ержава повинна зробити лише один крок на зустріч своїм громадянам. Цим кроком повинно стати прийняття Закону України «Про адвокатуру», який за аналогією до минулого Закону повинен обмежитись 18-20 статтями, що чітко визначать статус та конституційні функції адвокатури і загальні принципи організації останньої.

2.2 Принципи діяльності адвокатури
Нині організація і порядок діяльності адвокатури визначаються законодавством України. Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури урегульовані діючим Законом України «Про адвокатуру». Згідно зі ст. 4 Закону, адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності [12, с. 189].

Принцип верховенства права, в контексті діяльності адвокатури, знаходить своє вираження в тому, що до виконання будь-якого доручення клієнта, від юридичної консультації до провадження справи у найвищій владній інстанції, адвокат керується конституційним принципом рівності усіх перед законом і обов'язковості закону для всіх, незалежно від посади.

Відмічаючи п'ятнадцятиріччя з моменту здобуття Україною незалежності і обрання курсу до правової держави, слід констатувати: нині ми ще далі від торжества принципу рівності перед законом, ніж до здобуття незалежності.

Адвокати, яким належить відстоювати згаданий принцип для інших, на собі, в першу чергу, відчувають напрочуд живучу з радянських часів тенденцію до нерівності перед законом.

У першу чергу ця нерівність знаходить своє відображення у зневажливому і недбайливому відношенні до адвокатів у вигляді ігнорування такої важливої обставини, як відсутність сучасного, відповідного часу та світовим тенденціям Закону про адвокатуру.

Відстоюючи принцип верховенства права в повсякденній роботі, адвокат спирається на Конституцію України. Слід сподіватися, що важливим кроком до істинної реалізації рівності перед законом стане створення адміністративних судів, головним обов'язком яких буде захист та відновлення прав громадян у взаєминах із владою та її представниками під час виконання останніми своїх службових повноважень.

Принцип незалежності -- це діяльність адвокатури в правовому просторі, який виключає будь-які поза правові обмеження щодо адвоката під час виконання останнім своїх обов'язків з надання правової допомоги. Тут доречно навести вимоги міжнародної асоціації юристів, які слід сподіватись, будуть введені в законодавство України.

«Стандарти незалежності юридичної професії МАЮ» в розділі «Права та обов'язки юристів» визначає дані категорії не стільки для адвокатів, скільки для владних структур, які, відповідно, не повинні перешкоджати адвокатам використовувати в своїй роботі перераховані права, але і виконувати обов'язки. Наведемо лише деякі з них [23, с. 89].

Згідно з цими принципами адвокат не повинен ототожнюватися чи ідентифікуватися владою та суспільством з його клієнтом чи зі справою клієнта, незалежно від того наскільки популярного чи навпаки може бути ця справа (п. 7 Стандартів).

Жоден адвокат не може піддаватись кримінальним, цивільним, адміністративним чи іншим санкціям або погрозам їх застосування через те, що він надавав поради чи представляв Інтереси клієнта згідно з законом (п. 8 Стандартів).

Ні суд, ні адміністративний орган не повинні відмовляти у визнанні права юриста, що має необхідний допуск до практики в даному регіоні, представляти в цьому суді чи органі інтереси свого клієнта (п. 8 Стандартів).

Гарантія незалежності адвокатів при провадженні ними справ осіб, що позбавлені волі, повинна забезпечуватись наданням їм вільної, справедливої та конфіденціальної юридичної допомоги, у тому числі повинно забезпечуватись право на відвідування цих осіб. Гарантії та засоби застереження повинні забезпечуватися так, щоб не допускати будь-яких можливих пропозицій про таємну змову з владою, настанов, отриманих від влади, чи залежності від них юриста, що діє в інтересах осіб, позбавлених волі.

У зв'язку зі здійсненням своєї професійної діяльності юристи не повинні позбавлятись свободи вірування, озвучення власних думок, права збиратися чи об'єднуватися в спілки (п. 14 Стандартів) тощо. Йдеться про необхідність при прийнятті нового Закону «Про адвокатуру» узгодити його положення з Стандартами МАЮ.

