Рефераты

Засоби цивільно-правового захисту права власност

Засоби цивільно-правового захисту права власност

81

ЗМІСТ

  • Вступ 1-2
  • РОЗДІЛ І. Право власності вУкраїні 3-22
  • 1.1 Поняття та форми власності 3-8
  • 1.2 Об'єкти і суб'єкти права власності 9-17
  • 1.3 Здійснення права власності 18-22
  • Розділ ІІ. Засоби цивільно-правового захисту права власності 23-75
  • 2.1 Речево-правовий захист прав власності 23-45
  • 2.1.1 Загальна характеристика 23-25
  • 2.1.2 Віндикаційний позов 26-38
  • 2.1.3 Негаторний позов 39-45
  • 2.2 Зобов'язально-правовий захист права власності 46-57
  • 2.3 Інші засоби цивільно-правового захисту прав власності. 58-75
  • Висновки 76-77
  • Список використаних джерел 78-82
Вступ

Нині в Україні триває процес корінних змін у системі відносин власності, заміни командно-адміністративних засад в управлінні економікою на ринкові методи, які покликані забезпечити власність усіх форм власності і господарювання. Відносини влас-ності -- основна рушійна сила розвитку економіки у будь-якому суспільстві. Від рівня правової урегульованості відносин влас-ності багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.

Інститут права власності, складовою частиною якого є також норми про захист права власності, -- центральний інститут у ци-вільному праві, що також перебуває в стадії активного форму-вання. Правові засади нового інституту права власності, започат-ковані Законом України "Про власність", прийнятим 7 лютого 1991 р. Значення цього Закону важко переоцінити, адже його по-ложення стали правовою основою прийняття низки надзвичайно важливих для суспільства законів ринкової орієнтації, зокрема Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про Приватизацію державного майна".

Норми, що регулюють статику відносин власності в їх пози-тивному стані, звичайно мають визначальне значення в інституті Права власності. Однак, без надійних захисних механізмів, без ефективних засобів захисту прав власників взагалі неможливе функціонування інституту права власності та реальне здійснення власниками належного їм суб'єктивного права власності. Права суб'єктів цивільних правовідносин повинні не лише проголошу-ватися, а й захищатися державою у разі їх порушення. Такою є і вимога Конституції України, яка проголошує принцип захисту прав і свобод громадянина судом (ст. 55).

Проте, як свідчить аналіз правозастосовної практики, ще іс-нує чимало прогалин у регулюванні відносин у сфері захисту Права власності і труднощів у застосуванні чинного законодав-ства при розгляді справ даної категорії судами загальної юрис-дикції та арбітражними судами. Конструктивну роль у підвищен-ні ефективності механізмів захисту права власності має відіграти Юридична цивілістична наука. Забезпечення рівних умов захисту прав усіх власників -- складова частина правових засад права власності в Українській державі. Разом з тим це означає, що такі конститу-ційні положення мають бути враховані в усіх законодавчих та нормативно-правових актах, які тією чи іншою мірою спрямовані на формування системи захисту права власності.

Не менш важливими для формування інституту права влас-ності та захисту прав власників є положення інших розділів Кон-ституції України. Серед них насамперед такі норми: "Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності" (ст. 41); "Право власності є непорушним" (ст. -11), "Примусове відчужен-ня об'єктів права приватної власності може бути ли-ше як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і пов-ного відшкодування їх вартості" або "з наступним повним від-шкодуванням їх вартості... --лише в умовах воєнного чи надзви-чайного стану" (ст. 41); "Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, вста-новлених законом" (ст. 41); виключно законами України визна-чається "правовий режим власності" (ст. 92).

РОЗДІЛ І. Право власності вУкраїні

1.1 Поняття та форми власності

Радикальні економічні і політичні перетворення в сувере
нних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом: Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів. Спори, що виникають між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражним судом. Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції. На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом. За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються. Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу. При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва;

дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється Законом «Про власність» і Сімейним кодексом України. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

У власності осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, може бути майно. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

1.2 Об'єкти і суб'єкти права власності

Зрозуміло, що перш ніж дати відповіді, щодо переліку осіб, які мають право на захист власності, необхідно визначити коло суб'єктів права власності або іншими словами -- коло власників. Згідно зі статтями 13, 14, 85, 116, 142 і 143 Конституції України та статтями 2, 3, 9, 1І, 20, 31 Закону України "Про власність" в Україні є приватна, колективна, державна та комунальна форми власності, суб'єктами (власниками) якої відповідно визнаються:

фізичні особи; юридичні особи; Український народ і держава; те-риторіальні громади села, селища, міста.

Поза сумнівом, усі перерелічені суб'єкти права власності як власники мають право на захист їх порушеного права. Однак, за чинним законодавством України, коло осіб, які можуть звертати-ся з вимогами цивільно-правового захисту права власності, фак-тично може бути значно ширше. Наприклад, відповідно до п. 5 ст. 48 Закону України "Про власність" положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадкованого во-лодіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи догово-ром. Так чи інакше коло осіб, які можуть захищати право влас-ності, не обмежується власниками.

