Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Як свідчать дані таблиці 2.8 капітал (балансовий) банків збільшився на 39,5% і становить 25689,7 млн. грн. Зростання капіталу банків відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу – на 4502,3 млн. грн. або на 38,8%, загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку – на 1126,8 млн. грн. або на 61,3%, емісійних різниць – на 125,2 млн. грн. або на 30,0%. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,7% від капіталу, результат минулих років – 4,4%, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – 9,9%, результат поточного року – 9,4%, загальні резерви та фонди банків – 11,5%, емісійні різниці – 2,1%.

За 2005 рік зобов'язання банків України збільшилися на 62,4% (за 2004 рік – на 32,7%) і на 01.01.2006 становили 188245,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 16,7% від зобов'язань. Збільшення зобов'язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб – на 31333,5 млн. грн.

Таблиця 2.9. Динаміка основних статей пасивів банківської системи, млн. грн.

Зобов'язання банків мають таку структуру. Вклади фізичних осіб складають 38,5% від загальної суми зобов'язань банків; кошти суб'єктів господарської діяльності – 32,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 14,7%; кошти Національного банку України – 0,4%; кошти небанківських фінансових установ – 2,9%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 1,1%; субординований борг – 1,4%; цінні папери власного боргу – 1,5%; кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 1,8%, інші зобов'язання – 5,2%.

Банки мають таку структуру вкладів населення з точки зору строковості. Строкові вклади складають 55256,9 млн. грн. або 76,2% від загальної суми вкладень, а вклади до запитання – 17283,4 млн. грн. або 23,8%. Населення віддає перевагу вкладам в національній валюті, які складають 57,3% від загальної суми вкладів фізичних осіб.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків (табл. 2.10).

Таблиця 2.10. Динаміка основних статей активів банківської системи, млн. грн.

Із даних таблиці 2.10 видно, що за 2005 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 59,2% і становлять 213934,9 млн. грн. Загальні активи збільшились на 57,6% (за 2004 рік – на 34,1%) і складають 222951,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 5,5% від загальних активів. Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками – на 59196,0 млн. грн. або на 60,9% (з них: кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності – на 36152,6 млн. грн. або на 49,6%, кредитів фізичним особам – на 18557,3 млн. грн. або в 2,3 рази), вкладень в цінні папери – на 6145,5 млн. грн. або на 75,3%, основних засобів та нематеріальних активів – на 2812,8 млн. грн. або на 31,4%, нарахованих доходів до отримання – на 500,6 млн. грн. або на 35,2%.

Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи складають – 16,4% від суми загальних активів, кредити надані – 70,1%, вкладення в цінні папери – 6,4%, дебіторська заборгованість – 0,5%, основні засоби та нематеріальні активи – 5,3%, нараховані доходи до отримання – 0,9%, інші активи – 0,4% від суми загальних активів.

Кредити, надані банками, мають таку структуру. Кредити, що надані суб'єктам господарювання, складають 69,7% від загального обсягу наданих кредитів; строкові вклади (депозити), що розміщені в інших банках та в НБУ, і кредити, що надані іншим банкам – 9,0%; кредити, надані фізичним особам – 21,2%, кредити, надані небанківським фінансовим установам – 0,1%.

Продовжували зростати довгострокові кредити та кредити в інвестиційну діяльність. За 2005 рік довгострокові кредити збільшилися на 89,4% і на звітну дату становили 86224,3 млн. грн. або 55,1% від наданих кредитів. Кредити в інвестиційну діяльність збільшилися в 2,2 рази і складають 13479,8 млн. грн. (12,4% від кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності).

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності банків (таблиця 2.11).

За 2005 рік прибуток банків склав 2407,6 млн. грн., що у 1,9 разів більше, ніж за 2004 рік (1262,7 млн. грн.). Позитивним є те, що доходи банків зростають більш високими темпами порівняно з витратами.

Рентабельність активів збільшилась з 1,07% до 1,31%, рентабельність капіталу – з 8,43% до 10,28% (за станом на 01.12.2005 р.).

