Проблеми адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією

Необхідно відзначити, що статтями 12-151 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., керуються не тільки працівники міліції, а й військовослужбовці внутрішніх військ МВС України (Закону України ”Про внутрішні війська Міністерство внутрішніх справ України” від 26.03.92р.), співробітники Служби безпеки України(Закону України ”Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.), громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону (Закону України ”Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 01.08.00р.).

У ст.12 ”Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї” Закону України ”Про міліцію” вказано, що “У разі можливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян”. Остання фраза суперечить ч.2 ст.15 Закону України ”Про міліцію”, де вказується що ”Забороняється застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи”.

Попередні положення суперечать Конституції України, нормам міжнародного права: ”Кодексу поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку” від 17.12.79р., ”Головним принципам застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку”, що були прийняті на Восьмому Конгресі ООН по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 29.11.85р., “Декларації про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання” від 09.12.75р., “Загальної Декларації прав людини”(ООН, 1948р.), ”Міжнародному пакту про громадські і політичні права”(ООН, 1966р.).

З іншого боку, у відповідності із ч. 2 ст. 14 Закону України ”Про міліцію” від 20.12.90р., співробітникам міліції надається право в індивідуальному порядку визначати вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Співробітнику міліції важко не помилитись в екстремальній ситуації під час затримання правопорушника. Суду, наприклад, потрібен певний час, щоб дослідити всі обставини справи і прийняти рішення, а співробітник міліції це вимушений зробити за одну мить.

Це свідчить про недосконалість нормативно-правової бази з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї.

На діяльності міліції віддзеркалюється і недосконала забеспеченність технікою, спеціальними засобами (електрошокери, газова зброя, гумові кийки (більш зручні в застосуванні), слабка фізична підготовка, відсутність необхідних навичок по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, застосуванню і використанню вогнепальної зброї.

Складною залишається і криміногенна обстановка. Багато випадків здійснення злісної непокори, опору законним вимогам, розпорядженням співробітників міліції, які виконують обов'язки по охороні громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Цифри свідчать про правову незахищеність співробітників міліції які вимушені балансувати на межі законності.

Поняття “правосуб'єктність” включає такі складові як права, свободи, обов'язки, тобто роль вказаних вище суб'єктів суспільних правовідносин у правовому вихованні населення з питань застосування такого виду заходів адміністративного примусу, як сила(заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, зброя).

У вказані відносини повинен бути закладений динамізм - взаємний вплив, що повинен в майбутньому привести до відмови від насильства в суспільстві через правове виховання нації, так як в основу таких відносин покладено досягнення компромісу, рівноваги на підставі поваги до особистих прав і встановлених правил поведінки, Закону.

У Закон України “Про застосування сили посадовими особами при виконанні ними службових обов'язків” доцільно внести норми, що встановлюють права громадян, співробітників міліції у ситуаціях, що пов'язані із застосуванням працівниками міліції сили.

Наприклад: співробітник міліції має право не застосовувати заходи фізичного

впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю у наступних випадках:

§ під час ведення переговорів з правопорушником про припинення протиправної поведінки;

§ використанням психологічного впливу на правопорушника демонстрацією готовності до застосування сили;

§ коли чисельність наряду міліції вдвічі переважає кількість затримуваних осіб.

Отже, застосування сили співробітниками міліції - це повинно стати останнім аргументом не тільки на бумазі, а і в дійсності. Так як право застосовувати силу негативно впливає на правове виховання і співробітників міліції як суб'єктів суспільних правовідносин.

Так як правосвідомість пересічного громадянина ще знаходиться на низькому рівні, то з метою правового виховання як правозахисників так і правопорушників в дусі поваги до Закону кожен правопорушник в момент затримання повинен знати свої права.

Наприклад: під час затримання громадянин, який підозрюється у вчиненні правопорушення має право: знати свої права щодо порядку та правил затримання, доставлення, тримання під вартою; має право скористатись правовою допомогою адвоката, відмовитись відповідати на питання в його відсутності; має право на один телефонний дзвінок.

Крім прав під час припинення протиправного діяння як співробітник міліції так і затримуваний повинні мати певні обов'язки.

Наприклад: під час затримання особи, що підозрюється у скоєні протиправного діяння співробітник міліції зобов'язаний:

- Поважати її конституційні права та свободи;

- Дотримуватись принципу мінімізму застосування сили, правил застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї;

- Зачитати затримуваному його права;

- Виключити можливості постраждання оточуючих під час затримання;

- Надати потерпілому, внаслідок затримання, правопорушникові першу допомогу

- Доповісти рапортом безпосередньому начальнику, скласти необхідні процесуальні документи.

Під час затримання співробітником міліції громадянин, що підозрюється у скоєні протиправного діяння, зобов'язаний:

- виконувати законні вимоги співробітника міліції;

- повідомити про наявність(відсутність) предметів, заборонених для носіння, а також речей що мають відношення до скоєння особою протиправного діяння;

- надати можливість співробітнику міліції провести особистий огляд, повідомити про наявність або відсутність свідків.

- утриматись від вчинення непокори, опору законним вимогам працівника міліції.

Так як суб'єктами застосування засобів фізичного впливу, спецзасобів, вогнепальної зброї крім працівників міліції є військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, співробітники Служби безпеки України, громадяни, які приймають участь в охороні громадського порядку і державного кордону - є необхідність дослідити їх правосуб'єктність із вказаного вище питання.

