Потреби слідчої практики як умова її вдосконалення

1) спонукальна -- потреби виступають як рушійні сили, як стимули розвитку теорії та фактори реалізації об'єктивних законів реальної дійсності: «...та чи інша організація матеріального життя залежить, звичайно, кожного разу від потреб, які уже розвинулися» [19, с. 71], спонуканням до активної розробки (вивчення, дослідження) окремих питань є виникнення, існування та розвиток невідповідностей між тим, що необхідно зробити, та можливостями діяльності (сукупністю та вмілим використанням сил, засобів і методів). Саме це виступає стимулом, сигналом до того, що для нейтралізації, усунення цієї невідповідності необхідно узагальнити досвід та здійснити наукову розробку питання;

2) пізнавальна (евристична) -- є основним показником того, що необхідно для розвитку і удосконалення практичної діяльності [20, с. 168]. Оскільки, потреба є сигналом про деяку потребу, спрямовану зовні, то таким чином визначається сфера докладання зусиль для виправлення становища. Це закономірне явище: спрямовувати засоби туди, де вони найбільш доцільні, де є нагальна потреба в них. Пізнавальна сторона включає виявлення джерел інформації про потреби, систематизацію та оцінку інформації про них. Пізнавальна функція потреб проявляється і в тому, що потреби показують, які аспекти практичної діяльності потребують удосконалення і в якому саме напрямку, що повинно бути пізнане та використане для підвищення рівня ефективності практичної діяльності на основі досягнень науки і техніки [21, с. 5].

Пізнавальна функція тісно пов'язана з кількісною і якісною сторонами потреб. Частота, з якою у практичних працівників виникає потреба у нових засобах, визначає кількісну сторону потреби. Якісна сторона потреб виражається у вимогах, які пред'являються до результатів застосування науково-технічних засобів, використання методик, прийомів тощо;

3) аксіологічна -- практика, її потреби служать критерієм істинності явища, що вивчається. Криміналістика широко використовує досягнення природничих, технічних та суспільних наук, на базі яких розробляються нові методи та технічні засоби. Критерієм істинності цих методів і засобів служить практика. Перевірка практикою здійснюється як безпосередньо так і опосередковано [22, с. 18]. З урахуванням особливостей слідчої діяльності критерій практики тут проявляється специфічно. Не маючи можливості, як правило, здійснити експериментальну перевірку отриманих при розслідуванні і судовому розгляді справи висновків, слідчі або особи, що провадять дізнання та суди перевіряють істинність цих висновків шляхом співставлення їх з доказами, які відображають факт об'єктивної дійсності [23, с. 9].

Таке розуміння функцій потреб дозволяє зробити висновок, що потреби практики виступають не лише першопричиною розвитку науки криміналістики, а й спонуканням до розробки конкретних рекомендацій. Для виконання своєї службової (прикладної) ролі, криміналістика повинна досліджувати та розробляти те, що потребує практика, а отже, вивчати її потреби та забезпечувати їх.

Потреби слідчої практики і стан їх задоволення перш за все проявляються у певних негативних обставинах, які несуть інформацію про стан слідчої практики. Так, на початку 60-х років намітилась різка невідповідність між потребами слідчої роботи та кількістю слідчих. Вирішили цю проблему таким чином, що право провадження попереднього розслідування було надано органам дізнання. Результати роботи нещодавно створених слідчих апаратів, як зазначається у спеціальній літературі, підтвердили правильність такого рішення, і сьогодні саме слідчі апарати є основним суб'єктом попереднього слідства.

Співставлення обставин, викликаних відсутністю тих, чи інших факторів, надає конкретні дані про зміст потреби. З поглядів відображення потреб слідчої практики ці обставини, у свою чергу, можуть сигналізувати про те, що функціонування системи порушене чи, навпаки, відновлене. Іншими словами, потреба виступає як сигналізатор об'єктивно вираженої необхідності зміни функціонування системи розкриття злочинів. Як така, що ще формується або вже сформувалась (тільки що виникла), потреба проявляється через збої, низький рівень ефективності діяльності.

Для слідчої практики властива деяка циклічність розвитку. Сягаючи певного рівня розвитку, вона накопичує фактори:

· невідповідність наявних сил і засобів потребам практики;

· застарілість структури і організації діяльності слідчого апарату;

· недостатність технічних засобів та матеріалів для виявлення, фіксації та дослідження доказів;

· необхідність розробки нових методів, прийомів, засобів розкриття і розслідування злочинів. Ці фактори негативно позначаються на результатах слідчої практики, по суті справи вони є гальмом, стримуючим моментом її нормального функціонування з усіма наслідками, що випливають звідси, як явними, так і прихованими, які не завжди вловлює існуюча, надто казуїстична система показників.

