p align="left">Для встановлення дати подання заявки Установа перевіряє відповідність матеріалів заявки встановленим вимогам. Заявка відповідає цим вимогам, якщо вона містить принаймні такі матеріали:

клопотання у довільній формі про видачу патенту, викладене українською мовою;

відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд;

частину, яка зовнішньо нагадує опис промислового зразка, викладену українською або іншою мовою.

Пріоритет заявки або просто пріоритет - це першість у поданні заявки.

Датою пріоритету вважається дата подання заявки до Установи чи відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет.

Якщо заявка на видачу патенту на промисловий зразок була подана спочатку в будь-якій іншій державі-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності або показана на офіційних або офіційно визнаних виставках у цих же країнах, то заявник може скористатися правом пріоритету.

Це означає, що протягом шести місяців від цих дат заявник може подати заявнику в Україні або будь-якої іншій державі-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності із збереженням дати попередньо поданої заявки або дати початку проведення виставки.

3.3.5. Експертиза заявки

Для того, щоб визначити, чи можливо на промисловий зразок, що заявляється, видати патент, експертний орган Установи проводить експертизу на відповідність вимогам, викладеним у Законі України "Про охорону прав на промислові зразки" [9] та у Правилах розгляду заявки на промисловий зразок. В Україні, як і в більшості держав, система експертизи передбачає формальну експертизу заявки на промисловий зразок.

Мета формальної експертизи:

встановити дату подання заявки;

перевірити належність промислового зразка, що заявляється, до об'єктів, яким надається правова охорона;

встановити дату пріоритету;

перевірити відповідність промислового зразка, що заявляється, вимозі єдності;

перевірити правильність оформлення всіх документів, що входять до складу заявки, на відповідність вимогам Правил.

З метою виключення видачі охоронного документа на тотожний промисловий зразок під час проведення експертизи заявки на промисловий зразок здійснюється перегляд усіх заявок на промисловий зразок, які надійшли до Установи до дати подання заявки, що розглядається.

Заявник має право з власної ініціативи за клопотанням (до дати одержання рішення про видачу патенту або про відхилення заявки) вносити до заявки виправлення і уточнення та надавати додаткові матеріали. До клопотання обов'язково має додаватися документ про сплату збору у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Крім того, заявник має право ознайомитись з усіма матеріалами, зазначеними в запиті або рішенні Установи. Копії патентних матеріалів, на вимогу заявника, мають бути надіслані йому Установою протягом одного місяця.

За результатами експертизи виносяться рішення про видачу патенту або рішення про відхилення заявки.

Якщо заявка відповідає встановленим вимогам та документ про сплату збору за подання заявки оформлений правильно, Установа надсилає заявнику рішення про видачу патенту.

Контрольні питання

1. Які з об'єктів промислової власності підпадають під правову охорону як промислові Зразки (ПЗ)?

Чим засвідчується право на ПЗ і які терміни його охорони?

Що може бути об'єктом ПЗ?

Коли ПЗ відповідає умовам патентоспроможності?

Що відносять до суттєвих ознак ПЗ?

У яких випадках розкриття інформації про ПЗ не порочить його новизни ?

Хто має право на одержання охоронного документу на ПЗ?

Кого визнають автором ПЗ і які права він набуває?

Хто може являтись власником патенту ПЗ?

Чи має сплачуватись грошовий збір при подачі заявки на ПЗ?

З яких документів має складатися заявка на ПЗ?

Який порядок подання заявок на ПЗ?

ЩотакеМЗПЗ?

Який вид експертизи передбачено при розгляді заявки на ПЗ?

