Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки характеризується підвищенням вимог до банківської системи, яка повинна сприяти стійкому економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності господарського комплексу в умовах поступової інтеграції у європейський та світовий економічний простір. Це обумовлено особливою роллю банків як провідних фінансових посередників, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів між окремими регіонами, галузями господарства та суб’єктами економіки з метою задоволення їх потреб та запитів. Вказані процеси вимагають від комерційних банків адекватного нарощування обсягів, оптимізації структури та вдосконалення організації ресурсної бази.

Актуальність теми. Достатня за обсягом та належним чином збалансована ресурсна база банків є важливою передумовою їх прибутковості, підтримки достатньої ліквідності та довіри з боку всіх учасників ринку. Зміцнення ресурсної бази сприяє підвищенню можливостей банків у задоволенні поточних та інвестиційних потреб суб’єктів господарювання і домогосподарств у додаткових фінансових ресурсах. Разом з тим у сучасних умовах в Україні помітно загострились проблеми формування та використання ресурсів банків. Особливо гостро стоїть проблема збільшення капіталізації українських банків, а також формування довгострокових ресурсів, попит на які зростає найбільш динамічно у підприємств і населення.

Вирішення вказаних питань вимагає вдосконалення механізмів процесу формування банківських ресурсів та управління ресурсною базою банків, а отже, обумовлює необхідність їх дослідження.

Теоретичні та практичні аспекти формування ресурсної бази комерційних банків вивчалися вітчизняними та зарубіжними науковцями. Значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили українські вчені М.Д. Алексеєнко, А.М. Мороз, М.І. Савлук, Л.О. Примостка, А.П. Вожжов, О.В. Дзюблюк, О.В. Васюренко, О.Д. Заруба, П.В. Матвієнко, Ж.М. Довгань, Д. Гладких. Варто відмітити дослідження російських авторів: Е.Ф. Жукова, І.Т. Балабанова, Ю.А. Бабичевої, В.І. Колесникова, Л.П. Кроливецької, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової, В.М. Усоскіна. Вивченню банківських ресурсів багато уваги приділено зарубіжними економістами: Діаною Мак Нотон, Дональдом Дж. Карлсоном, К.Т. Д.итцем, Г. Асхауэром, Д.Ф. Синки, Т. Кохом.

Проте проблеми формування ресурсної бази банків потребують подальших досліджень, особливо з урахуванням новітніх реалій української економіки. Велике значення має вивчення сутності, передумов та особливостей механізму формування ресурсів банків, розвиток підходів до формування окремих їх складових та обґрунтування нових заходів в організації управлінням цим процесом.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є поглиблене і системне дослідження сутності ресурсної бази банків, аналіз її сучасного стану та обґрунтування шляхів подальшого вдосконалення управління ресурсами на рівні окремих банків та банківської системи в цілому. Для досягнення цієї мети визначено вирішення наступних завдань:

визначити сутність, значення та види банківських ресурсів;

розглянути організаційні принципи формування банківських ресурсів;

дослідити економічні і фінансові передумови та складові механізму формування банківських ресурсів;

проаналізувати джерела утворення та напрями використання ресурсів банку;

дослідити особливості управління окремими елементами ресурсної бази;

запропонувати шляхи підвищення ефективності формування банківських ресурсів в Україні.

Об’єктом даного дослідження є ресурсна база банків в Україні.

Предметом дослідження є система економічних відносин, що виникають між банками та іншими суб’єктами грошового ринку з приводу формування ресурсної бази банків.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі здійснено комплексне дослідження ресурсної бази банків, шляхів вдосконалення управління нею у сучасних умовах. Наукова новизна та особистий внесок дисертанта полягає в наступному:

вперше:

запропоновано новий підхід до аналізу сутності ресурсної бази банків, який базується на її визначенні не тільки з традиційної точки зору як сукупності коштів, що є в обороті банку (вузьке розуміння), але й з загальноекономічної, коли у поняття “ресурсна база” також включаються організаційні і економічні ресурси (мережа філій, персонал банку, його матеріально-технічна база);