Наступним суб'єктом що має право застосовувати силу при охороні громадського порядку є внутрішні війська Міністерства внутрішніх Справ України.

Зазначене право військовослужбовцям надається п.5 ст.10 однойменного Закону: “... використовувати та застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України ”Про міліцію”, військовими Статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства України”.

Порядок застосування зброї військовими передбачається ст.ст. 197-204 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України ”1.

1 - Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.236.

Застосування зброї, службових собак військовослужбовцем має свої особливості так як це право може бути здійснене тільки під час охорони об'єктів, що є бойовим завданням Ст.99. “…несення вартової служби є виконанням бойового завдання”. 1

Але, у відповідності із чинним законодавством України військовослужбовці МВС України можуть залучатись і до охорони громадського порядку, а об'єктом охорони може бути призначене що завгодно: ст.104. “Для безпосередньої оборони та охорони об'єктів із складу варти встановлюються вартові. Вартовим називається озброєний вартовий, який виконує бойове завдання щодо охорони та оборони дорученого йому поста.

Все доручене до охорони та оборони вартовому, а також місце або ділянка місцевості на якій він виконує свої обов'язки називається постом. До постів також належать об'єкти та ділянки місцевості, що їх охороняє варта, на яких встановлено технічні засоби охорони або є вартові собаки”.2

Уявимо собі, що підрозділу внутрішніх військ МВС України під час групових порушень громадського порядку або масових безладь керівництво зведеного загону доручило охороняти адміністративний будинок місцевих органів влади або управління Міністерства внутрішніх справ в області.

Ситуація одразу ж вийде з-під контролю, коли голодні, обмануті люди, яким нічого в цьому житті втрачати, розпочнуть активні дії у відповідь на чергові обіцянки про покращення соціального забезпечення.

Що робити військовим? Їм поставлене бойове завдання - охорона об'єкту. Але вартові можуть застосувати зброю і без попередження, якщо виникла загроза їх життю або здоров'ю, не кажучи вже про напад на охоронюваний об'єкт.

Так як чинним законодавством таке право зазначеним підрозділам надається, то залишається одне питання: яким чином буде застосована і яка зброя? По-перше, дозволяється захищатися багнетом і прикладом.

1 - Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.252.

2 - Загальновійськові статути Збройних Сил України.-Л.”Каменяр”, 1993-с.215

Отже Законом України “Про міліцію” не передбачається застосування під час захисту громадян, самозахисту від протиправних посягань, холодної зброї. Да і бити прикладом людей, навіть якщо вони напали, не гуманно і не ефективно. Таким чином натиск натовпу не стримати.

Залишається вогнепальна зброя, бойова техніка.

Застосувати автоматичну вогнепальну зброю можуть тільки фахівці, до яких висуваються особливі вимоги і то вибірково - проти активістів збройного натовпу, що здійснюють активні протиправні дії, а застосовувати бойову техніку, особливо на гусеничному ході під час припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь дуже небезпечно і малоефективно.

Новий Кримінальний Кодекс України вже не містить смертної кари і дозвіл на застосування зброї підчас проведення спеціальної операції до правопорушника, винність якого навіть не була визначена судом, є проблематичним питанням.

Із наведених норм можна зробити висновок, що застосування сили військовослужбовцями при охороні громадського порядку не конкретизовано. А саме: які спеціальні засоби знаходяться на озброєнні у внутрішніх військ, яка зброя може застосовуватись (пістолети, автомати, кулемети, гранатомети), яка бойова техніка (танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти, бойові машини десанту, установки залпового вогню “Град”) і яким чином?

В історії колишнього Радянського Союзу є сумний досвід використання військовослужбовців під час припинення масових безпорядків: Новочеркасськ, Тбілісі, Вільнюс, Москва, Алма-Ата.

Вперше військові були задіяні для охорони громадського порядку з метою припинення групових порушень у 1962 році у Новочеркаські.

Події, що трапилися 2-го червня запам'яталися своїм трагізмом: представники влади відмовилися розмовляти з демонстрантами, що висували соціальні вимоги і солдати строкової служби опинилися віч-на-віч з обуреним натовпом. Ситуація вийшла з-під контролю і по людях була застосована автоматична вогнепальна зброя. Як свідчать учасники тих подій, використовувалась і бойова техніка - танки. За твердженням генерала Шапошнікова, 2-го червня в Новочеркаську загинуло 24 чоловіка (серед них один школяр) і 30 громадян було

поранено1. Пізніше М.К.Шапошнікову за спроби добитися офіційного розслідування цієї трагедії було пред'явлено звинувачення за ст. 70 КК РСФСР в антирадянській агітації і пропаганді...

В 1989р., 15 червня, під час припинення масових безладь, групових порушень громадського порядку у Ферганській області отримали тілесні ушкодження 137 військовослужбовців внутрішніх військ і 57 працівників міліції2. А вже через місяць, 21липня 1989року, у Абхазії, старший лейтенант міліції В.Новіков і курсант Ленінградського вищого училища внутрішніх військ МВС СРСР В.Акопов загинули під час проведення рейду по вилученню у населення зброї, зустрівшись із озброєним протистоянням групи порушників.

Наступний приклад негативного досвіду застосування військовослужбовців в охороні громадського порядку - події у Прибалтиці (січень 1990р.).

Досвід використання військових свідчить, що вони до припинення протиправних дій, особливо групових порушень громадського порядку, масових
безладь не готові ні морально, ні фізично, ні психологічно, так як приймали присягу на вірність своєму народу, Батьківщині і покликані її захищати, а не навпаки. А як застосувати службових собак, якщо вони пройшли підготовку тільки для охорони об'єктів, у відповідності із військовим статутом гарнізонної і вартової служби?

