Рефераты

Організація ресурсної бази банків в Україні

капіталу: від 25% до 35% ресурсної бази банку;

коштів на поточних рахунках: від 20% до 35%;

строкових депозитів: від 15% до 25%;

міжбанківських кредитів: не вище 5%.


Розділ III. Удосконалення механізму організації ресурсної бази банків в Україні

3.1 Удосконалення методів організації ресурсної бази банків в Україні


На даний час для підвищення прибутковості діяльності банку та зміцнення його позицій у висококонкурентному середовищі на перший план виходить необхідність збалансованого формування ресурсної бази банку, тобто формування доцільної структури активів та пасивів, зваженого підходу при управлінні ризиками, впровадження нових банківських послуг та технологій.

Ефективне управління ресурсозабезпеченням банківських установ спрямоване на досягнення певної прибутковості в поєднанні з підтриманням певного рівня ліквідності.

Для визначення напрямів удосконалення процесу формування ресурсів доцільним є виділення окремих найважливіших аспектів необхідних перетворень. Зокрема, підвищення ефективності формування банківських ресурсів залежить від двох, на нашу думку, найважливіших чинників: по-перше - розширення обсягу ресурсної бази, по-друге - максимізації прибутку за мінімальних витрат на ресурси. Для реалізації цих завдань, банківські установи повинні здійснити певні заходи.

Перш за все, необхідно знову відновити довіру населення до банківських установ України, яка, будучи на етапі формування, суттєво знизилась після ухвалення Постанови Національного Банку України “Про додаткові заходи щодо діяльності банків” №319 [57]. Зокрема, цією Постановою заборонялося достроково видавати строкові депозити. Зважаючи на те, що такі дії суперечать статті 1060 Цивільного кодексу України, вони не мали юридичної сили, проте зайва тяганина щодо повернення власних коштів знизила довіру громадян до рівня, який спостерігався кілька років тому. Більшість українських банків виявилася не готовою до випробування в жорстких умовах інформаційного пресингу вітчизняних засобів масової інформації і втрачала свої позиції в рейтингах довіри громадськості. Такі необдумані дії керівних органів влади, засобів масової інформації розхитують стабільність банківської системи країни та всієї економіки загалом. Скасування подібного роду положень та дотримання норм законодавства у будь-якому випадку дозволить банкам формувати якісно нові відносини із клієнтами.

Адже зменшення довіри - це саме той час, коли позитивна репутація надійної і стабільної фінансової установи є основним капіталом будь-якого банку. Надійність банку і упевненість у банку - основне, що приваблює вкладників на сьогоднішній день. Тому українські банківські установи для залучення потенційних клієнтів вдаються до різних маркетингових ходів. Найпопулярнішими вкладами є короткі вклади на пільгових умовах, що передбачає можливість оперативного і вигідного управління вкладеннями клієнтів і є переважним напрямом у депозитній політиці банків у ситуації економічної нестабільності. З метою захисту вкладників шляхом збільшення їх інформованості відносно надійності банківських установ, Агентство “Кредит-Рейтинг" оголосило про присвоєння рейтингів надійності банківських вкладів 73 українським банкам. Отже, банкам сьогодні слід використовувати професіональний підхід співробітників до кожного клієнта, дотримуватися платіжної дисципліни та умов договорів для підвищення власного рейтингу надійності банківських вкладів [49, с.167].

Також, на нашу думку, до процесу мінімізації ризиків вкладників, що виникають при розміщенні коштів у банках, практично не залучаються спеціально призначені для цього - страхові компанії. Для банків доцільно поряд з наданням захисту з боку Фонду гарантування вкладів пропонувати клієнтам, які вкладають суми понад 50000 грн., укладати договори страхування їх майнових інтересів, пов’язаних з неповерненням банківських вкладів, у великих страховиків. За умовами договору страхове відшкодування буде виплачуватися вкладнику після винесення арбітражним судом рішення про затвердження ліквідаційного балансу та ліквідації банку-банкрута. Розмір страхового тарифу буде залежати від місця банку в рейтингах, кількості вкладників та періодичності сплати платежів.

При цьому банк може сам виступати страхувальником, що буде додатковим аргументом залучення вкладників, або може продавати поліси страхування, страхувальниками по яких будуть його клієнти. Останнє дозволить йому одержувати додатковий дохід у вигляді комісійних від реалізації страхових продуктів.

Особливу увагу в роботі із клієнтами варто надати їх інформаційному обслуговуванню. Регулярне інформування клієнтів про нові банківські послуги та фінансово-економічні новини сприяє зміцненню їх ділових зв’язків з філією (відділенням). Канали доставки інформації клієнтам можуть бути різні. Це й пересилання інформаційних файлів за системою “клієнт-банк”, і інформування за телефоном, і розсилання інформаційних та рекламних бюлетенів потенційним клієнтам банку. Значний інтерес клієнти виявляють до інформаційного супроводу їх рахунків (довірчі послуги, надання за допомогою телефонного зв’язку оперативної інформації про стан цих рахунків, одержання банківської інформації у вигляді інформаційного блоку, як додатку до щоденної виписки по рахунку).

