Організація ресурсної бази банків в Україні

Найбільш розповсюдженими активними операціями банків є:

кредитування (у всіх його формах);

інвестування;

інші операції.

Кредитні операції є основним видом банківської діяльності. Оскільки протягом певного проміжку часу банки одержують процентний дохід за наданими кредитами, а час сплати процентних витрат по депозитах ще не настав, цілком очевидною є надійність банківських портфелів, навіть якщо фінансовий стан позичальників не дозволяє вчасно і у повному обсязі розрахуватися за кредитами, або вони сплачують проценти для збереження своєї репутації [48, c.32-36].

За 2008 р. у банківській системі України спостерігалось рекордне збільшення чистих активів. Так, у порівнянні з 2007 р. активи за 2008 р. зросли на 326690 млн. грн.

Найбільшу частку в структурі активів складає кредитний портфель, станом на 01.01.2009 р.792384 млн. грн. У структурі кредитного портфеля переважали кредити надані суб’єктам господарювання - 472584 млн. грн., проти 268857 млн. грн. фізичним особам. Збереглася тенденція до збільшення пріоритетного розвитку частки довгострокового кредитування 507715 млн. грн., (табл.2.3) [74].

За станом на 01.01.2010 р. структура активів мала такий вигляд (у дужках - значення на 01.01.2009 р) (рис.2.4), (рис.2.5):

68,14% (76,31%) - кредитний портфель та лізинг;

8,52% (6,51%) - коррахунки в інших банках;

3,98% (4,39%) - інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств);

Таблиця 2.3

Основні показники обсягу активних операцій банків 2004-2009 роки, млн. грн. [74]

4, 20% (4,81%) - депозити та кредити в інших банках;

4,09% (3,78%) - матеріальні та нематеріальні активи;

2,41% (2,24%) - готівка, чеки та банківські метали;

0,18% (0,19%) - інвестиції капіталу;

3,92% (1,07%) - доходи до отримання;

4,56% (0,68%) - інші активи.

Слід зазначити, що протягом періоду зросло використання коштів банків на коррахунках в інших банках, матеріальні та нематеріальні активи, готівку та чеки, доходи до отримання, інші активи. Протягом періоду зменшилось використання коштів банків на кредитний портфель та лізинг, інвестиційний портфель, депозити в інших банках, інвестиції капіталу.

Рис.2.4 Динаміка використання банківських коштів у 2008-2009 роках, % [74]

Рис.2.5 Структура використання коштів банків України, % [74]

У структурі використання коштів переважають кредитні та лізингові операції - 68,14%. Значно меншу частку займають - коррахунки в інших банках - 8,52%.

Ще менше у структурі інших активів, депозитів у банках, матеріальних та нематеріальних активів, готівки, інвестицій [75].

Рис.2.6 Динаміка використання активів банками України за 2004-2009 роки, млрд. грн.

Станом на 1 січня 2010р., обсяг активів банківської системи становив 880,3 млрд. грн., зменшення за рік склало 45,8 млрд. грн. В основному воно відбулося за рахунок скорочення обсягів кредитних операцій, частка яких становить 79,2% усіх активів, (рис.2.7).

Рис.2.7 Динаміка кредитного портфеля та проблемних кредитів, млрд. грн. [77]

Чинником загострення кризової ситуації в банківській системі стали проблеми у сфері кредитування. Так, обсяги кредитів в економіку у січні скоротились на 11,4 млрд. грн. - як для юридичних, так і для фізичних осіб. Різко зросла середня вартість кредитів у національній валюті (з 21,6% до 26,5%), вона стала удвічі вищою, ніж у січні 2008 р. [75].

Таку ситуацію спричинила некоректна кредитна політика банків. Суми проблемних кредитів за 2008 р. зросли у 3 рази, а частина громадян, які вважають позичання коштів у банках недоцільним, подвоїлась і становить 86% [77].

