Рефераты

Правові засади співробітництва України і Європейського союзу

p align="left"> f) Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до ЄС

Одним із головних аспектів співробітництва України з ЄС є зближення (адаптація) законодавства. Відповідно до Стратегії інтеграції Україна зобов'язується провести адаптацію українського законодавства до законодавства ЄС, яка полягає у зближенні національного законодавства з сучасною європейською системою права та приведення його до рівня що, склався у державах - членах ЄС. Адаптація передбачає реформування правової системи України і приведення її у відповідність з європейськими стандартами, не останню роль в чому відіграє участь України в конвенціях Ради Європи, якими встановлені спільні стандарти правового регулювання, у тому числі і для країн - членів ЄС. Отже, мова йде про відповідність рівня українського законодавства, а не про абсолютну ідентичність з останнім.

Профільним нормативно-правовим актом в сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС є закон "про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу", який визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування, а також створення передумовою до підготовки законодавчого поля для входження України в Європейський Союз. Головними завданнями адаптації законодавства є:

1) забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням,що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з Європейським Союзом;

2) розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових актів;

3) створення нормативно-правової бази для інтеграції України до Європейського Союзу;

4) створення на законодавчому рівні механізму адаптації законодавства, який визначав би цілі та сфери, етапи адаптації законодавства, складовими елементами якого повинно бути фінансове, інформаційне, кадрове та наукове забезпечення;

5) забезпечення системності та узгодженості в роботі органів державної влади під час здійснення заходів з адаптації законодавства;

6)вдосконалення порядку планування нормотворчої роботи на основі довгострокової програми розвитку законодавства україни з метою його наближення до законодавства Європейського союзу;

7) вироблення єдиних, обов'язкових для всіх суб'єктів права законодавчої ініціативи правил підготовки проектів нормативно-правових актів у процесі адаптації законодавства;

8) вдосконалення інформаційного і кадрового забезпечення в органах державної влади, підготовка спеціалістів, які відповідали б особливим кваліфікаційним вимогам, що ставляться до учасників процесу адаптації законодавства;

9)підвищення рівня володіння офіційними мовами держав - членів європейського союзу державних службовців;

10) вдосконалення порядку підготовки щорічних пропозицій щодо обсягів фінансування заходів з адаптації законодавства в рамках Державного Бюджету України.

Процес адаптації має охоплювати всі сфери законодавства України, але пріоритети не повинні бути постійними, а мають визначатися на певний етап і коригуватися залежно від ситуації. Процес адаптації має охоплювати всі стадії нормотворення та нормо застосування і бути обов'язковим для всіх органів державної влади в межах їх відповідної компетенції та органів місцевого самоврядування. Більше того, ефективність такого процесу має ґрунтуватися на тлумаченні, наскільки це можливо, існуючого права України в світлі Європейського Союзу. Адаптація - це складний і багатогранний процес, який є загальнонаціональною справою а не прерогативою виконавчої влади. Концепція адаптації визначає три окремих етапи планомірного процесу Адаптації, на кожному з яких досягається певний ступінь відповідності законодавства України законодавство ЄС. Так на першому етапі (що триває в даний період) перевага повинна надаватися: а) розвитку правової системи України, яка б сприяла досягненню стабільності в суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки; б) приведенню законодавства України у відповідність до вимог Угоди про партнерство і співробітництво та інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України і ЄС; в) розвитку законодавства України за пріоритетними сферами у напрямку його поступового зближення із законодавством ЄС. На другому етапі процес адаптації зосереджується на таких завданнях: а) перегляд діючого законодавства України у сферах, визначених ч.2ст.51 Угоди, з метою забезпечення його приблизної відповідності законодавству ЄС; б) підготовка до асоційованого членства України в ЄС; Третій етап Адаптації залежатиме від укладення угоди про асоційоване членство України в ЄС та включатиме період підготовки розширеної програми гармонізації законодавства із законодавством ЄС.

