) якщо підставою договору е припис правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то спір вирішується судом. Так само судом він вирішується в інших випадках, встановлених законом;

2) якщо укладення договору не пов'язане з приписами правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усуваються шляхом домовленості сторін.

Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст.652 ЦК).

Якщо сторони, не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було викопане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім згідно з ч.4 ст.653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення переданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону.

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відшкодування збитків є заходом відповідальності і отже, до нього застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема згідно зі ст.614 ЦК особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

У результаті дослідження суттєвих умов, зокрема стосовно предмета договору про надання послуг, стає зрозумілим, що поняття договору про надання послуг охоплює досить численну групу договорів, яка, в свою чергу, може бути поділена, як мінімум, на дві підгрупи.

Договори першої групи своїм предметом охоплюють і результат діяльності, який гарантується, і, отже, на який послугоотримувач має право розраховувати. Це завжди гарантійні зобов'язання. Кредитори за таких зобов'язань перебувають у набагато кращому становищі, на відміну від ситуації, коли боржник зобов'язаний тільки належним чином здійснювати певні дії, не гарантуючи результату. При гарантійних зобов'язаннях боржник - суб'єкт підприємницької діяльності - звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо доведе наявність непереборної сили, що створила неможливість виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання відповідальність боржника стає автоматичною. Доказом невиконання є тільки той факт, що обіцяний результат не був наданий. Такі договори за своєю правовою природою є досить близькими до договорів на виконання робіт і можуть бути позначені як підрядоподібні. До них слід віднести договори, які без досягнення результату діяльності взагалі втрачають сенс (перевезення, зберігання, аудит і т. ін.), або коли корисний ефект цілком забезпечується обачливим і турботливим виконанням своїх обов'язків, і виконавець, укладаючи договір, міг припускати з достатньою мірою ймовірності його досягнення.

Друга підгрупа договорів характеризується тим, що результат діяльності не охоплюється предметом договору й перебуває за межами договірного зобов'язання. У таких договорах результат дійсно не може бути гарантований, і зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність послугодавця виконується у точній відповідності з договором. До цієї підгрупи слід віднести договори послуг, у яких досягнення поставленої мети ускладнене низкою невідомих наперед обставин, що мають об'єктивно-випадковий характер і стосуються або особистості споживача послуг (ступінь занедбаності захворювання при наданні медичних послуг, здібностей того, кого навчають, при наданні освітніх послуг), або обставин зовнішнього характеру, про які сторони при укладенні договору не могли й не повинні були знати, але ймовірність виникнення яких не виключена.

Тобто результат діяльності охоронця, хоча й не втілюється в якусь матеріальну форму, може бути гарантованим і є невід'ємною частиною відповідних дій як таких. У цьому разі можна виходити із принципу: немає результату - немає дій. Крім того, практично єдиним критерієм оцінки якості наданої послуги з охорони майна, в усякому разі для послугоотримувача, є саме той корисний ефект, на одержання якого вона спрямована.

Однак, позитивний результат послуги з охорони майна, з урахуванням передбаченого договором способу охорони, цілком може бути гарантований, і саме його наявність або відсутність буде основним критерієм оцінки належного виконання договірного зобов'язання.

Зіставляючи договір охорони майна з договором зберігання, можна зробити висновок, що договір охорони майна має істотні відмінності й не може розглядатися як спеціальний вид договору зберігання.

Розміщення поняття договору охорони в главі 66 ЦК України, присвяченій договору зберігання, як спеціального виду договору зберігання необхідно визнати помилковим. Відносини, опосередковувані договором охорони повинні регулюватися не правилами про зберігання, а загальними нормами ЦК про оплатне надання послуг.

Застосування правил про зберігання до відносин, що виникають між володільцем майна й охоронцем, можливе лише за аналогією закону.

Охорона майна є складовою відносин зберігання, а також і деяких інших договірних відносин, у яких одна із сторін договору зобов'язана зберегти чуже майно, що перебуває в її володінні. Однак, послуга з охорони набуває властивих їй специфічних рис тільки тоді, коли вона виділена в самостійні договірні відносини.

