4.1 Характеристика інформаційних систем і технологій у банківській сфері Стан інформаційних систем і технологій в сфері банківського кредитування, основні протиріччя та їх аналіз

4.2 Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій у банківській сфері

4.3 Основні задачі та вимоги до комплексних систем захисту банківських інформаційних технологій

РОЗДІЛ 5. ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНОТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ

5.1 Аналіз санітарногігієнічних умов праці в установі банку

5.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

5.3 Розробка заходів з охорони праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Одним з найважливіших елементів інфраструктури економіки країни є комерційні банки. Комерційні банки – це унікальне фінансовоекономічне формування, яке найбільш гнучко реагує на будьякі зміни, що відбуваються на фінансовому ринку. Вони відіграють вирішальну роль у забезпеченні взаємозв’язку між виробниками продукції (продавцями) та її споживачами (покупцями), здійснюючи розрахунки між ними, залучають за плату тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб, надають кредитні ресурси у позики, виконують багато інших операцій та послуг. Ця роль зростає ще більше в умовах розвитку і становлення ринкових відносин. Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації, здатної відігравати важливу роль у посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в економіці в цілому.

Кредит і кредитні відносини є невід’ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошовофінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти виходу із економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва. Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. В останній час гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

У зв’язку з цим набуває актуальності і особливого значення дослідження питань організації та удосконалення роботи з кредитування установами банків України та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об’єктом дослідження є механізми здійснення кредитних операцій комерційних банків України на основі даних кредитного підрозділу філії “Х” ПриватБанку.

Метою даної роботи є зазначення головних напрямків і надання конкретних пропозицій з питання удосконалення здійснення кредитних операцій комерційними банками на основі систематизації теоретичних матеріалів, розкриття діючої практики з організації процесу кредитування в банках і виконаного аналізу.

Для досягнення поставленої мети в роботі виконані завдання:

– вивчена і викладена теоретичносуттєва характеристика банківського кредиту;

– розглянута організація кредитної діяльності в комерційному банку;

проаналізовано сучасний стан і виявлені проблеми банківського кредитування в Україні;

– досліджені узагальнюючі показники кредитної діяльності комерційних банків України;

– проведені аналіз кредитного портфеля і оцінка кредитної роботи філії “Х” ПриватБанку;

– запропоновані і викладені конкретні заходи щодо удосконалення механізмів здійснення кредитних операцій в комерційних банках України.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України та Кабінету Міністрів, що знайшло своє відображення у законах „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України”, “Про заставу” , в постановах Національного банку України „Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, “Положення НБУ про кредитування”, “Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” та в інших законодавчонормативних матеріалах.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження авторів навчальних посібників Васюренка О.В., А.М.Мороза, Панова Г.С., статей Чайковского Я.І., Дзюблюк О.В., Зіміной О.В. та інших.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу з кредитування установами банків. Це надасть можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадженням нових нетрадиційних кредитних пропозицій, загалом підвищенню ефективності функціонування банківської системи.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Теоретикосуттєва характеристика банківського кредиту

Банківська система сьогодні - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обігу історично йшли паралельно і тісно перепліталися. При цьому банки, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва.

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Ця трансформація дозволяє перебороти складності прямого контакту власників заощаджень і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості і тому подібне.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

У Положенні Національного банку України "Про кредитування" [13] визначені поняття кредиту, суб'єктів кредитних відносин.

Кредит - це позичковий капітал банку в грошовій формі, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Згідно з п.2 Положення НБУ "Про кредитування" такими формами кредитів можуть користуватися об'єкти господарської діяльності. Фізичні особи можуть використовувати споживчий кредит.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів за кредитною угодою між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений строк. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

– сплати боржником за векселем;

– передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

– переоформлення комерційного кредиту на фінансовий. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит – це вид економічних відносин між юридичними особами при оренді майна, що супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об’єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та інше) майно.

Суб’єктом лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та користування об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарноматеріальних цінностей).

Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об’єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об’єкти нерухомості на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки і таке інше, що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит – кредит, який надається фізичним особамрезидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування, в межах вартості майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

З метою забезпечення гарантії повернення “великих кредитів”, зменшення рівня ризику при кредитуванні програм, які потребують значних кредитних вкладень, використовується консорціумне кредитування.

