Вексель и вексельные операции

Вексель и вексельные операции

ПЛАН:

Вступ. – стр.2

1. Історія виникнення векселя, його розвиток. – стр.4

2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його

особливості. – стр.10

1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття. – стр.17

2. Акцепт, індосамент і цесія векселів. – стр.23

3. Акцепт і аваль векселів, вирішення спірних питань. – стр.32

3. Розрахунки – стр.40

1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень – стр.42

2. Розрахунки чеками – стр.43

3. Розрахунки акредитивами – стр.47

4. Розрахунки векселями – стр.50

5. Вексельні операції та їх характеристика – стр.52

4. Висновок – стр.59

5. Додаток – стр. 62

1. Зноски до диплому – стр.62

2. Використана література – стр.63

Вступ.

Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт,

наданих послуг, інших боргових забов'язаньє однією з головних передпосилок

і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта

окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових

розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі

яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки

поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків – яка обслуговується

законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка

обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних

боргових забов'язань (вексель, чек, банковський сертифікат).

Жодний з інструментів сучасного фінансового ризику, крім, звичайно,

самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може

зрівнятися по своїй історії і значенню з векселем. Саме розвиток

вексельного обертання призвів до безготівкових грошових розрахунків:

витисненню з грошового обігу металів - золота і срібла, заміна еквівалентів

мінового обороту паперовими символами.

Безумовність векселя як боргового зобов'язання, строгість і швидкість

стягнення по ньому, послужили основою створення інших видів платежів і

розрахунків - банкнот, чеків, акредитивів. Розвиток різноманітних

інструментів ринку цінних паперів - акцій, облігацій, депозитних

сертифікатів і їх похідних, йшло так само на базі векселя.

Векселя активно використовувалися і використовуються в міжнародних

розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям і комерсантам векселя

дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу - бути

засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і

банківських.

В Україні розвиток векселя, як і інших фінансових інструментів

перервалося в 1917 році. Але під час НЕПу вексель був відновлений у своїх

правах, але лише з тим, щоб бути безславно скасованим у 1930 році. Але

перехід економіки "розвитого соціалізму" призвів до відновлення векселя.

Банки налагоджують не тільки вексельний кредит, але й організовують

взаємозалік векселів. За допомогою вексельного обертання робляться спроби

рішення неплатежів підприємств.

У даній роботі розкриваються переваги застосування векселя як фінансового

інструмента на шляху виходу з кризи неплатежів, особливості векселя і

вексельного обігу, розглянуті конфліктні питання тлумачення національного

законодавства.

. Задача роботи полягає в тому, що вищезгадані проблеми можна вирішити

за допомогою вдосконалення вексельного законодавства.

В даний час існує достатньо багато літератури на тему ознайомлення з

поняттям векселя і вексельного обігу.

На рахунок книг, присвячених цій темі, можна сказати однозначно - майже

в усіх розглядається правова сторона векселя і не викладається в широкому

спектрі економічна сутність векселя. Як приклад, можна призвести такі

книги:

1). Вексель і вексельне обертання в Україні. 1994 р.

2). Беляков М.М. Вексель як найважливіший платіжний засіб. М. 1992 р.

3). Лукасевич И.Я. Аналіз фінансових операцій. М. 1998 р.

4). Миркин Я. М. Цінні папери і фондовий ринок. М. 1997 р.

Всі публікації, присвячені даній темі, спрямовані на вишукування шляхів

подолання проблеми неплатежів. Вони не розглядають вексель як такий, а лише

причини і слідства взаємних заборгованостей і як вихід називають вексельне

кредитування. У якості ілюстрації приводяться статті:

- Грицун Ю.Н. Проблемы дефіциту грошей і особливості вексельного

кредитування (Фінанси №12, 1997 р.)

- Маневич В.Е., Перламутров В.Л. Вексельний обіг і вексельний кредит.

(Фінанси №5, 1996 р.)

- Мєшкова Е. "Чарівність" векселя і керування ризиками. (Економіка і

життя. №45, 1997 р.)

- Одес В.И. Досвід вексельного обігу. (Фінанси №6, 1996 р.)

- Тринц А.Г. Результати впровадження системи вексельного обігу.

(Фінанси № 12 1997 р.)

Усі автори згодні в одному - вексельний обіг одержав размах в Україні

і СНД, і став виходом із кризових ситуацій для багатьох підприємств.

Даються конкретні ради і приклади застосування вексельних операцій.

