ВСТУП
Розділ 1 Історія виникнення та розвитку приватного підприємства
1.1 Стан підприємництва у XIX-XX ст.
1.2 Становлення підприємництва у період СРСР
1.3 Розвиток законодавства про приватні підприємства в Україні
Розділ 2 Правовий статус приватного підприємства в Україні
2.1 Реєстрація приватного підприємства в Україні
2.2 Правове регулювання майна приватного підприємства
Розділ 3 Актуальні проблеми правового статусу приватного підприємства сьогодення: проблеми та шляхи їх вирішення
3.1 Правове регулювання правового статусу унітарних та корпоративних приватних підприємств
3.2 Співвідношення правового статусу господарського товариства та приватного підприємства
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Історія світового економічного розвитку свідчить, що в умовах ускладнення господарсько-економічних відносин, науково-технічної революції, глобальних соціальних проблем неможливим стає функціонування на практиці у чистому вигляді ні ринкового механізму, ні суцільно одержавленої економічної системи. У сучасній економіці отримує своє вираження об'єктивна потреба стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого - попередити негативні прояви такої ініціативи і, відповідно, забезпечити врахування і захист публічних інтересів. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини стали взаємообумовленими та взаємопов'язаними. Становлення та розвиток ринкових відносин у змішаній економіці Україні, створення інфраструктури ринку, поява нових організаційно-правових форм господарювання, включення економіки України у світовий комерційний оборот вимагають переосмислення теоретичних основ діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.
Підприємства як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу підприємств та підвищення ефективності їх господарювання є невід'ємним елементом стратегії розвитку економіки України. На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм підприємств породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України.
Правовий статус підприємств регулюють Господарський та Цивільний кодекси України, що вступили в дію з 1 січня 2004 року, Закони України “Про господарські товариства” (від 19 вересня 1991 р.), “Про кооперацію” (від 10 липня 2003 р.), інші закони та численні підзаконні нормативно-правові акти, які враховують особливості положення певних видів підприємств. Прийняття Господарського кодексу України як кодифікованого нормативно-правового акту слугувало подальшому розвитку законодавства, поєднанню приватноправових методів правового регулювання на паритетних засадах з публічно-правовими, однак прийняття ГК України не вирішило всіх проблем, пов'язаних з правовим положенням підприємств. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність комплексного наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб'єктів господарювання.
В українській правовій науці окремі питання створення і діяльності певних видів підприємств висвітлювалися у роботах А. Асаулюк, О. Кібенко, О. Вінник, М. Ісаков, В. Мамутова, Н. Саніахметової, Г. Пронської, І. Труша, О. Щербини та ін.
Метою дипломної роботи є аналіз правового статусу підприємства як суб'єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання:
· дослідити сутність підприємства, його історичний розвиток і становлення;
· виділити ознаки підприємства і складові його організаційно-правової форми;
· проаналізувати питання процесу реєстрації підприємства та можливі шляхи його удосконалення;
· дослідити правовий режим майна підприємств та його вплив на визначення правового статусу підприємства, обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правового режиму майна підприємств різних видів та відповідальності засновників за боргами підприємства;
· дослідити стан українського законодавства, що закріплює правове положення підприємств різних видів, та обґрунтувати пропозиції щодо його удосконалення;
Об'єктом дослідження є сукупність господарських відносини, що виникають в процесі створення, функціонування та припинення підприємств.
Предметом дослідження є правовий статус підприємств як суб'єктів господарювання.
Методи дослідження. Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання дипломної роботои використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу досліджувалося вчення про підприємство як суб'єкта господарської діяльності та суб'єкта права, його функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядалася з урахуванням історичних умов, в яких вона формувалася, тобто застосовувався історичний метод. За допомогою системного методу, методу аналізу і синтезу досліджувалися теоретичні положення про підприємство як різновид господарюючих суб'єктів. Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство щодо підприємств в різних правових системах, співставлення з українським законодавством. Методом індукції та дедукції одержані під час аналізу видів підприємств висновки поширювалися на підприємства всіх форм власності та навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення рис, притаманних окремим організаційно-правовим формам підприємств. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.
Науково-теоретичну основу проведеного дослідження складають роботи вчених, присвячені правовому статусу господарюючих суб'єктів, в тому числі підприємствам, стану та проблемам господарського законодавства України, а саме: С.М. Братуся, В.І. Борисової, В.І. Васильєва, М. Вебера, О.М. Вінник, В.Д. Волкова, В.М. Гайворонського, О.В. Дзери, Г.Л. Знаменського, З.М. Заменгоф, Т.В. Кашаніної, О.Р. Кібенко, Н.І. Косякової, В.М. Кравчука, І.Ю. Краська, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем'янова, Г.В. Пронської, А.О. Пушкіна, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Н.О. Саніахметової, І.А.Сєліванової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, М.І. Титова, В.В. Хахуліна, О.О. Чувпила, В.І. Шакуна, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, А.Н. Широкова, В.С. Щербини та багатьох інших дослідників.
Поставлена мета та задачі дипломної роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, висновкам проведеного дослідження та списку використаних джерел. Перший розділ присвячений історії виникнення ота розвитку приватних підприємств в Україні. Другий розділ присвячений правовому регулюванню реєстрації приватного підприємства та правового статусу майна його учасників. Третій розділ присвячений актуальним проблемам удосконалення правового регулювання статусу приватного підприємства.
Наприкінці дипломної роботи будуть підведені узагальнюючі висновки.
Розділ 1 Історія виникнення та розвитку приватного підприємства
1.1 Стан підприємництва у XIX-XX ст.
В кінці XVIII і в XIX ст. підприємництво в Україні було представлено переважно купецькою діяльністю. За період з 1825 по 1861 рік кількість купецтва в губернських містах зросла в 10.5 разів. Найбільше зростала кількість купців в Одесі: з 1797 по 1857 рік - в 42 рази Полонська - Василенко Н. Історія Ук-раїни: У 2 т. Т.1. До середини ХУ11 століття. - К.: Либідь, 1992. - С. 348. . Але знову постає питання про національність купецтва України XIX століття. З цього приводу Е.Дружиніна (8,с. 250) і Гуржій І. Гуржій І. Розклад феодально кріпо-сницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. - К.,1954. - С. 138, 141. наводять такі дані. Для Південної України відзначалася перевага купців - неукраїнців у містах: в Єлисаветграді - росіяни, переважно старообрядці, в Херсоні - греки, вірмени, поляки, французи, в Маріуполі - греки, в Одесі, яка славилася своїм космополітизмом, переважали греки, вірмени, євреї, італійці. На Правобережній Україні переважали серед купецтва поляки та євреї. У 1830-х роках, за наказом Миколи І, було переведено до Києва з Росії купців з великими капіталами, які відразу зайняли видатне місце серед українського купецтва. Так до Києва прибули - Дегтярьов, Масалітінов, Фоломін, Богатирьов, Єлисєєв та інші.

