Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку України залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.

При встановленні облікової ставки до уваги беруться тенденції розвитку та змін таких показників:

– прогнозний і фактичний рівень інфляції у відповідному періоді;

– прогнозний і фактичний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції;

– середній рівень інфляції за попередні 12 місяців;

– середня облікова ставка за попередні 12 місяців;

– темпи приросту грошової маси в обігу;

– структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним банком;

– платіжних засобів у відповідному періоді;

– динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів;

– динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.

При визначенні облікової ставки Національний банк враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті – інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною. Розмір облікової ставки розглядається Комітетом з монетарних питань Національного банку України, затверджується рішенням Правління Національного банку України та діє до її зміни.

Політика обов’язкових резервних вимог

Резервні зобов’язання виникли як специфічне забезпечення щодо депозитів банківських установ. Вперше резервні зобов’язання були використані в США в 1863 році до часу створення Федеральної резервної системи. У відповідності до банківського законодавства норма резервування для банків Нью-Йорка дорівнювала 25% вкладів. Резерви депонувалися на рахунках самих банківських установ.

У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета – використання обов’язкових резервів для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та стримування темпів інфляції. У країнах із стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринкових відносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідності регулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, тому обов’язкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка, виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільності банківської системи в цілому, що спостерігається в Україні.

Слід зазначити, що резервні вимоги виконують декілька функцій, головними з яких є:

·                   Грошовий буфер. У випадках дефіциту ліквідності на міжбанківському ринку короткострокова відсоткова ставка зростає. Для стабілізації її коливань центральний банк знижує резервний коефіцієнт і забезпечує для банківських установ приток додаткових грошових коштів. Маніпулювання нормою резервування забезпечує специфічний буфер, який пом’якшує кон’юнктуру грошового ринку.

·                   Управління ліквідністю. Резервні вимоги виступають одним із чинників грошової позиції банківських установ і попиту на запозичені резерви центрального банку. Зміна резервного коефіцієнту дозволяє регулювати ліквідність банківської системи в короткостроковому періоді.

·                   Регулювання грошової пропозиції. Обов’язкові резерви відбивають провідну роль у якості чинника обмеження кредитної емісії банківських установ. Зменшення норми резервування розширює кредитну активність банків, а скорочення резервного коефіцієнта – відповідно до її зменшення. Тим самим за рахунок резервних вимог центральний банк може регулювати пропозицію грошей в економіці.

·                   Оподаткування. Резервні вимоги умовно можна вважати податками на банки. Пруденційне залучення центральним банком дешевих ресурсів дозволяє йому зволікати дохід монопольного характеру.

·                   Другорядні регулюючі функції. У ряді випадків резервні вимоги виконують функцію страхування депозитів і регулювання міжнародного потоку капіталу.

Використання функцій резервних вимог у країнах трансформаційного економічного періоду можна розглянути у таблиці 1.2.

Із даних наведених у таблиці 1.2 видно, що буферна функція в зазначених країнах працює менш ефективно, ніж в промислових країнах. За оцінкою спеціалістів банку міжнародних розрахунків, вона ефективна тільки в Індії, південній Кореї, Малайзії, Мексиці і Південній Африці. Компенсуючи непрацездатність буферної функції, центральні банки використовують інші інструменти грошово-кредитної політики, зокрема, з метою стабілізації відсоткових ставок використовують операції короткострокового рефінансування. У країнах з перехідною економікою резервування продовжує виконувати функцію оподаткування В Латиській Америці тільки банк Мексики не отримує сеньйоражу від резервних відрахувань. А в Центральній і Східній Європі його не використовують. Банк Естонії та Чехії перший нараховує відсотки на резерви за депозитною короткостроковою відсотковою ставкою Європейського центрального банку, другий – за ставкою двохтижневого репо з чеськими державними зобов’язаннями. В майбутньому усі країни Центральної та Східної Європи повинні відмовитися від функції податку, з метою приєднання до Єврозони.

Національний банк України для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов’язкового резервування як один з інструментів здійснення грошово-кредитної політики на підставі статей 15, 25, 26 Закону України «Про Національний банк України», статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення «Про порядок формування обов’язкових резервів для банків України» від 21 квітня 2004 р за №172.

Таблиця 1.1. Функції резервних вимог у перехідних економіках та тих, що розвиваються

Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансу банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Обов’язкове резервування здійснюється в процентному відношенні до зобов’язань в цілому за зведеним балансом банку – юридичної особи, включаючи філії. І відповідна сума коштів обов’язкових резервів у національній валюті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України за встановлений період регулювання.

Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для усіх банків і може бути диференційований в залежності від:

·                   Виду зобов’язань у розрізі валют (національна. іноземна);

·                   Строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку).

