Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

- Гальмівний тип, котрому притаманні сугестивність, підпорядкованість, нерішучість, несамостійність, полохливість, довірливість, схильність до фантазування, емоційна неврівноваженість, непередбачливість, нездатність прогнозування наслідки своїх дій, розгубленість в стресових ситуаціях. Поряд з цим, таким особам притаманні позитивна соціальна направленість, добра чи задовільна успішність, вони позитивно характеризуються в побуті, на роботі, в школі тощо. Найбільш явно даний тип характеру виявлений у осіб з психопатіями гальмівного кола;

- Легко збуджуваний тип, який характеризується педагогічною занедбаністю, несформованістю морально-етичних норм, підвищеним інтересом до інтимних стосунків (у тому числі і внаслідок психічних аномалій, які викликали розлад сексуальної пристрасті), збуджуваністю, схильністю до неадекватних вчинків, потребою бути в центрі уваги, нездатністю стримувати особисті емоції та контролювати поведінку, необґрунтованими судженнями, зниженням критичних особливостей, підвищеним збентеженням. Представники даного типу, як правило, зростали в невідповідній соціальній сфері (алкоголізм батьків, виховання в інтернаті тощо). Ця група відмічалась низькою успішністю в навчальних закладах, негативно характеризувалась по місцю праці, проживання, зловживали алкогольними напоями, більшість з них рано вступили в сексуальне життя тощо. Такі особи складають від 28 до 36% всіх потерпілих3.

В залежності від особистих особливостей потерпілих осіб, їх поведінку прийнято розділяти на декілька груп:

1) Провокаційна, легковажна поведінка, котра притаманна особам у віці 14-20 років, які не мають достатнього життєвого досвіду, сформованих ціннісних орієнтацій, не здатних прогнозувати можливі наслідки своєї поведінки та об'єктивно аналізувати ситуацію, котра склалась. Таким особам, як правило, притаманна легкість знайомства та зближення з особами, часто набагато старшими їх, прагнення показатись старшими від своїх років, розвинене почуття конкуренції, потрібність в “гострих відчуттях”, використання алкогольних напоїв з метою самоутвердження, ведення інтимних розмов тощо;

2) Ризикована, агресивна поведінка, притаманна особам старше 20-річного віку з спотвореною ціннісно-особистісною орієнтацією. Таким особам притаманна статева розпущеність, зловживання алкогольними напоями, грубість, цинізм та інші негативні якості;

3) Позитивна поведінка, притаманна особам із сформованими позитивними соціальними установками. Прикладом того, коли позитивна поведінка особи являється поштовхом до скоєння по відношенню до неї статевого злочину, може слугувати захист третьої особи від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом або випадки помсти однією жінкою іншій за стриману поведінку останньої у відносинах з представниками протилежної статі, а також випадки раптового нападу статевого злочинця на жертву.

Як вже було зазначено, нездатність особи чинити опір насильнику, як і нездатність розуміти характер та значення вчинюваних з нею сексуальних дій (насильницьких), може бути обумовлена наявністю у неї хронічних психічних захворювань, тобто розладу психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ психіки; в окремих випадках спостерігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання. До них належать: шизофренія (20,1% від загальної кількості потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, які страждають на дане захворювання), епілепсія (6%), наслідки органічного ураження головного мозку (8,1%), ураження головного мозку судинного генезу (1,3%), прогресуючий параліч тощо. Також внаслідок тимчасових хворобливих розладів психічної діяльності, тобто психічні захворювання, що розпочинаються раптово, характеризуються швидким розвитком, тривають відносно недовго і як правило закінчуються повним одужанням особи (перш за все різноманітні клінічні форми реактивних станів, в тому числі шокові реактивні психози, котрі розвинулись у потерпілої особи в період скоєння статевого злочину, стану, який супроводжується частковою або повною втратою свідомості або ж ті, які характеризуються різноманітними клінічними формами його затьмарення, в тому числі і в рамках тяжких форм звичайного алкогольного сп'яніння - 6,1%, так звані виняткові стани - патологічне сп'яніння, патологічний ефект тощо). Внаслідок недоумства, як вродженого так і набутого, що означає стійкий, і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось психічного захворювання). Розрізняють три ступені олігофренії: легкий (дебільність), середній (імбецильність) та глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія) (випадки олігофренії - 48,3%). А також внаслідок інших хворобливих станах психіки, тобто таких станах, які у вузькому розумінні не є психічними захворюваннями, але інколи їх перебіг є досить тяжким, супроводжуються різними порушеннями психічної діяльності - різноманітні види психопатій та психічного (психофізичного) інфантилізму, який виявляється в рамках органічного ураження головного мозку різноманітного генезу, психостенії, стан абстиненції . Подібне може спостерігатись і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності4. Проте, необхідно звернути увагу на те, що наявність психічної патології не завжди визначає безпорадній стан такої особи в момент скоєння по відношенню до неї злочину.