Охорона майна припускає виконання лише фактичних, заздалегідь обговорених за своїм характером дій, необхідних для того, щоб зберегти майно від небезпеки фізичного знищення, псування або втрати, що може загрожувати йому з боку навмисних неправомірних дій третіх осіб. Тобто за своїм характером діяльність зобов'язаної особи є більш спеціальною, ніж у договорі зберігання, обмежується забезпеченням збереження майна від розкрадання, умисного знищення або пошкодження та завжди є професіональною.

За аналогією з римським терміном detentio - тримання речі, пропонується позначити виконавця послуги з охорони майна терміном детентор, тобто це особа, яка здійснює панування над чужим майном, не маючи при цьому правомочності володіння.

Як приклад наведемо основні характеристики договору на охорону житла.

Договір про охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, він має багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів - забезпечити збереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіння зберігачу, то при укладенні договору про охорону вона залишається у володінні власника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір про охорону квартири.

Договір про охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службу охорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1993 р.).

Права та обов'язки сторін за договором детально регламентовані Типовим договором про централізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони, затвердженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня 1995 р. № 52.

Договір на один рік укладається після обладнання квартири засобами охоронної сигналізації та контрольної перевірки їх технічного стану і набуває чинності на наступний день після його підписання.

Періодом охорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її з охорони. Вартість майна оцінює сам "Клієнт" в односторонньому порядку (від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).

За несвоєчасну сплату з "Клієнта" стягується пеня в розмірі 0,5 % суми прострочення за кожний день. Крім того, "Охорона" має право після попередження в односторонньому порядку розірвати договір достроково.

Охорона несе матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену сторонніми особами, які проникли в квартиру в період охорони шляхом відмикання чи руйнування заблокованих технічними засобами охоронної сигналізації вікон, дверей та інших конструкцій та здійснили крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення чи пошкодження майна, яке зберігалось у квартирі.

Охорона зобов'язана відшкодувати матеріальні збитки в межах вартості майна, оціненого клієнтом при укладенні договору. Збитками є не тільки вартість украденого чи пошкодженого майна, а й вкрадені грошові кошти (однак у цьому разі розмір компенсації обмежується 10 мінімальними зарплатами), а також ювелірні вироби з оголошеною цінністю (але не більш як 20 розмірів мінімальної зарплати).

Вартість вкраденого майна визначається, виходячи з діючих роздрібних цін та з урахуванням його зносу.

Охорона може нести відповідальність також за вкрадені антикварні речі, але тільки за умови, що при укладенні договору їй було передано нотаріально посвідчений, складений компетентними спеціалістами опис вартості антикварних речей.

При повернені вкраденого майна "Клієнт" зобов'язаний у місячний термін повернути "Охороні" вартість отриманої раніше компенсації.

У договорі передбачені й обставини, за яких "Охорона" звільняється від матеріальної відповідальності:

- якщо, особа, яка проникла в квартиру, була затримана на місці;

- якщо збитки стали наслідком стихійного лиха, масових безпорядків;

- якщо зловмисник проник у квартиру через місце, яке власник відмовився обладнати технічними засобами охорони (наприклад, власник квартири, що проживає на 10-му поверсі, відмовився від блокування балконної двері і якраз через неї зловмисники проникли в квартиру);

- якщо крадіжка сталася в той період, коли охорона тимчасово не могла здійснюватись із технічних причин, про що "Клієнта" було своєчасно повідомлено;

- коли "Клієнт" не здав дублікатів ключів від вхідних дверей квартири, під'їзду, площадки, що перешкоджало своєчасному виявленню причин спрацювання сигналізації і затриманню зловмисників на місці події;

- якщо "Клієнт" розголосив правила користування технічними засобами чи присвоєний кодовий номер;

- якщо "Клієнт" здійснив зміни у схемі блокування технічними засобами сигналізації, що стало причиною її неполадок, і в деяких інших випадках, передбачених договором.

На основі викладеного, можна визначити договір з охорони майна наступним чином: за договором охорони майна одна сторона - охоронець (детентор) - спеціалізована охоронна організація, зобов'язується прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду. Сенс такої конструкції полягає в тому, що охоронець, з одного боку, погоджується взяти на себе тягар майнових наслідків можливих протиправних дій (злочинів) третіх осіб щодо майна володільця, а з другого - своїми професійними діями та за рахунок замовника послуги (володільця майна) зменшує ризик їх настання. Тобто на перший план виходить не сама послуга з охорони майна, а взятий на себе охоронцем обов'язок відшкодувати майнові втрати від злочину, вчиненого третіми особами.