Усунення обставин, які гальмують розвиток практики, не є щось привнесене ззовні. Воно є результатом реалізації потреб, які створюють умови для:

а) знищення старого;

б) переходу в нову, вищу якість.

Але будь-яке нове не залишається вічно новим. Розвиваючись, воно готує передумови для виникнення новітнього і передового. Самі по собі негативні фактори не виникають, вони є результатом ігнорування не лише закономірностей, що лежать в основі процесу розслідування злочинів, а й ігнорування тенденцій та явищ, які намітилися у суспільному розвитку.

Потреби, що виникають, спочатку не завжди явні, вони проявляються, як правило, у результаті систематичного спостереження. Найчастіше потреби проявляють себе у повсякденній діяльності, коли не ставиться мета виявити ці потреби (наприклад, у процесі практичної діяльності фіксуються її стан та результати). У таких випадках потреби не досліджуються і спеціально не висвітлюються, а відображаються в інших питаннях.

Всебічність пізнання потреб вимагає системного підходу до їх вивчення, класифікації, яка дозволяє виділити основні властивості та ознаки об'єкта дослідження. Підставою для класифікації потреб може бути будь-яка ознака, вибір якої обумовлюється метою пізнання. Пізнавальна та прикладна мета досліджень потреб слідчої практики обумовлюють необхідність класифікації та характеристики потреб, у першу чергу з позицій сформованості, виваженості і масштабності. Сформованість потреб відображає рівень їх розвитку. За цією ознакою їх можна класифікувати так: потреби, що формуються (зароджуються) і такі, що вже сформувались, проявились із достатнім ступенем чіткості.

Процес формування потреб має різну тривалість у часі, найчастіше він є тривалим і має прихований («інкубаційний») період. Але інколи при постановці перед практичними органами нових завдань певні потреби як умови їх реалізації можуть бути сформульовані відразу ж і у досить конкретній формі. Наприклад, розробка і впровадження нової методики експертного дослідження дозволяють з урахуванням її характеру одразу ж визначити потребу у кількості фахівців особового складу, засобах, матеріалах тощо.

За відсутності нових завдань та істотних змін в умовах діяльності потреби, як правило, зароджуються та формуються як постійне накопичення того, що є необхідним для подальшого функціонування і удосконалення практики. У цих випадках потреба виявляється і відбивається лише на певному етапі, коли вона стає доступною для загального сприйняття чи цілеспрямованого виявлення.

Важливість такої підстави для класифікації полягає у тому, що, по-перше, вона орієнтує на урахування рівня сформованості потреб, оскільки потреба, що «визріла», вимагає конкретних засобів вирішення, а та, що знаходиться у стадії розвитку -- уточнення його напрямів та змісту; по-друге, указана підстава націлює на пошук і вивчення тих потреб, які ще тільки зароджуються, тобто забезпечує рух науки не лише через пізнання фактів, що вже відбулися, але й шляхом виявлення перспектив і тенденцій розвитку явищ, що досліджуються [26, с. 17.].

За ступенем вираженості потреби слідчої практики можна розділити на прямі і непрямі.

Пряма вираженість потреб характеризується досить конкретною вказівкою на те, що в діяльності існує проблема, яка вимагає свого вирішення для подальшого розвитку, практики та успішного здійснення поставлених перед нею завдань (наприклад, констатація існування організованої злочинності та необхідності розробки спеціальних заходів боротьби з нею).

До прямої форми вираженості потреб слідчої практики відносяться всі варіанти фіксації заяв (думок) про те, що існують певні істотні потреби практики, які вимагають свого вирішення для її нормального функціонування. Подібні заяви і міркування відображаються перш за все у різних письмових джерелах: рапортах, доповідях, виступах та інших видах фіксації інформації.

Суттю цих інформаційних сигналів є безпосередня констатація на явної потреби незалежно від рівня її формулювання (від урядових органів до окремих авторів).

Інформаційний сигнал про потреби прямої вираженості може не лише вказувати на конкретний зміст потреби (необхідність вирішення тих чи інших питань), але й віддзеркалювати незадоволеність станом справ у конкретній сфері, вирішенням певних питань. При цьому незадоволеність може означати найрізноманітніші варіанти стану практики: неповноцінність вирішення завдання наявними засобами, непридатність наявних засобів для вирішення завдань, які щойно виникли, відсутність необхідних для цього засобів тощо.

