Деякі види підприємницької діяльності потребують отримання торгівельного патенту - державного свідоцтва, що підтверджує право суб'єкта підприємництва займатися таким видом діяльності. Перелік видів підприємництва, що потребують патентування визначаються Законом України ”Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” [13].

Таким чином розглянувши основні умови здійснення підприємництва та зробивши аналіз основної умови функціонування підприємництва в Україні, в тому числі і приватного підприємства, докладно розглянемо реєстраційну процедуру приватного підприємства, яка між іншим, включає в себе не лише отримання свідоцтва про державну реєстрацію у держреєстратора, а й реєстрування в податковому органі, пенсійному фонді та органах соціального страхування.

Як уже зазначалось вище спеціального законодавства, що регулювало б реєстрацію та реорганізацію приватних підприємств в Україні не існує, ряд нормативно правових актів містять окремі положення, що регулюють функціонування приватного підприємства. Що стосується реєстрації приватного підприємства то вона проходить за загальними умовами визначеними Законом України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19]. Тому в межах цього підпункту розглянемо загальний порядок реєстрації підприємства визначеного Законом з урахуванням специфіки приватного підприємства.

Однією з індивідуальних ознак приватного підприємства, що ідентифікує його серед великої кількості інших суб'єктів господарювання є його назва, що складається з інформації про її організаційно-правову форму та назву. Назву підприємства визначає його засновник ст. 23 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19] передбачає резервацію назви підприємства.

Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці. У заяві про резервування найменування юридичної особи вказується повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

Для резервування найменування приватного засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;

документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо:

найменування не відповідає вимогам щодо обмежень, які встановлені законодавством;

найменування юридичної особи не відповідає вимогам щодо найменування юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, які встановлені законом;

викладення найменування не відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені законом.

У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування приватного підприємства, державний реєстратор протягом трьох робочих днів вносить до Єдиного державного реєстру запис про резервування найменування юридичної особи і видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику підприємства або уповноваженій ним особі довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи, яка дійсна протягом строку резервування.

Якщо протягом строку резервування до Єдиного державного реєстру не буде внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи або про державну реєстрацію змін до установчих документів, що пов'язані із зміною найменування юридичної особи відповідно до найменування, яке зарезервоване, запис про резервування найменування юридичної особи повинен бути виключений з Єдиного державного реєстру протягом наступного робочого дня після закінчення строку резервування.

У разі наявності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі повідомлення встановленого зразка про відмову в резервуванні найменування юридичної особи. Плата за проведення резервування найменування юридичної особи в такому випадку не повертається.

За проведення резервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Для проведення державної реєстрації приватного підприємства його засновник (засновники) або уповноважена на те особа надає державному реєстратору за місцем знаходження засновників, або майна створюваної юридичної особи документи визначені ст.24 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, а саме:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

нотаріально завірену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення корпоративного приватного підприємства;

два примірники установчих документів, що підписані усіма засновниками, а їх підписи засвідчені нотаріально;

документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім вище зазначених документів додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

У випадках, що передбачені законом, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

Для державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8 цього Закону.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені законодавством.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження.

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою - сьомою статті 8 та частиною п'ятою статті 10 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осб та фізичних осіб - підприємців” [19];

документи подані не в повному обсязі.

Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду засновнику або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осб та фізичних осіб - підприємців” [19].

Перевірка на відсутність підстав для відмови, які передбачені абзацами п'ятим - восьмим частини першої статті 27 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Порядок передачі державному реєстратору ідентифікаційних кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України для внесення їх до реєстраційної картки визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері статистики (ст. 25 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19]).

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є ст. 27 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19]:

невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

невідповідність відомостей про засновників (учасників)

юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками)

юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники (учасники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації юридичної особи і може бути оскаржено в суді.

Крім того, для здійснення господарської діяльності приватним підприємством його засновнику (засновникам) або уповноваженій на те особі необхідно зареєструвати підприємство в податковій інспекції, пенсійному фонді та фондах соціального страхування за місцем знаходження такої особи та інших органах, кількість яких визначається сферою діяльності та інших чинників. Нижче розглянемо процедуру реєстрації в найбільш типових органах.

