Основи інтелектуальної власност

Однак не слід забувати, що не сам товарний знак створює якість, а саме якісний товар через товарний знак впливає на свідомість споживача, створюючи популярність відповідному бренду.

1.5.2. Фірмова назва

Фірмова назва включає у себе назву, терміни або найменування [14]. Це потрібно для впізнання фірми, її ділової діяльності. Крім того, фірмові назви допомагають відрізнити фірму від інших виробників подібних товарів. Товарні знаки, як відомо, відрізняють товари та послуги одного виробника від іншого, а відповідно найменування фірми ідентифікує усі підприємства незалежно від товарів та послуг, що реалізуються ними на ринку. Одночасно фірмова назва є символом її репутації та реноме. Таким чином, фірмова назва є цінним активом, а також джерелом корисної інформації для споживачів. Тобто охорона найменувань, у рівній мірі відповідає як інтересам виробників, так і споживачів. Бо усі зацікавлені в тому, щоб були передбачені правові інструменти, якими можна запобігати використанню фірмової назви способами, що можуть ввести в оману або призвести до їх змішування.

Фірмові назви є об'єктом охорони за законодавством більшості країн [20], однак правові режими, що регулюють їх використання, змінюються в широких межах від країни до країни. Як правило, вони визначаються комбінацією положень цивільного і торгового законодавств, а також законів, які регулюють діяльність компаній, використання товарних знаків і (або) законів у галузі недобросовісної конкуренції і (або) спеціальних законів по фірмовому найменуванню. У багатьох країнах передбачена система реєстрації фірмових назв, хоча між ними є значні відмінності за територіальним принципом, охоплення території, а також з точки зору правових наслідків реєстрації.

1.5.3. Зазначення походження товару

В українському законодавстві [12], термін зазначення походження товару є складним, комплексним поняттям. По суті воно складається з двох інших термінів, а саме: простого і комплексного зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару, під яким розуміють будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (наприклад, "Зроблено в Україні"). Кваліфіковане зазначення походження товару, у свою чергу, також є складним поняттям і включає у себе ще два терміни, а саме: назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Перший термін означає назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором; наприклад, "Бордо", "Шабсь-ке", "Торчин продукт" тощо. Географічне зазначення походження товару, а саме: назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора, наприклад, "Тульський самовар"; "Українська з перцем", "Подільський смак", "Львівське пиво" тощо.

Назва місця походження товару і географічне зазначення походження товару визначають джерело або походження виробу, або послуги, для яких вони використовуються. Географічне зазначення походження товару, однак, виконує ще одну функцію. У той час, як назва місця походження товару визначає лише джерело походження виробу, географічне зазначення походження товару додатково вказує на характерні якості товару, які визначаються географічним районом його походження, що фігурує у назві. Більш того, будь-який вираз або знак, що вказує прямо або опосередковано на географічне місце походження виробу, може також слугувати як вказівка походження. Назва місця походження товару завжди є географічною назвою, як правило, - це назва країни, регіону походження товару, хоча, у деяких випадках, воно може служити вказівкою на конкретний географічний район без згадки його імені.

Правове визнання і охорона назви місця походження товару та географічного зазначення походження товару являє загальний інтерес, тому що вони передають споживачам важливу інформацію про географічне походження товарів та послуг. І, крім того, у опосередкованій формі повідомляють про притаманну товару традиційно високу якість і певні специфічні характеристики. Географічне зазначення походження товару додатково допомагають споживачеві з прийняттям рішення про придбання тих або інших товарів і часто є потужним засобом впливу на це рішення. Неправильне або неправомірне використання географічної вказівки може вводити споживачів в оману відносно географічного місця походження товару чи послуги, що у деяких випадках наносить їм значних збитків [6].

