У 90 роки викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір відкриває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країнами континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального прогресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Саме тому співробітництво з Європейським союзом є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом для України. Що ж стосується євроінтеграційного курсу, то за оцінками експертів Україна в найближчі 10-15 років навряд чи зможе досягнути відповідності критеріям, по яким визначається готовність країн-кандидатів до повноправного членства в ЄС. Україна має пройти складний і довгий шлях наближення до західноєвропейських економічних, суспільно-політичних і соціальних стандартів.

Механізм реалізації курсу України на інтеграцію в європейське економічне і політико-правове поле має відповідати методології і політичній психології цієї найвпливовішої у світі регіональної організації, врахувати досвід підготовки і реалізації стратегій країн-кандидатів на членство в ЄС. Основою, підґрунтям, передумовою євро інтеграції України в Євросоюз є співробітництво з цією конфедеративною структурою, правові засади якого мають бути чітко визначені з обох сторін.

Досвід інтеграції країн-членів Європейського союзу цікавий не лише з точки зору пошуку Україною ефективної стратегії на шляху в Європу. У процесі інтеграції європейці зуміли успішно подолати наслідки економічних, енергетичних, фінансових криз, здійснити структурні реформи в індустрії і агропромисловому комплексі, досягнути значних успіхів у науково-технічній і соціальній сферах, створити демократичне правове суспільство. Вивчення досвіду Європейського союзу є корисним і при аналізі проблем, пов'язаних з інтеграційними процесами в на території СНД, зокрема, актуальної на сьогодні активізації всебічного співробітництва між країнами СНД.

У світлі вищезазначеного є зрозумілою актуальність висвітлюваної мною теми та глибина її вивчення в науковій, навчальній та просвітницькій літературі. На протязі всієї історії взаємовідносин України і ЄС вчені, науковці, політики намагались узагальнити всі норми, принципи, які діють між цими суб'єктами міжнародного права, надати їм характеристику, сформулювати їх ознаки. Тому не дивно, що питанням, які стосуються моєї теми, присвячена значна кількість літератури. Глибина опрацювання питань, які пов'язані з відносинами України і Європейського союзу, вражає своєю масштабністю і різноманітністю. Значна кількість вчених-правознавців і юристів практиків висловлюють свої бачення правових засад даного співробітництва, вказують на їх недоліки та надають певні поради.

В своїй роботі я використовував праці таких вчених, як Копійки В.В., Шинкаренка В.В., Піхоцького В.Ф., Баймуратова О.М., Василенка О.О., Прохорова А.М. та ін.

Зазначу, що більша частина використаного мною матеріалу є монографічним, і це на мою думку ще раз засвідчує актуальність даної теми.

Після проголошення незалежності відбувається кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу України, приймаються перші нормативні акти, які засвідчують її європейський вибір. Процес співробітництва України і Європейського Союзу, формування його правових засад, був досить складним і суперечливим. Саме тому в своїй роботі я вирішив розглянути історію становлення правових засад взаємодії України і ЄС.

Другий розділ моєї роботи присвячений аналізу і загальній характеристиці правових засад співробітництва України і Європейського союзу. В даному розділі я вирішив окремо виділити ті правові засади, якими керується Україна при взаємовідносинах з ЄС, а також правові основи, які встановлені Європейським союзом по відношенню до України.

Сьогодні з особливою силою постала проблема глобального політичного реформування на шляху просування до правової держави і громадянського суспільства. Одним з важливих завдань, які стоять перед молодою українською державою, є входження в європейські правові структури, що вимагає визнання і підтвердження відповідних стандартів прав людини, встановлених для членів країн Ради Європи.

На даний момент Україна може активно інтегруватись в різні європейські структури, які пов'язані з такими сферами як культура, спорт, наука, освіта, технологія. Але незалежно від сфери, в якій відбувається співпраця України і ЄС, мають бути визначені головні пріоритети і засади даного співробітництва. Тому третій розділ моєї роботи присвячений розгляду проблем і перспектив співробітництва України і Європейського союзу.

На сьогодні найбільш розвиненим і перспективним напрямком співробітництва України з ЄС є торгівля. Україна має сьогодні позитивну динаміку двосторонньої торгівлі України з ЄС. Поступово динаміка цього співробітництва набирає обертів, тому передбачається, що незабаром ЄС разом з новими членами Євросоюзу стануть найбільшими торговельними партнерами нашої держави. Співпраці за даним напрямом сприяє і те, що Україна стала повноправним членом СОТ. Для того, щоб реалізувати стратегію євроінтеграції Україна мусить забезпечувати високі темпи економічного зростання. Тільки за таких умов її економіка зможе рухатися у напрямку гармонізації національних економічних показників з відповідними показниками країн ЄС.