Так, згідно з положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМ України від 22 січня 1996 р. №118 [22], з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності суб'єкти господарювання мають бути включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Реєстрація проводиться на підставі переданих державним реєстратором відомостей з реєстраційної картки. Довідка з ЄДРПОУ видається органом державної статистики на запит суб'кта господарювання у 5-денний термін.

Взяття на облік в органах державної податкової служби проводиться відповідно до Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. №80 [23] для взяття на податковий облік заявником подаються наступні документи:

Заява;

Нотаріально засвідчені копії установчих документів з відміткою про проведення державної реєстрації;

Копія свідоцтва про державну реєстрацію.

Одночасно з наведеними документами заявник надає їх оригінали.

Узяття на податковий облік проводиться протягом 2 робочих днів після отримання заяви від платника податків та відповідних документів.

Реєстрація новоствореного приватного підприємства як платника внесків до Пенсійного фонду проводиться відповідно до Інстукції про порядок обчислення та сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 3 червня 1999 р. № 4-6 [24]. Реєстрація проводиться на підставі : заяви, засвідчених копій свідоцтва про державну реєстрацію та довідки з стат.управління про присвоєння ідентифікаційного коду ЄДРПОУ. Після реєстрації платнику видається повідомлення про взяття на облік та довідка для пред'явлення в банк для відкриття рахунку.

Для проведення реєстрації в органах соціального страхування процедура приблизно однакова хоча й регламентується різними нормативними актами: Законом України ”Про загальнообовєязкове страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, Законом України ”Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. № 339 [18, 24, 25, 26] реєстрація проводиться як правило у десятиденний термін з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію шляхом подання заявником заяви встановленого зразка до відповідних фондів, копії свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки органу статистики про присвоєння ідентифікаційного номеру ЄДРПОУ. Після реєстрації платникові видаються відповідні повідомлення.

2.2.2 Єдиний реєстраційний офіс” - спрощений спосіб реєстрації приватного підприємства

Практика реєстрації юридичних осіб в органах державної влади та отримання всіх необхідних свідоцтв та дозволів, в тому числі і для приватних підприємств, вимагає досить значної кількості оформлення документів, що затягує процес державної реєстрації та початку роботи піжприємства.

З метою сприяння розвитку підприємництва, на виконання доручення Президента України від 1.06.2005 №1-1/114 та доручення КМ України від 17.06.2005 №4888 Держпідприємництвом разом з Міністерством праці та соціальної політики України, Пенсійним Фондом України та Фондом соціального страхування було проведено відповідну роботу стосовно запровадження з 1 липня 2005 року спрощеної системи реєстрації підприємницької діяльності шляхом застосування принципу ”організаційної єдності”, а саме створення ”єдиних реєстраційних офісів”, коли в одному приміщені працюють представники як органів реєстрації, так і інших органів, що дозволяє суттєво скоротити терміни постановки на облік та отримання відповідних документів для започаткування власної справи.

Робота ”Єдиного реєстраційного офісу” регламентується положенням про нього. Розглянемо порядок реєстрації приватного підприємства на прикладі типового положення роботи ”Єдиного реєстраційного офісу”.

Отже, для реєстрації приватного підприємства за спрощеною системою заявник - засновник підприємства або уповноважена ним особа подає державному реєстратору реєстраційний пакет - комплект документів, які заявник повинен надати в Офіс для проведення комплексної реєстрації (Додаток 2). Наявність та належність документів перевіряється у присутності заявника. Державна реєстрація підприємства здійснюється державним реєстратором у відповідності до 27 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19], в триденний термін держреєстратором

- виготовляється свідоцтво про державну реєстрацію;

- завіряє копії реєстраційної картки;

- ставить відмітки про державну реєстрацію та завіряє печатками примірники установчих документів.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки (ст.26 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.”[19]).

Орган управління статистики протягом двох робочих днів після одержання копії реєстраційної картки виготовляє довідку про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ та її копії.

