Побудова України, як правової держави, про що зазначено у статті 1 Конституції України, безпосередньо пов'язана з подальшою результативною діяльністю її правоохоронних органів і суду на шляху протидії злочинності та її ліквідації. На сучасному етапі державотворення України, від вирішення цього завдання залежить забезпечення її безпеки та суверенітету. У світлі цього завдання науки кримінального процесу і криміналістики та інші суміжні галузі юридичних знань виконують основну задачу по виробленню кардинальних проблем щодо процесуального врегулювання і запровадження в практику судочинства досягнень криміналістичної техніки, тактики і методики розслідування різноманітних видів злочинів. Здійснення поставленого реаліями сучасного суспільного і державного життя завдання пов'язано з подальшим вдосконаленням діяльності органів дізнання та попереднього слідства, підвищенням оперативності і якості розслідування злочинів, а також належним розглядом судами кримінальних справ.

Необхідною умовою ефективного виконання правоохоронними органами своїх функцій, пов'язаних зі здійсненням кримінального судочинства, виступає організація їх діяльності на виключно науковій основі, яка передбачає поглиблене вивчення цілого ряду питань кримінального процесу та криміналістики, що стосуються проведення різних слідчих дій і розслідування окремих видів злочинів з врахуванням використання негативних обставин.

Питання про негативні обставини і їх роль в слідчій практиці в навчальній літературі та інших наукових працях криміналістів освітлене недостатньо. У криміналістичній і кримінально-процесуальній літературі зустрічаються повідомлення та дослідження на цю тему, однак увага авторів акцентується, якщо не достатньо, тоді - односторонньо. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що в теорії криміналістики процес формування поняття “негативні обставини” не завершений, оскільки останнє пов'язують тільки з протиріччями між об'єктивно існуючими фактами і суб'єктивною уявою про них. Тобто, наявність або відсутність негативних обставин ставиться у залежність від суб'єктивної оцінки слідчим наявного зібраного матеріалу, нехтуючи реально існуючими закономірностями перебігу механізму злочинних діянь та ситуаційній побічні процеси як наслідок супутніх йому явищ, діянь тощо, відображеннями яких і виступають негативні обставини. Іншими словами, негативні обставини розглядаються, здебільшого, тільки у зв'язку з раніше сконструйованою версією, як ймовірним поясненням суті минулої події або окремих її елементів. Саме з таких або схожих позицій, здебільшого, пояснювалась суть негативних обставин, такими вченими -криміналістами як Г.Гросс, А.Вайнгарт, Б.П.Бразоль, І.М.Якімов, В.І.Громов, М.Лаговієр, М.Д.Вороновський, П.І.Тарасов-Радіонов, О.Р.Ратінов, Г.А.Глассон, Б.М.Комаринець, С.І.Тихенко, М.О.Селіванов, В.І.Теребилов, В.И.Колмаков, О.М.Васильєв, М.П.Шаламов, В.О.Коновалова, Р.С.Белкін, А.І.Вінберг, С.І.Медведєв, В.А.Овечкін, В.С.Бурданова та інші.

Однак, опубліковані праці перелічених вчених за всіма критеріями не охоплюють названої проблеми, яка через свою складність і багатоплановість потребує подальшого дослідження. У літературі зовсім не висвітлені дані слідчої практики про ефективність використання багатьох із зарекомендованих в криміналістиці методів і засобів пізнання, зокрема, негативних обставин і про вплив останніх на процес встановлення істини у розслідуваних кримінальних справах. Не розглянуті різновиди негативних обставин і необхідність та законодавче врегулювання можливостей й засобів їх фіксації і засвідчення в фокусі розуміння суті негативних обставин як реальних явищ у вигляді матеріальних і ідеальних ( нематеріальних ) слідів зі специфічною формою зв'язку з розслідуваною подією.

Все це свідчить про актуальність дослідження питань, пов'язаних з вченням про негативні обставини і їх роль у розслідуванні злочинів та підвищенням ефективності використання сучасних методів та засобів криміналістики та інших суміжних наукових знань в практиці кримінального доказу з використанням відомостей про ці обставини.

Розділ I Витоки та розвиток уявлень про негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів

1.1. Історичні витоки знань про негативні обставини

В 1892 р. австрійський вчений Ганс Гросс ( 1847-1915 р.р.) видав фундаментальну працю з питань розслідування злочинів під назвою ”Посібник для судових слідчих, як система криміналістики”, з якою пов'язують заснування західноєвропейської криміналістики. В цій праці вперше в літературі цього часу звернули увагу на важливість виявлення при розслідуванні злочинів негативних обставин і їх дослідження. В зв'язку з цим Г.Гросса можна вважати основоположником розвитку уявлень про ”негативні обставини” і визначення їх поняття в кримінальному судочинстві і криміналістиці [35, c.56].

