днак, „позитивний” момент приватного підприємства щодо мінімального розміру статутного фонду є, на нашу думку, його слабким місцем. Здійснення підприємницької діяльності повинно задовольняти інтереси не лише власника підприємства, а й його контрагентів. Ці інтереси, перш за все, стосуються взаємними зобов'язаннями щодо виконання умов будь-яких домовленостей, передбачених чинним цивільним та господарським законодавством, необхідних для досягнення цілей підприємницької діяльності. Встановлення мінімального статутного фонду для ТОВ є не якимсь обмеженням щодо середнього та малого бізнесу для провадження підприємницької діяльності, а гарантією з боку держави, що інтереси контрагентів (кредиторів) будуть також захищені. Статутний фонд створюється не тільки як фундамент для здійснення підприємницької діяльності (оренда або купівля офісу, необхідного обладнання, сировини), але й як гарант відповідальності підприємства за акцептовані зобов'язання.

Звичайно не кожний підприємець здатний на початку власної справи знайти сорок шість тисяч гривень для відкриття ТОВ, в той час законодавство не встановлює обмежень щодо формування статутного фонду лише коштами. Це можуть-бути будь-які інші цінності, майно, які власник (або власники) майбутнього ТОВ готовий внести у якості внеску до статутного фонду. Так, згідно ст. 86 ГК вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Більш того, згідно чинного законодавства, власники самостійно визначають цінність внеску до статутного фонду ТОВ. Це відображується у акті приймання-передачі матеріальних цінностей у якості внеску до статутного фонду товариства.

Розглянемо інші позитивні риси ТОВ, як суб'єкта господарювання.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників (ст. 50 Закону „Про господарські товариства”).

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі (ст. 51 Закону).

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами Теньков С. Недійсність рішень загальних зборів товариств // Юридичний вісник України. - 2007. - № 2. - (13-19 січня). - С. 8. .

Як зазначалося вище, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Таким чином, господарське законодавство відповідними положеннями забезпечує виконання зобов'язань товариством перед кредиторами.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі (ст. 52 Закону).

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у загальних зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі. Загальні

збори учасників товариства обирають голову товариства (ст. 58 Закону).

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 Закону, належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства;

г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

З решти ж питань рішення приймається простою більшістю голосів (ст. 59 Закону).

Згідно ст. 60 Закону, загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного (складеного) капіталу.

Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу (ст. 61 Закону).

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом (ст. 62 Закону).

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства (ст. 63 Закону).

ТОВ приваблює саме можливість об'єднати певну частину свого майна, не ризикуючи при цьому іншим своїм майном. Розглянемо аспекти правового регулювання зміни складу учасників ТОВ.

Вихід зі складу учасників ТОВ може бути добровільним, тобто таким, що залежить від волі учасника, та примусовим, який навпаки, не залежить від волі учасника товариства.

Так, вихід зі складу учасників ТОВ можна вважати добровільним у випадку відступлення частки в статутному фонді ТОВ одному чи кільком учасникам цього товариства; самому товариству; третім особам; перехід частки до правонаступників.

Примусовим виділенням частки учасника є виключення учасника з товариства.

Ще одним з випадків виходу зі складу учасників ТОВ, який не залежить від волі учасника, однак не є примусовим, є смерть фізичної особи.

Учасник ТОВ за згодою решти учасників може відступити свою частку (її частину) одному або кільком учасникам цього товариства. Всі учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Для відступлення частки та виходу зі складу учасників ТОВ відповідне питання виноситься на розгляд вищого органу ТОВ - Загальних зборів учасників (далі - Зборів) і включається до порядку денного зборів. Учасник може винести це питання на розгляд чергових або позачергових зборів. Чергові збори скликають не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Позачергові збори скликає голова товариства. Випадки скликання позачергових зборів визначають установчі документи ТОВ. Такі збори на вимогу учасників, які володіють у сукупності більш ніж 20 % голосів, скликає голова ТОВ протягом 25 днів з моменту отримання відповідної заяви. Якщо він не виконав зазначену вимогу, учасники вправі самі скликати збори.

