p align="left">Відповідно до чинного законодавства, на сьогоднішній день серед приватних підприємств виділяють унітарні приватні підприємства - засновані на приватній власності одного засновника та корпоративні приватні підприємства, що засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, якщо раніше (відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України ”Про власність” [6]) приватне підприємство могла заснувати лише фізична особа використовуючи належне їй майно на умовах приватної власності то на даний час засновником приватного підприємства можуть бути, громадянин України або кілька громадян, іноземні громадяни, особи без громадянства з використанням їх праці та (або) праці найманих працівників. Крім того приватним підприємством визнається також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ст. 113 ГК України [2]). Таким чином, засновниками приватного підприємства можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб, а також юридична особа.

Як уже зазначалось вище новелами нових Господарського та Цивільного кодексів України є поділ приватних підприємств на два види. Так відповідно до ст. 113 ГК України [2] можна дати визначення унітарного приватного підприємства - це юридична особа заснована на приватній власності одного засновника юридичної чи фізичної особи - громадянина України, іноземці чи особи без громадянства. Відносно юридичної особи як засновника приватного підприємства ГК України встановлює певні обмеження. Засновником унітарного приватного підприємства може бути не будь-яка юридична особа, а відповідно до ст. 113 ГК України [2] лише юридична особа - приватний власник, таким чином засновником даного підприємства не може бути юридична особа власність якого не є приватною (мається на увазі право колективної власності), а також юридична особа за якою майно закріплене на іншому речовому праві (право господарського відання та оперативного управління).

До корпоративних приватних підприємств можна віднести підприємства, що засновані на приватні власності двох або більше фізичних осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Стосовно можливості заснування корпоративних приватних підприємств юридичними особами або юридичною та фізичною особою точаться дискусії. Є думки що за існуючого правового поля в Україні подібне можливо. Зокрема М. Ісаков обґрунтовує це наступним. ”Не зважаючи на те, що ст. 113 ГК України називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватної власності юридичної особи, згідно з ч.5 ст. 63 ГК України до корпоративних, крім господарських товариств та кооперативних підприємств, законодавець відносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. Вважаємо, що це саме корпоративні приватні підприємства, засновані як кількома фізичними особами, так і юридичними особами. У зв'язку з цим відкриттям також є питання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними та юридичними особами - приватними власниками, тим більше, що відносно господарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюються юридичними особами та/або громадянами (ч.1 ст. 79 ГК України)” [42; c. 109]. Проте аналізуючи наявні статі та законодавство вважаю що дані твердження потребують детального дослідження, наукового обґрунтування та законодавчого закріплення.

На особливу увагу, при заснуванні унітарного приватного підприємства, заслуговує питання щодо речового права на закріплене за підприємством майно, що вже розглядалося вище.

Отже, аналізуючи наявні нормативно-правові акти та практику застосування законодавства дійшли висновку, що правовий режим майна унітарного приватного підприємства найдоречніше закріпити на праві власності.

Наступним, не менш важливим, є питання щодо зв'язку засновника з приватним-підприємством з урахуванням організаційно-правових форм приватного підприємства. Безпосередній взаємозв'язок засновника і створеної ним юридичної особи є визначальним для з'ясування сутності такого. До не від'ємних особливостей зазначених осіб можна віднести те, що вони створюються для реалізації суб'єктивних прав своїх засновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, що стосується корпоративних підприємств, то згідно зі ч. 5 ст. 63 ГК України [2] корпоративні підприємства діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Таким чином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відносно підприємства корпоративні права, що передбачають право власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, у тому числі права на управління, отримання відповідної частини доходів та частки активів у разі ліквідації. Отже корпоративні права виникають у зв'язку з участю у формуванні статутного фонду підприємства та передбачають право на управління, отримання частини прибутку та активів підприємства у разі ліквідації.

Далі розглянемо ситуацію з унітарним підприємством. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК України [2] унітарне підприємство створюється одним засновником. Його правову природу розглядали вище.