Виявлення потреб клієнтів у більш високому рівні банківських послуг, негайне реагування філії (відділення) на ці потреби шляхом розробки нових додаткових видів послуг та оперативна пропозиція їх всім клієнтам - це головне завдання системи контролю якості обслуговування, вирішення якого дозволить не тільки стабілізувати клієнтську базу, що сформувалася, але й сприятиме залученню до банку (філії) нових клієнтів. У додатках Д і Е наведені схеми залучення потенційних клієнтів до банку, а також заходи з підвищення якості обслуговування клієнтів банку.

Важливим кроком до зростання ресурсної бази є зниження обсягу коштів, що знаходяться в обігу поза банками, які на кінець лютого 2009-го року становили понад 147 млрд. грн. або майже 31% усієї грошової маси [75]. З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у банки. Проте, збільшуючи кількість користувачів зарплатними та пенсійними картками, а також надаючи додаткові послуги, такі як оплата регулярних платежів за комунальні послуги, погашення заборгованості перед торговельними організаціями, чи навіть управління коштами вкладника з метою збільшення їх дохідності, банки можуть привабити більшу кількість клієнтів та зміцнити своє конкурентне становище.

Важливим завданням банку щодо формування стабільної ресурсної бази залишається залучення нових клієнтів. Основним результатом такого залучення має бути забезпечення стабільного поступлення в банк вільних грошових коштів. Однак залучення більшої кількості клієнтів та постійне поступлення депозитів не сприяє стабільності ресурсної бази.

Традиційний підхід до визначення стабільності депозитів полягає у розрахунку двох-трьох основних показників, таких як середній строк зберігання грошових коштів, рівень осідання коштів, величина залишку коштів, які можна використати. Однак за допомогою цих коефіцієнтів неможливо оцінити тривалість періоду, на який можуть бути розміщені залучені ресурси.

Дані методи не призначені для аналізу клієнтської бази та виявлення стабільних депозитних ресурсів, вони не дають відповідей на деякі актуальні питання, які виникають при реалізації депозитної політики, зокрема, які види ресурсів, яких саме клієнтів та в якій кількості варто залучати банкам для забезпечення стабільної ресурсної бази [22, с.64].

Важливим аспектом при формуванні депозитного портфелю є планування роботи щодо залучення депозитних ресурсів. Необхідно визначити, яку кількість клієнтів потрібно мати, або залучити для забезпечення необхідного обсягу депозитів.

При формування залучених ресурсів постає також питання аналізу клієнтської бази та питання виявлення стабільних депозитних ресурсів.

Для якісного управління депозитними ресурсами банкам необхідно вирішити наступні завдання:

по-перше, визначити найбільш вигідних клієнтів, тобто клієнтів, які забезпечать більшу стабільність депозитної бази та більш високий залишок на своєму рахунку;

по-друге, визначити кількість клієнтів, яких необхідно залучити для підтримання заданого обсягу депозитної бази;

по-третє, проводити роботу щодо залучення найбільш вигідних потенційних клієнтів, однак продовжувати утримувати старих клієнтів;

по-четверте, проводити гнучку цінову політику в розрізі окремих клієнтів.

Одним із способів залучення клієнтів стає запровадження нових організаційних форм ведення депозитних рахунків населення. Сьогодні вузькість асортименту запропонованих банками України послуг суттєво знижує привабливість вітчизняних банківських установ. Якщо у провідних закордонних банках представлено до трьохсот видів послуг, то в українських - у кілька разів менше.

Залучаючи кошти населення, банківським установам не варто забувати і про значні фінансові ресурси, які надходять від суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, більш активне використання коштів юридичних осіб забезпечується можливістю гарантованого відшкодування депозитів. Формування фонду гарантування вкладів юридичних осіб створить відповідні умови для стабільного функціонування фінансового ринку з погляду створення належної ресурсної бази банків.

Загалом розширення ресурсної бази несе і певне збільшення витрат, тому паралельно необхідно здійснювати оптимізацію процесу залучення банківських ресурсів.

У кризових умовах банки втрачають свою довгострокову частину пасивів. Лише десята частина усіх залучених коштів припадає на депозити строком понад два роки. Нестача довгострокових ресурсів суттєво знижує прибутки банківських установ та гальмує економічний розвиток країни, оскільки колосальна ресурсна база повною мірою не може залучатися у довгострокові інвестиційні проекти. Формування довгострокових кредитних ресурсів в економіці можливе лише за умови сталості розвитку депозитної бази. Враховуючи, що вкладник банку є продавцем ресурсів, а банк - покупцем, у процесі планування обсягу банківських ресурсів варто використовувати коефіцієнт еластичності банківських депозитів. За відносно невисоких ставок вкладники мають безліч альтернатив, тому навіть на незначну зміну відсотка припадає значна зміна депозитних надходжень.

Важливим аспектом залучення коштів є питання ціноутворення, оскільки саме ціна є чинником формування відносин між клієнтом та банками. Сьогодні у банківській практиці нашої країни у цій сфері немає чітко визначених схем. У процесі формування ціни депозиту враховуються сума вкладу, строки, порядок вилучення коштів, проте недостатньо уваги приділяється макроекономічним чинникам, які загалом визначають динаміку процентних ставок. Зокрема, темпи інфляції, динаміка виробництва, кон’юнктура на ринку кредитних ресурсів, валютний курс, доходи та заощадження домашніх господарств безпосередньо визначають ефективність запропонованих клієнтам процентних доходів.