За ступенем вираженості потреби прямої форми поділяються натри

види заявок:

а) загальна;

б) орієнтовна;

в) конкретна [27, с. 70].

Вираження потреби як загальної заявки полягає у затвердженні невирішеності (не розробленості) проблем будь-якої сфери практичної діяльності, її напряму, тобто у констатації неблагополуччя достатньої спільності без зазначення конкретних шляхів і засобів її вирішення. До таких заявок можна віднести проблематику боротьби з організованою злочинністю, постановку питання про не розробленість методики розслідування злочинів, пов'язаних з економічними перетвореннями [29, с. 13].

Орієнтовна заявка про потреби містить відомості про конкретну проблему, що вимагає вирішення, і досить часто вказує на шляхи та способи її вирішення. Так, у науковій літературі наголошується на недосконалість та не розробленість методики суб'єктивних портретів з урахуванням експресії обличчя і висловлюється припущення, що розв'язання проблеми полягає у здійсненні психологічної класифікації емоційних станів і оцінці мімічних виразів обличчя за допомогою графічних схем.

Конкретне вираження потреби на наш погляд має бути оформлене у вигляді заявки щодо розв'язання конкретного питання у заданому варіанті. Наприклад, письмово формулюється вимога щодо розробки складних дактилоскопічних порошків з поліпшеними властивостями проявлення [31, с. 58-72].

Проведено аналіз співвідношення форм вираження потреб практики у різних письмових джерелах та стосовно до тематичної спрямованості питань (табл. 4.1, 4.2).

У більшості випадків потреби формулюються у вигляді констатації проблем (39,4 %), коли підкреслюється необхідність вирішення питання, але не вказується напрям, у якому слід здійснювати розробку, не акцентується увага на тому, які аспекти не досліджені. 33,9 % потреб сформульовані з позначенням напряму, у якому слід вести розробку питання, іноді із зазначенням цілей, обсягу та значення дослідження. Постановка питання у вигляді заявки на розробку конкретного засобу, прийому формулюється у 26,7 % потреб.

Що стосується співвідношення форми вираження потреб з тематичною спрямованістю, то майже за усією тематикою простежується формулювання загальної постановки питання. Найконкретніше формулюються потреби з питань експертних досліджень -- 38,9%; друге місце посідають питання криміналістичної техніки -- 30,6 %; найменш конкретно формулюються потреби із загальних питань криміналістики -- 17,4 %. Пояснюється це, на наш погляд, тим, що потреби, пов'язані з використанням технічних засобів і проведенням експертних досліджень, є не лише конкретнішими за своєю суттю, але І виражаються (заявляються), як правило, досить конкретно. Можливі, звичайно, констатації типу «необхідно удосконалити методики експертного дослідження», «постала нагальна потреба розвитку технічних засобів збирання доказової інформації» тощо. Але в основній своїй масі потреби у цій сфері проявляються і формуються досить чітко -- необхідна розробка засобів автоматичного кодування відбитків пальців, потребує удосконалення методика встановлення виконавців підпису тощо.

Звичайно, слідча практика має потреби високого рівня спільності стосовно криміналістичної техніки та експертних досліджень, але її представники ( практичні працівники ) відчувають і висловлюють нагальну потребу у розробці конкретних засобів і методик, недосконалість чи відсутність яких позначається на повсякденних можливостях та результатах діяльності.

Стосовно ж інших питань і розділів криміналістики потреби, по-перше, в принципі мають загальний характер. Наприклад, наголошується на вкрай незадовільному стані розкриття та розслідування будь-якого виду злочину, тобто не задовольняє не якійсь там одиничний засіб, прийом чи метод, а їх комплекс, що використовується з метою розслідування злочинів. По-друге, потреби, як правило, поглинають низку різноманітних часткових потреб, у тому числі в конкретних технічних засобах, методиках тощо, необхідних для вирішення загальної потреби.

Це свідчить про своєрідну комплексність потреб стосовно окремих питань слідчої діяльності та науки криміналістики, яка має враховуватися при виявленні та вивченні потреб слідчої практики. Це, зокрема, означає, що в окремих випадках конкретна форма заявки не розкриває усього змісту висловленої потреби, що і повинно бути зроблене у процесі подальшого вивчення для визначення конкретних шляхів її розв'язання.

Непряма форма вираження потреб полягає у відсутності прямої заявки про наявність конкретних потреб і пов'язана з можливістю їх встановлення на основі аналізу даних, які можуть свідчити про невирішені питання та певні недоліки у діяльності.