Характеризуючи період розвитку підприємництва в Україні з початку XVIII до кінця XIXсторіччя, необхідно відзначити, що він проходив в умовах імперської соціокультурної моделі розвитку, яка склалася в епоху правління Петра І і лише з незначними змінами проіснувала практично до кінця XX ст. Петро І перетворив Росію, а Україна стала її складовою, на потужну військову державу, що спирається не на вільне підприємництво, а на примус і накази. Ця модель включала три основних елементи:

1) вибіркове запозичення, переважно для військових цілей, технічних і організаційних досягнень більш розвинутих країн в обмін на сировину і сировинні продукти:

2) зростаючу централізацію і бюрократизацію управління;

3) посилення експлуатації власного народу традиційно феодальними методами Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 34. .

До ХІХ століття на Русі представниками приватного підприємництва були купці-першопроходці (відносно яких термін „підприємець” сьогодні носить ще дискусійний характер) Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - С. 194. , а також інші торговці (бояри, чиновники); пізніше цей шар трохи поповнювався за рахунок вихідців з дворянського середовища і різночинців. Після видання Олександром I в 1803 р. „Указу про вільних хліборобів”, що дозволяв поміщикам відпускати селян на волю за грошовий викуп, російське підприємництво поповнило свої ряди діловими людьми селянського походження.

Проведення в життя великої реформи 1861 р. ознаменувало собою почало нового революційного етапу в історії підприємництва, коли маси селян, що звільнилися, стали найманими робітниками на приватних підприємствах або змогли організувати власну справу. Глибоко народна по своєму походженню особова суть підприємця дає достатні підстави вважати одним з найважливіших чинників формування його ментальності релігійне виховання і оточення.

