Двойное налогообложение и международные акты об избежании двойного налогообложения

|Переробка нафти |51,6 |45,7 |

|Залізна руда |11,6 |13,1 |

|Металоріз. верстати |21,9 |9,4 |

|Легке машинобудування |12,9 |21,8 |

|Вантажні автомобілі |94,8 |98,7 |

|Збірні з\б конструкції|7,2 |7,3 |

|Цегла будівельна |6,2 |6,9 |

|Зернові культури |6,6 |5,9 |

|Цукровий буряк |8,2 |9,1 |

|Продукція тваринництва|5,2 |5,3 |

Виходячи з даних обласного управління статистики [23,c.5],які

приведено в таблиці3.1, та світових і європейських тенденцій у економіці та

управлінні пропонуються такі сфери пріоритетів у межах програми

“Техноімпорт”:

. сільське господарство — технології виробництва та зберігання

продукції, збереження родючості грунтів, технічне забезпечення цих

процесів, організаційно-управлінські технології ;

. харчова та переробна промисловість — переробка сільгосппродукції,

виробництво продовольчих товарів подовжених термінів зберігання з

використанням сучасних пакувальних матеріалів ;

. легка промисловість — технології, обладнання та матеріали для

взуттєвої, трикотажної та швейної промисловості;

. машинобудування — виробництво технологічного обладнання для легкої,

харчової та переробної промисловості, сільського господарства,

виробництво вантажних автомобілів та обладнання для обробки металу

різанням ;

. хімічна промисловість — первинна переробка нафти, фармацевтична

промисловість;

. видобувні галузі — видобування та збагачення залізної руди,

технології буріння нафтових та газових свердловин;

. сфера послуг — банківські технології, технології у сфері

обслуговування населення, консалтинг, інжиніринг, тощо;

. інформаційні технології, програмне забезпечення, обладнання;

. управління — управлінські технології.

Жодний з них не повинен мати істотної переваги перед іншим,

здійснення переозброєння виробництва повинно відбуватись незалежно від

форми власності того чи іншого підприємства, а рішення про державну

підтримку та сприяння повинно грунтуватись виключно на необхідності даного

нововведення для підвищення експортного та імпортозамінюючого потенціалу

області.

Критеріями та результатами успішної реалізації програм блоку повинні

бути :

1. Корінне оновлення основних фондів у промисловості.

2. Зростання об`ємів виробництва.

3. Заповнення внутрішнього ринку вітчизняною продукцією, яка здатна

конкурувати з аналогічною іноземною.

4. Створення передумов виходу підприємств регіону на світові ринки,

відповідно до профілю.

5. Покращення екологічної ситуації.

6. Зниження витрат на закупку енергоносіїв, оптимізація

ресурсоспоживання.

7. Підвищення рівня кваліфікації трудових ресурсів.

8. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.

9. Підняття на якісно новий рівень ділової та інноваційної активності

підприємців.

10. Підвищення попиту на продукцію НДЕКР.

3.2. Програма “ Експорт”.

Більшість стратегічних напрямів концепції за довгострокову мету мають

створення потужного експортного потенціалу регіону шляхом розробки та

впровадження імпортозамінюючих та експортабельних технологій у всіх сферах

економічної діяльності.

Заходи у рамках програми “Експорт” направлено на забезпечення виходу

суб`єктів інноваційної діяльності на ринки всіх ступенів ієрархії.

Діяльність, яка передбачається у межах цього напряму, направлена на

виконання двох основних функцій:

. організація зовнішнього та внутрішнього маркетингу;

. інформаційно-комунікативна функція.

Для ефективного виконання вказаних функцій пропонується реалізувати

ряд комплексних програм, метою яких повинно стати створення сучасної

розгалудженої служби маркетингу на потенційних ринках збуту продукції та

послуг:

1. Створення системи дослідження та прогнозування ринків для

повної, оперативної та достовірної оцінки перспектив конкретної

продукції (послуги) та розробки рекомендацій підприємствам щодо

методики закріплення на конкретному сегменті ринкової системи.

