Перелік ключових слів: антимонопольне законодавство, конкурентна політика, конкуренція, монополія, зловживання монопольним становищем, антимонопольний комітет України.

Об'єкт дослідження: правові відносини у сфері конкуренції та застосування антимонопольного законодавства.

Предмет дослідження: шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України та регулювання захисту конкуренції, визначені на підставі аналізу чинного світового досвіду у цій галузі.

Мета роботи: висвітлення та розв'язання проблем, які виникають в Україні, створюють перешкоди для розвитку конкуренції та, використовуючи позитивний світовий досвід антимонопольного регулювання, виявити шляхи удосконалення конкурентного законодавства в нашій державі в умовах ринкової трансформації економіки України.

Очікувані наслідки та їх новизна: на підставі комплексного вивчення теоретичних проблем удосконалення антимонопольного законодавства та практики його застосування в Україні та різних країнах, враховуючи світовий досвід вносяться рекомендації щодо покращення правової системи України, правового регулювання захисту конкуренції. Наукова новизна виявляється в аналізі головних проблем досліджуваної теми.

Результати дослідження можуть бути застосовані у практиці застосування антимонопольного законодавства, зокрема, в роботі Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, а також при підготовці навчальних посібників з курсу “Антимонопольне і конкурентне право”, в процесі читання лекцій для студентів ВУЗів, коледжів.

Зміст

Вступ
Розділ 1. Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України
1.1 Монополія та конкуренція як вихідні поняття антимонопольного законодавства
1.2 Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки
1.3 Органи державного управління з питань захисту конкуренції та їх повноваження
Розділ 2. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн
2.1 Аналіз розвитку антитрестівського законодавства США
2.2 Антимонопольне законодавство європейських країн та його значення для України
2.3 Позитивний досвід антимонопольного законодавство Японії
Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства
3.1 Монопольне та домінуюче становище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн
3.2 Види правопорушень антимонопольного законодавства
3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
У наш час, на зорі третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних торгівельних зв'язків та інформаційних мереж неухильно тягне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або й на міжнародному ринку, а деколи навіть залишаються єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів - стають монополістами. Слід зауважити, що компанія не повинна бути величезною за розмірами щоб стати монополією, отримати монопольну владу. Навіть невеликим компаніям вдається стати монополіями на місцевому ринку.

У зв'язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. Якщо ще у XIX ст. для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права, або й окремі пункти у статтях про господарську відповідальність, то наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. У США був прийнятий перший антимонопольний закон - Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства у багатьох країнах світу.

Вибір даної теми обумовлено її актуальністю, яка виражається, по-перше, в тому, що нині розвиток антимонопольного законодавства є дуже важливим для реалізації конкурентної політики держави. По-друге, сьогодні чи не щодня порушуються справи про його недотримання, що приводить до зниження конкурентної боротьби і відповідно ефективності розвитку економіки. Деякі з правопорушень набувають неабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення антимонопольного законодавства найбільшим у світі виробником комп'ютерів IBM (International Business Machines) тягнулася 13 років, і за цей час було списано 60 млн. сторінок паперу. Слід зауважити, що аналогічні справи порушуються проти більшості великих компаній (як уже названа IBM, Microsoft та ін.). По-третє, антимонопольне законодавство України має невеликий досвід, на відміну від законодавства США, Японії, Франції, Бельгії, Англії та ін., через що виникає ряд проблем щодо прийняття правових норм, направлених на обмеження діяльності монополій та ефективної реалізації чинних норм, які потребують нагального вирішення. І тому, з урахуванням норм законодавства країн з розвинутою ринковою економікою Україна повинна вдосконалювати своє законодавство.

Тому відповідно до необхідності дослідження основних питань вдосконалення та розвитку антимонопольного законодавства України з урахуванням позитивного досвіду іноземних країн тема дослідження формулюється як "Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основах світового досвіду".

Якщо обрана тема магістерської роботи буде досліджуватись, то це дозволить привести антимонопольне законодавство України у відповідність до законодавства розвинутих ринкових країн, буде сприяти створенню дійсно конкурентного середовища, нормальних конкурентних умов функціонування бізнесу і, таким чином, поліпшить економічний стан держави.