Демократизм як принцип діяльності адвокатури знаходить своє застосування в питаннях організації та розбудови підношень, з одного боку, з державними інституціями, а, іншою - з адвокатами чи їхніми об'єднаннями [12, с. 159].

З іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати -про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльність, реорганізація та ліквідація адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання. Регулювання перерахованих вище організаційних процедур не повинно бути прерогативою нового закону про адвокатуру, як це пропонувалося в окремих законопроектах.

Новий Закон, як це, до речі, має місце і в діючому Законі «Про адвокатуру» має констатувати лише загальне правило - адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Гуманізм - один із загальнолюдських принципів сучасного співіснування, є дуже актуальним саме в адвокатській діяльності. Навіть у ситуаціях, коли у будь-якого суспільства чи окремих йот частин виникають сумніви щодо доцільності самого застосування згаданого принципу, адвокати, в силу своєї професії, залишаються гуманістами [35, с. 138].

Згаданий принцип не слід ототожнювати з всепрощенням та вибірковістю його використання. Гуманність адвоката зовсім не означає його сердечного відношення до підзахисного, який скоїв важкий злочин. Правом на гуманне відношення до себе однаковою, якщо не більшою мірою, користується і потерпілий від злочину.

Тим більше принцип гуманізму не має жодного відношення до сумлінного виконання адвокатом своїх обов'язків з надання правової допомоги. Незалежно від своїх моральних поглядів та спрямувань, адвокат за будь-яких обставин повинен дотримуватися закону та стичних вимог своєї професії.

Принцип конфіденційності, стосовно адвокатури, поміж іншим, набрав в Україні вимоги Закону. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

2.3 Гарантії та соціальні права адвокатської діяльності
Стаття 10. Закону гласить: "Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом". Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів, у зв'язку з оперативно-рошіуковою діяльністю, без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва [12, с. 187].

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвокат у справі. Правова позиція адвоката - це особиста думка останнього, яка ґрунтується на обставинах справи, враховує позицію підзахисного, а також вимоги закону та правил професійної етики щодо обов'язків та статусу адвоката - захисника чи представника в конкретній процесуальній стадії судочинства.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

Адвокат та його помічник користуються правом на відпустку та на всі види допомоги за державним соціальним страхуванням. Внески до державного соціального страхування сплачуються адвокатом та його помічником на рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

Призначення і виплата адвокату та його помічнику допомоги і пенсій за державним соціальним страхуванням провадяться відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення [25, с. 189].

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається кримінально-процесуальним законодавством.

Якщо договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір і адвокатом чи з адвокатським об'єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору -- за рішенням суду. Порядок оплати праці помічника адвоката визначається угодою між ним та адвокатом чи адвокатським об'єднанням. Заробітна плата помічника адвоката не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.

Розділ 3. Види правової допомоги
3.1 Особливості правової допомоги, що надається професійними адвокатами
Види правової допомоги, що надаються професійними адвокатами, визначені ЗУ «Про адвокатуру». Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, вони ведуть; здійснюють представництво в суді, в інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством [12, с. 190].

Консультаційна робота адвоката. В ряді видів діяльності адвокатури, перерахованих у Законі, консультаційна робота являє собою найбільш об'ємний і в такій же мірі важливий сектор діяльності адвокатури. Це основний вид роботи юридичних консультацій в загальному діапазоні з надання юридичної допомоги населенню. З консультативної роботи починаються всі інші види юридичної практики: надання порад, довідок, складення юридичних паперів та документів, досягнення згоди про подальшу співпрацю, укладення угод про провадження тих чи інших справ у суді тощо.

Уявлення відвідувача про рівень професіоналізму адвоката, про його вміння та бажання працювати зацікавлено та ефективно складається саме на стадії знайомства з останнім при першій зустрічі в процесі отримання юридичної консультації. Враження, яке залишилося у клієнта під час першої бесіди, вирішує долю подальших відносин з адвокатом.

Візит до адвоката - це завжди вимушена дія. Людина, що прийняла рішення про відвідування юридичної консультації, зважила всі свої можливості і, як правило, приготувалася до певних витрат часу і коштів, а головне, до вигідного для себе викладення питання, що стало причиною звернення до послуг адвоката.

