Тлумачення правових норм являє собою малу частку загальної теорії права. Проте значення цієї теорії досить велике, адже без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливе регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення права має соціально - політичну направленість, так як воно зв'язане з вираженням в праві волі пануючого класу. У демократичному суспільстві тлумачення норм права має на меті правильне застосування змісту норм права до конкретного випадку життя. Правильне застосування норм права неможливе без чіткого уявлення про зміст дійсних правових норм, видати новий акт або систематизувати його неможливо без знання дійсної волі законодавця. Тлумачення правових норм - це така стадія застосування права, в якій вже відомі факти про необхідності тлумачення, способи, засоби, форми завдяки яким ця норма буде застосовуватися вірно, яка в свою чергу вимагає глибокої юридичної кваліфікації інтерпретатора.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. У сучасному суспільстві виділяються три основні причини тлумачення:

1. недосконалість законодавства;

2. системність права;

3. необхідність дедукції;

Недосконалість законів приводить до двозначності. Тлумачення в цьому випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що викликає двозначне розуміння закону.

Право - це складна взаємозалежна система. Кожна правова норма не може працювати сама по собі. Наприклад, у процесі усиновлення задіюється і цивільне право і процесуальне та ін.

Третя причина виникає від того, що закон безособовий. Тлумачення, таким чином, виходить від закону стосовно до приватної особи. Наприклад, при усиновленні діють норми сімейного права, цивільного, процесуального права, що призначені для всіх, але в конкретному випадку працюють для однієї приватної особи.

У такий спосіб можна сказати, що тлумачення являє собою “акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації”, а об'єктом пізнання й інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами створеного їм акта, а державна воля, об'єктивно закріплена в писемній формі.

Необхідність чіткого розуміння змісту чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і т.д.

Розділ 1. Характеристика норм права як різновид соціальних норм

1.1 Поняття й ознаки правової норми

Норма права -- це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права -- це й не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системообразуючих процесів з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права як частини системи в тім або іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права -- це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яке державне-організаційне суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту або іншу річ, який час він на це затратив. Усе це -- сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуткий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все індивідуальне, що не має відносини до характеристики даного діяння як такого.

Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (учинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.

По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який її характер: заборона, або дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що вона їм установлене, в передбачені і міри примуса у випадках його порушення.

По-третє, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

По-четверте, норма права -- загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (або реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

Норма права, звичайно, не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що утримується в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло повноважених зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і «захопити» у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такою, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, збитки, заподіяні громадянину або юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідного закону або іншому правовому акту акта державного органа або органа місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Україною. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту й точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків громадянину або юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого завгодно.

Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права -- загальне й загальнообов'язкове правило поведінки.

По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Вона формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної й правової культури, моральних і політичних установок, ориентації держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права -- правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недалекій історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР (правда як ми вже знаємо з історії СРСР формально тільки все дозволяв, а на практиці все по іншому). Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. посередньо

Таким чином, норма права -- це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства й держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням -- моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даного відношення.

Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній «істинності»; упорядкування їхньої структури й системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, що дозволяють домагатися удосконалювання норм права, є:

1) Точне відображення в правових розпорядженнях закономірностей розвитку державно-правової надбудови;

2) Відповідність норм права вимогам моралі й правосвідомості;

3) Дотримання вимог системності (несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

4) Облік у процесі нормотворення загальних принципів регулювання й керування суспільними процесами.

Таким чином, підведемо короткі підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості вихідних від держави й охоронюваного їм загальнообов'язкового правила поведінки, що закріплює за учасникам суспільних відносин даного виду юридичні права і накладає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поводження людей, їхніх колективів;

в) правова норма -- правило абстрактного, узагальненого характеру, первинний елемент права як системи;г) правова норма -- державно-владне розпорядження;

д.) правова норма -- явище широке, багатопланове й у те ж час конкретне.

1.2 Форма внутрішнього змісту правової норми

Структура норм права - це внутрішня будова норм права, яка має свій вираз у її поділі на складові елементи частини, які пов'язані між собою.

Будучи "клітинкою" права, норма в той же час є складне утворення, що має власну структуру.

Традиційно вважається, що норма права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції й санкції.

Гіпотеза - така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу й межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. У залежності від кількості обставин, позначених у нормі, гіпотези бувають прості і складні. За ступенем визначеності змісту вони поділяються на:

1) Визначена гіпотеза - вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми.

