4) Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати те значення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і науці.

5) Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних галузях знань.

6) Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту не витікає інше.

7) Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й теж значення.

8) Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві.

9) Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону.

10) Значення складних виразів необхідно встановлювати відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сформульована інтерпретаційна норма.

11) При тлумаченні тексту закону, викладеного не на основі першоджерела, слід звертатися до тексту першоджерела. Завдання тлумачення і його успішного розв'язання залежить як від знання суб'єкта пізнання (законодавця), який формулює норму у вигляді статті, так і від правозастосовувача, який використовує текст нормативно-правового акта, керуючись загальномовними нормами, а також і від техніко-юридичної досконалості самого тексту.

Загальномовні норми потребують:

1) розмежування сполучників єднальних і розділових, якими користувався законодавець у текстах статей із простими,

складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями;

2) урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчинила злочин...» (ст. 27 Кримінального кодексу України) тлумач розуміє так: суб'єкт злочину не може відповідати за дії, що скоєні іншими учасниками злочину. Використовуються також спеціалізовані терміни як певний засіб законодавчої техніки. Отже, тлумачення норм передбачає урахування особливостей мови права та відповідних правил мовного тлумачення. Наприклад, якщо терміни використовуються в тексті, то вони мають значення, тотожне тому, яке вони мають у літературній мові; значення терміну, що використовується в будь-якій галузі права, не може вільно поширюватися на інші галузі (наприклад, поняття «член родини » в житловому і шлюбно-сімейному законодавстві мають різний зміст, юридичний статус і сферу використання). Неприпустимо тлумачити норми, ігноруючи окремі слова, оскільки це може викривити смисл норми. Наприклад, якщо з поняття «крадіжка» вилучити слово «таємна», то воно розчиниться в інших поняттях, що їх застосовує законодавець: «пограбування» або «розбій». Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права. С. 374

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст.141 ч.І закріплено: «Відкрите викрадення індивідуального майна громадян (грабіж), -- карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк від одного до двох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила грабіж, підлягає покаранню по ч.І ст.141 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна громадян, зобов'язана буде понести покарання згідно ст.141 ч.І КК України».

Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

2) Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм в випадку прогалин в праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт С. знаходиться в умовах У., то повинен здійснювати дії Д.

На основі інструментального обов'язку здійснення того, що необхідно для виникнення даного стану явищ і інструментальної заборони, З.Зембинський і Є.В.Васьковський вивели такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, яка веде до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона веде, якщо не можна досягнути її іншим шляхом; хто уповноважений до цілі, той уповноважений і до дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим слід пам'ятати, що одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3) Висновки "a fortiori". Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той уповноважений або зобов'язаний до меншого; кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила ідуть ще з римського права і традиційно відносяться до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керуватись тими ж оцінками, що і законодавець.

4) Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв'язки, які включають в себе: зв'язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його об'ємом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття -- це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки -- розвернення його до детальних суджень. При цьому відбувається аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції індукції, дедукції, умовисновки.

5) Висновки по аналогії. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалинах в праві, але і як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві дається перечень подій стихійного лиха: заноси, паводки, пожежі і т.п. В цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не перераховані в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6) Висновки від протилежного. Це правило засновано на логічному законі протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язково являється неправильним. Інтерпретатор повинен вияснити і усунути неправильне судження.

7) Доведення до абсурду. Інтерпретатор в даному випадку відштовхується від істинного судження про зміст норми права і приходить до висновку про помилковість протилежного судження. В даному випадку помилковість тезису доказується шляхом доведення його до абсурду.