Важливим джерелом зміцнення та розширення ресурсної бази є залучення коштів від міжнародних фінансових організацій, таких як Європейський банк реконструкцій та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація та ін. [51, ст.51].

Не слід забувати і про перспективи активізації розвитку інтернет-банкінгу як засобу стимулювання додаткового залучення коштів клієнтів через он-лайн депозити. Їх головною перевагою поряд із традиційними депозитними послугами банків є значно нижчі затрати на обслуговування, а це відповідно сприяє економії та отриманню банківськими установами більшої норми прибутку на залучені кошти. На думку американських експертів, відкриття одного клієнтського рахунку в Інтернеті коштує лише 23% вартості подібної операції здійсненої традиційним способом.

Вагомою складовою підвищення ефективності ресурсної бази можуть бути залишки коштів на рахунках місцевих бюджетів. У деяких країнах кредитні організації не виключаються із процесу виконання бюджету. Так, наприклад у США банки можуть виконувати функції агента з розрахунково-касового обслуговування бюджету у дохідній частині [51, ст.51].

Ще одним можливим варіантом оптимізації ресурсної бази банків є розширення можливостей випуску середньострокових цінних паперів та їх розміщення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Нажаль, залучення коштів за допомогою цінних паперів у банківській сфері не дуже поширене [40, с.100-101].

Важливим елементом поповнення ресурсного портфеля також може стати використання механізму диференціації окремих нормативів регулювання діяльності банків. Потрібно опрацювати питання щодо законодавчого встановлення права Національного банку України вимагати від банків підтримки капіталу не лише на рівні вище нормативного, а й такому, що забезпечує покриття притаманних конкретному банку ризиків.

Також необхідно, щоб у фінансовій стратегії банків, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів на банківських рахунках, застосовувався комплексний підхід. Тобто банки мають створювати конкурентоздатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках “до запитання" сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них - фінансової стійкості банків.

Отже, можна зробити висновки, що збільшення кількості банків, стандартизація банківських послуг та зростання вимог споживачів до їх якості викликають підвищення актуальності маркетингового забезпечення формування ресурсних баз банків. Також важливе значення у процесі залучення клієнтів має ресурсна політика банку, у т. ч. відсоткова політика зі своїми інструментами (мінімальний та максимальний розмір вкладу, розмір та періодичність виплати відсотків, і деякі інші). Для збільшення впевненості вкладників у поверненні банками їх заощаджень запропоновані заходи щодо подальшого розвитку системи гарантування вкладів та більш активного залучення до цього процесу страховиків, розвитку взаємовигідного співробітництва страхових компаній з банками.


3.2 Зарубіжний досвід організації формування ресурсної бази банків


Основний масив банківської системи на Заході складають банківські установи. У вузькому розумінні банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою банків, діє велика група інших банків другого рівня.

Світова практика виробила два принципи побудови банків (рис.3.1):


Рис.3.1 Принципи організації діяльності банків [44, с.124]


Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США, Канади та Японії. У цих країнах проводиться розмежування між комерційними та інвестиційними банками, для яких існує відмінний режим регулювання діяльності або суттєво обмежується взаємопроникнення. У цих країнах більш, а в деяких менш виражене обмеження, яке стосується інвестиційної діяльності банків. У більшості випадків обмежується інвестування коштів у нерухомість, а також в акції небанківських компаній. Ці обмеження можуть виражатися у вигляді 100-відсоткової заборони або у визначених лімітах частки пакету акцій, якою може володіти банк. Ця частка коливається від 2% в Італії до 20% у Франції [5, с.64].

У більшості країн Західної Європи такі обмеження зняті, і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Залежно від прийнятого принципу побудови банків в країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки. Так, в ФРН більше 90% всіх банків другого рівня відноситься до категорії універсальних. На них припадає біля 3/4 всіх банківських депозитів. Разом з тим в ФРН функціонує група спеціалізованих банків: іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо.

У США, поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованих. На них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. До таких банків відносяться взаємоощадні банки, позичково-ощадні товариства, кредитні союзи. Крім того, в США надто розвинута мережа небанківських (недепозитних) фінансово-кредитних установ (фінансових, інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів), які за своїми операціями не відповідають критеріям банків.

В Україні ж за набором операцій, що виконуються, переважну кількість банків можна віднести до категорії універсальних.

Новостворений банк у світової практиці ліцензується. В якості основних умов видачі ліцензій виступають вимоги наявності авторитетного керівництва та визначення мінімального підписного капіталу. Розмір мінімального підписного капіталу може коливатися від 200 тис. доларів у Нідерландах до 100 млн. доларів у Великобританії [11].

Особливу увагу привертає федеративна ознака організації банківської системи США. Згідно американським законам, банки можуть реєструватися і як штатні, і як національні. Вимоги по відношенню до критеріїв видачі ліцензії у обох випадках однакові, розрізняють лише умови операції. Банки, які зареєстровані як штатні, регулюються одними правилами, що безпосередньо стосується норм резервів та встановлення максимуму відсоткової ставки, а національні - іншими [11].

У США відкриття відділень регулюється законами штатів, які обмежують створення національної мережі цих відділень.