В залежності від різновиду психічної патології потерпілої особи їх поведінку також розподіляють на декілька груп:

1) Пасивно-підпорядкований тип, який характеризується безсумнівним виконанням потерпілою особою всіх вимог злочинця, відсутністю з боку потерпілої особи будь-якого опору;

2) Провокуючий тип, який характеризується вираженими розладами сексуальних пристрастей (в тому числі сексуальною розпустою), настирливими ідеями сексуального характеру тощо5.

У випадках, коли безпорадній стан потерпілої особи виник внаслідок її психічного розладу, органами дізнання або суду повинна призначатись судово-психіатрична експертиза, яка вивчає і медичний (наявність у потерпілої особи хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства, іншого хворобливого стану психіки, внаслідок яких порушена можливість розуміти характер та значення вчинюваних дій по відношенню до неї та чинити опір), та юридичний критерії (нездатність потерпілої особи усвідомлювати характер і суспільну небезпеку вчинюваного або нездатність чинити опір насильнику) безпорадного стану. В тих випадках, коли безпорадний стан потерпілої особи був обумовлений психологічними факторами, які не відносяться до психічної патології, повинна проводитись судово-психологічна експертиза, в ході якої розглядається виключно юридичний критерій безпорадного стану потерпілої особи. Так, на дозвіл судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені питання: “Який рівень інтелектуального розвитку потерпілої особи і чи відповідає він її віку?”, “Чи могли індивідуально-психологічні особливості потерпілої особи вплинути на суттєвий вплив на його поведінку під час скоєння злочину?”, “Чи здатна потерпіла особа із врахуванням її рівня психічного розвитку, індивідуально-психологічних особливостей та психічного стану розуміти характер та значення вчинюваних по відношенню до неї дій або чинити опір?”, “Чи схильна потерпіла особа до фантазування?”, “Чи схильна потерпіла особа до підвищеної сугестивності?”6.

Рівень освіти потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом різноманітний та коливається від початкової освіти (12%) до вищої (12%). Разом з тим, як вказує Чечель Г.І., в останній час зростає кількість цих злочинів, направлених проти осіб, які мають незакінчену середню (29,3%), загальноосвітню (19,7%) та середню спеціальну освіту (20%)7.

Значна кількість потерпілих осіб від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом характеризується тими ж негативними якостями, що і самі злочинці: вживання алкогольних напоїв - 28% потерпілих, небажання навчатись та працювати (64%), негативна характеристика у побуті (28%), наявність стійкої асоціальної установки, судимості, в більшості за скоєння корисливих злочинів (8%), нерозбірливість в зносинах, агресивність, статева розпущеність (64% потерпілих осіб до скоєння по відношенню до них насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом вже мали сексуальні контакти, і це при тому, що більшу частину потерпілих складають неповнолітні), наявність психічних аномалій (4%). При цьому необхідно вказати на те, що значна кількість потерпілих осіб виховувались у неповних сім'ях.

Вказані вище дані стосуються, здебільшого, потерпілої особи від статевих злочинів в цілому, що пов'язано передусім з обмеженим об'ємом матеріалу з розглядуваного в даній роботі складу злочину. Час існування даної норми досить невеликий, і вченим-правознавцям ще передбачається її більш детальний аналіз, у тому числі вивчення потерпілої особи від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, тобто від насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства та інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, що необхідно, в першу чергу, для більш повного вивчення насильника, оскільки винахідливість дій останнього свідчить про певний взаємозв'язок між його характерологічними особливостями та особливостями потерпілої особи. Крім цього, вивчення поведінки потерпілої особи, її взаємовідносин з іншими та самим злочинцем, а також інших особливостей особи сексуальної жертви сприяє більш детальній реконструкції слідчим та судом картини дійсності, виясненню цілей та мотивів злочинця і тим самим розробці та провадженню більш ефективних мір передбачення скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Нарешті, ті криміналістичні знання, які маються, про особу, потерпілу від насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, сприяє виявленню неправдивих потерпілих осіб від таких діянь, часті випадки котрих підтверджуються судово-слідчою практикою.