Тому між засновником та унітарним підприємством виникають певні правовідноси які, на сьогоднішній день різними авторами трактуються по різному. Є думка про те, що приватне підприємство з одним засновником є приватною власністю цього засновника, а вразі заснування приватного підприємства одним із подружжя власником майна даного підприємства виступають обидва із подружжя [52; c. 5]. Тут варто розглянути питання стосовно статусу самого приватного підприємства з одним засновником, а саме: чи являється воно суб'єктом або об'єктом правовідносин.

Аналіз чинного цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що приватне підприємство є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин. Так у ст. 1 Закону України ”Про підприємства в Україні” [8] визначено, що підприємство є самостійним господарюючим сттатутним суб'єктом, який має права юридичної особи. Дане твердження знайшло своє відображення і в нормах ГК України 2003 року.

Суб'єкт права взагалі не може бути об'єктом приватної чи будь-якої іншої форми власності. Підприємство, що створене відповідно до волі його засновника за рахунок його майна, в момент реєстрації одержує статус юридичної особи і, відповідно, стає самостійним суб'єктом права, а майно, що було йому перпедано стає власністю юридичної особи. Отже суб'єктами виступають з одного боку фізична особа (засновник підприємства) з іншого боку приватне підприємство. Юридичним фактом, що породжує взаємовідносини між ними, є участь у формувані статутного фонду підприємства [57; c. 47].

Внесення майна засновника до статутного фонду підприємства не породжує обовєязку останього повернути це майно. Майно вноситься безоплатно, засновник втрачає на нього право та ризикує втратити його у разі неефективноїроботи підприємства, але зрозуміло, що засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства, таким чином доречно вважати, що засновник набуває корпоративних прав стосовно такого підприємства.

Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядається як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формувані майна , що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від такої діяльності. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною чи юридичною особою.

Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного приватного підприємства такі самі як і права засновників господарських товариств, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів роботи підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.

Що стосується унітарного приватного підприємства, то перешкод стосовно застосування конструкції корпоративних прав з цього приводу не має. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підпрриємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” [12] відповідно до пунктів 1.8 корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної чи фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах [43; c. 132].

Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юрпидичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств та підприємств, заснованих на власності однієї юридичної чи фізичної особи, а до останніх відповідно до ч.4 ст.63 ГК України [2] відносяться також унітарні приватні підприємства. Це положення дозволяє вирішити питання продажу ”свого бізнесу” засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не було врегульовано процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався не однозначно.

Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підпроиємства, другі - підприємство як таке, треті - корпоративні права засновника стосовно приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.

Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та потенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити (оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємтсво, то засновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права його відчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори стосовно відчуження належного йому майна, тобто є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником та покупцем. Стосовно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підприємтсва, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності на частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але на сьогодні законодавець застосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, в тому числі і приватні.

Слід зазначити, що ГК України у ч.1 ст. 62 [2] визначає підприємства як самостійний суб'єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміну і закони України, що оперують поняттям ”підприємство” у значені об'єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК України. Таким чином. Правовий зв'язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної форми останього зумовлюється корпоративними правами засновника стосовно заснованого ним приватного підприємства.

Засновник унітарного приватного підприємства, як і один із засновників корпоративного приватного підприємства, має право продати належні йому права щодо заснованого ним підприємства іншій особі - покупцеві. Відчужуючи належні засновнику на праві власності корпоративні права, а підприємство як суб'єкт господарювання залишається єдиним власником свого майна.

Дещо схожа ситуація виникає при врегулюванні спадкових відносин після смерті засновника приватного підпариємства. Так зважаючи на всі вище наведені обгрунтування в спадщину також переходить не саме приватне підприємство чи його майно, а корпоративні права засновника: управління підприємством та отримання частини прибутку [57; c.48].

Отже, розглянувши правову природу існування приватного підприємства, виділивши його характерні риси, та проаналізувавши всі можливі види існування приватного підприємства перейдемо безпосередньо до питань, що стосуються особливостей створення та реєстрації такого підприємства, про що йтиметься мова у наступному розділі.