обґрунтовано два додаткових критерії структуризації ресурсної бази банків: за характером залучення ресурсів (первинні та вторинні ресурси); за характером використання ресурсів (використана ресурсна база на формування портфеля доходних активів; ресурсна база, використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку; не використана (резервна) ресурсна база). Вказані критерії класифікації дозволяють об’єктивно оцінити ефективність використання ресурсів, усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами;

дістало подальшого розвитку:

обґрунтування нових форм організації довгострокових відносин банків із клієнтами (створення системи контролю якості обслуговування, розроблення маркетингових засобів щодо залучення потенційного клієнта), що в умовах жорсткої конкуренції сприятиме розвитку ресурсної бази банків;

Розділ I. Теоретико-методологічні основи аналізу організації ресурсної бази банків

1.1 Сутність та значення ресурсної бази банку

Фундаментальною складовою побудови та функціонування економічної системи будь-якої країни виступають ресурси, які акумульовані усіма учасниками господарських відносин. У макроекономічних умовах, що склалися в Україні внаслідок світової фінансової кризи, аналіз формування та функціонування ресурсів банківських установ має вирішальне значення для прийняття важливих стратегічних рішень щодо подальшого розвитку економіки країни.

Поняття “ресурси” походить від французького слова “resources” і означає “матеріальні засоби, цінності, запаси, кошти, що їх у разі потреби можна використати". Залежно від роду заняття, у підприємницьких структур виникає потреба у різних видах ресурсів. Діяльність банківських установ полягає у забезпеченні перерозподілу ресурсів між тими, хто має надлишок, та тими, хто відчуває дефіцит коштів для реалізації інвестиційних проектів. Таким чином, банки, як фінансові посередники, створюють свій ресурсний портфель за рахунок грошових коштів. Необхідно зазначити, що в банківських установах є ще й технологічні, матеріальні, інформаційні ресурси, проте вони призначені не для здійснення безпосередньої діяльності, а для організації процесу реалізації банком покладених на нього функцій.

Розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням є надзвичайно важливим для українських банків. На даний час в економічній літературі немає однозначного визначення банківських ресурсів при одночасному збереженні єдиного підходу до цього поняття.

Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для кредитування та інших активних операцій [9, с.18].

Дане визначення підкреслює організацію використання акумульованих банками коштів, але його істотним недоліком є те, що воно не характеризує механізму акумуляції та джерел банківських ресурсів.

Спробу виправити цей недолік зробив О.Д. Заруба, який відзначав, що “банківські ресурси складають всю величину коштів, які може використати банк для проведення своїх операцій, насамперед, кредитних. Складовими ресурсів банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти…” [34, с.5].

Г.С. Панова пропонує своє визначення банківських ресурсів, як сукупність власних і залучених коштів, що є в розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних операцій [54, с.40].

Акумулюючи грошові накопичення, прибутки та заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий у кредит клієнтам на умовах повернення за плату у вигляді відсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом [13, c.76].

З даним визначенням погодитися не можна, тому що в ньому, з одного боку, зазначено, що акумульовані ресурси використовуються для проведення активних та інших операцій, а з іншого, автори акцентують увагу тільки на кредитному характері таких операцій. Крім цього, при характеристиці джерел банківських ресурсів мова йде тільки про залучені і позичені кошти, а джерела внутрішнього походження (прибуток банку) та його власні кошти не згадуються.

У діяльності банків ресурсна база має першорядне значення, тому що процеси утворення кредитних ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісному взаємозв’язку [27, с. 200].

На нашу думку, економічно невірно зводити сутність ресурсів банку тільки до кредитних ресурсів. Поняття “банківські ресурси" є більш широким, ніж “кредитні ресурси", оскільки перші мають більш широке цільове призначення і можуть використовуватися не тільки для кредитних, але й для інших видів активних операцій, що приносять банкам дохід, а також для нарощування матеріально-технічної бази банку.