Більше того, підприємство, яке неправомірно використовує географічну вказівку, може не тільки ввести суспільство в оману, але й дістати неправомірну перевагу над конкурентом, включаючи тих, хто справді працює у тому географічному районі, котрий фігурує у вказівці. Це неприпустимо, бо може призвести до втрати фірмою частини або усіх своїх клієнтів, а також свого доброго імені. Тому фірмова назва має бути надійно законодавчо захищена від подібних дій недобросовісних конкурентів. Прикладом до вищезгаданого може послужити скандал, що розгорівся ще за радянських часів при спробі поставляти на світовий ринок "Советское шампанское". Адже відомо, що здавна назва "Шампанське" асоціюється тільки з французькою провінцією Шампань.

1.6. НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ

Захист від недобросовісної конкуренції вже більше століття вважається частиною системи охорони промислової власності. її визнання у такій якості було вперше зроблене ще у 1900 році на Брюссельській дипломатичній конференції [28] і в подальшому розвинуто при перегляді Паризької конвенції з охорони промислової власності, коли в текст Конвенції була внесена стаття 101315, яка у своєму первісному варіанті зазначала: "Громадяни країн, що приєдналися до Конвенції (статті 2 і 3), користуються у всіх країнах Союзу охороною, наданої власним громадянам проти недобросовісної конкуренції". Після змін, внесених на наступних конференціях Конвенції, текст Стокгольмського акту (1967 р.) Паризької конвенції включає такі вимоги [20]:

Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, котрі приймають участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах.

Зокрема, підлягають забороні:

усі дії, здатні будь-яким чином викликати змішування по відношенню до підприємств, продуктів промислової або торгової діяльності конкурента;

помилкові твердження під час здійснення комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство або продукти, промислову чи торгову діяльність конкурента;

вказівки або твердження, використання котрих при здійсненні комерційної діяльності можуть ввести суспільство в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товару.

У коментарі до Типового закону для країн, що розвиваються, по товарних знаках, найменуванням фірм і недобросовісній конкуренції наступні 12 видів діяльності віднесені до недобросовісної конкуренції:

підкуп покупців конкурента з метою залучення їх на свою сторону як покупців;

промислове шпигунство чи підкуп службовців конкурента з метою розвідування ділової або комерційної таємниці;

використання чи розкриття без дозволу зведеного технічного «ноу-хау» конкурента;

підштовхування службовців конкурента до порушення договорів з найму чи до звільнення з роботи в конкурента;

погроза на адресу конкурентів подати позов за порушення патенту чи товарного знаку, якщо така погроза робиться недобросовісно з метою скорочення товарного обігу конкурента і для перешкоди конкуренції;

бойкотування торгівлі для перешкоди конкуренції або її запобігання;

демпінг, тобто продаж нижче собівартості, з метою перешкодити конкуренції, якщо демпінг призводить саме до такого наслідку;

створення враження, що пропонуються незвичайно сприятливі умови покупки, якщо це не відповідає дійсності;

рабське копіювання товарів, послуг, реклами і інших характеристик комерційної діяльності конкурента;

заохочення конкурента до невиконання контракту чи використання такого для своєї мети;

реклама, що містить порівняння з товарами чи послугами конкурента;

порушення положень законів, що не мають прямого відношення до конкуренції, з метою одержання шляхом такого порушення несумлінної переваги над іншими конкурентами.

Зазвичай права промислової власності, закріплюються, наприклад, у патентах і одержуються шляхом подачі відповідної заявки до патентного відомства. Такі дії наділяють патентовласника виключними правами по відношенню до об'єкта охорони. У той самий час захист від несумлінної конкуренції ґрунтується не на наданні прав, а на твердому переконанні суспільства, що дії, які йдуть врозріз із загальноприйнятою чесною комерційною практикою і неприпустимими. Однак, чесна гра на ринку не може забезпечуватись виключно шляхом охорони прав промислової власності. У світі існує широке коло недобросовісних дій, таких, які виникають через рекламу, що вводить в оману споживача або через порушення комерційної таємниці тощо. Усі ці конкретні дії зазвичай, не розглядається законами в галузі охорони промислової власності.