Розділ 2. ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Основні етапи створення приватного підприємства

Право на підприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб'єктами за певних умов, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних умов належать ті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно від виду й організаційно-правової форми. Спеціальні - це ті умови, які потрібно виконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності. Єдиною загальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація. Дані питання розглянемо попорядку в межах пунктів даного розділу. Але для початку визначемо суб'єктів, що можуть заснувати приватне підприємство.

Відповідно до чиного законодавства, підприємницькою діяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають право займатися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовно здійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так і обмеження стосовно юридичної особи - засновника приватного підприємства.

Отже, до здійснення підприємницької діяльності не допускаються військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також працівники органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю особи, що мають не погашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також - недієздатні громадяни [44; c. 13]. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується Конституцією України (ст.69) [1].

Засновниками приватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належним їм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління.

Створення приватного підприємства повинно відповідати вимогам чинного законодавства, перш за все це дотримання до реєстраційної процедури (розробка статуту, підписання засновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства), реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державного страхування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність.

Законодавством встановлено відповідальність за ведення протизаконої підприємницької діяльності. Відповідно до Кримінального кодексу України (2001 р.) [3] за протизаконну підприємницьку діяльність передбачено наступні види покарання (див. Додаток 1.)

Крім того главою 12 Кодексу про адміністративні правопорушення [4] передбачено ще ряд адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення, зокрема з приводу не сплати податків, зборів та загальнообов'язкових платежів (див. Додаток 2.).

Далі розглянемо до реєстраційні процедури засновників, що передують реєстрації приватного підприємства.

За загальним правилом створення юридичної особи проводиться в розпорядчому, нормативно-явочному, дозвільному та договірному порядку. В залежності від порядку і проводиться створення юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Таким чином, порядок визначає зміст необхідних юридично значущих дій та їх послідовність.

Створення юридичної особи передбачає ряд послідовних дій, здійснення яких призводить до створення юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, учасника цивільного обігу. До таких дій відносять прояв ініціативи, визначення кола засновників, порядку та напрямів діяльності [68; c. 115].

Виникнення нового суб'єкта підприємницької діяльності залежить від об'єктивних факторів - необхідність заповнення прогалини на ринку товарів та послуг або налагодити виробництво певної продукції, та суб'єктивних причин - прояв волі (волевиявлення) на заняття підприємництвом. Головна роль відводиться суб'єктивній причині, оскільки в її результаті з'являється фігура засновника - особи, яка у відповідності до чинного законодавства має право створити юридичну особу як суб'єкта підприємницької діяльності та здійснює для цього юридично значущі дії.

Створення суб'єктів підприємницької діяльності проходить ряд етапів: ініціативну, організаційну та легалізаційну. Можливе і більш детальне подрібнення цих етапів, що отримало назву так званих ”шляхів до підприємництва” [70; c. 112-113].

Ініціатива виходить від власника - фізичної особи, яка вирішила реалізувати свою підприємницьку правоздатність, або від юридичної особи. На цій стадії необхідно розробити бізнес-план та обґрунтувати економічні, правові, соціальні та інші фактори підприємництва. Одночасно варто провести маркетингові дослідження та виявити потреби потенційних споживачів, найбільш раціональні шляхи виробництва та доведення до споживачів товарі та послуг, дослідження стану ринку, збір відомостей про наявних та можливих конкурентів, недоліках продукції, що пропонується на ринку, намітити стратегію конкурентної боротьби. Причиною припинення підприємницької діяльності багатьох суб'єктів підприємництва є не лише неврівноважена податкова політика та практична відсутність захисту від тиску з боку посадових осіб державних органів та криміналітету, але й допущення прорахунків на етапі підприємництва. Більшість не витримали конкуренції, зробили серйозні прорахунки в кадровій політиці, маркетингових планах, якщо вони взагалі були, договірній практиці та інше. На цьому етапі проводяться попередні переговори з майбутніми партнерами (співзасновниками), контрагентами, що може проявлятися в протоколах про наміри.

Організаційна стадія має свої відмінності в залежності від способу створення приватного підприємства та його виду. Вона проявляється в ряді юридично значущих актах, що породжують права та обов'язки, які передують підприємницьким.