Актуальність даної теми явна. Наскільки багато надається фінансових

операцій, що придумані давно, але не завжди використовуються і

впроваджуються в практику для вирішення наболілих проблем в українській

економіці.

1. Історія виникнення векселя, його розвиток.

[?]Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки

зв'язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язки між

обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння

небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку

від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого

обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у

того хто видав розписку.

По своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі

широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст.,

коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме

тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель

гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати

фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з

врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий

векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова

розписка 1339 р.: [?]

|Барталус и Ко. в Пизе. |

|Во имя Господа Аминь. Барталус и Ко. посылает свой привет Барна из Лухи и |

|Ко. Авиньон. |

|Заплатите по этому письму 20 ноября 1339г. Ландуччио Бассадраги и Ко. из |

|Лухи 312 3/4 золотых гульденов, которые мы сегодня получили от Такредо |

|Баначмунти и Ко., начислив 4 1/2% в их пользу, и зачислите эту сумму на наш|

|счёт. Выдано 5 октября 1339г. |

Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька

періодів.

Перший період історії векселя може бути названий італійським,

італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої

причини: практика векселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії,

знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до

італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку

векселя, - епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків

Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI стст.).

До кінця італійського періоду, тобто до кінця XVI - початку

XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть,

шляхом довгого, історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть

з'являється перший вексельний статут - Болонії (1569 р.). Вексель

використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але

використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може

застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі

банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента,

або пред'явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива

сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної

банкірської техніки.

Та незважаючи на це, при всій сформованості, до кінця італійського

періоду вексель не має однієї властивості - рухливості, переказуваності;

він ще не папір, здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати

своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До

настання терміну платежу вексель залишається незмінно в тих самих руках - в

руках пред'явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і

при участі всіх згодних на це осіб, може перейти від одного боржника до

іншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді

свого розвитку, коли він стає надбанням усього торгового, а потім і

неторгового люду.[?]

Новий період у розвитку векселя - період індосаменту, цієї

спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового

періоду вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а

потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент

відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься

заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства,

індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі

Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для

того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.[?]

Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в

розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна

функція векселя - покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці

товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив

можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів

Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий

бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель з'явився в

Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в

Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя

привертало увагу те, що

а) це письмове документоване грошове зобов'язання;

б) воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення;

в) таку суворість можна додати всякому борговому документу, досить

лише позначити його векселем.

Отже вся сила, у позначці - вексель; її однієї досить, щоб

перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі

зобов'язання на гроші.[?]

Такі три періоди в історії векселя: перший, - італійський, він

зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду -

французькому (індосамент). Найважливіша пам'ятка французького періоду - це

Соde de commerce (1808 р.). Третій період - німецький; його найважливіший

твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої

копіювалися сучасні йому вексельні статути.

В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя

пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для

переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже

при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі

поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є

перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору,

виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу

цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких

запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.

Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселя, а

про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти

векселя - одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове

зобов'язання. Зобов'язуватися векселями дозволено купцям і особам, які

вступають з ними в договірні відносини.

Перший вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70

разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут

про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так

і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від

3 грудня 1862 р., яким вексельна дієздатність була розширена до

загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню до осіб

духовних, нижніх військових чинів[?], селян, що не мають нерухомої

власності і торгових свідоцтв та заміжніх жінок без згоди чоловіків.

Вже в 40-х роках XIX ст. було підняте питання про перегляд

вексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччині вексельного

статуту (1847 р., вступив у дію з 1848 р.) питання про перегляд

підіймається офіційно. Відтоді було складено декілька вексельних проектів

(1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливом німецького

права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статут про

векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906

року з селян знята заборона зобов'язуватися векселями.

Характерними рисами російського вексельного обігу в період після

скасування кріпосного права (1861 р.) і до жовтневої революції (1917 р.)

були:

- довгостроковість векселів (3,6,12 і більше місяців);

- велика валюта векселів;

- панування у внутрішньому обігу простих векселів. Переказні

векселі використовувалися, як правило, у зовнішній торгівлі та при

одержанні закордонних банківських кредитів;

- велика питома вага банківського капиталу в кредитуванні

вексельного обігу.

Статут про векселі 1903 року був останнім вексельним статутом

Росії. Після жовтня 1917 року він втратив силу поряд з усіма іншими

законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть

під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на

вексельному папері для боргових зобов'язань). Згодом такі векселі були

визнані радянськими судами лише в якості боргових розписок.[?]