3.4. ПРАВОВА ОХОРОНА ТОВАРНИХ ЗНАКІВ

3.4.1. Знаки для товарів та послуг

Історично так склалося, що люди здавна використовували спеціальні знаки та тавра, які витискали на глиняному посуді, випалювали на тілі власних тварин тощо. Метою цих дій було позначити власність на вироби, худобу...[20]. Наявність такої відзнаки відігравало вирішальну роль в спорах на ринку, кому належність товар, або при суперечці між сусідами з приводу власності табуна, і в інших життєвих ситуаціях. Коли ж між покупцем і виробником з'явився посередник - купець, який інколи завозив товар дуже далеко від місця його виробництва, то такий знак ставав ще й своєрідною гарантією його якості. Адже репутація окремих майстрів була досить різною. Покупець звичайно віддавав перевагу перевіреним товарам, виготовлених відомими йому майстрами, які розпізнавав за знайомим тавром.

Якщо на ринку одночасно опинялось декілька однотипних виробів різних майстрів, між ними обов'язково виникала конкуренція. І це було дуже добре, хоча будь-який товар і в ті давні часи вже був орієнтований на покупців з різним рівнем доходів. Однак кожен виробник безперечно прикладав максимум зусиль для підвищення якості та зменшення собівартості власної продукції. Це в кінцевому результаті призвело до розподілу праці і виникнення ремісничих цехів. Поступово в цехах та купецьких гільдіях індивідуальні печатки замінювались цеховим тавром або печаткою гільдії. Пізніше на зміну цехам прийшли мануфактури, які продовжили традицію постановки тавра на товарах, що випускалися.

Еволюційно в свідомості людей з'явилась і поступово зростала повага до товаровиробника, що продукував якісні вироби та до його тавра. Відповідно інтереси торговельного та промислового підприємництва вимагали законодавчого захисту власника тавра. Поява першого таврування товарів, з метою юридичного захисту результатів творчої праці на Заході відноситься до кінця середніх віків. Тавро ставилось і на митниці, виконуючи функцію своєрідної гербової марки, що засвідчувало про сплату мита.

Поступово позначення, що проставлялось на товарі у вигляді тавра, сприймалось покупцями як обов'язковий атрибут приналежності виготовлювача до певного ремісничого цеху або гільдії купців. Крім того, ця позначка одночасно відігравала і роль своєрідного знака якості.

По мірі перетворення дрібного кустарного виробництва у велике і поступового утвердження капіталістичних відносин відбулося формування національних ринків. В подальшому, у зв'язку із широким впровадженням машин виникло масове виробництво товарів. Це у свою чергу, сприяло бурхливому розвитку торгівлі і загостренню конкурентної боротьби. Для цього періоду розвитку суспільства характерне зростання ролі товарного знака в двох його основних проявах. З одного боку, як засобу індивідуалізації товарів, а з іншого - як інструменту реклами. На думку сучасних вчених-економістів, товарні знаки з'явились у той період, коли економічна система, базуючись на принципах конкуренції, вже не могла без них обійтись.

Сьогодні знак для товарів і послуг -- це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Здавна відомо, що аналогічні конкуруючі товари зовні розрізняються лише своїми товарними знаками. До їх основних функцій сьогодні відносяться:

індивідуалізуюча, яка полягає в тому, що знак забезпечує необхідну відмінність однорідних товарів (послуг) різних виробників, дозволяючи розпізнавати і запам'ятовувати за зовнішніми ознаками товари (послуги), які випускаються конкретним підприємством;

гарантійна, яка полягає в тому, що знак виступає гарантом якості товару, відомого споживачам;

рекламна, яка полягає в тому, що на основі психологічного впливу на споживача забезпечується стійкий інтерес до певного товару, який маркується знаком, та його виробника, що забезпечує таку популярність, тобто знак є неодмінним елементом реклами, за допомогою якої встановлюється зв'язок товару з його виробником.

Крім того, знак виконує й інші допоміжні функції, в тому числі стимулюючу, психологічну, виховну.

3.4.2. Правова охорона знака в Україні

Право на знак охороняється державою і засвідчується свідоцтвом.

Усі питання, пов'язані з одержанням та використанням права власності на знак в Україні, регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" Закону, введеним у дію Постановою Верховної Ради України від 23.12.93 р. № 3771-XII [7] та міжнародними договорами, учасницею яких є Україна.