Послуга ж з охорони лише перешкоджає, а тим самим зменшує вірогідність вчинення таких дій щодо майна, яке охороняється.

У свою чергу, обов'язок відшкодувати збитки від злочину спонукає виконавця послуги до якомога ретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги (володільця майна).

Тобто, цей договір є консенсуальним, двосторонньо зобов'язуючим і оплатним; може бути віднесений до категорії господарських (підприємницьких) і публічних договорів.

Правовідносини, які виникають на підставі договору про охорону (об'єктів, фізичної особи, майна, що перевозиться, інкасації), мають усі ознаки, властиві цивільно-правовим зобов'язанням. За такими договорами одна сторона надає другій послуги з охорони за плату, внаслідок чого між сторонами виникають майнові відносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми [18, с.24].

Майнові відносини регулюються цивільним законодавством, тому і сам договір на охорону є цивільно-правовим. Сторонами такого договору є охоронне підприємство, в т.ч. громадяни-підприємці (у договорах воно називається "охороною"), та будь-які підприємства, організації, установи і фізичні особи (в договорах їх іменують "власниками" та "особами").

В існуючій сьогодні науковій, навчально-методичній літературі, на мою думку, значно звужене коло сторін договору на охорону та предмет і об'єкти договору. Так, кандидат юридичних наук доцент Ю.Космін сторонами договору на охорону вважає лише підрозділи Державної служби охорони при органах внутрішніх справ з одного боку, та підприємства, установи, організації, -- з іншого [11, с.34].

Такі сторони договору на охорону є лише частиною повного кола сторін даного договору. З одного боку, послуги по охороні власності та громадян надаються різними за своїм юридичним статусом особами. Це можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємництва (приватні підприємці). Підрозділи Державної служби охорони при органах міліції є лише їх частиною, хоча на сьогодні досить значною. З іншого боку, стороною договору на охорону можуть бути не лише підприємства, організації, установи, чиє майно охороняється, а й фізичні особи -- приватні підприємці, громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, чиє майно або персона охороняється. Відповідно, як уже зазначалося, звужене і поняття предмета та об'єктів договору. Автор не враховує в предметі договору на охорону здійснення організаційних заходів по забезпеченню особистої безпеки особи, що охороняється, її життя та здоров'я від злочинних посягань, а серед об'єктів договору на охорону не називає особистої безпеки фізичної особи, що охороняється.

Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій з надання послуг по охороні державної, крім особливо важливих об'єктів, колективної та приватної власності, а також охороні громадян, затверджена наказом МВС України від 28.02.1994 р. № 112, під діяльністю по наданню за договорами послуг по охороні державної, колективної і приватної власності та охороні громадян розуміє запобігання несанкціонованим проникненням сторонніх осіб у приміщення, будівлі та на території, які належать власникам, і доступу до матеріальних цінностей, які знаходяться в їх межах, в т.ч. з використанням технічних засобів охоронної сигналізації, а також супроводження цінних вантажів та іншого майна, що перевозиться, з метою забезпечення його схоронності; припинення безпосередніх протиправних посягань на об'єкти охорони, життя і здоров'я громадян.

Наведена правова норма за своєю юридичною природою є цивільно-правовою нормою.

Таким чином, за договором на охорону одна сторона -- "охорона" зобов'язується забезпечити охорону майна чи особистої безпеки іншої сторони -- "власника" ("особи"), а власник (особа) зобов'язується створити охороні необхідні для виконання нею своїх обов'язків умови і сплатити обумовлену вартість цих послуг.

Договір на охорону за своїм суб'єктним складом є одностороннім (взаємним), сплатним, консесуальним та безіменним, тобто відповідно до нього у сторін договору виникають взаємні права й обов'язки: у "охорони" -- обов'язок забезпечити охорону майна "власника" чи особистої безпеки "особи", а у "власника" чи "особи" -- створити необхідні для виконання охороною своїх договірних зобов'язань умови; за послуги охорони проводиться певна оплата і такий договір виникає в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні договори повинні мати письмову форму.