Друга половина XIX ст. характеризується бурхливим розвитком промисловості та торгівлі. Цьому сприяли залізничне та пароплавне будівництва. По всіх великих водних артеріях налагоджувався пароплавний транспорт. Саме з цього часу, не зважаючи на те, що купецтво продовжувало відігравати провідну роль в торгівлі і промисловості, підприємницька діяльність поступово починає втрачати свою станову належність до купецтва. Починається складний процес формування єдиного класу буржуазії.

В промисловості України, втім, як і всієї царської Росії того часу, починає відігравати помітну роль іноземний капітал, головним чином у машинобудівельній і залізорудній промисловості; організуються торговельно-промислові компанії; великі підприємства об'єднуються в синдикати (1887 року засновано синдикат "цукрозаводчиків", до якого вступили власники найбільших цукроварень: Бобринські, Харитоненки, Терещенки, Бродські та інші). Відбувається витіснення дрібного і середнього підприємництва великими фірмами. З кінця XVIII ст. з'являються у великих містах біржі, які сприяють об'єднанню комерсантів, їх торговельним операціям, а крім того дають можливість фантастичного збагачення в результаті біржових ігор. Це стає ще одним різновидом підприємницької діяльності кінця XIX ст Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 35. .

Напередодні жовтневого перевороту 1917 року підприємець виявився одинокою фігурою, яка не викликала симпатії з боку населення. Підприємницька діяльність виявилась непрестижною і сприймалася як експлуатація народу. Неприйнятність принципу приватної власності в свідомості багатьох людей царської Росії пагубним чином відбилося на долі підприємницького стану.

Якщо враховувати останні дослідження архівних даних про революцію 1917 року, необхідно взяти до уваги психологічну готовність у сполученні з внутрішньою потребою підприємницького стану в знищенні самого себе, своєї справи і власності заради справедливості", яка визначалася общинним мисленням і принципом православного покаяння. Своєрідний комплекс неповноцінності купці проявляли хто в розгулах і пияцтві, хто в щедрій благодійній діяльності, хто в аскетичній помірності, а дехто навіть у підтримці партії більшовиків.

1.2 Становлення підприємництва у період СРСР
Відмова від святості принципу власності зробила неможливим захистити інститут підприємництва після 1917 року. Малочисельна буржуазія дозволила себе знищити як клас. Заздрість низів, з одного боку, і ефект "каяття" за наявність індивідуальної власності підприємців, з іншого, забезпечили партії більшовиків міцний плацдарм для розповсюдження соціалістичних ідей на всіх рівнях життя.

Після жовтневого перевороту настає час репресій і ідеологічного неприйняття підприємництва. Громадянська війна і політика "військового комунізму" підривають основи приватного підприємництва. Немає сенсу говорити про розвиток підприємницької культури протягом кількох років існування непу. Адже практично всі підприємці, що "засвітилися" в цей період, були фізично знищені. Вже на XV з'їзді партії 1927 р. Сталін намітив тотальний наступ на "кулака, непмана, а також духовенство, яких тільки придушили, але не ліквідували" Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - С. 197. .

Першим ударом по підприємцям була Постанова РНК СРСР від 21 травня 1929 р., яка передбачала ряд заходів по ліквідації кулацтва. Після революції 1917 р. і громадянської війни чисельність кулаків зменшилась втроє. їхні господарства становили 3-5% від загальної кількості селянських господарств на 1930 р Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 36. . Тим не менш всі кулаки, що залишились, були поділені на 3 категорії:

- контрреволюційні (їх ув'язнювали в концтабори);

- найбільш багаті (їх виселяли у віддалені райони);

- решта (їх виселяли за межі колгоспів,де створювались спеціальні поселення).

До 1939 р. в Країні Рад були практично повністю знищені всі носії підприємницької діяльності. Тільки із смертю Сталіна режим "кривавого терору" змінився на "хрущовську відлигу", яка дозволила відродити в країні підприємництво в доволі специфічних формах.

Радянський період розвитку підприємництва до 1953 р. мав такі риси:

1) знищення соціальної групи підприємців внаслідок політики масових репресій;

2) незначний відступ від генеральної лінії знищення підприємницького стану в результаті введення непу дозволило пізніше "висвітлити" тих, кого не знищив "червоний терор";

3) завмирання всіх типів підприємницької діяльності.