Розділ 1. Історія співробітництва України І ЄС

Офіційно історія Європейського союзу починає свій відлік з укладення 18 квітня 1951р. Договору про заснування Європейського обєднання вугілля і сталі, що поклало початок економічній і політичній інтеграції Європи. Учасниками його стали шість держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина і Франція, які підписали договір. 25 березня 1957року країни-учасниці об'єднання підписали Договір про заснування Європейського економічного співтовариства та договір про утворення Європейського співтовариства з атомної енергії. 14 червня 1985 року в селищі Шенген, розташованому на території Великого герцогства Люксембургського, укладено договір про скасування паспортного контролю на внутрішніх кордонах держав, які приєднуються до угоди. Конвенція про ратифікацію Шенгенської угоди набула чинності з 1 вересня 1993 року.

7 лютого 1992 відбулося підписання Маастрихтської угоди про створення Європейського союзу, якою започатковано створення економічного і валютного союзу. З набутям чинності цією угодою Європейські співтовариства почали називати Європейським Союзом.

2 жовтня 1997 року укладено амстердамський договір, який розширив сферу соцыальної політики ЭС, розвинув інститут європейського громадянства, розширив повноваження Європарламенту, Ради Міністрів і голови Євро комісії, посилив відкритість у процесі ухвалення рішень ЄС, зміцнив механізм спільної зовнішньої політики, політики безпеки та ін.

Із 70-х років минулого століття відбувалося розширення Європейського Союзу, яке триває й досі.

Після проголошення незалежності відбувається кардинальна зміна зовнішньополітичного курсу України. Вже у Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990р."Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин " Уряду було доручено "спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загальноєвропейському процесі". У 1993р. Верховна Рада України прийняла постанову "про основні напрями зовнішньої політики України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабільних відносин з Європейськими співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".

Бажання України співпрацювати з ЄС було висловлено Президентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС.

Дату підписання даної угоди можна умовно вважати завершенням початкового етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбулося визнання незалежності української держави з боку ЄС і країн її членів.

Розвиток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюсселя щодо набуття Україною безядерного статусу. ЄС ставив гловною умовою розвитку співробітництва і підписання Угоди виведення з України ядерної зброї і приєднання її до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гострими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакорів. Укладення в Москві в січні 1994р. угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання Угоди "про партнерство і співробітництво" між Києвом і Брюсселем.

Чинником формування політики ЄС щодо України в першій половині 90-х років залишалось її бачення Брюсселем у контексті відносин з Росією. Так, Спільна позиція ЄС щодо України, ухвалена на базі вищезазначеної мною угоди 28 листопада 1994р., наголошувала на значенні для ЄС України як великої європейської індустріальної держави, розташованої між Росією і східними сусідами ЄС. Підкреслювалося, що мета ЄС - сприяння розвитку України як держави, що має збалансовані відносини з Росією і Заходом.

Про поступову активізацію стосунків між Україною і ЄС свідчило відкриття в Києві Представництва Комісії Європейських співтовариств (жовтень 1993р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах (липень 1995р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямів галузевої кооперації і торгівельних відносин (1994р.). Важливим механізмом реалізації європейського курсу України був (із 1993р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як державний орган узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України. 3 березня 1995р. почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моніторингу економічного і торгівельного співробітництва.

Другий етап співробітництва між Україною і ЄС завершився прийняттям на Європейській в Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України.(10 грудня 1999р.). Під час цього періоду (друга половина 90х років) відбулися події, які стали етапними у процесі зближення України і ЄС. Серед них - ратифікація і початок імплементації Угоди про співробітництво і партнерство України з ЄС; набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі "Партнерство заради миру"; підписання у Мадриді в липні 1997р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини; початок переговорів щодо вступу України до СОТ. Під час саміту "ЄС у Флоренції (липень 1996р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою. Політичним сигналом підтримки України з боку ЄС був План дій, прийнятий Радою ЄС 6 грудня 1996р., який визначив напрямки взаємодії України з ЄС і окреслив шляхи сприяння її розвитку. 5 вересня 1997р. відбувся перший саміт Україна - ЄС, під час якого знову було підтверджено значення двосторонніх стосунків, а також відбувся обмін думками щодо існуючих проблем і шляхів співробітництва в майбутньому.