Найбезнадійніша для відвідувача та найбезперспективніша, з точки зору адвоката, справа може бути роз'яснена таким чином, що людина, не зважаючи на негативний для себе результат, вийде вдячною і задоволеною від спілкування з адвокатом. І можна не сумніватися, що при нагоді вона знову звернеться саме до цього адвоката. Головне -- бути з клієнтом чесним, уважним до його проблеми, не створювати собі імідж плутаними та безкінечними роз'ясненнями типу: справа у вас безнадійна, але тут можна ще поміркувати, може щось і вийде, та на це підуть певні витрати, правда, нічого пообіцяти не можу, але варто спробувати, тощо.

Усі ці обставини має враховувати адвокат. Головна специфіка адвокатської діяльності полягає в тому, що адвокат під час роботи завжди опікується інтересами інших людей. Він мусить виконувати свою роботу грамотно, сумлінно й ефективно, тому що, як правило, дана робота оплачується. Перспектива подальших відносин цілком залежить від першої зустрічі. Зовнішній вигляд адвоката, сконцентрованість уваги до розповіді візитера, його щира професійна зацікавленість, постановка доречних та цілеспрямованих питань -- ніщо не помине прискіпливого погляду останнього [12, с. 185].

І, навпаки, неодноразове відволікання під час розповіді до телефонних розмов, переговори з колегами, недотепні жарти, тощо, спрацюють не на користь адвоката, і через якийсь час стане відомо, що клієнт звернувся до іншого. Деонтологічний кодекс у розділі «Відносини з клієнтами» встановлює, що: «Адвокат консультує і захищає свого клієнта швидко, доброякісно і старанно. Він бере на себе відповідальність за виконання функцій, які йому доручили». Це означає, що консультуючи відвідувача, адвокат приймає на себе відповідальність за правильність наданої консультації та за наслідки у разі, коли консультація виявилась невірною, що призвело до необґрунтованих витрат часу та коштів.

Слід зазначити, що далеко не всі адвокати полюбляють і схильні до такого роду діяльності, як консультативна робота. Комусь більше до вподоби мобільна манера діяльності -- візити до слідчого, робота в судовому засіданні і т.д. Але слід знати, що саме повсякденна рутинна консультаційна робота надає адвокатові широку можливість кожен день стикатися з новими життєвими ситуаціями в різних сферах діяльності. А необхідність надання компетентної консультації спонукає до систематичного ознайомлення з десятками законодавчих та урядових актів і робить адвоката максимально досвідченим і поінформованим у багатьох галузях права.

Консультаційна робота вимагає від адвоката уміння відповісти на будь-яке запитання і у будь-якій галузі права. Але зовсім не означає, що адвокат це така собі жива енциклопедія і носить в пам'яті всі кодекси та закони. Головне достоїнство адвоката-консультанта - знати де шукати відповідь на те чи інше запитання. Сьогодні, за наявності комп'ютерної техніки та безлічі пошукових правових систем, відшукати будь-який законодавчий акт -- це справа секунд. Але для цього потрібна повсякденна практика [38, с. 187].

Саме в процесі юридичної консультації виникають цивільні, трудові, кримінальні чи адміністративні справи. У свою чергу, виникнення обґрунтованої необхідності у започаткуванні судової справи, тягне за собою потребу в тих чи інших паперах, витребування яких приймає на себе адвокат.

Угода про участь адвоката у справі. Нерідко, процес надання адвокатом юридичної консультації завершується проханням клієнта дати згоду на участь у тій чи іншій справі.

Найчастіше справа, яку пропонують адвокату, за своїми вимогами відповідає правовим і моральним критеріям. Така справа вимагає від адвоката лише достатнього запасу знань з конкретної галузі права і досвіду ведення справ даної специфіки. Стандарти звертають увагу на те, що: «Адвокат не погоджується брати на себе ведення справи, коли він знав чи повинен був знати, що не має необхідної компетентності, щоб вести її; в меншій мірі він повинен співпрацювати з адвокатом, який має таку компетентність. Адвокат може не приймати справу, коли він не має можливості вести її швидко, приймаючи до уваги інші зобов'язання».

