p align="left">Таким чином, треба зауважити, по-перше, що більша кількість європейських країн з великим досвідом провадження конкурентної політики у відповідному законодавстві використовують поняття "домінуючого" положення на ринку і відокремлюють поняття монопольного становища; по-друге, у ряді країн справи про порушення у галузі конкуренції та монополізму розглядають спеціальні суди в залежності від суті справи; по-третє, велику вагу мають різні асоціації та кооперативи споживачів, які проводять освітню роботу серед населення; вчетверте, система органів, які займаються питаннями державної політики у галузі конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції та обмеження монополізму складається з декількох структур (міністерства, Ради, палати, відомства).

2.3 Позитивний досвід антимонопольного законодавство Японії
Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”, (Консаісу ропюпо - японською мовою), підготовлений відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США, а також Ковагое кендзи і Таніхара осамі.

Так, Консаісу ропюпо визначає, що ключовими моментами складу правопорушення "монопольна ситуація” виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі [9, с.56].

Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його - заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність.

Під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців.

Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.

Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих (нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом - відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державним указом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері підприємницької діяльності.

Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами, аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган - Комітет по справедливих угодах.

Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об'єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об'єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.

Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких - покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивності праці [23, с.77].

Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньо прем'єр-міністру. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру тощо. До обов'язків Комітету, крім контрольної функції, входять розслідування випадків порушення закону, прийняття рішення про відкриття судового процесу, уплати штрафу.

За порушення антимонопольного законодавства, а також не виконання рішень та вимог Комітету по справедливих угодах і суду законом передбачені для винних осіб покарання у вигляді штрафів та позбавлення волі. Залежно від різновиду злочину штрафи можуть досягати 5 млн. йєн, а позбавлення волі з примусовою працею - 3 років. У випадку подання неправдивої інформації експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років. В Японії існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом карають і юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний.

Треба відзначити, що на підставі антимонопольного законодавства Японії багато країн світу приймали власні нормативно-правові акти і будували конкурентне право. Тому Україна повинна використати позитивний досвід при вирішенні питань формулювання правопорушень у галузі захисту економічної конкуренції, а можливо також і у встановленні дуже суворих санкцій для винних осіб за скоєні злочини.

Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства
3.1 Монопольне та домінуюче становище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн

При дослідженні чинного конкурентного (антимонопольного) законодавства, насамперед, привертає увагу визначення поняття "монопольне становище" суб'єкта господарювання, оскільки воно є ключовим у цій сфері, на ньому базується склад найпоширенішого антиконкурентного правопорушення "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку". Цей склад правопорушення включає встановлення монопольно високих чи дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело, або може призвести до порушень чи обмеження прав споживачів. Наприклад в Україні за 1998 рік було виявлено та припинено 410 таких порушень, а у 1999 році - 472 [8, с.67]. Завищені тарифи на комунальні, транспортні послуги, послуги зв'язку та інші послуги суб'єктів природних монополій, необґрунтовано високий розмір плати за послуги, пов'язані із здійсненням функцій державного управління, позбавляють вітчизняних підприємців оборотних коштів, не дозволяють належним чином створювати і розвивати основні фонди, лягають як додаткові витрати на ціну товарів вітчизняних товаровиробників, послаблюючи їх конкурентоспроможність порівняно з імпортними аналогами.

Нерідко монопольним становищем зловживають підприємства теплових мереж, встановлюючи монопольно високі ціни на послуги з теплопостачання шляхом стягнення із споживачів плати за теплову енергію, виходячи з установлених тарифів, при фактичному наданні її в менших, ніж передбачено тарифами, обсягах.

У ряді виявлених випадків зловживань - умови для цінових зловживань створює недосконала система розрахунків за послуги монопольних утворень.

У багатьох випадках виявлені та припинені цінові зловживання монопольним становищем були пов'язані з перекладанням збитків від надання послуг одним категоріям споживачів на інші при єдиній методиці калькулювання вартості послуг із метою компенсації неплатежів.

В ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено поняття монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті [3, с.3].