На думку В.I. Колеснікова і Л.П. Кролівецької, до банківських ресурсів відносяться власні кошти банків, позичені і залучені кошти, сукупність яких використовується для здійснення банком активних операцій, тобто розміщення мобілізованих ресурсів з метою одержання доходу [8, с.116]. Однак не завжди метою акумулювання банківських ресурсів є одержання доходу. У сучасних умовах окремі банки, за рахунок акумуляції фінансових ресурсів, можуть намагатися не заробити кошти, а покрити свої збитки від тих чи інших операцій, приховуючи своє кризове фінансове положення.

На думку Ж.М. Довгань, у вузькому розумінні банківські ресурси - це акумульовані банком вільні грошові кошти економічних суб’єктів на умовах виникнення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку з метою отримання прибутку [30, c.4].

На нашу думку, банківські ресурси доцільно розглядати як ресурси у мікроекономічному аспекті та у макроекономічному аспекті.

Ресурси окремо взятого банку - це кошти, якими розпоряджається банк і використовує для забезпечення своєї діяльності на комерційних засадах та згідно з вимогами регулятивних органів. Ресурси ж усієї банківської системи - це особливе економічне поняття, що виражає сукупність економічних відносин із приводу створення, розподілу і використання коштів банківською системою на макроекономічному рівні. Наявність мультиплікаційного ефекту при створенні ресурсів банків, діяльність центральних банків з емісії платіжних засобів роблять досить проблематичним визначення сукупних ресурсів банківської системи країни шляхом арифметичного підсумовування ресурсів окремих банківських установ.

Якщо говорити більш конкретно, то банківські ресурси у мікроекономічному аспекті можливо охарактеризувати як акумульовані банком за допомогою емісії пайових цінних паперів або отримані в тимчасове користування на грошовому ринку кошти суб’єктів економіки на основі зобов’язальних правовідносин, а також кошти внутрішньобанківського походження, у т. ч. результати фінансової діяльності банку, що використовуються для подальшого розміщення згідно визначених банком напрямків з метою одержання прибутку, забезпечення ліквідності, зміцнення матеріально-технічної бази банку тощо.

У макроекономічному аспекті банківські ресурси є сукупністю ресурсів усієї банківської системи країни, які є джерелом задоволення різноманітних потреб сімейних господарств, джерелом інвестицій для господарюючих суб’єктів та самих банків, фінансування потреб держави (бюджетного дефіциту), взагалі важливим важелем економічного зростання і структурної перебудови економіки.

Ринок банківських ресурсів, як і будь-який ринок узагалі, можливо представити з інституціональної і функціональної точки зору.

З інституціональної точки зору він є сукупністю продавців грошових ресурсів, покупців, посередників, контролюючого органу, яким виступає Національний банк України. Природно, для розвинутого ринку повинні бути характерні як розмаїтість продавців, якими є інституціональні та індивідуальні інвестори, самі банки, що перепродують фінансові ресурси, так і розмаїтість покупців і посередників. При регулюванні діяльності цього ринку пріоритет повинен віддаватися методам не адміністративного, а економічного регулювання.

З функціональної точки зору ринок банківських ресурсів - це сфера економічних відносин, де відбуваються процеси акумуляції, розподілу та розміщення банківських ресурсів, встановлення ціни на них у результаті зіставлення попиту та пропозиції.

Враховуючи взаємозв’язок між підходами до розуміння сутності банківських ресурсів західними та українськими вченими, варто зауважити, що О. Заруба вводить термін “ресурсного забезпечення банку", під яким розуміє грошові ресурси, які становлять основу усіх видів активних операцій, продажу продуктів, послуг, що надаються банками та сукупність коштів, які є власністю банку або перебувають у його розпорядженні та протягом певного часу використовуються на власний розсуд. Поняття ресурсного забезпечення розкривається автором за допомогою моделі із трьох складових: ресурсного регулювання (чинники, які впливають на діяльність банку), ресурсного формування та оптимізації ресурсного забезпечення банку. Ключовим принципом створення моделі ресурсного забезпечення діяльності банку є оптимізація структури пасивів шляхом виявлення внутрішніх резервів та зовнішніх джерел фінансових ресурсів для забезпечення ефективної діяльності банку, тобто частково йдеться про виявлення та реалізацію ресурсного потенціалу банку за допомогою наступних методів: нарощування акціонерного капіталу, реалізації ефективної дивідендної політики; збільшення обсягів залучення та запозичення ресурсів; удосконалення механізму мобілізації ресурсів клієнтів шляхом освоєння нових видів операцій, банківських технологій та ринків для збільшення ресурсного забезпечення. На формування та оптимізацію ресурсного забезпечення діяльності банку мають вплив чимало зовнішніх та внутрішніх чинників, котрі визначають склад та структуру ресурсного забезпечення банківської установи або можуть вплинути на його побудову та використання [17, с.146].