З 1953 р. настає новий етап розвитку підприємництва в Україні. Знову стали проявлятися люди з підприємницькими задатками, так як виникла ситуація, при якій в певних формах стало можливим проявити свої здібності. На думку С.А.Цвєткова Ф.Д. Шкруднєва та інших, робота в комсомолі давала можливість проявити підприємницькі задатки, як діловитість, ініціатива, готовність до ризику. Як вважають автори, саме з активістів комсомолу формувались колишні функціонери номенклатурні працівники. Пізніше саме ці люди успішно адаптувалися і укорінилися комерційних структурах перших років перебудови8 Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 36..

Прихід в 1985 році нового керівництва країни на чолі з М.С. Горбачовим викликав в суспільстві нові надії на здійснення політичних і економічних реформ. Для розвитку орендних відносин, які служили важливим ступенем на переході до нових кооперативів і інших форм приватного підприємництва, велике значення мав Закон СРСР „Про державне підприємство (об'єднанні)” 1987 р. Форми господарського розрахунку, що вводилися цим законом, сприяли надалі освоєнню на невеликих підприємствах місцевої промисловості і побутового обслуговування прогресивних форм орендних відносин. Побутове обслуговування стало піонером в розповсюдженні індивідуального і сімейного орендних підрядів. Орендний підряд освоювали також кафе, бари, невеликі торгові підприємства, бригади і фермерські господарства. Оренда, як і згодом кооперативи, давала імпульси до роздержавлення - необхідному підготовчому етапу системної приватизації Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - С. 204..

Необхідно нагадати про нормативний акт, який узагальнив практику численних експериментів і зарубіжний досвід - Закон СРСР „Про індивідуальну трудову діяльність” (травень 1987 р.). Повсюдне і швидке зростання числа громадян, що займалися індивідуальною трудової діяльністю (з 429 тис. в 1988г. до 723 тис. в 1989г., або на 69%), продемонстрував значний потенціал індивідуального і сімейного приватного підприємництва.

Не дивлячись на значні складнощі розвитку індивідуальної трудової діяльності в суспільстві поступово мінялося відношення до комерсантів, підприємців. Найдинамічнішими на сприятливі умови, створені Законом „Про кооперацію в СРСР” (1988 р.), серед нових малих форм господарювання, народжених в період перебудови, опинилися нові кооперативи.

Небажання розвитку приватної підприємницької діяльності призвела в 1990 р. до спроб посилити банківський і адміністративний контроль на місцях за участю партійних органів, місцевих рад, міліції, прокуратури. Однак практика ведення підприємницької діяльності рішуче вимагала ввести в практику новий напрям підприємницької діяльності - малі підприємства.Ухвала Ради Міністрів СРСР „Про заходи по створенню і розвитку малих підприємств” (серпень 1990 р.), безумовно, зіграло позитивну роль. З одного боку, в ньому фіксувалися і розповсюджувалися корисні норми естонського експерименту. З іншого боку, воно наближало практику господарювання до міжнародного досвіду становлення і розвитку малого бізнесу. Але зберігалася одна дуже серйозна суперечність: упор робився на державні (будівельні та інші) малі підприємства. Річ у тому, що законодавчої бази створення і державної підтримки приватних (і інших форм власності) малих підприємств ще не існувало. Це завдання належало вирішити в умовах відособлення, що посилилося, і виходу союзних республік з складу СРСР Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 38..

Позиція союзного державного керівництва по відношенню до конституційно-законодавчого закріплення права на приватну власність і її захист на тлі посилення відцентрових тенденцій союзних республік призвела до того, що закони про власність, підприємства і підприємницьку діяльність (грудень 1990 р.) в РРФСР виявилися більш прогресивними. Визнавалася багатоукладність економіки з правом на приватну власність громадян (на підприємства, засоби виробництва, результати господарського використання майна, що належить власнику). У Законі „Про власність” (грудень 1990 р.) було зафіксоване право власника при здійсненні підприємницької діяльності на укладення договорів з громадянами про використання їх праці. Фактично фіксувалася рівність різних форм власності. Признавалася неприпустимість встановлення державою обмежень або, навпаки, надання їм пільг підприємствам тієї або іншої форми власності.

Закон „Про підприємства і підприємницьку діяльність” (25 грудня 1990 р.) визнав як таку суспільно корисну господарську діяльність, націлену на отримання прибутку (доходу), пов'язану з відповідальністю за використовуване майно (власність) і ризиками. Цей закон визначив загальні правові норми створення підприємств різних форм власності. Але в ньому не були розглянуті малі підприємства, а серед організаційно-правових форм підприємств як суб'єкти підприємницької діяльності не були згадані кооперативи.