2. Створення системи рекламно-інформаційної діяльності, яка

направлена на роботу із існуючими та потенційними споживачами

продукції та послуг як всередині України, так і на зовнішніх

ринках.

3. Створення державної підтримки зовнішньоекономічної діяльності

недержавних підприємств шляхом надання митних преференцій,

направленої зовнішньополітичної діяльності. Особливою підтримкою

повинні користуватись суб`єкти інноваційної структури регіону.

Реалізацію заходів програми “Експорт” щодо координованого закріплення

української продукції на ринках планується провести у межах двох етапів,

тривалість яких залежатиме від стану розвитку та можливостей власне

інноваційної та промислової інфраструктур регіону.

Перший етап — вихід та закріплення позицій на ринках продукції

найбільш мобільних, з точки зору переорієнтації та переоснащення

виробництва, галузей — сільське господарство, харчова та переробна

промисловості, легка промисловість, а також підприємства ВПК, в тому числі

і реконверсовані.

Другий етап — вихід на ринки наукомістких високотехнологічних товарів

та ринки патентно-ліцензійної документації.

На сьгоднішній день на більшості ринків тверді позиції займають

технологічно розвинені країни. Тому, найбільш реальними ринками для

продукції українських підприємств в умовах, що склалися, ми вважаємо

внутрішній український ринок та ринки країн СНД, в першу чергу —

російські(див.додадок 3), та ринки країн бувшого соцтабору[23,330].

Результатами виконання заходів програми “Експорт” повинні стати:

1. Створення цілісної системи обміну інформацією у сфері

зовнішньоекономічної діяльності.

2. Вирівнювання балансу “імпорт-експорт”.

3. Створення привабливого економічного іміджу регіону.

4. Збільшення об`ємів валютних надходжень.

5. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних

рахунків.

6. Підвищення зовнішньоекономічної активності недержавних

підприємств та децентралізація зовнішньоекономічної діяльності.

3.3. Програма “Інформація”.

На сьогоднішній день жодна розвинута соціально-економічна система не

здатна функціонувати при відсутності потужного інформаційного фундаменту.

В умовах постіндустріального суспільства на перше місце виходять

проблеми інформаційного забезпечення. Без використання інформаційних

технологій, аналізу інформації неприймається жодне рішення — ні технічне,

ні управлінське, ні будь-яке інше.

Храктерною особливістю сучасного життя є постійно зростаючі об`єми

інформаційних потоків та масивів. З розвитком НТП реальністю став феномен

“інформаційної кризи” — явища, при якому стає все важче знайти та обробити

необхідні дані у величезному інформаційному полі.

Згідно основного закону розвитку науки[14], наука розвивається

прпорційно масі знань, накопиченій попередніми поколіннями, за

експоненціальною залежністю. Інформація ж є невід`ємною ланкою наукового

циклу, яка зв`язує науку з масою накопичених знань (мал.3.1).

Мал.3.1. Схема наукового циклу.

Таким чином, із розвитком науки та ростом маси знань потреби у

інформаційному забезпеченні будуть збільшуватись. Особливо проблема

інформації, вже сьогодні, відчувається у сфері інноваційної діяльності, так

як вона здійснюється на передових напрямах науки — на зтиках

“класичних”наук.

Відсутність інформаційної культури та інфраструктури, здатної на

сучасному рівні забезпечити отримання, обробку, зберігання, передачу та

оновлення інформації, відсталість інформаційних технологій — одна з причин

відставання України у інноваційній сфері.

На сьогодні вУкраїні і, зокрема, в Полтавській області, гостро

відчувається проблема інформаційного голоду у всіх сферах діяльності, в

тому числі і в державному управлінні.