Щодо об'єкта цивільно-правового захисту права власності, то таким є будь-який об'єкт правовідносин власності, тобто майно чи право на майно, яке може бути у власності того чи іншого власника. За Законом України "Про власність" у власності може бути будь-яке майно. Закон водночас може встановлювати обме-ження щодо складу, кількості і вартості майна, яке може бути у власності громадян (ст. 13 Закону).

Однак набагато складнішою є проблема співвідношення пра-ва власності як елемента правовідносин та права на захист влас-ності.

Так, загальновідомо, що учасники цивільно-правових відно-син мають певні суб'єктивні права та обов'язки. Одним з таких суб'єктивних прав є право власності громадянина (фізичної осо-би), юридичної особи, держави, територіальної громади. В юри-дичній літературі право власності в суб'єктивному значенні ви-значається як закріплені у відповідних нормах права можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном Гражданское право. -- М., 1998. -- Ч. 1 -- С. 270; Юридичний довід-ник. - К., 1996. -- С. 493.

, як встановлена законом міра дозволеного. Поведінки уповноваженої особи з володіння, користування і нагромадження належним їй майном і т. п. Подібний підхід з редакційними особливостями закладається в основу багатьох інших визначень суб'єктивного права власності. Але майже й усіх його наукових визначеннях немає посилання на належ-ність власникові права на захист, тобто воно, на думку цивілістів, є необхідним елементом суб'єктивного права власності.

Такий підхід до місця права на захист власності не є випадковим, адже в юридичній літературі досить поширена точка зору, згідно з якою право на захист являє собою самостійне суб'єктив-не право, яке реально з'являється у володільця регулятивного цивільного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього і реалізується в рамках охоронних цивільних право-відносин, що виникають Елисейкин П. Ф. Правоохранительнне норми: Понятие, виды, структура // Защита субьективных прав и Гражданское судопроизводство. -- Ярославль, ІУ77; Крашенинников Е. А. Структура субьекгивного права и право на защиту // ; Ромовская 3. В. Защита в семейном праве. -- М., 1998. -- С. 280--281.

-

Іниними словами, у даному випадку право на захист повинно реалізуватися не в межах існуючого суб'єктивного цивільного права, наприклад, права власності, а набуває форми самостійних правовідносин.

Разом з тим деякі автори стверджували, що право на захист є складовою частиною того чи іншого суб'єктивного права Советское Гражданское право. -- Харьков, 1983. -- Ч. 1. -- С. 248.

.

На думку В. П. Грибанова, право на захист традиційно розглядалося як елемент (правомочність) будь-якого суб'єктивного цивільного права, але у зв'язку зі значимістю захисту прав громадян та організацій в умовах правової держави право на захист можна розглядати і як самостійне суб'єктивне право, що відповідають загальнотеоретичному поділу суб'єктивних прав на регулятивні та правоохоронні. Фактично автор зайняв позицію прихильників самостійності суб'єктивного права на захист, але не за Юридичними, а за соціально-політичними критеріями в оцінці Прав на захист, що робить його судження недостатньо аргументованими.

П конституційному праві Н. Г. Шукліна пропонує розглядати Право на захист як "матеріальне суб'єктивне право правоохорон-ного характеру, що виникло в момент порушення регулятивного

Так суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності в Україні можуть бути юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов'язаннями один одного.

Загальнодержавну власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; національний банк, інші державні банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також інше майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України.

Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Об'єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Кожен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай. У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки членів цього кооперативу (колгоспу). В разі добровільного виходу з кооперативу (колгоспу) громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу (колгоспу) в натурі, грошах або цінних паперах. При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу (колгоспу).

Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства. Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.

Об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці

Об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності господарського об'єднання не входить майно членів цього об'єднання. Власністю господарського об'єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із кладу об'єднання без його згоди. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними. Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об'єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями). Громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх статутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Об'єктами права власності політичних партій та організацій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій. Законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності громадських об'єднань.

Об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

1.3 Здійснення права власності

З позицій цивільного права, можна визначти цивільно-правові відносини як майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнове відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змі-нюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпе-чуються можливістю застосування засобів державного примусу Цивільне право України. -- К., 1999. -- Кн. 1 -- С. 70.

. Трапляються і більш лаконічні визначення поняття цивільних правовідносин, які визначаються як самі суспільні відносини, врегульовані нормою цивільного права Гражданское право. -- Санкт-Петербург, 1996. -- Ч. 1 -- С. 73--74.

. Хоч зазначені визначен-ня редакційне і різняться між собою, але спільним для них є те, що цивільними правовідносинами вважаються саме майнові або особисті відносини, внаслідок врегулювання яких нормами ци-вільного права не виникають якісь особливі і самостійні відноси-ни, Між тим є автори, які цивільні правовідносини розглядають як певні особливі ідеологічні відносини, що існують поряд з реальними майновими відносинами Толстой Ю. К. К теории правоотношений. -- Л., 1959. -- С. 22--31; Граж-ланское право. -- М., 1998. -- Т. 1. -- С. 89.