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо: звітного періоду резервування; нормативів обов’язкового резервування; складу зобов’язань банку (об’єкт резервування), до яких встановлюється норматив обов’язкового резервування; обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України.

Обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов’язкових резервів за попередній період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Національний банк України окремим рішенням правління Національного банку України може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів, але не більше ніж 40 процентів від суми активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів.

До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на депозитних та поточних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також залучені кошти, що відображені на інших рахунках бухгалтерського обліку.

Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов’язкових резервів, визначається за формулою середньоарифметичної за відповідний період:

                   L1 + L2 + L3 + …… + Ln

Ld = ____________________________                                       (1.1)

                            n

де

Ld – середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обов’язкових резервів за звітний період

L1, L2, – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування за станом на кожне число звітного періоду;

Ln – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;

n – кількість календарних днів звітного періоду резервування.

Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від’ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов’язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України у відповідному звітному періоді резервування.

Якщо банк більше ніж 30 разів не дотримується визначеного Національним банком України щоденного на початок операційного дня обсягу коштів протягом трьох звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов’язкового резервування за ці звітні періоди резервування в цілому або суттєве погіршення фінансового стану, то територіальне управління Національного банку України подає до Департаменту монетарної політики та генерального департаменту банківського нагляду пропозиції для розгляду питання про переведення банку в режим формування обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України.

Територіальне управління Національного банку України за місцем обслуговування банку – юридичної особи здійснює контроль за дотриманням банку нормативу обов’язкового резервування, порівнюючи суму, яка визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку.

Операції на відкритому ринку

Операції відкритого ринку – інструмент грошово-кредитної політики держави, суть якого полягає в купівлі та продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку.

Даний інструмент використовується для регулювання ліквідності банківської системи, впливу на рівень ринкових відсоткових ставок. Операції на відкритому ринку проводяться з короткостроковими і довгостроковими зобов’язанням казначейства і державних корпорацій, облігаціями торгово-промислових груп, банків, комерційними векселями, які враховує центральний банк.

Операції на відкритому ринку збільшують (при купівлі цінних паперів) або зменшують (при продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи в цілому, що відображається на вартості кредиту, обсязі попиту, і як наслідок – на розмірі грошової маси.

Операції на відкритому ринку використовуються центральними банками всіх розвинутих країн, але в різних масштабах. Є ціла низка перепон щодо їх інтенсивного використання: відсутність фондового ринку цінних паперів, відсутність коштів для проведення операцій в необхідних розмірах.

Можливість проведення операцій на відкритому ринку безпосередньо і в невизначених обсягах сягає тому, що цей інструмент дуже зручний для нейтралізації невеликих обсягів надлишкової операції на відкритому ринку набули в США, Німеччини, Англії. На Україні ринок державних цінних паперів функціонує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики, які випускаються у дисконтній формі номінальною вартістю 100 гривень на визначений емітентом термін у вигляді записів на рахунок у системі електронного обігу цінних паперів.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів Центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок чого Центральний банк може впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки.

Існують два типи операцій на відкритому ринку:

1.                 Динамічні – спрямовані на зміну обсягів резервів, тобто Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли є потреба стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможності попиту, сприяє підвищенню рівня процентної ставки і зменшенню інфляції.

Якщо Центральний банк розміщує цінні папери безпосередньо банківській системі, то зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база залишається сталою. В свою чергу зазначений факт зменшує грошову пропозицію.

У разі продажу цінних паперів небанківським учасникам фондового ринку, то в такому випадку зменшуються резерви комерційних банків і одночасно зменшується депозитна база цих банків.

2.                 Захисні – спрямовані на відшкодування впливу на монетарну базу інших факторів. Тобто в цьому випадку Центральний банк купує цінні папери і тим збільшує грошову масу в обігу.

В статті 29 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що «…операціями відкритого ринку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань, визначених правлінням Національного банку України».

Операції рефінансування

Для ефективного регулювання та забезпечення ліквідності банків на необхідному рівні Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку, відповідно до Положення «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій» №584, затвердженого постановою Правління НБУ від 24.12.2003 [57], застосовує такі інструменти:

– операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 14 днів та до 365 днів, операції прямого РЕПО);

– надання стабілізаційного кредиту;

– депозитні операції (укладення депозитних договорів, емісія депозитних сертифікатів Національного банку, операції зворотного РЕПО);

– операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Розглядаючи рефінансування банків Національним банком України, слід зазначити, що центральний банк у цьому випадку діє як «кредитор останньої інстанції» – він є гарантом безперебійного функціонування банківської та фінансової системи у цілому.