Після набуття чинності угоди про партнерство і співробітництво були здійснені кроки в напрямку інституціоналізації відносин між Україною і ЄС, а також внутрішнього забезпечення інтеграційного процесу в Україні. Указом Президента від 24 лютого 1998р. створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем'єр-міністр України. Указом передбачено формування в усіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. створено також Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції. 11 червня 1998р. Указом Президента України було затверджено стратегію інтеграції України до Європейського союзу, у якій сформульовані основні напрями співробітництва України і ЄС. Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення інтеграції України до ЄС. Під час Кельнського саміту ЄС ( 3-4червня 1999р.) у Висновках головуючої в ЄС Німеччини було відзначено досягнення якісно нового рівня у стосунках Євросоюзу з Україною.

Прийняття Спільної стратегії ЄС щодо України під час Гельсінського саміту засвідчило, що співробітництво з Україною становить особливий інтерес для країн-членів ЄС. Спільна стратегія ЄС, ухвалена на базі угоди про партнерство і співробітництво, визначила пріоритетні напрямки політики країн-членів, а також інституцій Євросоюзу щодо України на чотирирічний термін. Спільна стратегія вперше задекларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України, а також підтвердила стратегічний курс на партнерство з нею.

Співробітництво України і ЄС було проголошено ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (листопад 1999р.) і визначена в урядовій програмі (початок 2000р.) стратегічною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України і ЄС - зміст якого полягає в матеріалізації гасла руху до Європи.

На початку нового тисячоліття Україна перебувала на етапі імплементації угоди про партнерство і співробітництво. Після набуття чинності угоди 1 березня 1998р. був остаточно сформований механізм двостороннього співробітництва між Україною і ЄС, що включає регулярні політичні контакти на найвищому рівні. "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" визначила основні пріоритети виконавчої влади України на період до 2007р.

Розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами і стандартами ЄС. Зокрема, прийнято постанову Уряду від 1998р. про запровадження механізму адаптації законодавства до законодавства ЄС, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС (16 серпня 1999р.). На четвертому засіданні Міжвідомчої координаційної ради ( 14 квітня 2000р.) було затверджено План роботи з адаптації законодавства., який передбачив розробку 50 проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Указом президента України була створена Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Наступним етапом співробітництва України і ЄС стало підписання в Женеві 19 червня 2000р. Декларації Україна ЄАВТ, де визначені основні напрями і правові засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах ( постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000р.).

Розділ 2. Правові засади співробітництва України і ЄС

2.1 Основні документи України стосовно ЄС

А) Постанова ВРУ "про основні напрями зовнішньої політики"

Розпочинаючи характеристику нормативно-правового закріплення співробітництва України і ЄС, необхідно перш за все виходити з того зовнішньополітичного курсу, який обрала Україна після проголошення незалежності, і на основі якого вона будує міжнародні відносини з іншими державами та утвореннями. Тому за основу основ в своїй роботі я вирішив взяти постанову Верховної Ради України "про основні напрями зовнішньої політики" . Згідно з нею Україна з огляду на своє геополітичне становище,історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

4. Розвиток двосторонніх міждержавних відносин.

5. Розширення участі в європейському регіональному співробітництві.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

В постанові зазначено,що розбудова стосунків з західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією,прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас таке співробітництво стане підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її господарства в загальноєвропейський світовий економічний простір. Отже, цим документом визначено співробітництво з ЄС пріоритетним напрямом зовнішньої політики України.

В) Угода "про партнерство і співробітництво"

Базовим документом, який визначає правовий механізм співробітництва між Україною і ЄС, є "Угода про партнерство і співробітництво". Відповідні угоди були укладені Європейським Союзом майже з усіма Новими незалежними державами, які виникли на терені колишнього СРСР.

Головна мета Угоди про партнерство і співробітництво - створення сприятливих умов для інтеграції України у європейський і світовий економічний порядок. Угода також розглядає проблематику політичного співробітництва і має у цілому комплексний характер. ЇЇ специфічною рисою є положення про збереження єдиного економічного простору між членами-країнами СНД. Дана угода була прийнята 16 червня 1994р., ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994р. і набула чинності 1 березня 1998р. після її ратифікації національними парламентами країн-членів ЄС. Імплементація Угоди про партнерство і співробітництво вимагає від України адаптації національного законодавства, вдосконалення адміністративного апарату й судочинства, реформування і реструктуризації економіки.

