ля більш повного розкриття сутності цієї категорії, на наш погляд, необхідно розглянути та систематизувати такі її принципи, на які свого часу звертав увагу В. Гордон:

1) літтеральність -- цінний папір передбачає право вимагати виконання тільки того, що буквально в ньому написано;

2) легітимація -- право вимагати виконання по цінному паперу має лише та особа, яка у ньому зазначена;

3) презентація - обов'язковою умовою при вимаганні по цінному паперу є його пред'явлення боржнику та вручення замість виконання;

4) абстрактність -- право вимагати по цінному паперу не залежить від підстав, які лежали в основі прийняття на себе зазначених у ньому обов'язків;

5) автономність -- особа, яка придбала у порядку, що передбачений у законі, цінний папір в іншої особи, має право вимагати виконання зобов'язань незалежно від прав попередника [18, c. 45-46].

Виходячи з викладеного вище та намагаючись врахувати юридичну та економічну сутність цінних паперів можна дати таке їх визначення:

цінні папери -- це документи, які є титулом власності та заміщують форми існуючого капіталу, цінність яких полягає у тих правах, що вони надають їх власникам залежно від свого функціонального призначення.

Крім спроб дати законодавче та доктринальне визначення поняття «цінний папір», багато юристів вказують на його суттєві ознаки. В сучасній вітчизняній юридичній літературі цінні папери характеризуються наявністю кількох ознак, що роблять цінні папери відмінними від інших об'єктів цивільного права. Узагальнивши ознаки, що подані в різній юридичній літературі, можна зазначити наступні.

Першою ознакою цінного паперу є та особливість, що «будь-який цінний папір являє собою «документ», а саме - письмовий акт, спроможний служити доказом наявності правовідносин, що мають певні правові наслідки. Причому, самостійно існуючий документ». Саме ця теза вказує на потребу встановлення її істинності, оскільки останнім часом посилилася тенденція до більш широкого використання так званих «бездокументарних» цінних паперів замість «документарних» (паперових).

Другою ознакою цінних паперів можна вважати властивість набирати певну цінність завдяки правам, що закріплені документом. Папір сам по собі не має цінності (не рахуючи, звичайно, матеріалу, з якого він зроблений) і стає цінним лише завдяки тому праву, виразом якого він є.

При цьому слід пам'ятати про двояку природу цінних паперів, яка передбачає можливість вирізнення права на цінний папір як на річ або об'єкт, прирівняний до речі, і прав за цінним папером (наприклад, корпоративних). Причому, одне право з необхідністю слідує за іншим. Ця взаємозумовленість має практичне значення в двох аспектах. Перший - неможливість неспівпадіння особи-власника цінного паперу з особою, уповноваженою за цінним папером. Другий виражається у неможливості передачі права власності на цінний папір без права за цінним папером і, навпаки, права за цінним папером без права власності на цінний папір.

Також не важко помітити, що кожному виду майна відповідають певні цінні папери. Та й самі цінні папери можуть розглядатися як певне майно, права на яке можуть мати самостійне життя.

Отже, суть цінних паперів полягає у тому зв'язку, який існує між даним правом і документом[24, c. 63-64].

Третьою ознакою цінних паперів слід вважати особливість права, що ними закріплені. Право, про яке йде мова, відноситься до права приватного, а не публічного. Звідси випливає, що з числа цінних паперів повинні бути виключені гроші та поштові марки, з володінням якими не пов'язано набуття приватноправових обов'язків. Так, гроші є суттю речі, а цінні папери ґрунтуються на зобов'язанні. Власник паперових грошей не може звернутися з позовом до держави, а власник цінних паперів може добитися реалізації їх змісту від боржника шляхом подачі позову. Походження грошей відноситься до сфери публічного права, а походження цінних паперів - до сфери приватного права. Гроші є загальновизнаним мірилом цінності, чого не можна сказати про цінні папери. Гроші є засобом платежу, тобто сплатою грошової суми припиняється зобов'язання. Цінні папери встановлюють зобов'язальні відносини, які повинні бути виконані у майбутньому. Отже, одним з основних моментів у понятті цінних паперів є те, що вони є приватноправовими документами.

В якості четвертої ознаки в теорії часто висувається теза, що для здійснення вміщеного в цінному папері права необхідне його пред'явлення. Пред'явлення цінного паперу для здійснення вміщеного в ньому майнового права стає визначальним для віднесення будь-якого документу до розряду цінних паперів [8, с. 110].