Функція центрального банку як «кредитора останньої інстанції» неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їх активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів і, якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пасивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту «доміно» – поширення кризи від банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на «здорові» банки, а також запобігає втраті довіри населення до надійності банківської системи в цілому.

Економічну сутність кредитів рефінансування центрального банку можливо розглядати на двох рівнях: макро- та мікроекономічному.

На макроекономічному рівні сутність кредитів полягає у тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці, що, в свою чергу, створює умови для розширення кредитної діяльності банків другого рівня.

На мікроекономічному рівні кредити центрального банку, як уже зазначалося, сприяють підтримці на необхідному рівні ліквідності банків, зміні структури їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Операції на валютному ринку

За допомогою здійснення операцій на валютному ринку центральний банк може здійснювати регулювання грошової маси в обігу, підтримуючи відповідну стабільність національної валюти. Виступаючи на валютному ринку в ролі покупця, центральний банк випускає в обіг додатковий обсяг національних грошей і за них придбає іноземну валюту, а виступаючи в ролі продавця іноземної валюти, вилучає кошти в національній валюті з обігу.

Валютна політика Національного банку України реалізується через:

·                   валютне регулювання: видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями; встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків і інших установ, що купують та продають іноземну валюту; встановлення валютного курсу;

·                   валютний контроль: сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів із національною валютою згідно із чинним валютним законодавством;

·                   управління золотовалютними резервами.

Емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними

Національний банк здійснює депозитні операції з банками шляхом емісії власних боргових зобов'язань або шляхом укладення депозитних договорів. Депозитний сертифікат Національного банку – це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку в бездокументній формі, який засвідчує розміщення в Національному банку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.

В цілому, слід зазначити, що механізми застосування інструментів грошово-кредитної політики залежить від напрямків діяльності Національного банку України, які направлені на виконання основної функції – підтримки стабільності національної грошової одиниці.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Для більш широкої трактовки терміну «грошово-кредитна політика» необхідно відмітити її зв'язок із сферою виробництва. Крім того, визначаючи зв'язок грошово-кредитного регулювання, необхідно чітко визначити ступінь її впливу на основні макроекономічні показники, враховуючи зовнішньоекономічну ситуацію вплив на рівень інфляції здійснюється Національним банком України на підставі комбінування використання трьох основних інструментів грошово-кредитної політики: вибору курсової політики, обмеження за допомогою операцій на відкритому ринку грошової пропозиції у відповідності з параметрами грошової програми, встановлення короткострокових процентних ставок за операціями Національного банку України.

Незважаючи на зниження ефективності використання показника грошової маси в якості проміжної мети для досягнення запланованого рівня загальної інфляції, динаміка і структура грошової маси залишаються важливими орієнтирами для оцінки поточних монетарних умов, інфляційних очікувань та визначення середньо термінового тренда інфляції.

2. Дослідження впливу інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання

2.1 Проведення грошово-кредитної політики територіальним управлінням НБУ в Запорізькій області

Підрозділами НБУ є його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави у тому числі у Запоріжжі.

Від імені НБУ Запорізька філія здійснює частину функцій на відповідній території. ЇЇ діяльність та обсяг повноважень регламентуються Положенням про регіональне управління Національного банку України, затверджене правлінням НБУ від 11.05.99, №225.

Регіональне управління не наділене правами юридичної особи і не може видавати нормативні акти. Воно має право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіонального управління здійснюються за рішенням НБУ.

Запорізьке регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слідчих та інших адміністративних органах

Національний банк України забезпечує регіональне управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональне управління розпоряджається цим майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональне управління має печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України. Відносини регіонального управління з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ.

Згадане Положення покладає на регіональне управління НБУ низку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ. Регіональні управління здійснюють також контроль за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування.

Серед основних завдань регіонального управління можна виділити здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспондентські рахунки, контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства України, а також проведення емісійно-касової роботи.

З метою раціонального й ефективного виконання своїх завдань регіональне управління має певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валютного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулювання діяльності комерційних банків, звітності й оброблювання банківської інформації тощо.

Регіональне управління складає зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначає плановий прибуток, проводе роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здійснює господарську діяльність згідно з економічними нормативами, затвердженими НБУ. У цій сфері діяльності воно також зобов'язані раціонально використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації працівників, тощо.

Ефективне кредитування – одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи і є однією з основних економічних функцій банків. Тому більша частина активів банків області залишається за кредитним портфелем, питома вага якого на кінець грудня 2005 року становила 61%. За рік темп зростання сукупних активів (138%) майже співпав з темпом кредитного портфелю (144%). Динаміка кредитних вкладень за рік свідчить про збільшення наданих позичок. На 1.01.06 загальний обсяг кредитів становив 2329 млн. грн. За підсумками року темп зростання кредитних вкладень загальнодержавних показників з початку року (161%) суттєво перевищував обласний (144%). В попередні роки по області цей темп (2004 р. – 145%, 2005 р. – 127%) значно випереджав нинішній (Додаток Б).