2) Не повністю визначена гіпотеза - містить формулювання в загальній формі “у необхідному випадку”.

3) Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Диспозиція така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов'язках суб'єктів. Це центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку суб'єкта.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносини. За складом вона буває: проста, або складна. По способі викладу диспозиція може бути:

1)Визначеною закріплює однозначне правило поведінки.

2)Неповністю визначеною - указує лише на загальні ознаки поведінки.

3)Відносно визначеною - указує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливість для їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільно небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції - забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

За складом вона поділяється на: просту, або складну. По ступені визначеності санкції підрозділяються на абсолютно визначені (точно зазначений розмір штрафу), відносно визначені (позбавлення волі на термін від трьох до десяти років), альтернативні (позбавлення волі на термін до трьох років, або виправні роботи на термін до одного року, або штраф).

Якщо звернутись до статей нормативно-правових актів (законів, нормативних актів виконавчої влади), то при аналізі їх ми не завжди виявимо всі три елементи правової норми. Так, у статтях Конституції містяться, як правило, диспозиція й гіпотез, санкція - відсутня. У статтях кримінального закону гіпотеза й санкція - у повному обсязі, а диспозиція може бути відсутня. Це підтверджує, що норма права й стаття нормативного акта не збігаються. Елементи правової норми (диспозиція, гіпотеза, санкція) можуть бути розміщені в різних статтях одного і того ж нормативного-правового акта, а інколи у статтях різних нормативно - правових актів. Такий стан, обумовлений тим, що норми права мають неоднакові форми, способи виразу, але вони при цьому зберігають логічну структуру.

Приклади гіпотези, диспозиції, санкції

1) “Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)”.

2) “Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція)”.

3) (Ст. 364 КК України): “Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), -- карається виправними работами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)”.

Розділ 2. Тлумачення норм права, як юридична діяльність

2.1 Поняття тлумачення правових норм

Термін «тлумачення» (інтерпретація) багатозначний. Поняття «інтерпретація» (лат. interpretatio - роз'яснення) розкривається через роз'яснення, розкриття суті якого-небудь явища і вживається неоднозначно. Інтерпретація в широкому значенні (sensu largo) - це можливість позначити знаки, які передаються одним сприйняттям іншому і засвоюються через зовнішні прояви (тексти, жести тощо). Інтерпретація у вузькому значенні слова (sensu stricto) - це роз'яснення неоднозначно зрозумілих суб'єктами пізнавальної діяльності письмових текстів і розкриття їх основоположного змісту.

В гуманітарних науках за допомогою тлумачення позначається спосіб пізнання різноманітних об'єктів людської культури, чи розуміння мовних, письменних джерел. Відомий російський юрист Н.М. Коркунов зазначав: «Тлумачення, як і критика, не становить виключної приналежності юридичних наук, а навпаки, воно зустрічається у всіх науках, які мають справу з письмовими джерелами, наприклад в історії, богословії».

Саме в останньому значенні вживається даний термін, коли річ йде про тлумачення права. Але сам термін «тлумачення права» можна розуміти: по-перше, як певний розумовий процес, спрямований на встановлення значення норми права. В такому розумінні тлумачення права знаходить своє відображення в сукупності способів його інтерпретації. По-друге, під тлумаченням розуміється результат вказаного розумового процесу, вираженого в сукупності суджень, в яких розкривається, відображається зміст тлумачення норм Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998, с.323..

В юридичній літературі немає єдиного розуміння у відношенні об'єкта тлумачення, об'єму і виду тлумачення, його наслідків. Одні автори застосовують термін «тлумачення права», інші вважать що тлумаченню підлягає не право чи система норм, а відповідний нормативно-правовий акт і вживають термін «тлумачення закону» чи «тлумачення нормативно-правового акту». Але більшість авторів вживає термін «тлумачення норм права».

В теоретичній літературі немає однозначного розуміння терміну «тлумачення права», «тлумачення норм права», їх об'єму, змісту. Тлумачення права, на думку А.С Шабурова - це інтелектуально-вольова діяльність по встановленню первинного змісту правових актів з метою їх реалізації і вдосконалення. А.С. Погорілкін визначав тлумачення норм права як діяльність державних органів, посадових осіб, громадських організацій, направлену на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, які перебувають у владі.