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

– шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

– шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

– шляхом зміни гарантованих банкамиучасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Рішення про участь у консорціумному кредитуванні приймає Правління банку.

Банківський кредит - це кредит, який надається банками у грошовій формі на умовах платності, строковості, повернення , забезпеченості і цільового використання.

Принципи повернення, строковості і платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Суб'єктами кредитних відносин в області банківського кредиту є господарчі органи, населення, держава і самі банки. Як відомо, у кредитній угоді суб'єкти кредитних відносин завжди виступають як кредитор і позичальники. У банківській практиці існують найрізноманітніші різновиди кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам, їх можна класифікувати за певними ознаками

Кредити, які надаються банками, поділяються:

а) за строками користування:

1) короткострокові - до 1 року;

2) середньострокові - до 3 років;

3) довгострокові - понад 3 років;

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

б) за забезпеченням:

1) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

2) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

3) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

4) незабезпечені (бланкові);

в) за ступенем ризику:

1) стандартні кредити;

2) кредити з підвищеним ризиком;

г) за методами надання:

1) у разовому порядку;

2) відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

д) за строками погашення:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресією платежів;

5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту тому і наведені вище ознаки є орієнтовними.

1.2 Організація кредитної діяльності в банку

Процес кредитування будьяким комерційним банком базується на єдиних принципах і підходах. Хоча кожен банк здійснює його з визначеними індивідуальними особливостями (найчастіше складового ноухау банку) сформованими, як правило «історично» під впливом попередньої кредитної історії і цілого ряду різних факторів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

У сучасній термінології поняття терміна кредитна політика охоплює як безпосередньо сферу кредитування, включаючи методи й основні процедури здійснення кредитних операцій, форму і види кредитів, оцінку і керування ризиками, так і «суміжні» області, безпосередньо до кредитування не стосовні – керування пасивами, у частині узгодження їх із кредитними операціями, здійснення планування кредитної діяльності, оцінки кредитного портфеля підрозділів та інше.

Кредитна політика банку будується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, основними з яких є наступні:

а) зовнішні фактори:

1) вартість і наявність на ринку кредитних ресурсів;

2) рівень дисконтної ставки і рівень інфляції;

3) конкуренція;

4) законодавчі та інші регулюючі норми.

б) внутрішні фактори:

1) наявність і розвиненість клієнтської бази;

2) величина власних капіталів і можливості залучення ресурсів;

3) наявність і рівень кваліфікації персоналу;

4) досвід проведення кредитування;

5) філіальна структура і її характеристики;

6) зв’язок і взаємодія з холдинговими структурами та ін.

Сукупний вплив цих факторів і визнає наступні основні складові елементи кредитної політики:

– порядок установлення процентної ставки;

– регламентація процесу кредитування (кредитні процедури), що встановлює порядок проходження документів, вимоги до певних дій, які не передбачають свободи прийняття рішень, рівень прийняття рішень і ліміти відповідальності, оцінку ризиків і методику їхнього зниження, оформлення забезпечення, взаємодія підрозділів і структур;

– обсяг і перелік кредитних послуг (кредитних продуктів), пропонованих банком своїм клієнтам;

– аналіз, оцінка і коректування якості кредитного портфеля, кредитної політики структурних підрозділів і стратегії банку на ринку кредитування.

Існує цілий набір макроекономічних факторів, що роблять безпосередній вплив на рівень і порядок установлення процентних ставок банком.

Поперше, масштаб виробництва, або ВВП.

Подруге, розмір грошових нагромаджень.

Потретє, циклічне коливання виробництва.

Почетверте, темп інфляції. При посиленні інфляції процентні ставки збільшуються. Існують номінальні і реальні (за мінусом знецінювання грошей) процентні ставки. Якщо темп інфляцій обганяє ріст відсотків, то виграє позичальник, оскільки борг повертається «дешевими» грішми.

Поп'яте, державне регулювання процентних ставок. Держава диференціює процентні ставки, виходячи з задач регулювання економіки, програм економічного розвитку і політичних цілей. У 1981–1984 р. США проводили політику високих процентних ставок з метою стримати інфляцію, підвищити курс долара, залучити капітали. Це викликало підвищення відсотка й у Західній Європі, що стала жертвою протекціонізму США. Із середини 80х років, навпаки, з метою заохочення експорту товарів і зменшення дефіциту торгівельного балансу стимулювалося зниження процентних ставок.