1.3 Розвиток законодавства про приватні підприємства в Україні.
Із проголошенням незалежності України, Верховна Рада прийняла низку життєво необхідних нормативних актів, які визначали основні засади функціонування та розвитку держави. Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлення гарантій свободи підприємництва та його державної підтримки регламентував Закон України від 7 лютого 1991 року „Про підприємництво” Закон України „Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168(втратив чинність, окрім ст. 4). . Підприємництво визначалось, як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ст. 1 Закону). Основна мета закону була врегулювати загальні принципи здійснення підприємницької діяльності в Україні та організаційно-правові форми її здійснення, умови здійснення підприємницької діяльності, а також особливості взаємовідносин підприємця і держави.

Провадження підприємницької діяльності проголошувалося на основі таких принципів:

· вільний вибір видів діяльності;

· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

· самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

· вільний найм працівників;

· залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

· самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст. 5).

На сьогоднішній день, цей Закон втратив чинність майже повністю, окрім ст. 4, яка регламентує обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Поява такого виду підприємства, як ПП, стало результатом впливу приватноправової ідеології, а не концепції розвитку господарського права. В той час, у період бурхливого становлення ринкових відносин, в умовах розвалу планової економіки ПП стали актуальною формою виживання для мільйонів громадян України та їх сімей.

Приватне підприємство (далі - ПП) як одна з організаційно-правових форм юридичної особи набуло правової регламентації після вступу в дію Закону України «Про підприємства в Україні» Закон України „Про підприємства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 24, ст.272(далі -- Закон). Відповідно до ст. 1 цього Закону, ПП визначалось як підприємство, яке засноване на власності однієї особи. Водночас у зв'язку з тим, що згідно зі ст. 1 Закону підприємство визначалось як юридична особа, то фізична особа -- власник майна, автоматично ставала юридичною особою. В результаті цього виникала правова колізія. На нашу думку, власність однієї особи точніше було б визначити як індивідуальну приватну власність, хоча, при підготовці і прийнятті Закону України «Про власність Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249» від поняття індивідуальна приватна власність відмовилися.

Закон відособлював таку категорію приватних підприємств, як мали підприємства. До малих підприємств належали новостворювані та діючі підприємства:

· у промисловості та будівництві -- з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

· в інших галузях виробничої сфери -- з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

· у науці і науковому обслуговуванні -- з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

· у галузях невиробничої сфери -- з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

· у роздрібній торгівлі -- з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Закон регламентував порядок створення приватного підприємства та його реєстрації, майно підприємства, особливості управління підприємством та самоврядування його трудового колективу, господарську, економічну та соціальну діяльність підприємства, а також ліквідацію і порядок реорганізації підприємства. Закон втратив чинність на підставі прийнятті Господарського кодексу України Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (із змінами та доповненнями). , який систематизував та уніфікував численні положення нормативно-господарських актів, які регламентували здійснення господарської діяльності в Україні.

Господарський кодекс України є стрижневим кодифікованим актом в системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. В цій сфері у 1991-2003 роках було створено цілу систему законодавства України, яка включає в себе, перш за все, Господарський та Цивільний кодекси України, закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01. 06. 2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11. 01. 2001 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07. 06. 1996 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18. 06. 1991 р., «Про рекламу» від 03. 07. 1996 р. в редакції Закону від 11. 07. 2003 р. та ін.

Практика законотворчої діяльності також пішла шляхом розробки та прийняття законів про державне регулювання окремих сфер підприємницької діяльності, наприклад, закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10. 1996 р., «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. та інші.

Потреба у реформі державного управління виникла об'єктивно в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової економіки: фактично з 1998 р. почався новий етап реформування державної політики підтримки малого підприємництва.

Для ефективної реалізації державного регулювання підприємництва був потрібен належний рівень його правового забезпечення. У 2003 року прийнято значну кількість нормативно-правових актів, які встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Центральним у системі цих актів є Господарський кодекс України, який у гл. 2 визначає основні напрями і форми участі держави і місцевих органів самоврядування у сфері господарювання, в тому числі засоби державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), державний контроль та нагляд за господарською діяльністю (ст. 19), особливості управління господарською діяльністю в державному секторі (ст. 22) тощо.