А.В. Осінов визначав тлумачення права як складну і багатогранну діяльність різних суб'єктів, яка являє собою інтелектуальний процес, напрямлений на пізнання і роз'яснення правових норм. На думку В.М. Сирих, «Тлумачення - це пізнавальна діяльність, що реалізується з метою встановлення змісту норми». Р.В. Енгібарян і Ю.М. Краснов пишуть: «Діяльність, напрямлена на встановлення змісту юридичних норм, називається тлумаченням норм права».Це найкоротше визначення норм права яке давали в юридичній літературі.

Тлумачення правових норм є основною запорукою їх правильного застосування і рішення по юридичній справі - раціональний акт органа державної влади, в якості такого пропонував роз'яснення значення юридичного правила поведінки. Якщо право реалізуюча діяльність має офіційний характер, державний орган, який застосовує норму, не тільки роз'ясняє собі її значення, але й тлумачить її усім, кого ця справа стосується Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик - М. Проспект, 1999. -с. 236.

У процесі тлумачення правових норм відбувається її з'ясування особою, яка реалізує її тлумачення. З'ясування це процес розуміння, осмислення змісту норм «для себе». Кожен хто тлумачить норму права керується своєю правосвідомістю, знанням правил мови, смислу і значення термінів і понять, що використовуються у тексті нормативно-правового акту. За допомогою прийому тлумачення інтерпретатор вивчає норму права, пізнає її зміст, отримує уявлення про неї. Знання прийомів інтерпретаційної діяльності береже від помилок, поверхневого і одностороннього вияснення смислу норм, допомагає виробляти правильний підхід до їх аналізу. З'ясовуючи смисл і соціальне призначення правових норм, інтерпретатор досліджує: 1) саму норму; 2) її правові зв'язки, тобто взаємозв'язки з іншими юридичними приписами і правовими принципами; 3) її поза правові зв'язки з іншими суспільними явищами». З'ясування характеризує гносеологічний аспект тлумачення; що направлений на пізнання права. Це внутрішній розумовий процес, який проходить у свідомості суб'єкта, який застосовує правову норму. Це роз'яснення для себе і воно тому й немає зовнішніх форм вираження. З'ясування - необхідна умова реалізації права у всіх його формах: при дотримання, використанні, дослідженні. Від правильності, повноти і юридичної точності з'ясування правових норм у багато чому залежить ефект реалізації права.

Тлумачення - з'ясування містить правові норми складається із чотирьох взаємозв'язаних процедур:

а) встановлення достовірності правового акту, підлягаючого вивченню;

б) з'ясування тексту нормативно-правового акту;

в)вияснення волі правотворчого органу вираженого в тексті нормативно-правового акту, чи його духу;

г) будуванні логічної структури правової норми на основі нормативно-правових приписів, які містяться в тексті акту.

З'ясування правової норми значно ефективніше реалізовує особа, яка володіє високою загальною ерудицією, професійною підготовкою до сприйняття юридичного тексту. Індивідуально засвоєні навики і уміння юриста дозволяють йому як правило, досить швидко і грамотно засвоїти смисл того чи іншого правового припису. І навпаки, низька правова культура особи не дозволяє йому з'ясувати зміст правових норм.

Роз'яснення - друга частина єдиного процесу тлумачення права. Воно - продовження розумової діяльності по з'ясуванню правових приписів і адресовано уже не до себе, як при з'ясуванні, а до інших учасників соціальних зв'язків. При роз'ясненні об'єктивуються результати з'ясування правових норм, які знаходять свій вираз в офіційних актах, документах, порадах, рекомендаціях. Вони матеріалізуються в усній або письмовій формі. Тлумачення у вигляді роз'яснення норм права, які реалізуються державними органами і посадовими особами, нерідко становлять важливу частину їх діяльності і сприяє усуненню незрозумілості і можливих помилок у правозастосовчій діяльності. Наприклад, робота Конституційного Суду України по роз'ясненню положень Конституції і законів України є однією із його найважливіших функцій. Серед суспільних структур у право роз'яснювальній роботі особлива роль належить адвокатурі. Результати роз'яснення державних органів підлягають оформленню у вигляді офіційного акту і є обов'язковими для осіб, яким дано таке тлумачення. З'ясування і роз'яснення - дві взаємопов'язані сторони тлумачення

«Тлумачення - роз'яснення» - діяльність по викладенню і доведенню до відома інших осіб пізнаного смислу права. «Ця діяльність можлива лише після з'ясування смислу права інтерпретатором «для себе». Роз'яснення виступає, по-перше, як інтелектуально-вольовий процес інтерпретації і, по-друге, як його результат у вигляді акту тлумачення. Воно розкриває, «розпредмечує» попередню пізнавальну діяльність у формі суджень, понять, умовиводів. Ціль роз'яснення - словесно обумовлене значення інтерпретуючих норм (шляхом конкретизації правових потреб, розширення їх змісту до рівня додаткової ясності)». Вопленко Н.Н. Толкование права. Общая теория права. Курс лекций. Нижний Новгород, 1993 с.371