Однією з умов існування демократичної держави і ринкових принципів

господарювання є вільна доступність усіх суб`єктів до інформаційних

ресурсів держави, за винятком даних, що складають державну та комерційну

таємницю. В країні існує безліч локальних інформаційних мереж, баз даних,

телекомунікаційних структур, створених різними суб`єктами різних сфер

діяльності — державними органами, фінансовими структурами, промисловими

підприємствами, навчальними та науковими закладами, тощо. В основному, вони

використовуються для внутрішнього користування, хоч інформація, яка в них

знаходиться, необхідна і для користувачів поза межами системи. Часто

локальні мережі сформовано на різних організаційних та технічних принципах,

що робить неможливою їх інтеграцію.

В результаті цьго інформація втрачає, практично, всі необхідні якості:

оперативність, доступність отримання, можливість швидкої обробки та

передачі, повноту охоплення проблеми і ряд інших суттєвих властивостей, які

визначають корисність інформації.

Таким чином, рівень вирішення проблеми інформаційного забезпечення є

визначальним параметром життєздатності інноваційної системи — одного з

найпотужніших споживачів та виробників інформаційних потоків.

У рамках програми “Інформація” планується виконати ряд організаційно-

технічних підпрограм для формування цілісного відкритого регіонального

інформаційного простору, здатного до повної інтеграції у національний та

світовий простори.

Організація такої структури повинна проводитись на основі сучасних

технологій та матеріально-технічного забезпечення, вона є довгостроковою і

потребує високих витрат.

За основу пропонується взяти технологію “Клієнт-сервер”[13],

основними компонентами якої є:

. сервери — кординатори інформаційних потоків, які відповідають за

розподіл та обробку даних і є посередниками між клієнтами та

базами даних;

. клієнти — ПЕОМ, які забезпечують користувачів умовами праці та

максимально забезпечені пристроями вводу-виводу інформації;

. бази даних — системи для зберігання, пошуку та аналізу

інформації;

. комп`ютерні мережі.

Для реалізації моделі необхідно скоординувати процеси комп`ютеризації

та розвитку телекомунікаційних систем, які проходять в Україні. На сьогодні

багато державних та недержавних організацій повністю комп`ютеризовані,

формуються комунікації зв`язку на основі сучасних цифрових та оптико-

волоконних технологій, створена і створюється далі множина баз даних,

функціонують вузли мережі “Internet”, підвищується комп`ютерна грамотність

населення. Тобто створено реальні передумови для реалізації програми.

Для створення цілісного інформаційного простору необхідно додатково:

1. створити вузли-сервери.

2. Закінчити формування комунікаційних мереж.

3. привести до єдиного стандарту існуючі мережі та бази даних.

4. Створити нові потужні бази даних.

Крім заходів з організації комп`ютерної мережі у межах програми

“Інформація” необхідно здійснити ряд проектів з розвитку виставочно-

демонстраційної діяльності, підтримки засобів масової інформації, розвитку

традиційних засобів зв`язку.

Особливу увагу необхідно надати розвитку демостраційної діяльності, як

важливому і відносно недорогому методу отримання інформації та публікації

ідей та проектів у інноваційній сфері.

З цією метою пропонується організувати ряд постійно діючих рекламно-

демонстраційних інноваційних комплексів на основі як традиційних, типу

Сорочинської ярмарки, так і нових форм організації, із забезпеченням їх

повним спектром послуг зв`язку, поліграфії, тощо.

Постійною турботою держави у особі, в першу чергу, правоохоронних

органів, повинне стати формування системи заходів з забезпечення захисту

інформації, яка складає комерційну, державну, або військову таємницю.

В результаті успішної реалізації заходів програми “Інформація”,

планується досягти таких результатів:

1. Зв`язати в єдину відкриту систему всіх суб`єктів інноваційної

діяльності.

2. Забезпечити умови для оперативного та ефективного управління

інноваційними процесами.

3. Забезпечити вільний доступ до світових інформаційних масивів та

оперативний інформаційний обмін.

4. Створити умови для ефективної реалізації рекламних, маркетингових,

учбово-демонстраційних та інших програм

5. Підвищити освітньо-культурний рівень населення.

6. Інтегруватись у національний та світовий інформаційний простір.

7. Підвищити імідж регіону серед потенційних ділових партнерів.

