Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Процедура цілковито відповідає закону. Після ліквідації юрособи відомості про керівника і власників компанії вилучаються з держреєстра і передаються до архіву. До підприємства, що ліквідувалося, немає претензій у фіскальних і правоохоронних органів, а також у контрагентів.

Тривалість процесу -- від двох місяців (в ідеалі) і нескінченно (якщо податкова або ПФ не видасть довідки про відсутність заборгованостей). Обов'язкова податкова перевірка з практично гарантованими донарахуваннями за якимись податками або платежами, обов'язкова перевірка Пенсійним фондом і фондами соцстраху. На будь-якому етапі ліквідації може з'явитися неврахований кредитор, що вимагає оплати реального або вигаданого боргу. Існує ризик, що кредитор звернеться до суду з вимогою порушити справу про банкрутство ліквідованої компанії.

Ліквідація «за законом» має сенс тільки для компаній, у яких були невеликі обороти або діяльність взагалі не велася. Інакше обов'язкова передліквідаційна перевірка ДПІ забере у власника і керівника багато часу, сил, а в більшості випадків і грошей. Уникнути цих проблем можна, якщо на підприємстві недавно було проведено комплексну перевірку податковою інспекцією і в цей момент ДПІ не має претензій до компанії. Втім, у такій ситуації доцільніше не ліквідувати «чисту» фірму, а, наприклад, просто призупинити її роботу з метою подальшого перепрофілювання або продажу [84, с.100].

Ще один варіант -- ліквідація через процедуру банкрутства. Банкрутство може бути як добровільним, тобто за рішенням власників компанії, так і примусовим -- на вимогу кредитора або держоргану. В обох випадках перший етап процедури -- звернення до суду з проханням порушити провадження у справі про банкрутство. Причому якщо ініціатором звернення є саме підприємство, то до заяви крім інших документів необхідно додати протокол загальних зборів працівників компанії, на яких було обрано їхнього представника на час розгляду справи про банкрутство. Протягом десяти днів від дня порушення судом справи про банкрутство у спеціалізованих виданнях необхідно розмістити відповідне оголошення.

Подальші етапи банкрутства від керівника і власників підприємства залежать опосередковано: надсилання судом держреєстратору повідомлення про порушення справи про банкрутство, призначення арбітражного керуючого, формування реєстру кредиторів та їхніх вимог, збори комітету кредиторів, складання балансу і порядку задоволення вимоги кредиторів тощо. Власне, навіть вилучення з держреєстру від власників жодним чином не залежить -- після ухвалення відповідного рішення суд направляє його держреєстратору, який і зобов'язаний вилучити підприємство з ЄДР [85, с.94].

Власники компанії не втягнені в бюрократичну тяганину -- всі процесуальні дії, зокрема й узгодження спірних питань з податковою та соцфондами, здійснює арбітражний керуючий, призначений судом. Вимоги кредиторів можуть залишитися незадоволеними, якщо в підприємства немає достатніх активів.

Тривалість процедури -- у деяких випадках справа про банкрутство розглядається півтора-два роки. Якщо підприємство має у своєму розпорядженні ліквідні активи, вони можуть бути передані кредиторам. Можливе додаткове розслідування правоохоронних органів, якщо в них виникне підозра, що банкрутство фіктивне. Теоретично існує ймовірність притягнення керівництва компанії до адміністративної або кримінальної відповідальності за статтею «Доведення до банкрутства».

Зазвичай банкрутують підприємства, які вже позбулися належних їм ліквідних активів. Таким чином, вимоги численних кредиторів просто не можуть бути задоволені -- у підприємства немає ні грошей, ні майна. Крім того, за наявності певної фантазії цілком можна обійтися без податкової перевірки, обов'язкової у разі звичайної ліквідації. До переліку документів, на підставі яких суд ухвалює рішення про ліквідацію компанії через банкрутство, акт податкової перевірки і довідка про відсутність заборгованості перед бюджетом не входять.

Утім, підприємство може бути ліквідоване без будь-якої участі, а іноді навіть без відома його власників або керівництва -- за рішенням суду або відповідного органу державної влади. Найпоширеніший випадок -- ліквідація підприємств, які припинили або ніколи не вели госпдіяльності, не подавали протягом року податкової та фінансової звітності до ДПІ або відсутні за заявленим місцезнаходженням. Інакше кажучи, ліквідувати підприємство можна, просто кинувши його напризволяще: припинивши діяльність і переставши подавати звітність до держорганів [86, с.28].

Крім неподання звітності закон передбачає ще три випадки ліквідації компанії з ініціативи державного органу. По-перше, визнання недійсним запису про держреєстрацію підприємства. По-друге, ведення компанією діяльності, що порушує закон або не відповідає її статутним документам. По-третє, невідповідність статутного капіталу вимогам законодавства.

У всіх названих випадках податкова інспекція або інший держорган може звернутися до суду з позовом про ліквідацію компанії. Якщо суд ухвалить таке рішення, держреєстратор буде зобов'язаний виключити підприємство з держреєстру.

Найдешевший спосіб -- гроші на послуги юристів і платежі до бюджету не витрачаються. Усі процедурні дії здійснює зацікавлений держорган, від власників або керівництва підприємства нічого не залежить. Податкова перевірка підприємства не проводиться, оскільки найчастіше встановити місцезнаходження компанії неможливо. У більшості випадків пошук кинутого підприємства здійснюється формально, після чого компанія ліквідується. Якщо підприємство не мало заборгованості перед іншими юрособами або бюджетом, то, як правило, жодними істотними неприємностями власникам і директору такий спосіб ліквідації не загрожує.