Таблиця 2.11. Основні результативні показники діяльності банків

Порівняно з 2004 роком доходи банків збільшились на 7408,3 млн. грн. або на 36,9% і склали 27480,6 млн. грн., в т.ч. процентні доходи становили 19029,6 млн. грн. (або 69,3% від загальних доходів), комісійні доходи – 5777,9 млн. грн. (21,0%), результат від торговельних операцій – 1185,0 млн. грн. (4,3%), інші операційні доходи – 1245,0 млн. грн. (4,5%), інші доходи – 229,8 млн. грн. (0,8%), повернення списаних активів – 11,8 млн. грн. (0,1%), непередбачені доходи – 1,5 млн. грн.

Порівняно з 2004 роком витрати банків збільшились на 6263,5 млн. грн. або на 33,3% і склали 25073,1 млн. грн., в т.ч. процентні витрати становили 10901,2 млн. грн. (або 43,5% від загальних витрат), комісійні витрати – 537,4 млн. грн. (2,1%), інші операційні витрати – 1599,1 млн. грн. (6,4%), загальні адміністративні витрати – 8693,6 млн. грн. (34,7%), відрахування в резерви – 2619,7 млн. грн. (10,4%), непередбачені витрати – 0,8 млн. грн., податок на прибуток 721,3 млн. грн. (2,9%).

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи банки мають вживати заходів щодо підвищення рівня концентрації капіталу, зниження рівня ризиковості здійснюваних операцій та формування в необхідному обсязі резервів під ризики за активними операціями, покращення якості активів і пасивів та забезпечення їх збалансованого зростання, оптимізації витрат і доходів та підвищення ефективності діяльності.

Вищевикладені положення дають підстави стверджувати, що потенціал впливу банківської системи на розвиток економіки в Україні існує. Частково він не задіяний через вплив загальноекономічних чинників об’єктивного характеру, зокрема нерозвиненість фінансового ринку, високі ризики кредитування виробничої сфери, нерозвиненість ринків землі й нерухомості, неналежне забезпечення інтересів кредиторів, частково – через нерозв’язаність назрілих проблем банківської системи.

В цілому грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

·                   здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

·                   збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

·                   стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

·                   сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

·                   стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення;

·                   забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб’єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

·                   приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон’юнктурних коливань економіки;

·                   захист економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку.

2.3 Фінансові інструменти реалізації грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [42].

Практично у всіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає за певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і перерахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка – це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового якісного параметру грошового ринку – вартості банківських кредитів [70].

Наприклад, у 2001 р. офіційні облікові ставки центральних банків провідних промислово розвинутих країн були встановлені в таких розмірах (див. табл. 2.11).

Таблиця 2.11. Офіційні облікові ставки центральних банків, %

Найнижчі процентні ставки були встановлені в Японії, де створені умови для отримання дешевшого кредиту порівняно з іншими країнами, і, отже, сприятливіші умови інвестицій.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення «гарячих грошей», тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, – він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, – він знижує рівень облікової ставки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового. То здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Доповненням облікової політики служить ломбардна політика, що полягає в наданні центральним банком кредитним закладам позик під забезпечення векселів, цінних паперів і державних боргових зобов’язань. У зв’язку з можливістю підвищеного ризику, з ломбардного кредиту встановлюється вищий процент (на 1–2% вище), ніж щодо врахування векселів. Окрім того, наприклад у Німеччині, вводиться спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змінюватися щоденно [1].

Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не використовуються в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси [1].

Протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція до зниження НБУ облікової ставки. Політика Національного банку спрямована на збільшення грошей в обігу, шляхом зниження процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, кладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. Найнижче значення облікової ставки було встановлене на рівні 7% 5 грудня 2002 року, що найбільш позитивно стимулювало кредитну активність комерційних банків.

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу.

Ринок державних цінних паперів виконує дві основні функції:

-                   обслуговування державного боргу;

-                   грошово-кредитне регулювання економіки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні ресурси (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно росту обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж – вилучення їх з обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики [1].