Державна податкова інспекція на протязі одного дня з моменту отримання реєстраційного пакету проводить взяття підприємства на податковий облік, а також за наявності відповідної заяви реєструє заявника як платника податку ПДВ та/або Єдиного податку та виготовляє відповідні свідоцтва.

Після отримання реєстраційної картки в одноденний термін проводиться реєстрація приватного підприємства в управлінні Пенсійного фонду, відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, районним центром зайнятості, виконавчою дирекцією обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що підтверджується відповідними свідоцтвами.

Дозвільною службою РВ УМВС України видаються дозволи на оформлення замовлень на виготовлення печаток та штампів.

Після проведення реєстраційної процедури заявникові видається кінцевий пакет - комплект документів, які видаються заявникові після проведення комплексної реєстрації.

Отже, державна реєстрація - є основною умовою здійснення підприємницької діяльності. Реєстрація приватного підприємства проводиться за загальним правилом визначеним Законом України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” яке передбачено процедурою реєстрації юридичних осіб. Зважаючи на досить просту процедуру створення та реєстрації приватне підприємство, як організаційно-правова форма здійснення підприємництва є най поширенішою в Україні. За даними Державного комітету статистики [31, 32, 33] станом на 1 липня 2007 р. в Україні зареєстровано 265412 приватних підприємств, що складає 22,8% від загальної кількості юридичних осіб внесених в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

Проте врезультаті ведення господарської діяльності тарпляються ситуації коли подальше ведення підприємництва потребує кардинальних змін, але яке не пов'язане з повною ліквідацією приватного підприємства.

В наступному розділі розглянемо правові особливості реорганізації приватного підприємства.

Розділ 3. ПРАВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Порядок реорганізації приватного підприємства

Розглядаючи питання реорганізації підприємства та аналізуючи чинне законодавство варто відмітити, що ні Цивільний кодекс України ні Господарський кодекс України не оперують поняттям ”реорганізація”. Термін ”реорганізація” зустрічається лише в ч. 4 ст. 129 ЦК України [5] проте юридичного визначення цого терміну не закріплено.

В літературі відмічено, що розробники ЦК України зробили спробу застосувати до регулювання реорганізації більш досконалі європейські правові концепції, які не знають узагальнюючого поняття для визначення цього інституту. Замість одного терміну ”реорганізація” в законодавстві більшості європейських країн при формулювані відповідних норм використовують назви окремих форм реорганізації.

Та реорганізація юридичних осіб є одним з найменш досліджуваних у науці цивільного права напрямів, незважаючи на те, що за останні роки процес реорганізації підприємницьких юридичних осіб відбувався дуже інтенсивно. Це пов'язано перш за все з процесами приватизації та корпоратизації, які привели до масового перетворення державних та комунальних підприємств у господарські товариства. Процеси реорганізації торкнулися й інших організаційно-правових форм юридичних осіб. В одних випадках це було викликано необхідністю переходу до сучасних організаційно-правових форм підприємництва. В інших випадках - або не можливістю спільного ведення бізнесу, що призводило до виділення чи поділу юридичних осіб, або протилежною необхідністю - прагненням спільного ведення бізнесу і проведення реорганізації шляхом приєднання чи злиття. Крім того проведення реорганізації можливе й за рішенням органу державної влади (наприклад, рішенням Антимонопольного комітету України з метою забезпечення здорового конкурентного середовища).

Чинне законодавство оперує поняттям припинення юридичної особи (ст. 104 ЦК України [5]), припинення діяльності суб'єкта господарювання (ст. 59 ГК України [2]). Які розділяють процедуру припинення на реорганізацію та на ліквідацію юридичної особи. Основною відмінністю між цими двома поняттями є те, що при реорганізації виникає правонаступництво, а при ліквідації його не виникає.

Головне питання щодо якого точаться суперечки це - чи всі форми реорганізації є припиненням юридичної особи. Д. Степанов [ ] зазначає, що будь яка реорганізація веде до вибуття з цивільного обігу як мінімум однієї особи - суб'єкта права чи суттєвим змінам майнового положення юридичної особи і в зв'язку з цим постає питання про перехід прав та обов'язків до іншої юридичної особи, при цьому припинення діяльності однієї юридичної особи виступає не як ціль реорганізації, а лише як супутнє реорганізаційне явище. Інші вважають, що не всі форми реорганізації є припиненням юридичної особи.