Діяльність зарубіжних банків полягає в залученні грошових коштів та надання їх в кредит за більш високими процентними ставками, вони виступають посередниками між тими, хто у них потребує. Метою та рухомим мотивом здійснення такого посередництва являється одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких зарубіжні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Сутність пасивних операцій полягає у залученні різноманітних вкладів у межах депозитних та ощадних операцій, одержання кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведення інших операцій, в наслідок чого збільшуються грошові кошти в пасиві балансу банку [11].

Пасиви зарубіжних банків складаються з власних, залучених та запозичених коштів.

Власний капітал зарубіжних банків займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Він служить, перш за все, для страхування інтересів вкладників, фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Виходячи з цього власний капітал являється важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку та повинен знаходитися під жорстоким контролем органів, які регулюють діяльність банку [71, c.211].

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, в процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

До запозиченого капіталу зарубіжних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.

Ресурси зарубіжних банків - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Пасивні операції - це операції, що забезпечують формування ресурсів банку.

Власний капітал зарубіжних банків поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Резервний фонд банку створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку. Спеціальні фонди, призначені для соціального розвитку банку формуються за рахунок прибутку [71, c.25].

Додатковий капітал зарубіжних банків - це грошові кошти, що доповнюють власний капітал. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій банків та нерозподіленого прибутку.

Регулювання фінансового посередництва зарубіжних банків (у тому числі і банківської діяльності) означає встановлення довгострокових правил, за якими здійснюються операції фінансових посередників. Тому можна стверджувати, що регулювання - це стратегія. Розумні правила регулювання - це правила, що пройшли іспит часом у промислово розвинутих країнах і рекомендується тепер Базельським комітетом з банківського регулювання і нагляду для використання комерційними банками [56].

Для розумного регулювання дуже важливим є питання про мінімальність капіталу. У зв’язку з мобілізацією банківської справи різко зріс ступінь мінливості пов’язаних з цим ризиків, а враховуючи призначення капіталу - згладжувати наслідки неочікуваних втрат, дане питання набуло особливої гостроти.

Раніше на капітал дивились як на засіб захисту вкладників, а тому встановленими правилами вимагалося від тих, хто тримає депозити, підтримувати свій капітал у певному співвідношенні до суми депозитів.

В основі сучасного підходу, який рекомендується Базельським комітетом, лежить розгляд капіталу як амортизатора, який сприяє подоланню зниження реальної вартості активів. Сучасні інформаційні технології надають підвищений ризик майже усім категоріям активів і збалансованих зобов’язань, настільки умови достатності власного капіталу обґрунтовані на мінімально придатній відсотковій частині виважених за ризиком активів, треба надати перевагу умові, що виходить із суми депозитів.

Базельський комітет встановив мінімальний стандарт капітальної достатності 8%, виважений за ризиком активів банку. У Великобританії цей показник називається Risk Asset Ratio (коефіцієнт ризику активів) з мінімальним рівнем 8%. У Німеччині достатність власного капіталу визначається за відношенням до ризикових активів, які не можуть перевищувати його більш ніж у 18 разів, тобто мінімальне співвідношення дорівнює 5,56%. В Україні даний показник називається співвідношення власних коштів з урахуванням коефіцієнту ризику [50].

Згідно до Базельської угоди, складовими частинами капітальної бази є стрижневий і додатковий капітал. Стрижневий капітал визначається основною частиною власних коштів, до нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції та некумулятивні безстрокові привілейовані резерви, на відміну від прихованих, формуються з чистого прибутку після сплати податків.

Додатковий капітал зарубіжних банків включає такі елементи [67, с.124]:

а) неопубліковані, або приховані резерви;

б) переоцінені резерви;

в) загальні банківські резерви;

г) гібридні інструменти позикового капіталу;

д) терміновий субординований борг.

Власним капіталом (тобто капіталом, яким банки несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями) у Німеччині вважається сума сплаченого статутного капіталу і страхових фондів за відрахування власних акцій, які залишаються у банках, чи частин капіталу; пільгових чи виданих під менші, ніж звичайно, гарантії кредитів засновникам і акціонерам, які мають більше 25% капіталу або голосів [33].

У Великобританії Банк Англії вважає, що банківське кредитування має фінансуватися переважно вкладниками, а списування збитків - наприклад, неповернення кредитів - повинні сплачувати акціонери, а не вкладники. Для захисту вкладників від збитків банки повинні мати достатній капітал [33].

Згідно з Базельською угодою для розрахунку зваженого за ризиками відношення капіталу до активів (показник капітальної достатності) з капітальної бази відраховуються такі складові:

ділова репутація, яка як актив вираховується з серцевинного капіталу;

інвестиції у філії, що займаються банківською та фінансовою діяльністю.

Більша частина ресурсів зарубіжних банків формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки зарубіжних банків називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.

З метою компенсації інфляційних втрат зарубіжних банків, можуть пропонувати вкладнику виплату процентів на перед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В Україні проблема страхування депозитів залишається актуальною, для вирішення цієї проблеми необхідно враховувати зарубіжний досвід, на чому ми зупинимося докладніше у наступній главі [10].

До запозиченого капіталу зарубіжних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.

Банк може випускати облігації для залучення кредитних коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігації може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні пкредити банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації на сьогодні не дістали розвитку.

Одним із джерел поповнення ресурсів зарубіжних банків є міжбанківський кредит. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Враховуючи світову практику досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У Великобританії у структурі запозичених коштів міжбанківські кредити займають 18,6%, у Франції - 40% [10].

