Вексель и вексельные операции

протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє

гарантів від відповідальності по векселя, але накладає на держателя

відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в

розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити рішення по позовах, заснованих

на опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по простому векселя — написателів, а по

переказному — написателів та трасанта (векселедавця).

Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм

підписом застереження «без обороту на мене», є солідарно відповідальними

перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх

зобов'язаних за векселем осіб (право регресу) або до одного з них, не

звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Особа, що

сплатила за векселем звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну

суму, передає тій особі, що сплатила опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в

акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів

та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні

боржники по векселя є відповідальними протягом всього строку позовної

давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов:

• суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони

були обумовлені;

• відсотки від дня строку платежу;

• збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;

• пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, встановлених для здійснення протесту в

некцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти

індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням

акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на

стягнення у судовому порядку належної йому суми.

Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який

носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності).

Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя

встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти

індосантів, трасанта та їх гарантів протягом одного року з дня протесту,

або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний

індосант — проти іншого індосанта і трасанта протягом 6 місяців з дня, у

який індосант сплатив вексель, або з дня пред'явлення до нього позову.[?]

3. Розрахунки

Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються

інструкцією Національного банку, яка розроблена згідно із Законом України

"Про банки і банківську діяльність", іншими законодавчими актами України та

нормативними актами Національного банку України. Інструкція визначає

загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній

валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу, що

впроваджуються в господарський оборот України.

Юридичні особи, їх філії, відділення, фізичні особи - суб'єкти

підприємницької діяльності відкривають поточні рахунки, інші рахунки для

зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у

будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків. Якщо

підприємство відкриває більше одного рахунку, один з цих рахунків

визначається як основний. Безготівкові розрахунки між підприємствами,

фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з

поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки приймають доручення підприємств на перерахування коштів до виконання

тільки в межах наявних коштів на їх рахунках і тільки за розпорядженнями їх

власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене

законами України. У разі відсутності коштів на основному рахунку

підприємства банки приймають до виконання доручення на перерахування з

основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум

податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій,

передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за

несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від

наявності коштів на цих рахунках.

Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх

клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових

документів:

платіжними дорученнями;

платіжними вимогами-дорученнями;

чеками;

акредитивами;

векселями;

платіжними вимогами;

інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

3.1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення - документ, який являє собою письмово оформлене

доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної

суми коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів

з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобов'язаний

протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних

рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або

погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного

характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в

порядку попередньої оплати;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості

підприємств;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам

(заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки,

відкриті в установах банків;

в інших випадках за згодою сторін.

Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено в

договорі або встановлено окремими указами Президента України та рішеннями

уряду (за хлібопродукти, воду, електро- та теплову енергію, за користування

телефоном і за поштово-телеграфні послуги, за перевезення товарів для

розрахунків із залізницями, пароплавствами, автотранспортними

підприємствами).

3.2. Розрахунки чеками.

Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та

нормами міжнародного права. Страни СНГ у якості джерела чекового права

використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР “Положення про чеки” від 6

листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила

“Єдинообразний закон про чеки”.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між

юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою

скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та

надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі

спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей

і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.

Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного

засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному

обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це

грошове забов'язання часного порядку і не може икористовуватись як

всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл

банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не

може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти,

хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне

розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту),

яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою

чека та підписує його.

Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек)

підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на

банкнотній фабриці Національного банку України.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні

разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться

окремо від чекових книжок.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця

(фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не

перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена

готівкою.

Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається

для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.

За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки

може бути продовжений.

Чек включає:

а) назву "розрахунковий чек";

б) назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані

його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-

чекодавця) та номер його рахунку;

в) назву банку-емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним

реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб -

ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою

адміністрацією;

д) назву чекодержателя;

е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена

цифрами та літерами;

є) призначення платежу;

ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається

недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя

протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними

особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами

торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем

здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми

чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека,

чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення

чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до

банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек

на готівку.

Згідно з “Єдинообразним законом про чеки” чек може передаватися однією

особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису – індосаменту.

Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою,

яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом

називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим

не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також

визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями

чеку.

Умови передачи чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та

характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють наступні види чеків:

а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи.

Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента.

Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису

з поміткою “Не наказу”, який завірений нотаріально. При здійсненні передачі

шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній

чекодержатель.

б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи

або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою

“Наказу” або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в

міжнародному розрахунковому обороті.

в) чек на пред'явника виписується пред'явнику і може бути предан іншій

особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється

клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за

кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування

свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на пред'явника чекодержатель

здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше,

ніж розрахунок шляхом банківського переказу.

Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення

отримувача, розглядається як чек на пред'явника. Крім того чеки

розділяються на фірмові та банківськи.

Банковський чек – це чек, який виписан банком на свій банк-

кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а

чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за

рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за

кордоном.

Фірмовий чек – це чек, виписаний фірмой на отримувача. В більшості

випадків такі документи виписуються на прд'явника в національній або

іноземній валюті на пред'явника і виставляються фірмой на свій банк. Оплата

по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.

У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання

готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка

відрізняє кросований чек – дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі

на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання

чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума

зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по

чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку

або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями

вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку.

Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої

суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає

перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник

кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.

3.3. Розрахунки акредитивами..

Аккредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того,

як він назван або позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове

забов'язання банка, яке видається їм за дорученням клієнта-наказодателя

аккредитива на користь його контрагента по контракту – бенефіціара, по

якому банк, відкривший аккредитив, повинен здійснити сплату бенефіціару або

акцептувати тратти бенефіціара і сплатити по ним у строк, або уповноважує

інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром

документів, які передбачені в аккредитиві, та при виконанні інших умов

аккредитива.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого

клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані

роботи та надані послуги;

надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує,

для відкриття акредитива.

Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив

(продавець, виконавець робіт або послуг тощо).

Виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-

емітента виконує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом

на виконуючий банк, він може виступати авізуючим або банком-платником.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у

договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий - акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно

бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-

емітенті або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності

коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок

банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути

вказано, чи є він відзивним або безвідзивним. У разі відсутності такої

вказівки акредитив вважається безвідзивним.

Відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований

банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у

разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-

емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про змінення умов відзивного акредитива заявник може

надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий

банк, а останній -бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від

заявника акредитива.

Виконуючий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам

акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до

отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитива.

Безвідзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований

тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо

таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про змінення умов

акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у

разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає

потрібне повідомлення виконуючому банку.

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть

виконуватися:

а) депоновані - списанням коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки

акредитивами", відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з

кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні

кореспондентських відносин між банками. Відносини між банком-емітентом і

виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами, в яких

передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з

відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо

оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Аккредитив за своєю природою являє собою угоду, яка відокремлена від

контракта куплі-продажу, і банки ні в якому разі не несуть відповідальності

за невиконання умов контракту будь-яким з контрагентів.

3.4. Розрахунки векселями.

Вексель як визначена форма грошового забов'язання широко застосовується в

господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу і

розрахунку у цій сфері пов'язане з тим, що частина обігу здійснюється за

рахунок кредиту.

У багатьох країнах світу обіг векселя регламентується єдиним законом, який

був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через сім років

і в колишньому Радянськлму Союзі було впорядковано вексельне законодавство.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене

зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі

платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі

строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином,

вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов'язання або наказ

сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин

– векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є

платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають

два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше

називається “трата”. Вексельне забов'язання утворюється одностороннім

волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера

полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо

нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект

форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного

фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної

суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя

забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити

розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи

(наприклад, боргової записки).

Векселі, як і чеки, - невідємні елементи грошового обігу. Без них не

можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки і вийти з

платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов'язане

з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у

здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною

масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських

організацій.

Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями,

адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині

операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності

комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним

напрямками:

проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік,

інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж

векселів, що належать банку;

оформлення векселями взаємозаборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності.

3.5. Вексельні операції та їх характеристика..