Тлумачення норм, як правило, пов'язано з вирішенням конкретної ситуації. Пропонуючи тлумачувальну норму до відповідного випадку, суб'єкт тлумачення встановлює чи вона може бути застосовувана до даного випадку. Тим самим він пізнає правову норму. Тісне переплетіння тлумачення закону і дослідження фактичних обставин справи, яке підлягає вирішенню, дозволяє зрозуміти смисл відповідних положень, термінів, їх застосування до певної категорії справ. Конкретні факти допомагають вияснити певні аспекти досліджуваної норми, які не завжди видимі при ізольованому її розгляді.

Специфіка тлумачення, як процесу пізнання визначається особливостями об'єкту пізнання (норм права). Правові норми не відносяться до матеріальних, речових об'єктів, їх зміст недоступний безпосередньому сприйняттю за допомогою органів чуття. Їх неможливо побачити, оскільки видно лише знаки відповідної мови, яка нічого не скаже суб'єкту, незнайомого з даною мовою. Тільки розум може зрозуміти значення правової норми. У процесі тлумачення інтерпретатор розмірковує, умовиводить, спираючись на одні знання, виводить інші, що відображають зміст норм права. Тлумачення як форма інтелектуальної діяльності, знаходить своє вираження у мовні формі. Потрібно врахувати й те, що кожна норма права є частиною правової системи і зв'язана з іншими нормами права. Правові норми мають свій ґенез (походження), знання про яке також використовують і при тлумаченні.

На процес реалізації правових приписів впливають багато факторів. Відповідно, їх потрібно враховувати при тлумаченні. Таким чином, у процесі тлумачення смисл правових норм сприймається через знання мови, на які вони сформульовані, знанні про системи зв'язків норм права, знання про їх походження. Тлумачення як процес пізнання - це не тільки об'єктивний процес, оскільки суб'єкт пізнання не залежить від пізнавального суб'єкту, але й суб'єктивний, або він реалізується конкретним суб'єктом, а його результат знаходить вираз у суб'єктивних формах мислення (поняття, судження). Суб'єкти, які реалізують тлумачення права мають різні розумові здібності, рівень професійної підготовки, індивідуальний досвід. Ці властивості можуть бути джерелом помилок, одностороннього, неправильного розуміння норм права. Суб'єкт тлумачення є носієм відповідної ідеології, правосвідомості, моралі, представником певного класу. Все це впливає на результати тлумачення Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: факт, 2003 - с.37-38

Проблема тлумачення виходить за рамки чи правозастосування реалізації права. По-перше, вона має самостійне значення в процесі наукового чи повсякденного пізнання державно-правового життя. По-друге, необхідність чіткого представлення про зміст діючих норм виникає в ході правотворчих робіт. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знання справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження.

Об'єктом тлумачення є закони і підзаконні акти, Важливе значення мають не тільки сформульовані в них норми, але і преамбули актів, інші правоположення, що містяться в них.

Предметом тлумачення є історична воля законодавця (нормодавця), виражена в законі (у нормативному акті). Воля законодавця часу застосування закону також враховується, тому що в тілі тлумачувальних актів можуть міститися норми, чи прямо побічно змінюють зміст попередніх актів. Історія різних держав дає приклади такої практики, коли під видом тлумачення проголошувалися нові норми. Режим твердої законності і нормальний правопорядок у принципі виключають змішання правотворчої і правороз'яснювального процесів.

Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з'ясування та роз'яснення), виражається у встановленому акті, який є оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з'ясування та роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення і особливому акті.

Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування та розвитку права, необхідну умову правового регулювання.

Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах людської діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних операцій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул та ін.).

На відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права -- особлива діяльність, його специфіка обумовлена цілою низкою чинників:

· ця діяльність пов'язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, а правових актів. Об'єктом її є право -- специфічна реальність, яка наділена особливими ознаками, властивостями, принципами функціонування;

· тлумачення в праві має за мету реалізацію правових приписів;

· в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;

· реалізація тлумачення, коли йому необхідно надати обов'язкового значення, закріплюється в спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.

Особливий характер тлумачення в праві вимагає не тільки специфічних способів і технологій тлумачення, а й відповідного методологічного підходу.