8. Створити інформаційну основу інноваційних процесів.

3.4. Програма “Венчурне підприємництво”.

Товарне виробництво в умовах ринкової економіки — це конкурентна

боротьба, в першу чергу — боротьба за ринки збуту.

Виграти в боротьбі за споживача можливо двома шляхами: зниженням ціни

на товар, або досягненням високого рівня якості. Перший спосіб не дає

достатнього ефекту в умовах насиченого ринку і високого життєвого рівня

населення. Споживач готовий платити більше за товар більш високої якості.

Як праило, виробництво більш якісної продукції вимагає більших витрат. Але

в деяких випадках застосування передових технологій, особливо в умовах

масового виробництва, може призвести до подвійного ефекту: до зниження

собівартості продукції при одночасному підвищенні рівня якості. Найбільш

ефективним засобом досягнення цих двох ефектів є розвиток науки та

застосування її досягнень на практиці. Результатом науково-технічної

творчості і є нововведення, яке народжується при допомозі інтелектуальних

інвестицій, що освоюються в інноваційному процесі.

Інтеграція науки та виробництва потребує значних витрат, які далеко не

завжди оправдовуються, і суміщені із значною мірою ризику. В останні роки

однією із форм інноваційної діяльності стають невеликі фірми, які отримали

назву венчурних (ризикових).

Діяльності цих фірм притаманний значний ризик збанкрутування, але

неухильне збільшення їх кількості пояснюється рядом факторів:

необхідністю розробок принципово нових продуктів та технологій, відсутніх

на ринку;

відмежуванням від великого поточного виробництва і можливістю науково-

технічної творчості;

наявністю стабільної пропозиції на інвестиційному ринку;

можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.

Такі компанії, як правило, дають високі дивіденти по своїх акціях.

Венчурна фірма створюється невеликою групою однодумців-інженерів,

винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.

Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація,

концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному

напрямку досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на

інші, більш перспективні напрямки діяльності. Конкуренція примушує венчурні

фірми максимально скорочувати терміни НЕДКР, інтенсифікувати процес

втілення нововведення у виробництво.

Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні

фірми звичайно користуються підтримкою держави і великих компаній, яким

самим невигідно займатись цим через високу вірогідність високих збитків.

Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних

товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведень, акумулюючи під ці

ідеї кошти приватних та інституційних інвесторів.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела

фінансування. Найбільш поширеними і життєво стійкими формами вважаються

наступні[20]:

“незалежний”, або чистий венчур;

фірми. які організовано на пайових принципах промисловими корпораціями;

венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

внутрішні венчурні відділи великих корпорацій;

фірми, що працюють під егідою технологічних парків різних рівнів та різних

шляхів фінансування.

Фірми, що створено однією, або кількома корпораціями на пайових

принципах, отримали назву “зовнішнього венчура”. Підприємства цього типу

можуть бути структуровані у кілька модифікацій, організаційно оформлених,

як науково-дослідницькі консорціуми. Виділяють три основних їх типи:

створені з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такі

консорціуми мають, як правило, свою науково-дослідницьку базу (лабораторії,

дослідні виробництва, інформаційно-обчислювальні центри, інші елементи

науково-промислової інфраструктури), засновниками їх можуть бути великі

військово-промислові об`єднання, часткове фінансування може здійснюватись

державою;

створені всередині галузі корпораціями на пайових принципах, з метою

розробки галузевих стандартів, технічних умов та контролю за їх

дотриманням. Такий консорціум може бути створений під егідою великої

холдінгової компанії, мати тимчасовий характер, і, як правило, розпадається

через внутрішньогалузеву конкуренцію;

створені з метою активізації наукової діяльності НДІ, університетів на їх

виробничій базі з використанням наявного науково-промислового потенціалу.

Такий консорціум для розробки та апробації ідей отримує донорське

фінансування від корпорації і має міжгалузевий характер.