На сьогодні Україна підписала Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, та ряд інших міжнародних договорів щодо знаків, а саме [14]:

Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знака (25.12.91 p.);

Договір про закони щодо товарних знаків (01.08.96 p.);

Найробській договір про охорону Олімпійського символу, (13.03.98 p.).

Правова охорона знака в Україні може бути одержана лише через його реєстрацію у Укрпатенті.

Свідоцтво є офіційним охоронним документом, що видається від імені держави уповноваженим на це патентним відомством України. Свідоцтво засвідчує право власності на знак. Строк дії свідоцтва становить 10 років і продовжується, за клопотанням власника свідоцтва, щоразу на 10 років. Кількість продовжень не обмежується.

Свідоцтво України діє лише на території України. Які дані містить свідоцтво?

Для того, щоб одержати свідоцтво на знак, слід подати до Науково-дослідного центру патентної експертизи заявку, оформлену згідно з "Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг".

Для позначення товарного знаку, що охороняється, використовується символ - ®, що проставляється праворуч від нього. При необхідності позначення товарного знака, що знаходиться на реєстрації використовують інший символ - ™ [26].

3.4.3. Умови надання правової охорони знака

Правова охорона в Україні надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони [7].

Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, причому вони можуть бути зареєстровані як у чорно-білому, так і в кольоровому виконанні або поєднанні кольорів.

Під словесним знаком розуміють позначення, яке має вигляд слова (слів) або сполучення літер, що мають словесний характер. Такі знаки набувають все більшого поширення, оскільки вони мають ряд переваг перед іншими знаками. Ці знаки легше запам'ятовуються, простіше відтворюються, їх зручно рекламувати, особливо по радіо і телебаченню.

Зображувальний знак має вигляд зображення конкретного характеру або композиції ліній, плям, фігур будь-яких форм і кольорів на площині. Наприклад, орнаменти та символи, зображення тварин, птахів, стилізовані зображення всіляких предметів, іноді з включенням літерних елементів.

Об'ємний знак представляє собою композицію у вигляді фігур (ліній) або їх комбінацій у трьох вимірах. Прикладом такого знака є: фігурне мило, оригінальний вид упаковки, флакона, пляшки, коробки для цигарок та ін.

Комбінований знак має вигляд комбінації елементів різноманітного характеру: найчастіше - це словесно-зображувальні композиції.

Інші об'єкти знаків. До інших об'єктів знака можуть бути віднесені звукові, світлові, світлозвукові та інші позначення.

В міжнародній практиці, поряд з розподілом знаків за формою їх зображення, розрізняють індивідуальні і колективні знаки.

Індивідуальний знак - це позначення, зареєстроване на ім'я окремої юридичної або фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю.

Колективний - це знак спілки, господарської асоціації або іншого добровільного об'єднання підприємств (далі Об'єднання), призначений для позначення товарів, які ними випускаються або реалізуються, які мають спільні якісні або інші загальні характеристики. Колективний знак повинен відповідати усім вимогам, які пред'являються до індивідуальних знаків. При цьому колективний знак є об'єктом виключного права Об'єднання, а не права кожного підприємства, що входить до його складу. Підприємства-учасники об'єднання можуть використовувати колективний знак як єдиний засіб для позначення товарів або використовувати його поряд зі своїм індивідуальним товарним знаком.

Об'єднання, як власник колективного знака, має право контролю за його використанням. Умови використання колективного знака повинні відображатися в спеціальному правовому документі, що називається статутом колективного знака.

За ступенем відомості знаки поділяють на звичайні та загальновідомі.

Звичайний знак - це будь-яке нове оригінальне позначення товарів (послуг), яке відповідає усім умовам надання правової охорони. Зокрема, необхідною умовою його охорони є державна реєстрація позначення.