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

1. операції, пов'язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з

власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає

або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в

переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних

векселях);

2. опреації, пов'язані з обігом векселей, тобто операції з чужими

векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало

надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться:

видача простого векселя;

трассування:

на іншого платника наказу третій особі;

на іншого платника власному наказу;

на самого себе;

доміціляція векселя;

оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

облікова операція (індосування);

ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних

документів);

депозитна операція (зберігання та керування векселями);

акцептна операція (акцептний кредит);

гарантійна операція (поручительство по векселям).

Доміціляція векселів.

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку

платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається

доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця

проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних

векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або

векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує

доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від

турбот, які пов'язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання

корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті,

де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з

банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для

інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а

при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат

(дамно, порто та інш.)

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у

переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати

вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат

(векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній

або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель,

сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції:

розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм сум та

інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на

умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по

відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами

нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель

в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову

повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача

в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель

(прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб

не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім

оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис

особи, яка забов'язана платежом по векселю – акцептанта в перказному та

векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений

та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту),

так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах,

до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце

платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель

повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу.

Отже, доміціліат не забов'язан нічим, навіть в тому випадку, коли він

пообіцяв трассату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями,

складається з того, що підприємство або фінансова установа – банк,

предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату

товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до

настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на

величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у

повну власність векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його ім'я

надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по

розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера

відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може

утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або

порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера

зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку

іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і покупають вексель.

Рекомендується приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не

менше двох підписей, а саме:

1. прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;

2. переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом

трассанта, трассата і бланком ремітенту;

3. переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом

трассанта, трассата і бланком трассанта;

4. переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого

себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;

5. секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, - з підписом

трассанта і бланком ремітенту;

Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:

векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;

векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми.

Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.

векселя з платежом у банківському пункті;

Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя

меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких

векселів відносяться:

векселя з безоборотними надписами;

внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;

векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;

переказні векселя, які не підлягають акцепту, - мандати.

Передача векселей в уплату боргу.

Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в

уплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця

складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана

грошима, а зараховується в уплату боргу за його особистоим рахунком.

Ломбардна операція.

Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з

передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:

за позиками строковими за позичковими рахунками;

за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проесту банки

у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на

дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або

опротестовані.

КОМІСІЙНА ОПЕРАЦІЯ.

Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які

забеспечують їх проведення. Банки приймають:

прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до

настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;

переказні і прості візо-векселя для пред'явлення до акцепту, а у випадку

неакцепту – в їх протесті;

протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом

пред'влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.

За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь

комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.

Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по

розрахунковим і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на

пред'явлення до акцепту місцевих векселів.

Депозитна операція.

Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями,

виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки

приймають векселя:

на збереження (чисте депо);

на збереження і керування (кваліфіковане депо);

на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).

При чистому депо банк приймає на себе забов'язання зберігати векселя,

відповідати за всі наслідки їх загибелі або порчи і повертати їх за першою

вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за

строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує

їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав доверителя.

Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум,

які поступають в оплату векселів.

Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення

видаваємих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.

АКЦЕПТНА операція.

Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю

банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк

акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт

предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій

операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для

оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до

настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки

першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх

кредитоспроможності, а в якості забеспечення утримують у себе соло-векселя

позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також

надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.

Ремітент може використати акцепт в різних целях: передати в уплату

боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання

коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант,

який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить

акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний

акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку

платежу.

У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму

акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер)

виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту

предоставляє банк імпортера, або інший третій банк, але все це – за

дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді,

коли валюта платежу по контракту не є валютою країни ні експортера, ні

імпортера.

Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по

товарним угодам, і векселя акцептуються проти пред'явлення товарних

документів і часто супроводжуються акредитивами.

По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і

суми забов'язань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним

кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.

ГАРАНТІЙНА операція.

Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що

третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по

забов'язанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі

авалювання векселя і тим самим предоставляє авальний кредит. Якщо

доверитель не зможе виконати свої забов'язання по відношенню до свого

контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе

оплату даних забов'язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту

у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від

виконання сторонами по угоді своїх забов'язань.

Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються

банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити

солідність та добротність фірми.

Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не

виникає імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш

ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по

забов'язанням) передбачити, чи зможе доверитель погасити свої забов'язання.

Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується

доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від

суми, строків забов'язань і ризику операції.

Висновок.

Якщо загальновизнана істина така, що кредит – душа промисловості, то

вексель без сумніву – кращій представник кредита. Подібно тому, як торгівля

не обумовлена розмірами того чи іншого государства, так і вексель, перший і

головний слуга торговлі, не має ніяких обмежень. Виконнуючи роль

инструмента великих торгівельних підприемств, встановлюючи звязок між усіма

народами всесвіту, вексель і в інших відношеннях надав важливого впливу на

розвиток торгівлі, як інші відкриття. Поява векселя навіть в їого

найпростішій конструкції, стало плодом таемної і могутьної сили, яка може

бути названа автономієй торгівельного сослов’я, в звязку з подальшим

розвитком його реквізітів, як результат того ж самого мистецтва, - все це

належить до найбільш важливих відкриттів торгівельного світу. Якщо компас

розширив географічний кругозір людства и якщо гроші звільнили торгівлю від

вузьких уз мени, то вексіль – шматочок бумаги, незабеспечений скарбом

держави, розвив кредит – цю могутню силу и основу усієї промисловості.

Переносячи капітали з одних рук до інших і служачи способом передачі

капітала, вексель тим самим викликає до діяльності без нього не використані

богатства, збільшує розміри виробництва, уособлює в собі сам капітал і

отримує сам купувальну силу.

Якщо заміна натурального господарства грошовим мала таке важливе значення,

то вексель, превосходячи економічну важливість грошей різновидами своїх

функцій, первищує останні і як платіжний знак. Значення грошей обмежено

державною теріторією, за межами якої вони, якщо не зовсім, то відчутно

зменьшують свою вартість. Вексель же завжди і будь де має однакову

цінність, його дійсність не обмежена ніякими кордонами і його сила не

обумовлена ніякими законами ввоза та вівоза. В цьому відношенні він

заслужено отримав назву універсального засобу сплати і монети всього

торгового світу. Вексель має також інші переваги перед грошима. Гроші

завжди виражають зазначену вартість, тоді коли вексель може виражати яку

завгодно суму; припошук грошей звязано з важливими складностями, тоді як

вексель може бути утворений у будь який час, як швидко є у особи відповідна

для цього цінність.

Економічне значення векселя цім не вичерпується: служа зброєю кредита і

суррогатом готівкової сплати, маючи покупну силу грошей, вексель набуває

значення товару, отримує свою вартість і свій курс (ціну), служа

міжнародним розрахункам, позбавляє від необхідності переводити і пересилати

дзвінку монету і розпадаясь, подібно сортам і якостям товару, на різні

категорії, дивлячись по місцю видачи та місцю платежа по векселю.

В своїй роботі, в першому розділі я стисло виклав історію виникнення і

розвитку векселю в світовій історії, цей розділ введений для лаконічного

сприйняття цієї теми, вексель, це не якась загадкова істота чи дитина

наукових розробок. Поява векселю була зумовлена загальним розвитком

людства, так би мовити наступний кроком у розвитку, без подалання якого

мабуть людство і не досягло б такого інтелектуального рівня розвитку.

В другому розділі я виклав усі основні поняття і терміни нерозривно

повязані з векселем, принципи класифікації векселів, правовий стан і

специфіку вексельного обігу в Україні, розглянув основні конфліктні

ситуації, що мають місце в справі інтеграції і удосконалення національного

вексельного законодавства з всесвітнім, виклав свою точку зору та шляхи

вирішення ціх конфліктів так як усуненя протерічь є основним фактором

здорової і життєспроможної економіки.

У третьому розділі що має назву “Розрахунки” я виклав правила розрахунків

різними засобами, але перевага, зрозуміло, була віддана векселю, в цому

розділі наведені приклади та методи практичного застосування векселя для

проведення фінансових операцій.

5. Додаток

5.1. Зноски до диплому.