У випадку, якщо насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом було скоєне по відношенню до неповнолітньої або малолітньої особи, то, враховуючи глибину тяжкості батьків жертви, її близьких родичів, має сенс (як і в випадках дій, передбачених статтею 153 ККУ, які спричинили особливо тяжкі наслідки) під потерпілою особою розуміти не тільки саму неповнолітню або малолітню особу, але й батьків цієї дитини, опосередкованих потерпілих, у зв'язку з чим також виступаючих об'єктом віктімолого-криміналістичного дослідження8.

Об'єктивна сторона злочину

По своїм об'єктивним признакам насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом може скоюватися лише шляхом активних дій.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглядуваного злочину є скоєння одного з передбачених диспозицією статті 153 ККУ діянь: насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Особа, яка скоїла вказані дії, підлягає кримінальній відповідальності відповідно до статті 153 ККУ в тих випадках, коли для їх скоєння вона:

- вчинювала активні дії, направлені на пригнічення волі потерпілої особи, а також умисно створювала умови, які лишили потерпілу особу можливості виявити свою волю, усвідомити сутність скоюваного або чинити опір насильникові;

- використала обставини, які позбавили потерпілу особу можливості виявити свою волю, усвідомити сутність скоюваного або чинити опір насильникові.

Таким чином, у першому випадку мова йде про фізичне та психічне (погрозу) насильство, в другому - використання безпорадного стану потерпілої (потерпілого), котре являє самостійний склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Мужолозтво, лесбіянство або інші способи насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, які скоєні іншим шляхом, не можна вважати насильницькими діями, передбаченими статтею 153 ККУ.

Судова практика дотримується точки зору, згідно з якою, якщо домагання на скоєння дій, передбачених статтею 153 ККУ, не пов'язано із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, то воно не може розглядатись ні як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, ні як замах на його скоєння.

Фізичне насильство - найбільш часто використовуваний спосіб скоєння даного злочину (у 72% випадків). Тривалий час в юридичній літературі поняття фізичного насильства пов'язувалось з фактом опору з боку потерпілої особи. Вважаємо, що судова практика справедливо відмовилась від такого положення. Потерпілий (потерпіла) можуть перестати чинити опір, не використав при цьому усі можливі способи з-за страху перед ще більш тяжким насильством або розуміючи безглуздість такого опору (наприклад, коли вимога про скоєння сексуальних дій пред'являється групою незнайомих потерпілому (потерпілій) осіб в безлюдному місці). Він (вона) взагалі може не намагатись чинити опір, оскільки фізичне насильство одночасно робить вплив на його (її) психіку, тобто може бути направлене не тільки на подолання опору потерпілої особи, але й на відвернення такого. Іншим словами, воля жертви може бути пригнічена та опір взагалі не буде чинитись. Психологи встановили, що одних осіб страх активізує, інши, навпаки, паралізує. В останньому випадку жодного опору з боку потерпілої особи не чиниться. Окрім цього, визначальним моментом наявності фізичного насильства повинна виступати не стільки інтенсивність опору, скільки поведінка потерпілої особи з точки зору її суб'єктивного сприйняття скоюваного, її бажання або небажання вступати в сексуальний контакт з винною особою, або й уявний опір, який часто являє собою елемент сексуальної гри, може бути досить інтенсивним.