І залишається у солдата гумовий кийок, щит, каска, бронежилет. Що він зробить проти дорослих людей.

Логіка підказує, що військовослужбовців можна залучати під час охорони громадського порядку тільки у чітко визначених випадках, без надання права застосування зброї, багнета, приклада...

Повинно бути визнано також їх екіпіювання і види бойової техніки, що може бути використана у визначених законом випадках.

На нашу думку, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України можна залучати тільки для припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь, що повинно бути визначено у Законі України “Про охорону громадського порядку”.

1 Цуканов А.Н. Расстрел в Новочеркасске: Худ. - публ. очерк. - Волгоград.: ред. - изд. центр, 1991. - 32 с.

2 Почему это случилось? - Красная Звезда, №6, 1989

У складі військового підрозділу можна успішно використовувати хімічне відділення, взвод для застосування дозволених видів спеціальних засобів у визначених законом випадках.

Військовослужбовців не потрібно використовувати на ударних напрямках під час припинення безладь, а визначити їх місце у тактичній схемі як охоронців спеціальної техніки: машин для перевезення затриманих осіб, машин швидкої медичної допомоги, пересувних агітаційних пунктів, техніки, що застосовується для оточення місця події.

Наступним суб'єктом суспільних правовідносин, які мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї є військовослужбовці Служби безпеки України.

Процитуємо ст.26 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25.03.92р.: “Військовослужбовці Служби безпеки України мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України “Про міліцію”, військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства”.

Аналіз правових норм Закону України “Про міліцію” свідчить, що їх застосування специфічно і навіть вони потребують деталізації. У Служби безпеки інший рід діяльності, інші службові задачі. Хоча Законом передбачається залучення військовослужбовців СБУ до охорони громадського порядку на практиці це не прижилося.

Так як у військовослужбовців СБУ інші завдання і обов'язки ніж у міліції, то і застосування ними сили повинно відбуватися з урахуванням особливостей їх службової діяльності. В Законі України “Про Службу безпеки України” повинні передбачатись відповідні статті по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, інший обсяг повноважень військовослужбовців СБУ по застосуванню сили, а також гарантії їх особистої безпеки під час виконання службових завдань. Питання участі в охороні громадського порядку повинно передбачати конкретний перелік випадків і роль Служби безпеки у зазначених заходах, а застосування сили під час їх проведення - це прерогатива міліції.

Нещодавно було прийнято Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” 01.08.00.р., де в розділі IV вказані правила застосування заходів фізичного впливу членами громадських формувань по охороні громадського порядку і державного кордону разом із співробітниками ОВС, прикордонниками під час виконання ними завдань по охороні громадського порядку і державного кордону.

У вказаному вище Законі допущені характерні юридичні помилки як і в Законі України “Про міліцію”, а саме відсутні:

- перелік спеціальних засобів, дозволених для застосування;

- особливості їх застосування як членами громадськості так і прикордонниками;

- правові підстави їх застосування з урахуванням ступеня небезпечності протиправного діяння. (Отже, охорона громадського порядку членами громадськості в населеному пункті - одні особливості, а під час охорони державного кордону - інші).

Щодо охорони державного кордону, то у відповідності до Закону України “Про прикордонні війська України” від 04.11.91р. для військовослужбовців прикордонних військ повинні бути передбачені окремі повноваження по застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, бойової техніки під час охорони державного кордону, так як це є бойовим завданням, охороною незалежності, суверенітету держави і здійснюється збройним державним формуванням, має військову специфіку (тактика ведення бою із використанням військових підрозділів у відповідності до Закону України “Про Збройні Сили України” від 06.12.91р., стрілецької зброї, бойової техніки, артилерії, авіації...)

Щодо громадських формувань, то правила застосування ними заходів фізичного впливу, спецзасобів повинні бути викладені в Законі України “Про охорону громадського порядку” із визначенням переліку спецзасобів, що знаходяться на озброєнні у таких громадських формувань.

В Закон України “Про Прикордонні війська України” від 04.11.91р. повинні бути внесені доповнення щодо порядку взаємодії з прикордонниками під час відбиття групового, збройного порушення державного кордону України.

До того ж, до громадян-членів громадських формувань з охорони громадського порядку, які будуть уповноважені застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, то до них повинні висуватись ті ж самі вимоги, як і до працівників міліції( відповідна теоретична, практична, психологічна підготовка з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення).

Допущені в Законі України “Про міліцію” від 20.12.90р. помилки щодо змісту правової норми, з питань застосування спеціальних засобів адміністративного припинення автоматично переносяться в інші нормативні акти без урахування особливостей правового статусу інших, крім співробітників міліції, суб'єктів суспільних правовідносин що нами досліджуються.

§ 3. Соціальна обумовленість вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення.

Справедливість має двосторонній характер. Під час виконання своїх службових обов'язків працівники міліції не звільняються від відповідальності за порушення законності.

Рішення на застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї в більшості випадків приймає співробітник міліції в індивідуальному порядку.

Виникає питання: “Чому такі важливі рішення, виконання яких може призвести до трагічних наслідків, приймають працівники міліції, які у більшості випадків не мають юридичної освіти, можливо досвіду роботи, відпрацьованих спеціальних навичок?”.

Дані статистики МВС України, що кожен рік мають місце випадки неправомірного застосування табельної зброї.