Загальновідомим знаком визнається таке позначення, яке відоме широкому колу споживачів завдяки його використанню для позначення певних товарів. Згідно із статтями Паризької конвенції у державах-учасницях Паризької конвенції таким знакам надається правова охорона без реєстрації у національних відомствах.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують:

державні герби, прапори та емблеми;

офіційні назви держав;

емблеми, скорочення або повні найменування міжнародних, міждержавних організацій;

офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

нагороди та інші відзнаки.

Однак позначення, згадані вище, можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Згідно зі спеціальною угодою вилучений з реєстру знаків також "червоний хрест". Вилучений з реєстру товарних знаків і олімпійський символ згідно з Найробським договором про охорону олімпійського символу [20].

Також не можуть одержати правову охорону позначення, які:

не мають розрізняльної здатності;

є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

є загальновживаними символами і термінами;

є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару (послуги) або особи, яка виготовляє товар (надає послугу);

є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи;

є загальновідомими знаками;

є фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам;

є сертифікаційними знаками.

Тотожними прийнято називати однакові позначення.

Схожими прийнято називати такі позначення, які, незважаючи на різні складові елементи, створюють однакові зорові враження (або фонетично близькі до словесних знаків), а у випадку реєстрації можуть викликати у споживачів сумніви щодо виробника товару.

Сертифікаційними знаками є знаки, які служать лише як посилання на відповідність якості товарів або послуг певним стандартам.

Прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні людей не реєструються як знаки без їх згоди [14]. Назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них чи їх фрагменти не реєструються як знаки без згоди власників авторського права або їх правонаступників.

Позначення не має розрізняльної здатності, якщо воно належить до:

— позначень, які складаються лише з однієї літери, цифри, лінії, простої геометричної фігури, що не мають характерного графічного виконання;

— реалістичних зображень товарів, якщо знак заявляється на реєстрацію як знак для позначення цих товарів;

— тривимірних об'єктів, форма яких зумовлена виключно функціональним позначенням;

— загальновживаних скорочень;

— позначень, які тривалий час використовувались в Україні кількома виробниками як знаки для товарів, що мають спільну якість або інші спільні характеристики.

До загальновживаних символів, крім тих, які пов'язані з певною діяльністю, належать також умовні позначення, що використовуються в науці та техніці, позначення хімічних елементів, математичних символів, наприклад, такого символу, як інтеграл.

До цієї групи також належать позбавлені оригінальності позначення, в яких за основу беруть зображення предмета, характерного для даної галузі господарства. Наприклад, для швейної промисловості -зображення голки з ниткою або предметів одягу, фігури людини; для машинобудування - зображення шестірні, для конструкторського бюро - зображення циркуля тощо, оскільки такі позначення через частоту використання не можуть індивідуалізувати товар і його виробника, легко можуть бути сплутані споживачами і практично не відрізняються один від одного.

Загальновживані символи і терміни є перешкодою для реєстрації знака лише у тому випадку, коли знак заявляється для товарів, що належать до тієї ж галузі, що й загальновживані символи і терміни

3.4.4. Право на одержання свідоцтва на знак

Право на одержання свідоцтва на знак має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники [7].

Заявка на видачу свідоцтва на знак може бути подана особисто заявником або через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) чи іншу довірену особу.

Іноземні громадяни і юридичні особи, які постійно проживають чи перебувають за межами України, реалізують свої права лише через патентних повірених, зареєстрованих в Установі відповідно до "Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)", затвердженого Кабінетом Міністрів України 10.08.94 р. № 545, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.97 р. № 938.

Громадяни і юридичні особи, які постійно проживають чи перебувають в Російській Федерації, Республіці Білорусь, Грузії відповідно до угод про співробітництво у сфері охорони промислової власності між Урядом України та урядами цих держав можуть реалізовувати свої права як особисто, так і через патентних повірених.

