- розвитком духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцненням фізичного здоров'я нації, створенням умов для розширеного відтворення населення.

На кожному етапі свого розвитку соціальна держава визначає пріоритети щодо реалізації установлених принципів, виходячи із ступеня гостроти найважливіших соціально-економічних та політичних проблем; проблемного бачення значних протиріч історичної ситуації, що склалася, вирішення яких буде сприяти переходу суспільства на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку, що базується на демократичних принципах та правових нормах.

На сучасному етапі становлення соціальної держави України стратегічними пріоритетами по сферах діяльності виступають:

- У сфері політики доходів населення: забезпечення зростання реальної заробітної плати; встановлення державних гарантій оплати праці; недопущення отримання заробітної плати нижче прожиткового мінімуму визначеного державою.

-У сфері зайнятості населення: забезпечення громадянам України можливості працювати на умовах вільного вибору професії, повної і продуктивної зайнятості; захист трудових прав та інтересів працівників через систему соціального партнерства.

- У сфері соціальної безпеки та соціального захисту населення: створення ефективної, реально діючої системи соціальної безпеки та соціального захисту населення від соціальних ризиків та загроз; розробка та прийняття закону України “Про основи соціальної безпеки в Україні”; вдосконалення системи пенсійного забезпечення та реформування системи соціального страхування; здійснення реального соціального захисту сім'ї, материнства, молоді, інвалідів та інших слабо захищених верств населення.

-У сфері охорони здоров'я населення: створення умов для розвитку медичної науки; удосконалення системи невідкладної медичної допомоги з метою наближення її до світових стандартів, розвитку інституту сімейного лікаря; розвиток та вдосконалення адресної дотації для пільгового забезпечення ліками громадян за соціально-медичними показниками; ефективного використання баз санаторно-курортного оздоровлення; впровадження державних соціальних стандартів у сфері охорони здоровя та дотримання гарантованого рівня державної безоплатної медичної допомоги; розробка та прийняття закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування”.

-У сфері демографічного розвитку: розробка та вдосконалення основних напрямків демографічної політики, спрямованої на зменшення депопуляції населення України; вдосконалення законодавчої бази України стосовно демографічного розвитку та демографічної безпеки держави.

-У сфері соціокультурного середовища: вдосконалення системи розвитку освіти, закладів культури і науки; збереження та пропагування національної культури, мови, традицій, як на території України так і за кордоном; толерантне ставлення до мови, традицій і культури інших народів, націй і народностей, які населяють Україну.

-У сфері життєзабезпечення населення: збереження, відновлення та примноження житлового фонду; створення фонду соціального житла; поліпшення якості та рівня благоустрою житла; розвиток комунального господарства, засобів транспорту і зв'язку; створення нормальних умов життя в населених пунктах (газифікація, телефонізація), що не мають постійно діючих комунікацій з основною територією країни; розвиток дієвих та привабливих умов для кредитування стосовно придбання житла.

-У сфері захисту від природних та техногенних аварій і катастроф: надання пріоритетності вимогам екологічної безпеки; соціоекологічний принцип природокористування, який полягає у науково обґрунтованому поєднанні екологічних, економічних і соціальних інтересів; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного та соціального середовища; безоплатність загального природокористування і платність спеціального природокористування для господарської діяльності; нормування впливу господарської та іншої діяльності на природне середовище; створення системи страхування екологічних і катастрофічних ризиків; вдосконалення законодавства України щодо практичного застосування норм по захисту екологічних прав громадян.

-У сфері соціального партнерства: вдосконалення системи зв'язків між трудовими колективами, професійними союзами, роботодавцями та державою, органами місцевого самоврядування, їхніми представниками і спільно утвореними органами, що проявляються у взаємних консультаціях, переговорах і примирливих процедурах, які будуються на принципах багаторівневого співробітництва, добровільного і рівноправного партнерства; підвищення ролі трудового колективу при вирішені питань власності чи перепрофілюванні підприємства; обов'язковість виконання колективних договорів; надання можливості проведення соціальної експертизи прийнятих рішень, які мають соціальне спрямування.

-У сфері зовнішньої політики: забезпечення відповідності національного законодавства міжнародно визнаним принципам і нормам у галузі прав людини, зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини та практиці її застосування Європейським Судом з прав людини; виконання міжнародних зобов'язань у сфері соціальної та гуманітарної політики [26,38].