Операції НБУ з ОВДП регулюються положенням «Про порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик» [56].

Проаналізуємо активність використання даного інструмента регулювання грошового ринку Національним банком України.

Рис. 2.2. Динаміка обсягу операцій з облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному ринку в 2005 році

У 2005 року обсяг операцій з облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному ринку порівняно з відповідним періодом 2004 року зріс на 18.3% до 14.7 млрд. грн.

У структурі обсягу операцій з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) на вторинному ринку протягом січня – листопада 2005 року найбільшою була частка операцій суб'єктів господарювання без посередництва організаторів торгівлі – 57.1%, решта припадала на операції: на торгах організаторів торгівлі – 21.7%, за угодами зворотного РЕПО – 15.7%, з рефінансування банків Національним банком України, включаючи угоди прямого РЕПО, – 3.5% та інші – 2%.

У листопаді 2005 року обсяг операцій з ОВДП на вторинному ринку порівняно з жовтнем зріс у 2.1 рази й становив 1.95 млрд. грн.

Політика підтримання курсу національної валюти є ще одним інструментом регулювання грошово-кредитного ринку і охоплює операції з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. Розглянемо динаміку валютного курсу гривні до таких валют як долар США, євро та російський рубль. Дослідження будемо проводити за період 1996–2005 рр..

Для підтримки стабільності національної грошової одиниці було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу, і на цій основі забезпечено надійну номінальну курсову стабільність гривні. Водночас було проголошено необхідність здійснення політики інтенсивного нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Рис. 2.3. Динаміка курсу гривні щодо іноземних валют

Національний банк України упродовж 2005 року проводив валютно-курсову політику, яка була спрямована на зміцнення валютного курсу гривні, маючи на меті економічне зростання та забезпечення внутрішньої і зовнішньої цінової стабільності.

Упродовж 11 місяців 2005 року офіційний курс гривні щодо долара США підвищився на 4.8%, тоді як за відповідний період 2004 року він підвищився на 0.5% (починаючи з липня 2005 року – втримувався на незмінюваному рівні й за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 505 грн. за 100 дол. США).

Офіційний курс гривні щодо євро за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 595.55 грн. за 100 євро і порівняно з початком цього року підвищився на 17.5%, на відміну від зниження на 5.5% за відповідний період 2004 року. У тому числі в листопаді 2005 року офіційний курс гривні щодо євро зріс на 2.8%.

Офіційний курс гривні щодо російського рубля за січень – листопад 2005 року підвищився на 7.9% і за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 1.7577 грн. за 10 російських рублів, на противагу зниженню на 3.9% у відповідному періоді 2005 року. У листопаді 2005 року спостерігалося підвищення курсу гривні щодо російського рубля на 1.1%.

Динаміка обмінного курсу гривні до долара протягом 2003 р. коливалася у межах 0,06% (від 5,3345 до 5,3315 гри. за дол.). До березня 2003 р. з метою підтримки експорту Національний банк дещо девальвував курс – з 5,3.324 до 5,3345 гри. за дол. Проте після зростання інфляційного напруження, починаючи з квітня, курс використовувався як важливий фактор стабілізації цін і був поступово ревальвований приблизно на 0,05%, після чого його коливання перебувають у діапазоні від 5,3315 до 5,3320 гри. за дол. За 10 місяців девальвація гривні до євро становила 11,7%. Слід відзначити, що гривня девальвувала відносно японської єни, якщо в 2001 році 1000 єн коштували 44,27 грн., то в 2004 році – 49,21 грн. Розвиток валютного ринку України впродовж 2005 року характеризувався збільшенням попиту й пропозиції іноземних валют зі збереженням стабільності курсу гривні.

Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з відповідним періодом 2004 року збільшився на 23.6% до 104.6 млрд. дол. США в доларовому еквіваленті. У листопаді 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з жовтнем зріс удвічі до 18.6 млрд. дол. США в основному за рахунок збільшення надходження доходів від приватизації державного майна. У тому числі обсяг операцій з доларами США, євро і російськими рублями збільшився відповідно в 2.2 рази, на 9.4 та 1.6% і становив у доларовому еквіваленті 16.9, 1.1 та 0.6 млрд. дол. США.