Візьмемо категорію справ, що виникають через дорожньо-транспортні пригоди. Тут, крім знання норм цивільного та кримінального права, необхідно бути добре освіченим у специфіці справи, тобто, добре орієнтуватися у механізмах ДТП, тонкощах розслідування справ, уміти перевіряти розрахунки експертів. Якщо дані вимоги у компетенції адвоката, а претензії клієнта справедливі і обґрунтовані, тоді робота над справою буде, скоріше за все, ефективною.

Але навіть у такій справі можуть бути нюанси, які суперечать совісті адвоката і його власним життєвим принципам. Не виключаються обставини, коли клієнт виявився головним винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, що спричинила за собою тяжкі наслідки - людські жертви і значні матеріальні втрати для потерпілих. Але, скориставшись тяжким становищем потерпілих, він зумів знайти «спільну мову» з інспекторами ДАІ та слідчим і прагне через суд, із допомогою адвоката, домогтися стягнення з потерпілих власних збитків. Про всі позаправові нюанси клієнт поділився з адвокатом. Для адвоката виникає ситуація морального вибору, яка вирішується ним залежно від його життєвих принципів та конкретних обставин. У даній ситуації адвокат змушений діяти відповідно до своїх моральних принципів, не порушуючи при цьому етично-правових вимог. Дізнавшись про істинні обставини справи, адвокат [13, с. 124]:

а)погоджується взятися за справу, що свідомо є несправедливою, з огляду на відверте зізнання клієнта про свої «закулісні» справи з інспекторами ДАІ і слідчим;

б)відмовляється від участі у справі (до укладення угоди) на стороні даного клієнта, посилаючись на якісь надумані обставини (наприклад, зайнятість).

Щоб діяти за п. (б), адвокат має бути впевненим, що його клієнт є єдиним і незаперечним винуватцем ДТП. Відмова можлива за умов, коли адвокат, через свої принципи, не може допомагати у досягненні несправедливої, хоча, з формальної точки зору, і обґрунтованої мети. Природно, останній варіант с прийнятним далеко не для кожного адвоката, а лише для такого, що може дозволити собі «розкіш» відмовлятися від заробітку, посилаючись на свої моральні принципи.

Не виключається і таке, коли клієнт після укладення договору зізнається адвокатові про істинні обставини справи. За таких умов, у адвоката не залишається вибору - він зобов'язаний сумлінно виконувати свій обов'язок, хай і без емоційного пафосу, і без великої поваги до власного клієнта. Є ще одна можливість вирішити останню ситуацію, відмовитись від уже укладеного договору, пославшись на нещиру поведінку клієнта, але тут слід ураховувати наступні обставини:

а) закон забороняє відмовлятися за ініціативою адвоката від виконання укладеного договору;

б) адвокат уже володіє конфіденційною інформацією довірителя.

Одностороння відмова від угоди за таких умов може мати негативні наслідки для адвоката.

У перші роки існування радянської держави навіть робилися спроби теоретично обґрунтувати право адвоката на відмову від захисту інтересів звинувачуваного, підсудного (вже прийнятої справи) за мотивами «соцбридливості», однак, як показав подальший розвиток подій, ані законодавство, ані адвокатська практика не пішли цим шляхом. Закон України про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу (21.06.2001 р.) пішов шляхом зміцнення статусу захисника на попередньому слідстві й встановив, що усунення адвоката в цей період ведення справи здійснюється за рішенням суду.

Не слід забувати, що філософія судового захисту полягає не в тому, щоб допомогти злочинцеві уникнути покарання чи допомогти йому домогтися пом'якшення покарання. Не на першому місці тут і юридична допомога у цивільній справі тому, хто її потребує. Найперше і найголовніше, що виправдовує існування інституту адвокатури - це максимальна можливість недопущення судової помилки, ціна якої - засудження та покарання невинного, це надання народу впевненості, що людина може розраховувати на допомогу від свавілля будь-кого, у тому числі, і держави. Все інше - прикладне [12, с. 186].