Дана Концепція може бути використана у подальшій конкретизації завдань створення соціальної держави України шляхом розробки програм соціально-економічного розвитку країни та її окремих регіонів.

Вважається, що модель соціальної держави набиратиме повноцінності поступово . У зв'язку із цим можна виділити основні етапи подальшого розвитку соціальної держави:

- на першому етапі - початковому (до 2010 р.) повинна бути створена наукова концепція соціальної держави, удосконалена правова основа на всіх рівнях влади, управління, місцевого самоврядування, системи соціального партнерства і громадянського суспільства; повинні бути підготовлені необхідні кадри, структури і механізми, основні напрями соціальної й економічної політики для функціонування соціальної держави із соціальним ринковим господарством. На цьому етапі слід вирішити найгостріші соціальні проблеми, у першу чергу, підвищення середніх рівнів забезпечення соціальних гарантій;

- на другому етапі - перехідному (до 2015 р.) повинні бути апробовані закони, підзаконні акти, ефективність роботи органів влади та управління, місцевого самоврядування, соціального партнерства та ін. Після апробування повинні вноситися відповідні корективи у всю законодавчу базу, структури органів влади та управління, в державні соціальні стандарти тощо. Необхідно реалізувати цілі розвитку України, затверджені Україною на Самміті тисячоліття (Йоганнесбург, 2002 р.) Декларацією тисячоліття, підписаною 180 країнами - членами ООН;

- на третьому етапі - період стабільного функціонування й розвитку соціальної держави (до 2020 р.) наблизитися до європейських кількісних стандартів соціального розвитку [29, 16].

Отже, реалізація визначених в концепції положень сприятиме становленню України як високорозвиненої європейської соціальної держави, яка забезпечує розвиток людського потенціалу, бере на себе відповідальність за соціальну справедливість, соціальну безпеку, соціальну рівність, добробут громадян та соціальну злагоду в суспільстві. Створення правової соціальної держави повинно стати загальнонаціональною ідеєю і програмою дій всіх громадян України.

3.2 Проблема будівництва соціальної держави в Україні

Україна, перебуваючи нині у фазі розбудови, опинилась у стані розбалансованості державних, суспільних і політичних інтересів, дестабілізації економіки, невизначеності й неузгодженості розв'язання існуючих проблем. Те, що зараз відбувається в нашій держані -- процес не випадковий, а обумовлений нашим часом.

Соціальна політика Української держави реалізується недостатньо ефективно. Особливо це яскраво проявляється у проведенні політики зайнятості населення. В зв'язку з відсутністю належних прогнозів розвитку економіки і зайнятості населення в різних сферах, неефективного проведення приватизації мільйони громадян України виїхали працювати за кордон. Тому в існуючих умовах важливо, щоб держава здійснювала соціальне прогнозування, розробляла і приймала соціально орієнтовані програми економічного розвитку, сприяла повній і продуктивній зайнятості населення, більш продумано здійснювала нормативне регулювання використання трудових ресурсів суспільства. Державна політика в сфері зайнятості населення повинна бути зорієнтована на жорсткий контроль державних структур за забезпеченням реалізації суб'єктами трудових відносності.

Тому зусилля держави в період її трансформаційного розвитку повинні бути спрямовані на гарантування належного рівня життя для всіх громадян, забезпечення балансу інтересів між різними прошарками населення, при цьому державну систему соціального захисту слід спрямовувати на усунення кризових явищ в економічній сфері, недопущення різкої поляризації населення за прибутками. Ця система соціального захисту повинна бути противагою прагненню досягти економічного благополуччя деякою частиною населення, насамперед олігархічними групами, за рахунок "шокової терапії" і революційних "стрибків" в економіці [12, 42].

В Україні ще не сформований стабільний правовий механізм регулювання соціальної сфери, соціальних відносин, соціальне законодавство ще не адекватне потребам соціальної трансформації, що гальмує процес суспільних перетворень у країні.