Таким чином, законодавець вважає поняття "монопольне" та "домінуюче" становище тотожними. Але вживання цих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним.

У економічної теорії поняття монопольного становища має конкретний, чітко визначений зміст. Виходячи з етимології наведеного слова, ринкова монополія розглядається економічною наукою як "захват физическим или юридическим лицом части или всего рыночного пространства и установление на нем своего господства" [13, с.176]. Тобто, монопольне становище виникає на товарному ринку, що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. Ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, називається олігополією і розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища, з точки зору економічної теорії, а є домінуючим на ринку. На цьому, зокрема, акцентував увагу проф. І. Дахно: "Якщо монополіст взагалі не має конкурентів і його ціни є "істиною в останній інстанції", то домінуюча фірма певним чином має враховувати наявність периферійних конкурентів при визначенні ціни, номенклатури, асортименту тощо" [17, с. 19].

Крім того, поняття "монопольне становище" обґрунтовано може вживатися для характеристики суб'єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.

Слід зазначити, що законодавчі акти переважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу не надають поняттю "монопольне становище" такого змісту як українські закони. Вони або обмежуються ширшим поняттям "домінуюче становище", або поряд з ним вживають термін "монопольне становище", надаючи останньому спеціального змісту.

Так, у п.6 ст.2 Закону Польщі "Про протидію монополістичній практиці і захист прав споживачів" від 24 лютого 1990 р. (в редакції від 12 липня 1995 р.) визначено монопольне становище як таке, де підприємець не зустрічається з конкуренцією на внутрішньому або регіональному ринках; у п.7 цієї ж статті домінуюче становище - це становище, при якому він не стикається з суттєвою конкуренцією на внутрішньому чи регіональному ринках; вважається, що підприємець має домінуюче становище, якщо його частка ринку перевищує 40 відсотків [43, с.40]. Такий же підхід використаний і у Законі Чехії "Про захист економічної конкуренції" від 30 січня 1990 р.

Болгарський Закон "Про захист конкуренції" від 29 квітня 1998 р. [43, с.41] розрізняє поняття монопольного та домінуючого становища, але дещо в іншому аспекті. Так, згідно зі ст.16 поняття монопольного становища вживається для визначення лише так званої легальної монополії: монопольне становище займатиме підприємство, яке має його згідно із законом, володіє виключними правами займатися певним видом економічної діяльності; дане становище може бути визначене лише Законом у разі, коли воно надається державою відповідно до п.4 § 18 Конституції. Будь-яке інше оволодіння монопольним становищем є незаконним.

На відміну від монопольного домінуюче становище підприємства згідно зі ст.17 цього Закону визначається як таке, коли підприємство залежно від його частки ринку, фінансових ресурсів, можливості доступу на ринок, рівня технології та економічних відносин з іншими підприємцями може заважати конкуренції на відповідному ринку, в той час коли воно саме не залежить від конкурентів, покупців або продавців. Підприємство також буде займати домінуюче становище, коли має ринкову частку, що перевищує 35 відсотків відповідного ринку, якщо воно не відповідає умовам підпункту 1 наведеної статті.

Аналогічно це питання вирішується і у Законі Італії від 10 жовтня 1990 р. "Про конкуренцію та чесну торгівлю", де у статтях 8-9 визначається статус легальних та природних монополій, і лише вони визнаються такими, що мають монопольне становище.

У ст.4 Закону Російської Федерації "Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" від 21 березня 1991 р. наводиться визначення лише домінуючого становища, а поняття "монопольне становище" не використовується [15, с.83].

Закон Угорщини "Про заборону недобросовісної та обмежувальної ринкової практики" застосовує лише поняття "домінуюче становище" [43, с.41], як і закони багатьох інших країн, таких як: Німеччина (Закон "Проти обмежень конкуренції" від 20 травня 1998 р.), Австрія (Федеральний Закон "Про конкуренцію" від 19 жовтня 1988 р.), Данія (Закон "Про конкуренцію" від 10 червня 1997 р.), Норвегія (Закон "Про конкуренцію" від 11 червня 1993 р.), Турецька республіка (Закон "Про захист конкуренції" від 13 грудня 1994 р.) тощо.