Наведені роздуми мають створити розуміння того, що згода адвоката на ведення справи -- це відповідальний крок, продумане та зважене рішення, прийняте з урахуванням усіх обставин стосовно своїх фактичних та професійних можливостей щодо її якісного та безперешкодного провадження справи. Таке рішення передує укладенню угоди про надання правової допомоги. Та згода ще не породжує якихось обов'язків у адвоката. На даному етапі він вільний в остаточному вирішенні питання щодо укладення угоди, але після юридичного оформлення останньої, адвокат позбавляється права на відмову від домовленостей за рідкісними винятками, передбачених Законом.

Принципи діяльності адвокатури - це не те саме, що принципи роботи адвоката. В Законі України «Про адвокатуру» принципи роботи адвоката подаються у вигляді обов'язків. «При здійсненні своїх професійних обов'язків, - говориться в Законі, - адвокат зобов'язаний неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного».

Адвокат, за вимогами наведеного розділу Стандартів, мас діяти вільно, чесно та безстрашно, згідно з законними інтересами клієнта.

Для успішного виконання окресленого законом завдання - надання доступної та якісної правової допомоги, Закон України «Про адвокатуру» формулює обов'язки адвоката та забезпечує його достатньо вичерпним комплексом прав.

3.2 Професійні права та обов'язки адвоката
Права та обов'язки адвоката визначаються основною функцією його професії - надання швидкої та якісної правової допомоги людині, яка її потребує. На сьогодні, практика знає наступні форми правової допомоги: разова юридична консультація; юридична допомога на постійній основі; персональний адвокат; правове обслуговування юридичних осіб; представництво в органах державної виконавчої влади та в громадських організаціях; представництво в судах; правова допомога на досудовому слідстві у кримінальних справах; правова допомога в судах у кримінальних справах [34, с. 186].

Кожен з наведених тут видів адвокатської діяльності може, за певних обставин, трансформуватись в будь-який інший.

При здійсненні професійної діяльності адвокат згідно зі ст. 6 ЗУ "Про адвокатуру" має право:

представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;

ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення

документами і матеріалами, за винні ком тих, таємниця яких охороняється законом;

отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові вмотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Адвокат не має права приймати доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі над ас або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, як особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках [12, с. 187].

Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (адвокатським об'єднанням) і помічником адвоката з додержанням законодавства про працю.

Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень останнього.

Не можуть бути помічниками адвоката особи, вказані в частині другій статті 2 Закону, тобто адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, службі безпеки, державному управлінні. Адвокатом також не може бути особа, яка має судимість. Форми здійснення тих чи інших видів діяльності цілком визначаються самим адвокатом. Єдиною вимогою до будь-яких форм чи методів є відповідність останніх закону та правилам професійної етики.

Під час бесіди з підзахисним, свідком, довірителем може виявитись бажання зафіксувати розмову на звукозаписуючий устрій. Слід пам'ятати, що і Закон, і правила професійної етики передбачають наявність згоди співбесідника на запис його розмови.

Недотримання такої вимоги може викликати, з одного боку, недовіру співбесідника, його образу, а з іншого - втрату цінних відомостей чи важливого свідка. Це стосується і процедури зйомки на фото чи відеоплівку.

Посилання на ту чи іншу особу у виступі з промовою чи в процесуальному документі також повинні бути узгоджені з нею, з метою запобігання певних неприємностей чи прикрих помилок.

Обов'язки адвоката під час надання правової допомоги передбачені ст. 7 Закону.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не мас права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Перша позиція в переліку обов'язків - додержуватись вимог чинного законодавства, на перший погляд особливих пояснень не вимагає. Але тут не можна обійтись без окремих застережень. Коли інтереси клієнта збігаються з вимогами Закону - все дуже просто. Але практика рябить випадками, коли побажання клієнта не вписуються в рамки Закону і тоді він різними способами підштовхує адвоката до дій, що розходяться з принципом дотримання вимог чинного законодавства. Ось тут і виникає необхідність напрацювання в собі звички уміти промовити тверде і коротке - "ш". Перший же випадок, коли адвокат не зуміє протиставити сумнівним пропозиціям клієнта тверде “ні” - це шлях до незворотного.