Поряд з ресурсним забезпеченням в економічній літературі досить

часто використовується термін “ресурсна база” банку. Так В.В. Кисельов під ресурсною базою розуміє сукупний капітал, який створюється в результаті проведення банком політики збільшення власного капіталу та залучених коштів і використовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільних і власних інтересів [42, с.25]. Дуже часто поняття “ресурсна база” банку та “банківські ресурси" ототожнюються серед науковців та банкірів-практиків.

Зокрема, Л.А. Костирко, Т.В. Пащенко, М.М. Агеєв вважають ресурсну базу банку основою початку функціонування у ролі кредитного інституту та чинника, який визначає напрям та масштабність розвитку [58, с.34].

Водночас ресурсна база є результатом діяльності банку, який залежить від ефективності проведення активних операцій, кредитної політики та ступеня активності та рейтингу банку на фінансових ринках. Забезпечення банків ресурсами залежить від ефективності управління ними, тому підхід до розкриття ресурсної бази банку здійснюється через управління фінансовими ресурсами з метою досягнення надійності, стабільності, рентабельності діяльності банку та його ліквідності [3].

Однак поняття “ресурсна база” можна трактувати і як сукупність ресурсів, що використовуються банком для збільшення мобілізації коштів. Тому розгляд ресурсної бази можливий не тільки з традиційної точки зору, як сукупності коштів, що є в обороті банку (вузьке розуміння), але й з загальноекономічної, коли в поняття “ресурсна база” також включаються організаційні та економічні ресурси (мережа філій, персонал банку, його матеріально-технічна база), що впливають на розвиток банку, є джерелом підтримки його конкурентних переваг та забезпечення надходження додаткових коштів (широке розуміння).

Для стійкості будь-якої динамічної системи їй необхідний надійний фундамент - яка-небудь підсистема чи група підсистем - як основа всієї системи. Основою функціонування банку як комерційної фірми є здійснення ним активних операцій. У свою чергу, аналіз балансу банків свідчить про те, що фундаментом роботи банку є саме ресурси. Головною функцією ресурсної бази виступає забезпечення активної діяльності банківських установ.

На нашу думку, ресурсна база - це сукупність матеріальних, людських та технічних ресурсів банку, які він у продовж своєї діяльності кількісно і якісно збільшує та вдосконалює, з метою забезпечення своєї надійності, конкурентоспроможності та отримання прибутку.

Слід зазначити, що жодне наукове дослідження не можливе без методології дослідження та застосування певних методів.

Методологія (від грец. methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень [45 с.72]. Під методологією науки переважно розуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів і методів пізнання. Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки, коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління, методологія ціноутворення тощо, але в цьому разі доцільніше говорити про методику пізнання і дій. Головною метою методології науки є дослідження тих засобів, методів і прийомів наукового дослідження, завдяки яким суб’єкт наукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність.

Метод дослідження - це сукупність розумових і фізичних процедур, які націлені на вирішення наукової проблеми (завдання) [59, с.8].

Методика дослідження - система конкретних прийомів, способів і підходів здійснення науково-дослідницької роботи [59, с.70].

Метод (від грец. methodos - шлях до чого-небудь) - у найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини [68, с.80].