Аналізуючи статтю 59 ГК України [2] можна виділити певні прорахунки. Так ч. 1 ст.59 стверджує, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду. Так законодавцем було упущено такий вид реорганізації як виділ. Крім того є певний прорахунок у формулюванні назви та положенях статті. Так назва статті звучить як ”припинення діяльності суб'єкта господарюванн”, зміст даного поняття не є тотожним понятю ”припинення суб'єкта господарської діяльності” чи припинення юридичної особи, оскільки припинення діяльності не завжди веде до припинення існування юридичної особи. Так, наприклад, юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, може прийняти рішення про тимчасове припинення своєї діяльності з подальшим її відновленням без проведення ліквідації чи реорганізації. Крім того, у разі виділу припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність на рівні з новим, що виділився з нього. Можна зробити висновок стосовно невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК [2], присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19].

Отже, виходячи із норм чинного законодавства в сфері господарювання суб'єктів підприємництва можна стверджувати, що під терміном «реорганізація» суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи є припинення його діяльності шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступним переходом до новостворених юридичних осіб усіх майнових прав та обов'язків колишнього суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто, в результаті реорганізації суб'ктів господарювання суб'єктивні права та обов'язки, які належали йому до цього, переходять до новоствореного суб'єкта, настає повне правонаступництво. Суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів, що припинили своє існування, стають правами та обов'язками нових чи оновлених утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі.

Формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення суб'єкта підприємницької діяльності.

Оскільки норми ЦК України та ГК України регулюють загальний порядок припинення діяльності юридичної особи не виділяючи особливих організаційно-правових форм функціонування останньої, в тому числі і шляхом реорганізації, то розглянемо особливості реорганізації приватного підприємства на підставі норм викладених в ст.ст. 106-109 ЦК України [5].

Як уже зазначалося вище, реорганізація приватного підприємства є одним із видів припинення його існування як суб'єкта господарювання.

Цивільний кодекс України дає визначення окремим видам реорганізації та порядку їх проведення. Тож розглянемо їх по порядку.

Злиття двох або більше приватних підприємств передбачає перехід усіх майнових прав та обов'язків кожного з учасників до новоствореного суб'єкта господарювання, що утворився в наслідок злиття, в результаті новостворене підприємство може бути корпоративним приватним підприємством або товариством з іншою організаційно-правовою формою. Як правило, злиття підприємств проводять з метою оптимізації зусиль з приводу завоювання певного ринку, збільшення капіталу та виробничих потужностей, зменшення конкуренції. Тому в певних випадках злиття підприємств можливе лише за позитивного висновку Антимонопольного комітету України. Ст. 22 Закону України ”Про захист економічної конкуренції” [17] передбачає випадок отримання висновку Антимонопольного комітету у разі концентрації суб'єктів господарювання. Порядок отримання згоди Антимонопольного комітету міститься в Положенні про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання. Ця вимога стосується і приєднання.

Приєднання характеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого зі втратою юридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов'язки реорганізованого підприємства. Тобто основна відмінність від злиття є те, що всі майнові права й обов'язки стають правами й обов'язками не нового суб'єкта, а того, що вже раніше існував і який продовжує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб'єктів, утворених внаслідок приєднання. Приєднуватись може як одне приватне підприємство до іншого приватного підприємства так і приватне підприємство до підприємства з іншою організаційно-правовою формою. Стосовно організаційно-правової форми нового суб'єкта господарювання, що утворився в результаті приєднання то воно може залишитися приватним підприємством, якщо це відповідає вимогам законодавства або отримати іншу організаційно-правову форму.

Щодо законодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання то стосовно реорганізації приватного підприємства окремих норм законодавства не існує.

