Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Іншим видом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом є лесбіянство. Як зазначалося раніше, лесбіянство являє собою жіночий гомосексуалізм (сафізм, трибадія), який передбачає різноманітні дії жінки з жінкою, метою яких є задоволення статевої пристрасті (наприклад, мастурбація, орогенітальний контакт (кунілінгус), вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань, контакт за допомогою олісба або навіть природнім способом. Останнє уявляється на перший погляд зовсім неможливим, проте, деякі медичні авторитети запевняють, що природні статеві зносини між жінками не така вже й винятковість, оскільки зустрічаються жінки з особливо великими кліторами. В силу наявних причин автор не вважає необхідним торкатись суто анатомічних аспектів31. Деякі вчені (Даніельбек Б. В.) по суті прирівнюють це діяння до збочених дій, особливим видом яких вони являються32. Вважаємо, що це не суперечить дійсності.

Під насильницьким лесбіянством, відповідно, необхідно розуміти жіночий гомосексуалізм, котрий полягає в задоволенні статевої пристрасті проти волі та бажання потерпілої шляхом здійснення різноманітних сексуальних дій жінки з жінкою, поєднаних із насильством або погрозою його застосування до потерпілої або із використанням безпорадного стану потерпілої.

Усі інші способи задоволення статевої пристрасті неприроднім способом між одностатевими та різностатевими партнерами, включаючи per anum чоловіка з жінкою та акти per os як чоловіка з жінкою, так і чоловіка з чоловіком відносяться до інших насильницьких сексуальних дій, які спрямовані на задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. При цьому, притягнення за їх скоєння до кримінальної відповідальності необхідно, щоб вони були поєднані з насильством, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої (потерпілого), оскільки добровільна згода виключає склад злочину, а саме об'єктивну сторону та кримінальну відповідальність.

Так, в листопаді 1991 року в під'їзді будинку громадянин Тихонов із застосуванням фізичної сили та погроз роздягнув незнайому йому громадянинку Сітнову, та, прагнучи задовольнити статеву пристрасть, протягом 15-20 хвилин торкався статевим членом оголених частин тіла потерпілої. Після появи в під'їзді незнайомих чоловіків він втік з місця скоєння правопорушення.

Іншими словами під кваліфікацію інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом можуть підпадати й насильницькі дії, скоєні із збоченням, що вирішує одну з існуючих раніше проблем призначення покарання за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом із застосуванням насильства, оскільки законодавець передбачав настання кримінальної відповідальності тільки за скоєння збочених дій по відношенню неповнолітніх, в той час як насильницькі збочені дії по відношенню до повнолітніх осіб кваліфікувались як хуліганство або образа з призначенням відповідного їм більш м'якого покарання.

При розгляді даної категорії насильницьких дій сексуального характеру необхідно звернути увагу на віднесення їх до числа садистських та мазохізтських дій. Їх включення в склад інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом уявляється досить обґрунтованим.