3.4.5. Порядок оформлення та подання заявки на знак

Заявка повинна стосуватися одного знака (вимога єдності). Заявка складається українською мовою і повинна містити: -заяву про реєстрацію знака, підписану заявником або його довіреною особою;

зображення позначення, що заявляється;

перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів та послуг (МКТП);

-документ про сплату збору за подання заявки, оформлений згідно з вимогами «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і знаки для товарів і послуг»;

-довіреність патентному повіреному або іншій довіреній особі при необхідності;

-інші необхідні додаткові документи.

Усі вищеназвані документи надсилаються до Установи для проведення державної експертизи.

3.4.6. Експертиза заявки

Експертиза заявки означає процес дослідження матеріалів заявки та самого позначення на відповідність вимогам, викладеним у Законі та Правилах, з метою реєстрації позначення як знака [26].

Експертиза заявки складається з таких етапів:

встановлення дати подання заявки;

експертиза заявки за формальними ознаками;

експертиза заявки по суті;

прийняття рішення про видачу свідоцтва або про відхилення заявки.

Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату відповідного збору Установа проводить експертизу заявки за формальними ознаками.

Формальна експертиза встановлює відповідність матеріалів поданої заявки встановленим вимогам та обсяг прав, що заявляються заявником.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що заявка не відповідає встановленим вимогам, заявнику надсилається повідомлення про необхідність уточнення або виправлення матеріалів заявки впродовж двомісячного строку від дати одержання заявником зазначеного повідомлення.

Експертиза заявки по суті полягає в тому, що Установа перевіряє, чи може заявлене на реєстрацію позначення бути знаком, чи не знаходиться воно у конфлікті з уже діючими знаками, чи має заявлене позначення розрізняльну здатність, чи не суперечить воно суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі, тобто чи відповідає це позначення умовам надання правової охорони.

Результатом проведення експертизи заявки по суті є прийняття Відомством одного з двох рішень:

про реєстрацію знака;

про відхилення заявки.

Якщо встановлено, що заявлене на реєстрацію позначення не відповідає умовам надання правової охорони для всього переліку товарів і послуг або його частини, Установа виносить рішення про відхилення заявки.

За умови позитивного рішення про реєстрацію знака проводиться державна реєстрація знака та видача відповідного свідоцтва.

3.4.7. Міжнародна класифікація товарів та послуг

Розвиток світової торгівлі призвів до посилення ролі товарних знаків. Тому для узагальнення вимог світовим товариством були створені єдині правила ідентифікації товарів та послуг. З цією метою вперше у 1935 р. була розроблена Міжнародна класифікація товарів та послуг (МКТП) [28]. Система МКТП неодноразово переглядалась і вдосконалювалась. Сьогодні діє вже сьома її редакція. Перший офіційний переклад МКТП українською мовою здійснено у 1997 р. на основі автентичного англійського тексту Ніццької Класифікації. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків була укладена 15 червня 1957 р. і налічує сьогодні 14 статей. МКТП являє собою загальновизначену структуру класів товарів та послуг, яка складається з 42 класів, з них товари поділяються на 34 класи, а послуги - на 8 класів. Товари об'єднані у класи за видами матеріалів, з яких вони виготовлені, а також за їх функціональним призначенням або галузевому призначенню.

Назви товарів чи послуг, що фігурують у заголовках класів, є загальними назвами, що стосуються галузей, до яких належить товар чи послуга. Тому для уточнення класифікації кожного окремого товару чи окремої послуги слід користуватися абетковим переліком. Абетковий перелік містить заголовки класів для товарів та послуг. Крім того, там наведено перелік класів з пояснювальними примітками. Абетковий перелік подано у вигляді двох однакових чотириколонкових таблиць на кожній сторінці. Для кожного товару чи послуги в таблицях вказано відповідно по колонках:

номер класу, до якого належить товар чи послуга;

порядковий номер назви товару чи послуги в абетковому переліку кожної з мовних версій Класифікації (U - української, Е - англійської, F - французької);

назву товару чи послуги українською, англійською та французькою мовами;

базовий номер назви товару чи послуги.