Характеризуючи законодавство європейських країн щодо названої проблеми, не можна не зупинитися на особливому підході, запровадженому в чинному законодавстві Греції та Франції. Як уже зазначалося, у законодавстві переважної більшості європейських країн поняття "домінуюче становище" є базовим для визначення складу такого анти конкурентного правопорушення як "зловживання домінуючим (в Україні - "монопольним (домінуючим)") становищем". На відміну від більшості країн в Ордонансі Франції від 1 грудня 1986 р. "Про вільні ціни та конкуренцію" (п.2 ст.8) та в Законі Греції від 24 лютого 1995 р. "Про контроль над монополіями та олігополіями і захист вільної конкуренції " (ст.2а) цей вид правопорушень називається "зловживання економічною залежністю". У загальному вигляді забороняється одному чи декільком підприємствам зловживати позицією щодо інших підприємств, при якій їх контрагенти (покупці чи продавці товарів або послуг) економічно залежать від них і не мають еквівалентного вибору на ринку. За роз'ясненням Комітету з питань конкуренції Грецької республіки "економічна залежність" існує, коли підприємство зовсім не має "еквівалентного альтернативного вирішення" або існуюче вирішення призведе до значного зниження конкурентоспроможності товарів чи послуг залежного підприємства [43, с.41].

Таким чином, в розвинутих європейських державах, що мають чималий досвід правового регулювання конкурентних відносин, а також в країнах, які прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу, законодавство про недопущення обмежень конкуренції розглядається не тільки як боротьба безпосередньо з монополіями, а як система норм, що забезпечує недопущення будь-яких незаконних обмежень конкуренції. Українське законодавство у цій сфері також поширюється на всі суб'єкти господарювання, здатні обмежувати конкуренцію, а не лише на ті, що посідають монопольне становище. Тому доцільним було б використовувати в законодавчих актах України поняття, яке не суперечить загальноєвропейській практиці і розмежувати поняття "монопольне" та "домінуюче" становище.

Що стосується чинного порядку визначення такого становища суб'єкта господарювання, то після прийняття Закону України "Про захист економічної конкуренції" основний критерій, встановлений у попередньому Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", змінився. По-перше, кількісний критерій (35 відсотків), в новому Законі України не є вирішальним, він діє лише за наявності головних ознак - відсутності конкуренції або не суттєвої конкуренції при існуванні фактичних чи правових бар'єрів доступу на ринок. По-друге, згаданий суб'єкт або група суб'єктів за Законом України "Про захист економічної конкуренції" має можливість довести відсутність ознак домінуючого становища до прийняття відповідного рішення антимонопольними органами.

На жаль, у вказаному Законі не подано визначення поняття "бар'єри доступу на ринок", яке доцільно було б навести у ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах. В Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного Комітету України від 5.03.02 подано визначення наступних понять. Бар'єри вступу на ринок - це обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку; бар'єри виходу з ринку - обставини, що перешкоджають (обмежують) суб'єктам господарювання, що діють на цьому ринку, покинути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, у що був вкладений капітал [7, с.1].

Традиційно під бар'єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входження на ринок нових суб'єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримають надприбуток. При цьому розрізняють економічні бар'єри (природні для певної сфери діяльності - як технологія, вартість тощо), правові (встановлені законом) та штучні бар'єри (виникають внаслідок незаконної діяльності вже діючих на ринку суб'єктів господарювання).

В японському антимонопольному законодавстві до визнаних "бар'єрів для доступу" на ринок належать такі:

"економія на великих масштабах виробництва та збуту". Це означає, що у підприємств, які вже освоїли великі серії випуску продукції та створили збутові мережі, така низька собівартість продукції, що новачкам надто важко з ними конкурувати;

"абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею", тобто ситуація технологічної монополії, яка захищена патентом;

"контроль над сировиною або збутовими каналами", тобто великомасштабна вертикальна інтеграція підприємств, яка не лишає місця для потенційних конкурентів;

"необхідність вкладання великих капіталів для доступу на ринок", тобто фінансовий бар'єр;

"усталений споживчий вибір, що складався: покупці віддають перевагу даній фірмі, і щоб конкурувати з нею, необхідні великі затрати на рекламу" [11, с. 205].