Подібні дані знаходять своє відображення у матеріалах статистичної звітності, форми якої побудовані таким чином, що дозволяють оцінити діяльність органів попереднього розслідування, суду, виправно-трудових установ з якісно-кількісного боку. Аналіз відповідних показників дає змогу зробити відповідний висновок про те, наскільки ефективною є робота правоохоронних органів при провадженні ними попереднього розслідування, судового розгляду і виконання вироку. Результати вивчення статистичних показників дозволяють, наприклад, виявити окремі недоліки, тобто відобразити потреби подальшого удосконалення діяльності органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

При цьому важливо підкреслити, що, оцінюючи ефективність роботи правоохоронних органів, не слід орієнтуватися лише на офіційно зафіксовані статистичні дані. Вони мають бути підтверджені інформацією, отриманою при вивченні фактичної постановки роботи у тому чи іншому органі, дослідженні конкретних справ і матеріалів (доповідних записок, довідок, рапортів, аналітичних оглядів тощо), аналізі різного роду обліків, вибіркових соціологічних досліджень діяльності слідчих апаратів [32, с. 59], а також при аналізі і узагальненні експертної практики науково-дослідних установ[33;66-69 ]

У звітних матеріалах є показники, які характеризують роботу слідчого апарату органів внутрішніх справ з якісної сторони. Найважливішими з них є такі: показник розкриття злочинів, кількість справ, що повернуті на додаткове розслідування, результати їх повторного розслідування. Зростання чи зменшення кількості справ, що повернуті на додаткове розслідування, у співставленні з результатами повторного їх розгляду характеризує якість роботи слідчого апарату, показує найтиповіші помилки, що припускаються слідчим.

У зв'язку із зростанням рівня злочинності, а також враховуючи роботу слідчих в умовах практично незмінної процедури попереднього розслідування, навантаження на слідчих постійно зростає. Це призводить до негативних наслідків, часто прихованих, не охоплених системою облікових показників [34;202.]. Час від часу залишок справ збільшується, як і кількість припинених справ за п. 1 і 3 ст. 206 КПК України, порушуються процесуальні терміни, особливо у стадії попереднього слідства, погіршується його якість і за іншими показниками, з'являється небезпека порушення законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Проте, ніхто не має на меті формулювати це як потребу і прямо вона ніяк не окреслюється і не заявляється.

Викладене вище дані, що є значним емпіричним матеріалом, можуть і повинні використовуватися наукою криміналістикою для виявлення потреб і визначення шляхів їх задоволення. Але потреба у цих показниках безпосередньо не формулюється, проте дані аналізу роботи слідчих органів свідчать про існування обставин, що вказують на неблагополуччя, недоліки у системі органів попереднього розслідування чи за окремими напрямами їх діяльності, які впливають на результатах виконання завдань боротьби зі злочинністю. Це дає підстави вважати, що існує об'єктивно обумовлена необхідність зміни умов функціонування системи органів попереднього розслідування, тобто потреба. На основі аналізу виявлених обставин можна сформувати струнку систему знань про потреби слідчої практики, що є базою для проведення наукових розвідок.

Поділ потреб за формою вираженості сприяє чіткому їх розподілу з прикладною метою (для розробки засобів їх задоволення і подальшого пізнання) і спонукає до використання для вивчення потреб усіх можливих джерел їх відображення.

При розгляді потреб слідчої практики з позицій використання їх для визначення напрямів наукових досліджень та удосконалення слідчої практики необхідно зважати на те, що ступінь конкретності вираження потреб не залежить від інформаційної ємності джерел.

Найбільш інформаційноємні матеріали науково-практичних конференцій (коефіцієнт інформативності 2,38) за ступенем конкретності вираження потреб посідають третє місце (24,2 %). Ступінь конкретності потреб є найважливішим показником їх наукової цінності, що істотно впливає на можливості їх задоволення. Обсяг загального формулювання потреб з усіх джерел інформації складає 39,4 %. Потребує також підкріплення додатковою інформацією, отриманою при вивченні кожного окремо взятого джерела. Цю інформацію слід використовувати як допоміжну, орієнтовну і, природно, прикладна цінність її зменшується. Основоположними, відправними, базовими інформаційними запитами при визначенні конкретних розробок можуть бути лише конкретно сформульовані потреби (у нашому дослідженні вони складають 26,7 %). Різниця між загальним формулюванням потреб та конкретно сформульованими потребами пояснюється змістовною стороною публікацій у різноманітних джерелах.

Виявлені у процесі дослідження форми вираження потреб ніби утворюють певну формалізовану процедуру їх оцінки. Це, в кінцевому рахунку, дозволяє не тільки підвищити рівень виявлення потреб, але й упорядкувати форми реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.