Перш за все потрібно мати на увазі подвійну природу цього явища. Право, в силу притаманної йому формальної визначеності, вміщено в актах -- формальних, письмових джерелах. Із цих позицій тлумачення права відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння змісту, що міститься в ньому, тими, хто його читає. Проте, слід мати на увазі, що коли б тлумачення в праві зводилось тільки до розуміння текстів правових актів, воно б не мало особливого значення.

Особливістю права є його дійовий характер. Норми права живуть, коли вони виконуються, реалізуються в поведінці людей. Однак реалізація формального правового імператива можлива лише у випадку розуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Не випадково, для права характерна презумпція знання закону -- припущення, що суб'єкти права, його адресати «знають» (тобто, усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів. А це неминуче припускає їх тлумачення.

Звісно, що з'ясування змісту правових приписів можливе і поза зв'язком із їх реалізацією. Таким є наукове тлумачення стародавніх джерел права («Законів Хаммурапі», «Руської Правди»). Проте таке з'ясування текстів нормативних актів нічим не відрізняється від розуміння змісту інших письмових джерел. Наприклад, «Закони XII таблиць» як стародавню пам'ятку римського права вивчають і розуміють не за текстом самого акта, а за цитатами й переказами більш пізніх авторів. Таке тлумачення не може бути охарактеризовано як специфічна діяльність юристів.

Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це -- нормативність, загальнообов'язковість, системність, формальна визначеність, державний примус.

Основу права складають норми -- правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, оскільки це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується -- одиничний, суб'єкти, які його реалізують - індивідуальні, то необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в конкретному випадку і щодо конкретних суб'єктів.

Право -- це специфічне суспільне явище, що має свої закономірності розвитку, форми прояву та реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, типи регулювання та ін. Зазначені особливості водночас вимагають особливої діяльності щодо з'ясування змісту права. Мова йде не тільки про тлумачення розуміння спеціальних юридичних термінів, а й про врахування особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві викликана і можливими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить своє вираження у нормативно-правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до проблем, протиріч, викривлення змісту права. У таких випадках тлумачення -- умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.

У літературі висловлювалась думка, що тлумаченню повинні піддаватись тільки незрозумілі норми. Зрозумілі ж не вимагають тлумачення. Такий підхід, на нашу думку, є спірним. Адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з'ясувати, розтлумачити.

Тлумачення норм права обумовлено двома чинниками:

1) необхідністю та потребами правозастосувальної діяльності державних та інших уповноважених суб'єктів;

2) потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичної науки, що аналізує й узагальнює правові поняття.

У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, їх основна мета та соціальні спрямованість, місце в системі правового регулювання.

Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на меті дослідження існуючого конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально-економічного, господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових нормі надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення ніж той, який вкладений у них законодавцем.

Розрізняють тлумачення індивідуального та загального правового регулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є у конкретних рішеннях і констатаціях Воно завжди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими особами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає, у першу чергу, виявлення оригінального змісту і призначення, які є у цих нормативних приписах, їх зв'язків і способів єднання, юридичної сили та природи. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ - 2000» Львів, 2003. С. 410-412

2.2 Способи тлумачення правових норм

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватися різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають «словесне», «філологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропонують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропозиція також невдала, тому що всі способи і види тлумачен ня здійснюються при допомозі мови. В зв'язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі «Про мови» від 28 жовтня 1989 р. В процесі правотворчої діяльності законодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв'язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу актуальність в процесі тлумачення має визначення значень сполучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використовуються поєднуючи або розмежовуючи союзи по своєму значенню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко-фаматичний аналіз речення.

В будь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальновживаних слів, і всі вони можуть бути використані в законодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах використовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. Їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права. Проте сьогодні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для позначення того самого поняття -- звичне явище в українській правничій термінології. Мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту. Наприклад, «вогнепальна зброя» та «вогнестрільна зброя», «крайня необхідність» та «крайня потреба», «строк» і «термін» тощо. Як бачимо, проблема існує, а тому інтерпретатор повинен знати добре синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термінологію, теорію права й окремі галузі права.

Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище питань розбудови правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ - 2000» Львів, 2003. С. 417

Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них можна віднести такі правила:

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

2) Якщо є легальна деменція терміну, або якщо законодавець іншим чином визначив його значення, то в цьому значенні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його інше значення в звичайній мові.

Страницы: 1, 2