Необхідно зазначити, що якщо питання про можливість зґвалтування одним чоловіком дорослої жінки або скоєння з нею насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в юридичній літературі викликає сумніви, то це тим більше відноситься до можливості скоєння насильницького мужолозтва або інших способів задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до дорослого чоловіка. Так, ще Е.Гофман зазначав, що «педерастичне зґвалтування дорослого одним чоловіком, якщо не існує досить благо приємних умов, вважається неможливим, тому до положень подібного характеру необхідно відноситись з ще більшою обережністю, ніж до заяв про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом по відношенню до дорослої жінки»1. Погодитись з подібною концепцією звичайно не можна. Безумовно, у випадках, коли і потерпіла особа, і злочинець мають приблизно однакову фізіологічну конституцію, а насильство при цьому не носить досить виражений інтенсивний характер та не супроводжується погрозою вбивства або спричиненням тяжкої шкоди здоров'ю потерпілій особі, скоєння яких-небудь сексуальних дій уявляється досить важко, але при цьому знов-таки необхідно розглядати психологічну врівноваженість жертви, також обстановку скоєння злочину, життєвий досвід потерпілої особи тощо. При явній невідповідності фізичного розвитку насильника та потерпілої особи (в користь першого звичайно) скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом тим паче більш реальне , у тому числі якщо жертвою сексуального домагання став чоловік.

Фізичне насильство слід розглядати у двох площинах - фактичній (спосіб дії та сприйняття цієї дії насильником та потерпілою особою) та юридичній (незаконність діяння, закріплена в нормах кримінального права). Проте не всі вчені-юристи притримуються такої точки зору. В тому числі, А.А.Піонтковський та В.Д.Меншагін під фізичним насильством розуміли «всякий вплив на тілесну недоторканість потерпілої особи»2, тобто ні суб'єктивне сприйняття потерпілою особою та особою, яка застосовує насильство, ні суспільна небезпечність та протиправність діяння в урахування ними не сприймались, що, в свою чергу могло призвести до більш широкого тлумачення такого поняття. Тому, вважаємо, що найбільш вдалим поняттям фізичного насильства буде наступне: фізичне насильство - це суспільно небезпечний протиправний вплив на організм іншої людини проти її волі, яке спричинило або може спричинити шкоду її тілесній недоторканості та здоров'ю або смерть. Це ж саме необхідно розуміти і під фізичним насильством, як спосіб скоєння насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

З вищевказаного поняття випливає, що при застосуванні фізичного насильства зовсім не обов'язкова наявність фізичного контакту між потерпілою особою та злочинцем. Так, при спробі фізичного впливу контакт з тілом потерпілої особи може й не відбутися (наприклад, якщо злочинець промахнувся при ударі), але і такі випадки являють собою застосування фізичного насильства. Між тим, існують й інші точки зору з цього приводу. На думку М.Д.Шаргородського, Б.В.Даніельбека, П.П.Осипова, застосоване насильство повинно бути настільки інтенсивним, що участь потерпілої особи в сексуальних діях забезпечується саме усвідомленням останньою непереборної фізичної сили, яка застосовується до неї. Іншими словами, нанесення, наприклад, побоїв, які не завдають шкоди здоров'ю особи, не може викликати у потерпілої особи обґрунтованого усвідомлення про наявність погрози її життю та здоров'ю особи3. Проте, по-перше закон не говорить про застосування при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом насильства, обов'язково небезпечного для життя та здоров'я потерпілої особи, по-друге, обов'язковість наявності інтенсивного фізичного насильства при скоєнні насильницьких дій, передбачених статтею 153 ККУ рівносильна вимозі про наявність інтенсивного захисту потерпілою особою від сексуального нападу. Законом не закріплено, що фізичне насильство слабого ступеню інтенсивності не може впливати на психіку однієї людини з тією ж силою, що і застосування до неї явно непереборної фізичної сили. У даному випадку головною умовою наявності фізичного насильства повинен виступати той факт, що потерпіла особа оцінювала його як справді дійсну погрозу своєму життю та здоров'ю .