При поділі припиняється один суб'єкт господарювання, та на його майновій базі утворюється два чи кілька нових суб'єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов'язків суб'єкта, що реорганізовується. При поділі діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов'язань, що перейшли до нього разом з частиною зобов'язань. Обсяг прав та обов'язків кожного з новоутворених суб'єктів фіксується в розподільчому акті. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується та відбувається на власний розсуд засновників.

Поділ підприємства може відбуватися добровільно за рішенням засновника (засновників) приватного підприємства так і за рішенням державних органів, наприклад Антимонопольного комітету.

Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.

У разі незгоди з цією постановою підприємство, об'єднання, господарське товариство вправі відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального Кодексу України звернутися до Господарського суду із заявою про визнання її недійсною [28].

При виділі юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб'єкт, зі складу якого відбувся виділ. До новоствореного підприємства переходять права та обов'язки відповідно до розподільчого акту.

Перетворення - це припинення суб'єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.

Якщо з процесами злиття, приєднання, виділення приватних підприємств ситуація дещо зрозуміла, хоча й у цих процесах існує ряд особливостей то процес перетворення приватного підприємства в іншу організаційну форму здається цікавішим. В силу того, що приватні підприємства можуть бути унітарними та корпоративними розглянемо деякі особливості реорганізації унітарного приватного підприємства.

Розглянемо перетворення приватного підприємства з одним засновником на приватне товариство [41; c.83]. Тут постає питання чи може бути одна фізична особа засновником товариства? Відповідь на це питання містить ст. 114 ЦК України [5] яка закріплює можливість створення господарського товариства, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдиним учасником. Виключенням є акціонерні товариства, засновником яких виступає держава. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однією особою, яка стає його єдиним учасником. Встановлюється лише обмеження (141 Цивільного кодексу [5]), що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (відповідно до статті 151 Цивільного кодексу [5] до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом). Подібну норму містить також стаття 153, яка встановлює, що акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

Така конструкція називається "компанія однієї особи". Виділяють два способи створення господарських товариств з одним учасником (акціонером): прямий і непрямий. У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення господарського товариства однією особою дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції, США. Непряме визнання компаній однієї особи полягає в тому, що існує заборона утворення господарського товариства одним засновником, але допускається його функціонування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник. Зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія.

Таким чином, в Україні можливе створення компаній однієї особи. Проте як компанії однієї особи не можна створювати повні і командитні товариства, що пояснюється договірною природою їх створення. Адже вони створюються і діють на підставі засновницького договору (ст. 120, 134 Цивільного кодексу [5]), який може бути укладено лише кількома особами. Слід зазначити, що можливість створення господарських товариств однією особою сприймається неоднозначно: хто підтримує, а хто заперечує. На мою думку, така зміна має багато позитивних моментів. Зокрема, підприємці матимуть право вибору ще однієї форми організації своєї діяльності, яка забезпечуватиме відокремленість майна засновника і господарського товариства, що ним створюється, тим самим обмежуючи ризик втрати власного майна. Крім того, полегшується вступ чи вихід учасників товариства, наприклад, у порівнянні з унітарним підприємством, в якому для цього необхідно провести його реорганізацію.

Крім дозволу створювати господарське товариство однією особою, законодавець передбачає встановлення для товариства з обмеженою відповідальністю максимальної кількості учасників. А саме відповідно до статті 141 Цивільного кодексу [5] максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі впливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Слід зазначити, що в інших державах ця кількість коливається від 30 до 50 членів.

Отже, відповідь на поставлене питання є ствердною - приватне підприємство з одним засновником може бути перетворене на товариство.

Законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України [5] товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив, тобто товариство з обмеженою відповідальністю не може бути перетворено у приватне підприємство. Стаття 10 Закону України ”Про благодійництво та благодійні організації” [14] встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.

Моментом переходу прав та обов'язків до суб'єктів господарювання - правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.

Ст. 107 ЦК України [5] регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. ЦК України не уточнює, які саме зобов'язання повинні за такими вимогами бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується виконання як грошових зобов'язань, так і інших договрів.

Страницы: 1, 2, 3, 4