Важко не помітити місця, яке займає антимонопольне законодавство у системі економічних наук. Глибокі економічні дослідження й стали причиною його виникнення. Саме вони довели, що монополія, частіше всього, шкідлива для суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат. Дослідження в галузі мікроекономіки показали, що монополії, на противагу конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдяки чому монополія може, без зайвих проблем, встановлювати оптимальний рівень випуску (при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентів з ринку (наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Також визначені причини існування монополії, як економічні, так і юридичні. На основі всіх цих економічних досліджень і створюється у країнах світу антимонопольне законодавство, завданням якого є обмежувати монополії, і, в той же час, не придушувати природні монополії, при яких має місце економія від масштабу.

Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо.

Також антимонопольне законодавство тісно пов'язане із законодавством взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. Зараз іде мова про виділення антимонопольного (конкурентного) законодавства в окрему підгалузь господарського (комерційного) права. При створенні, зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного), так і міжнародні договори і угоди, що укладені країною.

Треба відмітити, що конкурентна політика держави є одним із пріоритетним напрямів державного регулювання. Результативність конкурентної політики України сьогодні не можна назвати високою через ряд об'єктивних чинників. Змінити їх дуже важко, а іноді і просто неможливо на теперішньому етапі. Навіть при найкращому збігові обставин, проведенні політичних та економічних реформ певні об'єктивні умови порушення вимог конкуренції все-таки залишаться. Ці умови, очевидно, є зворотнім боком самої конкуренції. Тому сьогодні так важливо передбачити ряд заходів для попередження негативних наслідків таких об'єктивних факторів.

Концепцією Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу одним із головних завдань визначено розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових актів [5, с.2]

Антимонопольне законодавство України поступово оновлюється. Прийняття у 2001 році нового Закону України "Про захист економічної конкуренції", який в більшості врахував міжнародні норми з питань ефективного розвитку конкуренції та обмеження монополізму, означає новий виток, що дозволить створити в Україні дійсно конкурентне середовище. Але на черзі денній стоїть вирішення ще багатьох проблем, які не зникають водночас. Для України це досить новий інститут і тому постає багато питань і проблем. На наш погляд, не треба вчитись на власних помилках, краще вчитись на помилках інших, використовуючи понад віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн.

Об'єктом дослідження є правові відносини у сфері конкуренції та застосування антимонопольного законодавства.

Предметом дослідження є шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України та регулювання захисту конкуренції, визначені на підставі аналізу чинного світового досвіду у цій галузі.

Метою роботи є: висвітлення та розв'язання проблем, які виникають в Україні, створюють перешкоди для розвитку конкуренції та, використовуючи позитивний світовий досвід антимонопольного регулювання, виявити шляхи удосконалення конкурентного законодавства в нашій державі в умовах ринкової трансформації економіки України.

У відповідності з вищезазначеною метою в роботі поставлено такі завдання:

розкрити сутність конкуренції та монополії в умовах формування ринкової економіки в Україні;

визначити проблеми чинного в Україні правового регулювання захисту конкуренції;

зробити порівняльну характеристику законодавства європейських країн з питання визначення монопольного та домінуючого становища на ринку;

проаналізувати ефективність діяльності державних органів з питань конкуренції та внести пропозиції по вдосконаленню їх повноважень;

дослідити зарубіжний досвід захисту конкуренції на прикладі США, ряду європейських країн, Японії та Китаю;

розглянути основні види правопорушень в галузі конкурентного права та зробити пропозиції до чинного законодавства щодо вдосконалення формулювань складів цих правопорушень;

визначити види санкцій за порушення чинного антимонопольного законодавства.

Основну увагу в дослідженні приділено вивчення наступних питань. Перш за все розкривається суть таких понять як конкуренція та монополія, особливості існування та діяльності. У другому розділі зображається антимонопольне законодавство зарубіжних країн у розрізі історії його розвитку. Порівняння норм антимонопольного законодавства різних країн дозволить зробити висновки про їх схожість чи відмінність. У третьому розділі розглядається юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. В ньому розкриті основні види правопорушень, зокрема, зловживання монопольним становищем, особливості складів правопорушень, їх характерні риси та внесені пропозиції до чинного українського законодавства. Через дослідження цих питань в роботі зроблено спробу скасувати недоліки українського законодавства з урахуванням міжнародного світового досвіду.

Проблема антимонопольного законодавства та правового регулювання захисту конкуренції в економіці України довгий час залишалась недослідженою. Тільки на початку 1990-х років намітились по суті зрушення в цьому напрямку. З'явились роботи вчених - юристів, економістів, практичних працівників: Саніахметової Н.Н., Першикова Є.В., Мамутова В.К., Губського Б., Чувкина О.О., Опришка В.Ф., Семенової Л.Н., Павленка Ф., Валітова С. та ін. Роботи цих та інших вчених-юристів були використані в дослідженні для вирішення поставлених завдань. Треба відзначити, що нині в Україні недостатня наукова та просвітницька база з питань антимонопольного (конкурентного) законодавства та питань захисту конкуренції, зважаючи на актуальність чинних проблем у цій галузі.

Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання.

При дослідженні світового антимонопольного законодавства були використані такі основні методи дослідження:

опрацювання літературних джерел - з метою ознайомлення з антимонопольним законодавством України та інших країн були опрацьовані літературні джерела, зокрема, вітчизняні та іноземні монографії;

системний підхід - антимонопольне законодавство розглядалося як система юридичних норм, яка зумовлена економічними дослідженнями і потребами суспільства, пов'язана з іншими законодавчими актами;

факторний аналіз - вивчався як вплив на антимонопольне законодавство таких факторів як економічний розвиток країни, особливості економіки, наявність і кількість монополій на ринку, так і вплив антимонопольного законодавства на діяльність компаній-монополістів і результат цього впливу;

метод порівнянь - завдяки порівнянню антимонопольного законодавства різних країн можна виявити джерела його виникнення, ефективність його дії на національних ринках країн.

Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає основним в цій системі. Крім того, автором використані спеціальні методи: формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, статистичний та ін.

Інформаційною і емпіричною базою роботи стали законодавчі та інші нормативно-правові акти, вибіркове узагальнення практики застосування законодавства Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями, публікації періодичних видань, довідкова література, статистичні матеріали.

Наукова новизна роботи полягає перш за все в тому, що у дослідженні на підставі ідейно та теоретично не заангажованих засад, принципів і методів наукового пізнання комплексно вивчаються теоретичні проблеми удосконалення антимонопольного законодавства та практики його застосування в різних країнах, на підставі світового досвіду вносяться рекомендації щодо покращення правової системи України, правового регулювання захисту конкуренції. Наукова новизна виявилася і в аналізі головних проблем досліджуваної теми.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть слугувати основою для правильного тлумачення чинного антимонопольного законодавства, подальшого його удосконалення та удосконалення практики його застосування, розробки загальних проблем конкурентного права України. Положення і висновки роботи можуть використовуватись в роботі Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, а також при підготовці навчальних посібників з курсу “Антимонопольне і конкурентне право”, в процесі читання лекцій для студентів ВУЗів, коледжів. Положення і рекомендації науково-дослідницької роботи можуть служити матеріалом у діяльності по підвищенню рівня правової культури населення, професійного рівня працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Вирішенню вищезазначених проблем сприяє і структура магістерської роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України
1.1 Монополія та конкуренція як вихідні поняття антимонопольного законодавства
Монополією (від гр. monos - один, єдиний та poleo - продаю) називають ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін та обсяги випуску. Також, можна навести інше визначення поняття монополія, яке визначається як виключне право виробництва, торгівлі та ін., яке належить одній особі, певній групі осіб чи державі [46, с.247].

На підставі поданого визначення ми можемо назвати основні риси монопольного ринку:

один продавець займає весь ринок;

продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів, на які могли б перейти споживачі;

існують значні бар'єри, що перешкоджають появі інших фірм на ринку, а вихід з ринку також ускладнений.

Антиподом монополізму є конкуренція. Конкуренція (від лат. concurrentia - стикатися) - це змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку, стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

Про який ринок може йти мова, якщо на ньому часто діють монополісти? За таких умов споживач безправний. Він змушений "їсти" те, що йому дають і за тією ціною, яку визначають. Замість диктату споживача - повний і загальний диктат виробника, який випускає вигідну йому продукцію, а не ту, що потрібна суспільству.

Конкуренція зумовлена різними формами власності на засоби виробництва; вона характеризується боротьбою між підприємцями, товаровиробниками за джерела сировини, ринки збуту і сфери вкладання капіталу з метою одержання найбільшої частки прибутку.

Конкуренція проводиться як шляхом маневрування цінами (зниження чи від ступання у порівнянні з оголошеними цінами для оптових покупців, встановлення однієї ціни на товари різної якості і т.і.), так і різноманітними неціновими формами (технічна перевага, якість та надійність виробу, методи збуту, умови оплати).

Одним із основних засобів конкуренції за умов ринкової економіки є реклама.

Конкуренція виступає як зовнішня у відношенні до виробництва примусова сила, яка вимушує товаровиробників підвищувати продуктивність праці, розширювати виробництво, підвищувати якість і т.д.