2.2 Документи ЄС стосовно України

В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн ЄС щодо України зводилася до підтримки розвитку демократії, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед перших документів, прийнятих ЄС щодо України, було надання Україні переваг Генералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993р., а також затвердження стратегії ЄС щодо України у квітні 1994р.

a) Спільна позиція ЄС щодо України

З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС, а також для активізації співробітництва України з ЄС і країнами-членами Євросоюзу у другій половині 90-х років Рада ЄС прийняла низку відповідних документів. Серед них Спільна позиція ЄС щодо України від 28 листопада 1994р., яка містить зобов'язання країн-членів підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У спільній позиції висловлювалась зацікавленість ЄС у розвитку в Україні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. В страткегії зазначено, що Європейський Союз і Україна сповнені рішучості посилити свої відносини та сприяти утвердженню стабільності, безпеки і добробуту. Також підкреслюється, що такий підхід засновано на спільних цінностях і це сприятиме подальшому зміцненню нашого стратегічного партнерства. ЄС та його держави-члени розвиватимуть узгодженість, послідовність та взаємодоповненість всіх аспектів їх політики щодо України. Співтовариство та держави-члени будуть також співпрацювати разом в рамках регіональних та міжнародних організацій. Як наслідок, в спільній позиції ЄС щодо України відзначено, що Європейська Рада запрошує Україну до взаємовигідної співпраці з ЄС на основі спільних домовленостей. Також з боку ЄС спільною позицією було запропоновано декілька головних цілей, на основі яких повинно здійснюватись співробітництво:

1. підтримка процесу демократичних та економічних перетворень в Україні;

2. забезпечення стабільності та безпеки і вирішення спільних проблем на європейському континенті;

3. підтримка зміцнення співпраці між ЄС і Україною в контексті розширенння ЄС.

b) Декларація ЄС щодо України

У Декларації ЄС щодо України (травень 1996р.) підкреслювалось, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України - ключовий елемент безпеки в Європі. ЄС та Україна мають спільну зацікавленість у прискоренні процесу демократичних та економічних перетворень в Україні. Успішні перетворення в Україні принесуть процвітання не тільки Україні, але й усьому регіонові. Для забезпечення успіху цього процесу мають відбутися реформи, спрямовані на зміцнення демократії та верховенства права, а також соціально-економічні реформи в напрямі створення функціонуючої ринкової економіки. Вцілому документ містить головні положення стосовно взаємодії України і ЄС. Всі інші домовленості двох сторін базуються на його положеннях, в значній частині деталізуючи їх.

c) План дій ЄС щодо України

6 грудня 1996р. Рада ЄС, враховуючи проголошення Україною курсу на європейську інтеграції, беручи до уваги бажання України встановити тісні стосунки з ЄС,зважаючи на важливість розвитку звязків співробітництва між Союзом, його державами-членами та Україною, будучи переконаними, що існує необхідний зв'язок між повним впровадженням партнерства з одного боку та продовженням і завершенням Україною політичних, економічних і правових реформ з іншого боку, а також введенням факторів, необхідних для співробітництва, прийняла План дій щодо України. План дій передбачив шість головних напрямів діяльності ЄС і країн-членів щодо України:

1) Підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ в Україні;

2) Сприяння входженню України в європейську систему безпеки;

3) Підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної і законодавчої реформ;

4) Підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвитку співробітництва України з сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн чорноморського басейну;

5) Ратифікація й імплементація Угоди про партнерство і співробітництво;

6) Допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння втіленню стратегії енергозбереження, реструктуризація вугледобувної галузі, диверсифікація джерел постачання палива, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій.

План дій ЄС щодо України є аналогічним за побудовою з планом дій Україна-ЄС, складаючись з головних положень,розміщених за сферами, в яких має здійснюватись співробітництво. На кожному етапі співробітництва його пріорітети можуть змінюватись, а отже можива й зміна ключових положень документу. Характерною відмінною рисою двох вищезгадуваних мною планів дій є стримана позиція ЄС стосовно євроінтеграції України та натяк на співробітництво, в той час як план дій Україна -ЄС має ключовою метою євроінтеграцію.

d) Спільна стратегія ЄС щодо України

Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської ради у Гельсінкі (1999р.) Спільної стратегії ЄС щодо України. Принципово важливим у Спільній стратегії є визнання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена у Стратегії країною-кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною розцінюється як життєвий фактор руху до миру, процвітання і стабільності в Європі. ЄС виявив рішучість виконати свої зобов'язання на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях з метою підтримки успішних політичних і економічних перетворень в Україні, які забезпечать подальше зближення України з Євросоюзом. Спільна стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:

1) Підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;

2) Вирішення спільних проблем європейського континенту;

3) Підтримка зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контексті його розширення.