Про проведення зборів учасникам повідомляють передбаченим статутом способом не менш як за 30 днів до їх скликання. У повідомленні зазначають час і місце проведення зборів та порядок денний. Якщо збори скликаються з будь-якого іншого питання, учасник не пізніш як за 25 днів до початку зборів вправі вимагати розгляду питання про його вихід зі складу учасників. За 7 днів до скликання зборів учасники товариства можуть ознайомитися з внесеними до порядку денного документами. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх присутніх на зборах учасників.

На засіданні зборів учасник подає належним чином оформлену заяву, яка підтверджує його бажання вийти з ТОВ. У заяві зазначається, кому учасник відступає свою частку. Учасник - фізична особа подає нотаріально посвідчену заяву (до речі така вимога не є обов'язковою на даному етапі, однак є обов'язковою при державній реєстрації змін до установчих документів). Заявою учасника - юридичної особи є рішення його вищого органу (протокол або витяг з протоколу зборів, рішення власника тощо).

Якщо інші учасники не заперечують проти відступлення частки конкретному учаснику, збори приймають рішення, яке оформлюється протоколом. У протоколі зазначається рішення учасників задовольнити заяву про відступлення частки; учасник (учасники), на користь яких ця частка (її частина) уступається, а також рішення про внесення відповідних змін до установчих документів (з подальшою реєстрацією цих змін у відповідних державних органах) Городецька І. Зміна складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю // Юридичний журнал. - № 2. - 2002. - С. 51. .

Одним з випадків зміни складу учасників ТОВ є виключення учасника за рішенням вищого органа товариства. Згідно ст. 64 Закону Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Рішення про виключення учасника з товариства належить до компетенції зборів. Разом з тим, на засіданні зборів має бути доведено, які саме обов'язки порушив учасник, і це обов'язково має відображатися в протоколі зборів.

Рішення власника вважається прийнятим, якщо за нього проголосували учасники, які володіють у сукупності більш ніж 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому учасник, якого виключають (його представник), у голосуванні участі не бере.

Наслідком прийняття такого рішення є внесення відповідних змін до установчих документів та вирішення питання щодо частки учасника, якого виключають.

Таким чином, господарське законодавство дійсно встановлює підвищені вимоги щодо створення та діяльності товариства у порівнянні з приватним підприємством. Однак ці вимоги, на нашу думку, є абсолютно виправданими та обумовленими непоодинокими випадками використання мінімального розміру статутного фонду приватного підприємства для уникнення виконання зобов'язань.

Найбільш приближеним до статусу приватного підприємства є ТОВ з одним учасником. Однак, особливість правового статусу такого ТОВ має певну специфіку, на яку обов'язково треба звернути увагу.

Беззаперечним є той факт, що господарські товариства з одним учасником повинні мати суттєві особливості управління. Наприклад, абсурдом є скликання загальних зборів учасників, оскільки всі рішення фактично приймаються єдиним учасником. Чинне законодавство України не передбачає особливостей щодо органів господарських товариств з одним учасником, тому на практиці цю прогалину намагаються виправити у статуті господарського товариства.

На господарські товариства з одним учасником поширюються всі норми чинного законодавства України щодо органів управління, які передбачені для юридичних осіб взагалі та господарських товариств зокрема.

У статуті господарського товариства не можна передбачити іншу систему органів управління товариством, ніж та, яка імперативно передбачена чинним законодавством України, тому статут господарського товариства з одним учасником обов'язково повинен передбачати існування загальних зборів і виконавчого органу та відповідні імперативні вимоги щодо порядку їх функціонування, які передбачені чинним законодавством України Гук А. Органи господарських товариств з одним учасником // Юридичний журнал. - 2006. - № 8. - С. 98..

Всі рішення загальних зборів господарських товариств з одним учасником повинні оформлятись протоколом.

У статуті товариств з обмеженою можливо відкоригувати систему управління під особливості, зумовлені єдиним учасником цього товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю з одним учасником неможливим є створення ревізійної комісії. Однак ЦК України дозволяє передбачати у статуті цього господарського товариства інші органи для контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу цих товариств.

Як правило, створення господарського товариства одним учасником має на меті виділення надлишкового капіталу особи. На нашу думку, найбільш ефективною формою господарського товариства з одним учасником для цієї мети є товариство з обмеженою відповідальністю, оскільки його система управління найбільш гнучка для корегування у статуті.