На мікрорівні процентні ставки встановлюються через:

– ступінь ризику (чим більше імовірність неповернення позички, тим вище відсоток з метою компенсації ризику);

– термін кредиту (при довгостроковому кредитуванні вище ризик зміни економічних умов і появи поставлених витрат);

– розмір позички (менша за розміром позичка йде під більший відсоток, тому що витрати на її оформлення однакові з великою позичкою);

– особистість клієнта (самим великим і надійним позичальникам забезпечується найнижча ставка);

– монополізація ринку (банк, що має монопольне положення в регіоні, може стягувати більш високі ставки, оскільки клієнтам незручно обслуговуватися в іншому місці).

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Установи банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як суб’єкт підприємництва або фізичній особі.

Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їх солідарної відповідальності по зобов’язаннях підприємств усім своїм майном.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет та комітет по активах і пасивах визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

– поточні пріоритетні напрями в кредитуванні з урахуванням кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

– обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного портфеля;

– граничні розміри кредиту на одного позичальника, в межах яких можуть надавати кредити установи банку;

– методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Кредити видаються виключно на комерційних засадах з обов’язковим додержанням таких умов:

– кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунку. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги), та акредитивній формі;

– кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особливі рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою у рахунок наданого кредиту;

– використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

– кредит надається тільки для цільового використання, на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції, технікоекономічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність з урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденції розвитку ринку;

– сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту, встановленого для підрозділу банку;

– проведення установою банку всебічного комплексного аналізу фінансовогосподарської діяльності позичальника для оцінки його кредитоспроможності, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

– здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом позичальника;

– кредит повинен бути забезпечений заставою майна, яке належить позичальнику, та на яке, відповідно до чинного законодавства, може бути звернене стягнення, або іншими видами забезпечення, які застосовуються в банківській практиці (гарантія, поручительство, страхування);

– платності, повернення та цільової спрямованості.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

– забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

– економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Забороняється надання кредитів на:

– покриття збитків господарської діяльності позичальника;

– формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність" [3], нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів і мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Комерційні банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних із оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів.

1.3 Сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні

В умовах перехідного періоду і трансформації господарської системи на ринкових засадах головним завданням економічної політики держави є створення сприятливих умов для розвитку виробництва у всіх секторах економіки країни і забезпечення безперервності відтворювального процесу. Серед найбільш важливих напрямів реалізації цього завдання є активізація кредитної діяльності банківської системи України. Нині кредитна активність банків нашої країни перебуває на рівні, що не є адекватним потребам реального сектора відповідно до вихідних умов виробництва і обігу продукції у діючій системі господарських зв’язків між підприємствами. Свідченням цього є низька частка банківських кредитів у загальній величині валового внутрішнього продукту країни представлена в табл.1.1.

Таблиця 1.1 Питома вага кредитів комерційних банків у ВВП України

Роки	Обсяг ВВП (млн.грн.)	Кредити, надані КБ (млн.грн.)	Питома вага банківських кредитних вкладень у ВВП, %
2002	81 519	5 452	6,7
2003	93 365	7 295	7,8
2004	102 593	8 873	8,6
2005	127 126	11 787	9,3
2006	170 070	19 121	11,2
2007	204 190	27 792	13,6
2008	220 556	41 199	18,7

Не може бути позитивно розцінена і стійка тенденція до зростання банківських вкладень в економіку при збереженні загального скорочення обсягів виробництва. Макроекономічними аспектами першопричин даних процесів є прорахунки у грошовокредитній і фіскальній політиці, низькі темпи приватизації, незадовільний розвиток фінансового ринку, ринку робочої сили і нерухомості. З огляду на існуючі економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деякі види кредитування, які є типовими для західних банків. Нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування, які захищають інтереси банкукредитора.

Однак і на мікроекономічному рівні не слід недооцінювати недоліки у діяльності самих банків стосовно кредитування, що є однією з найбільш ризикових банківських операцій. Тому необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів.

Основним напрямом зазначеної мінімізації слід вважати ефективне управління кредитним портфелем комерційного банку, що є актуальним завданням вдосконалення усієї системи управління банківським кредитним портфелем, котрий необхідно розглядати не просто як загальний обсяг усіх наданих комерційним банком позичок, а як сукупність вимог банку за кредитами, класифікованими на основі критеріїв, пов'язаних з різними факторами кредитного ризику.