До безіменного договору договір на охорону, вважаю, можна віднести тому, що в цивільному кодексі та інших законодавчих актах відсутній такий договір під спеціальною назвою.

Проте деякі автори, наприклад Ю.Заїка, до числа іменних відносять договір на охорону, однією із сторін якого є підрозділ Державної служби охорони, оскільки Типовий договір на охорону підрозділами ДСО при МВС України затверджений ГУДСО та зареєстрований в Міністерстві юстиції України [17, с.37].

3. Напрямки вдосконалення правового становища недержавних суб'єктів господарювання в галузі охорони

3.1 Правове регулювання приватної охоронної діяльності як сфери послуг

Особливе місце серед законодавчих та інших правових актів займає Конституція України. В ній вирішені найбільш принципові питання державного та суспільного життя. Значення конституційних приписів полягає у тому, що вони мають по відношенню до усіх правових актів України вищу юридичну силу, є обов'язковими те тільки для громадян та державних органів, але й для тих, хто видає їх.

В останні роки все більше уваги приділяється міжнародним угодам. Серед них особливе місце посідають Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Він ратифікований і є обов'язковим для виконання на всій території України всіма державними органами.

1 грудня 1999 року на засідання Верховної Ради було внесено три законопроекти: "Про професійну охоронну діяльність", "Про державну службу охорони при Міністерстві Внутрішніх справ" та "Про недержавну охоронну діяльність". Але Сесія ВР прийняла постанову про створення єдиного закону.

1 лютого 2000 року законопроект пройшов перше читання.5 жовтня 2000 р. з доповненнями та виправленнями законопроект не був прийнятий в другому читанні. Розгляд проекту було перенесено на 19 жовтня,але і тоді він прийнятий не був. В той же час робота над законопроектом не преривається, тому що з його прийняттям будуть встановлені законодавчі обмеження на допущення до охоронної діяльності осіб з антисоціальною спрямованістю, будуть визначені легальні джерела фінансування охоронної діяльності. На законодавчому рівні будуть встановлені правила використання силових методів впливу. Праця працівників охорони має бути кваліфікована як праця небезпечна, визначені заходи соціального та правового захисту працівників охорони.

Закон має визначити рівні права та обов'язки працівників державних та недержавних охоронних установ та підприємств, гарантувати українським громадянам,що до роботи в охоронних структурах будуть допущені виключно професіонально підготовлені, перевірені медично та професійно пригодні особи.

З прийняттям на законодавчому рівні будуть врегульовані цивілізовані форми охорони, а також питання її організації,технічного оснащення, використання засобів сигналізації, службових собак, заходів контролю доступу, використання відеосистем нагляду як засобу профілактики правопорушень.

В законопроекті важливою є декларація принципу пріоритету життя людини по відношенню до охороняємого майна,що відповідає гуманістичним цінностям Конституції України.

Підприємництво -- досить нове соціально-економічне явище сучасного українського суспільства. Реальним змістом воно наповнилося лише тоді, коли в державі почали змінюватися економічні пріоритети. Поворот економіки в бік ринку дав змогу суб'єктам господарювання повніше використовувати свій потенціал, набагато розширив сферу виробництва продукції, виконання робіт, надання всіляких послуг, змінив методи господарювання, на перший план в процесі господарської діяльності поставив отримання прибутку як її кінцевий результат. Поряд з державними підприємствами, організаціями, установами як суб'єктами господарювання з'явилися численні недержавні підприємства, які зайняли економічну нішу у виробничих галузях, сфері обслуговування. Особливо характерним підприємництво стало для останньої.

Відповідно до чинного законодавства України під підприємництвом розуміється безпосередня самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність"; об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції [14, с.25].

Важливим принципом державного регулювання підприємництва є певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так, підприємництво не може мати місце у видах діяльності, де ставляться підвищені вимоги до безпеки робіт та необхідність централізації функцій управління. Ряд видів підприємницької діяльності, відповідно до чинного законодавства, підлягає обмеженню і може здійснюватися лише певними підприємствами. До таких видів підприємницької діяльності належить діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності [3, с.17].