До чинників соціальної сфери життєдіяльності українського суспільства, соціальної та правової політики, які свідчать про недостатній вплив держави на ті суспільні процеси, які зумовлюють рівень забезпечення соціальної безпеки людини і суспільства, слід віднести:

- суттєве зниження життєвого рівня людей, зубожіння великої частини населення;

- значне розшарування населення за рівнем доходів, збільшення масштабів бідності;

- проведення економічної реформи без наповнення її соціальним змістом, за рахунок соціальних чинників, слабка соціальна спрямованість економічної політики;

- здійснення державної політики у соціальній сфері, яка не наближає, а віддаляє країну від світових цінностей в соціальній сфері - добробуту, соціальної справедливості;

- повільні темпи формування нової соціально-класової структури суспільства, насамперед середнього класу, процесів соціальної мобільності;

- складність соціально-демографічної ситуації в країні, що проявляється в зменшенні чисельності населення і його природного приросту (рівень народжуваності в Україні є один з найнижчих у світі);

- гострі проблеми формування ринку праці та зайнятості пов'язані насамперед із високим рівнем безробіття, низькою вартістю робочої сили;

- нерозв'язані проблеми системи соціального страхування, насамперед системи пенсійного забезпечення, затягування з проведенням пенсійної реформи;

- недосконалість системи соціального захисту, зокрема соціальної допомоги, яка не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян;

- погіршення стану здоров'я населення, збереження тенденції збільшення показників захворюваності, обмеженість доступності кваліфікованої медичної допомоги для ряду соціальних груп суспільства (низький рівень очікуваної тривалості життя - один із найнижчих у Європі) [11, 84].

Особливістю розвитку соціальної структури українського суспільства є її розмитість, несформованість, відсутність стабільної соціальної мобільності, суперечливий характер функціонування соціального простору, що негативно впливає на соціальний і правовий прогрес. Соціальна структура українського суспільства характеризується переважанням у ній нижчого класу, несформованого середнього і вищого класу. Кожному із зазначених класів характерна своя система світоглядно-ціннісних орієнтацій, рівень зрілості свідомості, соціальної та правової культури, який суттєво відрізняється. Соціальна структура українського суспільства характеризується надмірною поляризацією основних класів, неприродною соціальною ієрархією, диференціацією в доходах, розшаруванням соціальних класів, що веде до гострих соціальних суперечностей у суспільному житті, гальмує процес формування стабільної соціально-класової структури і насамперед середнього класу як носія передових соціальних цінностей. Значна частина населення, зокрема тих, які належать до середнього класу, в умовах поширення тіньової економічної діяльності свої грошові доходи отримують нелегально, поповнюють свій бюджет за рахунок незареєстрованих надходжень, у тому числі з порушенням законодавства, що гальмує як процес створення стабільного середнього класу, так і розвитку соціальної та правової культури. Вчені справедливо зазначають, що необхідно підвищити роль середнього класу у забезпеченні законності та правопорядку в державі [16, 14].

Усе більш неприпустимим стає отримування значною частиною середніх верств суспільства незареєстрованих доходів. Подальше консервування такої ситуації негативно впливає на укорінення в середовищі потенційного середнього класу належної правосвідомості та норм законослухняності. Зазначене дає підстави зробити висновок, що в Україні ще не сформована стабільна соціально-класова структура суспільства і насамперед середній клас, який би міг легітимно, на основі стабільного законодавства, здійснювати свою економічну діяльність, легально збільшувати свої доходи, нагромаджувати власність, бути повноцінним суб'єктом соціальної політики, якому була б властива зріла суспільна свідомість. Формування середнього класу, який за рівнем зрілості суспільної, зокрема правової, свідомості відповідав би середньому класу розвинених країн, у нашій країні перебуває на початковому етапі [23, 13].

До пріоритетів діяльності соціальної держави, що сприятимуть динамічному процесу формування в Україні нової системи соціально-класової структури і насамперед середнього класу, прискоренню процесів соціальної структурованості слід віднести:

- забезпечення нормативно-правових засад для посилення дієздатності держави у здійсненні соціальної, правової політики, спрямованої на посилення соціальної структурованості суспільства, основу якої складатиме середній клас;

- законодавче забезпечення формування стійкого соціального прошарку людей як власників, зокрема житла, нерухомості, землі, акцій, засобів виробництва тощо;

- створення нормативно-правової бази для підвищення рівня життя населення, збільшення рівня доходів, їх легалізації зменшення розшарування населення за рівнем доходів (доходи 10% найзаможніших верств населення в Україні перевищують доходи такої ж кількості найбідніших у 12-15 разів);

- збереження позитивних тенденцій економічного зростання, динамізація розвитку економіки на інноваційній основі, насамперед відносин власності, її денамізація, посилення антиінфляційної політики держави;