Стратегія ЄС, укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, доповнила Угоду про партнерство і співробітництво конкретними проектами і запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співробітництва України і ЄС. Конкретні ініціативи стосувались трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики і політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладено Стратегією в зовнішньополітичній сфері. Стратегія пропонувала, зокрема, посилення діалогу в справі запобігання кризам і поглибленню безпеки, щодо питань роззброєння, торгівлі та передачі зброї, залучення України до заходів ЄС у рамках зовнішньоекономічного співробітництва згідно "Петерсбергських завдань". Особливу увагу в стратегії надано співробітництву в економічній сфері. Так, ЄС налаштований підтримувати зусилля України у створенні середовища, сприятливого для економічної діяльності, та підтримуватиме Україну в її соціально-економічних реформах.ЄС закликає Україну встановити макроекономічну політику, спрямовану на забезпечення цінової стабільності, оздоровлення державних фінансів та стабільного стану поточного балансу. Існуючі норми виваженого регулювання нагляду за фінансовим сектором потребують зміцнення. Необхідно покращити збір податків, а спеціальних податкових амністій та податкових пільг для окремих галузей господарства слід уникати. ЄС наполегливо закликає Україну прикласти більше зусиль для побудови функціонуючої ринкової економіки шляхом більших структурних, економічних та адміністративних реформ у контексті комплексної програми реформування, узгодженої з Міжнародним валютним фондом. Слід збільшити загальний темп здійснення цих реформ. Що ж стосується галузевих реформ, то на особливу увагу заслуговують галузі сільського господарства, енергетики та транспорту.

Також стратегія містить положення про співробітництво в сфері охорони навколишнього природного середовища, ядерної безпеки; співробітництво в сфері юстиції і внутрішніх справ. Стосовно останнього напряму необхідно відзначити, що ЄС надає особливу увагу співпраці в цій сфері.

Спільна стратегія встановила середньострокову основу для подальшого розвитку відносин між Україною і ЄС, врахувавши той факт, що у зв'язку із процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, узгодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС. На думку західних і вітчизняних дипломатів, Стратегія ЄС - якісно новий крок вперед у відносинах між ЄС і Україною. Декларація Європейської ради стосовно спільної стратегії ЄС щодо України визначила, що імплементація положень Стратегії відбуватиметься на основі рішень, прийнятих у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що відкрило нові перспективи у співробітництві України і ЄС. Приймаючи Спільну стратегію, Європейська рада вирішила, що кожна країна в рамках свого головування готуватиме робочий план із реалізації її положень і звітуватиме перед Європейською радою стосовно виконання цього Робочого плану. Робочі плани розробляються головуючими в ЄС країнами з урахуванням основних цілей, зафіксованих у Спільній стратегії, а також конкретних ініціатив, запроваджених під час попереднього головування. Так, в рамках Робочого плану французького головування особлива увага приділена сприянню демократичних і ринкових реформ в Україні, розвитку політичного діалогу з питань європейської безпеки, роззброєння і непоширення зброї, боротьбі з нелегальною імміграцією, відмиванням грошей, співпраці в галузі охорони навколишнього середовища, енергетики і ядерної безпеки.

е) Акти транскордонного співробітництва

На мою думку було б доцільно окремо розглянути деякі акти ЄС, які містять полження про регіональне співробітництво. Регіональне (транскордонне) співробітництво постійно і планомірно підкреслюється ЄС. Таке співробітництво між двома або більшістю адміністративних органів влади( регіональних чи місцевих) розвивається на засадах транскордонних звязків, що виникають у сфері політики, економіки, охорони навколишнього середовища, культури, освіти, демографічного регулювання та ін. Сприяючи розвиткові добросусідських відносин в економічній, політичній, соціальній та інших сферах, транскордонне співробітництво є першочерговим кроком на шляху спочатку до економічної, а потім і політичної інтеграції держав. Виходячи з позиції євроінтеграції України та необхідності пристосування національного законодавства України до законодавства ЄС, результатом чого буде створення європейського адміністративного простору, транскордонне співробітництво можна визначити як співробітництво місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць України з такими самими громадами й органами влади інших країн, що є учасницями Європейської конвенції "про транскордонне співробітництво між територіальними громадами і органами влади", підписаної у Мадриді 21 травня 1980р. Зазначена Конвенція фактично легітимізувала організаційно-правові форми підтримки розвитку транскордонного співробітництва, що почали виникати та вдосконалюватися у повоєнній Європі. Конвеція закріпила засадові положення транскордонного співробітництва прикордонних територіальних громад або влад, а також визначила конкретні сфери співробітництва, а саме: регіональний, міський та сільський розвиток, охорона довкілля, поліпшення діяльності підприємств громадського користування та комунального обслуговування, взаємна допомога у надзвичайних ситуаціях. Важливу роль у цій справі відіграють численні міжнародні громадські організації, спілки, обєднання, фонди та ін. Чільне місце серед них посідає Асоціація європейських прикордонних, утворена у червні 1971р. як добровільна неурядова організація, членом якої стала Україна у 1993р. Вона обєднує понад 100 різноманітних інституційних форм, спрямованих на прикордонну співпрацю в Європі, найпоширенішими з яких вважаються єврорегіони. Єврорегіон доцільно розглядати як організаційно-правову форму транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць країн-сусідів відповідно до дво - або багатосторонніх угод держав та наявного європейського досвіду для вирішення проблем за узгодженими механізмами, які визначають Угода про створення єврорегіону та Статут єврорегіону.