Ресурси кожного зарубіжних банків мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Структура пасивів банків Великобританії на кінець 1997 р. становила: 39,3%- строкові депозити; 24,1%- кошти клієнтів на розрахункових та поточних рахунках у національній валюті; 21,7%- фонди банків; 6,1%- прибуток; 3,5%- кредитори; 3,3%- кошти клієнтів у іноземній валюті; 2,0% - кореспондентські рахунки інших банків [10].

Аналіз структури пасивних операцій банку може бути якісним і кількісним і включає аналіз структури власних коштів і аналіз структури залучених та запозичених коштів.

Якісний аналіз структури власних коштів банку дозволяє виділити джерела їх формування. Власні кошти банків складаються із фондів: статутного, резервного, страхового, інших фондів та нерозподіленого прибутку. Аналіз власних коштів має важливе значення, бо вони служать забезпеченням зобов’язань банку. Окрім власних банк широко використовує залучені кошти, за рахунок яких формується більша частина активів.

Аналіз власних і залучених ресурсів починають з оцінки їх структури в цілому і по кожній групі. При цьому слідкують, як складається співвідношення між власними та залученими ресурсами і темпами їх росту. Наступним етапом аналізу є оцінка стану власних коштів банку та їх складових частин.

Для забезпечення фінансової стійкості банку дуже важливо нарощувати найбільш стабільну частину власних коштів - статутний фонд і резервний капітал.

При аналізі залучених коштів враховують наступні їх види: залишки на розрахункових, поточних рахунках клієнтів; залишки на рахунках по обліку боргових зобов’язань випущених банком, що обертаються на ринку; строкові депозити юридичних та фізичних осіб; міжбанківські кредити. Збільшення суми залучених ресурсів свідчить про збільшення депозитної бази банку. Чим більша доля залучених коштів клієнтів банку на довгостроковій основі, тим стабільніша частина ресурсів банку, що задовільно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик [55, с.219].

Слід підтримувати таку структуру пасивів, яка б забезпечувала певне співвідношення власного та позикового капіталу, що дає змогу підтримати ефективність банківської діяльності.

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, яка пов’язана з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням величини та відповідної структури джерел грошових коштів і їх розташування.

У практиці зарубіжного менеджменту управління пасивами є самостійним напрямком, в процесі якого вирішуються наступні завдання [10]:

не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, окрім тієї частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;

сформувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов’язань перед клієнтом і розвитку активних операцій;

забезпечити отримання банком прибутку за рахунок залучення “дешевих” ресурсів.

Кожне із цих завдань має свої особливі способи і методи вирішення. В управлінні операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації про умови залучення грошових коштів у вклади, швидкість обслуговування, добре відношення до клієнта. Якісне обслуговування, на думку А. Даугласа, багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен врахувати не лише свої власні інтереси, а й інтереси клієнтів. Важливе місце серед них належить депозитному проценту, його диференціації в залежності від строку вкладу [44].

Перед зарубіжними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, яке б надало банку прибуток, а для досягнення цього банк повинен підтримувати визначене співвідношення між власними та залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку, а також можливість потрапити під контроль інших банків та кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так і на проведення банком кредитної політики в цілому.

Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу також не краща політика для банку. Це пов’язано з можливістю втрати певної групи акціонерів контролю над комерційним банком, зниження рівня сплати дивідендів і ринкової вартості акції. Як результат, незбалансованість в структурі капіталу може призвести до погіршення показників, які характеризують діяльність банку.

Тому потрібно вибирати таку структуру банківського капіталу, яка при найменших затратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільному рівню доходів, а також репутації банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Страхування депозитів як один з важливих елементів успішного функціонування банку.

Страхування депозитів зарубіжних банків може бути державним та здійснюватися за рахунок бюджету. Його засновником повинна бути установа з великим контрольними повноваженнями по відношенню до банківських установ, які підлягають страхуванню.

Особливу увагу питанню страхуванню депозитів приділяється в банківській практиці західних країн. Більшість промислово розвинутих країн або вже ввели в дію, або вводять механізм захисту депозитів. Ці механізми можуть бути державними, як у США, Великобританії та Канаді; можуть створюватися самими банками, як у Франції, Німеччині та Нідерландах; та мати змішаний характер, як у Бельгії та Японії [46].

Основна мета страхування депозитів зарубіжних банків полягає у тому, щоб забезпечити збереження вкладів населення, підприємств та організацій у випадку банківського краху. Це один з елементів соціального захисту та у той же час важливий інструмент підтримки життєздатності кредитної системи. Забезпечуючи гарантію збереження вкладів на банківських рахунках, страхування депозитів зменшує небезпеку вилучення вкладів у випадку погіршення кон’юнктури та неплатоспроможності окремих установ.

Незважаючи на розбіжності у схемах депозитного страхування зарубіжних банків, до їх спільної риси можна віднести територіальну ознаку здійснення страхування, яка не робить різниці між національними та іноземними банківськими установами, які функціонують у даній країні. Страхування розповсюджується як на вклади резидентів, так і нерезидентів. По відношенню до страхування валютних вкладів існує різноманітна практика: деякі країни такі вклади страхують, інші ні. Міжбанківські вклади, як правило, не страхуються. Велика кількість країн встановлює максимальні ліміти на розміри депозитів, які належать страхуванню.