У деяких випадках недобросовісної конкуренції простежується зв'язок між цими двома видами охорони. Наприклад, у багатьох країнах взагалі заборонено використання товарних знаків, які не були зареєстровані [6]. Це вважається протиправним на підставі загальних принципів в галузі охорони проти недобросовісної конкуренції. У ряді країн таке недозволене використання відоме як видавання одного товару за інший. Приклад такого роду можна знайти і в галузі винахідницької діяльності. Наприклад, якщо винахід не розкривається і не розглядається комерційною таємницею, здійснення третьою стороною визначених дій по відношенню до цієї комерційної таємниці заборонено і трактується як протиправне. Більш того, здійснення визначених дій по відношенню до винаходу, що не був обнародуваний і не запатентований або у відношенні якого термін патенту вже минув, у ряді особливих випадків також може трактуватися як протиправне, наприклад, при його "рабській імітації"".

Розв'язання питання, що с недобросовісним чи нечесним, у значній мірі визначається економічними і соціальними реаліями у конкретному місці й у конкретний момент часу. Законодавство у галузі недобросовісної конкуренції залежить від мінливих обставин і реалій сьогодення. З одного боку, воно може визначити міцні правові рамки, а з іншого боку - досить гнучку норму для формулювання і застосування заходів. Законодавство може коректуватися у світлі конкретних та постійно мінливих соціальних і економічних умов у тій чи іншій країні. Крім того, воно може служити ефективним засобом боротьби проти визначених законодавством видів недобросовісних дій, що створюють проблеми в галузі торгівлі.

Контрольні питання

Сформулюйте, як Ви розумієте поняття інтелектуальна власність ?

З якою метою захищаються об'єкти інтелектуальної власності?

Що є об'єктами охорони авторського права ?

Дайте визначення поняття "суміжні права".

Що об'єднує промислова власність ?

Які об'єкти можуть охоронятися, як промисловий зразок ?

Що таке товарний знак і які функції він виконує ?

Як розуміти, що таке фірмова назва ?

З якою метою використовуються географічні вказівки ?

Недобросовісна конкуренція: що це таке ?

"Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом... "

Конституція України, cm. 54.

РОЗДІЛ 2

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН

ЩОДО ОБ'ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА

СУМІЖНИХ ПРАВ

Соціально-економічний рівень розвитку виробництва і культури суспільства у цілому значною мірою залежать від ефективності творчої діяльності його громадян. Та врешті-решт інтелектуальний підхід до повсякденної роботи і є тою рушійною силою, що створює умови для розвитку усієї цивілізації. Кожна людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди у пошуку. Проте, у силу різних обставин, рівень творчої діяльності особистостей неоднаковий. Тому так важливо створити в державі умови для розвитку творчих натур. Слід щиро визнати, що сьогодні наша Батьківщина переживає не кращі свої часи. Не кращі вони і для творчості. Однак невмирущий геній народу неможливо зупинити. Тому відрадно, що в Конституції України [1] проголошується, що громадянам нашої держави гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості.

Творчість, як вже говорилося, властива будь-якій діяльності людини. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види: духовну і науково-технічну. У результаті творчої діяльності людини народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Відповідно при цьому виникають обставини, що характеризуються сукупністю трьох основних факторів: об'єктів, суб'єктів та відносин.

Під об'єктами тут будемо розуміти предмети, які народжуються у результаті творчої діяльності і можуть належати їх авторам або за певних обставин привласнюватись у вигляді нематеріальних та матеріальних активів іншими особами; суб'єктами, тобто носіями відносин -юридичні та фізичні особи, які привласнюють, володіють і розпоряджаються цими активами.

Відповідно, відносини - сукупність взаємодій між юридичними та фізичними особами з приводу приналежності їм певних речей та інших активів.