В угоді визначені наступні основні засади партнерства і співробітництва:

1. забезпечення політичного діалогу між сторонами;

2. сприяння торгівлі й інвестиціям, а також розвитку гармонійних економічних відносин між сторонами;

3. створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного й культурного співробітництва;

4. підтримка зусиль України по зміцненню демократії й завершенню переходу до ринкової економіки.

Згідно з угодою партнерами України виступають співтовариство, а також країни-члени ( в залежності від сфер компетенції партнерів), наприклад, питання торгівлі товарами згідно з правом ЄС віднесені до виключної компетенції співтовариства, а в питаннях інтелектуальної власності партнерами України виступають окремі країни-члени ЄС. Особливе значення в Угоді надається положенням про верховенство права й повагу прав людини, економічні й політичні свободи. Спільна декларація в додатках до угоди закріплює можливість негайного призупинення Сторонами усіх прав і обов'язків, що виникли згідно з угодою, без застосування нормальної процедури, у випадку порушення демократичних принципів та прав людини, а також принципів ринкової економіки. Угода про партнерство і співробітництво відкрила можливості для поступового зближення України з ЄС. У її рамках відбувається регулярний політичний діалог між Україною і ЄС на всіх рівнях, включаючи президентський. Угода - важливий крок до залучення України у правове поле єдиного ринку ЄС. Вона передбачила існування інституцій, покликаних забезпечити виконання положень угоди. До них належать Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС, Комітет з питань співробітництва між Україною і ЄС, а також комітет з парламентського співробітництва.

Рада з питань співробітництва здійснює нагляд за виконанням угод, надання рекомендацій, визначення пріоритетних напрямків співробітництва. Українська частина Ради була створена указом Президента України від 24 лютого 1998р. і складається з членів Уряду України, частина ЄС - із членів Ради ЄС і ЄК. Засідання ради проводяться не менше одного разу на рік. Посаду Голови Ради обіймають по черзі представники ЄС і Уряду України. Рада співробітництва самостійно визначає правила процедури своєї діяльності.

Комітет із питань співробітництва між Україною і ЄС покликаний готувати засідання Ради з питань співробітництва, забезпечувати нагляд за виконанням Угоди у період між засіданнями Ради. Склад комітету аналогічний складу Ради, але з представництвом на рівні вищих посадових осіб.

Комітет з парламентського співробітництва - форум для політичного діалогу між парламентаріями Європейського Союзу і України. До Комітету входять депутати Європейського парламенту і Верховної Ради. Комітет обмінюється інформацією з питань співробітництва з радою, а також уповноважений надавати їй рекомендації.

Угода про партнерство і співробітництво визначила 28 сфер, у яких ЄС і Україна мають розвивати співробітництво, серед них, промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробництво сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток; співробітництво в соціальній сфері; туризм; інформація і зв'язок; захист споживачів; митна політика; статистика; боротьба з наркобізнесом; культура.

Сторони погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння у торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт або експорт другої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони зобов'язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території іншої сторони,взяли на себе зобов'язання не обкладати податками та іншими зборами товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої в більшому розмірі, ніж це встановлено для аналогічних вітчизняних виробів. Сторони зобов'язались здійснювати торгівлю на основі ринкових цін та всіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Ці та інші домовленості стали основою для співробітництва і подальшого членства України в СОТ.

Політичні, економічні та соціальні цілі, визначені угодою, віддзеркалюють як політичне бачення, так і сучасні економічні реалії. Більша частина її змісту відповідає змісту Європейських угод, наприклад, положення щодо політичного діалогу, положення про заснування компаній, рух робочої сили і капіталу, співробітництво у сфері економіки, фінансів і культури.

Угода про партнерство і співробітництво доповнена галузевими угодами, укладеними між Україною і ЄС.

1) Угода між Європейськими співтовариствами й Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993р.);

2) Угода між Урядом України і комісією Європейських співтовариств про створення контактної групи по вугіллю і сталі ( 8 червня 1994р.);

3) Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997р.);

4) Багатостороння рамкова угода INOGATE між Україною і ЄС щодо створення правових засад міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999р.);

5) Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом галузі ядерної безпеки (23 липня 1999р.);

6) Угода про без квотну торгівлю текстильною продукцією (грудень 2000р.);

Таким чином, Угода про партнерство і співробітництво заклала основу для широкого економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Угода містить взаємні зобов'язання, які мають вищу юридичну силу і повинні забезпечити динамічний розвиток торгівлі й інвестицій. Угода являється інструментом підтримки переходу до ринкової економіки і формування громадянського суспільства.