Важливе значення у правовому регулюванні підприємницької діяльності має також прийнятий Верховною Радою України 11 вересня 2003 р. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Закон України «Про засади державної регуляторної полі-тики у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 9, ст. 79.. Саме цей Закон визначив правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, а саме: встановив принципи державної регуляторної політики (ст. 4); порядок планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів та підготовки аналізу регуляторного впливу (ст. 7, 8); організаційний порядок проведення державної регуляторної політики Верховною Радою України (роз. II); організаційний порядок проведення державної регуляторної політики Верховною Радою Автономної Республіки Крим (роз. III); організаційний порядок проведення державної регуляторної політики Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади (роз. IV) та ін.

З початком дії Цивільного кодексу України (далі -- ЦК) і Господарського кодексу України (далі -- ГК) законодавче забезпечення цього соціально-економічного явища, цієї організаційно-правової форми юридичної особи набуло подальшого розвитку. В процесі підготовки проекту ЦК його розробниками були використані інші концептуальні підходи до відомих раніше юридичній науці понять. Зокрема, розробники ЦК категорично відмовились від традиційної кваліфікації юридичних осіб залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися, від використання в тексті закону такого традиційного для нашої економічної історії поняття -- «підприємство». Натомість застосували поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного і приватного права, запровадили законодавчу можливість створення господарського товариства (крім повного та командитного) однією особою, яка стає його єдиним учасником, та ін. В тексті ЦК активно використовується словосполучення «юридична особа». Між тим, як слушно зауважує Є.О.Харитонов, ЦК не дає визначення поняття юридичної особи, ст. 80 ЦК містить тільки вказівку на деякі характерні риси цього поняття Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. - Вид. 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2007. - С. 139. . Відповідно до ст. 114 ЦК, господарське товариство, крім повного і командитного товариства, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Така конструкція господарського товариства називається «компанією однієї особи». Ст. 141 ЦК встановлено лише обмеження щодо створення товариства з обмеженою відповідальністю (далі -- ТОВ) з єдиним учасником, іншим господарським товариством, учасником якого є одна особа.

Отже, є очевидним, що замість ПП автори ЦК пропонують суспільству використовувати іншу організаційно-правову форму, іншу модель організації своєї господарської діяльності - у формі товариства (крім повного і командитного) з одним засновником, який стає його єдиним учасником.

Фактично, членами робочої групи з підготовки проекту ЦК у текст цього закону був привнесений зарубіжний досвід існування у багатьох капіталістичних країнах такої організаційно-правової форми, як господарське товариство з одним учасником.

Раніше, до прийняття ЦК, для створення господарського товариства необхідною була наявність двох засновників (винятком були акціонерні товариства, засновником яких виступала держава). Разом з тим доцільно акцентувати увагу на тому, що виникнення у 60-х--70-х роках у розвинутих капіталістичних країнах товариства з одним засновником було пов'язано з посиленням тенденцій поглинання сильними корпораціями економічно слабших компаній і відсутності відповідної організаційно-правової форми організації своєї господарської діяльності, яка б дозволяла захистити власний бізнес.

Як слушно зауважує В.Мусін, «и хотя вопиющее противоречие подобной «копорации» самой сущности юридического лица как коллективного обра-зования очевидно, подчиняясь экономическим потребностям крупного капитала, поначалу коммерческая и судебная практика, затем доктрина, а в последующем и закон начинают признавать их имеющим право на существование» Мусин В.А. Одночленные корпорации в буржуазном праве // Правоведение. - 1981. - № 4. - С. 44. . Тобто, зарубіжний законодавець не став вигадувати нову форму юридичної особи, а пристосував до нових потреб ті конструкції господарських товариств, які вже були в наявності. Проте національне законодавство вже мало до розробки і набуття чинності нового ЦК подібну організаційно-правову форму юридичної особи, яка і досі є найбільш популярною серед суб'єктів господарювання та громадян, що намагаються розпочати власну підприємницьку справу -- це ПП.

Водночас розробники ГК фактично не відмовилися від існуючої системи організаційно-правових форм господарювання, залишивши основною формою господарювання «підприємство», фактично повторивши класифікацію підприємств залежно від форм власності, що містилась у ст. 2 Закону, та запропонували додаткові критерії поділу підприємств на види. При цьому визначення ПП набуло подальшого законодавчого розвитку. Так, відповідно до ст. 63. ПП -- підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

Але, якщо уважно проаналізувати зміст ст. 63 ГК, то виходить, що особи без громадянства та іноземці як фізичні особи не мають права створювати ПП, хоча, відповідно до ст. 113 ГК, яка фактично деталізує і уточнює визначення ПП, навпаки -- вони таке право мають. Згідно з цією статтею, ПП -- підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з використанням найманої праці, а також на основі приватної власності суб'єктів господарювання -- юридичної особи.