Венчурні фірми можуть використовувати і інші джерела фінансування:

кошти великих корпорацій, банків, пенсійних та благодійних фондів,

страхових компаній, особисті зауваження інвесторів, часткові державні

субсидії. Попит на венчурний капітал досить високий іне може бути

задоволений комерційними банками, які часто утримуються від надмірного

ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестицйних

фондів і компаній. Їх мета — акумулювати венчурний капітал і венчурне

фінансування та кредитувати спеціалізовані ризикові фірми (венчури). В

умовах України таке ризикове підприємництво може отримати розвиток

паралельно з процесами приватизації.

Венчурні фірми, як правило, обслуговують перші дві стадії

інноваційного циклу — народження або пошук ідей та техніко-економічне

обгрунтування проекту. Більші фірми можуть також виготовляти дослідні

зразки, вивчати ринки збуту. Для розгорнутого виробництва, створення

достатньо потужного підприємства, серійного випуску продукції у венчурів

недостатньо фінансових та матеріально-технічних ресурсів, хоч у 70-х роках,

внаслідок стрімкого розвитку нових напрямів НТП, деякі з венчурів

перетворились у великі корпорації. Наприклад, у США, із 1332 венчурних фірм

— 72 перетворились у корпорації, випуск акцій яких приніс інвесторам 1000%

прибутку, а половина фірм забезпечила прибуток 500% [ 20].

Парадоксальність ситуації в розвинутих країнах полягає в тому, що в

корпораціях-гігантах, які забезпечують близько 50% НД, у рамках НДЕКР

працює біля 92% вчених та інженерів країни. В той же час, дрібні та середні

фірми та винахідники-одинаки дають щорічно до 50% найважливіших

нововведень, витрачаючи, що важливо, лише незначну частку коштів на НДЕКР

від загальних витрат країни у цій сфері [ 20 ].

Основною причиною високої ефективності малого бізнесу є специфіка

процесу поєднання науки з виробництвом в рамках дрібного підрриємництва,

так як для дрібного підприємця у сфері hi-tech, часто єдиною можливістю

досягтиуспіху є форсування власної програми НДЕКР. У великої корпорації є

багато інших способів досягнення мети, що нерідко знижує зацікавленість

корпорацій в розвитку науково-технічної активності.

Малі венчурні фірми, як суб`єкти інноваційної діяльності, як

організовані форми дослідницького бізнесу почали формуватись наприкінці 50-

х років, а в 70-х роках малий інноваційний бізнес зайняв тверді позиції на

заключних стадіях НДЕКР та вийшов на світові ринки [ 26 ].

Здатність суб`єктів малого бізнесу швидко реагувати на вимоги ринку,

мобільність та оперативність, економічність стала передумовою їх

співвиконавчої діяльності у великих науково-технічних програмах корпорацій.

Іншою формою венчурного бізнесу стали бізнес-інноваційні структури

типу технологічних парків на базі потужних суб`єктів наукової діяльності,

як правило, — університетів, або великих університетських центрів. Їх можна

охарактеризувати як об`єднання дрібних та середніх фірм для спільного

будівництва, оренди землі, приміщень використання дослідницької та

обчислювальної техніки.

За даними Організації економічного співробітництва та розвитку на даний час

у США працює близько 150 подібних об`єднань, у ФРН-- 50, у Нідерландах —

45 [ 26].

Прикладом такого об`єднання може стати “Silicon valley” поблизу

Стенфордського університету (Каліфорнія, США), де 3000 фірм із загальною

кількістю працівників до 200 тис. покривають біля 20% світового попиту на

комп`ютери та електронні компоненти до них [ 24 ].

Крім того, малі венчурні фірми стали ініціаторами ряду переломних

розробок у сфері прикладної науки, особливо в електроніці, роботехніці,

біотехнології.