Конкуренція є дійовим засобом проти монополізму.

Ринкова економіка визнає певні типи ринків відносно можливостей розвитку конкуренції. Серед них треба виділити досконалий конкурентний ринок та недосконалий конкурентний ринок.

Досконалий конкурентний ринок має такі основні риси: кожний підприємець є малим відносно ринку в цілому; продукція, що реалізується на ринку, є однорідною; покупці інформовані про ціни; продавці діють незалежно один від одного; вступ та вихід з ринків вільний. Сьогодні в Україні дуже важко знайти приклади досконалого конкурентного ринку.

Недосконалий конкурентний ринок - це ринок на якому покупці або продавці беруть в розрахунок свою здатність впливати на ринкову ціну [16, с.43].

Досконала конкуренція і чиста монополія - крайні варіанти ринкових структур. Значно частіше зустрічається ринкові структури у вигляді олігополії та олігопсонії.

Олігополія (від гр. oligos - незначний та poleo - продаю) - це тип ринкової структури галузі господарства в розвинутих країнах, при якій домінує декілька крупних компаній, які виробляють більшу частину продукту, а входження нових виробників в галузь обмежено високими бар'єрами, тобто контролюють виробництво та збут продукції на підставі неформальних домовленостей.

Олігополістичні ситуації можуть виникати в галузях, що виробляють як стандартизовані (алюміній, мідь), так і диференційовані (автомобілі, пральні порошки, електропобутові прилади) товари. В Україні прикладом олігополії є ринки металургійної, хімічної, вугільної та інших видів продукції.

Олігопсонія (від гр. oligos - незначний та opsonia - закупівля продовольства) - це тип ринкової структури, при якій на ринку працює декілька крупних покупців, до яких надходить більша частина продажу товару, тобто існує монополія групи покупців певного товару. В Україні це ринки сільгосппродукції: молока, м'яса, насіння соняшника, цукрового буряка як сировини для переробних підприємств.

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення [10, с.50].

Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар'єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку [40, с.125].

Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами та державна політика.

Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією. Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм.

В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах.

Але тоді постає питання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненими в тому, що споживачі отримають вигоди пов'язані з наявністю економії від масштабу [29, с.41].

Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам. Ці три причини дуже пов'язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо [12, с.40].

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсім не обов'язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великих містах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такими фірмами і, скажімо, алмазною монополією “Де Бірс” полягає в ступені їх влади над ринком, “Де Бірс” володіє більшим контролем над ціною своєї продукції [43, с.25].

Наслідком такої монопольної влади є цінова дискримінація. Це виражається в тому, що фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Наприклад авіакомпанія “Хеппі Скайз" може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним) [41, с.43].

Інший погляд на монополію з'являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як “Жілетт”, “AT&T”, “Ксерокс” і “Поляроїд”, починали як патентні монополії.

Існує й іншого роду взаємозв'язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад, Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень.

Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидше за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.

Таким чином, треба відзначити, що монополія протидіє розвиткові конкуренції та ринку, не дає можливості споживачеві можливості вибирати різного роду товар та за прийнятною ціною. Для боротьби з цим явищем необхідно проводити урядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвитку конкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавство з метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.

1.2 Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки

Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.

Антимонопольна політика - один з напрямків державного регулювання економіки, що представляє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку та такий, що забезпечує розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольна політика має такі складові:

демонополізація економіки;

антимонопольне регулювання;

застосування антимонопольного законодавства.

Антимонопольна політика представляє собою здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків, тобто збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які конкурують на ринках, зниження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб'єктів [37, с.175].

Стрижнем антимонопольної політики є антимонопольне законодавство, яке представляє собою законодавчо закріплені основні правила діяльності на ринку господарюючих суб'єктів, органів державної влади та управління.

Основними завданнями антимонопольного законодавства є:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади та управління, диктат суб'єктів господарювання;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії та порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого та середнього підприємництва від свавілля крупного бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, з допомогою яких держава робить спроби впливати на ринкові відносини та форми об'єднань підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі та очевидні заходи монополістичної діяльності, чинить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіші інтереси крупних корпорацій. Конкретна програма антимонопольних дій розробляється та проводиться урядом, який знаходиться при владі. Відповідно, ця програма є складовою частиною загальної економічної програми уряду, який може відображати інтереси окремої групи підприємців, тих чи інших соціальних груп чи загальні інтереси нації і повинно враховувати загальну внутрішню та зовнішню економічну, соціальну та політичну кон'юнктуру. Це означає, що ефективність застосування антимонопольного законодавства та дієвість антимонопольної політики в цілому змінюються та залежать від зміни політичного керівництва країни [39, с.125].