Масштабність потреб характеризує рівень їх спільності, і за цією ознакою вони можуть бути розподілені на потреби конкретних органів, регіональні та загальні, тобто такі, що відображають проблеми на певному рівні -- від окремого органа до всієї системи правоохоронних органів держави.

Визначення рівня виявлених потреб має важливе значення, оскільки з цим пов'язані обсяг і характер тих заходів, які мають бути розроблені і здійснені. В одному випадку може йтися про усунення недоліків чи розв'язання проблем діяльності конкретного органу, у другому -- певного регіону з урахуванням його специфіки, у третьому -- в масштабі всієї системи правоохоронних органів відповідно до зміни завдань і умов, що стосуються її в цілому.

Крім указаних підстав класифікації потреб слідчої практики можливі й інші. Наприклад, за функціональними ознаками -- потреби слідства, експертних підрозділів, оперативно-розшукових служб; за предметністю -- організаційні, тактичні, методичні тощо.

З урахуванням викладеного слід підкреслити, що виявлення потреб практики, як правило, є складним процесом і вимагає спеціального та систематичного їх вивчення. Цей процес нескінченний, оскільки на зміну виявленим і вирішеним потребам практики приходять нові, обумовлені необхідністю подальшого розвитку та удосконалення слідчої діяльності.

Особливе місце у процесі дослідження проблем практики посідають методи пізнання закономірностей розкриття і розслідування злочинів, які є складовою частиною методології криміналістики. Вивчити потреби практики -- значить виявити їх, зробити явними, розкрити. Наука має величезну кількість всіляких методів пізнання оточуючої нас дійсності. Використання науково - обґрунтованих методів для отримання знань у будь-якій сфері наукової діяльності є необхідною умовою її ефективності [36, с. 84].

Вивчення потреб практики є основою для розробки криміналістичних методів, засобів та прийомів і визначенням стану практики боротьби зі злочинністю. Проте вивчення потреб практики ще не стало одним із постійних напрямів діяльності криміналістичних, судово-експертних та інших наукових установ, органів прокуратури, юстиції і внутрішніх справ з визначення конкретних завдань для їх розробки, апробації та впровадження результатів.

Усе це не тільки обумовлює актуальність вивчення потреб слідчої практики, але й висуває як проблему визначення засобів і методів такого вивчення. Важливість цього полягає в тому, що питання про прийоми та способи вивчення потреб практики не було предметом спеціального дослідження. Разом з тим особливості виявлення і дослідження потреб практики досить специфічні в силу їх природи, особливостей процесів формування та проявлення.

Методи, що використовуються для вивчення потреб практики, повинні забезпечувати вирішення двох основних завдань:

а) виявлення потреб;

б) характеристику потреб.

Вирішення першого завдання реалізується, по-перше, такими методами як аналіз матеріалів, що містять інформацію про потреби, різні види попиту, спостереження, а, по-друге, і математичними, науковознавчими методами та шляхом опису, порівняння.

Аналіз документів. Помітне місце серед методів вивчення потреб практики посідає метод аналізу документів, змістом якого є сукупність прийомів розчленування предмета дослідження на складові частини.

Це один із широко застосовуваних і ефективних методів збору первинної інформації. Документи з різним ступенем повноти не тільки відображають факторологічний аспект слідчої практики, але й фіксують узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування -- стан діяльності та розвиток усіх видів діяльності правоохоронних органів. У них містяться відомості про процеси і результати діяльності окремих підрозділів і правоохоронних органів в цілому. Внаслідок цього документи становлять великий інтерес для вивчення потреб.

Прийоми пошуку інформації стосовно потреб практики визначаються, перш за все, характером документів (рівнем охоплення сфери діяльності, яка цікавить, цільовим призначенням, змістовною спрямованістю, періодичністю, складом виконавців тощо).

Так, кримінальні справи відображають характер і результати окремих фактів розслідування, статистичні дані -- узагальнені підсумки діяльності, матеріали відомчого інспектування діяльності у певній структурі в цілому або за конкретним напрямом діяльності тощо.

З урахуванням цього , залежно від конкретної мети дослідження (у якій галузі діяльності і які саме потреби вивчаються),здійснюється підбір необхідних документів -- джерел, що містять відповідну інформацію а також вибірка і обробка відповідних даних. Характеристика окремих документів та їх змістовної спрямованості викладена у главі «Джерела інформації про потреби слідчої практики».