Для глибшого розуміння теми магістерської роботи ми застосовували такі методи дослідження як:

Метод наукової абстракції (від лат. abstractio - відвернення) - це загальнологічний метод наукового пізнання; розумовий відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень об’єктів, що досліджуються, з одночасним виокремленням їх суттєвих властивостей, сторін, ознак, які цікавлять дослідника. Сутність цього методу полягає в тому, що він дає змогу подумки відволікатися від несуттєвих, другорядних властивостей, ознак, зв’язків об’єкта й одночасно вирізняти і фіксувати ті, що є вагомими для суб’єкта пізнання. Цей метод застосовувався нами при визначенні понять “ресурси банку", “ресурсна база”.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування, розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. При цьому історія досліджуваного об’єкта відтворюється в усій її багатогранності, з урахуванням усіх відхилень і випадковостей. Отже, цей метод дає змогу отримати знання про емпіричну історію об’єкта, його розвиток. Цей метод застосовується нами при вивченні зарубіжного досвіду організації і формування ресурсної бази банків.

Системний метод полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), вивченні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Враховуючи цей принцип, треба вивчити кожен елемент системи в його зв’язку з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку загалом. Цей метод використовується нами при вивченні сутності ресурсної базита її значення можна розглядати, як систему, з багатьма елементами. Під елементами цієї системи ми розуміємо різні види банківських ресурсів, які взаємодіють між собою та чинники, які впливають на формування ресурсної бази.

Метод порівняння - це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двом або кільком об’єктам. За допомогою цього методу виявляються кількісні та якісні характеристики досліджуваного об’єкта, класифікується, впорядковується та оцінюється зміст явищ і процесів. Шляхом порівняння встановлюються відносини рівності та відмінності. Використання цього методу було актуальним при порівнянні українського і зарубіжного досвіду організації формування ресурсної бази банків.

Математичні методи - це група наукових методів, які дають змогу вивчати досліджуваний об’єкт з використанням математичного апарату, застосовуючи різноманітні формули, обрахунки, аналіз балансів, звітів. Цей метод застосовується нами при дослідженні ефективності управління залученими та запозиченими ресурсами банку, зокрема при аналізі структури доходів і витрат банку, де ми обчислюємо відсоткові показники кожної позиції доходів та витрат.

Статистичний метод застосовується при вивченні масових явищ, процесів, фактів і виявленні тенденцій та закономірностей їх розвитку. Він також дає змогу встановити кількісний вплив окремих чинників на досліджуваний результат, виявити головні чинники, що зумовили зміни в перебігу економічних процесів. Використовуючи даний метод нами були проаналізовані показники лізингу в Україні за 2005-2009 р.

Графічний метод передбачає використання графіків, діаграм для кращого сприйняття інформації, наочного виявлення певних тенденцій та закономірностей, більш глибокого розуміння явищ та процесів, які вивчаються. Даний метод застосовуємо при побудові діаграми динаміки власного капіталу банків України за 2006-2009 рр., динаміки активів банків України за 2004-2009 рр. і т.д.

Табличний метод використовується при побудові таблиць, які служать для накопичення, опрацювання і зберігання цифрової інформації, що дає змогу для кращого наочного висвітлення інформації та виявлення певних тенденцій. Даний метод застосовується нами при висвітленні основних показників обсягу активних операцій банків України.

Таким чином, банківські ресурси - це основа діяльності будь-якого банку, оскільки від їх формування залежать масштаби його діяльності та обсяги отримуваних прибутків. Кожна операція банків, здійснення якої пов’язане зі зміною обсягу та складу його ресурсів, приносить доходи або витрати. Тому розуміння сутності, функцій та джерел утворення надійних банківських ресурсів дозволяє адекватно проаналізувати реальну ситуацію у банківському секторі України.

1.2 Класифікаційні ознаки та види банківських ресурсів

Ресурсна база банку представляє собою сукупність різних форм та видів ресурсів, що знаходяться у розпорядженні банку та використовуються ним для забезпечення виконання стратегічної мети і оперативних цілей та завдань своєї діяльності.