Слід зазначити, що законодавство РФ не передбачає існування такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство. Прийняття Цивільного кодексу РФ реалізувало намагання багатьох науковців довести доцільність заміни приватних підприємств на товариства з обмеженою відповідальністю Татарская О.В. Правовые проблемы малого предпринимательства в Российской Федерации :Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12 .00.03 -Гражданское право ; Предпринимательское право ; Семейное право ; Международное частное право /О. В. Татарская ; Науч. рук. Н. А. Машкин. -М.,2003. -20 с.; Гайбатова К.Д. Предприятие - объект гражданских прав. Автореф. канд. дис. М., 2002. - 26 с.; Гампер Л.Т. Купля-продажа предприятия в российском гражданском праве. Автореф. канд. дис., Екатеринбург. Уральская государственная юридическая академия, 2002. - 28 с.; Грибанов А.В. Предприятие как объект гражданско-правовых отношений (по праву России и Германии). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М., 2004. - 29 c.; Ковалева Наталия Николаевна. Административно-правовой статус предприятий : Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.14 : Саратов, 2001. - 199 c.. Аналіз наукових поглядів, дозволяє зробити висновок, що статус приватного підприємства був майже ідентичним правовому статусу товариства з обмеженою відповідальністю (щодо порядку реєстрації, органам управління та інше), й існування приватних підприємств лише ускладнювало регламентацію взаємовідносин та взаєморозрахунків між ними та іншими суб'єктами господарювання. Тому, на сьогоднішній день, ЦК РФ закріплює існування комерційних (та не комерційних) юридичних осіб, до переліку яких входять господарські товариства, виробничі кооперативи та унітарні підприємства Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. - С. 212-248. .

Прибічники ліквідації такої організаційно-правової форми як приватне підприємство в Україні, також наполягають якщо не тотальній реформі, то як мінімум на удосконаленні правового положення статусу приватного підприємства Галіахметов І.А. Підприємство як об'єкт цивільних прав. Автореф. дис. канд. наук. Одеса, 2005. - 20 с.; Ісаков М.Г. Правовий статус підприємства як суб'єкта господарювання. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006. - 290 с.; Шевченко Я., Спасибо-Фатеева И. Частное предприятие - ошибка ХК? // Юридическая практика. - 2007. - № 8. - С. 1, 12-13.

На нашу думку, слід підтримати науковців щодо доцільності відміни в Україні приватного підприємства як організаційно-правової форми. Навіть, якщо законодавець врахує всі побажання щодо удосконалення правового регулювання статусу приватного підприємства в Україні, то це ще більше наблизить його до статусу господарського товариства з обмеженою відповідальністю. Дійсно, вже зараз головною відмінністю між приватним підприємством і товариством з обмеженою відповідальністю є встановлений розмір статутного фонду. Тоді як переваги товариства з обмеженою відповідальністю як суб'єкта господарювання більш ніж переконливий аргумент. Тому, доцільним на нашу думку, приватне підприємство в Україні лише як форму власності та внести відповідні зміни до законодавства, зокрема виключити ст. 113 ГК України.

ВИСНОВКИ
Таким чином, на протязі дипломної роботи були дослідженні питання правового статусу підприємства як суб'єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.

З урахуванням результатів виконаної дипломної роботи, вбачається доцільним зупинитися на наступник фундаментальних висновках дослідження.

Приватне підприємство (далі - ПП) як одна з організаційно-правових форм юридичної особи набуло правової регламентації після вступу в дію Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до ст. 1 цього Закону, ПП визначалось як підприємство, яке засноване на власності однієї особи. Водночас у зв'язку з тим, що згідно зі ст. 1 Закону підприємство визначалось як юридична особа, то фізична особа -- власник майна, автоматично ставала юридичною особою. В результаті цього виникала правова колізія. На нашу думку, власність однієї особи точніше було б визначити як індивідуальну приватну власність, хоча, при підготовці і прийнятті Закону України «Про власність» від поняття індивідуальна приватна власність відмовилися.

З початком дії Цивільного кодексу України (далі -- ЦК) і Господарського кодексу України (далі -- ГК) законодавче забезпечення цього соціально-економічного явища, цієї організаційно-правової форми юридичної особи набуло подальшого розвитку. В процесі підготовки проекту ЦК його розробниками були використані інші концептуальні підходи до відомих раніше юридичній науці понять. Зокрема, розробники ЦК категорично відмовились від традиційної кваліфікації юридичних осіб залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися, від використання в тексті закону такого традиційного для нашої економічної історії поняття -- «підприємство».