- удосконалення законодавчої бази для динамізації соціально-трудових відносин як чинника зміцнення добробуту населення, насамперед його бідних і середніх верств;

- збагачення нормативно-правової бази та зміцнення інститутів капіталізації заощаджень населення; завершення формування нормативно-правової бази податкового законодавства як соціорегулюючого чинника розвитку суспільства, посилення добробуту населення, прискореного розвитку середнього класу;

- удосконалення законодавчого поля реформування системи соціального страхування, насамперед пенсійного забезпечення як умови підвищення доходів літніх людей;

- підвищення професійного рівня населення, їх освітнього, зокрема правового рівня як чинника посилення їх соціальної безпеки, соціальної структурованості суспільства [11, 85].

Отже, незважаючи на всі проблеми та недоліки формування в Україні соціальної держави утвердження її в Україні передбачає формування надійних правових засад. Правові засади діяльності соціальної держави це насамперед її стабільна правова система, ефективна нормативно-правова база, спрямована на оптимальне законодавче забезпечення суспільних, зокрема соціальних перетворень в Україні. Удосконалення правових засад діяльності соціальної держави мають бути спрямовані на постійну модернізацію законодавчого поля її діяльності, приведення законодавства України у сфері соціального розвитку та в інших сферах суспільного життя до європейських правових стандартів.

3.3 Соціальні права громадян в умовах формування України як соціальної держави

З огляду на встановлення, закріплення та забезпечення системи соціальних прав надзвичайно важливим моментом законотворчої діяльності є внутрішнє структурування та юридична систематизація означеного кола соціальних прав. У Конституції України соціальні права визначені й закріплені у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» [1,6]. Проте ретельне вивчення цього розділу дає підстави для висновку про відсутність чіткої внутрішньої структури цього розділу. Справді, соціальні, політичні, громадянські, економічні, культурні, природні права не лише не систематизовані, але й подані у перерваній послідовності. Фактично йдеться про рівень реалізації тих прав, що гарантуються. Так, частина 2 статті 53 «повна загальна середня освіта є обов'язковою» має програмний характер без надання гарантій щодо реалізації цього права. Те ж саме стосується і статті 48.

У Основному законі України проголошується, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, як і гарантування кожному громадянинові права на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини. Для системи сучасного права, це право на гідне існування, яке забезпечується насамперед соціальною державою знаходиться в одному ряду з іншими невідчужуваними і непорушними правами людини, є однією з основних умов їх реалізації, найпершим обов'язком держави та її виконавчої влади. Адже, по суті, саме людський вимір функціонування державної влади є одним з найбільш об'єктивних і наочних показників реалізації норм демократичної та соціальної держави [16, 15]. Система соціальних та економічних прав згідно з Конституцією України охоплює:

- право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також результатами своєї інтелектуальної діяльності;

- право на підприємницьку діяльність;

- право на працю;

- право на відпочинок;

- право на страйк для захисту своїх соціальних та економічних інтересів;

- право на соціальний захист;

- право на житло;

- право на охорону здоров'я;

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї ;

- право на освіту;

- право на свободу творчої діяльності [1, 5-8].

У Конституції України окремо перелічені гарантії захисту цих прав, серед яких слід відзначити:

- право на судовий захист;

- право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди;

- право на правову допомогу;

- принцип неприпустимості обмеження прав і свобод людини й громадянина [1, 8].

Наведений перелік соціальних прав і відповідних обов'язків держави, що покладені на неї Конституцією України, дає підстави говорити про послідовний рух Української держави у напрямі розбудови соціальної державності.

З огляду на стан реалізації в Україні щойно перелічених соціальних прав було б цікаво розглянути доповіді Департаменту США про дотримання прав людини в Україні. Так, у доповіді, підготовленій Бюро з питань демократії, прав людини та праці 30 січня 1997 року, було звернуто особливу увагу на проблеми реалізації таких соціальних прав (які зафіксовані у Пакті, ЄСХ та Конституції України), як право працівників на створення об'єднань для захисту своїх інтересів та право на колективне представництво та укладення колективних трудових договорів. Щодо права на вступ до профспілок з метою захисту своїх професійних та соціальних інтересів, то згідно з Конституцією України воно гарантується державою. Водночас право на публічне висловлення своєї незгоди у зв'язку із запроваджуваною державною політикою в сфері соціального захисту своїх громадян викликає деякі зауваження. Конституція України гарантує право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів, водночас зазначає, що страйки не повинні загрожувати національній безпеці, громадському здоров'ю чи посягати на права й свободи інших громадян. Закон про розв'язання трудових спорів не дозволяє проведення страйків військовослужбовцям, державним службовцям і співробітникам СБУ, а також працівникам з безперервним циклом виробництва. Страйки з політичними вимогами також вважаються незаконними. Внаслідок чисельних неузгодженостей між державною політикою в сфері підтримання внутрішнього порядку та законодавством щодо забезпечення соціальних прав, і зокрема права на своєчасне отримання заробітної плати, між державою та профспілками (ФПУ та НФПУ) виникло досить жорстке протистояння.