Тобто питання творчості неподільно пов'язано з поняттям власності. В даному випадку інтелектуальної власності. У світі координацією усіх питань, пов'язаних з інтелектуальною власністю, опікується ВОІВ [28]. ВОІВ є впливовою міжнародною організацією, покликаною стимулювати використання і охорону витворів людського розуму. Усі ці твори без виключення є інтелектуальною власністю. Вони розсувають кордони науки та техніки і збагачують світ мистецтва. Завдяки своєї діяльності ВОІВ відіграє важливу роль у підвищенні рівня життя і покращенні використання благ цивілізації, а також у створенні реального багатства націй. Вона є однією з 16 спеціалізованих установ системи Організації Об'єднаних Націй, яка об'єднує 177 країн. ВОІВ здійснює адміністративні функції за 21 міжнародним договором, що стосуються різних аспектів охорони інтелектуальної власності. До речі, Україна є членом цієї організації з 1970 року.

Історично склалося так, що в світі інтелектуальна власність традиційно розгалужується на авторське право і промислову власність.

Розглянемо спочатку більш докладно перший з цих об'єктів.

2.1. АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Розвиток творчості є процесом природним і не визнає ніяких штучно побудованих рамок та обмежень. Однак, права авторів, поширювачів інформації і звичайно країн їх проживання мають якось захищатись від піратства і несанкціонованого тиражування оригінальних творів. Адже, як свідчить світова практика, податки від об'єктів захисту інтелектуальної власності сягають у середньому 4-7 % від валового національного продукту [32]. Тому тіньові дії у цій сфері дуже дорого обходяться суспільству. Крім того, для подальшого стимулювання творчості людству потрібна гарантія справедливого матеріального і морального заохочення творців нового і прекрасного. З цією метою у світі створена система такої правової охорони у вигляді різноманітних міжнародних угод і конвенцій. Відповідно і в Україні діє спеціальне правове поле, яке захищає і оберігає ці права [8]. У грудні 1993 р. Верховною Радою України було вперше прийнято Закон України "Про авторське право і суміжні права" Пізніше в його тексті відбулися певні зміни і доповнення, внесені Законами України від 28.02.1995 р. за № 75/95-ВР від 16.07.1999 p. № 998-XIV. Сьогодні цей Закон викладено у новій редакції (Від 11.07. 2001 р. № 2627-ІП - далі, Закон).

Це створило умови вільного і цивілізованого доступу українців до світових і національних культурних і наукових цінностей, а також гарантує нашому народу підвищення якості життя в подальшому.

У відповідності до цього Закону охороняються особисті немай-нові і майнові права авторів та їх правонаступників в Україні. Вказані права пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).

Що стосується авторського права, то статтею 3 Закону за громадянами України авторське право визнається і в тих випадках, коли їхні твори випущені в світ або знаходяться в будь-якій об'єктивній формі на території будь-якої іноземної держави. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір уперше випущений у світ або знаходиться в будь-якій об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України, і в тих випадках, коли твір випущений у світ уперше або знаходиться в об'єктивній формі на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ніякою мірою не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права. Тож питання захисту авторських прав громадян України на території іноземних держав актуальне й сьогодні. Зазначені права на території інших держав захищаються лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. У решті випадків твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди. Те саме стосується і прав іноземних громадян в Україні. Звідси один дуже істотний висновок - авторське право діє лише в межах України, тобто мас територіальний характер.

Особа, яка створила літературний, музичний, науковий, художній чи інший твір, який охороняється авторським правом в Україні або іншій країні, в усьому світі вважається його автором [14].

Безпосереднім авторам творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім спадкоємцям надаються певні права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах. Відповідно власник може вільно приймати рішення щодо використання свого твору. Автор твору може дозволити чи заборонити:

під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

відтворення творів;

публічне виконання і публічне сповіщення творів;

публічну демонстрацію і публічний показ;

будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

переклади творів;

переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

- імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до Закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому, в принципі, немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов'язані з його реєстрацією або депонуванням як обов'язкові умови для одержання правової охорони. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати так охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Однак при виникненні спорів за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останній у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. В Україні реєстрацією творів уповноважено займатися Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки [31].

Автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір в адміністративному та судовому порядку, наполягаючи на огляді приміщень з метою виявлення слідів виробництва чи збереження незаконно виготовлених "піратських" копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом. Власник може домогтися судової заборони на таку діяльність і вимагати компенсації збитків, завданих у результаті втрати матеріальної вигоди, і визнання авторства.

Слід підкреслити, що, згідно згаданого Закону, охороняються не самі ідеї, як такі, а лише спосіб їхнього вираження, наприклад, у вигляді літературного твору, комп'ютерної програми тощо. Тобто автор не може заборонити використання, приміром літературного сюжету, іншим поетам і письменникам, як це сталося, наприклад, з сюжетом знаменитого "'Піноккіо", що згодом ожив в усім відомій казці про Бураті-но, і таких прикладів можна навести безліч. Подібна практика на міжнародному рівні діє вже давно, і наша молода країна, приєднавшись до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів тим самим просто визнала закони цивілізованого світу. Бернська конвенція захищає права авторів. Цю Конвенцію, прийняту ще у 1886 p., неодноразово переглядали та доповнювали. Основна мета цих заходів - врахування впливу нових технологій на рівень наданої охорони. Адміністративні функції Конвенції на міждержавному рівні здійснює ВОІВ [20].

В останні десятиліття області авторського права і суміжних прав дуже розширилися внаслідок впровадження досягнень науки і техніки. Остане зокрема, дозволило розробити нові способи поширення творів за допомогою таких засобів глобальної комунікації, як супутниковий зв'язок і компакт-диски. Зовсім недавно з'явилася можливість поширення творів через Internet, що створило в області авторського права нові проблеми. ВОІВ приймає саму активну участь у міжнародній дискусії, що не припиняється, з питань розробки нових норм охорони авторського права в киберпросторі. Організація виконує адміністративні функції Договору ВОІВ з авторського права і Договору ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм (більш відомих під загальною назвою "Договори ВОІВ по Internet"). У зазначених договорах містяться міжнародні норми, направлені на запобігання несанкціонованого доступу до творчої продукції в Internet і інших цифрових мережах і її незаконному використанню [28].

Потрібно особливо наголосити, що згідно Закону [8] в Україні охорона щодо авторських прав не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Правова охорона за авторським правом надається лише на обмежене коло об'єктів, чітко визначених в розділі II статті 8 Закону. До числа творів, що охоплюються авторським правом, відносяться такі літературні твори, як романи, поеми, п'єси, довідкові видання, газети, а також комп'ютерні програми, бази даних; фільми, музичні і хореографічні твори та такі твори образотворчого мистецтва, як картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення.

Авторське право - це право, що належить автору оригінального твору, який він створив. Воно об'єднує дві основні групи прав: майнові і особисті немайнові права автора.

Майнові права - це виключне право на використання твору, дозвіл або заборону використання твору іншими особами тощо.

Особисті немайнові права включають право автора: вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Обидві групи прав належать автору, що може здійснювати їх. Реалізація прав означає, що він може використовувати твір сам, може надавати будь-кому дозвіл на використання свого твору чи може заборонити іншим особам використовувати цей твір. Загальний принцип авторського права полягає в тому, що твори, які ним охороняються, не можуть використовуватися без дозволу правовласника не залежно від його громадянства. Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. Наприклад, в Україні у статтях 21-23 Закону передбачене вільне використання творів у вигляді цитат, але з обов'язковим посиланням на першоджерело. Крім того, вільно відтворювати один примірник твору без згоди авторів можуть архіви, бібліотеки, а також навчальні заклади виключно з навчальною метою, а не з метою одержання прибутку. У принципі, у світі охорона, що надається авторським правом, як правило, діє протягом життя автора і 70 років по його смерті. В Україні є певні особливості застосування цього правила, пов'язані з нашим тоталітарним минулим (див. п. 6 ст. 28 "Строк дії авторського права"). Встановлені у такий спосіб терміни охорони надають авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного періоду часу. У рамках авторського права також передбачена охорона особистих немайнових прав, зокрема права вимагати визнання авторства тощо.