Практика свідчить, що врегулювання такого важливого питання, як застосування співробітниками міліції спеціальних засобів, вогнепальної зброї знаходиться на незадовільному рівні.

На підставі вище сказаного можна зробити висновок, що у деяких питаннях застосування сили працівниками міліції потрібен громадський контроль, якого сьогодні практично не існує.

Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми має стати наказ МВС України № 414 від 10.06.98р. “Про затвердження інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України”.

Згідно з цим наказом Міністра внутрішніх справ для розгляду заяв, скарг громадян створюється комісія, яка повинна об'єктивно вивчити всі обставини справи, особливо якщо йдеться про порушення співробітником міліції законності. Підгрунтям зазначеного наказу є Закон “України про звернення громадян” від 23.10.96р.

Одним із елементів вдосконалення механізму застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією є громадський контроль, якого сьогодні практично не існує.

Першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми став наказ МВС України №414 від 10.06.98р. “Про затвердження інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України”.

Згідно з цим наказом Міністра внутрішніх справ для розгляду заяв, скарг громадян створюється комісія, яка повинна об'єктивно вивчити всі обставини справи, особливо якщо мова йдеться про порушення співробітником міліції законності. Підгрунтям зазначеного нормативного акту є Закон України “Про звернення громадян” від 23.10.96р. Але питання попередження небажаних наслідків застосування працівниками міліції сили під час несення служби по охороні громадського порядку залишається відкритим.

Участь у вирішенні таких важливих питань, як застосування спеціальних засобів під час припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь повинні приймати і місцеві ради на території яких відбуваються відповідні події. Сьогодні ця компетенція належить посадовій особі, яка відповідає за забезпечення громадського порядку, чи керівнику конкретної спеціальної операції, або в окремих випадках, співробітнику міліції, який згідно із законом України “Про міліцію” має право сам визначати вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування з урахуванням обстановки, яка склалася, особи правопорушника та характеру правопорушення. Щодо місцевих рад, то
ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”
від 12.06.97р. передбачає, що до їх компетенції належать і певні питання щодо забезпечення правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

Конкретну участь виконавчі органи місцевого самоврядування можуть прийняти при розробці схематичних планів припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь на відповідній території сільської, селищної чи міської ради.

У плані повинен бути визначений порядок, тактичні прийоми застосування певних видів спеціальних засобів з урахуванням особливостей місцевості: наявність дитячих, лікарняних закладів, підприємств харчової промисловості...

Під тактичними прийомами мається на увазі певні особливості застосування, тактико-технічні характеристики того чи іншого виду спеціального засобу.

До спеціальної операції можна віднести затримання водія, що керує транспортним засобом у стані сп'яніння шляхом застосування спеціального пристрою для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М” чи “Диана”. Отже, на вулицях міста це зробити непросто, тому що існує активний транспортний рух. А тому складання схем вірогідного застосування зазначеного виду спеціальних засобів потребує узгодженості дій міліції і органів місцевого самоврядування.

Також повинна бути спрощена процедура отримання дозволу на проведення вуличних мітингів, зборів громадян. Масове обурення може виникнути раптово, стихійно і ніхто не буде подавати заяву про проведення масового заходу у виконком не пізніше ніж за 10 діб і очікувати 5 діб відповіді виконкому про прийняте ним рішення. Може людям потрібно обговорити негайні проблеми, як пишуть “випустити пар”. Це ще не порушення. А якщо існуючих формальностей не дотримано - це вже у відповідності до чинного законодавства України, протизаконно і дії правоохоронних органів, які ще не мають досвіду припинення масових безладь, можуть призвести до небажаних наслідків. Зазначені події легше попередити, а ніж припинити. (Достатньо пригадати події в Алма-Аті, Тбілісі, Фергані, Москві..., що передували параду суверенітетів колишніх союзних республік).

Органами місцевого самоврядування може бути визначено заздалегідь і місце, де дозволяється проведення мітингів, зборів громадян, час, протягом якого цей захід може бути проведений, перелік питань, при вирішенні яких не потрібен офіційний дозвіл для зборів, визначення переліку дій, що згідно із чинним законодавством України розцінюються як групові порушення громадського порядку чи безладдя.

Зазначені вимоги можуть бути оформлені у вигляді знаків (на зразок шляхових) і встановлені у місцях, де громадяни можуть без офіційного дозволу збиратись і проводити мітинги, збори... Саме з органами місцевого самоврядування потрібно узгодити порядок застосування спеціальної техніки для блокування місця подій та забезпечення проведення спеціальної операції (якщо така потреба виникає). Також з органами місцевого самоврядування можуть бути визначені заходи адміністративного чи кримінального припинення порушень громадського порядку у випадках, передбачених ст. 219 КпАП України.

Також місцеві ради можуть взяти на себе таку функцію як проведення правової роботи з населенням: пропаганда правових знань на сторінках місцевих періодичних видань, телебаченні, проведення університетів правової культури на базі навчальних закладів з метою виховання у громадян високих моральних якостей, сумлінного відношення до праці, поваги до приватної власності, контролювання дотримання громадянами санітарних норм на дворових дільницях, дотримання паспортного режиму, правил пожежної безпеки, контроль стану ремонту будинків, підтримання зв'язку з відділами захисту прав споживачів, міліцією, засобами масової інформації.