У сучасному інноваційному процесі важливу роль відіграє держава. Вона

є координатором та стимулятором циклу “ідея-ринок” з допомогою сучасного

інноваційного механізму, характерними особливостями якого є те, що:

. для розвитку сучасної науки і техніки монополістські форми організації

інноваційної діяльності стали вузькими і потребують високої інтеграції

зусиль;

. типові раніше монополістські форми організації інноваційної діяльності

стали гальмувати НТП, у зв`язку з чим монополісти змушені переходити до

використання нових, раніше їм не притаманних, форм організації

дослідницького процесу;

. нові інформаційні технології, комп`ютеризація і телекомунікаційні

можливості суттєво змінили інноваційну діяльність не тільки на рівні

окремої фірми, а й на рівні краіни, континенту, планети.

Програми підтримки інноваційного бізнесу діють у більшості розвинутих

країн, і, що важливо, не тільки на національному рівні, а й на рівні

адміністративних одиниць. Такі програми виступають як важливий елемент

науково-технічного розвитку регіону, як шлях до створення нових робочих

місць та вирішення інших соціально-економічних проблем.

Система важелів у рамках інноваційного процесу спрямована на залучення

можливостей малого бізнесу сприяла різкому прискоренню НТП у розвинутих

капіталістичних країнах і відставанню країн бувшого соцтабору, де ця

система була відсутня. На сьогоднішній день програми підтримки малого

венчурного бізнесу є факторами економічного росту у США, Японії, Ізраїлі,

та ряді інших країн.

Система державної підтримки розвитку наукомістких технологій та

інновацій в Ізраїлі базується на системі субсидій та інноваційних фондів.

Крім того, уряд щорічно інвестує до 3% ВНП в наукові дослідження. В

переліку пріоритетних напрямів — телекомунікації та програмні продукти,

біотехнологія, такі галузі електроніки, як медицинська електроніка,

електронна оптика, лазерні системи, автоматика і роботехніка. Значний

вкнесок в розвиток технологічного рівня Ізраїлю вносять створені 28 “hi-

tech”-інкубаторів, розміщені по всій країні. Їх покликано забезпечувати

підтримку технологічних ініціатив на першій стадії розвитку, включаючи

створення компанії і забезпечення її фінансами[24].

Головна мета цієї схеми — створити мотивацію компаніям ідти шляхом

подальшої комерціалізації своїх винаходів після попереднього дворічного

інвестування. Тобто, після 2-х років суттєвої державної допомоги ( 100%

заробітної плати співробітникам, 75% вартості необхідного обладнання,

тощо), при умові чіткого означення позитивного результату, приймається

рішення про надання подальшої допомоги за програмою державної підтримки

експорту [24].

В результаті комплексних заходів з підтримки високотехнологічного

бізнесу та проектів у області “hi-tech”, Ізраїлю вдалось за короткий час

підвищити частку високо технологічних галузей у ВНП до 51%. При цьому на

експорт іде більш як 40% ВНП, з них 80% — у економічно розвинуті країни

[24,103].

Програма підтримки венчурного бізнесу — складова програми

стратегічного економічного ривка Японії на ХХІ ст.

Таким чином, природньо, що універсальної схеми цієї діяльності не

існує, але її концепція може і повинна бути адаптована до умов України.

На наш погляд, в Україні, в тому числі, в Полтавській області існує

ряд умов для розвитку венчурного бізнесу, які витікають з ментальних та

історичних особливостей сучасної української нації:

. дух підприємництва та “розумного авантюризму”;

. високий рівень освіти населення;

. злиття особливостей азіатської та європейської культур —

поєднання індивідуалізму з колективізмом;

. наявність великої кількості ВУЗів, НДІ;

. високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо — на

існуючих та бувших підприємствах ВПК.

Але, на сьогоднішній день, об`єктивно існує ряд умов, що стримує

розвиток ризикового підприємництва у сфері НДЕКР:

. організаційні труднощі та витрати при відкритті підприємства;

. нестабільність законодавства в області підприємницького права;

. жорстка недиференційована податкова система;

. відсутність попиту на продукцію НДЕКР(додаток 7);

. низька ринкова грамотність населення;

. відсутність фінансової венчурної інфраструктури;

. інертність держави у відношенні підтримки нових фірм;

. низький престиж інженерної та наукової діяльності.

