реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів -- модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія)основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах) .

Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити такі висновки:

· по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський, небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана територіям, наприклад, у США -- штатам, у Німеччині -- землям);

· по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств -- комісій з цінних паперів[30, c. 77-79].

Державне регулювання РЦП покладене на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія та її територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд держмайна України. Інші державні органи контролюють діяльність учасників РЦП у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

-- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

-- координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні РЦП та їх похідних;

-- здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері;

-- захист прав інвесторів застосуванням заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

-- сприяння розвитку РЦП;

-- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо вдосконалення його.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:

-- встановлює вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їх похідних, інформації про випуск та розміщення цінних паперів, у тому числі іноземних емітентів (з урахуванням вимог валютного законодавства України), які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України, а також встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

-- встановлює за погодженням з НБУ додаткові вимоги щодо випуску цінних паперів комерційними банками;

-- встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

-- видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

-- здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу на території України;

-- встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

-- реєструє правила функціонування організаційно оформленого РЦП;

-- встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;

-- встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на РЦП, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

-- встановлює порядок складання звітності учасників РЦП відповідно до чинного законодавства України;

-- визначає за погодженням з НБУ особливості отримання комерційними банками дозволу на депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність;

-- визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів -- також з НБУ особливості ведення обліку операцій з цінними паперами;

-- встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;

-- встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

-- встановлює вимоги та стандарти щодо обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

-- бере участь у розробці та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку України, а також бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, віднесених до їх компетенції;

-- координує роботу з підготовки фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами, та провадить сертифікацію фахівців;

-- розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери;

-- організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку в Україні;

-- інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних паперів;

-- встановлює порядок здійснення професійної діяльності на РЦП іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;

-- видає дозволи, визначає стандарти і правила діяльності, реєструє випуск та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

-- роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери [3, c. 47-48].

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування.

Чинним законодавством також регулюються питання випуску й обігу цінних паперів, відповідальність юридичних і фізичних осіб за правопорушення на РЦП. Однак функціонування ринку цінних паперів в Україні залежить не лише від створення правової бази й органів контролю за діяльністю його, а й від інших факторів: рівня інфляції, фінансової стабільності, процесу приватизації, стану виробництва та дефіциту державного бюджету, що значною мірою гальмує розвиток повноцінного РЦП.

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:

а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як наслідок -- Національний банк і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій;

б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України.

Вважаємо, що державне управління та державне регулювання -- суть одного й того ж явища -- процесу впорядковуючого цілеспрямованого впливу на будь-які суспільні відносини, які співпадають за своїм основним призначенням, метою та загальними функціями, та відрізняються арсеналом та характером засобів та методів, що використовуються, інакше кажучи -- ступенем імперативності впливу на суспільні відносини в тій чи іншій галузі, зумовлені саме специфікою керованого об'єкта[43, c. 88-89].

Адекватне розуміння суті державного управління неможливе без осмислення мети такої діяльності. Схожої позиції дотримуються і сучасні дослідники-правники. Наприклад, В. Цветков під головною метою державного управління розуміє забезпечення поступового розвитку суспільства, В. Колпаков -- удосконалення суспільної системи відповідно до державних інтересів. Подібне розуміння мети державного управління підтримують і більшість російських авторів. Наприклад, Д. Зєркін та В. Ігнатов визначають її як надання суспільству організованого функціонування відповідно до встановлених норм, забезпечення його адаптації до умов навколишнього середовища, а також можливе удосконалення і розвиток. Узагальнюючи все вищенаведене, можна дійти висновку про те, що метою державного управління є соціально детермінований та науково обґрунтований результат, на досягнення якого спрямований процес державно-управлінської діяльності. Таким чином, мету державного регулювання ринку цінних паперів України можливо визначати як забезпечення ефективного функціонування ринку цінних паперів та сталий прогресивний розвиток даного напряму економічного життя держави.

Мета державного управління конкретизується в його завданнях та функціях. Вважаємо, що найбільш оптимальним визначенням завдань державного управління є їх розуміння як основних напрямів управлінської діяльності, які за конкретних умов є етапами досягнення мети управління. Тобто завдання державного управління ринком цінних паперів становлять: по-перше, забезпечення функціонування даної галузі; по-друге, забезпечення ефективної, законної та якісної діяльності учасників ринку цінних паперів; по-третє, забезпечення розвитку та удосконалення ринку цінних паперів.

Проведений аналіз дозволяє нам зробити висновок про те, що функції державного управління -- це обумовлені досягненням мети та підпорядковані вирішенню конкретних завдань основні види управлінської діяльності суб'єкта, пов'язані з його впливом на об'єкти управління.

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів -- це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби.

Поняття "ринок фінансових ресурсів" об'єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів (РЦП) охоплює частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних.

РЦП поділяється на первинний і вторинний ринки. Первинний -- це ринок, на якому емітент проводить первинний продаж випущених цінних паперів, а також акцій приватизованих підприємств. Всі послідуючі перепродажі акцій здійснюються на вторинному ринку.

Головним інститутом РЦП є фондова біржа. Пріоритет бірж на фондовому ринку пояснюється тим, що вони сприяють значно більшому розповсюдженню капіталу. Біржа робить довгострокові вклади ліквідними -- тобто здатними переводитись у грошові кошти, задовольняючи як зрозуміле бажання вкладників одержувати якомога більш короткострокові вклади, так і прагнення дебіторів одержувати довгостроковий капітал.

Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України також поділяє ринки на біржовий і позабіржовий. Поняття і принципи створення фондової біржі визначені в гл. 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок». На позабіржовому ринку цінних паперів діють торговельно-інформаційні системи установ, створені на певних умовах саморегулівними організаціями чи посередниками для організованого продажу цінних паперів. Концепція передбачає, що позабіржовий ринок сприятиме розвитку послуг інвестиційного консультування і управління портфелями цінних паперів, що наближатиме фондовий ринок, у першу чергу, до дрібного інвестора та його інтересів.

З метою впорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів[22, c. 12-14].

Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

В Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (ст.1) визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів -- це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Головним органом, що здійснює державне регулювання на ринку є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» дає вичерпний перелік функцій Комісії, її повноваження і склад. Одною з основних функцій Комісії є контрольна. Учасники ринку несуть майнову відповідальність за правопорушення, а в деяких випадках кримінальну відповідальність (ст. 223, 224 Кримінального кодексу України).

Законодавством також передбачена можливість передач і ДКЦПФР деяких функцій саморегулівним організаціям. Відповідно до ст.1 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» саморегулівна організація - добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів. Основні принципи створення та діяльності саморегулівних організацій визначено в Рішенні ДКЦПФР № 350 від 22 листопада 2001 р. «Щодо затвердження Основних засад розвитку саморегулювання на фондовому ринку України».

Як вже зазначалося, державне регулювання ринку цінних паперів як владна функція держави підкоряється тим самими закономірностям, що характерні для державного регулювання в цілому, але разом із тим йому властиві й певні особливості, які взаємопов'язані між собою. Так, специфіка державного регулювання ринком цінних паперів полягає: по-перше, в тому, що ця система створена для здійснення саме публічного впливу на правові відносини, але водночас і сам цей інститут потребує державного регулювання; по-друге, особливістю державного регулювання є той факт, що воно формувалося в перехідній економіці; по-третє, ще однією ознакою системи державного регулювання ринком цінних паперів на сучасному етапі є необхідність нейтрального та збалансованого підходу до самого процесу регулювання (держава не повинна своїми ініціативами порушувати той економічний порядок, який склався на ринку цінних паперів, але разом з тим їй необхідно шляхом прийняття виважених та продуманих рішень сприяти стабільному розвитку зазначеної галузі). Сукупність вищезазначених ознак саме й стала основною причиною змін та нових тенденцій в системі державного управління ринком цінних паперів, висунувши на порядок денний питання співвідношення державного управління та державного регулювання ринком цінних паперів.

Підводячи підсумки викладеного, слід вказати на державно-правовий характер регулювання ринком цінних паперів. У його процесі: по-перше, реалізуються завдання, функції та інтереси держави, громадян та суспільства в цілому; по-друге, функції регулювання ринку цінних паперів реалізуються відповідними суб'єктами, які формуються державою; по-третє, ці суб'єкти діють за дорученням держави і наділені необхідними владними повноваженнями; по-четвер-те, вони діють у рамках встановлених державою відповідних нормативних правових актів.

Отже, державне регулювання ринку цінних паперів -- це впорядковуючий, цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в сфері обігу цінних паперів, який полягає в організації діяльності на ринку цінних паперів та контролю за її здійсненням [17, c. 57-58].

3.2 Правові форми саморегуляції ринку цінних паперів

Професійні учасники багатьох фінансових ринків об'єднуються в саморегулівні організації. Однією з основних відмінностей у концептуальному підході щодо принципів регулювання ринків цінних паперів різних країн є визначення ролі та компетенції саморегулівних організацій ринку цінних паперів (далі - СРО). Загалом СРО створюють з метою розвитку інфраструктури ринку цінних паперів, захисту інтересів інвесторів, стандартизації процедур обігу цінних паперів, контролю за діяльністю їх учасників.

Основними ознаками саморегулівних організацій є:

· добровільне об'єднання;

· членство -- професійні учасники ринку цінних паперів;

· функції -- саморегулювання, встановлення формальних правил ведення бізнесу;

· відносини з державою -- держава передає їм частину своїх функцій [34, с. 119].

У світі вирізняють такі види саморегулівних організацій: Міжнародні організації (наприклад, Federation International des Bourses de Valeurs -- Міжнародна організація фондових бірж).

Національні організації. Як правило, в кожній країні є саморегулівні організації, які претендують на презентацію інтересів усього професійного світу, пов'язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) -- Національна асоціація дилерів з цінних паперів (хоча діють також інші організації), у Японії -- Japan Securities Dealers Association (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо.

За наявності відносно замкнутих регіональних ринків цінних паперів можна, відповідно, засновувати регіональні саморегулівні організації.

Класифікацію саморегулівних організацій залежно від учасників ринку цінних паперів, що їх створили, наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Види саморегулівних організацій

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (ст. 1) дає таке визначення:

Саморегулівна організація - це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР).

Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям учасників ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Так, вона може передати саморегулівним організаціям функції:

· розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;

· сертифікації фахівців фондового ринку;

· надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницьку діяльність на фондовому ринку;

· збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про підприємницьку діяльність на фондовому ринку[32, c. 58-59].

Можливе делегування саморегулівним організаціям й інших повноважень, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи.

Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми) (далі -- установчі документи), а також правил цієї організації.

Статус саморегулівної організації можуть одержати:

а) громадські організації фізичних осіб -- професійних учасників ринку цінних паперів;

б) об'єднання юридичних осіб -- професійних учасників ринку цінних паперів.

Статус саморегулівної організації надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тим організаціям чи об'єднанням, кількість учасників яких становить не менш ніж 25 відсотків від загальної кількості осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.

Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:

· забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів;

· представництво учасників саморегулівної організації та захист їх професійних інтересів;

· професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців -- учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;

· інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;

· розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців -- учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбачених законодавством;

· впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їх клієнтами;

· розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учасників саморегулівної організації та інших інвесторів, а також додержання етичних норм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминах з клієнтами [33, c. 54-55].

Саморегулівна організація на підставі своїх установчих документів і правил та делегованих ДКЦПФР згідно із статтею 17 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" повноважень може мати право:

· перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому ДКЦПФР;

· контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог щодо провадження професійної діяльності та угод (операцій) з цінними паперами;

· представляти інтереси своїх учасників у ДКЦПФР;

· збирати, узагальнювати та аналітично обробляти статистичну інформацію про професійну діяльність на фондовому ринку;

· розробляти та впроваджувати відповідно до законодавства та цього Положення правила, стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому ринку, провадження професійної діяльності та операцій з цінними паперами своїми учасниками, удосконалювати механізм обігу цінних паперів, ведення обліку та звітності стосовно операцій з цінними паперами;

· відповідно до кваліфікаційних вимог ДКЦПФР розробляти навчальні програми та плани, готувати фахівців для провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їх кваліфікацію та проводити сертифікацію фахівців фондового ринку;

· надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Оскільки діяльність з управління цінними паперами віднесена законом до професійної діяльності на ринку цінних паперів, то для її здійснення необхідне отримання відповідної ліцензії.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що професійну діяльність на ринку цінних паперів вправі здійснювати тільки юридичні особи визначених законодавством організаційно-правових форм, а отже, саморегулівні організації можуть створюватись у формі об'єднань юридичних осіб. Такий висновок підтверджується також рішенням ДКЦПФР від 18.03.2002 р. № 107, яким було внесено зміни до Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів. Пунктом 2 цього Положення визначено, що статус саморегулівної організації можуть одержати об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів. Далі за текстом Положення повинні бути вилучені слова «громадські організації фізичних осіб. Крім того, у п. 6 Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів зі змінами, внесеними рішенням ДКЦПФР від 18.03.2002 р. № 197, вказано, що установчі документи саморегулівної організації мають відповідати вимогам, установленим чинним законодавством для об'єднань юридичних осіб. Таке формулювання наведених норм дає змогу констатувати, що громадські організації (об'єднання громадян) втратили можливість отримати статус саморегулівних організацій.

Стаття 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» визначає професійну діяльність на ринку цінних паперів як підприємницьку діяльність. Здійснювати підприємницьку діяльність мають право підприємства, юридичні особи, тому саморегулівні організації повинні створюватись саме у формі об'єднань підприємств. У ст. 3 Закону України «Про підприємства в Україні» визначені такі види об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, концерни та консорціуми [40, c. 77-78].

З названих видів об'єднань підприємств, на нашу думку, тільки асоціація є прийнятною формою для створення саморегулівної організації.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності її учасників без права втручатись у їх виробничу і комерційну діяльність.

Аналогічно саморегулівна організація, здійснюючи загальне регулювання відповідного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів встановленням стандартів, норм і правил, не може бути наділена правом приймати рішення щодо виконання господарських операцій окремими її учасниками, набуття ними прав і обов'язків. На відміну від такого об'єднання, як корпорація, саморегулівним організаціям не притаманне делегування їх учасниками окремих повноважень щодо централізованого регулювання діяльності кожного з них. А повноваженням здійснювати контроль за діяльністю її учасників, яке хоча і є однією з функцій регулювання, саморегулівна організація наділена відповідно до норм законодавства, а не делегуванням його учасниками. З таких самих міркувань, а також з огляду на відсутність у саморегулівної організації мети отримання прибутку вона не може бути створена у формі концерну, який передбачає повну фінансову залежність від одного або групи підприємців. Щодо консорціуму, то, по-перше, це тимчасове об'єднання підприємств, створене для досягнення певної мети, після чого реорганізується або ліквідується, а по-друге, консорціум передбачає об'єднання промислового та банківського капіталу, в той час як сферою діяльності учасників саморегулівних організацій є надання послуг на такому сегменті фінансового ринку, як ринок цінних паперів.

Фондові біржі, як і саморегулівні організації, розробляють і приймають правила, обов'язкові для виконання всіма учасниками, контролюють їх виконання та користуються правом притягувати учасників, що порушують правила чи законодавство про цінні папери, до відповідальності, застосовуючи санкції, передбачені біржовими правилами, кодексами тощо. Також при фондових біржах створюються постійно діючі третейські суди, що розглядають спори між членами біржі та спори між членами та їх клієнтами, що виникають під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Однак існують деякі підстави вважати, що, виходячи з норм чинного законодавства, фондові біржі не можуть бути віднесені до об'єднань професійних учасників і, відповідно, користуватись статусом саморегулівних організацій.

Хоча, говорячи про фондові біржі як акціонерні товариства, необхідно зазначити, що вони незначною мірою відповідають класичному розумінню акціонерного товариства з огляду на таке:

* фондова біржа не відповідає всім ознакам підприємства, оскільки вона не може мати на меті отримання прибутку;

* засновниками і учасниками фондової біржі можуть виступати тільки професійні учасники ринку цінних паперів - торговці;

* існує обмеження щодо максимального розміру участі у статутному фонді - частка статутного фонду, що належить одному акціонеру - торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків (п. 13 наказу ДКЦПФР «Про затвердження Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності» від 15.01.97 р. № 9);

* керівні органи біржі формуються за рішенням усіх учасників, обсяг корпоративних прав яких не повинен ставитися у залежність від кількості акцій, що перебувають у їх власності.