Усі ці правові аспекти, про які згадувалось више, зазначені в міжнародних конвенціях, учасниками яких у даний час с більшість країн і в тому числі і Україна. Загальновизнано, що до моменту приєднання держави-члени повинні мати національне законодавство, що відповідає міжнародним стандартам. Тобто, як Ви бачите, наше прагнення входження до світового співтовариства реалізується на конкретних справах як, наприклад, у сфері законодавства про авторське право і суміжні права.

Багато творів мистецтва і культури, що охороняються авторським правом (наприклад, друковані видання, звукозаписи, фільми тощо), необхідно донести до масового споживача, зокрема засобами зв'язку, а для цього вимагаються значні кошти. Тому часто автори за відповідну винагороду продають права на свої твори окремим особам чи компаніям, які мають усе необхідне для збуту і поширення художньої продукції. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за колений проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів [21].

Майнові права можуть також бути передані або уступлені автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі, на основі видачі ліцензії цій особі на використання твору. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються у авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Відступлення авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором. Особисті немайнові права автора ніяк не можуть бути передані іншим особам. До речі, до особистих немайнових прав автора належить пра во [8]:

вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

2.2. СУМІЖНІ ПРАВА

У той час, як права, надані авторським правом, застосовуються до авторів, суміжні права стосуються інших категорій правовласників, а саме: виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення та правонаступників цих суб'єктів [8]. Охорона суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. За останні роки в області суміжних прав відбувся стрімкий розвиток. Сьогодні суміжні права сформувалися навколо творів, які охороняються авторським правом і надають аналогічну, але найчастіше більш обмежену за обсягом охорону. За термінами майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки твору. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), а якщо її не було опубліковано протягом зазначеного часу, то протягом 50 років після першого звукозапису (відеозапису). Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного виходу передачі.

Суміжні права - це права, що належать виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм, спадкоємцям цих суб'єктів та особам, яким на законних підставах передано суміжні майнові права, а також організаціям мовлення та їх правонаступникам [14].

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

фонограми, відеограми;

передачі (програми) організацій мовлення.

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

Суміжні права відрізняються від авторського права тим, що вони належать власникам, які вважаються посередниками при виготовленні, записі та поширенні творів. Зв'язок з авторським правом викликаний тими обставинами, що три категорії власників суміжних прав є допоміжними ланками у процесі інтелектуальної творчості, оскільки вони сприяють авторам у оприлюдненні власних творів для світової громадськості. Так музикант виконує музичний твір, написаний композитором; актор грає роль у п'єсі, написаній драматургом; виробники фонограм записують і розповсюджують пісні і музику, написані композиторами, що виконуються музикантами і співаками; організації ефірного мовлення завдяки своїм станціям доносять ці твори і фонограми до численних радіослухачів і телеглядачів.

Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм, виробники відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі: ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми [20]. Прикладом може бути напис на компакт-диску: ® Музична біржа, 1997.