Важливе місце у зборі інформації про потреби слідчої практики належить методам опитування, що спрямовані на пізнання закономірностей соціальних процесів та тенденцій їх розвитку шляхом збирання і обробки інформації, що виражає думку різних суспільних груп. До них належать анкетування, інтерв'ювання, експертне опитування. Конкретні соціологічні дослідження дозволяють отримати дані про те, про що не може бути зібрана інформація за допомогою інших методів (спостереження, аналіз документів, експеримент). Наприклад, методом спостереження можна виявити які саме трудові операції здійснюються при проведенні слідчих дій та яким чином, але відповідь на запитання, чому саме так, а не інакше це відбувається, може дати лише сам виконавець або учасник події.

Дані методи сприяють з'ясування рівня знань, відносин, оцінки певної категорії людей стосовно до об'єктів вивчення. Цим визначається їх значення при вивченні слідчої діяльності, багато із внутрішніх процесів якої, як уже зазначалось, не може бути пізнана без виявлення та обліку і самих її учасників.

Варте уваги те, що у комплексі методів збору соціологічної інформації опитування найбільш популярне. Але це не означає, що воно є універсальним методом для отримання даних, що характеризують потреби практики. Специфіка цього методу полягає у тому, що багато аспектів діяльності з розслідування злочинів не доступні прямому спостереженню, у цих випадках потрібні дані можна отримати лише звернувшись до безпосередніх учасників процесу, що досліджується. Проте, інформація, отримана в ході соціологічного дослідження, віддзеркалює проблему потреби лише у суб'єктивному вигляді, що пройшла через свідомість носіїв цієї інформації. Тому не завжди можна ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що виступає предметом дослідження, та даними, що відображають думку практичних працівників про факти, явища і події [38, с. 39]. Зрозуміло, що завжди є важливим урахування можливих спотворень інформації, отриманої у процесі соціологічного дослідження, пов'язаних з особливостями процесу відображення різних аспектів слідчої практики у свідомості практичних працівників.

Найпоширенішою у практиці прикладної соціології формою опитування є анкетування, яке може використовуватися для аналізу проблем, що вимагають вирішення у частині попереднього дослідження потреб практики, їх змістовних сторін, оцінок, думок з приводу різних аспектів слідчої діяльності.

Основним інструментом опитування є анкета -- набір запитань, які цікавлять дослідника. Запитання в анкеті можуть бути закритими та відкритими, прямими та непрямими, основними та другорядними. Закритими вони виступають у тому випадку, коли на них в анкеті приводиться повний набір варіантів відповідей. Така форма опитування значною мірою скорочує час для заповнення анкети та її підготовки для обробки. Закриті запитання бувають альтернативними та не альтернативними. Альтернативні питання передбачають можливість вибору респондентом лише одного варіанта відповіді. Неальтернативні питання допускають вибір респондентом декількох варіантів відповідей. На відміну від закритих відкриті питання не містять підказок та не «нав'язують» респонденту варіант відповіді. Вони дають можливість висловити свою думку відносно злободенних проблем, наявних труднощів, шляхів їх вирішення, інших питань. Вибір форми питання обумовлений а) пізнавальним завданням (тобто залежить від змісту інформації, яку дослідник хоче отримати); б) знанням, чи не знанням дослідником усіх можливих варіантів відповідей на сформульоване запитання.

Закриті варіанти питань найкраще формулювати для виявлення фактів і відносин, що передбачають наперед відомий і однаковий перелік можливих варіантів відповідей. Формулювання відкритих питань дає можливість отримати різнопланову інформацію про структуру уявлень респондентів. Проте відкриті питання, як правило, збільшують кількість респондентів, які не дали відповідей на них.

Іноді запитання анкети вимагають від респондента критичного ставлення до оточуючих, висловлення оцінки негативних явищ дійсності тощо. Такі прямі питання у ряді випадків або залишаються без відповіді, або містять неправдиву інформацію. У подібних випадках на допомогу досліднику приходять питання, сформульовані у непрямій формі. Респонденту пропонується ситуація, яка не вимагає оцінки його особистих якостей чи обставин його діяльності.

Основні питання анкети спрямовані на збирання інформації про зміст явища, що досліджується, другорядні -- на виявлення адресата основного питання (питання-фільтри), перевірку щирості відповідей (контрольні питання).

Для перевірки поінформованості респондентів про потреби практики та визначення правильності формулювання питань анкети проводять пілотажне (пробне) дослідження. При апробації анкети перевіряється, зокрема, повнота списку можливих відповідей, що включаються у перелік закритих питань. Це дозволяє виявити обставини, які були упущені при складанні анкети. Крім того, можуть бути виявлені формулювання, які не можна застосувати або є складними для сприйняття респондентами.