Ми вважаємо, що зміст ст. 63 у частині визначення ПП необхідно привести у відповідність до змісту ст. 113 ГК з метою ліквідації протиріччя, яке може виникати при застосуванні цих статей на практиці.

Ми також поділяємо точку зору представників робочої групи, які брали участь у підготовці ГК і які вважають існування цієї норми помилкою, що потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін, а саме: зі ст. 113 ГК виключити друге речення, а формулювання визначення ПП у ст. 63 ГК привести у відповідність з першим реченням п. 1 ст. 113ГК.

Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.

Поняття підприємства як суб'єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа - це суб'єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб'єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.

Найбільш вдалим вбачається визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов'язаннями, крім випадків передбачених законодавством.

З урахуванням сутності приватного підприємства та складових їх організаційно-правової форми як суб'єктів господарського права, доцільно виокремити наступні ознаки приватного підприємства:

1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання;

2) майнова відокремленість;

3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання;

4) відповідальність за результати господарювання;

5) самостійність в господарському обороті.

Приватне підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним )ними) органу, а також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, або реорганізації діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням вимог законодавства.

Джерелом формування майна є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законом порядку, інші джерела.

Правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.

Форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, на нашу думку, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами.

ГК, поділяючи підприємства на види та визначаючи їх організаційні форми, передбачив приватні підприємства як унітарні - засновані на приватній власності одного засновника, так і корпоративні - засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Цивільний кодекс України не визнає підприємство суб'єктом правовідносин і розглядає підприємство лише як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191 ЦК), тобто як об'єкт правовідносин. І якщо передбачені ГК приватні корпоративні підприємства можуть діяти як господарські товариства відповідно до положень ЦК, то можливість існування приватних унітарних підприємств ЦК взагалі відкидає. Ситуація може бути виправлена лише шляхом узгодження обох кодексів, які по-різному регулюють питання щодо видів та організаційно-правових форм юридичних осіб.

У порівнянні з господарськими товариствами до основних недоліків приватного підприємства слід віднести відсутність чітко визначеного механізму заміни власника, чітко встановленої процедури переходу зобов'язальних прав відносно підприємства до інших осіб.

Правове положення приватних підприємств має певну специфіку, яка полягає в тому, що, хоча даний вид господарювання і залишається організаційно-правовою формою підприємств, проте має окремі ознаки, що притаманні і іншій організаційно-правовій формі, а саме товариству з одним учасником. Разом з тим між такими підприємствами є і певні відмінності, зокрема щодо ступеню майнової відокремленості, правового режиму майна, відповідальності за своїми зобов'язаннями тощо, що викликані лише загальним регулюванням правового статусу як приватних підприємств, так і товариств з одним учасником.

Однак, „позитивний” момент приватного підприємства щодо мінімального розміру статутного фонду є, на нашу думку, його слабким місцем. Здійснення підприємницької діяльності повинно задовольняти інтереси не лише власника підприємства, а й його контрагентів. Ці інтереси, перш за все, стосуються взаємними зобов'язаннями щодо виконання умов будь-яких домовленостей, передбачених чинним цивільним та господарським законодавством, необхідних для досягнення цілей підприємницької діяльності. Встановлення мінімального статутного фонду для ТОВ є не якимсь обмеженням щодо середнього та малого бізнесу для провадження підприємницької діяльності, а гарантією з боку держави, що інтереси контрагентів (кредиторів) будуть також захищені. Статутний фонд створюється не тільки як фундамент для здійснення підприємницької діяльності (оренда або купівля офісу, необхідного обладнання, сировини), але й як гарант відповідальності підприємства за акцептовані зобов'язання.

Для забезпечення повноцінної заміни приватного підприємства ТОВ, доцільним вбачається затвердження зразкових статутів для ТОВ на кшталт того, як це запроваджено у Великобританії.

Із керівником підприємства укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади та інші умови найму за погодженням сторін.

Урахування зазначених пропозицій дозволить не лише усунути явні недоліки правового регулювання господарських товариств в Україні, але й забезпечить реалізацію прав юридичних та фізичних осіб закріплених у Конституції України.