Сексуальний садизм - статеве насильство, еротичний тиранізм, активна алголанія. Сам термін “Садизм” походить від ім'я маркіза де Сада (1774-1814), який проявляв крайню жорстокість з сексуальними мотивами по відношенню до жінок. Сексуальний садизм - це досягнення статевого збудження шляхом застосування страждань партнеру, віддаючи перевагу по відношенню із звичайним гетеросесуальним контактом аногенітальному. Інколи дії садистського характеру можуть бути суто символічними, які не завдають істотної шкоди потерпілому (потерпілій); деякі з них скоріше принижують жертву, ніж травмують в прямому сенсі слова. Поте, інколи, завдаються досить жорстокі та тяжкі тілесні ушкодження. Екстремальними являються “вбивці пристрасті” (lust murders), при котрих вбивця наносить тяжкі та особливо тяжкі ушкодження статевих органів жертви. В цих рідких випадках еякуляція може відбуватись під час таких садистських діянь або пізніше, вже при сексуальному контакті з мертвим тілом (некрофілія). Розрізняють декілька форм садизму. По-перше, це уявлений садизм, коли садистські діяння лише присутні в фантазіях людини та не реалізуються в реальне життя. По-друге, це пасивний садизм, який полягає в усвідомленому ухиленні від тієї ласки, дій, котрих бажає партнер, з метою досягти у нього відчуття психічного дискомфорту, розчарування. По-третє, агресивний (активний) садизм, який полягає в активних діях, які викликають страждання та приниження партнера, нанесення йому тілесних ушкоджень. Оскільки під сексуальним садизмом розуміється завдання болю особі, з котрою суб'єкт вступає в сексуальні відносини, з цього випливає, що садист відчуває задоволення при баченні мордувань своєї жертви та в випадку, якщо така насолода носить сексуальний характер або якщо у суб'єкта статеве збудження (ерекція) наступає тільки після садистських маніпуляцій, то при насильницькому (тобто проти волі та бажання потерпілої особи) скоєнні садистських дій (наприклад застосування батога, проколювання статевих органів жертви тощо), навіть без вчинення у майбутньому сексуальних актів (per os, per anum) в будь-яких його проявах, такі дії повинні підпадати під кваліфікацію насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з визначенням покарання по відношенню до статті 153 ККУ, а у випадку завдання умисного тяжкого тілесного пошкодження - також й за статтею 121 ККУ, як за сукупністю злочинів, а заподіяння при цьому тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (потерпілої), охоплюється статтею 153 частиною 3 та додаткової кваліфікації за частиною 2 статті 121 не потребує.

Аналогічні аргументи можна привести й по відношенню випадків мазохізму.

Мазохізм (пасивна алголанія, альгоманія, альгофілія, пасивізм) - статеве задоволення при психічних стражданнях та приниженні, які завдає партнер. З.Фрейд називав мазохізм садизмом, направленим на самого себе. Тобто, особа зазнає задоволення статевої пристрасті при відчутті болю, страждань. Ця назва з'явилась завдяки Леопольда Захер-Мазоха (von Sacher-Masoch, 1836-1905), який був австрійським письменником та описав сексуальне задоволення від больових відчуттів. Сексуальний мазохізм - задоволення статевої пристрасті, яке особа досягає, відчуваючи фізичні або психічні страждання, які завдаються йому сексуальним партнером. Це може виражатись в битті, шмаганні батогом, скоєнні інших принижуючих гідність людини дій (плювання, підпалювання, проколювання статевих органів тощо). Таким чином, у випадку, якщо особа, яка скоїла вказані дії, які носять сексуальний насильницький характер по відношенню до іншої особи (у даному випадку суб'єкта злочину), діє із примушенням, тобто не бажає їх здійснення, але під насильницьким впливом винного примушена їх скоювати, то дії останнього також повинні кваліфікуватись відповідно до статті 153 ККУ, а саме - насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у вигляді сексуального мазохізму.

Садомазохізм, який полягає у тому, що один партнер виступає в ролі садиста, а інший - у ролі мазохіста, тобто один партнер насолоджується тим, що він знущається з іншого партнера, а останній, в свою чергу від того, що над ним знущаються. Сексуальний садомазохізм полягає у статевому задоволенні при сексуальних відносинах, в котрих одним партнером виступає садист, інший - мазохіст.

Вважаємо за необхідне розкрити більш детальніше деякі особливості садизму та мазохізму, а також інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, а саме їх види та підвиди.

Флагеляція - різновид садизму та мазохізму: статеве збудження виникає внаслідок шмагання батогом самого себе або партнера. У даному випадку у ролі предмета, за допомогою якого завдаються страждання, виступають палиці, різки, батоги, ремені, мотузки тощо. Уся сутність флагеляції полягає в тому, що флагелянт отримує сексуальне задоволення. Пасивний флагелянт сам прагне, він бажає, щоб над ним знущались, оскільки біль від шмагання рефлекторно може визвати у чоловіків ерекцію, що дає можливість здійснити сексуальний контакт, на який він зазвичай нездатен без подібного роду “прелюдій”. Активна флагеляція замінює сексуальний контакт тим, хто прои звичайному статевому акті не отримує сексуального задоволення. Саме тому, він вдається до задоволення статевої пристрасті з використанням флагеляції.