Крім того, певні види господарської, і в тому числі підприємницької, діяльності підлягають ліцензуванню. До видів підприємницької діяльності, які можуть здійснюватися лише після одержання відповідної ліцензії, належить і надання послуг, пов'язаних з охороною державної власності, крім окремих особливо важливих об'єктів, та іншої власності, а також охороною громадян [16, с.45].

Підприємницьке право як таке не виділено в окрему галузь права. Правовідносини, які виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, регулюються нормами цивільного, господарського, адміністративного, податкового, фінансового, аграрного та інших галузей права. Успішний розвиток ринкових відносин викликає необхідність створення доктрини підприємницького права. В Україні сьогодні серед учених-юристів ведеться досить широка дискусія щодо змісту нового цивільного та господарського (комерційного) кодексів.

У реально існуючому тепер правовому просторі України підприємницькі відносини більш доцільно розглядати як різновид цивільно-правових відносин, які виникають на підставі договорів. Не становлять винятку і договірні стосунки з надання охоронних послуг. Надання послуг по охороні громадян і власності, як і надання будь-яких послуг, належить до інституту зобов'язального права. Поряд з інститутом права власності він посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право поділяють на дві частини: загальні положення та окремі види зобов'язань. Таким окремим специфічним видом зобов'язань і є надання охоронних послуг.

Зобов'язальні правовідносини, регульовані нормами зобов'язального права, мають відносну автономію в цивільно-правових відносинах. Це обумовлюється тим, що у зобов'язаннях, як у специфічному виді цивільних правовідносин, є ряд юридичних особливостей.

Послуги -- це певна діяльність, що не пов'язується зі створенням матеріальної речі, матеріального блага, проте сама по собі породжує відповідне благо, що має споживчу вартість і внаслідок цього стає об'єктом цивільного права. Одним з видів послуг, які надають один одному учасники цивільного обороту, залежно від змісту та суб'єктивного складу, є зобов'язання, спрямовані на надання фактичних послуг. До нього належить і договір на охорону об'єктів, громадян тощо [18, с.76].

Під час здійснення недержавної охоронної діяльності надаються послуги з:

1. охорони майна фізичних і юридичних осіб, у тому числі у разі його транспортування;

2. забезпечення особистої безпеки фізичних осіб;

3. монтажу, ремонту та профілактичного обслуговування систем та засобів охоронної сигналізації, систем гласного аудіоконтролю, відео- та телеспостереження, сертифікованих в установленому порядку, з метою забезпечення заходів охорони та безпеки;

4. надання консультацій з питань правомірного захисту від протиправних посягань, організації систем майнової безпеки суб'єктів господарювання.

Спеціалізованими підприємствами з надання певного виду охоронних послуг сьогодні в нашій державі є служба інкасації і перевезень цінностей Національного банку України та Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (далі -- ДСО при МВС України).

За послугами, які надаються цими службами, першу з них можна віднести до вузькоспеціалізованих підприємств, що здійснюють на договірних засадах інкасацію та охорону при перевезенні цінностей (цінні папери, дорогоцінні метали та камені). Такий вид охоронних послуг, на мою думку, слід виділити окремо, у зв'язку з його особливим правовим статусом -- він може надаватися лише силами охорони, озброєної вогнепальною зброєю. Це право сьогодні мають лише спеціальні державні організації, якими є названі вище.

Право надавати послуги по інкасації та охороні грошових знаків має й інша державна спеціальна служба -- Служба інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться ДСО при МВС України.

Слід відмітити, що правове поле в сфері надання послуг по інкасації, охороні грошових знаків, що перевозяться, в Україні до кінця не врегульоване: з одного боку, чинне законодавство не забороняє надавати такі послуги недержавним охоронним підприємствам, - нормативно-правові акти з цього питання мають лише рекомендаційний характер.

Так, у листі НБУ від 25.02.1997 р. № 11-207/37-1360 "Про порядок супроводження цінностей і касирів підприємств" говориться, що здійснення заходів охорони грошових знаків і цінних паперів, які перевозяться, та супроводження касирів підприємств на договірних засадах можуть проводитися службою інкасації та перевезення цінностей Національного банку України або підрозділами Державної служби охорони, яким згідно з чинним законодавством України та нормативними актами Кабінету Міністрів України надано пріоритетне право на проведення зазначених операцій. Але, з іншого боку, як бачимо з цього листа НБУ, інкасація та охорона грошових знаків та цінних паперів, що перевозяться, може проводитися лише належною охороною. Під терміном "належна охорона" слід розуміти наявність у охорони вогнепальної зброї [5, с.56].