У даній та інших працях Г.Гросс виділяв три групи обставин, які мають вирішальне значення у викритті як неправдивої картини злочину (інсценування), так і неправдивих показань: протиріччя, прогалини та недоречності, які виявляються під час огляду місця події і допиту. Він писав, що під час огляду місця події “…цілком мимовільно наштовхуєшся на протиріччя, прогалини і недоречності, якщо тільки поступово переходиш від загального до окремого, від причини до наслідку … у цьому випадку всі ухили від правди в обстановці події, як у дзеркальному відображенні, згодом дадуться взнаки під час детального опису цієї обстановки. Такими “ухиленнями” від природи” в обстановці події будуть ті недоречності і неприродності, які мають місце у випадку, коли ця обстановка була створена обманним шляхом так, немовби вона дійсно мала місце” [33, с.123]. Г.Госс надавав однаково важливого значення всім трьом групам обставин, що виявляються в процесі розслідування злочинів, розглядав важливого значення всім трьом групам обставин, що виявляються в процесі розслідування злочинів, розглядав їх в єдності і нерозривному зв'язку. Він, наприклад, писав, що відсутність слідів крові, але наявність ознак її змивання “... рівносильно встановленню наявності самих слідів, повздовжні смуги на тілі чи одязі трупа свідчать про його переміщення, відсутність опори поряд з повішеним свідчить про вбивство і т.д.” [33, с.54].

Дещо по-іншому розглядав ці питання А.Вайнгарт. Він не визначив поняття “негативні обставини”, але відносив їх до непрямих (побічних) доказів. До непрямих доказів, що викривають злочинця, він відносив:

предмети, які залишені на місці злочину, можуть також свідчити про намір злочинця спрямувати слідство по хибному шляху;

невідповідність слідів, які підтверджують алібі та інші матеріали справи;

невідповідність слідів уявному способу проникнення: ”Сліди, утворені особою, яка знаходиться всередині, повинні безсумнівно бути іншими ніж ті, які утворені особою, яка знаходиться ззовні”;

“фізичні наслідки діянь у винної особи” у вигляді подряпин, порізів, плям на одязі і т.д.;

психічні наслідки діянь у вигляді визнання вини (хвилювання, острах, збентеження і т.д.), а також обізнаності про обставини справи [20, с.76].

Наведений перелік свідчить, що не всі обставини, які А.Вайнгарт відносить до непрямих (побічних) доказів, що викривають злочинця, будуть такими в їх теперішньому розумінні. Разом з тим в конкретних умовах всі вони в процесі доказування можуть виступати непрямими (побічними) доказами.

Слід зауважити, що Г.Гросс і А.Вайнгарт рекомендували при складанні протоколу огляду місця події фіксувати відсутність слідів, “наявність яких можна було б чекати, виходячи з властивостей наявної події” [24, с.296]. Зі сказаного не варто робити висновок про те, що Г.Гросс і А.Вайнгарт розглядали негативні обставини як обставини “відсутності”, оскільки вони підкреслювали необхідність фіксування відсутності слідів лише як одну з особливостей місця події. З цього приводу Г.Гросс так і писав: “Слід звертати увагу і на заперечливі дані тому, що, з одного боку, вони можуть привести до позитивних результатів, а з іншого - заспокоїти читача в тому, що ці дані не були залишені без уваги” [25, с.45].

Отже, терміну “негативні обставини в його сучасному значенні у Г.Гросса і А.Вайнгарта відповідали поняття, які охоплювали декілька груп явищ, що не зводились тільки до заперечливих відомостей. У той же час викриття інсценіровок Г.Гросс пов'язував з протиріччями, прогалинами і недоречностями, які виявляються в процесі розслідування злочинів, а А.Вайнгарт - з непрямими доказами, які викривають злочинця.

Б.Л.Бразоль, Р.А.Рейс, С.Н.Трегубов, не визначаючи поняття негативних обставин, при висвітленні тактики і методики розслідування також вказували на обставини, що сприяють встановленню механізму злочину, свідчать про інсценування події чи окремих її слідів. До їх числа вони відносили невідповідність між окремими деталями у загальній картині місця події, відсутність крові поряд з трупом, синці і крововиливи на тілі, положення рук трупа і т.д. [27, с.65].