З переходом до нової економічної політики стала відчуватися потреба

в боргових зобов'язаннях, які б могли забезпечити швидке стягнення боргу,

на відміну від боргових розписок і інших боргових зобов'язань. Тому в 1922

році було прийнято «Положення про векселі». В його основу були покладені

Статут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так

званими бременськими правилами склало основу подальшого розвитку і

європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя - до

фінансово-кредитної реформи 1930 - 32 р.

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся

великими розбіжностями часом навіть у країнах, зв'язаних між собою

багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації

вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було

проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930

році у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні

конвенції:

Конвенція № 358, що встановлює Однаковий закон про переказний і

простий вексель;

Конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів

про переказні і прості векселі;

Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і

простих векселів.

Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку

їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїй території

Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ), що

є додатком 1 до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне

законодавство обмовок до закону, наведених у додатку 2 до цієї ж конвенції.

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року

приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР

№ 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення

про переказний і простий вексель, що за текстом майже співпадає з ОВЗ.

Однак на практиці векселі на радянському ринку до 1990 року не

використовувалися.

2. Правове положення векселя в національному законодавстві України, його

особливості.

Лише 19 червня 1990 року постановою Ради Міністрів СРСР №590

"Положення про цінні папери" векселі були "реабілітовані". Дію цієї

Постанови, конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в

1991 році [?], а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в

Україні був даний у середині 1992 року з прийняттям Постанови Верховною

Радою України «Про застосування векселів у господарському обороті України».

За Законом України «Про цінні папери та фондову біржу»[?], вексель -

цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця

заплатити після настання терміну визначену суму грошей володільцю векселя

(векселедержателю).[?]

Векселя поділяються на прості і переказні.

Простим векселем називається вексель, складений у формі простого,

нічим не обумовленого зобов’язання виданого однією особою іншій за отримані

від останньої цінності. Це зобов’язання можно виразити такими словами:

«Ми заплатимо проти цього векселя наказу...» або «Ми заплатимо...»,

або будь-якою іншою формулою, що містить зобов'язання платежу в тексті

векселя і стосується особи, яка підписала вексель.

Переказним векселем називається вексель, складений у формі

безумовного наказу або пропозиції зробити платіж, виданий однією особою

іншій, за раніше відпущені їй в кредит цінності, або внаслідок отриманого

від неї на те права. Наказ цей виражається словами:

«Сплатіть проти цього векселя наказу...» або «Сплатіть наказу...»

або будь-якою іншою формулою, яка містить наказ здійснити платіж в тексті

векселя і звернена до особи, якій особа, що підписала вексель, доручає

здійснити платіж.

Векселі, як прості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті

в даному місці, називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж

країни, де вони виписані, - внутрішніми, а виписані в одній країні та

підлягають сплаті в іншій країні - іноземними (зовнішніми).

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які

відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей

векселя відносяться:

- грошовість, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути

тільки гроші;

- строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного

зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними

у тексті векселя, або на підставі вексельного закону (векселя за

пред'явленням з граничним терміном його презентації). Тривалість існування

векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або

умов;

- безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і

зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні

бути простими і не залежати від будь-яких умов. Можлива вказівка у самому

векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути

юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію, але така

вказівка не повинна впливати на беззастережність наказу (зобов'язання)

платежу;

- абстрактність. Вексельне зобов'язання - є відірваним від основної

угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті. Боржник не

вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями,

заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі

видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти

векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його

з метою свідомо завдати шкоди боржнику;

- оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем

передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках

спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем.

Отже, для одержання платежу за векселем досить пред'явлення самого векселя.

Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа яка

зобов'язана за векселем є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її

сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь

зобов'язання з її сторони);

«:«

- письмова, чітко встановлена законом форма, при недотриманні вимог

якої вексель втрачає свою силу особливого грошового зобов'язання. Вексельне

зобов'язання може міститися тільки в тексті векселя і не поза ним. Саме по

собі воно цілком відповідає підпису на векселі, адже підпис на векселі

рівнозначний прийняттю вексельного зобов'язання.[?]

Особливість вексельного обігу полягає в тому, що всі учасники

вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію

особливих правових норм. До них відносяться:

1. Солідарна відповідальність. Кожний, хто поставив свій підпис на

векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. Векселедержатель,

у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред'явити

свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їм

відразу, не дотримуючи при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-

яких термінів.

2. Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, який не одержав платежу

за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов'язаної платити

за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у

простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, - має право на

регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його

самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обгрунтування

такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою про

опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть

без такої (англо-американська система). У такий спосіб забезпечується

подальший прискорений спосіб розгляду позову і наступного стягнення за

векселем.

3. Неможливість заперечень. Заперечення боржника проти кредитора

практично неможливі, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи

вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику. Але навіть і в цьому випадку

сам боржник має довести правомочність своєї вимоги.

Вексель є зобов'язанням щодо визначеної грошової суми, що не залежить

від тієї матеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як

зобов'язання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий

документ повинен містити в собі такі необхідні складові частини (елементи),

які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі

векселедавця.

Національні законодавства висувають різні вимоги до упорядкування

вексельного тексту, але вимагають обов’язкової наявності вексельних

реквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складають

вексельне зобов'язання і перетворюють його з простого боргового

зобов'язання в зобов'язання, що базується на нормах права які регулюють

вексельні відносини.[?]

В більшості країн встановлювані національними банками форми векселів

- вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ від форми за

умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає

на рішення про правоздатність векселя. Але в Україні векселі виписуються на

спеціальних бланках зразок яких затверджений Національним

законодавством.[?] В Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному

аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його

вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка «вексель»

з усіма необхідними реквізитами та підписом зобов’язаних осіб перетворює

будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не

вимагає навіть позначки «вексель»).

Простий вексель містить ті ж реквізити, що і переказний, із тією

тільки відмінністю, що немає вказівки трасата кому платити, тому що

платником-векселедавцем є сам боржник.

ЄВЗ вказує, що документ, у якому відсутній хоча б один із зазначених

реквізитів, не є векселем, крім наступних випадків:

- вексель, у якому не зазначений термін платежу, розглядається як

такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;

- при відсутності спеціальної вказівки, місце, позначене біля назви

платника, вважається місцем платежу і, водночас, місцезнаходженням

платника;

- вексель, що не містить вказівки на місце його видачі, розглядається

як підписаний у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.

Не у всіх країнах закони вимагають наявності всіх зазначених

реквізитів. Якщо ЄВЗ для дійсності переказного векселя вимагає наявності

усіх восьми пунктів, то як я вже зазаначив, ні в англійській, ні в

американській системі не вимагається позначки «вексель», а достатньо лише

пунктів 2, 3, 6 і 8 як мінімум, тобто: зобов’язання сплатити певну суму,

найменування платника, найменування того кому має бути здійснено платіж та

підпис векселедавця.

Допускається (і в женевській, і в англо-американській системах)

вказівка на векселі декількох платників, а також видача векселя одночасно

декількома векселедавцями. Так само у векселі може бути призначено декілька

перших набувачів, однак дроблення вексельної суми ні між декількома

платниками (векселедавцями), ні між декількома першими набувачами не

допускається.

За згодою контрагентів вексель виписується на будь-якій мові,

звичайно - на мові місця видачі або місця платежу. За бажанням наступних

учасників (наприклад, при покупці іноземного векселя) він може бути

перекладений на відповідну мову шляхом прикріплення до нього нотаріально

завіреного перекладу.

Зміни в реквізитах векселя першонабувачем або його спадкоємцями не

допускаються. Тільки за згодою зацікавлених сторін (платника, векселедавця)

можуть бути зроблені незначні зміни, що доповнюють незначні відсутні

реквізити (наприклад, додаток відсутньої дати видачі).

Якщо векселедавець залишив незаповненими багато або навіть усі

вексельні реквізити (у першу чергу це стосується суми, терміна платежу і

найменування першонабувача) і підписав вексель, то кажуть, що він підписав

вексель у бланк. Якщо ж він передає такий бланковий вексель першонабувачу,

то останній має право самостійно заповнити відсутні частини. Мається на

увазі, що векселедавець безмовно дав йому і наступним векселедержателям

таке право.

Крім головних складових частин - реквізитів або істотних

приналежностей векселя, вексель може містити ще й інші елементи - несуттєві

приналежності, частково встановлені законодавчо, як складові частини

векселя, частково законодавчо не встановлені і визнані не необхідними,

наприклад, аваль, посередницька адреса, формула «не наказу» та інші

приналежності. Деякі з цих частин на практиці стали настільки

повсякденними, що без них неможливо уявити вексель.

Наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин,

коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя,

можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними

вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі

викреслене і переправлене - знищене в змісті форми, а так як дійсність

векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам

вексель. У тей же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з

частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то

вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було

випадковим, без наміру знищити вексель.[?]