Виробництво металів та металообробка складають майже половину (44%) продукції промисловості області і вагомо впливають на динаміку як обсягів виробництва так і на процес кредитування але спад виробництва щомісяця скорочувався і наприкінці року одержано приріст обсягів промисловості, який за рік склав 1,2%.

Збільшення обсягів кредитного портфелю з початку року відбувалося за рахунок зростання кредитів, наданих в економіку регіону (на 46%, торік-на 24%). Разом з тим обсяг міжбанківських кредитів зменшився на рівні початку року 60 млн. грн.

Проте у структурі кредитів міжбанк займає лише 3, % (на 1.01.06 – 1,4%) і це свідчить про пріоритетність обслуговування банками небанківського сектору. Зокрема НБУ чотири рази зменшував облікову ставку загалом з 12,5% до 7% річних. крім того тричі зменшував нормативи обов’язкового резервування, довівши середній норматив резервування до 7,9% при загальній диференціації нормативів від 12 до 0 (відмінено резервування за довгостроковими депозитами юридичних і фізичних осіб). Все це сприяло формуванню достатньої ліквідності банків області, про що свідчить позитивне сальдо формування обов‘язкового резерву комерційними банками, яке зростає з 3,1 млн. грн. (грудень 2004 р.) до 10,5 млн. грн. (грудень 2005 р.).

Вивільнені кошти з резервів Національний банк не направляє на стерилізацію, стимулюючи банки направляти ресурси в економіку. Внаслідок низької платоспроможності суб’єктів господарювання, отримана банками додаткова ліквідність не повністю трансформується у надані кредити, що призводить до навісу ліквідності на кореспондентських рахунках банків та збільшенню міжбанківських кредитів (більш надійного вкладення ресурсів).

Формування стабільної ресурсної бази банків сприяло подальшому зростанню строкових депозитів, які з початку року зросли на 317 млн. грн. (або на 38%) і на 1.01.2006 становили 1141 млн. грн. В значній мірі на рівень кредитування впливає динаміка ціни на ресурси але процес зниження процентних ставок відбувається повільно і залежить від багатьох чинників. Стрімке зниження депозитних ставок може вплинути на обсяги залучених коштів, тому це є вагомим інструментом банківської конкуренції. Так з початку року в області вартість залучених банками коштів за строковими депозитами в НВ зменшилась лише на 1,3 п.п. і в грудні становила 13,4% річних. Середньозважена вартість кредитів у НВ залишилася як і в попередньому році 9% Спред за рік між ціною депозитів та кредитів з початку року зменшився з 14 п.п. до 9 п.п.

На кредитну активність банків у значній мірі впливає низький рівень захисту прав кредитора, незадовільний фінансовий стан потенційних позичальників. За 2003 р. збитково працювали 43% підприємств, це на 0,5 п.п. більше відповідного періоду минулого року, що призвело до зменшення обсягів прибутку в народному господарстві (на 11%) і збільшення кредиторської заборгованості (з п.р. на 1,2 млрд. грн. або на 12%). Як наслідок – зростання кредитних ризиків.

У загальному обсязі кредитних вкладень переважали позички надані суб’єктам господарювання (96%). На звітну дату вони становили 2269 млн. грн. Запорізька область посідає на 6 місці в Україні (після м. Київ, Дніпропетровської, Донецької, Харківської та Одеської областей) за обсягами кредитів, наданих в економіку.

Таблиця 2.1. Динаміка процентних ставок банківських установ області за кредитами та депозитами (в НВ) (млн. грн.)

Попит на кредити в реальний сектор економіки в НВ був вищим, ніж в ІВ. За рік заборгованість за кредитами наданими в НВ зростала швидше (156%) ніж в ІВ (133%), що підтверджувала зростаюча їх частка з початку року в загальному обсязі з 57% до 61%.

Обсяг кредитування промисловості з початку року збільшився на 204 млн. грн. (або на 31%) і становив 863 млн. грн. Слід відзначити зростання обсягів в кредитуванні сільського господарства, який з початку року зріс на 159 млн. грн. (або в 2,2 рази) і на 1.01.04 становив 295 млн. грн. Привабливість криється у частковій компенсації з бюджету процентних ставок (фактично 4,8 млн. грн. з п.р при нарахованої – 5,1 млн. грн.), створенні сприятливої податкової системи для цієї галузі (Додаток Д).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5