Виховання високої правосвідомості громадян повинно грунтуватись також на створенні обстановки неприпустимості скоєння правопорушень і нетерпимості громадськості до антисоціальної поведінки відповідних суб'єктів суспільних правовідносин, сприяння розкриттю злочинів, застосування громадських санкцій до правопорушників.

Звичайно, що ці заходи не нові, але сьогодні єдиного підходу до цілеспрямованого правового виховання громадян в державі, що стала на шлях побудови правового суспільства, не існує.

Крім проведення виховної роботи місцеві ради можуть здійснювати функції народного контролю за діяльністю правоохоронних органів, розглядати скарги, зауваження громадян щодо порушення їх прав і законних інтересів, звертатись з депутатськими запитами до органів виконавчої влади з питань усунення виявлених недоліків в роботі органів внутрішніх справ, їх взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, перевірка виконання місцевими органами виконавчої влади, міліцією завдань по укріпленню законності і підтриманню громадського порядку на території підвідомчої даній місцевій раді.

Доцільно відродити діяльність комісій з питань охорони громадського порядку, яка повинна взяти на себе повноваження по організації роботи товариських судів, домових, батьківських комітетів з питань охорони громадського порядку, профілактики правопорушень, контролю за виконанням відповідними посадовими особами, на місцях, правових приписів центральних органів виконавчої влади, проведення відповідної аналітичної роботи з питань попередження групових порушень громадського порядку, масових безпорядків (домові комітети - це загальні збори громадян, що здійснюють комплекс виховних заходів з питань профілактики правопорушень неповнолітніх, в першу чергу з батьками, вживають заходів до виявлення та влаштування дітей, які залишилися без батьків. Роботу домового комітету координують депутатські групи, що створюються районною радою на території кожної житлової контори).

Контроль за діяльністю комісії місцевих рад з питань охорони громадського порядку доцільно покласти на відповідний профільний комітет Верховної Ради України.

Вказані вище положення потрібно закріпити на законодавчому рівні (Закон України “Про охорону громадського порядку”, Закон України “Про міліцію місцевого самоврядування”), а також потрібно визначити які суспільні відносини включаються в сферу громадського порядку з метою попередження порушень законності, прав і законних інтересів громадян.

Отже, попередження порушень законності - клопіт не тільки представників органів виконавчої влади, а і громадськості.

У сучасному світі актуалізація прав людини стає не тільки прискорювачем соціально-економічного і політико-правового життя в окремих країнах, а й чинником становлення такого порядку, який би надавав громадянинові можливість захищати свої невід'ємні права і свободи як недоторканні цінності цивілізації.

Глава ІІ. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів адміністративного припинення в діяльності міліції.

§ 1. Адміністративно-правова практика застосування спеціальних засобів адміністративного припинення при охороні громадського порядку.

Основними нормативними актами, що регламентують застосування спеціальних засобів адміністративного припинення в Україні є: Закон України “Про міліцію” від 20.12.90р., Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02.91р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” із змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.92р. №597; від 30.07.93р. №583 про застосування працівниками міліції існуючого переліку видів спеціальних засобів у випадках, вказаних у “Статуті патрульно-постової служби міліції України”. (Наказ МВС України від 28.07.99р. №404), Наказ МВС України від 30.03.91р. №118 “Про оголошення постанови РМ УРСР “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР”, Наказ МВС України від 30.12.92р. №751 “Про порядок виконання постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення доповнень до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР”, Наказ МВС України від 23.02.92р. №45 “Заходи по вдосконаленню служби ДАІ”.

Чинне законодавство України визначає перелік видів спеціальних засобів, що стоять на озброєнні органів внутрішніх справ, їх класифікацію, порядок та особливості застосування.

У ІІ розділі Постанови Ради Міністрів УРСР від 27.02.91р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” із вище вказаними змінами, існуючі спеціальні засоби поділяються на наступні категорії:

І. Засоби індивідуального захисту: шоломи (стальні армійські, “Сфера”, каска захисна пластмасова), бронежилети, протиударні та броньові щити;

ІІ. Засоби активної оборони: гумові кийки, наручники, ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами (“Черемуха-1”, “Черемуха-4”, “Черемуха-5”, “Черемуха-6”, “Черемуха-7”, “Черемуха-10”, “Черемуха-12”, “Сирень-1”, “Сирень-2”, “Сирень-3”);

ІІІ. Засоби забезпечення спеціальних операцій: ранцеві апарати “Облако”, світлошумова граната “Заря”, світлошумовий пристрій “Пламя”, патрони з гумовою кулею “Волна-Р”, водомети, бронемашини та інші транспортні засоби, пристрій для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М”;

IV. Пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками: малогабаритні підривні пристрої “Ключ”, “Импульс”.

В окрему категорію входять службові собаки.

Для застосування спеціальних засобів адміністративного припинення повинна бути наявність правової та фактичної підстав.

Правова підстава - це наявність складу правопорушення у діях особи, а фактична - необхідність негайного його припинення із застосуванням сили.

Терміном “сила” у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку від 17.12.79р. (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 34/169), Законі України “Про міліцію» від 20.12.90р., узагальнюються всі спеціальні засоби адміністративного припинення (заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальна зброя).

Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав її застосування, взятих у їх сукупності.

Тобто, аналіз адміністративно-правової практики застосування вказаних вище спеціальних засобів дозволить розробити заходи по вдосконаленню механізму правового регулювання розглядаємої нами групи суспільних правовідносин.

В останній час спостерігається погіршення кримінальної обстановки, активізація злочинного елементу. Все частіше скоюються злочини з особливою зухвалістю, в тому числі з застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та інших засобів.