Приклад 1(П. 7 статті 28 Закону РФ «Про військовий обов'язок та військову службу» про можливість оскарження дій призовної комісії в Російській Федерації):

Рішення призовної комісії може бути оскаржене громадянином у встановлений законодавством Російської Федерації термін з дня отримання громадянином копії вказаного рішення в призовну комісію відповідного суб'єкта Російської Федерації або в суд, а рішення військового комісара - військовому комісару відповідного суб'єкта Російської Федерації або в суд. Скарга громадянина повинна бути розглянута в п'ятиденний термін від дня її отримання призовною комісією відповідного суб'єкта Російської Федерації або військовим комісаром відповідного суб'єкта Російської Федерації. У цьому випадку виконання рішення призовної комісії або військового комісара призупиняється до винесення рішення призовної комісії відповідного суб'єкта Російської Федерації, військовим комісаром відповідного суб'єкта Російської Федерації або набуття чинності рішення суду.Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів . Суми, 2005. С.462

III. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв'язку, тобто в певній системі. Системність правових інститутів, галузей права обумовлює необхідність тлумачити норми права в їх певних взаємозв'язках і взаємовпливі. Тому потрібно в процесі застосування правових норм враховувати всі взаємозв'язки. В літературі існують різні підходи до розуміння систематичного способу тлумачення правових норм. Тут потрібно враховувати місце правової норми в системі правового інституту, підгалузі, галузі, системи права. Норми права можуть і повинні співставлятися, порівнюватися і відмежовуватись одна від одної. Систематичне тлумачення повинно також враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства. Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосовується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно-правового припису в нормативно-правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права. Наприклад, у тексті «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності...» (ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України) наведена норма повинна бути пов'язаною з іншими нормами Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів -- про загальні положення судочинства, про порядок дослідження доказів, про допит підсудного, свідків, потерпілого та ін. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо, які існують між різними нормами. Цими Зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що розкривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло прав і обов'язків будь-яких осіб, організацій, що займаються підприємницькою діяльністю, визначається поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (ст. 2 Закону України «Про підприємництво»). Аналіз інших актів про підприємництво (Закони України «Про господарські товариства», «Про підприємства» та ін.) переконує, що суб'єктами такої діяльності визнаються як громадяни, так і особи без громадянства;

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нормативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єктом нормотворення відсилочного способу викладення норми, як відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей того ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови «поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей нормативного акта, до яких вона відсилає. Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права С. 376

IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього способу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлумачення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої -- воно може вести до пристосування нових суспільних відносин старим нормативно-правовим актам. В результаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відстали від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.. Цей спосіб тлумачення дозволяє аналізувати різні джерела, що знаходяться за межами права: матеріали обговорення та прийняття проектів нормативних актів, початкові проекти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо.

Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє виявити такі правові норми, які хоч і формально не скасовані, але фактично вже не діють, тобто відсутні ті суспільні відносини, які регулювала норма. Усе це сприяє більш точному встановленню змісту правової норми. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ - 2000» Львів, 2003. С. 420

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законодавства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мотиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні політичні документи, історичні, соціально-економічні і політичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовувати їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпретатор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

1) що дана норма закону фактично не діє, так як відпали, зникли відносини, які нею регулювались;

2) що не діє певне положення норми в силу тих же причин;

3) що певна норма, яка видана в інших умовах, протирічить економічним і політичним обставинам часу її інтерпретації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись. В цьому випадку можна зробити висновок на підставі історичного і систематичного тлумачення правових норм;

4) що дана норма, яка видана в інших умовах, не відповідає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому вимагає певного пристосування до нових умов.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно-правові акти, а не історичні умови їх прийняття.

V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з'ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці фактори можуть співпадати з історичними факторами. Це підкреслює, що способи тлумачення можуть співпадати або використовуватись комплексно.