У сучасній практиці соціологічних опитувань інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування різних форм. Використання цієї форми опитування залежить від конкретних цілей і завдань дослідження, а також від його організаційних можливостей. У процесі проведення інтерв'ю безпосередньо відбувається контакт дослідника та опитуваного, тим самим розширюються можливості збільшення надійності даних за рахунок зменшення кількості респондентів, які не відповіли, і помилок при заповненні анкети. Участь дослідника дозволяє максимально пристосувати питання бланка-інтерв'ю до можливостей відповідача. У випадку утруднення в розумінні респондентом запитання у дослідника є можливість пояснити його формулювання, поставити уточнююче запитання. Висловлювання респондентів можуть істотно різнитися за обсягом, композицією, повнотою, рівнем інформованості, аналітичним проникненням у суть запропонованого запитання. Усі ці особливості отриманих відповідей є предметом аналізу.

Специфічним методом опитування є експертна оцінка, яка використовується у тих випадках, коли немає можливості (або вона є складною) для прямого вивчення і вимірювання будь-яких об'єктів. Вона доповнюється думкою опитуваних фахівців (експертів) про ці об'єкти. За допомогою експертів можлива не лише оцінка окремих фактів та явиш, але й категорій (понять, визначень тощо), визначення їх значення і місця у будь-якій системі.

Експертне опитування може бути самостійним моментом вивчення конкретного питання, а також доповненням або засобом контролю даних, які отримують іншим способом. Найдоцільніше його поєднання із даними анкетування та інтерв'ювання.

Особливість методу експертної оцінки полягає в тому, що він спрямований на виконання інформації, орієнтації та установки респондентів, їх ставлення до подій, явищ дійсності. І те, що там інформація базується на індивідуальному інтересі опитуваних і може бути досить суб'єктивною, зовсім не суперечить науковому характеру її отримання. Висновки фахівців, пов'язані в силу професійної діяльності з вивченням стану боротьби зі злочинністю, практики і досвіду, можуть дати надійну і точну картину, яка не поступається за своєю достовірністю масовим опитуванням.

Джерелом оцінних суджень і установок є, у першу чергу, ситуації, які повторюються у практичній діяльності, практичні дії, що лежать в основі виконання функціональних обов'язків, індивідуальний практичний досвід, думка найближчого оточення.

Головним у проведенні експертного опитування є забезпечення максимально однакової первинної інформації та одночасно виявлення і фіксація унікальності позиції кожного опитуваного.

Великий життєвий і професійний досвід експертів, їх особисті якості накладають відбиток як на процедуру підготовки та проведення опитування, так і на характер обробки емпіричного матеріалу. З одного боку, необхідно розкрити загальну спрямованість суджень, точок зору на проблеми, типові для професіоналів, з іншого -- важливо зберегти кожний нюанс, не допустити нівелювання відповідей. При використанні експертного опитування необхідно враховувати, що різноманітність, складність потреб слідчої практики вимагають й неоднорідного у професійному відношенні складу. Об'єктивні труднощі застосування цього методу криються, перш за все, у багатозначності позицій, що висловлюються.

Слід зазначити, що, аналізуючи судження експертів, по суті доводиться інтерпретувати таке складне утворення, як групова думка про потреби практики.

Окреслюючи межі застосування експертного методу при вивченні потреб практики, необхідно враховувати не лише відмінності у суб'єктивному сприйнятті одного і того ж явища, але й різну готовність, схильність, уміння це сприйняття перекласти на мову, запропоновану дослідником.

Спостереження в методології наукового пізнання вважається первинним і елементарним пізнавальним процесом емпіричного рівня. Цілеспрямованість та організованість при спостереженні дозволяють не лише сприймати об'єкт, який спостерігається, як якесь ціле, але й розпізнавати у ньому і окреме, і загальне, а також стан предмета і встановлювати деякі види його зв'язків з іншими об'єктами. Тобто спостереження поєднує в собі і чуттєве, і раціональне пізнання, оскільки сприймається не проста сума окремих елементів, ізольованих один від одного, а їх певним чином систематизована сукупність [39, с. 32].