Для унітарних підприємств достатньо волевиявлення власника, що проявляється в затверджені статуту приватного підприємства, заповнені реєстраційної картки та здачі необхідних документів для реєстрації.

Волевиявлення фізичної особи на створення приватного підприємства, проявляється в практичних діях: виділенні необхідних коштів, проведені організаційних міроприємств, підборі штату працівників, заключенні від свого імені домовленостей для забезпечення роботи створюваного ним підприємства. Та основною метою створення приватного підприємства є здійснення господарської діяльності. Надання недостовірної інформації у реєстраційній картці та створення фіктивного підприємництва (тобто створення приватного підприємства без мети ведення господарської діяльності) є підставою для скасування реєстрації такого підприємства та визнання недійсними всіх укладених ним угод з моменту реєстрації такого підприємства. Прикладом такої ситуації є розгляд справи № 16/250-06 від 15.06 2006 року Господарським судом Сумської області [73].

Податкова інспекція подала позов до ПП ОСОБА_1 та ПП ”Верніс” про визнання укладеної між ними угоди недійсною у зв'язку з тим, що ПП ”Верніс” було засноване як фіктивне підприємство, а укладена між підприємствами угода мала на меті ухилення від сплати податків.

В ході розгляду справи судом було встановлено наступне: Працівниками ДПІ в м. Суми була проведена планова документальна перевірка Приватного підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства. В ході перевірки було встановлено, що перший ПП ОСОБА_1 в процесі здійснення господарської діяльності в період з березня по липень 2004 року, згідно усної угоди, відповідно до накладних …придбав у ПП «Верніс» металоконструкції та будівельні матеріали… ПП «Верніс» було відвантажено на адресу ПП ОСОБА_1 труби алюмінієві, плити залізобетонні, металоконструкції б/в… розрахунки проведені за готівкові кошти, згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів… Вартість товару за вищезазначеними податковими накладними... віднесена ПП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2004р., а також включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість . Перший відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, посилаючись на те, що на момент укладення угод та здійснення операцій оприбуткування товару не була скасована реєстрація ПП «Верніс». ПП «Верніс» зареєстровано Голосіївською районною у м.Києві державною адміністрацією 24.07.2003р. за № 07441, юридична адреса м.Київ, вул.Амурська, 6. Відповідно до установчих документів засновником підприємства є ОСОБА_3. Як було встановлено, в ході проведення оперативно-розшукових заходів, ПП «Верніс» має ознаки фіктивності. Оскільки засновник ОСОБА_3 пояснив, що в 2003 році він загубив паспорт і йому не було відомо про те, що на нього зареєстровано приватне підприємство "Верніс". Фактично він рахунки в установах банку не відкривав, до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має. Рішення про створення підприємства особисто не приймав, своїх грошових та матеріальних внесків в статутний фонд не вносив, що призвело до здійснення підприємницької діяльності ПП "Верніс", яка суперечить законодавству. Відповідно до інформації наданої ДПІ у Голосіївському районі м.Києва за юридичною адресою ПП "Верніс" не знаходиться. Таким чином, установчі документи ПП "Верніс" не відповідають вимогам діючого законодавства, так як ОСОБА_3 не мав наміру створювати підприємство та займатися підприємницькою діяльністю. З цих підстав рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 02.11.2004 року по справі № 2-4608\5 визнано недійсними з моменту реєстрації Статут ПП "Верніс " та Свідоцтво № 37065570 від 29.08.2003р. про реєстрацію підприємства як платника ПДВ, з моменту його видачі. …

У зв'язку з цим судом було визнано укладену угоду недійсною та задоволено позовні вимоги ДПІ в повному обсязі.

Так, приватні підприємства можуть біти утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір. Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, господарським судам слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання [30]. Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова "приватне підприємство".

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу "достатності для здійснення господарської діяльності".

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Недотримання вище викладених вимог в подальшому може стати причиною до неналежного виконання заключених підприємством договорів та підставою для судових позовів. Підтвердженям цього може бути аналіз наступної судової справи [74].