Тому бажано було б визначити таке поняття саме в Законі України, не обмежуючись трактуванням Розпорядження АМК України, а також розширити його визначення, з урахуванням вказаних ознак та досвіду японського законодавства.

Зроблені зауваження до законодавства, доопрацювання з урахуванням світового досвіду з питань конкурентної політики сприятимуть підвищенню законності в господарських відносинах.

3.2 Види правопорушень антимонопольного законодавства
Аналіз та узагальнення трьох основних Законів США, які були розглянуті вище дозволяє зробити висновок, що усі вони сконцентровані навколо опису складу трьох найважливіших порушень антитрестівського законодавства - монополізації, недобросовісної конкуренції та картелювання - і відповідальності, яка встановлюється за їх вчинення. Принципове для нас значення має той факт, що питання про монопольне становище (домінуюче становище, монопольну ситуацію) у законодавстві США безпосередньо не піднімається. З цим пов'язано існування у судовій практиці Америки подвійного правоприкладного підходу до його оцінки. Прихильники структуралістського підходу вважають, що". галузь, яка має монополістичну структуру, і поводити буде себе як монополіст. Отже, економічні дії галузей з монополістичною структурою обов'язково будуть небажаними. Такі галузі тому-то є законними мішенями для антитрестівського позову" [25, с.225]. З іншого боку, як заявляють біхевіористи, "домінуюче становище фірми взагалі не обов'язково є втіленням монополії. Компанія, наприклад, може завойовувати левову частку ринку завдяки зниженню собівартості та цін на продукцію. Домінуюче становище фірми може бути також результатом успішної інноваційної діяльності - розробки та комерційної реалізації принципово нової продукції, яка різко відрізняється від попередніх аналогів своїми якісними характеристиками. Зрозуміло, такі фірми не підлягають переслідуванню з боку антитрестівського законодавства" [11, с.157].

Японська право прикладна практика позбавлена подібної проблеми. Вона була вирішена шляхом введення до Закону Японії "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод" опису складу правопорушення "монопольна ситуація". Ключовими моментами складу даного правопорушення виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі.

Отже, в обох випадках - у американському антитрестовському і японському антимонопольному законодавстві - розглядаються склади основних порушень (монополізації, недобросовісної конкуренції, картелювання, а у Японії - і монопольної ситуації) та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Важливо підкреслити, що саме система правових норм, які описують склади зазначених правопорушень, створює кістяк антимонопольного законодавства, при цьому усі її елементи, образно кажучи, рівноправні між собою. Подібний підхід забезпечує, на наш погляд, загальну стрункість законодавства, істотно полегшує правоприкладну практику та підвищує ефективність антимонопольного регулювання в цілому.

Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавства досягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно, потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структура ж лишається практично незміною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестівське законодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), Законом Клейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточно сформувались ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масиву конкретизуючи ми та уточнюючими правовими нормами.

Отже, основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі - формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене.

Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольного регулювання в Україні - Закону "Про захист економічної конкуренції" дозволяє зробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушень антимонопольного законодавства, а саме:

анти конкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

вчинення антиконкурентних дій органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність.

Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутим вище прикладам США та Японії. Однак, підхід до опису складів правопорушень, який використано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України - з іншого, принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомого світовій практиці як "дії по монополізації" (у законодавстві Японії - "приватна монополія", у законодавстві України - "зловживання монопольним становищем" і "володіння ознаками ринкової влади").

Параграф 2 Закону Шермана (антитрестівське законодавство США) визначає, що "будь-яка особа, яка буде або спробує монополізувати, або об'єднатися, або змовитись із будь-якою особою або особами, щоб монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, буде вважатись повинною у здійсненні злочину." [25, с.224].

Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольний закон Японії. У п.5 ст.2 якого зазначено: "приватна монополія - це дії, які полягають у тому, що підприємець одноосібно, або об'єднавшись у таємній домовленості з іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренцію в установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючи або усуваючи інших підприємців" [9, с.56].