У перших посібниках і статтях радянських авторів про розслідування злочинів термін “негативні обставини” не був загальноприйнятим. Наприклад, В.Громов і М.Лаговієр називали їх “симулятивним фактором” [40, с.87], “недоречностями” [32, с.98] ; С.Г. Кривицький застосовував термін обставини “симулятивної властивості” [56, с.123]; М.Є.Євгеньєв вважав, що негативні обставини є заперечуючим фактором [43, с.76], а С.Г.Познишев - невідповідністю даного факту деяким іншим обставинам [31, с.54].

Одним із перших термін “негативні обставини” застосував професор І.М. Якімов. Він писав, що в протоколі огляду місця події повинні бути відображені всі особливості, властиві такому огляду або, навпаки, які є невластивими йому, раптовими. До останніх можна віднести, так звані, “негативні або заперечливі обставини”, тобто такі, які за певних умов і за звичним рухом події завжди повинні бути наявними, але в даному випадку чомусь не спостерігались. Саме І.М.Якімов було введено термін “негативні” для позначення обставин, які були названі в російському перекладі праць Г.Гросса “заперечливі”, і початково використовувався ним для виділення “відсутніх” обставин, які є підмножиною ширшого кола явищ, “раптових” у даному випадку. Пізніше І.М.Якімов використовував цей термін для позначення всієї сукупності “раптових” обставин, вказавши, що негативні обставини “порушують нашу звичайну уяву про щось, що незмінно і завжди у схожих випадках спостерігається” [65, с.87].

На відміну від І.М.Якімова, який у своїх перших працях визначив поняття негативних обставин як обставин “відсутності”, М.Д.Вороновський називав негативними ті обставини, “які суперечать природному становищу” [20, с.87].

Отже, в перших працях криміналістів намітилось декілька підходів до визначення поняття “негативні обставини”, а саме:

як відсутність того, що повинно бути;

як обставини, які суперечать природньому становищу;

як обставини, які порушують звичайну уяву про щось загально відоме.

До середини 60-х років в криміналістичній літературі була розповсюджена точка зору, яка отримала назву “традиційної”, відповідно до якої негативні обставини визначались як “відсутність фактів, які за природнім рухом речей повинні б бути у наявності” [55,с.64].

Такої думки дотримувалась велика кількість авторів, зокрема:

П.І.Тарасов-Радіонов, О.Р.Ратінов, Г.А.Глассон, Б.М.Комаринець, С.І.Тихенко, М.О.Селіванов, В.І.Теребілов, А.Кежоян та інші. Найпослідовнішим у визначенні негативних обставин як обставин “відсутності” був О.М.Васільєв. він вказував на те, що під час розслідування кримінальної справи зустрічаються обставини, які суперечать версії, однак, на його думку, негативною є лише така обставина, яка відсутня, але повинна б бути, якщо дотримуватись певної версії [23, с.73].

1.2. Розвиток поняття негативних обставин.

У процесі розвитку поглядів на природу негативних обставин визначення їх поняття також змінювалось. Так, В.П.Колмаков писав, що негативними обставин будуть як обставини “відсутності”, так і обставини, які суперечать природньому рухові обставин [24, с.67]. М.П.Шаламан також змінив точку зору, коли писав, що негативні обставини будуть “обставини, які суперечать між собою і взаємовиключають себе”. Він визначив їх, як “обставини, які знаходяться у протиріччі з уявною подією, наприклад, повинні б бути при звичайному русі, але в дійсності відсутні” [64, с.264].

Ще далі пішов В.І.Попов, який визначив негативні обставини як “відсутність слідів і явищ”. Він наводить приклади, в яких вказує не тільки на їх відсутність, а й взагалі, на будь-які протиріччя стосовно конкретної версії. Зокрема, ним наведено приклад, коли під час сварки дядько вбив племінника, а щоб приховати сліди злочину, він та його дружина відвезли труп до лісу і там його викинули. Щоб спрямувати слідство хибним шляхом, злочинці інсценували обстановку, яка, на їх думку, повинна була б привести слідчого до висновку про те, що мало місце вбивство з метою пограбування: вони вивернули кишені піджака і штанів, обрізали ремінець кишенькового годинника та інше [47, с.168].

Дійсно, у наведеному прикладі фігурують більше наявні, ніж відсутні обставини, які суперечать версії про вбивство з метою пограбування.

Намір криміналістів розширити поняття “негативні обставини” за рахунок включення до їх складу обставин, які суперечать уявній події або їх звичайному рухові, свідчить про спробу пов'язати негативні обставини з механізмом злочинного діяння. Обмеження негативних обставин тільки фактами “відсутності” вимагало нового, ширшого за змістом визначення поняття, яке б охопило як вказані, так і інші обставини, які б розкривали механізм минулої події, сприяли б викриттю інсценувань, неправдивих показів тощо.

