефекти психіки.

Організаційно-управлінські фактори пов'язані з широким колом недоліків і пороків усієї системи відбування покарання у виді позбав-лення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать про те, що основними причинами і умовами вчинення зло-чинів засудженими є істотні недоліки в організації режиму, нагляду та контролю за засудженими, недоліки та вади в роботі адміністрації ус-танов виконання покарання в частині організації належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, халатне ставлення їх працівників до службових обов'язків по нагляду за засудженими.

До зазначених факторів належать також: переповнення місць позбавлення волі засудженими більше ліміту, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення; неукомплектованість адміністрації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників виправних установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць поз-бавлення волі; порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні до інших видів виправних установ. Усупереч інструкціям з організації нагляду за засуджени-ми, які відбувають покарання у виправних колоніях, не вживають-ся належні заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного пе-рекриття каналів надходження до них заборонених предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засуд-женими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідо-мими. Наприклад, перевіркою лише за один рік працівниками ус-танов виконання покарань вилучено: грошей -- більше 50 тис. гри-вень, наркотичних речовин -- понад 20 кг, колюче-ріжучих пред-метів -- 966 одиниць, іноземної валюти -- більше 20 тис. доларів США та близько 10 млн російських карбованців. Для доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців і працівників установ. За цей же період виявлено 314 випадків недозволених стосунків.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-тех-нічного устаткування, систем цілодобового стеження за засуджени-ми, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і пе-редач, догляду автотранспорту, поїздів -- усе це також сприяє пра-вопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.

§ 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. З Консти-туції України діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гаран-тувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження зло-чинності в місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи до-сить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, ціле-спрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світо-вий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження зло-чинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучен-ня громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різнома-нітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейт-ралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів за-суджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлен-ня волі засобів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:

1) здійснення постійного оперативного (в тому числі і за до-помогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних установах, де найбільш часто і у певний період вини-кають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) не-гативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічно-го стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом лише од-ного року в виправних установах України вчинено 3 умисних вбив-ства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілес-них ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із колоній-поселень та ін.;

2) проведення комплексних профілактичних операцій у виправ-них установах за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах ви-конання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, неза-довільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вжи-вання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин;

3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань за-суджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання на-явних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режим-них загонів» з участю засуджених тощо;

4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які при-бувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціар-ної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шля-ху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних сто-сунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю;

5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокре-ма створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільни-лися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;

6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребу-ють психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні мож-ливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-на-глядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативно-го впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фак-тичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засуджени-ми; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком кри-міногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених --- руйнування малих груп, включення до групи засуд-женого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досяг-нення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єк-тів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обста-вини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомо-гою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдос-коналення методів проведення індивідуальної профілактики зло-чинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно пору-шують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими квалі-фікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправних установ надзвичайно складно поперед-жувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існую-чу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції -- це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надход-ження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продов-жується їх оброблення професійними злочинцями під різними при-водами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського спо-собу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в гро-мадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні про-блем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочин-ності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре орга-нізовану роботу, створення відповідних громадських структур, по-ширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, гро-мадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є ос-новною складовою демократичного суспільства.

У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України перед-бачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуд-жених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча бага-то в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття за-суджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціар-ної системи в цивілізованому суспільстві.

Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не перед-бачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених -- віру-ючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасиль-ства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відно-сини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потен-ціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочи-нам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спирати-ся на методи нейтралізації криміногенних явищ -- деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, криміналь-но-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут основними запобіжними напрям-ками є:

- переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо);

- активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів поперед-ження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, вте-чам; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних розмов засудже-них, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авто-ритетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо);

- організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш по-ширених злочинів, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «від-новлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.);

- спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуд-жених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засудже-них, переведення до інших загонів або виправних установ та ін.;

- рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кри-мінальної відповідальності тощо).

61. Корупційна злочинність.

62. Екологічна злочинність.

Екологічна злочинність - це сукупність злочинів І осіб,

що їх скоїли, які завдають шкоду навколишньому

природному середовищу.

Суспільна небезпечність екологічних злочинів

створюють загрозу екологічній безпеці держави;

завдають шкоду здоров'ю людей нинішнього і майбутніх поко-лінь;

сприяють формуванню споживацького ставлення до природ-них ресурсів;

наслідки цих злочинів бувають непоправними.

Екологічна злочинність обумовлена як загальними, так і специ-фічними причинами. Загальні причини криються у суперечностях, що виникають при взаємодії людини і природи: між можливостями суспільства й держави щодо використання довкілля І соціальними потребами; між правовим статусом природних ресурсів (їх форми власності) і способами їх освоєння; між суспільством, соціальною групою та індивідом як самостійними суб'єктами природокористу-вання і природоохорони; між різними інтересами і цілями цих суб'єктів. Вказані чинники в умовах нецивілізованого розвитку економіки створюють стійку мотивацію злочинної «екологічної по-ведінки».

Говорячи про загальні причини даної злочинності, потрібно звернути увагу на систему поглядів, які виражають ті чи інші де-формації суспільної екологічної свідомості. До них, передусім, від-носяться: явна переоцінка спроможностей людини правильно впливати на довкілля, пізнавати закономірності природи та проце-си взаємодії з нею; хибна думка про невичерпність природних ресурсів і можливість їх поновлення; безвідповідальне ставлення до стану природи та ігнорування вимог природоохоронного зако-нодавства.