Найбільшою перевагою методу спостереження є те, що воно здійснюється одночасно з розвитком факторів, явищ, процесів, що вивчаються. Відкривається можливість ученому-досліднику, практичному працівникові безпосередньо сприймати інформацію про об'єкти у конкретних умовах і реальному часі. При цьому дослідник може особисто переконатися у наявності інформації про потреби практики, характер її вираження, зосередити увагу на певних властивостях і сторонах джерела, яке вивчається. Дані, отримані у процесі спостереження, можна доповнити відомостями, що одержані у результаті спілкування із співробітниками, керівниками органів внутрішніх справ, з'ясувати їх суб'єктивну думку про характер проблеми, можливості її вирішення тощо. Наприклад, аналіз матеріалів кримінальних справ свідчить про низький рівень застосування технічних засобів для виявлення і вилучення доказів, але не дає відповіді про причини такого становища. Спостереження -- участь при провадженні слідчих дій дозволяє заповнити цю прогалину. У самому загальному вигляді процедура спостереження складається з таких етапів:

· а) визначення об'єктів дослідження;

· б) вибір місця спостереження;

· в)вибір виду спостереження (цільове, супутнє тощо);

· г) визначення способів реєстрації фактів, що цікавлять дослідника (форми і прийоми фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото- або кіноапарат, телевізійна техніка та інші технічні засоби); обробка та інтерпретація даних, отриманих методом спостереження [40, с. 104].

Перевагою даного методу (через безпосередність сприйняття) є те, що він дає можливість відкинути ознаки і ті сторони явища, які не відображаються зовсім або проявляються лише фрагментарне у документах, у яких подаються результати діяльності слідчого. До них відносяться використані тактичні прийоми, поведінка учасників, відповідність зафіксованому (за формою і змістом) того, що відбувалося, тощо. Спостереження, наприклад, дозволяє виявити помилки у діях слідчого, які не завжди помітні у процесуальних документах. Таким чином, спостереження забезпечує можливість виявлення і дослідження досить характерних і важливих аспектів слідчої діяльності, не завжди доступних для інших методів.

Математичні методи в дослідженні потреб практики можуть бути використані для кількісної оцінки виявлених потреб. Для застосування математичних методів емпіричні дані вивчення потреб перекладаються на мову чисел. Найпростішим видом такого перекладу є зведення, що відображають операцію підрахунку підсумкових даних соціологічного спостереження. Техніка отримання зведених даних може бути різною. Як правило, використовують зведену таблицю, в основі якої лежить групування, що являє собою поділ одиниць виявлених потреб на якісно однорідні групи. Виділені таким чином потреби значно легше спів ставляти, порівнювати, аналізувати. Вибір ознаки групування визначається завданням дослідження. Це може бути тематична спрямованість потреб, їх співвідношення з рекомендаціями в джерелах інформації, які аналізуються тощо.

Поряд з групуванням для наочності застосовується графічний спосіб відображення емпіричних даних про публікації, в яких виражені потреби практики. Він має вигляд полігону чи гістограми. Глибше узагальнення емпіричних даних передбачає розрахунок середніх арифметичних.

Необхідно зазначити, що такі середні числа мають велике пізнавальне значення, вони широко використовуються при оцінці ефективності роботи органів попереднього слідства, судів, виправно-трудових установ.

При цьому для отримання деяких кількісних характеристик потреб можна визначити низку загальних і деталізованих коефіцієнтів. Наприклад, установлення загального коефіцієнта інформаційної ємності різних джерел інформації для вибору найбільш раціональних шляхів виявлення потреб практики.

Найпростішою формулою коефіцієнта інформативності може бути такий: К= П/І, де К--коефіцієнт інформативності; П -- кількість виявлених запитів практики; І -- кількість вивчених джерел. Коефіцієнт інформативності дозволяє кількісно визначити найтиповіші ознаки джерел, що досліджуються. Як узагальнюючий показник він характеризує середню кількість інформаційних посилань, що містяться у конкретному джерелі інформації, де йдеться про потреби слідчої практики.

У виявленні та оцінці даних про потреби слідчої практики можуть використовуватися методи наукового аналізу, які на основі вимірювання різних кількісних характеристик дозволяють отримувати загальну картину стану досліджуваного об'єкта-розвитку науки, рівня діяльності тощо [41, с. 34].

Одним із різновидів методу наукового аналізу є факторний аналіз [42, с. 21]. При визначенні ступеня ефективності будь-якої науки уявляється важливим дослідження не лише безпосередніх кінцевих результатів від її практичного застосування, але й виявлення факторів, що обумовлюють її розвиток [43, с. 34-35]. Аналіз факторів стосовно криміналістики дозволяє визначити, які з них і якою мірою впливають на розвиток науки, які проблеми практики узгоджуються з напрямами досліджень, як наука реагує на запити слідчої практики.

Страницы: 1, 2, 3