Від дефектів вексельної форми необхідно відрізняти дефектність або

недійсність, в основі якої - правоздатність особи, яка поставила свій

підпис на векселі. У цьому випадку недійсність підпису неправоздатної особи

відноситься тільки до цієї особи, не перетворюючи вексель на недійсний

стосовно інших векселеучасників.

Вексель називається підробленим, якщо напис на ньому зроблений якою-

небудь іншою особою, а не тією, від імені якої він виданий. Тей, чиє ім'я

було використане для такого вексельного напису не несе ніяких вексельних

зобов'язань, тому що у дійсності він не підписував вексель. З іншого боку,

і тей, хто скористався для підпису чужим ім'ям, також не несе ніяких

вексельних зобов'язань, тому що на векселі немає імені особи, що дійсно

підписала вексель. Його відповідальність визначається, з одного боку,

кримінальним правом, а з іншого боку - цивільним - за збитки, заподіяні

сумлінному векселедержателю.

Вексель називається вигаданим (фіктивним), якщо в ньому вказуються

неіснуючі, вигадані особи. Такі векселі часто вживаються з метою одержання

грошей для яких-небудь операцій шляхом дисконту векселя (в банку) з

наступним його викупом до настання терміну платежу. Значення вигаданих

векселів визначається тими ж основами, що і значення підроблених векселів.

2.1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття.

Всі векселі по їх економічній природі можна розділити на:

- комерційні або торгові (товарні, купівельні) векселі, тобто такі

векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних

робіт і т.і.;

- фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції

та у підставі видачи яких лежить одержання грошової позики проти видачі

боргового зобов'язання.

В основі видачи і комерційних, і фінансових векселів завжди є

фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового

(банківського) кредиту.[?]

Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких

є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або

- переважно - грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим

способом. До подібних векселів відносяться дружні та бронзові векселі.

Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у

вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази

його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні

майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове

зобов'язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо

вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про

цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде

мати право вимагати за векселем.

До дружніх векселів відносяться векселі, які не мають підставою своєї

видачі розрахунки векселедержателя по товарних і грошових угодах, і що

видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у

банку. Такими векселями визнаються такі, що видані один одному родичами,

близькими, членами і пайовиками одного товариства й інші безгрошові

векселі.

До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з

метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або - штучного

збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів.

На відміну від дружніх векселів по векселях фіктивних, особи, причетні до

їхнього виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем,

оскільки вексель створюється лише для однієї мети - ввести в оману

кредиторів і шахрайським шляхом витягнути з них кошти.

До зустрічних векселів відносяться дружні та бронзові векселі, в яких

дві юридичні особи виступають поперемінно то векселедавцем (платником), то

векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть

якщо б їхні терміни сплати і суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть

бути не тільки дружніми і бронзовими, але і комерційними, які виникли з

взаємних торгових відносин і угод між двома особами.

Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, можуть

бути розділені на: [?]

1) виставлені експортерами на своїх імпортерів - торгові тратти. Коли

тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документарні

тратти.

2) виставлені підприємствами на банки - банківські акцепти.

3) виставлені банками на банки - фінансові тратти. Переказні векселі,

виписані в іноземній валюті і трасовані за кордон (з-за кордону),

підрозділяються до того ж на власні тратти та готові векселі. Іноземний

переказний вексель в руках ремітента або в руках першого набувача, на ім'я

якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною

траттою; така тратта має тільки підпис трасанту і, можливо, підпис трасату-

акцептанту, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують

добротність векселя. Тей же вексель, индосований хоча б тільки один раз

ремітентом на ім'я свого индосата, або тей же вексель власному наказу,

индосований по іншому індосаменту першим індосатом на ім'я другого, є в

руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.

Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони

підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують

наданий кредит.[?]

Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку

і не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість

погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є

стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може

спрямовуватись й інкасована банком сума по такому векселя. Відповідно

забезпечувальні векселі можуть бути:

- чужими векселями, по яким позичальник є індосантом. Такі векселі, в

залежності від угоди, передаються банку або за передаточним або за

забезпечувальним на його ім'я написом. Сюди ж відносяться векселі, в яких

поручитель позичальника виступає в якості схованого поручителя. І ті й інші

є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбардними

векселями;

- власними векселями, по яких позичальник значиться платником; це, як

правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за

допомогою обмовки «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за

забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на

відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої

позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або

непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які

окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички,

Страницы: 1, 2, 3