Спільними ознаками між акціонерним товариством та фондовою біржею залишаються хіба що назва та наявність статусу емітента акцій. В Російській Федерації фондові біржі створюються у формі некомерційного партнерства, що, на нашу думку, більшою мірою відповідає суті та призначенню фондових бірж.

По-друге, фондові біржі самі по собі є професійними учасниками ринку цінних паперів, а об'єднання ними професійних учасників ринку цінних паперів на засадах членства - необхідна умова здійснення професійної діяльності з організації торгівлі цінними паперами.

По-третє, наділення однорідних суб'єктів статусом саморегулівної організації суперечитиме Основним засадам розвитку саморегулювання на фондовому ринку, затвердженим Рішенням ДКЦПФР від 22.10.2001 р. № 350, якими передбачено створення саморегулівних організацій за принципом - одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності.

Тому, залишаючи питання про доцільність наділення фондових бірж статусом саморегулівних організацій для подальших досліджень, зазначимо, що аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку про те, що статус саморегулівної організації ринку цінних паперів в Україні може отримати тільки таке об'єднання підприємств, як асоціація [30, c. 78-79].

Що стосується торговельно-інформаційних систем, то для них справедливим є все те, що сказано про фондову біржу. Щоправда, законодавством допускається заснування саморегулівною організацією торговельно-інформаційної системи у формі дочірнього підприємства, але статусом саморегулівної організації в такому випадку наділена не торговельно-інформаційна система, а її засновник.

Отже, аналіз норм законодавства дав змогу визначити саморегулівну організацію як асоціацію професійних учасників ринку цінних паперів, зареєстровану ДКЦПФР, яка уповноважена:

1) встановлювати стандарти професійної діяльності на ринку цінних паперів, правила професійної етики учасників ринку цінних паперів;

2) захищати права та інтереси своїх членів та інших учасників ринку цінних паперів;

3) вирішувати спори, що виникають у процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

4) здійснювати контроль за дотриманням її членами законодавства про цінні папери, правил професійної діяльності та професійної етики, застосовувати до них передбачені локальними актами заходи впливу та санкції у випадку виявлення порушень норм, встановлених законодавством і документами саморегулівної організації, а також здійснювати інші повноваження, що делегуються їй ДКЦПФР [7, c. 141-142].

3.3 Оптимізація співвідношення державного регулювання і ринкової саморегуляції ринку цінних паперів в Україні

Останнім часом спостерігається активізація діяльності щодо вдосконалення законодавства ринку цінних паперів в Україні. Період з кінця 2008-го до початку 2009 р. відзначився зрушеннями у вдосконаленні діючих норм законодавства вітчизняного фондового ринку, що проявилося в ухваленні та набранні чинності нових законів та законопроектів, які мають на меті упорядкувати правові відносини на фондовому ринку України та підтримати ефективне його функціонування.

Виокремлено такі форми регулювання ринку цінних паперів, як: державне, інституційно-правове (регулювання, яке здійснюється саморегулівними організаціями) та ринкове регулювання. Система макроекономічного державного регулювання включає в себе два основні блоки регулюючих засобів: прямі методи впливу (нормативно-законодавче забезпечення) та опосередковані (грошова, кредитна, податкова політика тощо).

Головним завданням державного регулювання ринку цінних паперів є узгодження інтересів суб'єктів ринку цінних паперів шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон у їх взаємодії, а також непрямого втручанням у їх діяльність. У дисертації підкреслюється, що державне регулювання ринку цінних паперів має базуватися на принципах захисту інтересів інвесторів; створення справедливих конкурентних умов; системності або відсутності суперечностей; забезпечення ясності правових відносин; зацікавленості (стимулювання) усіх суб'єктів господарювання в ефективній діяльності; відповідальності за порушення загальних правил господарювання; цілеспрямованості; науковості тощо.

Ринок цінних паперів є одним із найбільш регламентованих ринків. Складність відносин на ринку, його масовість, притаманні ринку ризик, інтереси безпеки учасників змушують вводити чисельні норми та правила, засновувати різні регулюючі інститути. Зазначено, що на розвинених ринках не спостерігається таке державне регулювання, яке б стримувало динамізм розвитку ринку цінних паперів.

Ключовою проблемою вітчизняного фондового ринку залишається недорозвиненість його організаційного сегмента. Незважаючи на незначні позитивні зрушення, при побудові інституційної структури фондового ринку виникає чимало проблем економічного, соціального та технологічного характеру. Повноцінне функціонування ринку цінних паперів потребує врегулювання деяких регуляторних проблем, у тому числі системного вдосконалення нормативної бази ринку. Слід зазначити, що таке вдосконалення вимагає внесення змін до чинних нормативних документів або прийняття нових законодавчих актів.

Крім того, період фінансової кризи є найсприятливішим для покращання законодавчої та нормативної бази з метою вирішення дискусійних питань на ринку цінних паперів. Зокрема, наприкінці минулого року Верховна Рада України ухвалила важливі законодавчі акти та законопроекти у цій сфері, які мають на меті сприяти ефективному розвитку не лише фондового ринку, але й економіки країни в цілому.

Стаття 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» дає визначення інституту державного регулювання ринку цінних паперів як «здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів, їх похідних та запобігання порушенням у цій сфері». Відповідно до ст. 2 Закону державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

* реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів;

* створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

* одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

* забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

* гарантування прав власності на цінні папери;

* захист прав учасників ринку;

* інтеграції у європейський та світовий фондові ринки;

* дотримання учасниками ринку цінних паперів актів законодавства;

* запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

* контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів [31, c. 59-60].