Ресурсна база банку за формою ресурсів, які її складають, може бути розподілена (рис.1.1):

Рис.1.1 Класифікація ресурсної бази банку за формою ресурсів [36, с.32]

а) грошову (сукупність ресурсів у грошовій формі, залучених ззовні на грошовому ринку, і тих, що мають внутрішньобанківське походження, і розміщених в активи банку);

б) матеріально-технічну (рівень оснащення досконалою комп’ютерною технікою, сучасними засобами зв’язку, обладнанням, транспортом, приміщеннями і т.п.);

в) організаційну (мережа філій, канали внутрішньобанківського зв’язку);

г) людські ресурси банку (забезпеченість кваліфікованим банківським персоналом; постійно діюча система підготовки, підвищення кваліфікації кадрів, стимулювання кар’єрного зростання та формування кадрового резерву; наявність сформованих традицій внутрішньобанківської культури, корпоративного духу, професійної етики; сприятливий психологічний клімат у колективі);

д) нематеріальні ресурси (ноу-хау банківських послуг, якість банківського менеджменту, імідж банку та довіра до нього з боку контактних аудиторій, у т. ч. фінансових інститутів, рівень підтримки діяльності банку з боку органів влади і т.п.) [38, с.46].

За значенням ресурсів для банку пропонуємо розглядати ресурси, найбільш необхідні для здійснення банківської діяльності, які формують ядро ресурсної бази банку (грошові кошти, персонал, матеріально-технічна база), та допоміжні ресурси та системи, що забезпечують функціонування ядра та банку в цілому (рівень оснащення системами обробки інформації та комунікаціями, якість та склад систем аналізу та моніторингу банківської діяльності, правова та юридична підтримка здійснення банківської діяльності, лобіювання інтересів банку, положення банку на ринку та сприйняття його суспільством, наявність кваліфікованої та відданої банку команди менеджерів та ін), додаток А.

Використання запропонованої структури на практиці стимулює банк приділяти увагу всебічному вдосконаленню своєї діяльності, що створює стратегічне ресурсне підґрунтя для його розвитку в умовах зростаючої конкуренції та виживання в умовах кризових ситуацій на грошовому ринку.

За порядком створення ресурсів банку у складі ресурсної бази їх можливо класифікувати на стартові, що є в розпорядженні банку на початку його діяльності та використовуються у подальших операціях, та створені у процесі діяльності.

Так, до стартових відноситься статутний капітал банку, тобто ресурси у грошовому вигляді; матеріально-технічна база банку, що існує на початку його діяльності; рівень кваліфікації кадрів, залучених до новоствореного банку і рівень підтримки банку з боку засновників та державних органів влади при його створенні. До створених у процесі діяльності відповідно відносяться активи банку, що виникають, як наслідок розміщення акумульованих первинних ресурсів; придбання нового обладнання та приміщень при розширенні діяльності банку; імідж банку, який формується в очах громадськості протягом певного терміну його функціонування.

Запропонований поділ дозволяє простежити причинно-наслідкові зв’язки у процесі формування банківських ресурсів та здійснити відповідні кроки щодо збільшення обсягів ресурсів у розпорядженні банку.

За можливістю прогнозування ресурси банку доцільно класифікувати на [39, с.46]:

ресурси прямого прогнозування (фонди банку і нерозподілений прибуток);

ресурси непрямого прогнозування (кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на рахунках суб’єктів господарювання, деякі інші джерела).

За терміном знаходження у розпорядженні банку його ресурси базу можна розподілити на постійну частину, тобто ресурси, що постійно знаходяться у розпорядженні банку і можуть вилучатися тільки при його ліквідації або реорганізації (кошти статутного фонду, придбані у власність будівлі, обладнання і т.п.), і тимчасову частину, тобто ресурси, що знаходяться у розпорядженні банку протягом визначеного терміну (залучені і запозичені кошти, орендовані приміщення і т.п.).

Дана класифікація дозволяє визначити ступінь сталості ресурсної бази банку та вжити заходів для підвищення його фінансової міцності.

Введені у науковий оборот підходи до розгляду ресурсної бази банку дозволяють збагатити її зміст та розширити можливість використання цього поняття у практичній діяльності банків. Адже, крім того, що банк виконує роль фінансового посередника, він ще є комерційною установою, яка для забезпечення своєї діяльності повинна мати відповідну матеріально-технічну базу, приміщення, персонал та інші ресурси.