Грунтовну основу для розвитку співробітництва становить ряд документів, ухвалених Радою Європи та Європейським Союзом. Насамперед це вже згадувана мною Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами (Мадрид 28 травня 1980р.), Європейська Хартія місцевого самоврядування (Страсбург, 15 листопада 1985р.), яка в концептуальному плані справляє позитивний вплив на розвиток транскордонного співробітництва єврорегіонів, здійснення реформ місцевого самоврядування в Україні, а також сприяє подальшому вдосконаленню правових механізмів співпраці між органами самоврядування прикордонних міст і районів; Декларація про транскордонне співробітництво, прийнята комітетом Міністрів Ради Європи 6 листопада 1989р.; Віденська декларація глав держав та урядів членів Ради Європи ( Відень, 9 жовтня 1993р.); Додатковий протокол до рамковаї Конвенції про транскордонне співробітництво ( 9 листопада 1995р.) та ін.

Крім наведених правових документів, питання співробітництва прикордонних регіонів України та суміжних країн регулюють міждержавні й міжурядові угоди між Україною і країнами, з якими вона має спільні кордони. Аналіз нормативних актів, що регламентують транскордонне співробітництво та функціонування єврорегіонів в Україні і країнах Європи, свідчить про певний рівень урегулювання проблем, повязаних зі становленням та розвитком цього різновиду співробітництва. Напрацьовані документи можна поділити на три групи: 1)міжнародно-правовіа кти й акти Євросоюзу; 2) загальнонаціональні акти та акти місцевого значення; 3) аналітико-прогностичні та рекомендаційні матеріали;

Статус транскордонного співробітництва України з центральноєвропейськими державами піднявся на якісно вищий щабель. Україна може більш ефективно вирішувати проблеми зміцнення транскордонних відносин нелише з кожною із центральноєвропейських держав, їх регіональними обєднаннями, а й безпосередньо з Брюсселем і Страсбургом - на рівні центральних загальноєвропейських інституцій.

Отже, якщо зробити узагальнення всього другого розділу моєї роботи, то про ведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

1) Аналіз успішних інтеграційних стратегій країн Центральної і Східної Європи, розширення Європейського союзу, свідчить про необхідність поглиблення політичної взаємодії України з Євросоюзом, застосування ефективних політико-правових механізмів зближення, прискорення внутрішніх реформ та створення реальних передумов для набуття повноправного членства в ЄС.

2) Досвід реалізації євроінтеграційних устремлінь нових країн-членів більш чітко висвітлив для України головні політико-правові питання процедури вступу до Євросоюзу, методологію оцінки її політичними інституціями відповідності країн-членів на вступ копенгагенським критеріям членства в ЄС, механізм її застосування.

3) Пріорітетним напрямом євроінтеграції України є адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу, забезпечення прав людини, що полягає у зближенні з сучасною європейською системою права, яка забезпечує розвиток політичної, соціальної та культурної активності громадян.

4) Для розвитку транскордонного співробітництва України з державами - членами ЄС необхідне систематичне вдосконалення правового регулювання цього співробітництва та функціонування єврорегіонів з метою наближення до стандартів Євросоюзу; .

Розділ 3. Проблеми й перспективи співробітництва України і ЄС

3.1 Проблеми співробітництва України і ЄС, шляхи їх вирішення

Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені і отримали назву "копенгагенських критеріїв". Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії мають на увазі спроможність взяти на себе у повному обсязі зобовязання, що повязані з членством в ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного і валютного союзу.