В.О.Коновалова, наприклад, зазначала, що “негативні обставини” можуть проявлятися не лише у відсутності тих чи інших слідів злочинної дії, а й в наявності слідів, але таких, утворення яких причинно не пов'язане з подією злочину, які не випливають з характеру тих або інших цілеспрямованих дій при вчиненні злочину, суперечать ходу події, а також поясненням осіб... До негативних обставин слід віднести також певні дії осіб, що характеризують їх ставлення до події злочину”.

Виходячи з викладеного, В.О.Коновалова запропонувала таке визначення: “Негативні обставини - це наявність або відсутність матеріально фіксованих слідів або дій, які за певних умов місця і часу суперечать природному розвитку подій, причинним зв'язком між даними явищами і їх наслідкам ” [34, с.180].

Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг та деякі інші з приводу визначення, запропонованого В.О. Коноваловою, зауважили, що негативні обставини суперечать не об'єктивному розвиткові подій, а “тільки тій видимості явищ, яку злочинець спробував видати за дійсну”, тобто “уявленням про механізм певного явища, а не самому явищу, справжню сутність якого вони якраз відображають”. Ці автори визначають негативні обставини як “факти, які суперечать уяві про природний хід речей” [24, с.56].

До позиції В.О. Коновалової близькі погляди авторів, які вказують, що негативні обставини суперечать природному ходу подій або явищ.

Значно ширше і дещо по-іншому розглядає поняття негативних обставин у кримінальному судочинстві та криміналістиці С.М.Медведєв. Він писав, що “... негативними обставинами будуть будь-які фактичні дані, які суперечать (до їх логічного вирішення) звичайному поясненню факту у відповідності з певною версією”. Як бачимо, це визначення за змістом надто широке, оскільки в ньому йдеться про будь-які фактичні дані, які не узгоджуються з певною версією слідчого, що відноситься до факту, якій підлягає з'ясуванню.

Поряд з цим С.І.Медведєв зазначає, що для кримінально-процесуальної діяльності найбільш важливими є такі негативні обставини, які будуть доказами, а не будь-якими фактами. Тому негативними обставинами у вузькому розумінні будуть такі докази, які суперечать (до їх логічного вирішення) звичному поясненню факту у відповідності з певною версією” [34, с.43].

Отже, С.І.Медведєв утворюючими ознаками поняття негативних обставин вважає, що в першому варіанті - фактичні дані в розумінні будь-яких відомостей, що суперечать логічному поясненню факту за версією слідчого, а в другому (вузькому розумінні) - звичному поясненню факту, відповідно певній версії про нього. В обох цих визначеннях цих значеннях суть поняття негативних обставин не розкрита.

Деякі автори, які також розглядають негативні обставини у зв'язку з версією слідчого, вважають, що негативною називається така обставина, яка не знаходить пояснення у ній, а тому є підставою для висунення іншої версії.

Так, В.А.Овечкін пише, що слово “суперечить” найповніше виражає сутність негативних обставин, ніж слово “не знаходить пояснення” чи “не відповідає”. Тому, на його думку, правильнішим буде визначення негативних обставин, яке запропонував у вже згаданому дослідженні С.І.Медведєв.

Поряд з цим, В.А.Овечкін вважає, що і це визначення є недосконалим. Перш за все, тому, що наявність у ньому виразу “звичному пояснення факта у відповідності до певної версії” приводить до надмірного ускладнення визначення. Крім того, на думку цього ж автора, вказівка у визначенні С.І.Медведєва на тимчасовий характер негативних обставин - “суперечить (до їх логічного вирішення) звичному поясненню факту у відповідності з певною версією” - видається редакційною помилкою. Адже, негативні обставини, що відповідають дійсності і після їх логічного вирішення будуть суперечити звичному поясненню факту, стосовно відповідної версії, оскільки це пояснення є помилковим. Виступаючи підставою для нового припущення і підтверджуючи його, обставина залишається негативною для первинного припущення. У випадку ж встановлення, що первинне припущення не відповідає дійсності, а нове об'єктивно підтверджує, обставина перестає бути негативною, оскільки встановлює її приналежність до дійсної події (явища), наслідком якої (якого) вона є [59, с.179].

В.А. Овечкін також вважає, що є неправильним твердження С.І. Медведева про так звану “трансформацію негативних обставин у позитивні”, оскільки насправді має місце не “трансформація”, а точне встановлення дійсного значення негативних обставин, дійсного відношення до справжньої події.