Наступна позиція - "використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб" містить в собі з одного боку, бездоганне знання Закону та передбачених засобів захисту прав, а з іншого, безмежний простір для прояву розумної ініціативи та зваженої але принципової активності у справі, направлених на пошук в рамках Закону засобів захисту порушених прав клієнта.

Єдиним обмеженням в цьому смислі є друга частина даної позиції - адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення.

Завідомо кабальною, але вкрай необхідною є вимога Закону про відсутність у адвоката права відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Дана позиція має власну історію і не завжди сприймалась одностайно. Були періоди, коли від адвоката вимагалось відмовлятись від прийнятого на себе захисту інтересів, якщо адвокат приходив до висновку, що останні протирічать суспільній моралі. З часом спори з цього приводу припинились, оскільки офіційна позиція держави, що була виражена в Законі, була заявлена офіційно - ні, адвокат позбавлений права в односторонньому порядку розірвати угоду і залишити підзахисного без захисту з будь-якої причини, за винятком хвороби [25, с. 65].

Адвокат не мас права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

3.3 Організаційні форми діяльності адвокатури

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону про адвокатуру і своїх статутів.

Діяльність адвокатських об'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати -- про одержання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утворення адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об'єднань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами. Вони, як і адвокати, що приватно практикують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому законодавством порядку -- і в іноземних банках), печатку і штамп із своїм найменуванням [32, с. 82].

Закон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому їй самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати пралі адвокатів за рахунок держави у випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо.

Адвокати України виконують за Законом такі функції: дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, під час дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.

Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвокатським об'єднанням право створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди. Об'єднання і асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України.

У контексті зазначеного слід підкреслити, що організаційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування, як зазначалося вище, сталося у вересні 1990 р. на установчому з'їзді (20--22 вересня), коли була створена Спілка адвокатів України -- добровільна, громадська, незалежна, самоврядна організація. Метою Спілки за її статутом є об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокатурою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків та ін.

Статутом Спілки передбачені її завдання, форми діяльності, структура, джерела формування коштів та майна тощо.

3.4 Дисциплінарна відповідальність адвоката
Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створюється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а також окремі ухвали судів і постанови суддів, постанови, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи [32, с. 89].

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване. Це може статися лише у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чинності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушення вимог Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката.

При накладенні стягнення враховуються: характер порушення та його наслідки, серйозність проступку, особа адвоката, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповідальність члена адвокатського об'єднання регулюється й статутом останнього.

Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця від дня виявлення проступку. Воно не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення.

Право порушити дисциплінарне провадження належить голові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає матеріали, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з їх змістом і вимагає від нього письмового пояснення. До початку розгляду справи може провадитись додаткова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката є обов'язковою. Під час засідання він вправі у будь-який момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи, що є в справі, а також додатково подані матеріали.

Рішення виносяться у відсутності адвоката, щодо якого порушено дисциплінарну справу.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку.

Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців від дня накладення стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання обов'язків.

Висновки

Отже, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням юристів, покликаним сприяти захисти прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства і юридичних осіб шляхом надання їм різноманітної юридичної допомоги.

Її конституційне призначення полягає в забезпеченні кожному права на захист від обвинувачення і наданні правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України). Діяльність адвокатури України здійснюється у відповідності з Законом “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. Конституційно та законодавчо закріплені завдання адвокатура виконує через адвокатів, тобто осіб, що мають вищу юридичну освіту, стаж роботи зі спеціальності юриста не менше двох років, склали кваліфікаційні іспити та одержали свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю.

При цьому особи, які одержали свідоцтво на право займатись адвокатською діяльністю, мають право практикувати індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро чи об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, що діють на підставі Закону “Про адвокатуру” і своїх статутів.

Законом України «Про адвокатуру» передбачено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Без допомоги адвоката чи фахівця в галузі права заслухати складну справу в суді досить важко. Адже тягар доказування в цивільних справах, захист у кримінальному судочинстві покладено на самі сторони, на їхніх представників і захисників, функції яких найчастіше здійснюють адвокати. Щоб це відбулося на високому професійному рівні, Законом України «Про адвокатуру» та Правилами адвокатської етики (схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року) чітко регламентовано права й обов'язки адвоката.