Перелік найменування товарів та послуг в межах класу можна вважати визначником змісту класів, тобто переліком умовних рубрик класів. Цей перелік являє собою повний переклад найменувань товарів та послуг, що подані в абетковому переліку товарів і послуг (АПТП) до тексту в оригіналі. Наприклад, до класу 07 відносяться машини і верстати; двигуни (крім призначених для наземного транспорту), а до класу 12 - транспортні засоби; засоби переміщення по землі, по воді, повітрям. В пояснювальних примітках до класу 07, вказано, що до цього класу зокрема належать деталі двигунів та електричні чистильні машини і апарати. Стосовно класу 12, у пояснювальних примітках говориться, що зокрема до нього належать: двигуни до транспортних засобів; з'єднувачі та передавачі до транспортних засобів; транспортні засоби на повітряній подушці. Так наприклад, на сторінці 109 - Двигуни велосипедні - віднесені до класу 12 і мають порядковий номер Д 0032. А двигуни внутрішнього згорання (Антидетонатори для палива) віднесені до класу 01, і мають порядковий номер Д 0033. Двигуни до наземних транспортних засобів, відповідно - класу 12 і мають номер Д 0034. Двигуни до човнів - клас 07, Д 0035, двигуни судові - клас 07, Д 0037 тощо.

Слід зауважити, що в українській редакції АПТП загальний термін, віднесений до певного класу, може також зустрічатися і в інших класах. З іншими особливостями користування АПТП та МКТП можна познайомитись при безпосередній роботі з ними.

Контрольні питання

Які історичні корені появи товарних знаків (ТЗ)?

Що сьогодні визнається ТЗ і які функції він виконує?

Чим засвідчується право на ТЗ?

Де діє охорона на ТЗ, зареєстровані в Україні?

Що може бути об'єктом ТЗ в Україні?

Які позначення не підлягають реєстрації як ТЗ?

Що таке пріоритет ТЗ?

Як оформляється опис на ТЗ?

Хто може подавати заявку на ТЗ?

Якою мовою складається заявка на ТЗ, і що вона має містити?

Які етапи проходить заявка на ТЗ при проведенні експертизи?

Що таке МКТП?

"Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності."

Конституція України, cm. 54.

РОЗДІЛ 4

ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Історія і сучасність неупереджено свідчать, що факт надання авторам об'єктів інтелектуальної власності юридичних прав, які захищають їх майнові інтереси безумовно відігравав і постійно відіграє важливу роль у розвитку людства. Використання приватної зацікавленості на тлі конкурентної боротьби, що особливо загострилася у останні роки, сьогодні, є оптимальним вирішенням проблеми подальшого зростання добробуту і рівня життя цивілізації. У передових країнах будь-який законодавчий акт у сфері інтелектуальної власності у першу чергу спрямований на захист прав власника, що надаються йому відповідним охоронним документом. Законодавчо закріплюючи за автором та його правонаступником виключні права держава одночасно приймає на себе зобов'язання з забезпечення їх виконання. При цьому виключні права власників об'єктів інтелектуальної власності дозволяють проводити певні дії, що посилюють їх особисту зацікавленість у зиску від їх використання. Наприклад, власник може передавати свої виключні права на об'єкт інтелектуальної власності, які йому належать будь-якій іншій особі, у визначений законодавством спосіб.

Досвід світової організації торгівлі яскраво засвідчив потребу гнучкого регулювання правових відносин у царині інтелектуальної власності. З метою всебічного стимулювання використання технічних новинок, створення нових літературних творів тощо держави мають створювати максимально сприятливі економічні умови для їх творців. Одним з визначальних чинників цього процесу є можливість передачі економічних прав, що надаються власникам об'єктів інтелектуальної власності у інші руки [22].