Суть спору полягала в тому, що ПП ”Будпостачоб'єкт” звернувся з позовом до ПП ”Західволиньторг” між якими було заключено договір з приводу поставки пилолісоматеріалів у свою чергу ПП ”Західволиньторг”, отримані матеріали та висунув зустрічний позов з вимогою визнати договір недійсним у зв'язку з тим що між власником приватного підприємства та його директором не було підприсано контракту, а договір було підписано директором неправомірно перевищуючи його повноваження.

В ході розгляду даних позовів судом було встановлено та проаналізовано наступні обставини справи: …1.08.2005р.між ПП "Будпостачоб'єкт" та ПП "Західволиньторг" було укладено договір №ДГ-0000009.Зі сторони ПП "Будпостачоб'єкт" договір укладено директором Ларіоновою Л.А., зі сторони ПП "Західволиньторг" - директором Ярошуком В.В. У відповідності із ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до ч.6 ст.65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. 6.08.2002р. Камінь-Каширською районною державною адміністрацією зареєстровано Статут ПП "Західволиньторг". Статут затверджено рішенням засновника - протокол №7 від 8.07.2002р. Відповідно до п.п.8.1., 8.2. п.8 Статуту ПП "Західволиньторг" управління підприємством здійснює його власник. До виключної компетенції власника віднесено призначення та звільнення директора підприємства, визначення його повноважень. Ч.2 п.п.8.3. п.8 Статуту передбачає, що директор підприємства, прийнятий на роботу за контрактом, виконує дії від імені підприємства без довіреності в межах повноважень, наданих йому власником і визначених в контракті, має право першого підпису фінансово-господарських документів та розпорядження коштами, а також укладати від імені підприємства різного роду контракти, угоди, приймати та звільняти з роботи найманих працівників підприємства, видавати накази, відкривати та відкривати рахунки у банках та здійснювати інші необхідні дії. Згідно з поясненнями представників ПП "Західволиньторг" контракту із директором ПП “Західволиньторг” укладено не було. З наведеного вбачається, що Статут підприємства надає право директору підприємства укладати контракти, угоди і не передбачає обмежень у здійсненні цього права. Та обставина, що наказом власника підприємства за №14 від 02.08.2004р. директору Ярошуку В.В. було надано право укладати всі угоди, за винятком угод, загальна сума яких перевищує суму вартості основних фондів підприємства, які він мав право укладати лише за письмовою згодою власника підприємства, не може бути підставою для визнання договору №ДГ-0000009 від 1.08.2005р. недійсним у зв'язку з перевищення директором ПП “Західволиньторг" повноважень, оскільки із змісту норми ч.6 ст.65 Господарського кодексу України випливає, що повноваження керівника підприємства визначаються установчими документами. Доказів на підтвердження внесення змін до Статуту ПП "Західволиньторг" в частині повноважень директора не подано…

Судом було задоволено позовні вимоги первинного позивача визнавши правомірність дій директора ПП "Західволиньторг".

Таким чином у задоволені зустрічних позовних вимог судом було відмовлено в повному обсязі у зв'язку з відсутністю достатніх підстав.

Як правило, більшість юридичних осіб, в тому числі і приватні підприємства створюються в нормативно-явочному порядку, який характеризується тим, що юридичні особи виникають на основі загального дозволу законодавця, правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, які визначають правове положення того чи іншого суб'єкта господарювання, порядок його створення та ліквідації. Створюючи таку юридичну особу засновники мають дотримуватися вимог діючого законодавства. Лише за такої умови юридична особа підлягає реєстрації як суб'єкт підприємництва.

Після організаційного етапу настає легалізаційний. Його зміст визначається багатьма факторами: видом діяльності, організаційно-правовою формою, місцем здійснення діяльності та іншими. Але все розпочинається з державної реєстрації, що буде розглянуто далі. З моменту отримання свідоцтва про державну реєстрацію виникає підприємницька правосуб'єктність підприємця.