. З цією позицією важко пого-дитись, оскільки визнання цивільних правовідносин (наприклад, майнового характеру) такими, які складаються з двох самостій-них відносин -- реальних майнових (економічних) та ідеологіч-них, що виникають внаслідок врегулювання нормою права, -- не може пояснити характеру взаємозв'язку між тими ж реальни-ми майновими відносинами та нормою права. Тому надалі у сво-єму дослідженні правовідносин власності ми будемо виходити з того, що вони є єдиними відносинами і стали правовідносинами внаслідок врегулювання нормою права, після чого вони не зни-кають, а лише набувають відповідної юридичної форми.

На відміну від галузі права, яка являє собою самостійну, цілісну і структурно завершену систему правового регулювання однорідних суспільних відносин, правовий інститут є відносно самостійним утворенням, як правило, в межах однієї галузі пра-на, покликаним забезпечити відносно самостійне врегулювання певної галузевої частини відносин Алексеев С. С. Структура советского ірава. - М, 1975. - С. 92-42.

. Панівною в юридичній літе-ратурі є думка про належність інституту права власності до галузі цивільного права Цивільне право України. - К., 1999. - Ч. 1. - С. 300-302.

. Разом з тим іноді інститут права власності вважають комплексним міжгалузевим інститутом, оскільки від-носини власності врегульовані нормами й інших галузей права (конституційним, земельним, пенсійним). На наш погляд, врахо-вуючи, що основна частина відносин власності врегульована нор-мами цивільного права, такою ж має бути його галузева належність.

При цьому в усіх наукових визначеннях інституту права влас-ності радянського і сучасного періодів, в усіх їх інтерпретаціях в основу покладалися певні визначальні положення, які давали можливість формулювати об'єктивне право власності як сукуп-ність правових норм, що закріплюють (встановлюють, регулюють тощо) і охороняють належність матеріальних благ певним особам Советское гражданское право. -- Харьков, 1983. -- Ч. 1. -- С. 254; Юридичний словник-довідник. -- К., 1996. -- С. 493; О. В. Дзера. Розвиток права власносгі громадян в Україні. -- К., 1996. -- С. 7 при здісненні права власності.

У відповідності з чинним законодавством, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном; має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності. Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором. Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою. Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

Власник відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів. Створена власником юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів. Власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Народ України як єдине джерело державної влади в країні має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання та охорони. Народ України здійснює право власності на об'єкти, вище перелічені, через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів. Кожен громадянин України особисто та через громадські організації, трудові колективи, органи територіального громадського самоврядування має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних з використанням та охороною природних ресурсів, і вимагати від інших громадян та організацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати накладення заборони на діяльність підприємств, установ, організацій, громадян, що завдають шкоди навколишньому середовищу. Кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об'єктами для задоволення власних потреб. Кожен громадянин зобов'язаний всемірно охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого життя і життя суспільства.

Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюється спеціальним законодавством України. Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Розділ ІІ. Засоби цивільно-правового захисту права власності

2.1 Речево-правовий захист прав власності

2.1.1 Загальна характеристика

Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадяна-ми певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших за-вдань держави є не лише проголошення, а й захист законних прав громадян. Від створення ефективного механізму захисту со-ціальних, політичних, економічних прав та свобод громадян ба-гато в чому залежить поступальний рух економіки, примноження національного багатства, а врешті -- підвищення матеріального добробуту народу. Отже, цілком виправданим є введення у роз-діл 1 Конституції України положення про те, що "держава забез-печує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарюван-ня". Виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим водночас цією нормою забезпечує виконання громадяна-ми та іншими суб'єктами обов'язків, покладених на них. Оскіль-ки економічні відносини після врегулювання їх нормами права набувають форми правовідносин, то цілком правомірно, що об'-єктом державного захисту виступає саме право власності як юри-дична категорія. І це не випадково, адже-в наступній нормі цієї самої статті Конституції України стверджується, що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом". Тобто і в даному випадку йдеться про власність як юридичну категорію.

Тому, захист права власності як правова категорія має багатоаспектне значення. Так, цивільно-правовий захист можна роз-глядати як правовий інститут цивільного, так і цивільно-процесуального права. Коли ж застосовується термін "право на захист", то, як правило, мається на увазі суб'єктивне право особи вимагати від уповноважених органів примусового застосування засобів реагування до порушників цивільних прав. Захист ци-вільних прав у юридичній літературі, в нормативно-правових ак-тах може застосовуватися в значенні певної системи організацій-но-правових заходів, використовуваних у разі порушення цивіль-них прав. Коли ж йдеться про цивільно-правовий захист права Масності, то звичайно не можна не враховувати основоположні засади права власності, яке є первинним, а захист права власнос-ті -- вторинним (похідним) правовим явищем.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 Современные рефераты