У січні-лютому 2009 р. зафіксовано істотний спад обсягів кредитування економіки на 16 млрд. грн., або на 2,2%. Причин цього декілька [74]:

гострий дефіцит кредитних ресурсів; різке зростання вартості кредитних ресурсів;

зниження кредитної платоспроможності позичальників;

зниження взаємної довіри між банками і позичальниками.

Динаміка залучених депозитів та виданих кредитів наведена на рис.2.8

Обсяги кредитування домашніх господарств протягом листопада 2009 р. зросли до 3.6 млрд. грн. порівняно з жовтнем і залишилися меншими за середній обсяг за попередні 12 місяців (4,1 млрд. грн).

Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на - 2,3%, у т. ч. споживчих кредитів - на - 3,4%, кредитів на нерухомість - на - 6,8%.

Обсяги кредитування нефінансових корпорацій протягом листопада 2009 р. зменшилися до 62,5 млрд. грн. порівняно з жовтнем і були меншими, ніж середній обсяг за попередні 12 місяців (63,1 млрд. грн) [77].

Обсяги кредитування у річному обчисленні зменшилися на - 0,1%, у т. ч. у сільське господарство та будівництво (на - 3,2% та - 3,4% відповідно), водночас зросли у промисловість та торгівлю (на 4,7% та 3,0% відповідно), (табл.2.4).

Рис.2.8 Динаміка залучених депозитів та виданих кредитів в Україні за 2004 - початок 2009 рр. [75].

Таблиця 2.4

Нові кредити банків України на 2009 рік, млрд. грн. [74]

У структурі кредитного портфеля значно збільшилась частка проблемних кредитів - у 3,88 рази, що значною мірою вплинуло на фінансовий результат банків.

Структура кредитного портфеля за об’єктами кредитування індикативної групи станом на 01.01.2010 р. була такою (рис.2.11):

Рис.2.9 Структура кредитів банків України, % [75]

кредити юридичним особам - 57,89 (57,86%) - склали 306,65 млрд. грн.;

кредити фізичним особам - 35,22% (36,21%) - 186,58 млрд. грн.;

кредити та депозити іншим банкам - 5,81% (5,93%) - 30,77 млрд. грн.,

Слід зазначити, що протягом періоду загальні інвестиції банків зросли із 37172 млн. грн. у 2004 р. до 63236 млн. грн. у 2009 р. Вкладення в цінні папери зросли із 8157 млн. грн. до 35035 млн. грн., (рис.2.10).

Рис.2.10 Динаміка інвестицій банків, млрд. грн. [77]

Отже, портфельне інвестування дозволяє банку планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.

Здійснимо аналіз інвестиційних вкладень банків на основі табл.2.5

Таблиця 2.5

Інвестиційні банківські кредити в Україні у 2000-2008 рр. млн. грн. [77]

Ще одним напрямом використання ресурсів банків - є інші операції і серед них - операції лізингу.

Протягом 2005-2008 рр. ринок лізингу в Україні зріс більш ніж в 11 разів, проте, у 2009 р. відбулось його падіння (табл.2.6).

Дослідження ринку лізингу в Україні свідчить, що засновниками найпотужніших лізингових компаній України є саме банківські установи.

Таблиця 2.6

Показники лізингу в Україні, млрд. грн. [74]

Для банку фінансування лізингових операцій має низку переваг, оскільки лізингова компанія [16, c.173]:

як позичальник у фінансовому плані є більш надійною та стійкою структурою порівняно з більшістю лізингоодержувачів;

надає в заставу банку, крім предмету лізингу, майнові права на лізингові платежі за договором лізингу;

готує документацію та здійснює аналіз для банківського фінансування;

ділить з банком ризики, оскільки фінансує за рахунок власних коштів від 5% до 50% від суми кожного проекту;

позбавляє банк потреби займатися низкою технічних питань;

співпраця з лізинговою компанією дає змогу банку збільшувати клієнтську базу та нарощувати кредитний портфель.