[i] Юровский Б. «Краткий курс вексельного обращения для руководителя»

/Сборник библиотека бухгалтера, 1999.

[ii] Приклад наведено з книги Балашовой Ю.В., Козаковой И.А. «Вексель в

торговом обороте» - М.: Консультант, 1994.

[iii] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[iv] Барац С.М. «Курс вексельного права» - СПб: Т-во «Общественная польза»,

1893 ( з матеріалів Мороза Ю.М.).

[v] Цитович П.П. «Курс вексельного права» - К.: Типография И.Н.Кушнарева и

К, 1887 ( з матеріалів Мороза Ю.М.).

[vi] - заборона нижнім військовим чинам зобов’язуватися векселями знята

законом від 5 червня 1875р.

[vii] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[viii] Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р.

і відповідно Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії

на території України актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991р.

[ix] Стаття 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18

червня 1991 р.

[x] Виходячи з визначення цінного папіра за вказаним законом вексель не

можна однозначно вважати цінним папером (див. попередній розділ).

[xi] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[xii] перелік реквізитів векселя наведений в попередньому питанні;

[xiii] Постанова Кабінету міністрів України та Національного банку України

від 10.09.1992р. № 528 про «Правила виготовлення та використання вексельних

бланків».

[xiv] Малюк В. «Вексель в Україні», К.: ЕКОНОМІСТ, 1997.

[xv] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

[xvi] Ильин В.В., Макеев А.В. «Вексельное право» - М.: Банковский деловой

центр, 1997.

[xvii] Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Операции банков с векселями» - К.,1995.

[xviii] Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Вексель в хозяйственном обороте» - К.:

Прес-центр, 1994.

[xix] В.Малюк «Вексель в Україні». - Київ: Економіст, 1997.

[xx] Там же.

[xxi] Захарьин В.Р. «Все о векселе» - М.: ДИС, 1998.

[xxii] таблицю наведено з матеріалів семінару Міжнародного центру

приватизації, інвестицій і менеджменту «Вексель як альтернативний спосіб

взаємного заліку заборгованостей між підприємствами». Київ - 1998.

[xxiii] Хабарина Л.П. «Операции с векселями» - М.: Интел-Синтез, 1995.

[xxiv] Єфімов О. «Правова природа індосаменту переказного та простого

векселя» /Журнал Право України, 1999, №4,

[xxv] Там же.

[xxvi] Вишневский А.А. «Вексельное право» - М.: Юристъ, 1996.

[xxvii] Фельдман А.А. «Вексельное обращение» - М.: Инфра-М, 1995.

[xxviii] достатнім доказом дії обставин непереборної сили або форс-мажорних

обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України

[xxix] Юровский Б. «Краткий курс вексельного обращения для руководителя»

/Сборник библиотека бухгалтера, 1999.

[xxx] В.Малюк «Вексель в Україні». - Київ: Економіст, 1997.

5.2. Використана література.

Юровський Б. “Краткий курс вексельного обращения для руководителя» 1999

Козакова И.А. «Вексель в торговом обороте» М. 1994

Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» К. 1996

Закон України «про правонаступництво України» 12.09.1991 р.

Ст. 21 ЗУ «про цінні папери і фондову біржу» 18.06.1991р.

Постанова КМУ та НБУ від10.09.1992 р.№528 «про правила виготовлення та

використання вексельних бланків»

Ильин В.В, Макеев А.В. «Вексельне право» М. 1997 г.

Захарин В.А. «Все о векселе» М. 1998р.

Малюк В.М. «Вексель в Україні» К. 1997 р.

Хабарина В.М. «Операції з векселями» 1995 р.

Ефімов К.В. «Правова природа індосаменту, переказного та простого векселя»

1999 р журнал «право України» № 4 с.45

Фельдман А.А . «Вексельное обращение» М. 1995р.

Вишневский А.А. «Вексельное право» М. 1996р.

Юровский Б.П. «Краткий курс вексельного обращенния для руководителей»

1998р. К.

Мересьев Т.И. «Практика вексельного звертання в Українї» 1998р.К.

Старовойтова К.В. «Фінансове право» К. -1998р.

Страницы: 1, 2, 3