На міжнародному рівні суміжні права надаються відповідно до Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, більш відомої як "Римська конвенція". Ця Конвенція була прийнята у 1961 р. із тих пір жодного разу не переглядалася. Адміністративні функції цієї Конвенції виконують спільно -Організація Об'єднаних Націй з питань творів, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці (МОП) та ВОІВ. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності 1994 р. (Угода ТРІПВ) [21], адміністративні функції якого здійснює Всесвітня торгова організація (ВТО), також включає положення з міжнародної охорони авторських і суміжних прав.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто або через свого повіреного чи скористатися послугами організацій колективного управління. На жаль, на практиці у багатьох авторів і власників творчої продукції не має достатніх засобів для захисту своїх майнових прав в адміністративному чи судовому порядку. Це особливо стає актуальним сьогодні, коли їх виконання та розповсюдження за допомогою різноманітних сучасних засобів дістає усе більш широкого розповсюдження. Тому, у багатьох країнах з'явилися і поширюються організації та товариства з колективного керування такими правами. Ці товариства, які спираються на значний досвід в адміністративній та юридичній діяльності, здатні надавати своїм членам послуги із збору, керування і розподілу винагороди, отриманої за міжнародне використання творів будь-кого з авторів або осіб, яким належать суміжні права. Організації створені з метою управління майновими правами авторів та інших осіб, які мають авторське право і суміжні права діють на колективній основі і не мають права займатися комерційною діяльністю. Тому, коли автору важко проконтролювати виконання угоди та перевірити правильність нарахування винагороди, що йому по праву належить доцільно скористатися послугами подібних товариств, передавши їм певні з своїх майнових прав. В Україні на державному рівні цим займається вже згадуване державне Агентство з авторських і суміжних прав, розміщене у Києві, та інші організації. У Росії - Російське авторське товариство тощо. Наприклад, Санкт-Петербурзьке Агентство Copyright Service надає посередницькі послуги і є представником "Музыкального Издательства СОЮЗ" по північному заходу Росії [32]. Воно володіє виключними правами на музичні твори 116 авторів та їх спадкоємців, які включені до каталогу видавництва. Серед них М. Дунаєвський, В. Захаров, А. Макаревич, І. Ма-лінін, К. Меладзе, Р. Паулс, А. Цой та багато інших відомих виконавців та авторів, які передали Агентству свої права на частину або усі свої твори. У ФРН основними товариствами з колективного управління авторськими правами - "ГЕМА" та "БИЛЬД-КУНСТ", у США -"СЕСАК", "АСКАП", "Бі-Ем-Ай" та "ВАГА" тощо. Членство у цих організаціях відкрито для усіх осіб, які є власниками авторських та суміжних прав. Заявлені членами організацій твори, як правило, складають так званий "національний" та "місцевий" репертуар.

Твори іноземних авторів, на відміну від попереднього відносяться до міжнародного репертуару, яким, за звичай, опікуються зарубіжні організації колективного управління.

На основі одержаних повноважень організації, надають користувачам творів та об'єктів суміжних прав відповідні ліцензії. Усі можливі майнові претензії осіб, які мають авторське право і суміжні права, до користувачів щодо використання ліцензій розглядаються організаціями, які надали ці ліцензії. Крім того, організації мають право резервувати на своєму рахунку суми винагороди, що надійшла їм від користувачів і не запитувалась власником твору або його спадкоємцем. Пра-вовласникам авторських і суміжних прав слід пам'ятати таке. Згідно Закону, після трьох років з моменту надходження на рахунок організації такі суми можуть бути використані ними для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, у інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права. Зважаючи на велику актуальність цього питання у Законі спеціально передбачено цілий розділ IV "Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав".

Контрольні питання

Як Ви гадаєте, на які основні види можна поділити творчість людини за її цілеспрямованістю ?

Яка з організацій ООН опікується питаннями інтелектуальної власності ?

Який з Законів регламентує в Україні усі питання, пов'язані з авторським правом ?

Чи захищаються права письменника на твір, виданий в Україні у інших країнах світу ?

Які дії можуть бути виконані з твором тільки з дозволу автора?

Яким чином можна відрізнити опублікований твір, що захищається авторським правом ?

Як Ви гадаєте, чи захищає авторське право на ідею твору ?

Назвіть і прокоментуйте основні види прав, що надаються авторським правом.

Роялті, що це таке ?

Що охороняється суміжним правом ?

Чи в усіх випадках фонограмі (відеограмі) буде надано в Україні правовий захист ?

Як позначаються твори, що мають захист, як об'єкти суміжного права?

До кого має звернутися власник авторських чи суміжних прав в разі їх порушення?

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8