Економічні критеріїм вимагають наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність конкурувати й витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Складовими оцінки економічних критеріїв можливості вступу країн субрегіону до Європейського Союзу є виконання наступних умов:

§ Рівновага між попитом і пропозицією, яка встановлюється шляхом взаємодії ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;

§ Відсутність суттєвих барєрів, які обмежують вступ у ринок ( створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);

§ Створення юридичної системи, яка включає регулювання прав власності; реалізація законів і контрактних зобовязань може забезпечуватись у примусовому порядку;

§ Макроекономічна стабільність, складником якої є забезпечення стабільності цін, державних фінансів і балансу зовнішніх розрахунків;

§ наявність широкого коненсусу щодо ключових складників та цілей економічної політики;

§ достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного перетворювати заощадження в інвестиції у виробництво;

§ спроможність конкурувати та витримувати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;

§ наявність функціонуючої ринкової економіки, яка характеризується рівнем стабільності, достатнім для того, щоб економічні агенти приймали рішення в стабільному та передбачуваному середовищі;

§ достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру(постачання енергії, телекомунікації,транспорт тощо), можливості освіти, науки та перспективи їхнього розвитку;

§ можливість впливу держави та діючого законодавства на конкурентноспроможність засобами торгівельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги, сприяння середнім та малим підприємствам тощо;

§ відповідний рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (обсяги та структура торгівлі з країнами-членами Союзу);

§ питома вага малих фірм (оскільки малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою схильні адаптуватися до нових умов).

Аналіз соціально-економічного розвитку України показує, що практично у всіх складових оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу вона мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за сімнадцять років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери соціально-економічного розвитку. Більше того, за його рівнем Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентноспроможності національної економіки займала останні місця не лише серед європейських країн, але й у порівнянні з багатьма іншими країнами, що розвиваються.

У 1988р. у Європейському Союзі булог прийнято рішення про поглиблення економічної інтеграці та перехід до створення Економічного і валютного союзу. У 1992 у Маастрихті були сформульовані основні вимоги до країн-членів ЄС, які можуть приєднатися до економічного і валютного союзу ЄС (так звані "маастрихтські критерії").

Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас, ці критерії можуть розглядатися і суто з практичної точки зору як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку грошово-кредитної та валютної сфер.

Серед основних наведених макроекономічних показників розвитку україни викликає стурбованість значний розрив у рівнях економічного і соціального розвитку України та країн-членів ЄС і навіть кандидатів на членство в ЄС, а також істотні структурні невідповідності й деформації української економіки, порівняно невелика частка країн ЄС в експорті України, низький рівень прямих іноземних інвестицій країн. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС, але й країн Східної Європи.

Серед факторів стримування співробітництва України з Європейським Союзом визначальну роль відіграють:

· невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам, що, зокрема, має вияв у звинуваченнях на адресу України в порушенні прав людини, придушенні преси, порушеннях при проведенні виборчих кампаній та референдумів, невиконанні зобов'язань перед Радою Європи тощо;

· низький рівень економічного розвитку; повільні темпи реформ, які до того ж недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, низький рівень ВВП і доходів на душу населення;

· нерозвиненість нормативного забезпечення підприємницької діяльності в Україні, базових інститутів економіки; несприятливий інвестиційний клімат; високий рівень корупції й економічночної злочинності; проблеми захисту прав інтелектуальної власності, боргових забовязань України; вузькість структури експортних пропозицій України щодо єдиного внутрішнього ринку ЄС; вагомість частки чутливих товарів у складі українського експорту, проти яких в ЄС застосовуються протекціоністські заходи ( продукція сільського господарства, чорної металургії, текстильної промисловості);

· перевага політичних декларацій над практичними заходами в справі імплементації угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу; непослідовність зовнішньої політики України; слабкість адміністративно-інституціонального забезпечення курсу європейської інтеграції, зокрема, брак досвідчених фахівців із проблем євр інтеграції у державних структурах України;

· Відсутність в Україні впливових підприємницьких політичних сил, які б ідентифікували своє майбутнє з ЄС; брак цілеспрямованої інформаційно-пропагандистської кампанії на користь інтеграції України в ЄС.

· Нерівні умови для конкурентної боротьби внаслідок монополізації сфери виробництва;

Серед проблем співробітництва України і ЄС залишаються невизначеність країн-членів щодо географічних кордонів майбутнього ЄС і часових рамок приєнання до нього нових країн, відсутність реального проукраїнського лобі в політичних і бізнесових колах ЄС, пріоритетність російського фактора у зовнішньополітичних і економічних орієнтаціях західноєвропейських країн.