Апотемнофілія - ця девіація полягає в бажанні до ампутації частини свого тіла або тіла партнера при скоєнні сексуального контакту. У деяких сексуальних злочинців (садистів), котрі відрубають або відрізають частину тіла своєї жертви, механізм подібної поведінки обумовлен саме апотемнофілією. Ця сексуальна девіація відноситься до кількості самих рідких форм задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Саліроманія - задоволення статевої пристрасті неприроднім способом шляхом забруднення іншого партнера багнюкою, калом, мочею, кров'ю тощо та виступає різновидом садизму.

Сексуальний вампірізм - сексуальне задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, яке наступає при відчутті смаку крові партнера. Частіше всього кров партнера отримується в процесі сексуального контакту шляхом укусів . Ряд дослідників відносять цю патологію до некросадизму.

Фротерізм - цей вид сексуальної девіації полягає в досягненні сексуального задоволення статевої пристрасті неприроднім способом чоловіком при терті статевим органом з різноманітними оголеними частинами тіла жінки. У даному випадку чоловік досягає ерекції, оргазму шляхом дотику своїм статевим членом до жінки, її тіла, органів без скоєння сексуального контакту. У цьому випадку виступають сурогатні форми сексуальних дій, які імітують природній статевий акт та являють собою задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Педофілія (інфантосексуалізм, падерозія) - статева тяга до дітей (малолітніх), яка полягає у задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом саме з використанням неповнолітнього у ролі сексуального партнера, як об'єктом сексуальної направленості. Злочинець отримує статеве задоволення лише з дитиною33 .

З вищевказаного випливає, що перелік інших форм насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом є невичерпним, оскільки можливі найрізноманітніші способи задоволення сексуальної пристрасті неприроднім способом із застосуванням насильства (фізичного, психічного) або з використанням безпорадного стану потерпілої (потерпілого).

В диспозиції статті 153 ККУ мова йде про потерпілу особу, тому необхідно визнати, що жертвою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом може бути як чоловік, так і жінка. Необхідно звернути увагу, що ні їх вік, ні соціальний статус, ні провокуюча поведінка, яка має місце перед скоєнням злочину, ні відношення до злочинця для визнання його дій відповідно до статті 153 ККУ значення не мають.

Так, не виключається кримінальна відповідальність за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з проституткою або особою чоловічої статі, яка торгує своїм тілом, дружиною або чоловіком. В кримінальній науці були випадки, коли питання про можливість скоєння злочину чоловіка щодо жінки (мається на увазі подружжя) вирішувався негативно, а при наявності раніше статті, аналогічній статті 153 ККУ, відповідно також вирішувалося б дане питання і по відношенню дружини, яка скоїла насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. У зв'язку з цим, Фойницький І. Я.34: «Предметом зґвалтування, а також насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом не може бути особиста дружина винного і навіть жінка, з котрою чоловік перебуває в продовжуваних сексуальних відносинах; якщо статевий акт або інший сексуальний контакт з такою жінкою досягнуто шляхом насильства, то можлива кримінальна відповідальність лише за останнє”(за фактично причинену самим злочинцем шкоду здоров'ю потерпілої).

В теперішній науці кримінального права рішення вказаного питання не викликає сумнівів та однозначно визначається з урахуванням того, що інтимні стосунки повинні основуватись на згоді обох партнерів, в тому числі й тих, хто зареєстрував свій шлюб в органах РАЦС. З цього випливає, що дружина може бути об'єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з боку чоловіка (свого), а чоловік - з боку дружини. Необхідно мати на увазі те, що характер особистих взаємовідносин між колишніми партнерами, які стали в конкретних умовах потерпілим (потерпілою) та обвинуваченим (обвинуваченою), як і між особами, які раніше не перебували в інтимних відносинах, повинен ретельно вивчатись слідчими органами та судом при розслідуванні та розгляді справ про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з тим, щоб встановити, чи було скоєно злочин або мало місце добровільні сексуальні контакти.

Виконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом можуть визнаватись як особи чоловічої так і жіночої статі, які досягли 14-річного віку. Що ж стосується потерпілих від злочину, то об'єктом статевої пристрасті злочинця можуть бути особи будь-якого віку, але необхідно зазначити, що серед них має більшість неповнолітніх (60-65% від загальної кількості потерпілих).