2.2 Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства

2.2.1 Порядок реєстрації в державному органі, отримання свідоцтва про державну реєстрацію. Взяття на облік в державних органах та установах

Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто підтвердження державою законності входження суб'єкта господарювання (у нашому випадку приватного підприємства) у господарський оборот. Для позначення даної процедури вживається поняття легітимації. Проте легітимація це не лише державна реєстрація суб'єкта господарювання, а й отримання дозвільних документів на право здійснення окремих видів підприємництва, тобто ліцензування та патентування.

Законодавством закріплено проходження певних процедур, таких як, державна реєстрація, отримання ліцензій та патентів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, як умову здійснення підприємництва.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” [19] під державною реєстрацією розуміють - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. А п. 2 ст. 4 цього ж Закону визначає її порядок, до якого, зокрема, відноситься наступне:

перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи (ст.5 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19]).

У свою чергу, державний реєстратор це посадова особа, яка відповідно до законодавства здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Юридичну сутність державної реєстрації можна розкрити через наслідки, які з нею пов'язують, а саме стосовно юридичної особи:

- з моменту реєстрації у них виникає статус юридичної особи (цивільно-правова правосуб'єктність);

- з цього моменту вони визнаються суб'єктами підприємницької діяльності;

- виникнення підприємницької правосуб'єктності.

Державна реєстрація має свою мету, зміст, функції та принципи. З урахуванням думок висловлених в літературі [48; c. 62-63] метою державної реєстрації - є превентивний (попередній) контроль за законністю набуття, зміни чи припинення підприємницької правосуб'єктності.

До змісту державної реєстрації відносять спеціальну фіксацію підприємницької правосуб'єктності громадян та організацій. Держава в особі реєструючого органу перевіряє наявність передбачених законом підстав для визнання за особою, яка звернулася, підприємницької правосуб'єктності.

До основних ознак державної реєстрації можна віднести наступні:

1. Державний (публічний) характер реєстрації. Процедуру реєстрації підприємств та фізичних осіб-підприємців проводять спеціально уповноважені на те державні реєстратори.

2. Процесуальний характер реєстрації. Державна реєстрація - це регламентований законодавством процес, що може бути поділений на кілька стадій:

- порушення реєстраційного процесу - заявник подає реєстратору необхідні для проведення реєстрації докуманти, а реєстратор, у свою чергу проводить їх перевірку та формує реєстраційну справу.

- розгляд реєстраційних матеріалів по суті - реєстратор перевіряє дотримання передбачених законодавством вимог при створені суб'єкта господарювання.

- внесення інформації до Єдиного державного реєстру.

- видача реєстраційних документів.

3. Єдність реєстрації. Процедура державної реєстрації регламентується Законом і є єдиною на всій території України.

4. Обов'язковість реєстрації.

5. Спеціальна фіксація реєстрації. Факт створення (зміни або припинення) суб'єкта підприємництва фіксується в Єдиному державному реєстрі.

До функцій які виконує державна реєстрація можна віднести:

1. Контрольну - держава в особі реєстратора здійснює контроль за законністю виникнення, зміни та припинення суб'єктів господарювання.

2. Облікову - шляхом ведення Єдиного державного реєстру.

3. Інформаційну - у державного реєстратора зберігається реєстраційна справа суб'єкта з реєстраційними документами.

4. Статистичну - за даними Реєстру можна проводити аналіз динаміки ринку, досліджувати ринкове середовище, здійснювати макроекономічне прогнозування...

5. Охоронну - державна реєстрація є засобом охорони прав та інтересів інших учасників цивільного обороту.

До принципів можна віднести: законність, строковість, платність, територіальність, публічність, достовірність.

В деяких випадках державна реєстрація підприємства не є достатньою умовою для здійснення ним господарської діяльності. Певні види діяльності, перелік яких встановлено Закону України ”Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [16], суб'єкт господарювання може здійснювати лише за умови отримання спеціального документу - ліцензії. Ст. 9 Закону України ”Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [16] надає перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензія видається відповідним органом ліцензування за заявою суб'єкта господарювання та наданням копії свідоцтва про державну реєстрацію, копії довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Крім цього можуть надаватися й інші документи вичерпний перелік яких визначається Кабінетом міністрів України.

Страницы: 1, 2, 3, 4