Якщо негативні обставини, які суперечать припущенню, після їх дослідження та оцінки будуть визнані такими, що не відповідають дійсності або незалежними, тоді вони у подальшому перестануть бути негативними.

Всі ці критичні міркування покладені В.А. Овечкіним в основу сформульованого ним визначення поняття негативних обставин: - “… це такі фактичні дані, які суперечать припущенню внаслідок того, що вони не відповідають дійсності, є незалежними до справи або через неадекватність припущення об'єктивної реальності” [56, с.45].

1.3.Значення негативних обставин в процесі розслідування

злочинів

Порівняльний аналіз наведених визначень поняття “негативні обставини” і їх обґрунтування дає підстави для висновку про їх змістовну однотипність. Всі вони пов'язують поняття “негативні обставини” з протиріччями між об'єктивно існуючими фактами і суб'єктивними уявленнями про них (відображеннями, поясненнями, припущеннями). Вони ставлять фактично, наявність або відсутність негативних обставин у залежність від суб'єктивно-психологічної оцінки слідчим обстановки і обставин події або зібраних матеріалів справи. Водночас, більшість авторів поняття “негативні обставини” пов'язують, в основному, з побудовою і перевіркою слідчих версій. Інші ж можливості їх використання при розслідуванні злочинів не визначені. Разом з тим, слідча практика свідчить, що негативні обставини в багатьох випадках зустрічаються саме у формі об'єктивних протиріч, прогалин, недоречностей і характеризуються тими ж ознаками що й матеріальні та ідеальні сліди. Правильнішим буде визначати негативні обставини, вказуючи на їх невідповідність не тільки суб'єктивним уявленням, а й об'єктивним закономірностям механізму розвитку певної події чи явища, тому що ці уявлення особи, яка здійснює дізнання чи слідчого, як правило, і особливо на початкових стадіях провадження по справі, можуть бути і помилковими, і неповними, і відсутніми взагалі [56, с.65].

Наприклад, встановлена під час огляду місця події наявність на шиї трупа людини, що висів у петлі, двох странгуляційних борозен, одна з яких слабко-виражена і замкнено-горизонтальна, інша - косо-висхідна і незамкнена, без сумніву виступатиме негативною обставиною. І буде це незалежно від суб'єктивної оцінки слідчим причини виникнення таких слідів - наслідків минулої події і її суті. Більше того, у слідчого в даному випадку ще може бракувати або не бути достатніх даних про те, що ж мало місце реально: вбивство, самогубство, чи щось інше?

Разом з тим, незалежно від суб'єктивного пояснення того, що слідчий спостерігає, до одного висновку, принаймні, він у змозі дійти, а саме, що такі сліди не можуть бути закономірним наслідком ні вбивства, ні самогубства, а тим більше - нещасного випадку чи передчасної смерті [49, с.231].

Ця негативна обставина, тобто наявність на шиї трупа двох різнохарактерних странгуляційних борозен, замість якоїсь однієї, характерної відповідно або для вбивства, або для самогубства, вказуватиме на те, що окрім вбивства чи самогубства, мали місце певні додаткові і супутні їм (вбивству чи самогубству) процеси. Так, якщо це вбивство, про що може свідчити горизонтально-замкнена странгуляційна борозна від стягування руками петлею шиї жертви, тоді, косо-висхідна странгуляційна борозна - це наслідок посмертного підвішування трупа з метою інсценування самогубства. Коли ж мало місце самоповішення (про що може свідчити косо-висхідна борозна), тоді наявність на шиї трупа слабко-вираженої горизонтально-замкненої борозни може бути наслідком перебігу подій, що відбувались з особою до того, як вона покінчила життя самогубством шляхом самоповішення (тобто, реально могла мати місце бійка, під час якої зловмисник намагався її задушити; сліди на шиї могли виникнути від інших, не пов'язаних з самогубством дій тощо) [49, с.232].

Отже, у будь-якому випадку, фіксуючи негативні обставини, не ігноруючи їх, слідчий з'ясовує причину виникнення останніх, їх зв'язок з розслідуваною подією, що, в свою чергу, обов'язково сприяє повному, усесторонньому і об'єктивному дослідженню всіх обставин справи і прийняття по ній правильного рішення.

Тому здається, що негативні обставини це - реальні явища, які виникають до чи під час вчинення злочину, після нього - у діях, пов'язаних з маскуванням слідів або навіть в процесі розслідування цього злочину і існують незалежно від суб'єктивних припущень чи уяви особи, яка проводить розслідування конкретного злочину. Протиріччя ж між виявленими обставинами і суб'єктивною уявою або припущенням про характер, або елементи механізму злочинного діяння можуть і будуть виникати саме через суб'єктивні причини, оскільки зв'язок між ними залишається ще не встановленим [28, с.78]. Але ці обставини є реальними явищами, тому одного тільки суб'єктивного критерію для визначення негативних обставин, очевидно, недостатньо.