У теорії антимонопольного права Японії на основі аналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецендентів склався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленню контролю та панування. Так, Кавагоє Кендзи зазначає, що під "усуненням" розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарювання стає неможливим або воно утруднено [23, с.61]. Таніхара Осамі характеризує усунення ще більш жорстко: "Усунення - це перешкоджання протягом підприємницької діяльності. або, іншими словами, відсторонення з ринку" [38, с.12].

Під "пануванням і контролем" слід розуміти вплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі.

Важливо підкреслити, що і усунення, і встановлення панування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. Таніхара Осамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення, яке здійснюється третіми особами, тобто особами. які безпосередньо не беруть участь у справі [38, с.12]. Отже, безпосереднє панування - це підпорядкування своїй волі, а посереднє - чужій.

Таким чином. поняття "дії по монополізації" охоплює, з точки зору суб'єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу - як тих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповідна правова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринку інших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців; антиконкурентний характер результату подібних дій.

Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японії законодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальної узагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами, що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічної системи.

З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявність певного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізацію регламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідного органу.

Український законодавець пішов шляхом конкретного опису складу правопорушення "зловживання монопольним становищем" та "неправомірні узгоджені дії", деталізуючи регламентовані дії - способи уже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхід до опису складів правопорушень не може бути ефективним в умовах, коли антимонопольне регулювання робить свої перші кроки, а досвід право прикладної практики ще явно недостатній. У зв'язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольного законодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових норм окремими деталізованими способами опису складів об'єктивного боку правопорушень, які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідність з реаліями економічного життя.

Хотілося б відмітити необхідність зміни опису такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання [3, с.4]. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Проблемні питання виникають щодо тлумачення "відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання". Наприклад, при розгляді справи по зловживанню монопольним становищем ВАТ "Содовий завод" м. Слов'янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області, ВАТ "Содовий завод" відмовило в укладенні угоди на постачання розсолу Слов'янському солевиварочному заводу. Відмова була обґрунтована тим, що сторони не досягли згоди щодо додаткових умов реалізації угоди: необхідності часткового утримання солевиварочним заводом солевих свердловин, а також тим, що ВАТ "Содовий завод" не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковій відстані від м. Слов'янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганської області. Отже, постає питання: чи передбачає включення до ринку видобутку розсолу підприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємств від Слов'янського солевиварочного заводу? Чи при тлумаченні "відсутності альтернативних джерел" спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, які б зазнав солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську чи Артемівську. Це є важливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однією із сторін якої виступає монополіст [14, с.41].

Отже, можна було б запропонувати, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ VШ Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.

Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити наступні види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності.

По-перше, це майнові санкції за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачені статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення та отриманого доходу (виручки) суб'єкта господарювання, який порушив конкурентне законодавство.

Органи Антимонопольного комітету України мають право накладати штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб. Такий вид санкцій передбачено за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом; пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 вказаного Закону, накладаються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 згаданого Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

При цьому доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку [3, с.13].

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються в залежності від скоєного правопорушення відповідними органами АМК України:

Комітетом;

постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

державним уповноваженим Комітету;

адміністративною колегією територіального відділення Комітету [6, с.1].

Крім вищезазначених штрафів, які стягуються АМК України, відповідно до ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", слід відмежовувати стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Їх можна розділити за суб'єктом правопорушення, а також за юрисдикційним органом, який притягує до юридичної відповідальності.

За неподання інформації чи подання в неповному обсязі АМК чи його територіальному відділенню, подання недостовірної інформації вказаним органам чи створення перешкод працівникам АМК та його територіальним відділенням при проведенні перевірок, оглядів та ін., посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність.

За ті ж дії та за невиконання рішень АМК України або виконання не в повному обсязі відповідно до ст.54 Закону України "Про захист економічної конкуренції" посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю також несуть адміністративну відповідальність.

Також за статтею 55 цього Закону України особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства у разі антиконкурентних узгоджених дій, зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем, концентрації без отримання відповідного дозволу АМК України, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання, невиконання вимог і зобов'язань учасниками узгоджених дій та концентрації, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

По-друге, це оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства. Вони можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою КМУ від 14.11.2000 № 1698 за поданням, внесеним АМК України.