Уперше в господарській практиці та практиці державного регулювання засади антимонопольного законодавства були закладені в США в період посилення антитрестівської боротьби, через що в США це законодавство називається "антитрестівським законодавством". Найбільш відомі Закони Германа (1890 рік), Клейтона (1914 рік), Ейлера-Кефовера (1950 рік), а також постанови міністерства юстиції США та судів.

Антимонопольне законодавство США, яке містить жорсткі визначення проявлення монополістичної діяльності, поки що вважається найбільш розробленим та ефективним. Але, не дивлячись на це, антимонопольне законодавство США має ряд виключень, які введені до нього з урахуванням економічної, воєнної та політичної безпеки та національної безпеки в цілому. Зокрема, антимонопольний імунітет розповсюджується на діяльність американських фірм, які зайняті в експортній торгівлі, транспортній системі, банківській справі, а також на ряд галузей виробництва (військове виробництво, атомна енергетика та ін.)

Досить великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з точки зору антимонопольного законодавства форми об'єднань та монополістичної діяльності - холдингові компанії, систему участі, конгломератні сполучення (об'єднання компаній, які відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані заходи встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства, корпорації проводять перебудову своєї структури, пристосовуючись до змін та зберігаючи свою суть [28, с.75].

Зауважимо, що з конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР.

Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.

Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому, визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України" мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України" антимонопольне законодавство.

З моменту проголошення Україною незалежності в 1991 році, у межах політики ринкової трансформації економіки активно почало розвиватись нове направлення економічної політики держави - про конкурентна політика, направлена на обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності.

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, який вперше в Україні визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Нині в Україні чинний новий Закон України "Про захист економічної конкуренції", який врахував недоліки попереднього закону і вивів сферу конкурентної політики на новий рівень. Він включає в себе ряд нових положень, направлених на практичне впровадження матеріальних та процесуальних норм права, які відповідають законодавству Європейського Союзу та країн-членів ЄС. Це повинно забезпечити суттєве підвищення рівня правового захисту економічної конкуренції в Україні.

Державна політика України у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції [2, с.4].

26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”, доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України. На жаль, ще і до сьогодні такого Кодексу немає. Кодифікований нормативний акт полегшив би порядок розгляду Антимонопольним комітетом України (далі - АМК України) і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства, який визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р.

З метою реалізації правових норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", які стосуються таких нових понять як недопущення антиконкурентних узгоджених дій та концентрації суб'єктів господарювання було прийнято Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК України від 12.02.02 та Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК України від 19.02.02.

Треба відзначити, що результативність конкурентної політики України є незадовільною. Монопольні структури не просто зловживають, а дедалі зухваліше зловживають своїм становищем. Системи тепло - та водопостачання, телекоми, залізниці, різного роду посередницькі структури просто ставлять на коліна своїх споживачів. Внаслідок цього не тільки погіршується якість наданих ними послуг, а й розкручується спіраль підвищення цін у всіх сферах. Органи влади, які повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців, на кожному кроці встановлюють непереборні бар'єри на їхньому шляху. Самі підприємницькі структури теж часто порушують правила конкуренції шляхом змов між собою про обмеження цін, розподіли ринків, поводять себе вкрай некоректно по відношенню одне до одного [20, с.17].

Окремо слід сказати про контроль за концентрацією. Левову частку своєї роботи Антимонопольний комітет України присвячує питанням надання дозволів на придбання акцій, створення підприємств. В результаті всі отримують дозволи. Тут цікаво зазначити, що антитрестівський відділ Міністерства юстиції США, в якому працює приблизно стільки ж фахівців, як і в нашому АМК, починаючи з 1996 року заблокував або вніс зміни до 170 злиттів компаній. У нас заборон практично майже немає. Тоді постає питання: навіщо потрібна ця обтяжлива і досить дорога процедура? Про те, що вона не дає майже ніякого результату, свідчить той факт, що паралельно відбувається монополізація багатьох ринків. Певні клани уже монополізували цілі галузі української економіки [31, c.114].

Сьогодні треба використовувати інші підходи до вирішення поставлених питань і з метою вдосконалення українського антимонопольного законодавства використовувати понад віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн. І вчитись краще не на своїх помилках, а на помилках інших.

Страницы: 1, 2, 3