У всіх випадках фізичне насильство здійснюється тільки шляхом дії, котре в сенсі зовнішнього впливу виражається у фізичному впливі, а в психологічному - в направленості умислу злочинця на його застосування, щ0о в цілому характеризує таке діяння як суспільно небезпечне та протиправне. Таким чином, під «дією в кримінально-правовому сенсі розуміється комплекс рухів тілом людини, які являють собою суспільну небезпеку та являються кримінально-протиправними. Виключення являють дії, які скоєні неосудною особою, особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності або під дією непереборної сили. Ці дії позбавлені кримінально-правового значення»4. Взагалі, дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта. Елементарною (найпростішою) одиницею дії є рух тіла. Дія може полягати в одному (одиничному) русі тіла або в їх множинності. Рухи тіла, що становлять дію, повинні мати цілеспрямований характер і, отже, поєднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки. Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в кримінально-правовому розумінні, коли вони контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об'єкт. Звідси випливає, що мимовільні (наприклад, рефлекторні) акти руху, що відбуваються поза контролем свідомості та не виражають волю особи, не можуть утворити дію як ознаку об'єктивної сторони злочину, наприклад, рухи, внаслідок яких завдано шкоди охоронюваному законом благу, якщо вони зумовлені реакцією організму на біль від ураження струмом, вогнем тощо.

З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, завдання удару. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія. У цих випадках одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об'єкту (як основному, так і додатковому).

До складних належать також дії, що складаються з низки тотожних актів поведінки, об'єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку, що утворять у своїй єдності злочини.

Відносно зовнішнього прояву фізичного насильства в теорії кримінального права існують різні точки зору. Так, П.А.Дубовець вважає, що дії, які спричиняють те чи інше тілесне пошкодження розділяються на три групи:

1) завдання тілесних ушкоджень шляхом фізичного впливу, до котрого він відносить механічний, термічний, електричний, температурний, біологічний вплив тощо;

2) завдання тілесних ушкоджень хімічним шляхом;

3) завдання тілесних ушкоджень шляхом психологічного впливу5.

На думку Л.Д.Гаухмана, такий розподіл навряд чи можна вважати правильним, оскільки, по-перше, хімічний спосіб завдання тілесних ушкоджень підпадає під поняття «фізичний вплив», оскільки мова йде саме про фізичний вплив, а не про фізичний спосіб як одного з різновидів способів завдання тілесних ушкоджень, по-друге, в кримінальній теорії важливим є не стільки спосіб, яким завдано тілесне ушкодження, а скільки, як дія вчинюється - відкрито, чи таємно6.

Ряд вчених (В.І.Сімонов, А.А.Піонтковський, В.Д.Меншагін, Б.В.Даніельбек) в поняття фізичного насильства включають лише зовнішній фізичний вплив на тіло людини, тобто застосування фізичної сили (м'язової енергії). З цим важко погодитись. В такому випадку вбивство, скоєне шляхом введення отрути в організм потерпілої особи або сильнодіючих речовин, не буде вважатись насильницьким злочином, проте хибність такого підсумку очевидна. Крім того, вплив введених в організм людини одурманюючих речовин шкідливо відбивається на стані її головного мозку, нервової системи тощо, а тому використання суб'єктом таких речовин представляє собою різновид фізичного насильства, оскільки завдає шкоди здоров'ю потерпілій особі проти її волі. З цього випливає, що більш правильна позиція, яка до речі розглядається судовою практикою, згідно котрої до фізичного насильства окрім зовнішнього впливу на тіло людини необхідно відносити і вплив на внутрішні органи потерпілого (потерпілої) без пошкодження зовнішніх тканин, оскільки отруйні та одурманюючи речовини шкідливо впливають на його (її) організм проти волі7. При чому, фізичне насильство може виражатись і в порушенні тілесної недоторканості потерпілої особи, позбавлення її чинити опір, наприклад, коли злочинець зв'язує потерпілу особу, незаконне утримування такої особи в приміщенні, позбавлення її покликати на допомогу, нанесення побоїв, поранень, в застосуванні інших форм фізичного впливу (короткострокових чи тривалих).

В юридичній літературі не має єдиної думки з приводу того, чи потрібно відносити до фізичного насильства обмеження свободи людини. Ряд авторів (І.І.Горелік) вважають, що обмеження свободи потерпілої особи не визнається насильством. Прихильники іншої, більш розповсюдженої точки зору (Н.А.Беляєв, Д.П.Водяников, В.В.Орехов, С.С.Степичев, М.Б.Гугучия, А.К.Щедріна) насильством вважають будь-яке обмеження волі. Нарешті, Л.Д.Гаухман, О.Ф.Шишов, Б.С.Нікіфоров, Г.А.Крігер визнають насильством не будь-яке обмеження волі, а лише таке, котре поєднане з безпосереднім впливом на тіло потерпілої особи. Справа в тому, що при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом насильство являється засобом придушення опору жертви або його запобігання, а обмеження волі потерпілої особи шляхом її утримання, яке супроводжується зв'язуванням чи скоєння інших подібних дій виступає в якості такого засобу, при тому, що ці дії носять насильницький характер, оскільки вчинюються шляхом фізичного впливу на організм потерпілого (потерпілої) проти його (її) волі.