с) Стратегія інтеграції України до Європейського союзу

Наступним і вкрай важливим для співпраці України і ЄС документом є "Стратегія інтеграції України до Європейського союзу", затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615/98. ЇЇ метою є реалізація стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі.

Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом - організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції,уніфікації права,економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку. В цьому документі зазначено, що стратегія інтеграції України до Європейського Союзу має забезпечити входження держави до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і безпеки),інформаційного,економічного і правового простору. Отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

В стратегії визначені головні напрями інтеграційного співробітництва України і ЄС:

1) Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави, а також сприятиме зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у країнах-членах ЄС. Цей процес має охопити приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про охорону праці, інтелектуальну власність, охорону життя і здоров'я, довкілля, захист прав споживачів, транспорт, технічні правила і стандарти, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство і співробітництво.

2) Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС -лібералізація, синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників.

3) Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки - безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення ЄС поглиблюють загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах.

4) Політична консолідація та зміцнення демократії - передбачає неухильне поглиблення політичного діалогу і поліпшення загальної атмосфери відносин між Україною та ЄС (саміти, міністерські консультації,зустрічі на експертному рівні). Вона спрямована на: - гарантування політичної стабільності як в Україні, так і на всьому Європейському континенті; - забезпечення мирного розвитку та плідного співробітництва всіх європейських націй, зміцнення демократичних засад в українському суспільстві.

Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження України в європейський політичний, правовий, економічний, інформаційний, культурний простір. З іншого - ідентифікацію політики ЄС щодо України, а також підтримку європейськими державами і світовим співтовариством стратегії інтеграції України до ЄС. У цьому контексті важливим є співробітництво як з європейськими інституціями, так і з окремими країнами-членами ЄС. Істотною складовою зовнішньополітичної консолідації Стратегія визначила згоду ЄС на поступове залучення України до міжрегіональних ініціатив Союзу, досягнення згоди щодо спільної позиції України і ЄС в ООН з глобальних міжнародних питань.

Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії і верховенства права в Україні, становлення громадянського суспільства і подальше формування української політичної нації, формування у суспільстві прихильності до ідеї вступу України до ЄС.

5) Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС - полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

6) Культурно-освітня,науково-технічна інтеграція, яка охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напрямах полягає у впровадженні європейських норм та стандартів в освіту,науку і техніку,поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС, взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації, що підвищить в Україні європейську культурну ідентичність, сприятиме її інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

7) Регіональна інтеграція України - встановлення,поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій стратегії напрямах для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів влади на регіони, до органів місцевого самоврядування,територіальних громад і, зрештою, якнайширшого залучення громадян України.

8) Галузева співпраця - координація і взаємодія між Україною та ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності, розроблення переліку підрозділів та посадових осіб у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах влади, що відповідають за формування та реалізацію державної політики України щодо ЄС, встановлення прямих контактів між міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України і відповідними директоратами Європейської Комісії. Пріоритетними Стратегія вважає транс'європейські транспортні, електроенергетичні, інформаційні мережі,співробітництво у сфері юстиції,боротьбу з організованою злочинністю й наркобізнесом, митну справу, науково-дослідницьку сферу, промислове і сільськогосподарське співробітництво та ін.

9) Співробітництво у галузі охорони довкілля - важливий пріоритет державної політики і предмет підвищеної уваги громадськості в європейських державах, один з головних напрямів діяльності ЄС і актуальна проблема для України, зумовлена не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні. В результаті співробітництво в галузі охорони довкілля має кінцевою метою створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Стратегія інтеграції України до Європейського союзу містить основні принципи і напрями інтеграції України до ЄС, які деталізуються в інших нормативно-правових актах. Вона визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення процесу співробітництва. Керівництво стратегією інтеграції України до ЄС здійснює Президент України. Забезпечення реалізації Стратегії інтеграції України до ЄС покладено на Кабінет Міністрів України. Міністерство закордонних справ забезпечує політичні відносини України і ЄС, координацію оргнів виконавчої влади в цій сфері. Міністерство економіки здійснює міжвідомчу координацію з питань міжгалузевого економічного і соціального співробітництва України з ЄС. Реалізацію галузевого співробітництва України з ЄС, а також імплементацію домовленостей між сторонами забезпечують міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

d) Програма інтеграції України до Європейського Cоюзу

Наступним і вкрай важливим нормативно-правовим актом, який регламентує процес співробітництва між Україною і Європейським Союзом є "Програма інтеграції України до європейського союзу ", яка дає відповідь на питання стосовно значення співробітництва України і ЄС. Згідно з цією програмою пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі.