Аналіз причин стримування співпраці України і ЄС дозволяє визначити пріоритетні напрямии діяльності державної влади України в цій сфері:

1)структурні перетворення, необхідні для забезпечення зростання економіки України; ринкова трансформація національної економіки на основі європейських стандартів; підвищення конкурентноспроможності національного товаровиробника через приватизацію підприємств і запровадження ефективної політики конкуренції вітчизняної продукції по більшості товарних позицій; залучення західних інвестицій, входження рентабельних підприємств у транснаціональні групи з метою сприяння адаптації української економіки входженню у світовий економічний порядок;

2) демократизація суспільних відносин; розбудова громадянського суспільства; виконання в повному обсязі зобов'язань України перед Радою Європи;боротьба з корупцією;

3) удосконалення Україною захисту прав інтелектуальної власності; приведення національної нормативно-правової бази до європейських стандартів;

4) вдосконалення управлінського компоненту євроінтеграційної стратегії України ( створення структурних підрозділів з питань європейської інтеграції на урядовому і відомчому, а також парламентському рівнях); проведення адміністративної реформи з урахуванням європейського вектора; втілення в життя відповідної програми підготовки й перепідготовки службовців; зміцнення фінансової складової євро інтеграційного руху України;

5) проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької програми з метою поліпшення знань суспільства про природу, сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС;

6) зміцнення двосторонніх контактів із суб'єктами ЄС, зокрема, з Францією, Німеччиною, Великобританією; участь України у спільних економічних проектах ЄС;

7) активізація участі України в європейських регіональних ініціативах, зокрема, Центральноєвропейській угоді про вільну торгівлю, організації Чорноморського економічного співробітництва, Програмі співробітництва країн балтійського регіону, що дозволило б налагодити стійкі зв'язки з країнами-кандидатами,країнами-членами ЄС, а також головними міжнародними організаціями, залученими до економічного співробітництва в Європі;

8) участь у будівництві архітектури європейської безпеки, використовуючи членство в ОБСЄ й у програмі "Партнерство заради миру";

9) поглиблення прикордонного та митного співробітництва; координація боротьби з організованою злочинністю, незаконною міграцією, наркобізнесом, відмиванням капіталів.

Орієнтація на співпрацю з ЄС не виключає активності України на інших напрямках. Її ствердження в інших регіональних секторах світового ринку буде додатковим фактором привабливості для партнерів з ЄС. Важливе значення має активізація присутності України на ринках Росії та інших країн СНД, розвиток співробітництва з Китаєм, країнами інших континентів.

Отже, вступ до ЄС визнаний ключовим напрямком зовнішньої політики України і її стратегічним курсом, але очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть кардинально змінити існуючу на сьогодні тенденцію.

3.2 Перспективи співробітництва з ЄС

Становлення та розвиток відносин Україна-ЄС- явище багатоаспектне.Рухаючись у напрямку інтеграції, логічним є завдання загальних питань: чим Україна приваблива для ЄС і чому саме ЄС зацікавлений у співпраці з Україною і в перспективному членстві нашої держави при виконанні певних умов. Які у сторін інтереси, потреби, наміри. Для кращого розуміння оставин слід подивитись на ситуацію з позиції ЄС та України.

Із збільшенням території та чисельності населення ЄС зменшуються економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС вимушений частково поступатися інтересами забезпечення максимально високого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей. Глобальне розширення ЄС спричиняє невдоволення населення країн-членів через зниження життєвого рівня заради перспективних компенсацій у майбутньому. А так як рівень розвитку демократії у країнах ЄС на високому рівні, керівництво союзу змушене прислухатись думки значної частини європейської громади щодо незадоволення до швидкої інтеграції.

Проте інша сторона медалі - привабливі українські землі в стратегічному, аграрному, промисловому плані, які протягом багатьох століть приваблювали іноземців. Євросоюз працює за правилом "якщо не вдається створити попит, то можна створити умови для попиту". В любому випадку це прагнення проявляється в інтересі щодо контролю та розпорядження ресурсами України незалежно від того, чи це член союзу, чи ні, з ухилом на благо ЄС. Різниця в тому, що якщо держава відповідає умовам країни-члена, відповідно вона може ним бути, якщо не відповідає, надається час для виконання умов (подібно як у нашому випадку) або про участь в ЄС мови не ведеться взагалі.