Звернемо увагу на основні показники стану злочинності за 1998 рік у Житомирській області.

У першу чергу, на криміногенну ситуацію у країні впливають економічні чинники.

Так, недофінансування бюджетної сфери, відсутність засобів на соціальні програми і захист малозабезпечених тощо породжують відстороненність основної маси населення від завдань, що вирішуються в процесі реформування власності і економічного облаштування країни. Зростає розчарування, зневага до моральних норм і законослухняної поведінки.

Це підтверджується відносно великою кількістю справ про злочин та адміністративні правопорушення, скоєні проти особового складу ОВС.

Під час охорони громадського порядку часто виникають ситуації, коли працівники міліції повинні застосовувати вогнепальну зброю. В основному зброя працівниками міліції застосовується, як крайній захід. В той же час, внаслідок відсутності необхідних навичок, знань, вмінь у володінні вогнепальною зброєю, спеціальними засобами, недосконалість чинного законодавства України з цього питання, є наслідком не просто помилок, яких припускаються працівники міліції у екстремальних ситуаціях при затриманні правопорушників, а і для багатьох співробітників закінчується трагічно (додаток № ).

Отже, можна зробити висновок про те, що наявність певних норм Закону України “Про міліцію”, чисельних підзаконних актів з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї працівниками міліції
по-перше , не впливають на рівень злочинності, по-друге, не захищають громадян від протиправних посягань, по-третє, не захищають самих працівників міліції.

Спробуємо дослідити адміністративно-правову практику застосування спеціальних засобів адміністративного припинення співробітниками міліції при охороні громадського порядку.

Всі передбачені законом випадки застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї можна умовно поділити на два:

сила застосовується у зв'язку з попередженням злочинів;

при проведенні чи при допомозі правомірного затримання правопорушників або осіб, які запідозрені в скоєнні правопорушення.

Силою, що перевищує необхідну для виконання завдань міліції межу, слід визнавати таку, що завдала особі, яку затримують, шкоду, явно несорозмірну з небезпечністю посягання та обстановкою захисту.

Як свідчить правова статистика, у практиці міліції є чимало випадків порушення законності при застосуванні зброї під час несення служби по охороні громадського порядку. А якщо б були форми статистичної звітності по застосуванню спеціальних засобів (гумового кийка, наручників, заходів фізичного впливу...), то фактів порушення законності при їх застосуванні працівниками міліції було б зареєстровано значно більше.

Як свідчить практика (додаток №7), у більшості випадків, вогнепальна зброя застосовується працівниками ДАІ при затриманні транспортних засобів (п.6 ст.15 Закону України “Про міліцію”).

Все частіше зброя застосовується у випадках невиконання водієм вимог про зупинку автотранспорту. Фактично працівники ДАІ застосовують останнім часом зброю за адміністративні правопорушення, не задумуючись про наслідки та можливість спричинення матеріальних збитків та шкоди здоров'ю і життю громадян.

В умовах міста для зупинки автотранспорту, у якому знаходяться особи, що вчинили злочин, або автотранспорту, що став причиною дорожньо-транспортної пригоди, чи створив небезпечну ситуацію для життя, здоров'я громадян, працівника міліції, застосування зброї - дуже небезпечний варіант припинення протиправних дій, так як можуть постраждати оточуючі, да і водій може бути випадково поранений чи застрелений правоохоронцями.

У практиці діяльності міліції існує чимало випадків поранення пасажирів автотранспорту, що не мають ніякого відношення до вчиненого водієм правопорушення.

Така ситуація із застосуванням зброї складається у першу чергу тому, що міліціонер сам визначає коли стріляти, скільки патронів використати, постраждають сторонні чи ні і на якій ділянці дороги застосувати по транспортному засобу зброю.

Перед початком несення служби працівників міліції ретельно інструктують щодо питань застосування зброї, вирішують з ними навчальні задачі по застосуванню табельної зброї, співробітники міліції попереджуються про відповідальність за неправомірне застосування спеціальних засобів адміністративного припинення, але ситуація не покращується: є випадки неправомірного застосування зброї, гинуть сторонні громадяни, гинуть працівники міліції.

Який вихід для співробітника ОВС? Як вони для себе вирішують це питання?

Звичайно, краще постраждати самому, інакше можна втратити роботу, а може і свободу, краще застосувати гумовий кийок, сльозоточивий газ, наручники чи заходи фізичного впливу.

Щодо занять з особовим складом, то вони проводяться у підрозділах рідко, як правило один раз на тиждень, а навчання в училищах професійної підготовки відбуваються по програмах, що не завжди відповідають об'єктивним вимогам готовності правоохоронців до боротьби із злочинністю у сучасному суспільстві.

На підставі вище вказаного, цілком логічно, що “завдяки” існуючому підходу до навчання особового складу міліції застосуванню спеціальних засобів адміністративного припинення як у навчальних закладах так і у підрозділах ОВС, а також відповідним прогалинам у законодавстві, з цього приводу, спеціальні засоби адміністративного припинення працівниками міліції не завжди застосовується ефективно, чи взагалі не застосовується, коли це потрібно. А це призводить як до порушень прав громадян, так і до чисельних випадків травматизму і навіть жертв серед особового складу.