За ініціативою залучення можна виділити:

залучені кошти (кошти, що залучаються на депозити, а також кошти

в розрахунках);

позичені кошти (отримані за допомогою емісії боргових цінних

паперів чи залучення міжбанківських кредитів, у т. ч. від іноземних

банків).

В українській банківській практиці цей критерій класифікації ресурсів залучення використовується обмежено і в літературі слабо висвітлений. Зокрема, він зовсім не розповсюджується на власний капітал банків, хоча останній теж формується за чиєюсь ініціативою. На стадії створення і формування банку ініціаторами надходження цих ресурсів є засновники банку, а за умов подальшої діяльності банку ними можуть бути ще й його учасники, акціонери та менеджери. Це дає підстави стверджувати, що власний капітал повністю формується за ініціативою банку. Проте за певних обставин банк змушений збільшувати власний капітал на вимогу регулюючого органу, який в цьому випадку і є ініціатором зростання власного капіталу. Щоб врахувати цей момент, потрібно розширити трактування самого критерію ініціативи залучення коштів.

Не сприяє практичному застосуванню цього критерію і прийнята в нашій практиці назва “залучені і позичені кошти". Відносно ініціатора залучення і позичення коштів цілком рівнозначні - в обох випадках у першу чергу потрібно, щоб було бажання дебітора збільшити ресурси у своєму розпорядженні. Тому до класифікації за цим критерієм у нас відносяться переважно як чисто формальної.

При класифікації банківських ресурсів за критерієм “джерела формування” багато авторів виділяє лише два їх види: власні кошти і залучені ресурси банку. О.І. Лаврушин, зокрема, розділяє ресурси банку на власний капітал і позичені кошти [26 с.407]. Проте все частіше застосовується більш глибока класифікація ресурсів за цим критерієм, за якої ресурси розділяють на три види: власні, залучені і позичені [21, с.43]. Однак і при цьому підході мають місце розбіжності в трактуванні окремих видів ресурсів.

Так, на думку Т.П. Остапішиної, “позичені ресурси - це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках” [52, с.25]. Однак під визначення процесу мобілізації коштів на фондовому ринку підходить і продаж акцій, за рахунок яких може формуватися статутний фонд банку, а це вже сфера формування власного капіталу.

Л.О. Дробозіна вказує, що ресурси банків формуються за рахунок власних, залучених і емітованих коштів [64, с.373]. У даному трактуванні особливе значення приділяється облігаційним позикам, банківським векселям і т.п. фінансовим інструментам формування ресурсної бази банку. Все це є по суті позичені кошти, які і потрібно так назвати. Назва ж емітовані кошти є некоректною, оскільки може включати і кошти, створені самим банком в процесі грошово-кредитної мультиплікації.

Менш поширене трактування Г.С. Панової, яка не розрізняє поняття запозичених коштів і залучених коштів. Виділяючи серед залучених коштів депозити та інші залучені кошти, вона вказує, що “інші залучені кошти - це ресурси, які банк одержує у вигляді кредитів або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов’язань. Вони відрізняються від депозитів тим, що акумулюються на ринку на конкурсній основі. Ініціатива їх залучення належить самому банку" [53, с.70]. Однак при залученні депозитів банк вступає в жорстку конкурентну боротьбу, найважливішими методами якої виступають здійснення прийнятної відсоткової політики, створення позитивного іміджу банку, привабливих умов відкриття вкладів. Тому неправомірно говорити про відсутність конкурсної основи залучення даного джерела ресурсів.

У всякому випадку, можливості залучення коштів створює в першу чергу сам банк. Зокрема, не всі банки донедавна вважали економічно вигідним відкриття депозитних рахунків для населення, і не пропонували відповідні послуги. Однак ініціатива відкриття рахунку при здійсненні депозитних операцій належить тільки вкладнику.

Зважаючи на те, що банківські ресурси, які не відносяться до власного капіталу, залучаються банками на грошовому ринку шляхом їх придбання в господарюючих суб’єктів, сімейних господарств, міжнародних організацій та інших контрагентів на засадах платності і повернення, на нашу думку, доцільно запровадити такий критерій класифікації ресурсів, як характер залучення (первинний та вторинний).