На нашу думку, в Україні, з урахуванням досвіду іноземних країн, потрібно ввести додаткові санкції за порушення антимонопольного законодавства, які мають бути більш жорсткими, наприклад, заходи кримінального покарання (позбавлення волі чи обмеження волі, штрафи) за найбільш тяжкі економічні злочини, які суттєво впливають на розвиток конкуренції в Україні. Крім цього, зауважимо, що АМК України не повинен виступати органом, який і розслідує правопорушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і контролює виконання прийнятих рішень. Все ж таки треба використати досвід, який існує у всьому світі, розділивши повноваження між кількома органами і віддати справу притягнення винних осіб до відповідальності судовим системам, які спеціалізуються на таких справах.

Висновки
На підставі зробленого в магістерському дослідження чинного українського та світового антимонопольного законодавства було зроблено наступні висновки.

1. Визначивши поняття, види та основні риси монополії та конкуренції, можна дійти висновку, що існування монополій протидіє розвитку конкуренції і заважає конкурентній боротьбі. Для подолання монопольної влади необхідно проводити урядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвитку конкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавство з метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.

2. Оскільки основним навантаженням роботи Антимонопольного комітету України є надання дозволів на придбання акцій, створення підприємств і в результаті довготривалої та напруженої роботи всі отримують ці дозволи, заборон майже немає на відміну від досвіду антитрестівського відділу Міністерства юстиції США, де блокується дуже багато злиттів компаній, на нашу думку, необхідно спростити цю обтяжливу і досить дорогу процедура, яка не дає майже ніякого результату.

3. Нагальною потребою є реформування органів державного управління з питань конкурентної політики держави. Антимонопольний комітет України має дуже багато повноважень, які не можна доручати приймати одному органу. Законодавством України всі повноваження у сфері захисту конкуренції покладено на АМК України. Він і розслідує порушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і сам контролює виконання рішень. За відсутністю більшості комісій з регулювання природних монополій, він же змушений розв'язувати проблеми з масовими порушеннями у сфері природних монополій. Тому необхідно створити найближчим часом новий орган, наприклад, Раду з питань конкуренції, яка складалася б з спеціалістів з питань економічної політики, народного господарства, власності та інвестицій та ін., не переобтяжуючи склад Ради та головним є те, що вона повинна буди дійсно незалежною від владних структур, бо вони і так мають достатній вплив на конкурентну політику.

4. У галузі природних монополій необхідно створити комісії з регулювання природних монополій, які, наприклад, в Росії почали створюватись ще у 1995 році, а у нас повинні були бути створені у 2000 році і досі не створено жодної комісії, передбачені Законом України "Про природні монополії".

5. Встановити жорсткі адміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями створюють перешкоди на шляху вільного підприємництва шляхом збільшення розмірів штрафів та звільнень з посад. На жаль, новий Законом України "Про захист економічної конкуренції" поряд з суттєвим збільшенням санкцій для підприємців майже усунута відповідальність органів влади.

6. Прийняти нові нормативні акти по встановленню громадського контролю за формуванням та реалізацією конкурентної політики, оскільки світовий досвід свідчить, що найбільш ефективним є те, коли прийняття важливих для суспільства рішень здійснюється державними структурами, недержавними структурами (службами, наприклад), незалежними від влади і це поєднується з додатковим громадським контролем їхньої діяльності.

7. Також необхідно закріпити обов'язок суб'єктів господарювання повідомляти АМК України про всі угоди, які містять обмеження конкуренції, реєструвати їх у спеціальних реєстрах, для того, щоб споживачі та конкуренти могли з ними ознайомитись.