Необхідно відзначити, що відсутній досвід застосування таких спеціальних засобів як: “Черемуха-1”, “Черемуха-4, “Черемуха-12”, “Сирень-3”, “Облако”, “Волна-Р”, водомети. В якості останніх на тактичних навчаннях застосовуються переобладнанні пожежні машини з лафетним стволом. Під час випробувань сили водяного стовпа визначено, що для того, щоб збити людину з ніг струя води повинна бути силою 10-12 атмосфер і застосовуватись по нижній частині ніг. По торсу застосування водяного стовпа небезпечно для здоров'я людини. Неважко уявити, що це досить небезпечний спеціальний засіб адміністративного припинення. Однак нормативними актами лише визначається, що водомети застосовуються для розосередження учасників масових безладь і при температурі атмосферного повітря не нижче 0С.

Доречно процитувати, яким чином приймається рішення по застосуванню спеціальних засобів забезпечення спеціальних операцій: “Рішення про застосування спеціальних засобів приймає посадова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції. Працівники міліції, які діють індивідуально, приймають такі рішення самостійно. Про застосування цих засобів вони у письмовій формі доповідають безпосередньому начальнику із зазначенням: коли, де, проти кого, за яких обставин застосовувалися спеціальні засоби та наслідки їх застосування.

Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування спеціальних засобів, працівник міліції зобов'язаний негайно і письмово повідомити безпосередньому начальникові для сповіщення прокуророві.

Начальник органу чи установи внутрішніх справ, командир частини внутрішніх військ доповідає керівнику вищої за рівнем посади. При необхідності інформуються керівники органів місцевої влади.

У кожному випадку застосування спеціальних засобів працівники міліції зобов'язані в найкоротші строки забезпечити надання потерпілим необхідної допомоги повідомляючи лікарям і медичним закладам, який засіб застосовано в кожному конкретному випадку”1.

Тобто існують загальні умови застосування сили без врахування ступеню громадської небезпеки діяння. Аналогічна ситуація склалася і з застосуванням службових собак під час охорони громадського порядку.

Згідно із ст.14 Закону України “Про міліцію” від 20.12.1990р., зазначеною вище Постановою Ради Міністрів УРСР пункт 2, Наказом МВС України від 28.07.1994р. №404 “Статут патрульно-постової служби міліції України”, службові собаки являються спеціальним засобом і застосовуються при охороні громадського порядку після відповідного курсу дресування і які визнані придатними для службового використання. Службові собаки состоять в штатах підрозділів службового собаківництва.

Згідно із вимогами Статуту патрульно-постової служби міліції України, “право застосування службових собак надається працівникам міліції, що несуть з ними службу. Службові собаки застосовуються на довгому і короткому повідках, у наморднику і без нього, виходячи із конкретної ситуації, яка виникла.

__________

1 Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР”.

В патрульно-постовій службі міліції службові собаки використовуються на маршрутах (постах), як правило у вечірній і нічний час, у лісопаркових зонах, на окраїнах міст, інших населених пунктів, на неосвітлених вулицях та в інших місцях, де необхідна присутність таких нарядів... Час та інтенсивність їх застосування визначається з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника”1.

Статистика щодо застосування службових собак як спеціального засобу адміністративного припинення також відсутня. Але вже зрозуміло, що собака, як тварина, під час затримання не в змозі контролювати свою агресивність, а також визначати характер правопорушення, суспільну небезпечність правопорушника і необхідний мінімум застосування сили.

Як наслідок - ступінь завданої службовою собакою шкоди може не відповідати ступеню суспільної небезпеки вчиненого правопорушення.

Є ще одна важлива особливість - при затриманні між собакою і правопорушником не повинно бути сторонніх, так як вона реагує на активні рухи.

В практиці охорони громадського порядку, під час сутичок, її застосувати неможливо, тому що це небезпечно і для самих працівників міліції.

Дипломанту відомі непоодинокі випадки, коли під час затримання правопорушника, що вчинює непокору, опір працівнику міліції, службовою собакою було завдано помилково тілесних ушкоджень саме правоохоронцю, так як під час боротьби увага міліціонера зосереджена на діях затримуємого, подолання протидії правопорушника законним вимогам співробітника міліції, а собака виконує команду незалежно від того, на кого її дії спрямовані.

Законом також передбачається застосування такого спеціального засобу як зв'язування.

Наскільки правомірне його застосування з точки зору Конституції, норм міжнародного права з питань захисту прав людини?

__________

1 Наказ МВС України від 28.07.1994р. №404 “Статут патрульно-постової служби міліції України”

Якщо у наручників можна послабити фіксацію замків (працівник міліції повинен це робити кожні 2 години)1-2, то при зв'язуванні це зробити неможливо без ризику самовільного звільнення затриманого. Невизначені способи і засоби зв'язування. Працівники міліції застосовують цей спеціальний засіб адміністративного припинення також на власний розсуд, як підказує уява. Наприклад, неофіційно, для припинення буйства у приміщенні затриманому зв'язують одночасно руки і ноги, після чого порушник деякий час вимушено виконує акробатичну фігуру “місток”, лежачи на животі.

Таким чином порушуються вимоги міжнародних норм права, ратифікованих Україною.

У першу чергу - це “Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження і покарання”, що була прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 39/46 від 10.12.84р., вступила у силу 26.06.87р. і ратифікована Україною згідно з вимогами національного законодавства.

Отже, невизначеність меж застосування такого спеціального засобу адміністративного припинення як зв'язування перетворюється у порушення законності, прав людини, передбачених Конституцією України, нормами міжнародного права.

Найбільш частіше при припиненні непокори, подоланні протидії законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції застосовується гумовий
кийок РП-73М.