На думку Є.Врублевського цей спосіб полягає у встановленні значення норми з врахуванням її функціонального контексту. Контекст складається із сукупності різних факторів, що є в ситуації функціонування норми права: суспільний і державний устрій, загальна культура суспільства, яка виражається в системі оцінок і неправових норм, суспільної і партійної ідеології, які впливають на правове регулювання. Сюди відноситься також знання про зв'язки явищ, які можуть мати вплив на правотворчість і застосування права, завдання і цілі законодавця, практика і ідеологія функціонування державного апарату. Цей комплекс факторів змінюється в часі і залежно від теорій тлумачення: беруться вони в період встановлення інтерпретаційної норми чи під час її застосування і тлумачення. Розрізняється період тлумачення норми права, враховую чи три аспекти: коли вона приймалась, коли видавався інтерпретаційний акт і тлумачення під час її застосування.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів і виразів. Оціночні терміни безпосередньо зв'язані з такими поняттями як оцінка і цінність. Оцінками прийнято вважати висловлювання про цінності. До них можна віднести: ситуації і стани, дії, результати дій, мотиви, причини дій, способи, предмети і речі, властивості речей тощо. Критерієм оцінки різного роду явищ є зразки, стандарти, які склались в сфері людської діяльності.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє правосвідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони суттєво впливають на процес застосування норм права, а також на процес тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення правових норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись логіко-семантичні форми результату тлумачення; критерії істинності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов'язковість тлумачення та інші питання.

Приклад 2(Закон 1 грудня 1934 року):

Внести наступні зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік з приводу розслідування та розгляду справ про терористичні організації та терористичні акти проти працівників радянської влади:

1. Слідство з цих справ закінчувати в термін, що не перевищує десяти днів.

2. Обвинувачення надавати обвинуваченим за одну добу до розгляду справи в суді.

3. Справи слухати без участі сторін.

4. Касаційного обвинувачення вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати.

5. Вирок до вищої міри виконувати негайно після винесення вироку. Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів - Суми, 2005.С.464

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення

Цей спосіб полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, -- це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту. Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відомо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний професійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування). Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права. С. 377

Історико-політичний, цільовий і функціональний спосіб тлумачення можна прояснити, якщо проаналізувати зазначений закон.

Історико-політичний спосіб тлумачення цього Закону буде полягатиме в тому, що ця постанова була прийнята в день вбивства в Ленінграді С.М. Кірова, тобто в умовах державного та антидержавного терору. Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє стверджувати, що в умовах становлення тоталітарного режиму в СРСР він відповідав інтересам правлячої партії і Й.В. Сталіна для посилення його боротьби з опозицією.

Цільовий спосіб тлумачення дозволяє встановити, що постанова 1 грудня 1934 року мала за мету придушення будь-якої опозиційної діяльності як в країні в цілому, так і в окремих елементах державного апарату, наприклад, в армії.

Функціональний спосіб тлумачення дозволяє нам зрозуміти ті умови, за яких реалізовувалася ця постанова в період сталінських репресій. До речі, саме за цією постановою розглядалася справа військових на чолі з М.М. Тухачевським 11 червня 1937 року за спробу повалити в наркоматі оборони владу члена По-літбюро ЦК КПРС К.Є. Ворошилова.

Використавши різні способи тлумачення, інтерпретатор може правильно і повно виявити волю законодавця, викладену в тексті.

2.3 Види тлумачення

Тлумачення правових норм в залежності від суб'єктів інтерпретаційної діяльності можуть бути офіційні і неофіційні. В свою чергу останні діляться на компетентні і буденні, а компетентні діляться на професіональні неофіційні і доктринальні.

Неофіційним тлумаченням називається роз'яснення смислу права, яке реалізується не уповноваженим спеціально на це органом, особою і не має обов'язкового характеру. Офіційне тлумачення нормативно регламентоване і його акти інтерпретації мають юридичну силу, що не притаманне актам неофіційного тлумачення.

У відповідності з Коституцією України, іншими законами правом тлумачити нормативні акти володіє Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів у відношенні до актів, які вони видають. Верховний Суд України і вищий Господарський суд мають право давати роз'яснення по питаннях судової практики. Неофіційне тлумачення реалізують наукові і учбові юридичні установи, учені, адвокати, юрисконсульти, судді, прокурори, громадяни. Разом з тим неможна применшувати ролі значення неофіційного тлумачення, в тому числі і в аспекті його впливу на офіційне. Таке тлумачення, безумовно, вміщує офіційне і має важливе значення для виробітку єдності поглядів і підходів до процесу тлумачення прав.

У системі неофіційного тлумачення більше значення має компетентне тлумачення. В юридичній літературі воно визнане не всіма вченими й ототожнюється з доктринальним.