Як бачимо, цілі державного регулювання окреслені досить широко, і результатом їх досягнення буде наявність адекватного регулювання з боку держави тих суспільних відносин, які виникають при випуску та обігу цінних паперів на національному ринку.

Згідно зі ст. З Закон визначає також форми державного регулювання на ринку. Із загального переліку можна виділити форми державного регулювання стосовно випуску та обігу цінних паперів, а саме:

* прийняття актів законодавства;

* регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку;

* реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

* контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск, умови продажу (розміщення), передбачені такою інформацією;

* створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів;

* контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів.

Слід зазначити, що при формуванні системи державних органів, які регулюють випуск та обіг цінних паперів, Україна певною мірою запозичила американський досвід, який передбачає здійснення відповідного регулювання лише федеральними державними органами, залишаючи за місцевими органами влади лише статус емітента місцевих (муніципальних) цінних паперів. Аналогічна система склалася і в нашій країні, коли регулювання випуску та обігу цінних паперів здійснюється лише центральними державними органами , в той час як органи місцевого самоврядування виступають як емітенти відповідних цінних паперів .

Вважаємо, що реалізація таких принципів побудови системи державних органів, які регулюють випуск та обіг емісійних цінних паперів, цілком виправдана, оскільки їх випуск та обіг повинен регулюватися за єдиними критеріями і правилами, встановленими в рамках усього національного ринку. Неможливо уявити ситуацію, коли в тому чи іншому регіоні будуть встановлені особливі вимоги щодо регулювання випуску і обігу емісійних цінних паперів, які б відрізнялись від загальнонаціональних. Це однозначно відштовхнуло б потенціальних інвесторів через додаткові проблеми визначення правового режиму тих чи інших цінних паперів.

У ст. 17 Закону окреслені функції СРО. До них належать:

- встановлення кваліфікаційних вимог до відповідних спеціалістів - кваліфікаційна функція;

- контроль за дотриманням своїми членами встановлених СРО правил, стандартів та вимог законодавства про цінні папери - контрольна функція.

Аналіз змісту зазначених функцій дає підстави для визнання їх регулятивними щодо учасників ринку цінних паперів.

Чинне законодавство, зокрема ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», передбачає, що ДКЦПФР та інші державні органи, які здійснюють регулювання фондового ринку, можуть передати СРО деякі свої повноваження у сфері регулювання і контролю за ринком цінних паперів.

До таких повноважень належать:

1) розробка та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;

2) сертифікація фахівців фондового ринку;

3) надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;

4) збирання, узагальнення та аналітичні розробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку.

Крім того, ДКЦПФР може встановлювати інші вимоги та делегувати інші повноваження СРО, які не суперечать чинному законодавству.

Оскільки законодавець підкреслює, що наведені повноваження СРО можуть виконувати тільки після відповідного їх делегування від ДКЦПФР та інших державних органів, можна констатувати, що норми чинного законодавства передбачають дві групи повноважень у СРО.

Перша група - це повноваження, делеговані СРО самими учасниками. Реалізація цих повноважень, у тому числі й встановлення обов'язкових вимог до членів СРО та зазнавання ними негативних наслідків за невиконання таких вимог, ґрунтується на договірних відносинах між членом СРО і організацією та не підкріплюється засобами впливу з боку держави.

Друга група - це повноваження, надані державою відповідним державним органам і делеговані останніми до СРО. На нашу думку, реалізуючи ці повноваження, СРО здійснюють окремі елементи державного регулювання ринку цінних паперів. Вимоги, встановлені СРО під час реалізації зазначених повноважень, - це обов'язки учасників СРО, які встановлені в нормативних актах, і тому їх невиконання має тягнути за собою негативні наслідки, аналогічні наслідкам за невиконання норм чинного законодавства[33, c. 54-55].

Отже, на сьогодні особа, яка має намір здійснювати професійну діяльність з управління активами на ринку цінних паперів, для отримання відповідної ліцензії від ДКЦПФР подає відповідні документи спочатку до конкретної СРО - Української асоціації інвестиційного бізнесу.

На нашу думку, це свідчить про те, що процес передачі певних регулятивних функцій від державного органу - ДКЦПФР до СРО почався. Звичайно, поки що окремим СРО передаються лише певні функції. Однак, враховуючи, що СРО в Україні почали функціонувати не так давно (Свідоцтво № 1 про реєстрацію Професійної асоціації реєстраторів та депозитаріїв було видане 31.10.97 p.), такий зважений підхід цілком виправданий, адже для реалізації багатьох функцій потрібний численний досвідчений апарат та відповідні кошти, чого на сьогодні, на жаль, не мають СРО.

Однак слід зауважити, що норми законодавства України не передбачають ні строків передачі таких повноважень від державних органів до СРО, ні конкретних вимог, яким повинна відповідати СРО, що претендує на отримання цих повноважень. За таких умов прийняття рішення делегування відповідних повноважень від державних органів до СРО є прерогативою лише самих державних органів. Оскільки, як показує сучасна практика, державні органи не часто відмовляються від здійснення регулятивних функцій, можна констатувати, що делегування передбачених законодавством регулятивних функцій до СРО цілком залежить від суб'єктивної позиції конкретного державного органу.

Провідне місце у функціонуванні ринку цінних паперів посідає інституційно-правове регулювання, в якому особливу роль відіграє фондова біржа як найбільш розвинена форма організації ринку та контролю за діяльністю всіх учасників біржової торгівлі. Інституційно-правове регулювання значною мірою засноване на заінтересованості учасників у дотриманні інституційно-правових норм, що зумовлюється добровільним характером участі у саморегулівній організації [10, c. 195-196].