Щодо права на укладення колективних договорів було зазначено, що у процесі практичної реалізації Закону «Про колективні договори і угоди» (№3356-12) від 1 липня 1993 року незалежні профспілки ставляться у невигідне становище, і перевага надається офіційним профспілкам, які входять до ФПУ. Більшість працівників і не знають, що вони зовсім не зобов'язані вступати до професійної спілки. Вихід з офіційної профспілки і перехід до незалежної -- досить складна бюрократична процедура, що, як правило, не схвалюється керівництвом. За законом трудові конфлікти повинні вирішуватися в судовому порядку, однак траплялися непоодинокі випадки, коли ці конфлікти не були розв'язані з позиції рівноправності та справедливостi [30, 73].

Наступною специфічною рисою реалізації принципів соціальної держави та соціальних прав в Україні є кризові процеси в українській економіці, які унеможливлюють повну реалізацію конституційно проголошених соціальних прав людини і громадянина.

Однією з найсуттєвіших перешкод соціальної злагоди в Україні є бідність. Тому, виходячи із ситуації кризового стану в Україні програма-мінімум нині зводиться до доктрини «соціальної держави», орієнтованої на гарантоване забезпечення основних потреб людей з боку держави і суспільства, на втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості та людського виміру державної діяльності. Це стосується насамперед добробуту, охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення тощо. З цієї точки зору продуктивною та політично перспективною є соціалдемократична ідея та вироблена на її основі державницька стратегія, що концентрує увагу на завданнях і обов'язках держави щодо своїх громадян. Аналізуючи програму-максимум, слід зазначити, що нею є побудова «соціальної ринкової економіки», чи «соціально орієнтованої економіки з перспективою підвищення попиту».

Іншим змістовним моментом проблеми реалізації в Україні соціальних прав людини і громадянина є те, що норми Конституції щодо розбудови соціальної держави потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і певним чином на рівні підзаконних актів, насамперед виданих вищими органами держави. Конкретні напрями цієї законодавчої політики можна визначити як:

1) прийняття законів «Про соціальне партнерство», «Про обов'язкове медичне страхування», «Про міграцію», «Про соціальну допомогу», «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;

2) внесення змін до окремих законів щодо оплати праці в частині впровадження мінімальної заробітної плати та прийняття Закону України «Про мінімальну заробітну плату» з метою поступового наближення розміру мінімальної заробітної плати до вартісної межі малозабезпеченості;

3) прийняття Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів»;

4) прийняття нової редакції Житлового кодексу України;

5) прийняття нових Цивільного та Цивільного процесуального кодексів;

6) введення в дію статті 26 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про зайнятість населення» [23, 15].

Отже, виходячи із ситуації, яка склалася в нашій державі із забезпеченням соціальних і економічних прав громадян, важливо зробити все, щоб соціальна політика Української держави була, з одного боку, спрямована на захист соціально незахищених верств населення від жорсткого впливу на них ринкових перетворень, а з іншого, -- щоб у країні створювалися умови для активізації економічної діяльності різних соціальних груп населення, для їх адаптації до ринкових відносин. Ці завдання соціальної політики на сучасному етапі державотворення є досить складним, і їх реалізація відбувається в непростій економічній та політичній ситуації. Для вирішення цих двох напрямів соціальної політики Верховна Рада України прийняла Закон '"Про державні соціальні стандарти і державних соціальних гарантіях" від 5 жовтня 2000 року, в якому закріплено правові основи формування і застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію соціальних прав і забезпечення соціальних гарантій громадян, на визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення людей необхідними матеріальними благами і послугами. На жаль, багато положень цього Закону не реалізується, що обумовлено цілим комплексом негативних чинників, насамперед економічних [8, 76].