Страхові організації можуть виконувати лише технічні функції, а в окремих країнах, як, наприклад, у США, можуть мати великі контрольні повноваження по відношенню до банківських установ, які підлягають страхуванню [10].

На даному етапі розвитку банківської системи України потрібно враховувати досвід страхування депозитів зарубіжних країн для того, щоб попередити можливість банківської кризи. Ця проблема стоїть перед керівними органами, які повинні дозволити банкам ефективно використовувати коливання процентної ставки по вкладам в якості засобу компенсації як індивідуального ризику неповернення боргу, так і ризику знецінення грошей.


Висновки


Ресурси є невід’ємною складовою життєдіяльності будь-якої системи. Банківські ресурси також не є виключенням, адже формування оптимального складу і структури ресурсної бази банків - обов’язкова умова повноцінної ринкової економіки, оскільки від цього у значній мірі залежить подальша діяльність банківської системи України.

У ході написання магістерської роботи ми дійшли наступних висновків:

1. На даний час в економічній літературі немає однозначного визначення банківських ресурсів при збереженні єдиного підходу до цього поняття. У науковій літературі розповсюджене лише вузьке трактування ресурсної бази як сукупності грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку. У магістерській роботі обґрунтована доцільність застосування більш широкого трактування, коли в поняття “ресурсна база” включаються також організаційні і економічні ресурси (мережа філій, персонал банку, його матеріально-технічна база), що впливають на розвиток банку, є джерелом підтримки його конкурентних переваг та забезпечення надходження додаткових коштів (широке розуміння).

2. Банківські ресурси класифікують за можливістю прогнозування, часом використання, джерелами формування, ініціативою та характером залучення. Найбільше розбіжностей викликають критерії джерел формування та ініціативи залучення коштів. На нашу думку, особливу практичну значимість має новий критерій характеру залучення, за котрим можливо розрізняти кошти первинного та вторинного залучення. У роботі пропонується нова класифікація банківських ресурсів за критерієм характеру використання ресурсної бази, яка теж має важливе практичне значення.

Запропоновані нові критерії структуризації ресурсної бази банків: за формою ресурсів, що її формують; за значенням ресурсів для банку; за порядком створення ресурсів банку; за терміном знаходження у розпорядженні банку.

3. Проаналізовані економічні та фінансові передумови формування банківських ресурсів дали змогу виділити три групи чинників, які впливають на цей процес: неконтрольовані; частково контрольовані; внутрішньосистемні, що має важливе практичне значення. Розглянуті та обґрунтовані основні організаційні принципи та методи формування банківських ресурсів, виділені їх переваги та недоліки, що дає змогу обрати найоптимальнішу схему збалансованого формування банківських ресурсів.

4. Визначене особливе місце банків у ринковій системі, завдяки чому сформовані засади формування ресурсної бази. Виділені зовнішні джерела збільшення власних коштів банку (додаткові ресурси залучаються з грошового ринку) та внутрішні (збільшення власних коштів відбувається за рахунок підвищення ефективності роботи банку), обґрунтована їхня роль та функції. Проаналізований стан власного капіталу банків України, і зроблені висновки відносно необхідності подальшої капіталізації банків.

5. Проведений аналіз використання банківських ресурсів дав змогу виділити найбільш поширені напрями. Незважаючи на суттєве скорочення кредитування фізичних та юридичних осіб під час фінансової кризи, даний напрямок залишається найбільш пріоритетним для більшості вітчизняних банків. Значно менше використовуються ресурси на такі напрями як: відкриття коррахунків в інших банках; відкриття депозитів в інших банках; придбання матеріальних та нематеріальних активів; залишки готівки, чеків та банківських металів; інвестицій капіталу; доходів до отримання та інших активів, що зумовлене меншою дохідністю даних операцій порівняно з кредитуванням.

6. Формуючи залучені та запозичені кошти, банкам слід раціонально підходити до різноманітних джерел їхнього надходження, оскільки вони мають різний вплив на його фінансову стійкість, так як майже всі залучені та запозичені кошти є платними для банку. При дослідженні даного питання виділені основні методи управління залученими коштами банку (цінові та нецінові), сформовані особливості стратегії управління запозиченими коштами (гнучкість управління; висока чутливість до змін ринкової ставки; короткостроковий характер операцій запозичення; неможливість застосування нецінових методів управління).

7. Основним і найбільшим кроком до удосконалення організації ресурсної бази є збільшення довіри до банківської системи в цілому. Як з боку населення, що забезпечить збільшення більшої кількості залучених коштів на довгостроковий період, а також довіри іноземних інвесторів, що може дати доступ до запозичення дешевших ресурсів. Не менш важливим залишається удосконалення маркетингових заходів, управління відсотковою політикою та розвиток новітніх банківських послуг.

8. Використовуючи досвід зарубіжних країн, зокрема США, Німеччини, Франції, країн Східної та центральної Європи можна покращити організацію формування ресурсної бази банків та слід адаптувати банківську систему до міжнародних стандартів. Адже наявність банківської системи, яка регулюється у відповідності з міжнародними стандартами є однією з передумов припливу іноземних капіталів та розвитку ресурсної бази вітчизняних банків.