Аналіз діяльності саморегулівних організацій в Україні виявив недостатню їх ефективність у регулюванні фондового ринку. Вони не виконують функції посередників між учасниками ринку та державними регулюючими органами. Українські біржі не забезпечують оптимальних умов для об'єктивного регулювання попиту-пропозиції та встановлення дійсно ринкових цін.

Зважаючи на досвід країн з розвиненими ринками цінних паперів з реформування системи СРО, можна дійти кількох висновків:

1. Саме біржі і депозитарно-клірингові установи залишаються провідними саморегулівними організаціями професійних учасників ринку цінних паперів у розвинених країнах, бо забезпечують розроблення й дотримання ними високих стандартів професійної діяльності, генерують нові ідеї й технології на ринку цінних паперів. Зі свого боку державні органи цілком підтримують національні клірингові й розрахункові організації.

2. Спроби створити моделі СРО з обов'язковим або добровільним членством учасників ринку і делегуванням таким СРО частини повноважень держави у США і Великій Британії не можна вважати цілком успішними й завершеними. Так, система СРО у Великій Британії доволі громіздка й не завжди функціонує ефективно. Як показала практика, ця система не змогла запобігти масовим порушенням прав інвесторів у відомих скандалах з пенсійними фондами Максвелла у банкрутстві «Берінгс» та інших ситуаціях. Отже, постає питання: чи слід копіювати ці моделі за умов української правової системи?

3. Ринок цінних паперів невпинно інтегрує у комплексний фінансовий ринок, на якому функціонують універсальні фінансові компанії та банки й на якому дедалі відчутнішою є потреба комплексного підходу до регулювання ризиків професійної діяльності організацій. За цих умов конче потрібно розв'язати завдання інтеграції діяльності різних органів регулювання й організації комплексного контролю за всіма сегментами фінансового ринку.

В Україні підготовка до створення системи СРО почалася від моменту ухвалення Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» № 448/96. У ст. 1 закону зазначено, що саморегулівна організація -- добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Порядок створення й діяльність СРО і порядок здійснення державного регулювання та контролю за їхньою діяльністю визначає «Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів» від 11 листопада 1997 р. № 45.

Саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи, що здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, штампи та бланки зі своїм найменуванням.

Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми), а також правил цієї організації.

Статус саморегулівної організації можуть набути об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів.

Статус СРО надається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку тим організаціям та об'єднанням, які мають достатньо ресурсів для виконання статутних зобов'язань СРО щодо: 1) розроблення й упровадження правил, стандартів та вимог до здійснення операцій на фондовому ринку; 2) сертифікації фахівців фондового ринку, надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку у випадку делегування таких повноважень; 3) збору, узагальнення та аналітичного оброблення статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку; 4) впровадження кодексів поведінки, регламентів та правил здійснення операцій з цінними паперами; 5) забезпечення своєчасного інформування учасників про зміни внутрішніх процедур, правил діяльності та законодавства про цінні папери та всі зміни, що вносяться до нього.

Об'єднання, яке набуло статусу саморегулівної організації, може створити торговельно-інформаційні системи, в яких воно є єдиним засновником.

Саморегулівна організація на підставі своїх установчих документів і правил та делегованих Комісією згідно зі ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» повноважень має право:

· перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому з Комісією;

· контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог під час здійснення професійної діяльності та угод (операцій) із цінними паперами;

· презентувати інтереси своїх учасників у Комісії;

· збирати, узагальнювати й аналітично обробляти статистичну інформацію про професійну діяльність на ринку цінних паперів;

· розробляти й упроваджувати відповідно до законодавства стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому ринку, професійної діяльності та операцій із цінними паперами своїми учасниками, вдосконалювати механізм обігу цінних паперів, ведення обліку та звітності стосовно операцій із цінними паперами;

· відповідно до кваліфікаційних вимог Комісії розробляти навчальні програми та плани, готувати фахівців для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їхню кваліфікацію та проводити сертифікацію фахівців ринку цінних паперів;

· надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів [24, c. 245-247].

СРО можна розглядати також як своєрідні «клуби за інтересами». Так, згідно з п. 6 Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, професійні учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуватися в СРО за видами професійної діяльності. Кожен учасник ринку цінних паперів може входити до складу кількох СРО відповідно до видів діяльності, які він здійснює, або бути учасником однієї СРО у разі, якщо її правила стосуються тих видів діяльності, які учасник ринку цінних паперів може здійснювати відповідно до виданого йому дозволу (ліцензії).

Проте за умов недостатнього розвитку фондового ринку в Україні створення СРО як добровільних об'єднань професійних учасників ринку цінних паперів не мало достатніх перспектив. Тому з метою активізації вступу учасників ринку цінних паперів до СРО ДКЦПФР ухвалила Рішення № 17 від 17.07.1997 р. «Про членство професійних учасників ринку цінних паперів у сертифікованих ДКЦПФР об'єднаннях» (Зі змінами, внесеними згідно з Рішенням ДКЦПФР № 23 від 29.08.1997). Згідно з цим Рішенням професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів згідно зі ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, зобов'язані бути членами щонайменше одного сертифікованого ДКЦПФР як СРО об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів відповідно до виду діяльності, яку ці професійні учасники здійснюють згідно з наданими дозволами (ліцензіями). Учасники ринку, котрі здійснюють зазначені види професійної діяльності, зобов'язані вступити до СРО не пізніше двох місяців від моменту отримання відповідного дозволу (ліцензії). У разі виходу з членів СРО особи, що здійснює відповідний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів, вона має не пізніше місяця вступити до іншої СРО. Недотримання особою вимоги щодо обов'язкового членства в СРО є підставою для анулювання відповідного дозволу (ліцензії) на право професійної діяльності на ринку цінних паперів. Це Рішення набуло чинності з 1 січня 1998 р.