У цьому ж аспекті -- обсязі надання охоронних послуг, на мою думку, слід і далі розглядати групу державних підприємств, що спеціалізуються на наданні таких послуг. Обсяг надання охоронних послуг у Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ значно ширший, ніж у недержавних охоронних підприємств, і є абсолютним у правовому просторі України. Статтею 7 Закону України "Про міліцію" за міліцією охорони, що є складовою частиною, одним із підрозділів міліції України як єдиної системи органів, що входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, закріплена охоронна функція як одна з її функцій. А відповідно до п. 18 ст. 10 цього Закону до обов'язків міліції, зокрема, належить і охорона на договірних засадах майна громадян, колективного і державного майна, а також майна іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства.

Законодавче бачення терміна "охорона майна громадян, колективного і державного майна, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства" конкретизоване у Положенні про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615: здійснення на договірних засадах охорони об'єктів та майна, вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезень цінностей Національного банку, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб (заходи особистої і майнової безпеки).

Таким чином, для Державної служби охорони при МВС України законодавець не обмежує можливе коло надання охоронних послуг і робить спробу не допускати конкуренції між різними державними організаціями -- службою інкасації і перевезень цінностей НБУ та Державною службою охорони при МВС України, в місцях перетину комерційних інтересів на ринку охоронних послуг -- інкасації та охороні при перевезенні грошових знаків і цінних паперів.

Друга ознака, за якою можна порівняти державні охоронні організації та недержавні, - це територіальність надання охоронних послуг. Державна служба охорони при МВС України може виконувати свої договірні функції не тільки на території України, а й за її межами, на території зарубіжних держав.

Така діяльність регулюється міжнародними угодами між урядами та правоохоронними органами України та ряду держав. При цьому співробітники охоронних підрозділів керуються законами тих держав, на території яких перебувають, міждержавними й міжурядовими угодами, а також угодами та протоколами про співробітництво між МВС України, ГУДСО при МВС України з відповідними правоохоронними органами та службами охорони цих держав [17, с.46].

Діяльність по наданню охоронних послуг суб'єктами підприємницької діяльності за ліцензіями МВС України на цей вид здійснюється лише в межах України. Законодавче виконання договірних обов'язків на території інших держав для них не регламентовано.

І третя порівняльна ознака -- це оснащеність під час надання охоронних послуг. Вона є основним фактором ефективності послуг такого роду, оскільки від цього залежить реальна спроможність "охорони" запобігти протиправним діям проти власності чи особи, які охороняються.

Суб'єкти охоронної діяльності державних форм власності оснащені всіма видами спеціальних засобів активного захисту та вогнепальною зброєю; такі ж суб'єкти недержавної форми власності ніяких спецзасобів мати не можуть.

Сьогодні в Україні існує ще одна державна організація, якій нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади дозволяється здійснювати надання платних послуг з охорони майна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб. Відповідно до Вказівки МВС України від 17.03.2000 р. № 67 "Про впорядкування надання охоронних послуг органами і підрозділами органів внутрішніх справ, підрозділами внутрішніх військ МВС України" такі послуги можуть надавати органи та підрозділи внутрішніх справ і підрозділи внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ. Обсяг надання охоронних послуг цими суб'єктами охоронної діяльності також не обмежується [4, с.36].

Підсумовуючи сказане, суб'єкти підприємницької діяльності, які надають послуги по охороні власності та громадян, за обсягом надання таких послуг, можна класифікувати на:

- підприємства з абсолютним обсягом надання послуг по охороні власності і громадян; до них відносимо: 1) Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України; 2) Інші органи і підрозділи внутрішніх справ; 3) Підрозділи внутрішніх військ МВС України;

- підприємства з обмеженим обсягом надання послуг по охороні власності та громадян; до них відносимо будь-які суб'єкти підприємництва, в тому числі і громадян-підприємців, які надають послуги по охороні власності та громадян на підставі ліцензії на надання таких послуг (крім підприємств (підприємців), які мають ліцензію лише на надання послуг по охороні громадян )[16, с.9];

- спеціалізовані підприємства по наданню певного виду охоронних послуг; до них відносимо:

1) службу інкасації і перевезень цінностей Національного банку України;

2) службу інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державну службу охорони при МВС України;

3) суб'єкти підприємницької діяльності всіх форм власності, які надають послуги по охороні тільки громадян -- тобто мають ліцензію на надання послуг по охороні громадян[16, с.58].