Курс Української держави на сталий розвиток зумовлює особливу увагу до соціального захисту громадян. Тому важливо, щоб загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, що розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою, були концептуально зорієнтовані на сталий розвиток держави і соціальний захист населення. Державна система соціального захисту повинна слугувати ефективним засобом забезпечення соціально-економічних прав особи, фактором стабільності та Інтеграції особи в суспільстві. В цілому концепція сталого розвитку України може бути застосована для забезпечення балансу інтересів між вільною ринковою економікою і прагненням суспільства забезпечити гідне життя для всіх громадян.

ВИСНОВКИ

Отже, поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, хоча витоки соціальної держави сягають глибини віків. Ще в античному Римі існували первісні форми суспільної підтримки бідних. Однак, історики схиляються до того, що справжні елементи соціальної держави з'явилися більше ста років тому, коли в Німеччині та інших європейських країнах було запроваджено соціальне страхування різних ризиків втрати доходів працівників. Саме ж поняття „соціальна держава” введено в науку в 1850 році .

Важливо зазначити, що процес становлення соціальної держави носив еволюційний характер. Загальновідомо, що з кінця XIX століття держави Заходу поступово втрачають ознаки класової сутності і переходять від ліберальної до соціальної моделі правової державності. Це стає результатом не лише впливу теорії та практики соціалізму, але, і мабуть у першу чергу, наслідком тих природних процесів, які в цей час почали викристалізовуватися у суспільному житті, відображенням чого стало формування спочатку теорії культурної, а з часом соціальної держави [7, 322].

Соціальна держава -- це держава, яка намагається забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, співучасть в управлінні виробництвом, в ідеалі порівняно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальну користь, ствердження в суспільстві соціальної справедливості. Вона згладжує майнову та іншу соціальну нерівність, допомагає слабким і знедоленим, піклується про надання кожному роботи або іншого джерела існування, дбає про збереження миру в суспільстві, формуванні сприятливого для людини життєвого середовища [20, 365].

Також проаналізувавши ознаки правової і соціальної держави, можна зробити неоднозначний висновок щодо співвідношення правової і соціальної держави. Оскільки, було б помилковим думати, що правова держава і соціальна держава добре сполучаються і спроможні цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки населення і вимога не лише юридичної, але і матеріальної рівності, виражені в деяких ідеях про соціальну справедливість (властивості соціальної держави), певною мірою суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповідальності держави і громадянина (властивості правової держави).

Проте було б неправильним протиставляти правову державу і соціальну державу. Їх зближення -- найбільш сприятливий результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класово ворожих конфліктів і соціальних потрясінь. Соціальна і правова держави сполучні між собою доти, поки функціонування державної влади буде обмежуватися, врівноважуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І, навпаки, соціальна держава буде в суперечності з правовою державою завжди, якщо «людський добробут», «соціальна безпека», «соціальна справедливість» стануть вважатися більш високими цінностями, ніж верховенство права. Розвиток держави як соціальної можливо на такому фундаменті як правова держава, що розвивається разом з формуванням громадянського суспільства і є чинником удосконалення цього суспільства, забезпечує його безпеку [5, 38].

Звертаючись до ідеї побудови соціальної держави в Україні, важливо зазначити , що проголошення України соціальною державою і внесення цього положення в Основний Закон країни є, безумовно, кроком вперед у розвитку державності. Становлення та розвиток соціальної держави України забезпечується наступними пріоритетами: гарантуванням конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвитком громадянського суспільства, його демократичних інститутів; зміцненням політичної і соціальної стабільності в суспільстві; створенням конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпеченням постійно зростаючого рівня життя й добробуту населення; розвитком духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцненням фізичного здоров'я нації, створенням умов для розширеного відтворення населення.

На сучасному етапі становлення соціальної держави України стратегічними пріоритетами по сферах діяльності виступають: політика доходів населення; зайнятості населення; соціальної безпеки та соціального захисту населення; охорони здоров'я населення; демографічного розвитку; соціокультурного середовища; систем життєзабезпечення населення, захисту від природних та техногенних аварій і катастроф; соціального партнерства; зовнішньої політики [19, 67].

Найбільш важливішими проблемами побудови соціальної держави в Україні є:

- не сформований стабільний правовий механізм регулювання соціальної сфери;

- небезпечна ситуація з соціальним захистом громадян;

- зниження економічного потенціалу крани;

- крайня поляризація суспільства [21, 326].