Об'єкт злочину

В науці кримінального права існують різноманітні точки зору з приводу того, що ж розуміти під об'єктом статевих злочинів, в тому числі і насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Так, Красіков Ю. А., Беляєв Н. А., Орехов В. В., аналізуючи раніше діючий склад насильницького мужолозтва, вважали, що об'єктом даного злочину є нормальний устрій статевих зносин, а також особа, як додатковий об'єкт, розуміючи під нормальним устроєм статевих зносин статеві контакти, по-перше, які вчинюються за добровільною змовою, по-друге, між різностатевими партнерами, які досягли статевої зрілості, по-третє, не допускали збочених дій по відношенню до неповнолітніх1.

На наш погляд навряд чи можна погодитись з розглядом нормального устрою статевих відносин як одним з складаючих положень об'єкту насильницького мужолозтва (а по аналогії й насильницького лесбіянства та інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом), оскільки, як вже зазначалось, кримінальна відповідальність за дані діяння встановлюється не з приводу їх збоченістю, неприродністю або аморальністю, а значить і порушенням нормального (в прямому сенсі цього слова) устрою статевих зносин, а за форму їх скоєння, яка пов'язана з насильницьким способом задоволення статевої пристрасті, порушенням статевої свободи, статевої недоторканості іншої людини. Як зазначав Шаргородський М. Д., “Біологічна сторона статевих зносин (виникнення або навпаки зникнення статевої пристрасті до конкретної особи, способи статевих зносин) складає найбільш інтимну та таку, що не піддається зовнішньому контролю галузь, котру безглуздо піддавати правовому регулюванню. Тому... кримінально-правова охорона може розповсюджуватись лише на соціальну сторону статевих відносин... Таким чином, в якості єдиного можливого об'єкта кримінально-правової охорони (об'єкта статевих злочинів) можуть виступати соціальні причини виникнення статевих відносин... в суспільстві”2. Підкреслимо, що якраз ці соціальні причини і необхідно розглядувати в якості спеціального родового об'єкта статевих злочинів, єдиного для всіх їх різновидів, в тому числі й насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в будь-яких його проявах.

Безпосередній об'єкт при скоєнні статевих злочинів різний в злочинах, скоєних по відношенню до неповнолітніх, малолітніх та повнолітніх.

Об'єктом статевих злочинів, скоєних по відношенню до повнолітніх осіб, ряд авторів (Жижилєнко А. А.,Мендельсон Г. А.) називають їх статеву недоторканість, обумовлюючи статеву недоторканість як свободу розпоряджатись своєю статевою сферою на власний розсуд, тобто можливість вступати в статеві зносини лише за згодою партнера. Подібне розуміння статевої недоторканості майже зовсім стикається з поняттям статевої свободи як об'єкта скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з повнолітніми особами, яке розглядається також іншими вченими (Андрєєва Л. А., Франкель Е. П., Александров Ю. В., Бородін С. В., Шишов О. Ф. Та інші), тобто спірним являється лише питання про терміни.

Між представниками другої, найбільш кількісної групи, маються розбіжності відносно тлумачення терміна “статева свобода”. Так, Сущенко Ю.К. визначає статеву свободу як можливість людини допускати чи не допускати задоволення статевого відчуття по відношенню до своєї особистості3.Цієї ж позиції дотримується Гаухман Л.Д. Бліндер Б.А. зазначає, що статева свобода - поняття, котре характеризується негативним змістом. Це свобода від насильства, проте не є свободою у виборі засобів задоволення статевої пристрасті4.

Не погоджуючись з жодним вищевказаних понять статевої свободи, Андрєєва Л.А. вважає, що не можна зводити статеву свободу тільки до припущення або неприпущенні по відношенню себе задоволення чужого статевого відчуття5. У протилежному випадку така особа буде виступати лише об'єктом статевих відносин, а не їх суб'єктом. Статева свобода - не тільки свобода від примушування, але й свобода на самовизначення в статевих відносинах.