В дійсності зв'язок компетентного тлумачення з докртинальним і професійним вельми тісне, оскільки види пізнавальної і роз'яснювальної діяльності в реальній практиці переплітаються і виступають в якості комплексних, які мають багато якостей інтерпретаційних актів. Проте немає підстав ототожнювати дані види тлумачення Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000. с.42.

Компетентне тлумачення - різновид неофіційного тлумачення права, яке виходить від провідних в області права осіб, діяльність яких по роз'ясненню правових норм не набувають силу юридичного факту. Воно, на думку Л.В. Соцуро, може реалізовуватися не тільки особою, яка має юридичну освіту. Ним може бути будь-який громадянин, який користується заслуженим суспільним визнанням, авторитетом. Компетентне тлумачення - не у всіх випадках юридично правильне і бездоганне роз'яснення смислу норм права. Головне у тому, що воно походить від суб'єкта, який володіє визначеним соціальним визнанням, і тому є авторитетним для інших осіб. Професійне тлумачення завжди компетентне, але не будь-яке авторитетне роз'яснення права основане на професіоналізмі. Компетентне неофіційне тлумачення ширше по об'єму порівняно з професійним неофіційним тлумаченням. Останнє входить у структуру компетентного і відрізняється від інших видів компетентного неофіційного тлумачення тим, що ним займаються юристи-професіонали. Суб'єктами компетентного тлумачення правових норм є філософи, психологи, соціологи, журналісти, педагоги, юристи, письменники, суспільні, юридичні й інші некомпетентні організації, колегії адвокатів, юридичні фірми, кооперативи.

Вказані учасником інтерпретаційної діяльності по тлумаченню правових норм відповідають види компетентного тлумачення:

а) докринальне (систематизоване і несистематизоване);

б) офіційне;

в) спеціально-юридичне.

Компетентне тлумачення може бути загальним і казуальним. Суб'єктами неофіційного тлумачення є: учені-юристи, юрисконсульти, адвокати, юридичні фірми і кооперативи, суспільні й інші некомерційні організації. Л.В. Соцуро до них відносив суб'єкти, які володіють владними повноваженнями, тлумачити право не в конкретній управлінській діяльності. Ця позиція сумнівна, оскільки суб'ктами, що мають владні повноваження можуть бути і не юристи. Але їх ніхто не має права позбавляти можливості тлумачити правові норми.

Суб'єктами професійного тлумачення права є юристи, особи, які володіють спеціальними юридичними знаннями. У тлумаченні, що реалізуються юристами, виражена їхня суб'єктивна воля і розуміння тої чи іншої правової ситуації, їхня професіональна компетентність у відповідній сфері суспільних відносин, урегульованого правом. У юристів, в порівнянні із звичайними громадянами більш високий рівень правової культури і знання в області права. Це і визначає більш високу якість їх інтерпретаційної діяльності. Сутність правової свідомості юристів конкретизується у його змісті - система притаманних даній професійній групі правових знань, оцінок, уявлень, стереотипів, традицій, звичок, ціннісних орієнтацій і т. д. Професіоналізм в правовій сфері, безумовно, пов'язаний з наявністю в особи спеціальних юридичних знань, які дають йому можливість грамотно реалізовувати спеціально-юридичний і аналітичний вид професійного тлумачення. Враховуючи те, що знання юристів в області права значно повніше і детальніше, ніж в інших громадян і досягають експертного рівня, неофіційне професійне тлумачення можна визначити як з'ясування і роз'яснення правових норм, що реалізуються юристами Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: факт, 2003 . с.56.