Однак він дуже небезпечний у застосуванні. При вазі 730 г., діаметрі 30 мм і довжині 60 см удар гумовим кийком набуває травмуючого ефекту, на який ще впливає сила замаху. А під час припинення непокори контролювати силу удару, особливо, коли порушник нецензурно ображає працівника міліції, чи здійснює опір, важко. Для цього потрібно мати таку витримку, яка повинна бути у співробітника спеціального підрозділу по боротьбі із злочинністю.

__________

1 Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР”.

2 Наказ МВС України від 28.07.1994р. №404 “Статут патрульно-постової служби міліції України”

До речі, “Статутом патрульно-постової служби міліції України” (Наказ МВС України №404 від 28.07.94р.) забороняється нанесення ударів гумовим кийком по голові, шиї, в область ключиці, живота, статевих органів.

Навіть якщо вдарити по спині - можна травмувати життєво важливі органи людини. Можна зробити висновок, що дозволених для застосування гумового кийка частин тіла людини залишається небагато і потрібно мати дуже сильні руки і філігранну майстерність у володінні цим спеціальним засобом адміністративного припинення, щоб під час затримання вдало його застосувати.

На нашу думку РП-73М доречно застосовувати як спеціальний засіб кримінального припинення під час групових порушень громадського порядку, а для охорони громадського порядку потрібен гумовий кийок іншої модифікації, удар яким повинен бути хльостким і завдавати больовий ефект, а не травмувати внутрішні органи і ламати кістки.

Розглянемо адміністративно-правову практику застосування наступного виду спеціальних засобів адміністративного припинення.

Це світлозвукові пристрої відволікаючої дії “Заря”, “Пламя”, пристрої для відкриття приміщень “Ключ”, “Импульс”.

Зазначені спеціальні засоби застосовуються при проведенні спеціальних операцій по затриманню злочинців, звільненню заручників спеціалістами, що пройшли відповідну підготовку, мають допуск підривника встановленого зразка.

Світлошумові гранати “Заря”, “Пламя” застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини, а малогабаритні підривні пристрої “Ключ”, “Импульс” забороняється застосовувати для відкриття приміщень, де разом із злочинцями знаходяться заручники.

Пристрої для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М”, “Диана” на практиці застосовується рідко, тому що відсутня докладна інструкція по їх застосуванню, тільки вказані обмеження, ігнорування яких може призвести до людських жертв.

“Спеціальні засоби для примусової зупинки автотранспорту забороняється застосовувати до вантажних автомобілів, що здійснюють перевезення людей; автотранспорту, що належить дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, моторолерів, мопедів, а також на гірських шляхах або ділянках шляхів з обмеженою видимістю; залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях”1.

Законом, у якості спеціальних засобів адміністративного припинення, також передбачається застосування бронемашин та інших спеціальних транспортних засобів. Така практика на Україні відсутня. Навіть тактичні навчання по припиненню групових порушень громадського порядку не проводяться з використанням спеціального автотранспорту. Законом України “Про міліцію” не дається вичерпного переліку транспортних засобів, що можуть бути застосовані як спеціальні засоби адміністративного припинення. А головне - як, яким чином?

Виникає питання: чи можна застосовувати танки, бойові машини піхоти, бойові машини десанту, інженерну техніку і взагалі - гусеничну чи колісну?

На нашу думку, певні види колісної, спеціально захищеної техніки потрібно застосовувати для припинення масових безладь шляхом оточення місця події, а також як пересувні агітаційні пункти. Повинні існувати типові плани застосування кожного виду спеціальних засобів під час припинення групових порушень громадського порядку, інакше ця невизначеність прагне призвести до непередбачених подій.

Існуюча адміністративно-правова практика застосування міліцією спеціальних засобів адміністративного припинення під час охорони громадського порядку свідчить про необхідність її негайного вдосконалення, вироблення єдиної стратегії, тактики застосування сили як під час несення патрульно-постової служби, так і під час проведення спеціальних операцій.

Вимоги щодо застосування цих заходів необхідно закріпити у відповідному законі, а також у ряді підзаконних актів МВС, що сприятиме зміцненню законності і правопорядку.

Головною метою такого підходу є гарантія дотримання прав людини в умовах розбудови правової держави, формування нової Людини і нового суспільства, яке у далекому майбутньому повинно відмовитись від насильства як руйнівної сили взагалі.

__________

1 Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР”.

§ 2. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів нарядами патрульно-постової служби міліції при охороні громадського порядку.

На підставі аналізу практики застосування засобів адміністративного припинення дипломантом вироблено ряд пропозицій по вдосконаленню практики їх застосування з метою виключення випадків порушення законності з боку працівників міліції, дотримання державою прав людини шляхом максимального обмеження застосування сили та чіткої регламентації дій правоохоронних органів в цих відносинах.

Почати потрібно з фізичної підготовки працівників міліції.

Існуючий комплекс прийомів рукопашного бою потребує суттєвого вдосконалення, так як не дозволяє навчити працівників міліції ефективно захищати громадян і себе.

Необхідно розробити комплекс прийомів на базі такого виду східних єдиноборств як айкідо. Техніка цього виду боротьби заснована на самозахисті шляхом використання енергії нападу супротивника. Такий підхід до застосування фізичної сили працівником міліції знизить рівень травматизму серед порушників що затримуються правоохоронцями при вчиненні непокори чи опору, а також зменшиться кількість випадків перевищення меж необхідної оборони з боку працівників міліції.

Страницы: 1, 2