У базах даних податкових органів і Держкомстату зберігається інформація про засновників і останнього директора підприємства, що пізніше за бажання податківців може завдати їм певних неприємностей. Якщо компанія заборгувала бюджету або соц-фондам, можливе порушення кримінальної справи, відтак розшуком власників і керівників підприємства можуть зайнятися правоохоронні органи. Сама процедура досить тривала і займає щонайменше два роки. Посадових осіб підприємства можуть оштрафувати за неподання звітності [87, с.142].

Проблема в тому, що хоча можливість ліквідації підприємства шляхом звернення до суду, наприклад податківців, у законі й передбачена, детально прописаний механізм її реалізації відсутній. Приміром, незрозуміло, які саме документи підтверджують відсутність компанії за заявленим місцезнаходженням, факт неподання звітності протягом року тощо. Крім того, зважаючи на завантаженість українських, передусім київських, ДПІ та держреєєстраторів, малоймовірно, що вони займатимуться кропіткою роботою зі збору інформації та звернення до суду для ліквідації всіх «мертвих» фірм, яких налічується не одна тисяча. Тож кинуте підприємство може не один рік значитися в різних базах даних і Єдиному держреєстрі, а його засновникам і формальному директорові податківці регулярно надсилатимуть листи-нагадування про неподання тих чи інших звітів.

Ще один спосіб позбутися непотрібної власникові фірми -- продати корпоративні права. Або, як часто кажуть, продати підприємство, хоча в законодавстві такого формулювання й немає. Сама процедура продажу виглядає так: між продавцем (нинішнім власником або власниками підприємства) і покупцем укладається договір купівлі-продажу корпоративних прав. У більшості випадків юристи рекомендують нотаріально завірити його (хоча закон цього прямо не вимагає), після чого держреєстратору передаються статутні документи, договір купівлі-продажу, рішення про внесення змін до статутних документів у зв'язку зі зміною власників. Після або одночасно з внесенням змін до держреєстру нові власники змінюють керівництво підприємства і повідомляють про це податкову інспекцію та соц-фонди, після чого процес продажу компанії можна вважати завершеним [88, с.89].

Підприємство не ліквідується, відповідно не проводяться податкові та інші перевірки. Новим власникам компанія дістається з усією дебіторською та кредиторською заборгованістю, а також належною нерухомістю і різними дозволами та ліцензіями. Сама процедура займає півтора-два тижні. Немає потреби звільняти працівників, а отже, й виплачувати їм вихідну допомогу.

Протягом трьох років після продажу посадові особи підприємства можуть бути притягнені до адміністративної та кримінальної відповідальності, якщо закон було порушено, коли вони керували компанією. Можливе подальше використання проданої фірми в різних шахрайських схемах. Якщо цим підприємством зацікавляться правоохоронні органи, імовірним є залучення колишніх засновників і директора щонайменше як свідків. Якщо сума угоди перевищуватиме внесок засновника до статутного фонду, із суми перевищення доведеться сплатити податок з доходів фізичних осіб (15%) [89, с.170].

Продаж підприємства -- найшвидший спосіб позбутися його. Утім, не слід довіряти рекламним оголошенням, які обіцяють «ліквідацію або продаж протягом двох днів». Щоб провести операцію з купівлі-продажу корпоративних прав, потрібно близько двох тижнів. Також варто простежити за тим, щоб усі відомості про зміну складу власників і директора було внесено до держреєстру й про це було повідомлено податкову інспекцію.

Припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 Господарського Кодексу. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 ГКУ та інших законів. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 ГКУ з урахуванням таких особливостей: кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених ГКУ, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію; майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості [90, с.54].

Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГКУ. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГКУ чи спеціальним законом строки [91, с.172].

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено ГКУ та іншими законами. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника [92, с.104].

Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГКУ щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

Прийняття рішення про ліквідацію підприємства - важливий крок для його власника, адже реалізація цього кроку потребує здійснення повного аналізу господарської діяльності підприємства, звільнення всіх працівників та проведення остаточних розрахунків з кредиторами. Схематично процедура припинення діяльності підприємства за бажанням власника зображена ниже у таблиці 2.1 [93, с.92].

Таблиця 2.1 Процедура припинення діяльності підприємства за бажанням власника

Строк звичайної ліквідації підприємства, яке не має заборгованості та правильно здійснювало бухгалтерській облік складає приблизно один рік з моменту подачі протоколу про припинення юридичної особи. Середня вартість платежів, необхідних для ліквідації підприємства дорівнює півтори тисячі гривень.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГКУ, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції [94, с.83].

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів [95, с.81].

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГКУ та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора [96, с.106].

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

У претензії зазначаються:

- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;

- дата пред'явлення і номер претензії;

- обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

- докази, що підтверджують ці обставини;

- вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;

- сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

- платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, що додаються до претензії.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГКУ або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку. У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено ГКУ. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються ГКУ [97, с.113].

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання [98, с.73].

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 ГКУ.

Штрафними санкціями у ГКУ визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГКУ [99, с.10].

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості [100, с.48].

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГКУ [101, с.115].

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

- допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання [102, с.82].

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються ГКУ, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

- застосування антидемпінгових заходів;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;

- інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГКУ та іншими законами [103, с.69].

Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 ГКУ [104, с.108].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5