Одним із різновидів неофіційного тлумачення права є доктринальне (наукове) тлумачення, яке розуміється як наукове роз'яснення правових актів смислу і цілей правових норм, які отримують у результаті творчих пошуків, наукового аналізу права. Воно, як правило, реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки. Сила цього виду тлумачення в його переконливості, науковості, авторитеті осіб, які його реалізують. Істинність доктринального тлумачення визначається вдалим синтезом теорії і практики юриспруденції. Його роль значно підвищується, коли у юридичній практиці є необхідність у застосуванні аналогії закону чи права. При цьому в ситуації, коли потрібно застосовувати аналогію закону чи права, “інтерпрутатор виконує наступні розумові операції:

а) вивчає аналогічний випадок з вихідною нормою права кожного окремо, призводить до виявлення їх значущих признаків;

б) порівнює вивчені признаки аналогічних ситуацій і на цій основі встановлює спільні (схожість), а також відмінні признаки;

в) оцінює признаки аналогії і передбачає наслідки застосування закону”.

У літературі виділяють також офіційне тлумачення як вид неофіційного тлумачення.Н.Н. Вопленко називає їх “офіційними роз'ясненнями” ці тлумачення, на думку Л.В. Соцуро, знаходяться ніби на грані неофіційного і офіційного тлумачення норм права. Як приклад можуть слугувати “круглі столи” радіо та телепередач, у ході яких на питання відповідають юристи, журналісти, філософи, економісти, соціологи і т.д. на правові питання в газетах і журналах. Відмінними рисами офіційного тлумачення є те, що воно не підкріплюється державним примусом, виступає засобом реалізації цілей “червертої влади”, тобто ЗМІ, характеризується широким колом учасників (слухачів) і вузьким колом використовуючих ЗМІ, оперативністю і доступністю, можливістю кожним учасником виражати не тільки офіційну установку, але й вичловлювати свої погляди, почуття і т.д. “Тлумачення норм права ЗМІ визначають офіційне тлумачення чи як самочтійний вид компетентного неофіцйного тлумачення норм права”.

Крім того, існує такий вид тлумачення правових норм як буденне тлумачення, яке реалізується суб'єктами, які не мають юридичної освіти. Їхня інтерпретаційна діяльність по тлумаченню правових приписів не входить в структуру їх професійних обов'язків. Буденне тлумачення - це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, переживання, судження, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв'язку з виконанням прав та обов'язків, відношення до права в цілому і до конкретного закону чи підзаконного акту зокрема. Сутність цих актів тлумачення полягає у тому, що вони є безпосередньою дійсністю процесу з 'ясування і роз'яснення смислу правових норм не у зв'язку з правозастосовуючою діяльністю. Вони мають вагоме значення успішної реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів. Г.Ф. Шерменевич зазначав: “Зовсім неправильно розглядати процес тлумачення норм права як наукову діяльність. Тлумачити закон можуть і повинні всі, повинні узгоджувати свою поведінку з повеліннями норм права. Якість буденного тлумачення визначається рівнем правової культури громадян, посадових осіб, суспільства в цілому. При цьому слід виходити з того, що “правова культура - це не тільки рівень розвитку нормативних й індивідуальних юридичних актів, це й рівень розвитку усієї правової діяльності, рівень розвитку усього права, правової сідомості, це правопсихологічний клімат, правові цінності й ідеали, традиції й побут, головне це - реальний правовий статус особи в державно-організаційному суспільстві, рівень прав і свободи, гарантованих державою”. Чим демократичніша держава, тим більше вона приділяє уваги правовому сприйняттю населення, юридичній досвідченості всеобучу, тим конкретніше судження громадян про право, тим кваліфікаційніше вони можуть судити про Конституцію, закони, інші нормативно-правові акти.

Буденне тлумачення реалізується людьми, які не є спеціалістами в області юриспуденції, воно направлене перш за все на себе і найближче оточення, спілкуючись на буденному рівні, виробляються свої стереотипи поведінки в правовій сфері. У ході цього спілкування засвоюються одні й заперучуються інші правові установки. Суспільна правосвідомість - джерело, яке дає їжу для розуму і почуттів індивідуальній правосвідомості і мисленню, являється “практичною правосвідомістю”.

В актах буденного тлумачення виражаються його основні риси:

а) формування відносин до права і закону на рівні масової психології;

б) широке і різноманітне коло суб'єктів - учасників тлумачення;

в) виключно практичне спрямування; пошук в тлумаченні задоволення підходів, пов'язаних з розсудочним значенням інтересів учасників, їх розуміння та прагненні до істини.