8. Сьогодні слід приділити серйозну увагу судовій системі. Суди сьогодні далеко не завжди відіграють позитивну роль у процесі захисту конкуренції. Це відбувається як в силу катастрофічного недофінансування судів, так і внаслідок нерозуміння значною частиною суддів вимог законодавства про захист економічної конкуренції та недопущення монополізму. З цього питання треба звернутись до досвіду розвинених країн. Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється в багатьох країнах спеціальними, а не загальними судами, що сприяє більш якісному розгляду справ та винесенню рішень. Тому у рамках судової реформи треба не упустити питання створення конкурентно-патентного суду, про який давно йде мова, але не здійснюються реальні кроки для розв'язання цієї проблеми.

9. Український законодавець вважає поняття "монопольне" та "домінуюче" становище тотожними. Але вживання цих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним. Законодавчі акти переважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу не надають поняттю "монопольне становище" такого змісту як українські закони. Вони або обмежуються ширшим поняттям "домінуюче становище", або поряд з ним вживають термін "монопольне становище", надаючи останньому спеціального змісту.

Монопольне становище виникає на товарному ринку, що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. А в ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища, а є домінуючим на ринку. Крім того, поняття "монопольне становище" обґрунтовано може вживатися для характеристики суб'єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.

Таким чином, треба внести зміни до Закону України "Про захист економічної конкуренції", які стосуються визначення окремо понять монопольного (легального та природного) та домінуючого становища.

10. В Законі України "Про захист економічної конкуренції" не подано визначення поняття "бар'єри доступу на ринок", яке доцільно було б навести у ст.1 вказаного Закону України, бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах.

Пропонуємо внести в ст.1 зазначеного Закону України абзац наступного змісту: "Під бар'єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входження на ринок нових суб'єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримають надприбуток. До цих факторів відноситься економія на великих масштабах виробництва та збуту, абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею, контроль над сировиною або збутовими каналами, необхідність вкладання великих коштів для доступу на ринок, усталений споживчий вибір, що склався".

11. Необхідно змінити опис такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Можна було б запропонувати внести уточнення або доповнення до абзацу 5 частини 2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

12. Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

13. З прийняттям у 1993 році Закону України "Про Антимонопольний комітет України" повинна була початись робота по створенню Антимонопольного процесуального кодексу, який би врегулював би всі питання, які стосуються процесуального розгляду справ АМК України. Тож необхідно прийняти такий Кодекс для поліпшення роботи вказаного державного органу. Крім цього, необхідно привести у відповідність до нового Закону України "Про захист економічної конкуренції" Закон України "Про Антимонопольний комітет України".

14. В зв'язку з браком літератури, підручників, відповідних фахівців управлінської діяльності з захисту конкуренції, недосвідченість широких верств громадян про свої права та можливості захисту цих прав необхідно звернутись до світових організацій, які мають намір допомогти Україні в просуванні шляхом ринкових перетворень з проханням надати допомогу в підтримці наукових досліджень.

Зважаючи на актуальність та важливість обраної теми магістерської роботи, треба відзначити, що сьогодні питання антимонопольного законодавства в Україні потребують подальшого дослідження та розгляду.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 2001. - 249 с.

2. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №50. - Ст.472.

3. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 21 березня.

4. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - Ст.238

5. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Схвалено Законом України від 21.11.2002 // Урядовий кур'єр. - 2002. - 18 грудня.

6. Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: Затв. Розпорядженням АМК України від 19.04.94 № 5 // НАУ: Комп'ютерна правова система. - № 004.

7. Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Затв. Розпорядженням АМК України від 5.03.2002 // НАУ: Комп'ютерна правова система. - № 004.

8. Антимонопольний комітет України. Річний звіт 1999 рік. - К., 1999.

9. Антимонопольний закон - закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод. Консаісу роппопо (яп. мовою). - Токіо, 1991.

10. Барановський А. Монополия и как с ней бороться?: Сущность явления // Посредник. - 1995. - №52. - С.50-51.

11. Баришева А.В., Сухотін Ю.В., Богачов В.Н. та ін. Монополізм та антимонопольна політика. - М., 1994.

12. Бело Т. Методи визначення монополізму на ринках промислової продукції // Економіка України. - 1999. - №3. - С.36-41.

13. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. - М., 1997.

14. Валітов С., Кузьмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства // Право України. - 1996. - № 8. - С.37-42.