Виходячи з даних обласного управління статистики (додатки), можна

стверджувати, що в результаті негативних процесів у економіці та

суспільстві, відбулось суттєве погіршення стану винахідницької активності

населення(див. дод.1;8) та зниження кількості працюючих у сфері НДЕКР.

Крім того, у безстрокових відпустках, втрачаючи кваліфікацію на випадкових

заробітках, знаходяться тисячі висококваліфікованих працівників

конверсованих підприємств ВПК, в той же час кількість малих підприємств,

зайнятих у сфері наукової діяльності та наукового обслуговування за період

з 1990р. до 1995р. збільльшилась з 34 до 55[23,36], при скороченні

загальної кількості працюючих. В той же час ріст кількості малих

підприємств у інших сферах досить стабільний(додаток 9). Тобто, самі люди,

-- носії інтелектуального потенціалу, залишились. Тому, головною метою

діяльності в рамках програми “Венчурний бізнес” повинно бути збереження і

реалізація цього потенцалу.

Процеси приватизації та ринкові реформи, незважаючи на в`ялість та

непослідовність, створюють нові можливості для формування інфраструктури

малого та середнього бізнесу. Але сама по собі, вона, практично, не може

створитись, особливо, в умовах нерегульованого ринку і жорсткої зовнішньої

конкуренції.

Досвід, напрацьований США[ 26], свідчить, що, без підтримки, 80 із 100

нових компаній потерпають краху у перший же рік діяльності. В той же час із

100 компаній, які були підтримані в рамках державних та недержавних

програм, 80 розвивають свою діяльність, сплачуючи податки, створюючи робочі

місця, виробляючи перспективну, конкурентноздатну продукцію.

Головна умова формування нових фірм — поєднання інтелектуальних та

підприємницьких можливостей. Підтримати це поєднання на початкових стадіях

утворення фірми — створити передумови її подальшої самостійної роботи у

ринковому середовищі. Основною формою такої підримки стала допомога малим

фірмам через систему послуг, що надаються бізнес-інноваційними структурами

різних типів та форм фінансування.

Для реалізації заходів з формування бізнес-інноваційної мережі у

рамках програми “Венчурне підприємництво” пропонується організувати систему

бізнес-інноваційних структур трьох ступенів складності, які різняться між

собою широтою надання послуг, ступенем готовності підтримуваних проектів,

формами фінансування.

Структура І рівня (БІС-І) — консалтингово-інформаційний центр, який

працює з проектами на початкових стадіях інноваційного процесу — на рівні

ідеї та техніко-економічного обгрунтування і надає наступні послуги:

. технічна, економічна, екологічна, та інші види попередньої

експертної оцінки;

. надання навчальних програм;

. консультації з питань права, економіки, кредитів та ін.;

. оформлення авторських прав;

. доступ до інформаційних масивів;

. допомога в складанні бізнес-плану;

. допомога в реєстрації підприємства;

. пошук потенційних інвесторів.

Структура ІІ рівня (БІС-ІІ) — бізнес-інкубатор, який працює з рельно

існуючими проектами на стадіях отримання експериментальних зразків та

маркетингу продукції і надає додаткові послуги фірмам:

. оформлення документів для отримання пільг;

. сприяння отриманню інвестицій “ризикового капіталу”;

. пільгова оренда обладнання для НДЕКР та дослідного виробництва;

. пільгова оренда офісних приміщень;

. послуги з маркетингу;

. консультаії з питань управління та організації виробництва.

Структура ІІІ рівня (БІС-ІІІ) — технологічний парк, який забезпечує

умови проведення науково-дослідної роботи фірм, надає послуги на стадії

виходу проекту в вільне ринкове середовище. Крім послуг, що надаються БІС-І

та БІС-ІІ, технопарк виконує:

. забезпечення фірм сучасною науково-технічною базою (засобами

обчислювальної техніки, унікальними видами обладнання,

лабораторними приміщеннями, тощо);

. забезпечення виробничими площами для виробництва дослідних

партій продукції;

. рекламно-видавничі послуги;

. консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності;

. оформлення гарантій інвестицій для найбільш важливих проектів;

. послуги зв`язку;

. надання на пільгових умовах земельних ділянок;

. виставочно-демонстраційні послуги;

. навчання керівників фірм;

. послуги з організації різного роду презентацій, переговорів,

семінарів, тощо;

. соціально-побутові послуги (розміщення, харчування, транспорт,

тощо).