Підсумовуючи наведене вище, можна сказати, що особливими органами, які покликані регулювати діяльність учасників ринку цінних паперів, у тому числі випуск та обіг емісійних цінних паперів, є СРО. Не маючи статусу державного органу, створені як добровільні об'єднання учасників ринку цінних паперів, вони наділені певними регулятивними функціями. На сьогодні ці функції та відповідні повноваження визначаються нормами внутрішніх документів СРО, прийнятими відповідно до положень чинного законодавства, угодами між СРО та її учасниками, а також окремими нормативними актами.

У той самий час чинне законодавство передбачає можливість делегування державними органами СРО певних функцій державного регулювання на ринку цінних паперів.

Для підвищення ефективності функціонування та регулювання ринку цінних паперів необхідна централізація біржової торгівлі. Зосередження обігу цінних паперів на організованому ринку має суттєве значення для підвищення його ліквідності, прозорості, обсягів та інвестиційної ефективності.

Отже, СРО можна класифікувати як особливі недержавні органи, що можуть здійснювати окремі елементи державного регулювання ринку цінних паперів[32, c. 58-59].

Висновки
Складовою ланкою фінансової системи держави є ринок цінних паперів, який відіграє важливу роль у фінансуванні економіки, в реалізації державних цінних паперів, як найважливіше джерело додаткового й альтернативного фінансування різних галузей економіки поряд з іншими його джерелами (бюджетом, кредитом, власними коштами підприємств).

Перехід до ринкової економіки, створення сучасної кредитної системи, поява підприємств різних форм власності, випуск цінних паперів сприяли становленню й розвитку ринку цінних паперів в Україні. Для кращого розуміння ролі та місця ринку цінних паперів у сучасній економіці розглянемо насамперед економічне поняття цієї категорії.

Ринок цінних паперів -- це частина ринку позикових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів та їх перепродаж. Через ринок цінних паперів (банки, спеціальні кредитно-фінансові установи, фондову біржу) акумулюються кошти підприємств, банків, держави і населення, які спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладення капіталів.

Розрізняють первинний і вторинний ринок цінних паперів. Первинний ринок цінних паперів -- це ринок, на якому реалізуються, продаються заново випущені цінні папери емітентом -- державою, кредитно-фінансовими установами, підприємствами, компаніями. Первинне розміщення цінних паперів провадиться за підпискою або у формі безпосереднього продажу первинним покупцем.

Вторинний ринок цінних паперів -- це ринок без посередників, на якому здійснюються операції купівлі або продажу цінних паперів між особами, які не є первинними кредиторами і позичальниками. Організованим вторинним ринком виступає Фондова біржа, а також Українська міжбанківська валютна біржа, яка працює з корпоративними цінними паперами.

Великого значення для ефективного функціонування ринку цінних паперів набуває його правове регулювання. В Україні створена нормативна база щодо врегулювання ринку цінних паперів (РЦП). Усі учасники РЦП об'єднуються в об'єднання професійних учасників: організатори торгівлі цінними паперами та саморегулівні організації.

Саморегулівні організації -- це добровільні об'єднання професійних учасників на ринку цінних паперів, що не мають на меті одержання прибутку, які створені з метою захисту інтересів своїх членів, власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстровані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Зазначені організації мають на меті координацію і підвищення якості щодо діяльності цих некомерційних організацій та захист їх інтересів.

Специфічним суб'єктом РЦП є держава, яка наділена компетенцією як емітента, інвестора, а в деяких випадках -- професійного учасника РЦП, так і компетенцією нормативного характеру -- видання нормативних актів щодо інституту ринку цінних паперів.

Основною метою державного регулювання ринку цінних паперів є реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, максимальний захист прав учасників фондового ринку та встановлення цивілізованих правил поведінки суб'єктів на РЦП.

Отже, виходячи з цього, виділяють такі правові форми впливу на ринок цінних паперів:

-- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників РЦП;

-- регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників РЦП;

-- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; заборона та припинення на певний строк (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на таку діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

-- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

-- контроль за додержанням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск їх, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

-- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за додержанням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

-- контроль за достовірністю інформації, що подається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органом;

-- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контроль за додержанням їх;

-- контроль за додержанням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

-- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

-- контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; здійснення інших заходів щодо державного регулювання і контроль за випуском та обігом цінних паперів.

Держава здійснює свої повноваження на ринку цінних паперів через спеціальні державні органи (наприклад, НБУ, Міністерство фінансів України, Фонд держмайна України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку тощо).

Список використанИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Верховна Рада України; Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV.
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Верховна Рада України; Закон вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР.

3. Закон України «Про підприємства в Україні» // Закон вiд 27.03.1991 № 887-XII.

4. Авксентьєв Ю. Система оцінки фінансового стану емітента боргових зобов`язань та емісії облігацій місцевих позик (регіональний аспект)/ Юрій Авксентьєв //Банківська справа. - 2005. - № 6. - C. 65-73

5. Андрущенко І. Форми та методи державного контролю на ринку цінних паперів //Право України. - 2002. - № 2. - С.47-49

6. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. - 1997. - № 6. - C. 14-22

7. Білозерова С. Становлення та розвиток ринку корпоративних облігацій України //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 10. - C. 35-38

8. Бірюков В. Визначення поняття цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 6. - C. 50-52

9. Богачев С. О правовом обеспечении функционирования рынка ценных бумаг Украине/ С.Богачев //Юридический вестник. - 2001. - № 3. - C. 138-142

10. Бриндак Д. Класифікація боргових цінних паперів/ Д. Бриндак //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 117-120.