Пропозиції внесення змін до законодавства:

Для уточнення положень ч. 5 ст. 8 Закону про державну реєстрацію пропонуємо її доповнити наступними реченнями: «Якщо законом передбачено затвердження змін до установчих документів рішенням колегіального органу юридичної особи, то такі зміни завіряються підписом особи (осіб), що наділені правом підписувати протокол зборів (засідання, конференції тощо) цього колегіального органу та печаткою юридичної особи. Нотаріальне посвідчення підписів уповноважених осіб не вимагається». Відповідні зміни мають бути внесені й до ч. 1 ст. 87 ЦК.

Виключити ст. 113 ГК України.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
НОРМАТИВНІ АКТИ

1. КонецформыначалоформыКонституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної ради України. - 1996. - №30. - Ст. 62.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 (із змінами та доповненнями).

3. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135.

4. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 (із змінаим та доповненнями).

5. Закон України „Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168(втратив чинність, окрім ст. 4).

6. Закон України „Про підприємства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 24, ст.272.

7. Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249.

8. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 9, ст. 79.

9. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 31-32, ст.263.

10. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 4, ст. 28.

11. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308.

12. Закон України „Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 49, ст.682.

13. Постанова КМУ № 740 від 25.05.1998 року „Про затвердження положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" - Законодавство „Інфодиск”.

14. Закон України „Про нотаріат” від 02.09.1993 р. № 3425-ХП // Відомості Верховної Ради України. -- 1993. - № 39. -- Ст. 383 (із змінами та доповненнями).

15. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 21, ст.103.

16. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 № 20/5 // Офіційний Вісник України. - 2004. - № 10. - Ст. 639.

17. Методика оцінки державних корпоративних прав, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1999 р. № 1406 - Законодавство „Інфодиск”.

ЛІТЕРАТУРА

18. Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців - що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). - 2004. - С. 109-119.

19. Бондарєв Т. Трансформація законодавства України про господарські товариства // Юридична газета.- 2004.- № 19 (20 жовтня).- C.12.

20. Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. -- К.: Знання, 1998. - 294 с.

21. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення: Монографія. -- К.: Атіка, 2003. -- 384 с.

22. Гайбатова К.Д. Предприятие - объект гражданских прав. Автореф. канд. дис. М., 2002. - 26 с.

23. Галіахметов І.А. Підприємство як об'єкт цивільних прав. Автореф. дис. канд. наук. Одеса, 2005. - 20 с.

24. Гампер Л.Т. Купля-продажа предприятия в российском гражданском праве. Автореф. канд. дис., Екатеринбург. Уральская государственная юридическая академия, 2002. - 28 с.

25. Грибанов А.В. Предприятие как объект гражданско-правовых отношений (по праву России и Германии). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М., 2004. - 29 c.

26. Глусь Я. С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. -- К., 2000. -- 29 с.

27. Гойхбарг А.Г. Очерки хозяйственного права. - М., 1927. - 572с.

28. Гончарова Н.М. Господарське товариство з одним учасником - новела Цивільного кодексу України. - [Цит. 2006, 16 березня]. - http://www.minjust.gov.ua/?do=dr&did=3816&sid=comments.

29. Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Н. В. Погорецька та ін.; За ред. В. М. Гайворонського та В.П. Жушмана. - Х.: Право, 2005. - 384 с.

30. Гук А. Органи господарських товариств з одним учасником // Юридичний журнал. - 2006. - № 8. - С. 98-103.

31. Гуржій І. Розклад феодально кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. - К.,1954. - 641 с.

32. Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224-230.

33. Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- №2. - С. 130 - 133.

34. Ісаков М.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. - С. 218 - 223.

35. Ісаков М.Г. Правовий статус дочірніх підприємств за чинним законодавством України // Вісник Академії правових наук України. - 2005.- № 2 (41). - С. 229 - 237.

36. Ісаков М.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- № 3. - С. 109 - 111.

37. Ісаков М.Г. Правовий статус підприємства як суб'єкта господарювання. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006. - 290 с.

38. Каминка А.И. Очерк торгового права. - СПб., 1912. - 378 с.

39. Кашанина Т. В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ): Учебник. -- М.: НОРМА--ИНФРА, 1999. -- 815 с.

40. Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). - 2005. - С. 37-41.

41. Ковалева Наталия Николаевна. Административно-правовой статус предприятий : Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.14 : Саратов, 2001. - 199 с.