Підприємствам у структурі БІС надаються пільги при реєстрації,

отриманні послуг, а також різного роду фінансові та податкові пільги при

умовах значимості розробки та успішного проходження діяльності фірми. З

метою повного охоплення області бізнес-інноваційною мережею та забезпечення

повноти проходження інноваційних процесів пропонується наступна схема

розміщення БІС.

Дві БІС-ІІІ розташовуються в містах обласного підпорядкування Полтаві

та Кремечуці із задіянням існуючого науково-промислового потенціалу.

Базою майбутніх технопарків, які визначатимуть пріоритети науково-

технічної їх діяльності повинні стати передові та перспективні наукові,

учбові заклади, промислові підприємства.

Структури типу БІС-ІІ пропонується організувати при ВУЗах,

технологічно передових підприємствах, в тому числі при підприємствах ВПК,

науково-дослідних станціях.

Мережа структур типу БІС-І повинна заповнити вільний простір.

Запропонована схема повинна забезпечити створення цілісного

регіонального інноваційного середовища та рівні можливості для реалізації

людського інтелектуального та підприємницького потенціалу, незалежно від

місця розташування підприємства чи проживання людини.

Схему входу-виходу у БІС-простір, та руху підприємств уньому зображено

у додатку 13.

Інноваційна ідея, з моменту виникнення до моменту втілення у вигляді

товару чи послуги, проходить шлях від БІС-І до БІС-ІІІ у середовищі

підтримки та контролю, що забезпечує як виживання компанії, так і

мінімізацію ризику при інвестуванні проектів.

Компанії можуть виходити і входити до БІС всіх рівнів в залежності

від стану підприємства та стадії готовності проекту.

Підприємства, які достатньо окріпли фінансово та організаційно,

повинні поступово витіснятись із структукр БІС за допомогою економічних

важелів: введенням та поступовим підвищенням плати за комплекс послуг, який

їм надається, з поступовим доведенням розцінок до рівня, що суттєво

перевищує ринковий.

У цьому випадку фірма або виходить із структури БІС, або, якщо вона

зацікавлена у збереженні місцерозташування та у якості послуг БІС,

залишається, оплачуючи послуги за цінами вищими, ніж ринкові, у якості

додаткового джерела фінансування діяльності БІС.

Виходячи із ступеня ризику підтримки проектів, складності послуг та

інших факторів, пропонується наступна структура фінансування БІС:

БІС-І — повне державе.

БІС-ІІ — державне, недержавне, змішані форми.

БІС-ІІІ — корпоративне, акціонування, часткове державне.

В результаті реалізації програми “Венчурне підприємництво” планується

досягти таких цілей:

1. Створення цілісної системи підтримки малого та середнього

наукомісткого бізнесу.

2. Скорочення у часі тривалості інноваційних циклів.

3. Забезпечення стабільної пропозиції продукції НДЕКР.

4. Реалізація людського потенціалу.

5. Створення конкурентного середовища у сфері НДЕКР.

6. Створення нових робочих місць.

7. Підняття ділової активності у регіоні.

8. Формування нового іміджу регіону.

3.5. Програма “Інвестор”.

Вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення проходження

інноваційних процесів — одна з головних умов приведення в рух всього

цілісного регіонального інноваційного механізму.

На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові

забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів — основи

діяльності суб`єктів інноваційної структури регіону.

Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою

ризику. Так, за статистикою США [24,85], із 100 інноваційних проектів

прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в

деяких випадках — до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо

висока — 0,5.

Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінасовою та

законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької

привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.

Страницы: 1, 2, 3