11. Бриндак Д. Класифікація боргових цінних паперів/ Д. Бриндак //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 117-120.

12. Буй Т.Г. Розширення можливостей фінансування розвитку корпорацій шляхом випуску боргових цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 5. - C. 190-197

13. Ватаманюк З. Г. Інституційна ефективність ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2008. - № 3. - C. 101-110

14. Ватаманюк З. Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2007 . - № 5 . - С. 75 - 85

15. Ватаманюк З.Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 82 - 89

16. Гнатів О. Ознаки пайових цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 38-41.

17. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні //Ринок цінних паперів. - 1997. - № 1. - C. 34-41

18. Дорош Л. Актуальні проблеми захисту ринку цінних паперів в Україні //Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 3. - C. 168-176

19. Забучинська Т. Порівняльно-правовий аналіз державного регулювання ринку цінних паперів (досвід України та США)/ Т. Забучинська //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - C. 57-60.

20. Забучинська Т. Співвідношення державного регулювання та державного управління на ринку цінних паперів //Юридична Україна. - 2007. - № 7. - C. 44-48

21. Колесник В. Концепція розвитку правового регулювання ринку цінних паперів в Україні //Фондовое обозрение. - 1997. - № 2. - C. 4-15

22. Косик С. Становлення ринку цінних паперів //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 3. - C. 32-33

23. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 525с.

24. Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні/ Т.Лепейко //Банківська справа. - 2000. - № 4. - C. 11-14.

25. Лінніков В. Становлення ринку цінних паперів в Україні/ В.Лінніков //Банківська справа. - 1997. - № 3. - C. 35-47

26. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.

27. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб.. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.

28. Мица Ю.В. Похідні цінні папери як іменні емісійні цінні папери // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Сер. «Право». - 2005. - Вип. 5. - С. 99-104

29. Мица Ю.В. Похідні цінні папери: питання класифікації// Проблеми законності. - 2005. - Вип.73. - С. 96-102.

30. Мица Ю.В. Похідні цінні папери: правова природа та проблеми законодавчого врегулювання// Проблеми законності. - 2004. - Вип.69. - С. 36-41.

31. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.

32. Онуфрієнко О. Класифікація функцій державної комісії з цінних паперів та фондового ринку //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 8. - C. 77-79

33. Онуфрієнко О. Правове становище саморегулівних організацій ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - C. 79-61

34. Онуфрієнко О. Регулятивні функції саморегулівних організацій на ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 2. - C. 58-59

35. Онуфрієнко О. Система державного регулювання ринку цінних паперів: принципи побудови //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 5. - C. 50-55

36. Остапович Г. Поняття саморегулювання організації ринку цінних паперів в Україні //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 3. - C. 119-122

37. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. - Кіровоград: Мавік, 2002. - 238 с.

38. Підхомний О.М. Актуальні проблеми контролю вітчизняного ринку цінних паперів //Фінанси України. - 2004. - № 9. - С.134-142

39. Пономарьова Н. Практичні аспекти обліку боргових цінних паперів, пов'язаних з іпотечним кредитуванням (заставних)/ Наталія Пономарьова //Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - № 9. - C. 19-23

40. Порядочна С. Аналіз державно-правового регулювання ринків цінних паперів //Право України. - 2006. - № 10. - С.42-45

41. Посполітак В. Правові аспекти існування "бездокументарних" цінних паперів/ В.Посполітак //Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 4. - C. 23-25

42. Приказюк Н. В. Ринок державних цінних паперів: світовий досвід та вітчизняні реалії //Фінанси України. - 2009. - № 2. - С.73-81

43. Проблеми становлення та напрями удосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 97 - 104

44. Ринок боргових цінних паперів в Україні: суперечності та тенденції розвитку: монографія / І. О. Лютий, Т. В. Грищенко, О. В. Любкіна та ін.; за заг. ред. : І. О. Лютого ; Київський нац. ун-т ім.Т. Г. Шевченка. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 431 с.

45. Ромашко О. Запобігання правопорушенням на ринку цінних паперів: актуальні проблеми //Право України. - 2000. - № 5. - C. 85-88

46. Ромашко О. Проблеми вдосконалення координації дій державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 4. - C. 125-129

47. Терещенко Г.М. До питання ринкового регулювання руху цінних паперів //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 79-87

48. Трофімова О. Поняття, ознаки та критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - C. 78-82.

49. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. - 2-е вид., перероб. та доп.. - К.: АДС УМКЦентр, 2005. - 559 с.

50. Цікало В. Поняття та зміст правового режиму пайових цінних паперів: цивілістичний аспект //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 7. - C. 34-37.

51. Цивільний кодекс України : станом на 1 вересня 2008 року. - Харків : Одіссей, 2008. - 423 с.

52. Чекашкін С. Порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку операцій з емісії та погашення боргових цінних паперів/ С.Чекашкін //Вісник податкової служби України. - 2000. - № 29. - C. 13-16

53. Шаповалов О.В. Депозитні сертифікати Національного банку України та державні облігації //Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.82-87.

54. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.

55. Яроцький В. Інструментальна концепція цінних паперів: доктринальне наступництво основних положень //Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 3. - C. 125-134

56. Яроцький В. Правовідносини, які виникають з приводу цінних паперів, як елемент механізму цивільно-правового регулювання //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 3. - C. 42-45.

Страницы: 1, 2, 3, 4