З точки зору Піонтковського А.А., Дяченко А.П., Осипова П.П., об'єктом статевих злочинів, в тому числі й насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, проти повнолітніх жінок та чоловіків являється також статева свобода, та статева недоторканість. Під статевою недоторканістю розуміється моральна та правова заборона вчиняти сексуальні дії з особою, котра не має статеву свободу у зв'язку з нездатністю розуміти значення та наслідки дій, котрі скоюються по відношенню до неї, або керувати своїми діями в статевих зносинах. На думку цих авторів, згода цих осіб на вказані дії юридичного значення не мають, оскільки вони не мають права розпоряджатись собою в статевій сфері, а тому статева недоторканість виступає об'єктом при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних з використанням безпорадного стану потерпілої (потерпілого)6.

І в теорії, і на практиці визнано положення, згідно з яким безпорадність потерпілих може бути психічною та фізичною. При психічній безпорадності потерпілий (потерпіла) не розуміє характеру дій, які з нею (ним) скоюються. Подібний стан може пояснюватись психічною хворобою, малолітнім віком ( у випадку, якщо дитина не розуміла характеру скоюваних з нею дій), безпритомнім станом. Такі особи не являються носіями статевої свободи та не можуть вирішувати самостійно питання стосовно задоволення або незадоволення чужої статевої пристрасті. При фізичній безпорадності особа усвідомлює характер, скоюваних з нею дій, передбачає усі можливі наслідки, проте не може чинити опір. Фізична безпорадність може обумовлюватись хворобливим станом (окрім психічної хвороби), фізичними вадами, віковим критерієм (похила або малолітня (у випадку, якщо дитина усвідомлювала, скоюване з нею саме як сексуальні дії)) тощо. Однак дану категорії не можна позбавляти права статевої свободи, крім малолітніх, оскільки навіть розуміючи характер дійсності, неповнолітні (малолітні) ще не здатні до самовизначення в статевій сфері. Якщо людина психічно здорова, то чому вона сама не в праві вирішувати питання про вступ у сексуальні відносини з іншою особою або щодо задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.? Так, вона не здатна захистити своє рішення про вступ або ж не вступ в статевий акт взагалі або іншим способом, якому віддає перевагу, проте право на прийняття такого рішення у нього є. І саме це право вирішувати питання в сфері сексуальних відносин являється статевою свободою.

Тому посягання на статеву недоторканість при скоєнні насильницького мужолозтва, лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, може мати місце лише у випадку психічної безпорадності потерпілої (потерпілого). Проте, оскільки статева свобода та статева недоторканість - поняття соціальні, безпосереднім об'єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, необхідно вважати соціальні відносини, які гарантують статеву свободу цих осіб, а при скоєнні таких дій з використанням психічної безпорадності потерпілого (потерпілої) - статеву недоторканість останніх.

Неоднозначно вирішується в кримінальному праві питання про об'єкт насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до неповнолітніх та малолітніх. Так, Натансон В. вважав, що об'єктом аналізованих злочинів необхідно визнати осіб, які не досягли віку статевої зрілості7. Правда тут скоріше йде мова безпосередньо про потерпілих від злочинів осіб, які не досягли статевої зрілості, а не про об'єкт самого злочину.

На думку деяких авторів (Бліндер Б.А., Халіков А., Шишов О.Ф. та інші), людина на певній стадії свого фізичного розвитку вважається такою, яка не має статевий інстинкт або можливістю його задоволення. З цього випливає, що можна охороняти, так мовити, і потенційну статеву недоторканість під видом недоторканості статевої сфери взагалі. Іншими словами, об'єктом злочинів у даному випадку буде виступати статева недоторканість неповнолітніх осіб та осіб, які не досягли 14-річного віку8.