Первинний характер має залучення ресурсів, що купуються банком на ринку безпосередньо в їх власників (залучаються ресурси держави, сімейних господарств, суб’єктів господарювання, яки виникли внаслідок здійснення господарської діяльності, з інших джерел отримання доходів і належать їм на правах власності). Вторинний характер має залучення ресурсів, які не належать безпосередньо кредитору банка, а вже залучені ним в інших суб’єктів на грошовому ринку.

Використання цього критерію має практичне значення, тому що:

по-перше, стабілізація економіки України, зростання темпів її економічного розвитку та інтеграція у світовий економічний простір супроводжуються поліпшенням фінансових результатів діяльності підприємств і доходів громадян, тому використання цього критерію буде своєрідним індикатором рівня розвитку економіки держави;

по-друге, розвиток грошового ринку супроводжується збільшенням кількості фінансових посередників, тому підвищення частки коштів вторинного залучення буде відображати вдосконалення інституційної структури грошового ринку та трансформаційної функції банківської системи. Однак, якщо ця тенденція відбувається на тлі кризових явищ в економіці, це буде характеризувати нестабільність і високу вартість ресурсної бази банків;

по-третє, виділення цих груп ресурсів дозволяє оцінити ступінь успішності грошової політики в країні та міру довіри до банківської системи в суспільстві.

Пропорції співвідношення коштів первинного і вторинного залучення визначаються розміром перших, тому що обсяги коштів вторинного залучення у першу чергу залежать від обсягів коштів на рахунках, що формують первинний ресурсний ринок.

Також пропонуємо запровадити критерій класифікації ресурсів за характером використання. Виділення згідно цього критерію трьох складових (рис.1.2):

	Характер використання ресурсної бази

Використана на формування портфеля доходних активів	Використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку	Не використана (резервна)

		а) резервна база в межах нормативу обов’язкового резервування

		б) вільна резервна база

Рис.1.2 Класифікація ресурсів за характером використання

Використана ресурсна база на формування портфеля доходних активів (кредити, надані клієнтам банку; міжбанківські кредити; вкладення в спекулятивні операції - валютні цінності, цінні папери; інвестиційні вкладення тощо);

ресурсна база, використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку;

не використана (резервна) ресурсна база:

а) резервна база в межах нормативу обов’язкового резервування;

б) вільна резервна база.

Дана класифікація дозволяє більш ефективно здійснювати стратегічне планування банківської діяльності. Фінансові показники діяльності банку (ліквідність, прибутковість, платоспроможність та ін) суттєво залежать від ступеня використання ресурсів банку на формування портфеля доходних активів та обсягів невикористаної (резервної) ресурсної бази. Але при аналізі використання коштів треба також враховувати, що банк є суб’єктом підприємницької діяльності, який повинен мати матеріально-технічну і технологічну базу, розвиток якої потребує певних витрат. Запропонований критерій класифікації банківських ресурсів дозволяє оцінити у динаміці та в порівнянні з іншими банками ефективність їх використання, проаналізувати причини появи та обсяги вільної резервної бази. Це дозволяє усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами.

Таким чином, банківські ресурси класифікують за можливістю прогнозування, часом використання, джерелами формування, ініціативою та характером залучення. Найбільше розбіжностей викликають критерії джерел формування та ініціативи залучення коштів. На нашу думку, особливу практичну значимість має критерій характеру залучення та критерій характеру використання ресурсної бази, які мають важливе практичне значення.

1.3 Методи та організаційні принципи формування банківських ресурсів

Операції за допомогою яких банківські установи формують свої ресурси, називаються пасивними. Для здійснення повноцінної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу власного капіталу банку недостатньо, саме тому для залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

залучення коштів на депозитні рахунки: поточні, строкові, ощадні та інші;

недепозитного залучення коштів: одержання кредитів на міжбанківському ринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

Основним видом пасивних операцій є залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними.

Страницы: 1, 2, 3, 4