Визначенню специфічних причин екологічних злочинів може сприяти їх якісний аналіз; Вивчення кримінальних справ цієї катего-рії показує, що дані злочини вчиняються як посадовими особами, так і окремими громадянами. Посадові екологічні злочини відрізня-ються, як правило, великою суспільною небезпечністю, спричиня-ють величезні матеріальні збитки та шкоду здоров'ю людей. Еколо-гічні злочини можуть скоюватися як умисно, так і з необережності. Для умисних правопорушників характерні егоїзм, ігнорування вимог природоохоронного законодавства, незадовільна професійна підго-товка, невиправдана жорстокість тощо. Мотиви поведінки нерідко мають у кінцевому підсумку корисливу спрямованість.

До об'єктивних криміногенних факторів відносяться також не доліки в плануванні та здійсненні різних промислів, відсутність легітимних способів задоволення потреб у продуктах природи, прогалини в законодавстві, що регламентує кримінальну та адмі-ністративну відповідальність за екологічні правопорушення. Суб'-єктивними чинниками злочинів проти довкілля є низький рівень екологічної культури та правової свідомості.

Найбільша злочинна активність проявляється у регіонах, де іс-нують умови для незаконного природокористування. Останнім часом частіше стали скоюватися такі види екологічних злочинів, як протиправна розробка надр, заготовка лісу, збір ягід тощо. Не-рідко ця діяльність носить масовий характер, обумовлена розши-ренням «чорного ринку», який може забезпечити збут будь-якої кількості природних цінностей, добутих браконьєрами.

Під впливом «тіньової економіки» і накопичення значних сум неконтрольованих грошових мас постійно розширюється коло осіб, які бажають займатися прибутковими видами екологічної діяльності, наприклад, незаконний вилов риби. 70% браконьєрів мають постійних клієнтів, які реалізують рибну продукцію за добре відпрацьованою схемою. Питома вага правопорушників, які за-ймаються незаконним промислом для забезпечення власних по-треб складає значну частину. Але тут треба зауважити, що мас-штаби негативної дії промислового виробництва на водойми значно перевищують шкоду, що наноситься рибним запасам бра-коньєрством.

Низка екологічних злочинів може скоюватись на ґрунті вандаліз-му і хуліганських мотивів. Скажімо, знищення лісових масивів через пожежі, які виникають внаслідок недбалого розведення ба-гаття чи умисних підпалів, Для цих злочинів характерна висока латентність, і шкода від них дуже велика. Аналіз ситуаційно-осо-бистісних чинників названої категорії злочинів показує, що тут взаємодіють багато різних факторів, як то: обстановка злочину, безкультур'я, егоїзм, правовий нігілізм, цинічне ставлення до при-родних цінностей та наслідків своєї злочинної поведінки, впевне-ність у її безкарності тощо.

Здійснення загальних заходів попередження екологічної зло-чинності прямо пов'язане з нормалізацією процесів у сфері взає-модії «суспільство - природа». Саме на макрорівні формується антикриміногенна протидія ущербній екологічній свідомості і по-ведінці. Велике значення у цій справі має законодавче вирішення такого питання, як існування різних форм власності на природні об'єкти,

Провідну роль у попередженні цієї злочинності відіграють захо-ди технічного характеру, пов'язані з удосконаленням технологій виробництва, і передусім гірничодобувної, металургійної, хімічної галузей господарства, які негативно впливають на навколишнє се-редовище; раціональним використанням земель, лісових і водних запасів, надр; зменшенням шкідливого впливу на різноманітні при-родні об'єкти шляхом їх забруднення. При цьому до уваги треба брати географічні, кліматичні й інші фактори, що можуть впливати на поведінку людини, характер її праці, самооцінку тощо.

Важливе значення має також формування високої еколого-правової культури і свідомості як на загальному, так й індивідуаль-ному рівнях. На вирішення цього завдання мають бути спрямовані зусилля державних та громадських організацій, Саме тут створю-ється реальна можливість подолання суб'єктивних факторів еко-логічних злочинів, як то: некомпетентність, відомчість, безконтро-льність, безвідповідальне ставлення до природи. В цьому плані неоціненну роль може відіграти правова пропаганда та широка

гласність правоохоронної діяльності усіх її суб'єктів, виховання у громадян нетерпимості до екологічних правопорушень. Попере-дження екологічної злочинності передбачає також застосування примусових заходів, які включають заходи адміністративної і кри-мінальної відповідальності за порушення норм природоохоронно-го законодавства. Якраз у цій сфері ще існує чимало нерозв'я-заних проблем, пов'язаних з реалізацією принципу невідворотнос-ті покарання за скоєний злочин.

Суб'єктами профілактики екологічних злочинів є правоохоронні органи, природоохоронні інспекції, громадські організації, відомчі органи контролю тощо. Методи профілактики включають безпосе-редній нагляд за станом природних об'єктів шляхом обходів, пат-рулювання, перевірок; охорону об'єктів від неправомірного проник-нення на них; встановлення пропускного режиму; вилучення зна-рядь учинення екологічних злочинів тощо. Особливе місце займає здійснення нагляду за дотриманням правових норм, що регламен-тують екологічні правовідносини. Це - прокурорський нагляд, діяль-ність дозвільної системи, адміністративний нагляд.

Важливе профілактичне значення має також подальше вдоско-налення природоохоронного законодавства. Насамперед, йдеться про те, щоб на основі широких кримінологічних досліджень та економічної політики держави провести науково обґрунтовану криміналізацію і декриміналізацію суспільно небезпечних посягань на навколишнє природне середовище.

Причини екологічної злочинності

-суперечність в системі взаємодії «суспільство - природа»;

-суперечність між можливостями держави у використанні природних ре-сурсів і суспільними потребами;

-суперечність між формами власності на природні об'єкти і способи їх освоєння;

-суперечність між загальнодержавними, груповими та індивідуальними інтересами в сфері природокористування;

-відсталі технології промислового і сільськогосподарського вироб-ництва;

-низький рівень екологічної та правової культури;

-неефективність кримінального законодавства у цій сфері.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5