Це одночасно сприяє матеріальній зацікавленості авторів і стимулює їх до подальших творчих пошуків. Для виробників, які знаходяться у ринкових умовах - це надійний шлях до впровадження технічних та технологічних новинок, які дозволяють збільшувати їхні прибутки від продажу нової, удосконаленої продукції. Поряд з цим виграє і пересічний споживач, котрий постійно одержує товари поліпшеної якості, з розширеними функціональними можливостями, підвищеної надійності, а також споживаючи нові твори мистецтва, літератури тощо. Причому, на практиці, передача прав проводиться як у повному обсязі, так і частково. Порядок передачі виключних прав регулюється відповідним законодавством певної країни, де така передача відбувається. Однак звертаємо Вашу увагу на те, що тут йдеться лише про виключні економічні права на об'єкти інтелектуальної власності.

Різні об'єкти можуть бути відчужені у будь-який спосіб, наприклад, продажем, даруванням тощо. Правовою формою передачі права є договір про передачу права власності на певний об'єкт інтелектуальної власності. Такий договір засвідчує передачу власником своїх майнових прав, будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі. Можливість такої передачі випливає з виключного права власника певного об'єкта інтелектуальної власності. Тобто цим положенням охоплюються усі об'єкти промислової власності, а також авторського права і суміжних прав. При цьому особа, яка дістала права на об'єкт інтелектуальної власності у результаті вищезазначених дій стає правонаступником попереднього власника. Виключні економічні права попереднього власника відповідно скасовуються, якщо договором про уступку цих прав обумовлено їх передачу у повному обсязі, або обмежуються, чи виникають інші юридичні колізії. Усі особливості передачі прав обов'язково мають обумовлюватися у договорі, що складається письмово, і обов'язково підписується обома сторонами.

Слід пам'ятати, що будь-який об'єкт інтелектуальної власності є таким самим товаром, як і будівлі, технологічне устаткування, автомобілі або продукти харчування. Крім того, необхідно враховувати, що кожен з об'єктів інтелектуальної власності має свій життєвий цикл. Пригадайте, адже, Вам відомо, що дія майнових прав на ці об'єкти обмежена певним терміном. Авторські права діють протягом усього життя автора і 70 років по його смерті [8]. Дія суміжних прав обмежується 50 роками з моменту першого оприлюднення твору [8]. Для патентів цикл відраховується від дати подачі заявки і становить: на винахід - 20 років, на KM - 10 років, для деклараційного патенту на винахід - 6 років [10], для промислового зразка - 10 років і може бути продовжена, але не більше ніж на 5 років [9]. Для свідоцтва на товарний знак - 10 років від дати подачі заявки і також може продовжуватись. Таке продовження щоразу відбувається на 10 років [7]. Безперечно, що продовження терміну дії охоронного документа відбувається не автоматично. Воно вимагає клопотання з боку власника до відповідної Установи тієї країни або до тих міждержавних об'єднань, де був зареєстрований відповідний об'єкт. Крім того, такі дії звичайно супроводжується сплатою певного мита. Звідси випливає, що об'єкти інтелектуальної власності, як і дівиця не повинні засиджуватись. Адже ці об'єкти представляють певний комерційний інтерес тільки протягом свого життєвого циклу. І очевидно, що чим менше часу залишається до кінця дії правової охорони об'єкта, тим менше рентабельність операції з передачі цих прав.

Особливо звертаємо Вашу увагу на той факт, що на будь-який об'єкт інтелектуальної власності можуть передаватися тільки майнові права (виключні економічні права), особисті, не-майнові права (так звані права авторства) ніколи не передаються і не успадковуються і охороняються довічно.

Як правило, існує три шляхи, якими може піти автор або його правонаступники, щоб донести твір до уваги споживачів, винахід до виробництва тощо [21]. Він може продати твір або винахід, яким володіє, або продати ліцензію на його використання, чи передати свої виключні права на основі договору про передачу права власності на певний об'єкт інтелектуальної власності. Звичайно це не є обов'язковим. Автор може і сам продукувати власний винахід або видавати роман тощо, наприклад, створивши для цього товариство з обмеженою відповідальністю.