Принципи функціонування РЦП:

* соціальна справедливість -- створення рівних можливостей і спрощення доступу інвесторів та позичальників на ринки фондових ресурсів; недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

* правова урегульованість -- створення розвиненої правової структури забезпечення діяльності фондового ринку, що чітко регламентує поведінку його суб'єктів;

* контрольованість -- створення надійного механізму обліку й контролю, запобігання зловживань на РЦП;

* прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної інформації про умови випуску та обігу цінних паперів; контрольованість фінансово-господарської діяльності емітентів;

* конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше залучення фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю й дотримання доброякісної конкуренції учасниками фондового ринку;

* ефективність - максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки[36, c. 135-136].

1.3 Класифікація цінних паперів

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).

До емісійних цінних паперів належать:

· акції;

· облігації підприємств;

· облігації місцевих позик;

· державні облігації України;

· іпотечні сертифікати;

· іпотечні облігації;

· сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);

· інвестиційні сертифікати;

· казначейські зобов'язання України.

Цінні папери, що не належать згідно із Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі. Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

Права, посвідчені цінним папером, належать:

· пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

· особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

· особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та бездокументарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.

Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).

Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.

Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.

Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною.

Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:

1) за емітентами (державні, приватні та змішані);

2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);

3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);

4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);

5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);

6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).

Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

Отже, основними видами цінних паперів є:

* акція;

* облігація;

* вексель;

* чек;

* ощадна книжка на пред'явника;

* депозитний сертифікат;

* опціон;

* ф'ючерс;

* коносамент [41, c. 97-98].

Існує безліч класифікацій цінних паперів за різними критеріями. Деякі з них вважаються загальноприйнятими та традиційними, інші виглядають лише як окремі погляди юристів або економістів щодо системи цінних паперів. З другої групи класифікацій досить цікава точка зору Р. Гільфердінга, у відповідності з якою всі цінні папери у загальному сенсі містять у собі грошові суми. Виходячи з цього їх можна розділити на два основних види:

1. Кредитні цінні папери, тобто ті, на яких зазначена та сума грошей, замість якої вони видані.

2. Цінні папери, які містять у собі не суму грошей, а прибуток від неї. Другий від, у свою чергу, складається з цінних паперів, що:

а) приносять дивіденди;

6) мають фіксований відсоток.

Критерієм наведеної класифікації є принцип повернення грошової суми, яка міститься у цінних паперах, і, як наслідок, фіктивність капіталу, що у них відображається. Наведений критерій класифікації має економічну природу.

Серед юридичних критеріїв класифікації цінних паперів найважливішим виступає спосіб зазначення у них уповноважених осіб. Крім цього, цінні папери відрізняються за своїм змістом та особою боржника. Розглядаючи можливі способи зазначення у цінних паперах уповноваженої особи, ми повертаємося до критерію традиційної юридичної класифікації цінних паперів, про який вже йшлося. Ця класифікація більш розповсюджена за інші та прийнята як у доктрині, так і в законодавстві. Згідно з нею цінні папери поділяються на іменні, ордерні та на пред'явника.

Починаючи з 1993 року у правовій теорії почали з'являтися нові точки зору щодо питання, яке розглядається. Вивчивши позиції різних авторів, доцільно обрати класифікацію В. Білова, яка, на наш погляд, є досить цікавою. Вона займає з урахуванням як юридичних, так і економічних критеріїв проміжне положення серед уже відомих класифікацій. Автор пропонує поділ цінних паперів на три групи: «інвестиційні», «торгові» та «товаророзпоряджувальні». Він не ігнорує основної юридичної класифікації цінних паперів за способом легітимації особи, що їх тримає, але бере до уваги, крім того, їхні економічні характеристики.

При подібності позицій В. Білова та Р. Гільфердінга позиція останнього не викликає ніяких заперечень ні за змістом, ні за термінологією. З позицією ж В. Білова, при всій своїй юридичній та економічній обґрунтованості, ми повністю погодитися не можемо. Насамперед це стосується розгляду одного із видів інвестиційних цінних паперів, який В. Білов, за аналогією з російським дореволюційним правом та практикою, називає спеціальним терміном -- інскрипція. Під ним він розуміє державні цінні папери, що посвідчують факт надання державі на позикоподібних умовах грошової суми, і право особи, що тримає інскрипцію, вимагати по закінченню терміну позики повернення цієї суми, а також виплати одноразово або періодично майнового еквіваленту. З юридичної точки зору, зміст поняття інскрипції відповідає поняттю державної облігації. Проте державні цінні папери не можна відносити до групи інвестиційних, оскільки вони не є ризикованими завдяки високому ступеню гарантій з боку держави [43, c. 85-87].