Аналіз праць криміналістів приводить до висновку, що в теорії криміналістики процес формування поняття “негативні поняття” не завершений. Через недостатню розробленість питань про природу негативних обставин і їх види, причини і умови їх появи, слідчими вони часто не фіксуються і в доказах по конкретних справах майже не використовуються. Мабуть, це і є однією з причин того, що окремі злочини, в процесі розслідування яких не зверталась увага на негативні обставини, залишаються не розкритими. Розгляд негативних обставин показує, яке велике значення має їх виявлення і правильна оцінка для розслідування злочинів. Негативні обставини, виявлені слідчим при огляді місця події, обшуку, допиті, при проведенні інших процесуальних дій і з'ясуванню механізму події злочину. Вони в сукупності з іншими, достовірно встановленими, обставинами забезпечують правильне визначення напрямків розслідування і конструювання відповідних слідчих версій, а також тактичних способів їх перевірки. Виявлення негативних обставин в ході розслідування є одним з ефективних способів, що сприяють перевірці правильності і правдивості показань як свідків і потерпілих, так і підозрюваних і обвинувачених. Ігнорування негативних обставин або неправильна їх оцінка неминуче призводить до помилок, які заважають встановити істину при провадженні в кримінальних справах [55, с.67].

Необхідно визначити, що виявлення негативних обставин і ретельний їх аналіз в переважній більшості при розслідуванні є ключем до розкриття злочинів, вчинених в умовах неочевидності. Уміле оперування негативними обставинами (своєчасна і точна їх фіксація, ознайомлення, наприклад, з протоколом огляду місця події з зафіксованими негативними обставинами обвинуваченого під час допиту останнього, проведення відтворення обстановки і обставин події з метою перевірки показань на місці тощо) сприяє усуненню протиріч в матеріалах справи, прискорює процес розслідування її обставин [34, с.76].

Розділ ІІ. Аналіз негативних обставин як відображень супутніх вчиненню злочинів ситуаційних та побічних процесів і визначення їх поняття.

2.1. Механізм утворення негативних обставин

У нетрадиційному ракурсі і з абсолютно нових позицій проводить дослідження суті негативних обставин В.К. Лисиченко. На його думку, яка підтверджується аналізом вивчення кримінальних справ, негативні обставини являють собою матеріальні відображення процесів взаємодії, що виявляються під час проведення слідчих дій у вигляді слідів та інших змін, які за своїм розміщенням, локалізацією, характером чи іншими ознаками не відповідають встановленим даним події розслідуваного злочину, або окремим елементам його розвитку [33, с.98].

Сучасний рівень наукових знань, в тому числі криміналістичних, свідчить про те, що різноманітні види рухомої матерії являють собою матеріальні динамічні системи (структури), а форми руху - різноманітні способи взаємодії відповідних матеріальних структур. Так, взаємодія елементів всередині атомів, зв'язків у кристалах атомів і молекул в матеріалах, взаємодія мікротіл, органів і тканин в цілому живому організмі і організму з середовищем, взаємодія індивідуалів між собою тощо - все це різновиди взаємодії, що відбувається за своїми особистими законами. При вчиненні злочину злочинець вступає в певні види взаємодії з жертвою, предметами обстановки, знаряддями вчинення злочину тощо. Тут суттєвим є те, що в процесі взаємодії об'єктів змінюється їх стан або структура. Будь-яка зміна залежить від природи і стану об'єктів, що вступили у взаємодію і від способу останньої між ними, внаслідок якої на них виникає відповідне відображення [23, с.99]. Наприклад, слід ноги на ґрунті при ходьбі залежить від механічних характеристик і взуття; почорніння фотоплівки залежить як від природи і характеру світла, так і від властивостей емульсії і т.п. оскільки всяка зміна (механічна деформація, хімічна реакція тощо) характеризується двобічною залежністю від обох взаємодіючих об'єктів, то для поняття змісту відображення суттєвим є однобічна залежність об'єкту, що відображається від іншого - відображеного. У гносеологічному плані ця залежність виступає як принцип первинності об'єкта і вторинності (другорядності) його відображення. Відображення - відбиток об'єкту, що відображається. “Під відображенням, - зазначає А.М. Коршунов, - розуміється властивість матеріальних систем в процесі їх взаємодії відтворювати особливості інших систем ”[36, с.34]. основною ознакою відображення є взаємодія матеріальних об'єктів і змін, що виникають в процесі адекватних зовнішніх впливів. В конкретних формах цих змін (зовнішніх і внутрішніх) відбувається “перенесення” особливостей одного об'єкта на інший, передача структурних характеристик однієї матеріальної системи на іншу. Іншими словами, в ході відображення відбувається “перенесення” певного змісту відображуваного у таку форму, в якій цей зміст у відображуваному об'єкті являє собою сумарний, нероздільний продукт - результат взаємодії об'єктів. Тобто, характеристики об'єктів, які взаємодіють, сумуються за законами їх стосунків, впливів так, що в змінах одного тіла немовби зашифровуються властивості (особливості) взаємодіючого тіла. Внаслідок цього об'єкти залишають свій слід один на одному. В теорії пізнання виділяють три основні рівні розвитку відображення - в неживій природі, на біологічному рівні і соціальне відображення.