42. Корніюк О. Господарські товариства: перспективи розвитку // Бизнес. Збірник систематизованого законодавства..- 2004.- № 3 (Березень).- C.134-135

43. Кравченко С. Право участі, корпоративні права та підприємницька діяльність учасників товариств // Право України.- 2007.- № 2.- C.66-69.

44. Кравчук В.М. Засновник - підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. - 1998. - № 8. - С. 103-108.

45. Кравчук В.М. Заміна власника (засновника) приватного підприємства // Підприємництво, господарство і право. - 2000. - № 1. - С. 50-53.

46. Кравчук В. Момент припинення корпоративних відносин у разі виходу з господарського товариства // Підприємництво, господарство і право.- 2007.- № 4.- C.102-103

47. Кравчук В. Правові наслідки виходу із господарського товариства // Підприємництво, господарство і право.- 2007.- № 5.- C.34-35

48. Кравчук В. Порядок та строки розрахунку з учасником у разі його виходу з господарського товариства // Підприємництво, господарство і право.- 2007.- № 7.- C.48-50

49. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. - 921 с.

50. Мусин В.А. Одночленные корпорации в буржуазном праве // Правоведение. - 1981. - № 4. - С. 42-47.

51. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Том І. - 791 с.

52. Полонська - Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1. До середини ХУ11 століття. - К.: Либідь, 1992. - 694 с.

53. Приступа С.Н. Типичные и нетипичные способы создания хозяйственных обществ // Сборник кратких тезисов и научных сообщений научно-практической конференции по итогам научно-исследовательских работ, выполненных профессорско-преподавательским составом Украинской государственной юридической академии в 2006 году: Материалы конф..- Х.: Укр. юрид. академия, 2006.- C.94-96.

54. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. - 2002. - № 9. - С. 32-37.

55. Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. -- Харьков: Право, 1998. -- С. 59--68.

56. Стрижко Л. Товариство з обмеженою відповідальністю: свіжий погляд на створення та діяльність // Юридичний журнал.- 2003.- № 11.- C.81-83.

57. Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. - 960 с.

58. Татарская О.В. Правовые проблемы малого предпринимательства в Российской Федерации :Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12 .00.03 -Гражданское право ; Предпринимательское право ; Семейное право ; Международное частное право /О. В. Татарская ; Науч. рук. Н. А. Машкин. -М.,2003. -20 с.

59. Теньков С. Проблемні питання створення і регулювання діяльності господарських товариств // Юридичний вісник України (Інформаційно-правовий банк).- 2003.- № 51 (20-26 грудня).- C.21-25

60. Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу // Право України. - № 10. - 2007. - С. 50-54.

61. Хахулина Ю.В. Ассоциированные предприятия и зависимые хозяйственные общества в двух новых кодексах // Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування: Матеріали наук.-практ. семінару. Ч.2. (м. Харків, 23 квіт. 2003 р.: Материалы конф..- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004.- C.66-68.

62. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. - Вид. 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2007. - 639 с.

63. Хозяйственное право: Учебник/ В.К. Мамутов, Г.П. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002. - 912 с.

64. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / За ред. А.С. Довгерта та Н.С. Кузнецової. - К.: Юстиніан, 2005. - 695 с.

65. Шевченко Я., Спасибо-Фатеева И. Частное предприятие - ошибка ХК? // Юридическая практика. - 2007. - № 8. - С. 1, 12-13.

66. Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права. 4е изд. - СПб., 1908. - 743 с.

67. Шуба Б. Вдосконалення законодавства про капіталізацію внесків у господарське товариство // Право України.- 2005.- № 4.- C.78-80

68. Шуба Б.В. Ответственность участников персональных хозяйственных обществ по обязательствам общества // Підприємництво, господарство і право.- 2004.- № 11.- C.128-131.

69. Янкова Е. Проблемы уменьшения уставного фонда хозяйственных обществ // Підприємництво, господарство і право.- 2002.- № 5.- C.3-5

70. Powell Duffryn PLC v. Petereit (Case C-214/89) (1992) ECR 1-1745.

71. Companies Act 1985 // Blackstone's Statutes on Company Law. 5th ed. / Edited by Derek French. -- London: Blackstone Press, 2002. -- P. 12 -- 331.

72. Welton v. Saffery (1897) AC 299. -- P. 315.

Страницы: 1, 2, 3, 4