Ми вважаємо, що зміст ст. 63 у частині визначення ПП необхідно привести у відповідність до змісту ст. 113 ГК з метою ліквідації протиріччя, яке може виникати при застосуванні цих статей на практиці. Деякі противники ПП вважають, що саме завдяки авторам ГК у ст. 63 і ст. 113 ГК з'явилась норма, яка дозволяє не тільки фізичній особі, а й юридичній особі бути засновником ПП. З цього приводу доцільно зазначити, що ця норма з'явилась на етапі розгляду цього законопроекту в парламенті Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. - С. 219..

Ми також поділяємо точку зору представників робочої групи, які брали участь у підготовці ГК і які вважають існування цієї норми помилкою, що потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін, а саме: зі ст. 113 ГК виключити друге речення, а формулювання визначення ПП у ст. 63 ГК привести у відповідність з першим реченням п. 1 ст. 113ГК.

У результаті використання різних підходів у процесі підготовки ЦК І ГК виникли і набули особливого значення деякі принципові моменти науково-практичного уявлення загальних елементів національного права. Наприклад, визначаючи підприємство об'єктом і суб'єктом права, ГК залишив за підприємством права суб'єкта господарювання -- юридичної особи, тоді як ЦК відніс підприємство до об'єкта цивільних прав. Відповідно до п. 4 ст. 62 ГК, підприємство є юридичною особою. Як слушно зауважує В.Мамутов, «юридическое лицо... -- это виртуальное понятие, «а не материальная реальность». «Маска» или «фикция» не может быть, например, собственником. Правом собственности может обладать организация или человек. Можно быть собственником, не будучи юридическим лицом. Поэтому выражение «собственность юридического лица» представляется не вполне корректным, неправомерно на базе одной фикции конструировать другие и подменять виртуальным понятием «юридическое лицо» реальные организации и коллективы» Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу // Право України. - № 10. - 2007. - С. 51. . Хіба абстракція може бути об'єктом права? Однак власність, що належить підприємству, є матеріальною субстанцією і тому є об'єктом права.

Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. - С. 219. .

Аналіз співвідношення поняття „юридична особа” та „приватне підприємство” позволяє зробити висновок, що з одного боку категорія юридичної особи охоплює підприємство як одну з її організаційно-правових форм, а з іншого, підприємству як суб'єкту господарювання, крім прав юридичної особи, належать ще й інші права та обов'язки, які виходять за межі прав, притаманних юридичним особам. Юридична особа - перш за все суб'єкт цивільного обороту і використання інституту юридичної особи створює юридичні умови для участі суб'єкта у відносинах обігу, але не орієнтує на виробничу діяльність.

Поняття підприємства як суб'єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа - це суб'єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб'єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.

Найбільш вдалим вбачається визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов'язаннями, крім випадків передбачених законодавством Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224..

Таким чином, ми повинні зробити акцент на тому, що підприємство є господарюючим суб'єктом, організаційно-правовою формою юридичної особи, а не об'єктом майнових правовідносин. Головними причинами виникнення і широкого розповсюдження підприємств стали об'єктивно існуючий суспільний розподіл праці та настійна потреба в кооперації праці.

Розділ 2 Правовий статус приватного підприємства в Україні
2.1 Реєстрація приватного підприємства в Україні
Верховною Радою України врегульовано питання державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з прийняттям 15.05.2003 року відповідного Закону № 755-1V „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” За-кон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263 (далі - Закон). Як відомо, раніше порядок такої реєстрації встановлювався Кабінетом Міністрів України - відповідна Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про держав-ну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" - Законодавство „Інфодиск”. (далі - Постанова № 740) втратила свою силу з дня набуття чинності Законом, а саме з 01 липня 2004 року.

Закон визначає порядок державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців. Цим самим розширено сферу державної реєстрації, адже, як відомо, Постановою № 740 було врегульовано лише порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. У сферу дії Закону потрапили всі без винятку юридичні особи.

Страницы: 1, 2, 3, 4