Отже, виходячи зі змісту кожного з різновидів цінних паперів, вони, з урахуванням їхніх юридичних особливостей, можуть бути розподілені на три групи.

Перша група -- інвестиційні цінні папери -- акції, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати, які виглядають як сукупність майнових прав, що належать інвестору та мають при цьому високий ступінь ризику.

Друга група -- комерційні цінні папери -- векселі, чеки, коносаменти -- документи технічного характеру, які необхідні для оформлення майнових правовідносин.

Третя група -- державні цінні папери -- державні облігації, казначейські зобов'язання, а також приватизаційні цінні папери. Вони, як уже зазначалося, гарантуються державою.

Подібна класифікація обумовлюється і особливостями правового режиму різного роду цінних паперів, їх обігоздатності та місцем в системі економічних відносин України.

Крім вказаної класифікації РЦП поділяється на певні сегменти:

* за територіальною ознакою - світовий, регіональний, національний:

* за категоріями емітентів - ринки цінних паперів підприємств, державних цінних паперів та ін.);

* за термінами випуску - ринки безтермінових цінних паперів, термінових із встановленим терміном обігу та без такого терміну та ін.);

* за видами (категоріями) цінних паперів - - ринки акцій, облігацій, векселів та ін.);

* за принципом повернення фінансових активів - ринки боргових зобов'язань та інструментів власності.

Скасування в 70-х роках XX ст. обмежень на переміщення капіталу в розвинених країнах світу зумовила виникнення міжнародного РЦП і відбило одну з основних тенденцій - глобалізацію світового господарства та процес інтеграції країн. Так, тільки з 1980 по 1990 р. частка міжнародних операцій з цінними паперами у ВВП США зросла з 9 до 93 %, Німеччини -- з 8 до 58 %, Японії -- з 7 до 119 %. Майже 40 % світового РЦП припадає на США, понад 20 % - на Японію.

Існують також цінні папери „другого порядку", до яких відносять:

1. Право підписки на акції. Це переважне право на придбання акціонерами нового тиражу цінних паперів пропорційно наявній процентній частці їхніх акцій.

2. Опціон, що представляє собою цінний папір, що є результатом опціонного контракту, відповідно до якого один з його учасників здобуває право чи покупки право продажу якоїсь кількості цінних паперів за визначеною ціною протягом певного часу. Власник опціону має право здійснити операцію чи відмовитися від неї, заплативши за це премію.

3. Варрант -- свідоцтво, яке видається разом з цінним папером, що дає право на додаткові пільги її власнику після закінчення визначеного терміну[46, c. 78-80].

Ринок цінних паперів, як і будь-який інший ринок, характеризується наявністю попиту, пропозиції і їхньої рівноважної ціни. Попит формують так звані інвестори - організації і громадяни, що мають вільні грошові заощадження і готові використовувати їх для покупки цінних паперів.

Пропозицію забезпечують акціонерні товариства, що випускають акції й інші цінні папери з метою залучити кошти для фінансування своїх програм, а також держава, що мобілізує кошти шляхом випуску в обіг облігацій державних позик і інших видів цінних паперів.

Випуску цінних паперів повинне передувати опублікування спеціального проспекту емісії, що містить достовірну і повну інформацію про характер діяльності емітента, його керівництво, капітал, доходи, заборгованості й інші показники його фінансового стану. У проспекті емісії вказується також якість цінних паперів, що випускаються, їхні види і скільки з випущених паперів емітент має намір продати. Продаж здійснюється на первинному ринку, за участю дилерів, організацій-гарантів. Первинний ринок -- це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед інвесторів.

В останні роки йде процес інтернаціоналізації ринків цінних паперів, у тому числі і первинного. Інституціональні інвестори, прагнучи диверсифікувати свої вкладення, виявляють зацікавленість до цінних паперів інших країн, їхня головна вимога - значний потенціал приросту вартості.