Дії, які обмежують свободу потерпілої особи, можуть і не завдавати їй фізичного болю, проте, як було зазначено вище, це і не обов'язково, оскільки юридична природа таких дій не змінюється від нанесення чи не нанесення їм фізичного болю. В силу цього, ці дії повинні розглядатись як такі, що мають насильницький характер8.

Деякі автори (Ю.А.Красіков, С.І.Нікулін) вважають, що фізичне насильство при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виражається тільки в нанесенні не великої тяжкості шкоди здоров'ю, і пояснюється це тим, що завдання не великої тяжкості шкоди здоров'ю в процесі скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом охоплюється складом злочину, передбаченого ч.1 ст.153 ККУ, в той час, коли нанесення іншої шкоди здоров'ю потерпілої особи повинно кваліфікуватись інакше (про це - нище). Проте, на наш погляд, кваліфікація вчиненого не повинна визначати його об'єм, а тому, в незалежності від того, що більш тяжка, ніж легка, шкода здоров'ю, завдана в процесі скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, не охоплюється передбаченим законодавцем простим складом таких дій, фізичне насильство при вчиненні розглядуваних дій може виражатись у нанесенні шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості. Тому, обидва види насильства, вказані вище, можуть завдати біль, шкоду здоров'ю або смерть.

При більш детальному розгляді фізичного насильства у формі впливу на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин виникає питання про те, що необхідно розуміти під одурманюючими речовинами та введення цих речовин у організм.

Одурманюючими речовинами необхідно вважати наркотичні речовини (анашу, морфій тощо) та інші речовини (наприклад, сильнодіюче снодійне), введення котрих в організм людини в великих дозах може викликати без свідомий стан потерпілої особи. До вказаних речовин не відносяться алкогольні напої, оскільки вони мають специфічний смак і непомітно дати їх потерпілій особі практично неможливо, в той час, як властивості одурманюючих речовин більшості людей невідомі, що забезпечує можливість їх непомітного введення в організм. Щоправда, в кримінально-правовій літературі існує думка про те, що споювання алкогольними напоями проти волі потерпілого (потерпілої) необхідно відносити до фізичного насильства, так як і не всі наркотичні речовини можна дати непомітно (наприклад, кокаїн, героїн). Тому, якщо визначальною ознакою віднесення речовин впливу на внутрішні органи людини до розглядуваного виду фізичного насильства вважати непомітність їх введення в організм, то відкрите їх введення (тобто, коли потерпіла особа усвідомлює ці дії, які вчинюються проти її волі, наприклад, із застосуванням сили) повинно розглядатись як менш суспільно небезпечне діяння і не може кваліфікуватись як застосування фізичного насильства. Дане положення можна було б розглядати як вірне, якби не одне «але». Справа в тому, що оскільки вказані дії будуть супроводжуватись застосуванням фізичного насильства на тіло людини , то не в залежності від завдання таким впливом фізичного болю, а тим більше шкоди здоров'ю, вони повинні розглядатись як пошкодження зовнішніх тканин, а це суперечить назві розглядуваного виду фізичного насильства - вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин. В силу вищевказаного таке насильницьке введення одурманюючих речовин буде складати склад фізичного насильства в формі зовнішнього впливу. У тому випадку, коли давання одурманюючих речовин потерпілій особі буде супроводжуватись лише погрозою застосування фізичної сили, то такі дії, на наш погляд, можна віднести до фізичного насильства у вигляді впливу на внутрішні органи потерпілої особи.

Таким чином, під даванням вищевказаних речовин, котре можна розглядати як фізичне насильство, вчинюване шляхом впливу на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин, розуміється їх введення в організм потерпілої особи проти її волі, непомітно для неї або під погрозою застосування фізичного насильства, а давання цих речовин шляхом застосування насильства до потерпілої особи повинне розглядатись як фізичне насильство, вчинюване шляхом впливу на тіло людини. Добровільне прийняття таких речовин не може розглядатись як застосування фізичного насильства.