Механізм управління кредитним портфелем це заходи щодо організації ефективної роботи з індивідуальними позичальниками і мінімізації кредитного ризику за кожною окремою позикою, наданою банком; з іншого – це управління портфелем виданих позик на рівні комерційного банку загалом.

Перший рівень управління охоплює ті елементи організації кредитного процесу, основне призначення яких полягає у створенні необхідних умов для забезпечення своєчасного повернення наданих банком кредитів із виплатою належних процентів. При розгляді усієї сукупності інструментів, які використовуються нині українськими комерційними банками, можна констатувати наявність тенденції до певного наближення вітчизняної практики використання основних засобів мінімізації кредитного ризику до світового досвіду застосування банками стандартного набору інструментів, покликаних реалізувати відповідні майнові інтереси кредитора стосовно позичальника. Дані інструменти умовно можна було б поділити на дві основні групи:

– попередній аналіз кредитоспроможності клієнта як засіб оцінки принципової можливості і доцільності видачі позички, а також визначення імовірності її своєчасного погашення;

– реалізація спеціальних заходів, спрямованих на забезпечення повернення кредиту в разі фінансової неспроможності позичальника.

Аналіз кредитної діяльності банків свідчить, що багато рішень щодо видачі позик не базуються на уважному вивченні надійності клієнтів, перспектив і джерел погашення боргу. Спеціалісти по кредитних операціях часто не мають необхідну інформацію про клієнта, не вивчають навіть його баланси. Розгляд заявки не завжди супроводжується перевірками на місці фінансового стану, структури та якості активів, стану обліку та інших аспектів діяльності бажаючого одержати кредит.

В сучасних умовах, коли відсутні певні єдині уніфіковані методики провадження аналітичної роботи з оцінки кредитоспроможності клієнтів, затверджені в нормативному порядку, кожним комерційним банком розробляється власна схема оцінки здатності потенційного позичальника розрахуватися за взятими на себе перед банком зобов'язаннями. За подібних обставин необхідно зазначити існуючу практику, за якої багатьма банківськими установами основна увага в процесі оцінки кредитоспроможності клієнта приділяється, здебільшого, оцінці його фінансового стану з використанням методики, базові положення якої утворюють рекомендаційні показники Національного банку України (передусім, це коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності, коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів). Що ж до інших напрямів аналітичної роботи з визначення кредитоспроможності позичальника, які дозволили б у повному обсязі отримати уявлення про різноманітні аспекти виробничогосподарської діяльності підприємства, то вони використовуються недостатньо (або ж таке використання має досить формальний характер). Очевидно, що для забезпечення ефективності кредитних вкладень банку та формування якісного за складом позичальників кредитного портфеля необхідно використовувати усі можливі групи показників, аналіз динаміки яких міг би надати банку комплексне уявлення про перспективи використання наданих в кредит коштів та можливості позичальника їх погасити.

При цьому найбільш доцільним є застосування чотирьох груп показників, що відображають ключові аспекти діяльності підприємства – його ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність та економічну ефективність. Як важливий напрям підвищення ефективності оцінки кредитоспроможності клієнтів банку можна розглянути аналіз грошового потоку підприємства, що може суттєво доповнити загальну оцінку кредитоспроможності клієнта, проведену на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Результати аналізу діяльності клієнта за вказаними напрямами дозволяють банку прийняти оптимальне рішення щодо можливості і доцільності видачі кредиту, його розмірів, строків та рівня процентної ставки.

Особливістю сучасної практики використання кредитних договорів в Україні є в цілому їх однотипний характер, невеликий перелік умов, недостатньо високий правовий рівень. Однотипність кредитних договорів обумовлена наданням комерційними банками клієнтам, головним чином, короткострокових кредитів на їх поточні потреби, причому у вигляді разових позик. В результаті банки використовують обмежений кредитний інструментарій, який фіксується в кредитних договорах. На практиці мають місце недостатня увага банків до індивідуальних особливостей позичальників, з якими укладаються договори. Кредитні договори, як правило, не відображають відповідальність сторін (особливо банку) за їх невикористання, не визначають умов їх розірвання і наслідків цього акту, не передбачають особливих умов кредитування та інших важливих сторін з точки зору ефективності кредитних відносин.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6