Однією з найважливіших є сегментація за ознаками класифікації витрат інвесторів, тобто поділ суб'єктів купівлі цінних паперів. Тут виокремлюють такі групи інвесторів:

1) індивідуальні інвестори, представниками яких є індивідуальні вкладники;

2) інституційні інвестори, деякі фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні союзи, інвестиційні фонди та компанії.

Залежно від цілей діяльності інвесторів можна поділити таким чином:

1) консервативні, мета -- безпека вкладень;

2) помірно агресивні, мета -- безпека плюс дохідність;

3) агресивні, мета -- дохідність плюс зростання вкладень;

4) досвідчені, мета -- дохідність плюс збільшення вкладень плюс ліквідність;

5) витончені, мета -- максимальний дохід.

За психологічною стійкістю інвесторів розрізняють як:

1) нестійкі -- навіювані (схильні до паніки);

2) стійкі -- навіювані;

3) стійкі -- аналітичні [53, c. 44-45].

На міжнародному ринку цінних паперів обертається велика кількість різноманітних видів цінних паперів. Їх можна поділити на три види: акції, облігації та похідні від них деривативи.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участь її власника у капіталі акціонерної компанії. Власники акцій на правах співласності акціонерної компанії, мають право на одержання частин прибутку компанії пропорційно своїй участі (частики), а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерної компанії.

Дохід, що одержує акціонер на акції називається девідендом, розмір якого залежить від маси прибутку, виду і кількості акцій та інвестиційної політики акціонерної компанії. Акціонери можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

У міжнародній практиці розширення контролю досягається шляхом “системи участі”. ТНК за рахунок позиченого капіталу на євроринку скуповують пакети акцій інших корпорацій, створюють систему договірних фірм, діяльність яких контролюють. Придбанням контрольних пакетів акцій інших корпорацій займаються холдинг - компанії, які мобілізують капітал шляхом випуску акцій. Отже, акціонерна форма власності дає можливість ТНК здійснювати контроль над корпораціями, капітал яких у кілька разів перевищує власний капітал контролюючої корпорації.

Облігація - це свідоцтво про надання позики, яке дає право на одержання щорічного доходу у вигляді фіксованого процента. Облігації бувають корпоративними і державними.

Корпоративні облігації - це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позики корпорації. Інакше це облігації, емітовані юридичними особами.

Випуск облігації більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються за прибутком корпорації до виплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони не співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі.

Корпоративні облігації можуть бути конвертовані неконвертовані. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Процент на конвертовані облігації встановлюється нижчим, ніж на неконвертовані. Державні облігації - це свідоцтво про надання їх власникам позики державі та місцевим органам управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою покриття державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Уряд країни гарантує викуп державних облігацій, через те вони вважаються першокласними цінними паперами з високими ринковим та кредитним рейтингами. У ряді країн для залучення коштів на тривалий період використовуються казначейські ноти, бони, та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та терміном обігу.

Лише ліквідні фінансові інструменти є об'єктами біржової торгівлі, причому для запровадження нових контрактів для них також проводиться своєрідна біржова експертиза. Для таких цінних паперів як акції на фондових біржах проводиться процедура лістингу, включення їх до котирувального списку біржі. Ця процедура передбачає виконання компанією емітентом ряду вимог щодо вартості основних активів, прибутку, одержаного впродовж останніх років, розкриття інформації про її діяльність. Обов'язковою у цьому випадку є проведення аудиторської перевірки, причому аудитором, який співпрацює з біржею. Все це робиться для того, щоб на біржі котирувалися надійні масові фінансові інструменти [51, c. 69-70].

Похідні фінансові інструменти: Деривативи - це фінансові інструменти, інвестиційна віддача яких залежить від їх похідних інструментів, тобто їх ефективність залежить від діяльності інших фінансових активів. Дериватив можна визначити як строковий контракт між покупцем та продавцем. Існує багато різновидів деривативів: опціони, форвардні та ф'ючерсні контракти, свопи та пов'язані деривативи (варанти).

Розділ ІІ
Правовий режим окремих груп цінних паперів
2.1 Правовий режим пайових цінних паперів
У зв'язку з реформуванням цивільного законодавства України, адаптованого до умов ринкової економіки, перед сучасною цивілістичною наукою постав ряд актуальних питань, зокрема питання щодо пайових цінних паперів. Цивільний кодекс (далі - ЦК) України та Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. (далі - Закон про ЦПФР) відносять їх до цінних паперів. Більш детального дослідження потребують поняття та ознаки пайових цінних паперів, їх види, обсяги прав, що ними посвідчуються, особливості їх розміщення та обігу тощо.