Участь громадян в буденному тлумаченні з однієї сторони закладає фундамент правової культури особистості, з іншої - звичку виконати акти тлумачення.

Специфічна риса буденного тлумачення - широкий плюралізм думок в оцінці правових норм. Тут проявляється різноманітний рівень правосвідомості, фактори національні, релігійні, соціокультурні і навіть степінь освоєння мови спілкування.

Вказуючи на останній фактор, у літературі до структури буденних зв'язків зазначили: “вирішальним тут виявляється тип організації індивідуальної мовної свідомості реципієнта, його здатність до підготовленості до адекватного сприйняття інтерпретації і спілкування, тобто певний тип тренування”.

В буденному тлумаченні правових приписів беруть участь не тільки конкретні особистості, але й групи, колективи людей. Важливо, щоб у них було позитивне відношення до право. Це необхідно для становлення в україні правової держави. Тут особливо проявляється правова психологія, яка відповідає емпіричному, буденному рівню суспільної свідомості, яка формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так спеціальних груп. Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрій, звички, стереотипи, які виникають у громадян у зв'язку з діючими правовоми нормами і практикою їх реалізації. Правова психологія, будуди свого роду стихійним шаром правосвідомості людей, виражаюча в реакціях конкретної особи чи певної соціальної групи на правові установки, безумовно, виявляє на інтерпретацію тлумачення ними відповідних правових норм. Врахування правової психології, у тому числі і в аспекті тлумачення норм права, - важлива потреба часу. Це стосується будь-яких видів інтерпретаційної діяльності - офіційного, доктринального, компетентного, буденного тлумачення. Правова психологія, як правило, зазначає Т.В. Сінкокова, - найбільш глибока, прихована від безпосереднього впливу і розуміння сфера правового відображення, яка дає інколи такі типи індивідуальних і масових реакцій на право і законодавство, які здатні кардинально визначити успіх чи невдачу тих чи інших законодавчих програм. Новосприяти в психології населення тих чи інших заборон як реально упречних, а дозволений - як соціально-виправданих, веде, як правило, до серйозних проблем в реалізації нового законодавства, породжує багато труднощів у діяльності правоохоронних органів.

За ступенем конкретизації тлумачення може бути нормативним або казуальним.

Нормативне тлумачення застосовується до розгляду всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі відповідних правових норм. Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення - це тлумачення правових норм. А.Ф. Черданьцев вважав, що нормативним воно є в силу того, що носить загальний характер, формально обов'язкове при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумачення норми. Воно нормативне і тому, що результат такого тлумачення важливий і інтерпретаційних, обов'язкових для інших суб'єктів норм. Це норма про норму, у них написано, як слід розуміти і застосовувати інші правові норми. Нормативне тлумачення у поставлених пленумах Верховного Суду, Вищого арбітражного суду. Правом тлумачити Конституцію наділений Конституційний суд Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: Факт, 2003. с. 66-67..

Суть нормативного (загального) тлумачення полягає в тому, що воно є загальнообов'язковим для усіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права. - Новий світ 2000, Львів, 2003. -с.413.

Разом з тим юридична природа таких правил неоднакова. В одних випадках вони виступають в якості результату правотворчої діяльності компетентних органів і являються конкретизуючими нормами, в інших - тільки виражають юридичну практику і можуть бути охарактеризовані у вигляді специфічних правових проявів - правових положень, норм правозастосування.

Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х т.м. юрид. Лит. - 2 том. с.310..

Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб'єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.

У випадку легального тлумачення правових норм, то воно дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду України). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції покладено обов'язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).

Відомче тлумачення - здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. - Львів, 2003, с.413.

Казуальне (індивідуальне) тлумачення - роз'яснення нормативного акту, обов'язкове тільки для даного конкретного випадку.