15. Вільсон Дж., Цапелик В. Естественные монополии в России: история и перспективы развития системы регулирования // Вопросы економики. -1995. - №10. - С.80-87.

16. Головач І. Проблеми недобросовісної конкуренції: зарубіжний та вітчизняний досвід // Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - №4. - С.39-59.

17. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. - К., 1998.

18. Завада О. Антимонопольний комітет відстоює засади добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр. - 1998. - 26 листопада.

19. Завада О. На сторожі добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр, 2000. - 24 листопада.

20. Ігнатюк А., Ніколенко В. Проблема протидії монополізму та формування конкурентного середовища при переході до ринку. Аналіз і прогноз // Нова політика. - 1996. - №2. - С.17-22.

21. Ільєнченко М. Проблеми демонополізації промисловості України // Економіка України. - 1994. - №4. - С.89.

22. Кагат Т. Законодавство про захист прав споживачів у сфері якості товарів у системі законодавства України // Право України. - 1998. - №8. - С.98.

23. Ковагое кендзи. Антимонопольний закон. - Токіо: Сядан Ходзин, Кін'ю Кіндзай, Дзідзьо Кенкюкай, 1991.

24. Литвиненко О. Конкурентоспроможність українських товарів // Економіка України. - 1996. - №10. - С.88.

25. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2-х т.: пер з англ.11-го вид. Т.2. - М., 1992.

26. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ., 1996.

27. Меркулова Ю. Стратегии преодоления структурного монополизма // Общество и економика. - 1995. - №10-11. - С.7-16.

28. Негеров Р.И. Антимонопольное регулирование в США: 115-летний опыт и его итоги // Государство и право. - 1999. - №6. - С.69-77.

29. Нестеренко С. Природна монополія: теорія та практика функціонування // Економіка України. - 1997. - №10. - С.37-45.

30. Нуреев Р. Основы экономической теории: Учебное пособие. Т.7. Типы рыночных структур: несовершенная конкуренция. Антимонопольное законодательство. Олигополия // Вопросы экономии. - 1995. - №12. - С.124-152.

31. Першиков Є.В. Деякі питання правозастосовчої діяльності органів Антимонопольного комітету України // Вісник вищого арбітражного суду України. - 1999. - №3. - С.113-118.

32. Петрович Й., Катаєв Л. Визначення конкурентоспроможності товарів виробничого призначення в системі маркетингу // Економіка України. - 1997. - №10. - С.30.

33. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів - К., 1996.

34. Саданин В. Современные проблемы анализа и оценки конкурентоспособности // Маркетинг и реклама. - 1998. - №2. - С.28-29.

35. Саниахметова Н. Организационно-правовые средства защиты предпринимателей и потребителей от недобросовестной конкуренции // Бизнес. - 1995. - №43. - С.31-32.

36. Семенова Л. Антимонополія і конкурентне право. Курс лекцій.К., 1999.

37. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994.

38. Таніхара Осами. Пояснення Антимонопольного закону. - Токіо: Ітібасі, 1991.

39. Тертышник В.М., Марченко О.В. Тертышник А.И. Защита прав и свобод человека. - Харьков, 2000.

40. Толстошеев В.В., Тотьев К.Ю. Конкуренция и монополизм: правовые аспекты регулирования // Государство и право. - 1997. - №5. - С.125-126.

41. Цапеник В., Яковлев А. Количественные характеристики монополии // Вопросы экономики. - 1990. - №6. - С.38-46.

42. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. - 1995. - №9. - С.31.

43. Шуміло І. Щодо визначення поняття "монопольного (домінуючого) становища" суб'єктів господарювання // Право України. - 2000. - № 4. - С.40-43.

44. Шмагній О. Малі підприємства: труднощі їх кількісного зростання // Економіка України. - 1998. - №5. - С.86.

45. Щедріна Т. Конкурентоспроможність: як її досягти // Діловий вісник. - 1997. - С.24-25.

46. Юридическая энциклопедия. - М., 1999.

47. Яковлев В. Зубрицький Л. Особливості демонополізації в ринковому господарстві України // Економіка України. - 1995. - №7. - С.75.

Страницы: 1, 2, 3