Тож насамперед з'ясуємо значення поняття «правовий режим пайових цінних паперів» та визначимо його зміст, тобто елементи, які ним охоплюються.

Відповідно до розділу НІ ЦК України пайові цінні папери віднесені до об'єктів цивільних прав. Тому щодо них слушним буде вживати термін «правовий режим пайових цінних паперів». З цих же міркувань перший і другий підходи до визначення суті поняття «правовий режим» є неприйнятними, оскільки пайові цінні папери не мають ні встановленого порядку існування суспільних відносин, ні особливого порядку правового регулювання. Предметом правового регулювання є суспільні відносини, які виникають з приводу об'єктів цивільних прав, а не самі ці об'єкти.

Найбільш вдалим видається третій підхід до розуміння суті «правового режиму пайових цінних паперів», який полягає у визначенні сукупності правових можливостей учасників цивільних відносин щодо пайових цінних паперів. Обсяг правових можливостей щодо пайових цінних паперів обумовлюється вимогами до їх поняття та ознак, видів, а також характеру і змісту прав, що ними посвідчуються. Таким чином, правовий режим пайових цінних паперів не може бути повністю розкритий лише через з'ясування нормативних вимог до правових можливостей, якими наділені учасники цивільних відносин щодо пайових цінних паперів. Поняття «правовий режим пайових цінних паперів» охоплює не лише нормативні вимоги до правових можливостей щодо них, а й вимоги до поняття й ознак, видів цих цінних паперів, а також характеру і змісту прав, що ними посвідчуються [4, c. 16-17].

Наведене вище дає підстави розуміти правовий режим пайових цінних паперів як нормативно визначені вимоги до поняття та ознак, видів пайових цінних паперів, характеру і змісту прав, що ними посвідчуються, а також правових можливостей учасників цивільних відносин щодо них.

Також слід зауважити, що правовий режим пайових цінних паперів, як і будь-яке інше правове явище, має певні притаманні йому ознаки:

* нормативне закріплення правового режиму пайових цінних паперів, тобто його встановлення в актах цивільного законодавства;

* складний характер правового режиму пайових цінних паперів, який включає в себе різні елементи;

* цивільно-правовий зміст правового режиму пайових цінних паперів, який не охоплює публічно-правові питання;

* вичерпність цивільно-правових питань, пов'язаних із пайовими цінними паперами, яка зумовлена тим, що правовий режим пайових цінних паперів містить усі цивільно-правові вимоги до них, прав, що ними посвідчені, а також їх розміщення та обігу.

Правовий режим пайових цінних паперів характеризується, окрім ознак, також наявністю певних елементів. До елементів правового режиму пайових цінних паперів належать:

* поняття та ознаки пайових цінних паперів;

* види пайових цінних паперів;

* права, посвідчені пайовими цінними паперами;

* порядок розміщення та обігу пайових цінних паперів.

Пайові цінні папери як об'єкт правового режиму включають поняття пайових цінних паперів та їх ознаки. Вони належать до першого елементу правового режиму пайових цінних паперів.

Поняття пайових цінних паперів на сьогодні закріплено у ЦК України і Законі про ЦПФР.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 195 ЦК України пайові цінні папери засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. Таким чином, законодавець окреслює комплекс корпоративних прав, які посвідчуються пайовими цінними паперами. У Законі про ЦПФР закріплено дещо інше визначення: це цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітенту.

Отже, на сьогодні відсутній єдиний законодавчий підхід у встановленні ознак пайових цінних паперів. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК). Крім того, якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України. Оскільки з прийняттям Закону про ЦПФР не було внесено змін до ЦК України, які б стосувалися поняття пайового цінного паперу, то слід керуватися нормами ЦК[15, c. 36-38].

Отже, вирізняють такі ознаки пайових цінних паперів:

1) засвідчують участь у статутному капіталі юридичної особи;

2) надають їх власнику право на участь в управлінні емітентом;

3) надають їх власнику право на одержання частини прибутку (зокрема у вигляді дивідендів) та частини майна при ліквідації емітента.

Наступним елементом правового режиму є види пайових цінних паперів. Закон про ЦПФР відносить до них акції та інвестиційні сертифікати.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства (далі - AT), включаючи право на отримання частини прибутку AT у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна AT у разі його ліквідації, право на управління AT, а також немайнові права, передбачені ЦК України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення AT.