Неповнолітні та малолітні особи не мають статевої свободи. По своїм психофізичним якостям вони ще не підготовлені до вступу в статеве життя без істотної шкоди для свого здоров'я. Тому більшість авторів (Александров Ю.В., Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В. та інші) об'єктом статевих злочинів проти неповнолітніх вважають їх нормальний статевий розвиток. Він включає: нормальний фізичний розвиток статевої системи; формування моральних поглядів в сфері статевих та інших сексуальних відносин; умови, створені суспільством, в котрих проходить цей розвиток та формування. Дійсно, однією з важливих вимог, які пред'являються соціумом до виникнення сексуальних відносин є підготовленість людини до виконання статевих функцій та, у зв'язку з цим, покладених на ньому соціальних обов'язків. Тому, посягання на нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх завжди повинні розглядатись, як злочинні. Але і це ще не все. Єлемісов Г.Б. підсумовуючи всі положення, вважає, що в цих злочинах об'єктом виступають і статева недоторканість і нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх9.

Із врахуванням деяких зауважень, остання думка вважається найбільш вірною, так як правильний сексуальний розвиток малолітніх неможливий без статевої недоторканості, котра слугує його гарантією.

Статева недоторканість та нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх при скоєнні проти них насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виступають в якості предмета злочину, рівно як і статева свобода та в деяких, вказаних вище випадках, статева недоторканість при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом проти дорослих осіб обох статей. Вважається невірним розглядом деякими авторами (Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В., Єлемісов Г.Б., Піонтковський А.А.) безпосереднього об'єкта не як суспільного відношення, а як “предмета впливу злочинця, котрий ми можемо безпосередньо сприймати (державне, суспільне або приватне майно громадян, здоров'я, тілесна недоторканість, свобода та честь громадян... і т.д.)”10. В науці кримінального права закріплені такі поняття, як загальний, родовий та безпосередній об'єкти та предмет злочину, тому заміняти одне поняття іншим, навіть і дуже близьким за змістом, на наш погляд, не має жодної необхідності. Так, визначаючи предмет злочину, Трайнін А.Н. вказував, що ним “являються ті речі, у зв'язку з котрими вчиняється злочин”11.

У випадках насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом злочинні сексуальні дії направлені саме на статеву недоторканість, статеву свободу та нормальний статевий розвиток. З цього випливає, що безпосереднім об'єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до неповнолітніх та малолітніх будуть являтись суспільні відносини, котрі забезпечують їх статеву недоторканість та нормальний статевий, фізичний та психічний розвиток.

Деякі автори (Бєляєв Н.А., Орєхов В.В., Нікулін С.Н.) вважають, що зґвалтування (а у зв'язку з подібністю складів і насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом) являється двооб'єктним злочином, тобто одночасно посягає на два різних об'єкта, котрі охороняються кримінальним законом. На думку Гаухмана Л.Д., двооб'єктні злочини характеризуються наступними особливостями:

“ - спрямованістю посягання на два різних об'єкта, одним з яких являються суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров'я або тілесна недоторканість;

- здійсненням конкретного посягання шляхом застосування фізичного насильства або погрози;

- умисним характером злочину”12.

Із змісту статті 153 ККУ випливає, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, посягаючи на суспільні відносини, які забезпечують статеву свободу, статеву недоторканість та нормальний статевий розвиток підростаючого покоління, направлено й на завдання шкоди здоров'ю та тілесній недоторканості особи.

Що стосується другої особливості двооб'єктного злочину, то в казаній нормі говориться про застосування насильства або погрози його застосування до потерпілого (потерпілої) як про необхідну ознаку складу злочину. У той же час вона містить положення про те, що передбачені в ній злочинні сексуальні діяння можуть виражатись й в інших діях (з використанням безпорадного стану потерпілої особи). Якщо ж виходити з обов'язкової сукупності перелічених Гаухманом Л.Д. особливостей двооб'єктного злочину, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчинене з використанням безпорадного стану потерпілого (потерпілої), не буде являтись таким (за виключенням випадків, коли безпорадній стан потерпілої особи виник внаслідок застосування до нього (неї) фізичного насильства). Тому позиція Гаухмана Л.Д. уявляється невірною. Очевидно, що при скоєнні вказаних дій, навіть без застосування насильства чи погрози його застосування до потерпілої особи тілесну недоторканість потерпілого, рівно як і збереження його здоров'я не можна визнати гарантованою.