Аналіз судової практики показує, що застосування такого фізичного насильства здебільшого призводить до виникнення у потерпілої особи безпорадного стану.

Так, 1 червня 2002 року в місті Чернігів біля 17 години Ф., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, привів дочку своєї знайомої К. на поле, де для відпочинку запропонував їй пройти до лісосмуги. Через деякий час на зворотному шляху із лісосмуги Ф. з метою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом К. зіштовхнув її в яму біля ґрунтової дороги та, подавляючи опір К., став стискувати її шию руками, а потім обмотав її шию мотузкою та став душити К. Після того, як К. стала непритомною, Ф., використовуючи її безпорадний стан вчинив з нею аногенітальний контакт.

В юридичній літературі досі залишається спірним питання щодо кваліфікації дій стосовно доведення потерпілої особи до безпорадного стану шляхом застосування фізичної сили (наприклад, нанесення по голові удару важким предметом, стискування шиї тощо) або давання одурманюючих або отруйних речовин: як застосування фізичного насильства або використання безпорадного стану потерпілого (потерпілої). М.Д.Шаргородський вважав, що доведення потерпілої особи до непритомного стану шляхом застосування фізичного насильства повинно розглядатись як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Проте, сама наявність безпритомного стану (як і алкогольного, наркотичного сп'яніння, безпритомного стану внаслідок вживання одурманюючих чи отруйних речовин) без встановлення причини, внаслідок чого він настав (незалежно чи по волі винного), не повністю відображає обставини справи, що може розвести до винесення неправомірно м'якого або ж, навпаки, сурового вироку. Тому, скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з особою, яка була доведена до безпритомного стану тими чи іншими діями злочинця, не повинно визнаватись скоєним тільки з використанням безпорадного стану. На думку Б.В.Даніельбеком, в подібних ситуаціях буде мати місце скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом лише із застосуванням фізичного насильства, тобто без врахування наступного використання злочинцем безпорадного стану потерпілої особи9.

В судовій практиці це питання також вирішується неоднозначно.

Так, Сумським обласним судом по справі М., обвинуваченого по ч.1 ст. 153 ККУ, побиття їм потерпілого, внаслідок якого той знепритомнів, було вирішено як використання безпорадного стану для скоєння в подальшому насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.

Той же суд у своєму вироку по справі Ч., притягненого до кримінальної відповідальності згідно ч.1 ст.153 ККУ, доведення потерпілого до безпритомного стану внаслідок удару пляшкою по голові для скоєння в подальшому насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом кваліфікував як застосування фізичного насильства.

На наш погляд, найбільш правильною являється наступна позиція. Якщо обвинувачена особа застосувала фізичну силу, у тому числі й сильнодіючі, одурманюючи або отруйні речовини, довів потерпілу особу в безпритомній стан, то необхідно вважати що він застосував фізичне насильство, а також використав безпорадний стан. Необхідно відзначити при цьому, що кількість подібного поєднання вказаних дій складає біля 4% випадків скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Аналогічним шляхом вирішується питання з приводу злочинів, обов'язкові признаки котрих вказані в диспозиції статті альтернативно. Так, в статті 121 ККУ перераховано декілька ознак тяжкого тілесного ушкодження. Для повного складу злочину необхідна наявність однієї з них. Проте, якщо в діях особи мається декілька ознак, зазначених в статті, слідчі та судові органи в обов'язковому порядку враховують всі ці ознаки.

Тобто, при наявності двох ознак в постанові про притягнення в якості обвинуваченого по справі про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у вироку суду вони повинні бути вказані обидві. Причому ознака фізичного насильства може бути застосована до обвинуваченого лише при тій умові, що мета скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з потерпілою особою в нього (неї) виникла до застосування насильства. Якщо ж давання одурманюючих речовин або інше фізичне насильство здійснювалося з іншою метою і лише після того, як потерпіла особа опинилась у безпорадному стані, виникло бажання вчинити з нею злочинних дій, передбачених статтею 153 ККУ, то враховувати можна тільки ознаку використання безпорадного стану. Факт застосування насильства підлягає самостійній кваліфікації відповідно до статті , яка передбачає відповідальність за злочини проти здоров'я.