Емітентом акцій є тільки AT, причому воно може розміщувати лише іменні акції.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Проте віднесення інвестиційних сертифікатів до зазначеної групи цінних паперів видається спірним, оскільки на підставі аналізу Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р. можна зробити висновок про відмінності між акцією та інвестиційним сертифікатом. Зокрема:

1) акція засвідчує участь у статутному капіталі юридичної особи (AT); інвестиційний сертифікат посвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді, який не є юридичною особою (ст. 22);

2) акція підтверджує право на участь в управлінні AT; інвестори пайового інвестиційного фонду, за загальним правилом, не мають права втручатися в діяльність компанії з управління активами, що випустила інвестиційні сертифікати (ст. 25);

3) акції надають їх власникам право на одержання частини прибутку (дивіденду); дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового фонду не нараховуються і не сплачуються (ст. 26).

Таким чином, інвестиційні сертифікати не мають усіх ознак пайових цінних паперів, перелічених у ЦК України.

Третій елемент правового режиму пайових цінних паперів - це права, які посвідчені пайовими цінними паперами. їх прийнято поділяти на немайнові (особисті) та майнові.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом, яке не може окремо передаватися іншій особі (ч. 1 ст. 100 ЦК). Отже, у самому ЦК України визначається правова природа складових корпоративних прав, тобто їх належність до немайнових чи майнових прав.

Право на участь в управлінні є особистим, тісно пов'язаним з майновим. Воно не може бути відчужене або передане іншій особі окремо від інших прав чи у відриві від пайового цінного паперу. Акціонери можуть здійснити право на управління лише через органи товариства, до складу яких вони входять, і лише в межах їх компетенції, визначеної законодавством та статутом. Це право може бути реалізоване в різних формах.

До майнових прав, які посвідчуються пайовими цінними паперами, відносять: право на сумарну номінальну вартість акцій після повної сплати вартості акцій сертифікату, право на участь у розподілі прибутку AT (одержання дивідендів), право на отримання частини вартості майна AT у разі його ліквідації, переважне право всіх акціонерів придбати додатково випущені акції у кількості, пропорційній їх частці у статутному капіталі, переважне право акціонерів на придбання акцій приватного розміщення, що продаються іншими акціонерами товариства, право вимагати викупу AT акцій, які належать акціонеру, тощо.

Інвестиційний сертифікат засвідчує право власності інвестора на активи пайового інвестиційного фонду, який не є юридичною особою. Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» активи пайового інвестиційного фонду належать інвесторам на праві спільної часткової власності. Право власності є речовим правом. Таким чином, права, посвідчені акцією, та права з інвестиційного сертифікату мають різну правову природу, що свідчить про спірність віднесення останніх до пайових цінних паперів.

Останнім обов'язковим елементом правового режиму пайових цінних паперів є порядок розміщення та обігу пайових цінних паперів [19, c. 8-9].

Безперечним позитивом Закону про ЦПФР є розмежування понять «випуск», «емісія», «розміщення» та «обіг» цінних паперів:

* випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і розміщення на фондовому ринку;

* емісія цінних паперів - установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів;

* розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником;

* обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.

У цивілістичному аспекті до цього елементу правового режиму пайових цінних паперів належать лише їх розміщення та обіг, включаючи спосіб передання прав за пайовими цінними паперами. Відповідно до ст. 197 ЦК України права, посвідчені акцією передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії).

Таким чином, правовий режим пайових цінних паперів - це нормативно визначені вимоги до поняття та ознак, видів пайових цінних паперів, характеру і змісту прав, що ними посвідчуються, а також правових можливостей учасників цивільних відносин щодо них[31, c. 59-60].

2.2 Правовий режим боргових цінних паперів

Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні підприємством.

В західних країнах ринок боргових зобов'язань, особливо державних, складає основну частину фондового ринку. Боргові інструменти є головними складовими інвестиційних портфелів портфельних інвесторів, у той час, коли частка акцій, як ризикових цінних паперів є незначною.

До боргових цінних паперів належать:

- облігації (державні та корпоративні);

- казначейські зобов'язання та векселі;

- депозитні сертифікати банків;

- векселі.