Отже, найбільш поширеним напрямом використання коштів українських банків належить - кредитуванню фізичних та юридичних осіб, інші напрями, такі, як - відкриття коррахунків в інших банках; відкриття депозитів та кредитів в інших банках; придбання матеріальних та нематеріальних активів; залишки готівки, чеків та банківських металів; інвестицій капіталу; доходів до отримання та інших активів - поширені значно менше.

2.3 Організація управління залученими та запозиченими ресурсами банків

Висока ризикованість спонукає українські банки інтенсивно використовувати різні способи захисту для збереження фінансових позицій та управління запозиченими та залученими ресурсами (рис.2.11)

Одним із способів уникнення цих ризиків є зважене управління процесом формування ресурсної бази банку.

У процесі стратегічного планування ресурсної бази банк повинен здійснювати якісну оцінку її елементів.

При цьому встановлено, що якість кожного з елементів ресурсної бази визначається за допомогою критеріїв прийняття рішень через інтервали шкалювання.

Рис.2.11 Можливі ризики українських банків при управлінні залученими ресурсами [16, c.173]

Процес кваліфікаційного вибору інструментів мобілізацій банківських ресурсів розроблено за допомогою матриці обґрунтування рішень і визначено, що оптимальними інструментами є емісія банківських облігацій, строкові депозити і капітал. Це пояснюється тим, що даним елементам ресурсної бази притаманні найвищі чинники врахування у банківських нормативах і стабільність. Однак дані елементи матимуть пріоритетність у складі ресурсної бази лише при створенні у вітчизняній практиці механізмів та інструментів, адекватних до тих, які існують у ринковій економіці розвинених країн.

На основі вивчення банківської практики можна визначити, що українські банки при мобілізації ресурсів на фінансовому ринку дотримуються наступних принципів [1, c.30]:

дотримання вимог регулюючих органів;

мінімізації обов’язкових резервів;

ліквідності;

мінімізації витрат;

прибутковості;

мінімізації ризиків.

Банк, мобілізуючи ресурси з урахуванням ліквідності, постійно аналізує потребу в коштах. Його завдання при цьому полягає в створенні узгодженого (конкурентного) покриття активу балансу пасивом, як за строками, так і за сумами. У межах політики ліквідності необхідно, щоб розміри трансформації строків залишалися у певних межах. Однак зважена політика управління ліквідністю, враховуючи принципи рентабельності, передбачає лише мінімально необхідний обсяг ліквідності [48, c.51].

Оптимізація банківських ресурсів здійснюється, орієнтуючись на мінімізацію витрат. Одним із аспектів мінімізації витрат є надходження на пасивні рахунки відносно дешевих залучених і запозичених коштів. Для цього банк повинен постійно аналізувати ринки грошових коштів з метою залучення ресурсів за найдешевшими цінами та їх якнайдорожчим розміщенням.

Управління мобілізацією капіталу передбачає визначення потреби банку у власних коштах і вибір оптимальних шляхів її покриття.

Серед найпоширеніших можливостей поповнення банківського капіталу доцільно виділити такі:

за рахунок змін у структурі балансу;

методом “непрямого ефекту фінансування”;

за допомогою внутрішніх і зовнішніх джерел.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні і грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучати додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений декількома прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозиті ставки [28, c.138].

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язанні зі зміною депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях. Проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно [29, c.138].

У практиці роботи українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку. Нецінові методи управління ще не досить популярні у вітчизняній банківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та зниження загального рівня прибутковості спонукає банки до пошуку нових прийомів заохочення клієнтів [29, c.138].

Визначення депозитної ставки. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунка, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком значні, наприклад для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк покриття витрат з обслуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і одночасно виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку [29, c.139].

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень прибутковості, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк.

На рівень базової депозитної ставки впливають основні чинники [20]:

реальні темпи економічного росту в країні;

очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів;

ризик не повернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

У практичній діяльності банки не завжди мають змогу скористатися запропонованим методом визначення депозитної ставки, оскільки для одержання достовірних результатів необхідна інформація про прогнозні значення темпів економічного росту та інфляції. На рівні окремого банку розрахунок цих макроекономічних показників ускладнюється.