Отже, ресурсна база відіграє визначальну роль у створенні, ефективній роботі та розвитку банківських установ. Її збільшення веде до зростання ресурсного потенціалу всієї банківської системи України загалом. Саме тому дослідження ресурсної бази повинне залишатись одним з пріоритетних напрямів вітчизняних науковців та вищого керівництва українських банків.


Список використаних джерел


1.     Абламонов С. Научное управление активами коммерческого банка // Банковские технологии. - 2004. - №7. - c.30 - 32.

2.     Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. - К.: КНЕУ, 2002. - 276 с.

3.     Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ. - 2004. - 599с. // www.studentbooks.com.ua/

4.     Банки на развивающихся рынках: В 2 т. / Диана Мак Нотон, Дональд Дж. Карлсон, Клайтон Таунсенд Дитц и др.: Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1994. - Т.1: Укрепление руководства и повышение чувствительности к переменам. - 336 с.

5.     Банківські операції: Конспект лекцій для студ. екон. спец. / Черкаський держ. технологічний ун-т / Ігор Геннадійович Єресько (уклад), Вікторія Віталіївна Чаленко (уклад). - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 64с.

6.     Банківські операції: Підручник / За ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000. - 384 с.

7.     Банківський менеджмент Навчальний посібник / Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С., Сиротян С.В., Нємой О. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 c.

8.     Банковское дело: Учебник / Под ред.В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 464 с.

9.     Банковско-финансово-правовой словарь - справочник / Сост.: Л.К. Воронова. - К.: А.С.К., 1998. - 288 с.

10.           Безчасний Л. Тенденції на світовому ринку капіталів та їх вплив на інвестиційну діяльність в Україні / Л. Безчасний, С. Онишко // Економіка України. - 2001. - № 3.

11.           Буздалин А.В. Содержательный анализ устойчивости банка искусственным интеллектом. // www.h16. h1.ru/

12.           Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Нач. посібник. - К.: Академія, 2001. - 320 с.

13.           Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 243 с.

14.           Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. для студ. екон. спец. - 2. вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2001. - 256с.

15.           Венгренович Н.Р. Аналіз ресурсів комерційних банків України: вдосконалення методики // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - Випуск 1. - Тернопіль: "Економічна думка", 2002. - С.110-113.

16.           Венгренович Н.Р. Банківські ресурси як джерело відтворення вітчизняного підприємництва // Стратегічні пріоритети розвитку регіонів у системі економічної політики в Україні (за матеріалами ХІІ Міжнародної науково-практичної конференції): Науковий вісник. - ІІ випуск. - Чернівці, 2001. - С.173-176.

17.           Владичин У.В. Капіталізація банківської системи в Україні / Фінанси України. - 2002. - №7. - С.145-150.

18.           Галіцейська Ю. Ресурсна база комерційних банків: сучасний стан та можливі напрями оптимізації. / Вісник ТДЕУ. - 2006р. - №3,Глоссарий банковских терминов / Под ред.С.И. Кумок. - М.: Моск. фин. об-ние, 1994. - 288 с.

19.           Гриньков Д. Депозитные каникулы  // www.business. kiev.ua/

20.           Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

21.           Гузов К.О. Депозитний портфель банків: совершенствование методов и инструментов формирования/ Банковское дело. - 2006. - №2. - С.62-67.

22.           Дзюблюк О.В., Михайлюк Р.В., Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування кредитної системи. Тернопіль. 2009. - 317 с.

23.           Дзюблюк О. Оптимізація формування ресурсної бази комерційних банків/ Банківська справа - 2008. - №5, с.38-46.

24.           Деньги, кредит, банки: Справ. пособие / Под общ. ред. Г.И. Кравцовой. - Мн.: Меркаванне, 1994. - 270 с.

25.           Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 448 с.

26.           Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов / Под ред. Жукова Е.Ф. - М.: Юнитие, 2001. - 622 с.

27.           Джулакідзе К.Ю., Невмержицький В.В. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку // Банківська справа - 2005. - № 3. c.138-144.

28.           Дмитрієва О.А. Оптимізація депозитної діяльності комерційного банку // Банківська справа - 2004. - № 5. c.138-144.

29.           Довгань Ж.М. Ресурси комерційного банку: формування та управління: Автореф. дис. кандидата економічних наук: 08.04.01/Київський національний університет ім.Т. Шевченка. - К., 2000. - 19 с.

30.           Енгалычев А. Методы анализа стоимостной структуры банковского баланса // Банковские технологии. - 2004. - №10. - c.31 - 35.

31.           Енциклопедія банківської справи України/ За ред.В.С. Стельмаха. - К.: Молодь, 2001. - С.74.

32.           Завадська Д. Оптимізація кредитно-депозитної стратегії комерційного банку // Банківська справа - 2004. - № 3. С.87-91.

33.           Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Видавництво “Лібра”, 1996. - 224 с.

34.           Землячев С.В. Аккумулирование коммерческими банками ресурсов на рынке межбанковского кредитования // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции “Проблемы устойчивого регионального развития в условиях рыночной экономики”. - Симферополь: “Крымская академия природоохранного и курортного строительства”, 2004. - С.46-49.