До окремих видів боргових цінних паперів підлягають віднесенню облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі. Вид цінних паперів визначається певними їх якісними правовими характеристиками, втіленими в їх ознаках, що дозволяють виділити окрему їх сукупність з усієї маси об'єктів цивільних прав, що розглядаються. Під видом боргових цінних паперів розуміють таку їх сукупність, для якої певні ознаки є загальними, однаковими і дозволяють об'єднати їх за певним класифікаційним критерієм.

Виходячи з відповідних класифікаційних критеріїв поділу боргових цінних паперів на види, на нашу думку, боргові цінні папери можуть бути класифіковані на види за суб'єктом. Врахування цього критерію дозволяє визначити такі види боргових цінних паперів:

* боргові цінні папери юридичних осіб, до яких належать облігації підприємств, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі;

* боргові цінні папери АРК;

* боргові цінні папери міських рад;

* державні боргові цінні папери. До цієї групи належать державні облігації України, казначейські зобов'язання України, казначейські векселі, ощадні (депозитні) сертифікати НБУ;

* боргові цінні папери фізичних осіб, єдиним видом яких є вексель.

Боргові цінні папери є одним із організаційно-правових способів опосередкування руху капіталу в економіці, від накопичення його у грошовій формі до перетворення у позичковий чи виробничий. Відповідно, сферу обігу власне цінних паперів можна розглядати як один із сегментів більш широкого механізму, що включає всі "канали" такого перерозподілу.

Тому перед тим, як перейти до розгляду безпосередньо суті і особливостей функціонування фондового ринку в економічній системі, слід приділити увагу співвідношенню таких категорій, як власне "фондовий ринок", "ринок цінних паперів", "фінансовий ринок". Адже принциповим є те, що фондовий ринок не є абсолютно самостійним інститутом ринкової економіки, він включений у більш загальну систему організації руху капіталу. З цього випливає щонайменше два аспекти розгляду фондового ринку:

· як елемент системи перерозподілу суспільного капіталу у його грошовій формі сутність і функції його підпорядковані найбільш загальному системному призначенню;

· фондовий ринок має певні специфічні якості у межах системи кругообігу капіталу, що визначають його особливе місце у ній і взаємозв'язки з іншими секторами [25, c. 27-28].

Необхідність у фінансовому перерозподільному механізмі визначається певною автономністю збережень і інвестування, тобто постачальник і споживач збережень, як правило, розірвані. У зв'язку з цим, виникає потреба у механізмі фінансового посередництва і перерозподілу.

Боргові цінні папери підлягають класифікації залежно від способу легітимації управомоченої особи. За цим критерієм цінні папери і в законодавстві (ч. 1 ст. 197 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), і в доктрині цивільного права визначаються як пред'явницькі, іменні й ордерні.

Практична цінність такої класифікації полягає в тому, що спосіб легітимації управомоченої особи визначає особливості передачі майнових прав, посвідчених борговим цінним папером. Слід зазначити, що такі види боргових цінних паперів, як облігації, ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Вексель може бути як іменним цінним папером, так і ордерним.

Боргові цінні папери ( як і інші їх різновиди ) здатні до участі в цивільному обороті. Оборотоздатність боргових цінних паперів означає, що з їх передачею переходять усі засвідчувані ними майнові права в сукупності. У залежності від виду боргових цінних паперів способи їх передачі можуть бути різними:

1) вручення сертифіката боргового цінного папері на пред`явника іншій особі;

2) у випадку передачі прав, засвідчених іменним борговим папером, використовуються правила, характерні для цесії;

3) здійснення передавально - облікового запису по рахунку у боргових цінних паперах при передачі посвідчених ними майнових прав;

4) вчинення на іменному або ордерному борговому цінному папері індосаменту і його вручення новому правонабувачу.

Залежно від способу визначення правомочної особи проводиться класифікація цінних паперів на пред`явника, іменні та ордерні, наділяючи кожну групу цінних паперів юридично значущими особливостями. Практичне значення такої класифікації виражається у наданні різного правового значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні порядку передачі прав за цінним папером [9, c. 20-22].

Найбільш високою оборотоздатністю характеризуються боргові цінні папери на пред`явника. У цінному папері на пред`явника права за цінним папером належать особі, яка пред`являє цінний папір. Права за такими цінними паперами передаються іншій особі шляхом вручення їй сертифікату цінного паперу. Зобов`язана за таким борговим цінним папером особа (емітент) повинна здійснити виконання такій особі, не вимагаючи нічого, крім пред`явлення документа - сертифіката.

Страницы: 1, 2, 3, 4