Особливості процесу управління запозиченими джерелами коштів. На вибір недепозитних джерел банку впливають такі чинники [1, c.30]:

відносна вартість конкретного джерела;

граничні строки погашення;

рівень надійності джерела;

правила та обмеження щодо використання;

доступність;

кредитні можливості банку позичальника - розмір капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів тощо.

Процес управління запозиченими коштами має певні особливості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами [4, c.30]:

1. Гнучкість управління - у будь-який момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запозичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховується як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.

2. Висока чутливість до змін ринкової ставки - кредити здебільшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.

3. Короткостроковий характер операцій запозичення - найпопулярнішими є одноденні кредити та кредити зі строками погашення до двох тижнів.

4. Неможливість застосування нецінових методів управління, оскільки ставку за кредитом встановлює кредитор.

Актуальною проблемою управління банківськими зобов’язаннями на сьогодні є нарощування ресурсів з ринку капіталів. Найбільш дієвими стимулами для удосконалення діяльності банків з мобілізації ресурсів на фінансовому ринку є проведення банками гнучкої депозитної політики.

Остання передбачає здійснення таких заходів:

пропозиція високих процентних ставок на вклади з метою захисту коштів від інфляційного знецінення;

надання відносно дешевих (порівняно з ринковими) кредитів вкладникам під внесені депозити;

забезпечення високої гарантії надійності розміщення нагромаджених грошових коштів;

доступність достовірної інформації про діяльність банків з метою надання вкладникам можливості самостійно оцінити ризик майбутніх доходів.

Перед вітчизняними банками постало серйозне завдання щодо формування оптимального складу та структури ресурсної бази, здатної стати основою вирішення ключової дилеми банківської діяльності “прибутковість-ліквідність". Беручи це до уваги, під оптимальним варіантом формування банківських ресурсів доцільно розуміти розробку моделі ресурсної бази банків із використанням методу управління активами-пасивами [5, c.31].

За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігається в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризикованість банківської установи, а також спрогнозувати темпи росту, які насправді перетворилися на темпи економічної кризи (падіння), не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому, вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ставки. Несприятливі економічні процеси змусили банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш-менш можуть бути передбачені. Використання облікової ставки НБУ як орієнтиру щодо пропозиції ставок за депозитними рахунками цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рівень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником, що впливає на рівень банківських ставок [48, c.51].

Проаналізуємо ефективність управління залученими та запозиченими ресурсами банку шляхом аналізу дохідності (табл.2.8).

Доходи банків у 2009 р. склали 120,6 млрд. грн., у т. ч. процентні доходи становили 88,4 млрд. грн. (або 73,3% від загальних доходів), комісійні доходи - 19,6 млрд. грн. (16,2%). Доходи банків склали 143,1 млрд. грн., з них: процентні доходи становили 121,2 млрд. грн. (або 84,7% від

Таблиця 2.8

Структура доходів і витрат банків станом на 01.03.2010 р., тис. грн. [74]

загальних доходів), комісійні доходи - 16,2 млрд. грн. (11,3%). Витрати банків склали 171,1 млрд. грн., з них: процентні витрати - 66,6 млрд. грн. (або 38,9% від загальних витрат), відрахування в резерви - 65,4 млрд. грн. (38,2%), комісійні витрати - 3,0 млрд. грн. (1,7%).

Доходи банків порівняно з відповідним періодом 2009 р. скоротились на 15,7% і склали 21,4 млрд. грн. Витрати банків за звітний період скоротились на 16,6% і склали 22,8 млрд. грн. Витрати банків склали 110,9 млрд. грн., у т. ч. процентні витрати - 50,8 млрд. грн. (або 45,8% від загальних витрат), комісійні витрати - 2,2 млрд. грн. (2,0%). Від’ємний фінансовий результат по системі банків на 01.03.2010 склав 1,4 млрд. грн. (табл.2.8).