Розглянемо тепер третю особливість двооб'єктного злочину. Як простий склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбачений статтею 153 ККУ, так і більша частина його кваліфікуючих складів, передбачених частиною 2-ю, характеризується прямим умислом. Що ж стосується особливо кваліфікуючих ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, передбачених частиною 3-ю статті 153 ККУ, то не дивлячись на те, що в ній говориться про діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, умисний характер діяння в цілому зберігається.

Ґрунтуючись на вказаних положеннях, а також виключаючи з обов'язкових особливостей двооб'єктного злочину вчинення його шляхом застосування фізичного насильства або погрози, можна зробити висновок про те, що насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєне із застосуванням насильства або погрози його застосування до потерпілого (потерпілої) або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відносяться до групи двооб'єктних злочинів.

Оскільки при визначенні головного об'єкта двооб'єктних злочинів встановлюється які саме суспільні відносини перш за все охороняються кримінально-правовою нормою, то головним (безпосереднім) об'єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом будуть суспільні відносини, які забезпечують статеву свободу, статеву недоторканість особи та нормальний статевий розвиток у цих злочинах проти неповнолітніх та малолітніх. Але, крім цього ще існує додатковий факультативний об'єкт розглядуваного злочину, яким по суті являються суспільні відносини, які забезпечують здоров'я, життя, тілесну недоторканість, честь та гідність особи. В силу цього статеві злочини, до яких відноситься насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, розміщені в розділі 4-му ККУ “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”.

Особливості особи потерпілого (потерпілої)

Згідно статті 49 КПКУ “потерпілою визнається фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий та суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.” Таким чином, в кримінально-процесуальному сенсі потерпілою від злочину може бути лише така особа, по відношенню якої було винесено відповідну постанову. Проте, при вивченні особи потерпілого (потерпілої) більш доцільно розглядати його в кримінально-правовому сенсі, тобто з врахуванням ознак, передбачених в нормах Особливої частини ККУ та таких, що мають значення для кваліфікації злочину. У зв'язку з цим в юридичній літературі дискутується питання про можливість рівнозначного використання таких термінів, як “жертва злочину”, “потерпілий (потерпіла) від злочину”, “особа, яка постраждала від злочину”. Так, на думку Палубінского В.Н., “жертва злочину” - поняття суто віктимологічне, котре і необхідно використовувати при вивченні особи, яка постраждала від злочину, а “потерпілий (потерпіла)” - поняття кримінально-процесуальне (або цивільно-процесуальне, в залежності від наслідків шкоди), котре не може співпадати з поняттям “жертва злочину”, і тому рівнозначне їх використання при вивченні особи, яка постраждала від злочину навряд чи може бути визнано правильним1. В той же час, як зазначено Центровим Е.Е., не дивлячись на те, що термін “жертва злочину”, рівно як і “особа, яка постраждала від злочину”, дійсно не завжди відповідає терміну “потерпіла особа” (у зв'язку з тим, що потерпілою з позицій кримінального процесу визнається особа лише після винесення по відношенню до неї відповідної компетентної постанови, на що, як відомо, затрачається певний час, коли фактично саме завдання злочином шкоди особі навіть без винесеної по відношенню до неї компетентної постанови вже являється підставої використання по відношенню до такої особи термінів “жертва злочину” або “постраждала особа від злочину”, але не термін “потерпіла особа”), їх рівнозначне використання досить зручне при описі віктимологічних явищ, а кримінально-правовий підхід, про необхідність якого йшла мова раніше, до визначення поняття потерпілої особи як раз і створює можливість такого використання2.

Таким чином, стосовно до розглядуваному складу злочину під жертвою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, постраждалою або потерпілою особою від цих дій розуміється кожна фізична особа, котрій даним злочином завдана фізична, майнова або моральна шкода, незалежно від того, чи винесена відповідна постанова про визнання такої особи потерпілою.

Необхідно також вказати, що в кримінології поняття “особа потерпілого (потерпілої)” розглядається з тих же позицій, що й особа злочинця, тобто, виходячи з загального визначення поняття особи в цілому, яке пропонується психологічною наукою, у зв'язку з чим під потерпілою особою розуміється сукупність найбільш характерних якостей та особливостей, притаманних людині як соціальній істоті в системі суспільних відносин. Відповідно, різниця між поняттями “особа злочинця” та “потерпіла особа” полягає в тому, що в першому випадку мова йде про характерологічних особливостей людини, визнаного винним в скоєнні злочину, а в іншому - визнаного в встановленому порядку потерпілою від злочину.