На міжбанківському валютному ринку України в 2005 року обсяг купівлі дещо перевищив обсяг продажу (на 0.3%), на відміну від ситуації, яка спостерігалась у попередньому місяці щодо перевищення обсягу операцій продажу над обсягом купівлі валют на 1.2%.

Обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют на МБВР у листопаді 2005 року порівняно з жовтнем збільшився в 2.4 раза за рахунок зростання обсягу операцій з доларами США, євро та російськими рублями відповідно у 2.7 рази, на 12.1 та 3.3%.

Структура обсягу операцій на МБВР характеризувалася збільшенням частки операцій з доларами США на 10.2 процентного пункту до 91.6%, разом з тим зменшилися частки операцій з євро і російськими рублями на 4.1 і 6.1 процентного пункту відповідно до 5.3 і 3.1% (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура операцій з валютою

На міжбанківському ринку обсяг купівлі дещо перевищив обсяг продажу (на 0.3%), на відміну від ситуації, яка спостерігалась у попередньому місяці щодо перевищення обсягу операцій продажу над обсягом купівлі валют на 1.2%.

Обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют на МБВР у 2005 року порівняно з жовтнем збільшився в 2.4 рази за рахунок зростання обсягу операцій з доларами США, євро та російськими рублями відповідно у 2.7 рази, на 12.1 та 3.3%.

Структура обсягу операцій на МБВР характеризувалася збільшенням частки операцій з доларами США на 10.2 процентного пункту до 91.6%, разом з тим зменшилися частки операцій з євро і російськими рублями на 4.1 і 6.1 процентного пункту відповідно до 5.3 і 3.1%.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Операції рефінансування регулюються положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій від 31.03.2005 р. №102 [57].

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу. НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановлення ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки. Розглянемо процентні ставки рефінансування банків Національним банком України в таблиці 2.12.

Всі механізми рефінансування почали активно використовуватися Національним банком з 2001 року. Ломбардні кредити почали застосовувати в 1995 році, операції РЕПО з 1997 року.

Таблиця 2.12. Процентні ставки рефінансування банків НБУ за період 1992–2005 рр. (середньозважені ставки в річному обчисленні, %)

Кредитні аукціони як механізм рефінансування з 1998 року не використовується Національним банком взагалі. Починаючи з 2001 р. активно впроваджується рефінансування за допомогою кредитів овернайт та розміщення коштів за допомогою тендерів. Надання стабілізаційних кредитів Національним банком відбулося лише в 2004 р. Слід зазначити, що найбільш вигідними для банків є отримання ліквідності за допомогою тендерів, що проводить Національний банк, так як плата за користування отриманими коштами є найнижчою. Найдорожчими є кредити «овернайт», що пояснюється швидкістю надання коштів, та за операціями на умовах РЕПО.

З проведеного дослідження можемо, зробити висновок, що Національний банк України використовує всі інструменти грошово-кредитної політики. Для стабілізації кредитного ринку облікова ставка починаючи з 1996 року має стійку тенденцію до зниження. Ринок державних цінних паперів України представлений у більшості ОВДП. Невикористання інших державних паперів пояснюється нерозвиненістю вторинного фондового ринку України. Валютно-курсова політика Національного банку характеризується стабільністю обмінного курсу гривні по відношенні до американського долара. Девальвація гривні відбулася по відношенні до євро та японської єни, але вона була не значна. Механізми рефінансування активно почали використовуватися тільки з 2001 року, при чому саме в цьому році найбільша питома вага в обсягах рефінансування припадає на кредити «овернайт». В 2000 році майже все рефінансування банків відбувалося через кредитні тендери, незначна частка відбувалася через операції РЕПО. В 2003 році знову левову частину займають кредити «овернайт».

Грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5