Основні положення щодо соціальних прав людини і громадянина закріплені в статтях Конституції України. На жаль, ситуація в Україні із забезпеченням конституційних соціальних прав громадян ненайкраща. Тому важливо, щоб на її поліпшення в соціальній сфері більш ефективно працювали державні інституції і структури громадянського суспільства, органи місцевого самоврядування. Особливо значна в цьому роль Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Необхідними є виважена державна соціальна політика, чіткий прогноз розвитку соціальної сфери, особливо на селі, виділення в державному бюджеті необхідних коштів на відновлення, по суті, зруйнованої за останні роки соціальної інфраструктури села. Ідеологія законотворення парламенту в цілому повинна бути спрямованою на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Це головне -- задля чого функціонує Верховна Рада України, інші державні інституції [16, 14]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституцїя України - Київ: Освіта, 2008. - 45 с.

2. Андрусяк Г.Г. Теорія держави і права. - Львів: Право для України, 1997. - 324 с.

3. Волошина К.С. Деякі проблеми системи соціального забезпечення в Україні Нова політика. - 1997. - №3. - 73 с.

4. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. - К.: Техніка,2000. - 230 с.

5. Гладун З.С., Кравчук М.В., Бармак М.В. Основи правознавства: навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. - 189 с.

6. Гусарєв С.Д. Теорія держави і права. - Київ: Освіта, 1997. - 378 с.

7. Економічний енциклопедичний словник. Т.2./ Колектив авт.: Ларіна Л.С., Устенко О.А., Юрій С.І., Мораченко С.В./ Під ред. Мораченко С.В. -Львів: Світ, 2006. - 559 с.

8. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. --К., 2005. -- 260 с.

9. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. - Київ: Кондор, 2006. - 736 с.

10. Кремень В.Г., Горлач М.І. Політологія: наука про політику. - Київ - Харків: Єдінорог, 2001. - 635 с.

11. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства : Україна і Світ (економіка, політологія, соціологія). - К.: Техніка, 2000. - 350 с.

12. Подгорний С. Проблеми соціальних держав // Нова політика. - 2001. - № 2. - 65 с.

13. Политология: Учебник для вузов/ Под ред. М.А. Василика. - Москва: Гардарики, 1999. - 543 с.

14. Політологія: Навчальний посібник для вузів/ Упоряд. та ред. М. Сазонова. - Харків: Фоліо, 1998. - 693 с.

15. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. - Москва: Аспект Пресс, 1996. - 398 с.

16. Пустовіт Ж.М. Гарантії соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні// Право України.-- 2000. -- №3. -- 38 с.

17. Пустовіт Ж.М. Соціальна держава -- гарант соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні// Нова політика. -- 2004. -- 73 с.

18. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків: Консум, 2006. - 340 с.

19. Скуратівський В.К., Скуратівський А.К. Правовий вимір діяльності соціальної держави// Вісник національної академії державного управління. - 2007. - №5. - 253 с.

20. Симонюк Ф.М. Політологія. - Київ: Здоров'я,2004. - 775 с.

21. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. -- К., 2005. -- 600 с.

22. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200 с.

23. Строчило В.С. Про соціальні права та їх реалізацію в сучасних умовах // Творчість свободи як свобода творчості. Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції (17-18 травня 2001 р., м. Київ). - К.: НТУУ ”КПІ”, 2001.

24. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. - Москва: Юридична література, 2002. - 450 с.

25. Шемученко Ю.С., Горбатенко В.П., Бобкін В.Д. Політичний енциклопедичний словник. - Київ: Генеза, 2004. - 733 с.

26. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство і соціальна, демократична, правова держава: становлення функції, тенденції розвитку в сучасній Україні. //Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук. - Київ: 1996. - 79 с.

27. Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії та шляхи її становлення. - Харків: Просвіта, 2000. - 425 с.

28. Яковюк І.В. Винекнення та розвиток концепції соціальної держави// Вісн. Акад. прав. наук. - 2001. - №2(25). - 132 с.

29. Юрженко Ю., Шипіло Ю. Конструювання моделі соціальної держави// Політичний менеджмент. - 2004. - № 5 (8). - 43 с.

30. Єрмоленко Д.К. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. … доктора юрид. наук. - Х., 2002. - 217 с.

Размещено на Allbest.ru

Страницы: 1, 2