35.           Землячев С.В. Некоторые особенности формирования ресурсной базы коммерческих банков в Украине // Материалы научно-практической конференции "Республика Крым: проблемы развития региона". - Симферополь. - Культура народов Причерноморья. - 2000. - №12. - С.33-35

36.           Землячов С.В. Питання залучення депозитних ресурсів вітчизняними і закордонними комерційними банками // Вісник Київського національного університету ім.Т. Шевченко. Серія Економіка. Випуск 48. - 2001. - С.49-52.

37.           Землячов С.В. Ресурсна база комерційних банків: сутність, значення, джерела // Схід. - 2002. -? 3 (46). - С.45-48.

38.           Землячев С.В. Совершенствование формирования ресурсной базы коммерческих банков в Украине // Экономические аспекты устойчивого развития. Материалы конференции: Экономика, компьютеры, образование. - Симферополь, 2000. - С.28.

39.           Ісмаїлов В.Б. Методи та інструменти залучення довгострокового капіталу / Фінанси України. - 2004. - №8. - С.97 - 101.

40.           Капіталізація банків: методи оцінювання та напрями підвищення: монографія / В.В. Коваленко, К.Ф. Черкашина. - Суми: ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2010. - 153 с.

41.           Киселев В.В. Управление банковским капиталом (теория и практика). - М.: ОАО "Изд-во Экономика", 1997. - 256 с.

42.           Колоколова О.В. Оптимизационное моделирование кредитного портфеля. // www.hedging.ru/

43.           Костіна Н.І. Гроші та грошова політика: навч. посібник / Н.І. Костіна. - К.: НІОС, 2001. - 224 с.

44.           Кустовська О.В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Курс лекцій. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. - 124 с.

45.           Лаврушин О.И. Деньги, кредит, банки: учебник для студ. вузов, обуч. по экон. спец. / О.И. Лаврушин (ред). - 2. изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 464 с.

46.           Мартинюк Ж.М. (Довгань) Формування ресурсів комерційними банками України // Фінанси України. - 1997. - №10. - с.32-36.

47.           Мартинюк Ж.М. (Довгань) Причини структурної слабкості банків // Банківська система України: проблеми становлення та перспективи розвитку. Зб. тез доповідей міжнародної науково-практичної конференції. - Тернопіль, 1998. - с.51-52.

48.           Маслова А.Ю. Роль депозитів у формування ресурсної бази банків в умовах економічної нестабільності. / Економічний простір №23/2, 2009. - 160 - 171 с.

49.           Мороз А.М. Банківські операції: підручник / А.М. Мороз (ред). - К., 2000. - 384 с.

50.           Мурычев А.В. О путях укрепления ресурсной базы российских коммерческих банков / Деньги и кредит. - 2003. - №11.

51.           . Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999. - 112 с.

52.           Павлюк С.М. Формування ресурсів комерційних банків // www.lib.ua-ru.net/

53.           Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 272 с.

54.           Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / Ред.Ф. Ф. Бутинець. - К.: Кондор, 2004. - 462 с.

55.           Пономарев А.Ю. Применение нечетких множеств для оценки риска портфельных инвестиций. // www.journal. seun.ru/

56.           Постанова Національного Банку України "Про додаткові заходи щодо діяльності банків" від 11 жовтня 2008р. №319/

57.           Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку. Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

58.           Реверчук С.К. Основи методології економічних досліджень: Навчальний посібник. - Львів: Євросвіт, 2007. - 112 с.

59.           Роуз Питер С. Банковский менеджмент. / Роуз Питер С.; пер. с англ. [со 2-го изд]. - М.: Дело ЛТД, 1995 г. - 768 с.

60.           Словник фондового ринку / Авт. - уклад.: А.Т. Головко, В.Ф. Кобзар, О.О. Науменко та ін. - К.: УМК Центр. - 1999. - 288 с.

61.           Стоян В. Управління витратами банку // Банківська справа. - 2000. -? 5. - С.39-42, 52.

62.           Стрілець Т.М. Використання чинника еластичності банківських депозитів при формуванні ресурсної бази банків. // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №1 (79). - С. 203-205.

63.           Тігіпко С. Напрями розвитку банківської системи України: проблеми вибору і впровадження // Вісник НБУ. - 2004. - №6. - С.5-7.

64.           Толковый словарь рыночной экономики / Под общ. ред. Ф.А. Крутикова. - М.: Рекламно-издательская фирма "Глория", 1993. - 301 с.

65.           Усоскин В.М. Базельские стандарты адекватности банковского капитала: эволюция подходов // Деньги и кредит. - 2000. - №3. - С.39-51.

66.           Федоренко І., Колесніченко Н. Оптимізація ліквідності комерційних банків // Банківська справа. - 1999. - №1. - С.33-40.

67.           Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень.Н. п. - К.: Видавничий Дім “Слово”, 2004. - 260 с.

68.           Чеботарев В. Опыт моделирования кредитно-депозитных операций коммерческого банка. // www.cfin.ru/

69.           Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч. -метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000. - 160 с.

70.           Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 439 с.

71.           Шулик В. Банковская система Украины. Что дальше? // Кредит-Рейтинг Монитор. - 2009. - №3 (19). - С.2-6.

72.           www.aub.com.ua

73.           www.bank.gov.ua - Інтернет сайт Національного банку України.

74.           www.me.gov.ua - Інтернет сайт Міністерства економіки України.

75.           www.rusnauka.com

76.           www.ukrstat.gov.ua - Інтернет сайт Державного комітету статистики України.


Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2010 Современные рефераты