Наприклад, адвокат має право: представляти й захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить розв'язання відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян -- за їхньою згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців.

Список використаних джерел
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96 р. // . - 1996. - №30. - ст.141.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2001.

3. Кримінальний кодекс України. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

4. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991. // ВВРУ. - 1991. - №53. - ст. 793.

5. Закон України “Про адвокатуру” від 12.12. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №9. - ст. 62.

6. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992. // ВВРУ. - 1993. - №8. - ст. 56.

7. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.1993 р. // Голос України. - 1994. - 2 березня. - №40.

8. Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.1994. // ВВР. 1994. - № 28.

9. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01.10.1999 р. // Адвокат. - 1997. - №1. - с. 125-129.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 р. // Право України. - 1996. - №2. - с.91-93.

11. Бондаренко В. Забезпечення безпеки суб'єктів кримінального судочинства // Право України. - 1999. - №1. - с. 34-37.

12. Варфоломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Науково-практичний коментар до Закону України “Про адвокатуру”. Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: Зб. нормат. Актів; Коментар / Академія адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер. - 2003. - 432 с.

13. Варфоломеєва Т.В. Защита в уголовном судороизводстве. - К., 1998. - 278 с.

14. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. -- 230 с.

15. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. Навч. посібник. - К.: Атіка, 2003. - 352 с.

16. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. - К.: Юридична практика, 2004. - 288 с.

17. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: наук.-практ. Посіб. - К.: Виша школа, 2002. - 271 с.

18. Івашков І. Реально забезпечити право на захист // Право України. - 1999. - №6. - с. 84-86.

19. Львова Е.Ю. Защита по уголовному делу. - М. - 2000. - 178 с.

20. Мехєєнко М.М., Шибіка В.В., Норр В.Т. Кримінально - процесуальне право. - 1999 р. - 356 с.

21. Муравин А.Б. Уголовный процесс. - Х. - “Одиссей”. - 2000. - 256 с.

22. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - №4, 5.

23. Николаева Т.П. Деятельность защитника на судебном следствии / Под ред. Н.А. Акинча. - Саратов, 1987. - 198 с.

24. Никоненко М. Деякі питання презумпції невинуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. - 1999. - №4. - с. 39-42.

25. Омельяненко Г. Захисник як суб'єкт оскарження вироку, що не набрав законної сили // Право України. - 1999. - №7. - с.64-67.

26. Организация судебных и правоохранительных органов Украины. Методическое пособие. / Афанасьев В.В., Марочкин И.Е., Толочко А.Н. и др. - Никополь, 1995. - 336 с.

27. Організація судових та правоохоронних органів / І.Є.Марочкін, Н.В.Сибільова, О.Б. Зозулинський та ін. - Харків: Національна юрид. акад. України, 1996. - 138с.

28. Організація судових та правоохоронних органів / за ред. Г.Є.Марочкіна, Н.В.Сибільова, О.М. Толочко. - Харків: "Право", 2000. -269 с.

29. Полшков М. Обязательное участие защитника в советском уголовном процессе. - М. - 1987. - 213 с.

30. Савицкий В.М. Право на зашиту и нормативное віражение презумпции невиновности // Адвокатура и современность. - М. - 1987. - 234 с.

31. Святоцький О.Д. Сучасні системи адвокатури. - К.: Право України. - 1993. - 176 с.

32. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура в Україні. - К.: “Ін Юре”, 1997. - 224 с.

33. Стецовский Ю.И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. - М., 1982. - 189 с.

34. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиноватости. - М. - 1989. - 213 с.

35. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посібник / відп. Редактор Я. Кондратьєв. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -320с.

36. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. - К: Атіка, 2000.

37. Судебные и правоохранительные органы Украины. Учебник / под ред. проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. - 350 с.

38. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебное пособие / Васильєв А.С., Иванов В.В..- X.: "Одиссей", 2002.

39. Тертишник В.М. Кримінально - процесуальне право. - К. - 2003. - 1120 с.

Страницы: 1, 2