Кожному з цих рівнів властиві свої закони взаємодії об'єктів і їх зміст. Відображення в об'єктах неорганічної природи вважається не функціональним, оскільки в його основі лежать фізико-хімічні процеси взаємодії і відповідні їм зміни, які не опосередковують поведінку взаємодіючих об'єктів. Тут має місце нижчий елементарний рівень розвитку відображення на межі ізоморфізму [43, с.67].

Вищим рівнем є функціональне відображення. Його особливості пов'язані з діяльністю системи, її поведінкою. Воно обумовлене особливостями взаємодії біологічних систем і різноманіттям видів їх поведінки і діяльності, які носять пристосований характер [20, с.56]. Так, А.М. Коршунов зазначає, що, наприклад, діяльність у водному середовищі, орієнтування живого організму на окремі ознаки, які мають для нього сигнальне значення, обумовили появу елементарного психічного відображення - відчуття. Розгортання ж поведінки в предметно-оформленому середовищі, орієнтування в складних системах привело до розвитку цілих чуттєвих образів - сприйняття. Найбільш адекватно живі організми відображають життєво значущі для нього особливості взаємодії. В процесі перетворення предмету діяльності на основі робочих операцій формується новий тип відображення - абстрактне мислення і т.д. Особливості відображення на соціальному рівні обумовлюються не фізико-хімічними закономірностями, що характерно для об'єктів неживої природи, а закономірностями розвитку різновидів практичної діяльності, соціальним типом законів взаємодії людини з об'єктами закономірного світу і соціальними відносинами між взаємодіючими суб'єктами [37, с.67].

Слід зазначити, що продукти психічної діяльності мають важливу специфічну ознаку: це їх співвідношення з взаємодіючими об'єктами, завдяки чому вони виступають для суб'єкта не з фізіологічної сторони, а своїм предметним змістом. Причому, об'єктивно-пошукові збуджувальні стани відображуючого суб'єкта діяльності є основною причиною збудження не тільки функції співставлення і формування із однобічних ізоморфних відбитків цілісної структури об'єктів, а й таких сторін діяльності відображення, як наявність відповідної взаємодії з проблемними ситуаціями і пов'язаної з ними постановки різного рівня завдань (від найпростіших пристосувальних у тваринному світі до пізнавальних у людини), самостійного визначення критеріїв процесу і варіантів рішень. Ці особливості активно-творчої діяльності суб'єкта пов'язані з психічним предметно-образним відображенням, що суттєво його відрізняють від відображення взаємодії об'єктів неживої природи, яке в предметному відношенні пасивне. Суттєвим тут є те, що носію відображення - суб'єкту зміст його дається у формі цілісного образу джерела - оригіналу. Саме такий предметний характер є специфічною ознакою свідомого відображення. Форма, в якій суб'єкту безпосередньо надається предметний зміст відображення і можливість співставлення його образу з набутим значенням і досвідом, з суб'єктивно-ідеальною формою відображення або образом дійсності.

Не викликає заперечень твердження, що “сам процес виникнення інформації є процесом відображення, а її виникнення - результат цього процесу” [10, с.62]. Оскільки ж будь-яка подія злочину необхідна, закономірно (як і будь-який процес) відображається у навколишньому середовищі, стільки і процес виникнення інформації про злочин носитиме необхідний, стійкий і загальний характер, тобто буде закономірним. Процес виникнення інформації про злочин виступає, таким чином, як “необхідний, об'єктивний зв'язок всіх сторін, сил, тенденцій цієї сфери явищ” [10, с..76].

Закономірність процесу виникнення інформації про злочин є однієї з об'єктивно-існуючих передумов встановлення істини в судовому дослідженні - проявом принципу пізнання світу.