Якщо нормативне тлумачення невіддільне від тлумачення норм, то розглядаючий різновид офіційного тлумачення невіддільний від даного випадку (казуса). Він дається тільки до застосування у конкретній юридичній справі і не має будь-якого загальнообов'язкового значення. При вирішенні ж інших справ казуальне тлумачення є прикладом, що допомагає розкрити значення юридичної норми і не грає ролі загального категоричного роз'яснення Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. - М. юрид. Лит. - 2 том. с. 311.

Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов'язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз'яснень що договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню ч. 2 ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. - Львів, 2003, с.414.

Спільність в офіційному і неофіційному тлумаченні проявляється у наступному:

1) ці види тлумачення являють собою розумовий процес, який направлений на з'ясування змісту правових приписів;

2) це сам результат розумового процесу інтерпретаційної діяльності, у ході якого розкривається зміст тлумачувальних правових норм, відбувається роз'яснення державної волі, вираженої у нормативних актах;

3) в них є спільні гносеологічні і методологічні основи, способи, прийоми і підходи до тлумачення;

4) є спільні причини функціонування офіційного і неофіційного тлумачення - необхідність забезпечення в правильному розумінні і застосуванні правових норм це важливо для забезпечення єдності законності по всій території держави, функціонування суспільства в режимі згоди;

5) базується на правилах формальної і діалектичної ланки, “підпорядковується” загальним моделям розумового процесу. Тлумачення правових норм носить об'єктивний характер і підпорядковується законам діалектичної логіки;

6) ці види тлумачення об'єднує й те, що у процесі інтерпретації відбувається конкретизація норм права.

Розбіжності офіційного і неофіційного тлумачення правових норм проявляються:

а) суб'єктах тлумачення;

б) обов'язковості результатів тлумачення;

в) нормативною регламентацією самої процедури інтерпретаціної діяльності.

2.4 Основні функції тлумачення норм права

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.

У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.

Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти --це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.

Оскільки інтерпретаційні акти -- акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.

Висновок

Проблема тлумачення ще мало вивчена і потребує подальшого більш широкого розгляду. Всеохоплююче досліджувати її в рамках даної роботи неможливо, проте важливість її вивчення очевидна.

Складовий предмет даної роботи проаналізувати різноманітні аспекти проблеми тлумачення, виявити його необхідність у дотриманні законності і виконання норм права, досліджувати засоби і суб'єкти тлумачення.

Тлумачення нормативні актів надзвичайно важливо для застосування правових норм до конкретних фактів громадського життя, для здійснення правосуддя. Від правильного, всебічного і глибокого тлумачення нормативні актів багато в чому залежить зміцнення законності, охорона прав і законних інтересів громадян.

У ході роботи були розглянуті такі засоби тлумачення як текстовий, систематичний, історико-політичний. Причому для здійснення правильного тлумачення необхідно використання усіх із них.

Що стосується суб'єктів тлумачення, ними можуть бути як громадяни так і органи держави, проте офіційне тлумачення Конституції можуть здійснювати або законодавча або виконавча гілки влади або судова.

Зі сказаного в курсовій роботі можна зробити висновок про те, що теорія тлумачення права, як сукупність наукових знань про техніку, способи, види і знань про юридичні властивості інтерпретаційних актів, складає сферу професійно необхідної для юриста інформації, які представлені у виді навичок і умінь. Ці досвідчення складають своєрідне мистецтво, що дає смогу професійно, грамотно і вміло пізнавати, інтерпретувати і використовувати чинне законодавство для здійснення задач юридичної діяльності.

Використана література

1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. - Львів, 2003

2. Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. - М. юрид. Лит. - 2 том.

3. Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. - Харьков: Факт, 2003.

4. Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998.

5. Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик - М. Проспект, 1999.

6. Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права.

7. Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів. Суми, 2005.

8. Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000.

9. Карпунов В.М. Теорія держави і права: навчальний посібник ВУЗів 2-ге видання, Луганськ, 2005

10. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: навчальний посібник. Львів. 1997

11. Алексеев С.С. Право: азбука- теория- философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- С.126-141.

Страницы: 1, 2