Отже, слід зазначити, що у 1 кварталі 2010 р. банки працювали збитково. Чистий збиток за аналізований період становив 1 368 598 тис. грн.

Комісійні доходи банків становили 2 121 031 млн. грн., тобто 9,9% від усіх доходів банків (рис.2.12).

Рис.2.12. Структура банківських доходів, % [74]

Отже, можна констатувати, що протягом 2009 р. діяльність українських банків значно погіршилась.

У більшості банків України виникли проблеми, коли [72, c.2]:

у кредитно-інвестиційному портфелі з’явилась складова, пов’язана з неповерненнями ресурсів і пролонгацією термінів;

при формуванні власної матеріальної бази банки використовували позикові засоби, що перевищують власний капітал.

Симптомами погіршення стану банків України стали:

наростання заборгованості банків по нарахованим, але невиплаченим відсоткам;

збільшення питомої ваги міжбанківського кредиту в пасиві;

серйозне падіння показників прибутковості банків.

Відповідно до викладеного, можна виділити ряд базових відносин, динаміка яких однозначно відбиває стабільність функціонування заснування. Наявність статистики за останні чотири роки з великою кількістю траєкторій розвитку практично однозначно виділяє аномальні:

відношення капіталу банку до валюти балансу (коефіцієнт Кука);

відношення власних засобів до залученого капіталу;

відношення високоліквідних активів до поточних коштів клієнтів;

відношення кредитно-інвестиційного портфеля до капіталу;

відношення прибутку до працюючих активів;

питома вага міжбанківських кредитів у пасиві.

Динаміка цих показників практично однозначно дозволяє судити про фінансове здоров’я банків.

Одним із чинників стабілізації банківської системи є система страхування депозитів, існування якої на рівні держави дозволяє банкам знизити премію за ризик як однієї із складових базової депозитної ставки. У багатьох розвинених країнах створено державну систему страхування депозитів, яка передбачає компенсацію певної суми депозитного вкладу власникові в разі банкрутства банку.

В Україні прийнято відповідні нормативні документи щодо створення системи страхування депозитів. Це дозволяє сподіватися на вирішення високої ризикованості банківських вкладів, що сприятиме підвищенню надійності та стабільності вітчизняних банків. Одним зі шляхів зниження ризику неповернення коштів для юридичних осіб є можливість відкриття розрахункових рахунків у різних банках, завдяки чому вдається застосувати такий метод управління ризиками як диверсифікація. Досі ускладнення фінансового стану банку призводило до втрати коштів на розрахункових рахунках клієнтів, унеможливлювало проведення будь-яких господарських операцій та автоматично означало банкрутство юридичних осіб, які мали рахунок у цьому банку. За теперішніх умов досить високої ризикованості української банківської системи відкриття розрахункових рахунків у різних банках не дає гарантії уникнення ризику неповернення коштів, але дозволяє його знизити.

Таким чином, пошук оптимального рівня депозитної ставки - складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання прибутків. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямів розміщення ресурсів спричинюється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків [72, c.4].

Проведене дослідження надійності використання окремих елементів банківських ресурсів дає змогу виділити серед основних такі напрями створення оптимальної ресурсної бази українських банків:

формування банківського капіталу, адекватного економіці перехідного періоду;

встановлення пріоритету коштів на поточних рахунках клієнтів над іншими борговими зобов’язаннями;

поступове збільшення частки строкових депозитів і емісії цінних паперів власного боргу з розвитком ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку;

використання міжбанківського кредиту переважно як засобу забезпечення ліквідності банку.

Оптимальність структури ресурсної бази банку в умовах трансформації економіки розраховано на базі даних про діяльність банківських установ України за такими критеріями: прибутковості активів і виконання економічних нормативів (достатності капіталу, миттєвої ліквідності, високоліквідні активи / робочі активи).

У результаті оптимальним варіантом вважається така структура [1, c.30]:

Страницы: 1, 2, 3, 4