Відображуваними об'єктами в процесі виникнення інформації про злочин будуть як елементи злочину, так і супутні йому різні ситуаційні і побічні процеси. За своїм походженням останні можуть бути різними, залежно, також, від періоду виникнення: вони виникають до, під час, чи після злочинних діянь; у залежності від характеру кореляційних зв'язків умов виникнення супутніх процесів з подією злочину, вони можуть між собою бути пов'язані або безпосередньо не зв'язані; в залежності від поведінки та вчинків учасників злочинної події: ситуаційні процеси стосовно невипадкових і побічні процеси стосовно випадкових додаткових факторів чи дій потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) та інших осіб тощо.

Здається, що виясненню механізму утворення негативних обставин і усуненню суперечливих питань про це поняття може сприяти системний підхід до них як до конкретного виду реальності і суперечливої єдності взаємодії багатьох елементів, що виникають при вчиненні злочину [16, с.75].

Системний підхід, який передбачає органічну множину взаємодіючих елементів.(динамічна система), робить можливим розглядати негативні обставини як матеріальні відображення, зумовлені різними за походженням і характером ситуаційними і побічними процесами, що виникають за певних умов, коли останні були безпосередньо причиною виникнення відображення, яке супроводжує злочинну дію. Супутні процеси можуть і не бути елементами механізму злочину, якщо його розглядати абстрактно, але завжди виникають у зв'язку з цим і можуть зустрічатись як на стадії готування до злочину, так і під час його вчинення, чи, як вже було згадано, після нього [8, с.87].

Сліди, які утворюються внаслідок супутніх злочинові ситуаційних або побічних процесів, інші, аналогічно утворені структурні або функціональні зміни навколишнього середовища, що утворюють обстановку місця події та її елементи, за характером зв'язку зі злочином і за своїм походженням будуть негативними обставинами. За природою відображення супутніх процесів, які є основою виникнення негативних обставин, останні, у загальному вигляді, можуть бути поділені на два види:

1) окремі предмети, сліди взаємодії та інші субстаційно-структурні зміни, що виявляються на місці події або на місці проведення слідчих дій чи інших процесуальних дій, які за своєю наявністю чи відсутністю в конкретній обстановці не відповідають, суперечать механізму події, що розслідується або зібраним матеріалам справи;

2) дисимуляції (ознаки приховування чогось), які зустрічаються під час розслідування в показаннях та актах поведінки, чи вигляді підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, за умови, що ці дисимуляції не виступають закономірним наслідком ситуаційного за даних умов перебігу подій, хоча й обумовлені змістом поставлених запитань чи навколишньою обстановкою [40, с.63].

В основі виникнення першого виду негативних обставин лежать загальні просторово-часові закономірності, властиві формам відображення, відповідно, діянь осіб або взаємодії певних об'єктів в конкретній обстановці. Їх різновиди в кожному випадку будуть окремими випадками віддзеркалення певного супутнього процесу, який обумовлений проявом в конкретній обстановці додаткового фактору, що спонукав даний процес і його відображення на предметах, які взаємодіють [24, с.76].

Наприклад, такі негативні обставини, як синці, крововиливи на обличчі і тілі підозрюваного, пошкодження одягу й наявність на ньому волокон, схожих з тканиною одягу потерпілого, безпосередньо не пов'язані з механізмом вчинення вбивства. Вони викликані специфічною причиною в ситуації взаємодії, яка створена діями злочинця (потерпілий захищався від нападу), і як результат (відображення цього супутньо-ситуаційного процесу), обумовлені боротьбою між вбивцею і потерпілим.

Інколи причина, яка викликала супутні процеси, відображенням яких будуть негативні обставини, не пов'язана з подією злочину, а обумовлена побічним для неї явищем. Це характерно, наприклад, для випадків, коли на відкритій місцевості після дощу на місці виявлення трупа з численними пораненнями не спостерігається великої кількості крові ні на одязі, ні під трупом. Так, оглядаючи труп військовослужбовця Турсунова, що лежав біля об'єкта, котрий він охороняв, на відкритій території в N частині, слідчий зафіксував численні поранення грудної клітини і спини від дії вогнепальної зброї (специфічні вхідні і вихідні отвори від пострілів впритул з автомата). Автомат АКС-74 лежав поруч біля ніг трупа. Тут же було знайдено три автоматні стріляні гільзи. Ці речові докази та деякі інші відомості давали підстави припустити факт самогубства. Тим не менш, на одязі трупа, ні під ним не спостерігалось великої кількості крові. Як з'ясувалось далі, напередодні, майже цілу ніч падав проливний дощ [39, с.65].

Страницы: 1, 2, 3