Якими ж особливостями та ознаками характеризується потерпіла особа при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенні до неї?

Як вже вказувалось вище, потерпіла особа від скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до неї, може бути і чоловічої і жіночої статі, але при цьому потерпілою від насильницького мужолозтва виступає тільки особа чоловічої статі, а потерпілою від насильницького лесбіянства - тільки жіночої; для кваліфікації інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом такої спеціальної ознаки потерпілої особи, як стать, не потребує і потерпілою від вказаних дій може бути визнана як особа чоловічої, так і жіночої статі. Що стосується кількісного розподілу потерпілих від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відповідно до статі, то особи жіночої статі являються більш частими жертвами у порівнянні з особами чоловічої статі (приблизно 94 та 6% від загальної кількості скоєних злочинів, передбачених статтею 153 ККУ).

Для кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом має значення вік потерпілої особи, оскільки діяння, передбачене статтею 153 ККУ, скоєні по відношенню до неповнолітніх складають кваліфікований склад даного злочину, а таке ж діяння, вчинене по відношенню малолітніх - особливо кваліфікуючий склад. Найбільш часто жертвами насильника становляться неповнолітні (60%). Достатньо високий серед потерпілих відсоток старих за віком (7%) та осіб, пов'язаних родинними зв'язками (7,2%). Серед потерпілих більшість складають ті особи, котрі тривалий час знали майбутніх насильників (в 17% випадків тривалість такого знайомства складала від шести місяців до одного року; в 25% - від одного до трьох років; в 8% - більше трьох). Кількість тих, хто познайомився з злочинцем в день скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом або на протязі одного місяця, який передував вчиненню злочину, складає 17%, причому більша кількість таких потерпілих приходиться на 16-17-літніх.

Оскільки однією з необхідних ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виступає використання суб'єктом злочину безпорадного стану потерпілої особи, то потерпілі від цього злочину поділяються на осіб, котрі в повному обсязі здатні керувати своєю поведінкою в кримінальній ситуації, та осіб, котрі являються фізично або психічно безпорадними, тобто не здатні розуміти характер та значення вчинюваних з ними дій та (або) чинити опір в силу свого фізичного або психічного стану (при розгляді питання про потерпілу особу нас цікавить питання про психічну, а не фізичну безпорадність особи). Таким чином, при розслідуванні або розгляді справ в судах про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом часто виникає питання про можливість потерпілої особи розуміти характер та значення вчинюваних з нею дій та чинити опір насильнику. Можливість потерпілого (потерпілої) розуміти характер вчинюваних з ним (нею) дій залежить від його (її) можливості до усвідомленого сприйняття зовнішньої сторони вчинюваних кримінальних сексуальних дій (час, місце, зовнішність злочинця тощо) та фактичної (внутрішньої) сторони цих же дій (усвідомленість в сексуальній сфері, тобто розуміння сутності сексуальних відносин між особами обох статей, форм їх проявлення, функціональних особливостей чоловіка та жінки, наслідків статевих зносин та інших сексуальних контактів тощо).

У зв'язку з цим на практиці виділяють три категорії потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом:

1) Особи, які повністю розуміють характер вчинюваних з ними сексуальних дій, тобто психічно здорові та проінформовані в питаннях статевого виховання, зрілості тощо, кількість яких складає 81% від загальної кількості жертв сексуального насильства;

2) Особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій у зв'язку з недостатньо розвиненими інтелектуальними можливостями, не пов'язані з наявністю у таких осіб психічних патологій (малолітні, інколи неповнолітні, в силу свого віку непроінформовані в питаннях сексуальних відносин) - приблизно 15%;

3) Особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій (їх зовнішню та внутрішню сторони) у зв'язку з психічним захворюванням або іншим хворобливим станом психіки, - приблизно 4%.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7