Ця Програма інтеграції України до Європейського Союзу є головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування повинні ґрунтуватися на цілях цієї Програми. Її структуру визначено з урахуванням досвіду країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також галузевих програм інтеграції України до ЄС. У Програмі охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення критеріїв,що випливають з цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів ЄС і сформульовані Радою ЄС в червні 1993 р. у м. Копенгагені. Програма містить 140 розділів, кожний з яких має такі частини:

1. Поточна ситуація (характеризується поточний рівень готовності України виконати відповідні зобов'язання у конкретній сфері для досягнення головної мети - набуття членства в ЄС. Визначається поточний ступінь відповідності нормативно-правових документів України базовим нормам ЄС);

2. Короткострокові (2000-2001 роки), середньострокові (2002-2003 роки) та довгострокові (2004-2007 роки) пріоритети (сформульовано верхній рівень цілей, яких слід досягти у відповідний термін; крім конкретних організаційних заходів щодо реформування окремих сфер суспільного життя країни, визначено найважливіші напрями адаптації законодавства України до законодавства ЄС);

3. Інституційні потреби, фінансові потреби ( надано оцінку ресурсів, необхідних для реалізації визначених пріоритетів).

Крім того, у підрозділі 19.3 наведена загальна оцінка фінансових та інституційних потреб для реалізації Програми в цілому. У зв'язку з відсутністю нормативних методів проведення такої оцінки її необхідно розглядати лише як орієнтовну для подальшого опрацювання питання щодо фінансування інтеграційних заходів. У додатках до Програми подано довідковий матеріал за основними показниками економічного розвитку України та їх динамікою, а також поточним станом співробітництва окремих областей України з державами - членами ЄС. Механізм реалізації програми визначено у розділі II Стратегії інтеграції України до Європейського союзу, а також у Плані дій Україна - ЄС, який затверджується залежно від виконання Україною покладених на неї завдань.

e) План дій Україна - ЄС

План дій Україна - ЄС є комплексом завдань, які Україна має виконати протягом року, на шляху до зближення з ЄС. В ньому зазначено, що Україна та Європейський союз сповнені рішучості співпрацювати разом в рамках Європейської політики сусідства з метою виконання даного плану. План дій Україна - ЄС закріпив згоду України і ЄС інтенсифікувати політичні, без пекові, економічні та культурні відносини, включаючи транскордонне співробітництво та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні конфліктів. Як правило, План дій розрахований на певний період, і кожне наступне його затвердження є важливим новим кроком в процесі співробітництва України і ЄС. Його імплементація має допомагати реалізації положень Угоди, як діючої основи співробітництва України і ЄС та сприяти і підтримувати мету України щодо подальшої інтеграції до європейських політичних та соціальних структур. Його імплементація допомагає значно наблизити законодавство України до законодавства Європейського союзу. Він також формує міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи спільні зусилля у напрямку зони вільної торгівлі Україна - ЄС внаслідок вступу України до СОТ, на основі ухвалення та реалізації економічних і торгівельних норм і правил, які сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування та зростання. План дій сприяє розробці та реалізації стратегій та заходів, спрямованих на забезпечення економічного зростання та соціального зближення, зростання життєвого рівня та захисту навколишнього середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі сталого розвитку. Отже, сфера дії зазначеного плану є досить широкою і може змінюватись залежно від поставлених перед Україною завдань. Характерною рисою цього документу є його мобільність, яка полягає в закріпленні головних пріоритетних цілей, які стоять перед Україною на конкретному етапі співробітництва з ЄС, а також можливості регулярно вносити зміни і доповнення або оновлювати його з метою відображення прогресу у виконанні пріоритетів. На даний момент є чинним "План дій Україна - ЄС 2005р.", який був розрахований на 3 роки, але внаслідок його недовиконання він був пролонгований.

Страницы: 1, 2