Питання продажу об'єктів інтелектуальної власності, у принципі, ніби зрозуміло. Хоча ці дії і не є такими простими, як може здатися на перший погляд. Вони вимагають надзвичайно серйозної підготовки, а також зваженого підходу до вибору потенційного покупця, часу продажу тощо. У цьому випадку автор або його правонаступник чи спадкоємець, як правило, виходять із власних економічних інтересів. Вони можуть продати свої виключні майнові права на об'єкт, яким володіють (винахід, музичний чи художній твір тощо) іншій фізичній або юридичній особі. За автором, як Ви пам'ятаєте, залишається лише право на авторське ім'я, яке ніколи не підлягає відчуженню. Ілюстрацією до сказаного може послужити, наприклад, будь-яка книга, де на титульній сторінці вказано ім'я автора твору, а знак авторського права © стоїть проти назви видавництва, яке видало даний твір. Це означає, що автор продав або передав в якійсь інший спосіб свої виключні майнові права на власний твір видавництву. І тепер воно опікується долею цього твору, його розповсюдженням тощо. А за автором збереглось право на авторське ім'я та одержання відповідної винагороди, розмір якої обумовлюється в угоді між автором і видавництвом.

Слід пам'ятати, що при передачі (відчуженні) прав власності на об'єкт інтелектуальної власності шляхом їх продажу колишній власник не може залишити за собою будь-якого права на його використання чи встановлювати будь-які строкові або територіальні обмеження прав, що повністю переходять до правонаступника. Тому приймати рішення про продаж власних прав слід дуже обачно, попередньо зваживши усі можливі наслідки такого кроку, порадившись з фахівцями юристами тощо. Адже існують і інші види поступки майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

4.1. ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права відбувається на основі авторського договору повністю чи частково. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому чітко виписані. У противному випадку, майнові права, що не зазначені у авторському договорі як такі, що відчужуються, вважаються не переданими [22].

Існує два види авторського договору. Перший стосується передачі виключного права на використання твору. За другим передаються лише невиключні права на використання твору.

За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор чи інша особа, яка має виключне авторське право, передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише у частині прав, що не передаються.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор або власник авторського права передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання цього твору ще й іншим особам.

Стосовно суб'єктів суміжних прав. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення також повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм також можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, у якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.

Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

4.2. ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Одним з найбільш розповсюджених видів передачі прав власності на об'єкти промислової власності є так звана ліцензійна процедура.

Ліцензії бувають добровільними і примусовими. Добровільна ліцензія має місце, коли власник з власної волі передає свої майнові права іншій фізичній або юридичній особі. Примусова ліцензія застосовується, як правило, у дуже обмежених випадках, і неодмінно супроводжується обов'язковою виплатою грошової компенсації автору. Слід бути свідомим того, що на практиці примусова ліцензія є певним обмеженням прав власника. Тому порядок її надання регулюється законодавством і може реалізовуватись тільки двома шляхами: адміністративним або судовим [21].

Адміністративний порядок застосовується, якщо цього вимагає суспільна зацікавленість або інтереси національної безпеки країни. Тоді Кабінет Міністрів України має право, без згоди власника, передати право на використання об'єкта промислової власності будь-якій іншій юридичній особі. Передача цих прав має відбуватися на умовах невиключної ліцензії.

У судовому порядку примусову ліцензію може бути надано за заявою зацікавленої сторони. Такі дії можуть мати місце, лише коли власник чи його правонаступник зовсім не використовували або у недостатній мірі використовували об'єкт промислової власності в Україні протягом трьох років після видачі патенту. Крім того, ці ж дії можуть бути застосовані і у випадку, коли використання патенту на винахід чи KM було припинено на термін більш ніж як три роки [10]. Як бачите, створити та захистити власну ідею патентом - це тільки пів справи, головне тут - забезпечити її плідне використання протягом усього життєвого циклу патенту. Звичайно, як і кожного судового рішення, примусової ліцензії ще треба домогтися, а для цього слід забезпечити виконання цілої низки певних вимог, що обумовлені у законодавстві.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8