Вивчення прав суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власності та громадян, дає можливість стверджувати, що становище на ринку охоронних послуг державних організацій, які спеціалізуються на наданні таких послуг, вигідно відрізняється від становища їх конкурентів з недержавною формою власності: по-перше, обсягом надання охоронних послуг -- у державних органів їх обсяг абсолютний; по-друге, територіальністю надання таких послуг -- у Державної служби охорони при МВС України право надавати послуги поширюється не лише на територію України, а й за її межі -- на території інших держав.

Як уже зазначалося, з цього питання існують міжурядові та міжвідомчі угоди між урядами та правоохоронними органами України та ряду зарубіжних держав.

Недержавні охоронні підприємства таких угод не мають і їх діяльність, відповідно до ліцензій на надання послуг з охорони власності та громадян, поширюється лише на територію України; по-третє -- озброєність перших набагато перевищує озброєність недержавних охоронних підприємств, що робить послуги державних органів реально значно ефективнішими, дає можливість припиняти протиправні посягання на об'єкти охорони та їм запобігати.

3.2 Економічні засади здійснення охоронної діяльності

Фінансування охоронної діяльності здійснюється за кошти підприємств, установ, організацій, що утримуються за рахунок Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, за кошти, одержані від господарської діяльності суб'єктів охоронної діяльності в порядку, передбаченому законодавством.

Охоронна діяльність може здійснюватись за кошти замовників послуг охорони за укладеними цивільно-правовими угодами.

Щодо цін (тарифів) на послуги з охорони об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні за укладеними цивільно-правовими угодами, а також на надання охоронних послуг щодо об'єктів, що утримуються за рахунок Державного бюджету, може здійснюватися державне регулювання.

Державна служба охорони діє на засадах госпрозрахунку і утримується за рахунок коштів, одержаних її підрозділами за організацію і здійснення заходів охорони та безпеки за угодами, укладеними відповідно до законодавства.

Вартість заходів охорони та безпеки визначається виходячи з принципів самоокупності та застосування вільних цін.

За договором охорони суб'єкт охоронної діяльності зобов'язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та недоторканість майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки та сплачувати суб'єктові охоронної діяльності встановлену плату. Договір охорони укладається в письмовій формі. У договорі охорони в обов'язковому порядку має бути зазначено об'єкт охорони та спосіб забезпечення його охорони. Договір уважається укладеним після його підписання сторонами, а в разі, якщо стороною договору є юридична особа, скріплення підпису печаткою. Договір охорони є недійсним у разі недотримання зазначених умов. Суб'єкт охоронної діяльності не повинен укладати договори на охорону майна та фізичних осіб, що перевищують його повноваження. Укладення договору із суб'єктами охоронної діяльності, визначеними Кабінетом Міністрів України, на охорону та супроводження товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, є заходом гарантування доставки товару до митниці призначення.

Охорона фізичних осіб, а також охорона майна фізичних і юридичних осіб забезпечуються шляхом:

- здійснення контролю за станом майнової безпеки об'єкта охорони;

- запобігання загроз особистій безпеці осіб, які охороняються;

- реагування, в межах наданих законом повноважень, на протиправні дії та надзвичайні обставини.

Стан майнової безпеки об'єкта охорони контролюється персоналом охорони, в тому числі шляхом запровадження стаціонарних постів охорони, мобільних патрулів (персонал охорони, задіяний до виконання заходів з охорони майна на транспортних засобах), використання систем охоронної сигналізації, а також службових собак. Організаційно-правові підстави для здійснення зазначених заходів узагальнюються у вигляді встановленого суб'єктом господарювання та суб'єктом охоронної діяльності пропускного та/або внутрішньооб'єктового режиму на об'єкті охорони.

Страницы: 1, 2, 3, 4