В найближчому майбутньому Україна не зможе суттєво наблизитись до можливості асоційованого членства в ЄС. Відтак, в контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових кордонів в Єропі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку вїзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь в економічних, культурних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму з ЄС для всіх категорій українських громадян. Перспективним є укладення угод України з країнами-членами ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту працівників за кордоном. Сьогодні Україна може активно інтегруватись в різні європейські структури, які пов'язані з такими сферами як культура, спорт, наука, освіта, технологія. В економіці вже є деякі зрушення в таких галузях, як машинобудування і літакобудування. Багато складних економічних проблем можливо вирішити шляхом укладання контрактів з інофірмами ЄС.

І знову ж таки, яка ціна входження в ЄС? Важко повірити, що Україна коли-небудь увійде в "центр" керівництва ЄС, навіть якщо її депутати будуть голосувати в Європарламенті. Сучасна система виборів до парламенту України не гарантує раціональне представництво інтересів громадян на регіональному рівні, то хіба можна сподіватись на це при представництві в ЄС. Але, як мінімум, можна сподіватись на:

a) стимул для перебудови власної економіки у зв'язку з появою ЄС на українських кордонах;

b) покращення інвестиційного клімату шляхом запровадження прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощених адміністративних процедур та боротьби з корупцією;

c) укріплення основ демократії;

d) активну підтримку науково-дослідних проектів;

e) найшвидше впровадження нових технологій та захист національного "інтелектуального ресурсу" від посягань інших держав;

f) створення інфраструктури транспортних коридорів, які будуть сприяти, зокрема, утвердженню України як великої морської держави.

Приєднання до європейської спільноти гарантує високі стандарти в економіці і суспільному житті, але поряд з цим вимагає від України здатності взяти на себе юридичні зобов'язання, що випливають з членства в ЄС.

Аналіз історичних типів та самого феномена європейської інтеграції дозволив охарактеризувати наддержавну інтеграцію як процес, за допомогою якого окремі країни надають частину своїх прав на користь сформованої наднаціональної структури з тим, щоб забезпечити врахування і реалізацію спільних інтересів у будь-яких суспільних сферах - політичній, економічній, соціальній, гуманітарній. Така перспектива розвитку чекає і Україну.

Висновок

Україна після проголошення незалежності веде пошук власного місця в європейських інтеграційних процесах. Ключовим напрямом зовнішньої політики України визнано співпрацю з ЄС. Головним зовнішньополітичним приорітетом України у середньостроковому вимірі визначено отримання статусу асоційованого члена ЄС. Ідея європейського вибору позитивно сприймається населенням України, євроінтеграційні прагнення України співпадають з необхідністю її модернізації і радикального реформування. Досягнення відповідності держави й українського суспільства копенгагенським критеріям членства в ЄС є головним довготерміновим завданням євроінтеграційного курсу.

Важливим досягненням на євроінтеграційному шляху України є формування договірно-правових і політичних засад співробітництва з ЄС. Базовим документами, які визначили правовий механізм двостороннього економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу, стали Основні напрями зовнішньої політики України, Угода про партнерство і співробітництво, План дій Україна-ЄС, Стратегія інтеграції України до ЄС та інші не менш важливі нормативні акти (як з боку України, так і з боку ЄС).

За період незалежності в Україні були здійснені кроки в напрямку внутрішнього забезпечення євроінтеграційного процесу: визначені головні напрями діяльності органів виконавчої влади, які мають забезпечити її входження до європейського економічного, політичного, правового постору; розроблена поетапна стратегія просування України до членства в ЄС; визначені механізми організаційного, фінансового, правового, інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії, зокрема, розпочато роботу по гармонізації законодавства України з нормами і стандартами ЄС.

Одночасно розвивається і економічне співробітництво України й країн-членів ЄС, Україна отримала з боку ЄС суттєву технічну допомогу. Водночас, фінансова допомога Україні з боку ЄС за багатьма відносними та навіть абсолютними показниками не відповідала потребам реформування її економіки, а за обсягом іноземних інвестицій Україна займала одні з останніх місць серед країн Центральної і Східної Європи. Залишалась загалом нестійкою і недостатньою для забезпечення прискореного входження в економічний простір ЄС і динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС.

Напротязі останніх років відбувається процес осмислення концептуальних і тактичних прорахунків, допущених Україною на євроінтеграційному шляху. Ейфоричні настрої минулих років змінилися реалістичним усвідомленням того, що період адаптації України до політико-економічних вимог ЄС буде довготривалим процесом. Нерівномірний розвиток демократичних інституцій стану громадянського суспільства європейським стандартам, низький рівень економічного розвитку, ВВП і доходів на душу населення, повільні темпи реформ, які до того ж були недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції, проблеми, пов'язані з імплементацією УПС тощо, суттєво віддалили перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Лише проведення глибоких і рішучих реформ, послідовна демократизація суспільства можуть кардинально змінити цю негативну тенденцію і матеріалізувати гасло руху в Європу. Трампліном для майбутнього членства в ЄС може стати співробітництво у сфері зовнішньої політики й безпеки, юстиції і внутрішніх справ, а також у гуманітарній сфері.