У зв'язку з тим, що з суб'єктивної сторони застосоване фізичне насильство як спосіб дії при скоєнні розглядуваних злочинів повинно мати своєю метою скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, в тих випадках (і тільки в тих!), коли мінімальне фізичне насильство мало місце, але при цьому переслідувалась мета таким чином схилити потерпілу особу до добровільного скоєння будь-яких сексуальних дій (у рамках статті 153 ККУ) або насильство застосовувалось як помста за відмову добровільно вступити у сексуальний контакт, або ж з хуліганських або садистських переконань тощо, насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом або замаху на нього не має: особа, яка застосувала фізичне насильство, може нести відповідальність лише за сам факт його застосування.

Фізичне насильство злочинець може застосовувати або сам, за допомогою своєї фізичної сили, або ж використовуючи різноманітні предмети, зброю (вогнепальна та холодна зброя, предмети, які їх замінюють, рідини (кислоти, окріп) або сипучі речовини (мука, пісок тощо), як правило, які кидаються в обличчя) або ж третіх осіб.

У зв'язку з тим, що нанесення тілесних ушкоджень складає самостійний склад злочину, може виникнути питання: чи необхідно кваліфікувати такі ушкодження, нанесені при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, по сукупності злочинів, або ж вони повністю охоплюються статтею 153 ККУ, як єдиний склад? Оскільки насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом за своєю суспільною небезпечністю, ознаками, кваліфікуючими ознаками та особливо кваліфікуючими ознаками схожі із зґвалтуванням, вважаємо, що це питання необхідно вирішувати, керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року № 3, від 3 грудня 1997 року № 12)10. Відповідно до неї, зґвалтування або замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягає кваліфікації за ст. 117 (ст. 152). Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. Тобто ці положення слід застосовувати таким же чином і до насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 101 і 117 (121 і 152) ККУ. Тобто ці положення слід застосовувати таким же чином і до насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тобто із врахуванням вищевказаного можна зробити висновок, що при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, що потягло за собою легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілої особи, дії вчинені злочинцем повністю охоплюються відповідною частиною статті 153 та додаткової кваліфікації не потребують. Якщо ж такі дії спричинили тяжкі тілесні ушкодження, то повинні кваліфікуватися як за сукупністю злочинів відповідно до ст. ст. 153 та 121.

До фізичного насильства як способу скоєння насильницького мужолозтва, насильницького лесбіянства чи інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом закон прирівнює також і використання погроз (кількість скоюваних сексуальних злочинів із застосуванням погроз до потерпілої особи складає 68% від загальної кількості подібних кримінально-правових діянь). На нашу думку, таке рішення не можна у повному обсязі визнати вірним, так як явно, що фізичне насильство і погроза його застосування мають різний ступінь суспільної небезпечності, в той час, як санкція за скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом кожним з цих способів передбачена однакова (необхідно відзначити, що кількість випадків скоєння сексуальних злочинів тільки з використанням фізичного насильства і випадків скоєння таких злочинів тільки із застосуванням погроз досить однакова і складає біля 12%). В якості контраргументу можна вказати на те, що розмір покарання, на думку законодавця, залежить не від вибраного способу скоєння злочину, а від його кінцевої мети - скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Тим самим гарантується відповідне призначення покарання особі, яка здатна перейти безпосередньо до фізичного насильства, тобто до негайної реалізації сказаної погрози у тому випадку, якщо б потерпіла особа продовжувала опір у відповідь на сказані в її адресу погрози. Проте, аналіз судово-слідчої практики показує, що при неможливості зламати опір потерпілої особи шляхом використання по відношенню до неї погроз, суб'єкт добровільно відмовляється від подальшого скоєння протиправних дій, хоча і усвідомлює можливість доведення початого злочину до кінця, але вже шляхом застосування фізичного насильства. Іншими словами, насильник не вирішує на застосування більш діючих мір впливу до своєї жертви, хоча, якщо б під дією погроз вона перестала чинити опір, то сексуальний злочин було б доведено до кінця. Таким чином, до особи, яка прагне досягти своєї мети - скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з потерпілою особою - будь-якою ціною, та до особи, яка здатна обмежити свої дії лише використанням погроз, суд може призначити однакове покарання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7