На перспективи інтеграції в ЄС впливатиме процес подальшого розширення ЄС і його внутрішньої інституціональної реформи. Експерти прогнозують появу нових можливостей співробітництва України і ЄС у зв'язку з розширенням Євросоюзу, зокрема, зниження рівня тарифного захисту щодо українського експорту. Водночас, можна очікувати і негативного впливу розширення ЄС на такі сфери співробітництва України з нинішніми країнами-кандидатами, як торговельно-економічну, військово-технічну, транспортну, міграційну, гуманітарну, що пов'язано із змінами чинного в країнах-кандидатах регуляторного режиму в їхніх відносинах із Україною згідно з нормаи, правилами і процедурами ЄС.

Отже процес співробітництва вимагає здійснення ситемних перетворень у державі і суспільстві, а також суттєве поглиблення і розширення практичного співробітництва між Україною і Європейським Союзом у всіх магістральних напрямках. Разом з тим, безальтернативність підтриманого українським суспільством європейського вибору є найважливішим внутрішньополітичним фактором інтенсифікації переговорного процесу з ЄС та поглиблення інтеграційного співробітництва у визначених чинними домовленостями напрямах.

Література

1) План дій Європейського Союзу щодо України в галузі юстиції та внутрішніх справ. Погоджено на IV засіданні Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС від 12.12.2001р. м. Київ.

2) Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 року, № 994_029.

3) Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами N 237/94-ВР від 10.11.1994 р. 4) Закон України "про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу " від 18.03.2004 р. N 1629-IV.

5) Указ Президента України "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" 11 червня 1998 року № 615/98 6) Постанова Верховної Ради України "Про Основні напрями зовнішньої політики України" ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1993, N 37, ст.379 )

7) Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004р. № 1365 "про деякі питання адаптації законодавства України до законодавства ЄС ".

8) Указ Президента України "про загальнодержавні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 - 2007 роки" від 13.12.2003, №1433/2003.

9) Указ Президента України "про Стратегію соціального та економічного розвитку України шляхом Європейської інтеграції на 2004 - 2015 роки". Від 28 квітня 2004р. № 493/2004

10) ) Копійка В.В., Шишкаренко Т.І. Європейський союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник для студентів ВНЗ., Київ: видавничий дім "Ін Юре", 2001 - 448с.

11) А.Прохоров. "Політико-правові засади євроінтеграційного курсу України: національний та регіональний виміри". // Управління сучасним містом №10-12 (16), 2004

12) Єва Кіш. // Трибуна // № 5-6, 2007 ст 31-33.

13) О. Митрофанова. Україна та ЄС: теорія і практика двосторонніх взаємин. // Визвольний шлях № 1 ст. 16-29.

14) // Нова Політика // № 6, 2000р.

15) // Актуальні проблеми реалізації Плану дій Україна - ЄС. За ред.. В.М. Кравцової, Д.В. Ягу нова // ОРІДУ НАДУ при Президентові України - Одеса: Фенікс, 2007 - 315с.

16) Н. Плахотнюк, 2001 // Право України // ,2001 № 10.

17) О. Марцеляк. // Право україни //, 2003, № 4.

18) // Довідник Кадровика// № 11 Листопад 2006

19) О. Ковальова. Україна - ЄС: інтеграційний потенціал та проблеми співробітництва. // Людина і політика //, №6, 2002.

20) Вісник Національної академії державного управління №3, 2006р. ст. 306-307.

21) Тарнавська Н. Інтеграція України до ЄС. //Регіональна економіка//, 2001 №1.

22) О. Єфименко. Міжнародні, правові засади розвитку України // Юридичний журнал//, 2005 №7 ст.132 - 136.

23) О. Зеркаль. "Домашнє завдання для України". // Юридичний журнал //, 2005 №4ст. 49-51.

24) Бюлетень Міністерства Юстиції України, 2003 №8, ст. 23-31.

25) Бюлетень Міністерства Юстиції України, 2001 № 3, ст.49-54.

Страницы: 1, 2


© 2010 Современные рефераты