Удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

Графічно динаміка зміни обсягу кредитного портфеля в чистих активах філії “Х” ПриватБанку проілюстрована на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Зміна обсягу кредитного портфеля в чистих активах

Приведені дані наочно показують, що частка вкладень у кредитні операції в чистих активах філії “Х” ПриватБанку станом на 01.01.09 р. складає 22%, при цьому їхня відносна частка за звітний період (з 01.07.07 по 01.01.09 р.) виросла з 9,5% до 22,3% більше ніж вдвічі . При цьому частка проблемних кредитів (прострочені + пролонговані) складає менше 1%

Кількісну характеристику зміни кредитного портфеля дає аналіз темпів росту (приросту) показників у звітному періоді.

Нижче в табл. 2.7 приведена динаміка поквартальної зміни кредитного портфеля (по юридичним і фізичними особам) в 2007 – 2008 роках, що характеризує базисні і ланцюгові темпи росту і приросту кредитного портфеля за звітний період.

Таблиця 2.7 Динаміка зміни кредитного портфеля у 2007–2008 р.р.

Протягом останніх двох років спостерігався послідовний ріст кредитного портфеля філії. Виходячи з оцінки ланцюгових темпів приросту можна зробити висновок про поквартальну динаміку портфеля. Особливо слід замітити, що протягом цього періоду базисні темпи росту склали майже 500 відсотків, найбільші темпи росту портфеля відбувалися на початку і наприкінці 2008 року.

У банку затверджена і постійно діє процедура дистанційної оцінки якості кредитного портфеля відповідно до якої за балансовими показниками проводиться дистанційний моніторинг і не рідше 1 разу на рік кредитний комітет Головного банку розглядає кредитну політику проведену регіональними підрозділами. При цьому як основні розділи при попередній оцінці підрозділу виступають наступні 3 розділи:

а) кредитна політика;

б) якість кредитного портфеля;

в) ефективність кредитних вкладень.

При цьому розділи оцінюються як по підсумковим даним балансу підрозділу з урахуванням інформації в розрізі договорів, так і за результатами інспекційної перевірки кредитних справ. Кожному розділові привласнюється визначений ваговий показник рейтингу. За підсумками підсумовування підсумкових рейтингових показників робиться висновок про проведену кредитну політику підрозділом.

Інтегрований рейтинг кредитної роботи представлений в табл. 2.8

Таблиця 2.8 Показники інтегрованого рейтингу кредитної роботи

Таким чином, понижене значення інтегрованого рейтингу кредитної роботи філії обумовлено зниженими значеннями рейтингів по напрямках:

а) «кредитна політика» – оцінка знижена в основному за рахунок наступних показників :

1)                 низької питомої ваги кредитного портфеля в чистих активах (22,28 % ) при значенні, що рекомендується – більше 40%;

2)                 низької питомої ваги овердрафтів у портфелі (8,16 %) при значенні, що рекомендується – більше >10%).

б) «якість кредитного портфеля» – оцінка знижена в основному за рахунок високої питомої ваги великих кредитів (60,18%) при значенні, що рекомендується – менше або дорівнює 20%.

Підсумкові значення рейтингових показників вибудовуються в шкалу оцінок, представлену в табл.2.9.

Таблиця 2.9 Шкала оцінок рейтингових показників кредитної політики

У цілому за підсумками аналізу діяльності кредитного підрозділу філії можна виділити наступні основні тенденції в її кредитній політиці:

а) зниження питомої ваги овердрафтів у кредитному портфелі - тенденція негативна;

б) зниження питомої ваги великих позичальників у кредитному портфелі – тенденція позитивна;

в) зниження середнього рейтингу кредитного ризику позичальників, зваженого по сумі заборгованості – тенденція позитивна;

г) зниження середнього фактичного відсотка резервування по портфелю – тенденція позитивна;

д) збільшення питомої ваги кредитів в обсязі чистих активів – тенденція позитивна;

е) збільшення питомої ваги бланкових кредитів у кредитному портфелі – тенденція негативна.

Таким чином, система дистанційної оцінки, прийнята в банку, в цілому досить якісно оцінює кредитну політику кредитних підрозділів, хоча є визначені резерви в плані її удосконалення.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

3.1 Концептуальні підходи щодо удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. З метою подальшого, планомірного удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків, поліпшення кредитної політики банку можна рекомендувати ряд заходів, які умовно поділяються на 2 основні частини:

а) заходи від упровадження яких може бути розрахований конкретний економічний ефект, вони мають кількісну характеристику і їх результатом є:

1) конкретне кількісне зниження ризику і як наслідок зниження об’єму проблемних кредитів, винесених на рахунки простроченої заборгованості (не допускати, щоб розмір безнадійних до повернення кредитів становив 5 і більше відсотків від власних коштів банку);

2) розширення об’ємів кредитування за рахунок збільшення бази кредитування (як у розрізі груп клієнтів, так і по підрозділах);

3) зниження витрат на процес кредитування за рахунок оптимізації технології кредитування;

4) оптимізація структури кредитного портфеля .

б) заходи, від упровадження яких прямий ефект, у планованому періоді попередньо розрахований бути не може і може прогнозуватися з підведенням підсумків наприкінці періоду, ці заходи відносяться до області процедурних:

1) керування лімітами самостійних повноважень по кредитуванню підлеглими підрозділами (встановити контроль за розмірами позик акціонерам (учасникам) банку, інсайдерам, контроль за наданням великих кредитів, які складають 10% і більше від суми сплаченого статутного фонду);

2) удосконалювання фінансового аналізу позичальників і розглянутих проектів (індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб’єкта, особлива ретельність при визначенні умов кредитного договору, застосування комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників, здійснення контролю за цільовим використанням банківських кредитів);

3) взаємодії підрозділів у процесі кредитування; зміна пріоритетів в області забезпечення кредитів (налагодити процес оголошення банкрутами боржників банку, які припинили оплату кредитів та процентів по них та інше).

Також подібними заходами – є впровадження нових продуктів. При цьому можливо зразкове прогнозування рівня споживання послуги і наближена оцінка витрат на її впровадження.

Так можна рекомендувати:

а) застосування кредитування сільгоспвиробників за допомогою механізму поручительства переробних і оптово-збутових структур;

б) виявлення не затребуваних кредитних продуктів серед клієнтів;

в) залучення нових груп позичальників  не клієнтів банку;

г) розвиток перспективних напрямків кредитування як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб. А саме :

1) нерухомість у кредит;

2) автомобілі в кредит (у т.ч. сільсько-господарча техніка);

3) «товари народного споживання» у кредит (побутова та комп’ютерна техніка, оргтехніка, побутові й офісні меблі та ін.).

Основною особливістю перерахованих вище програм є те, що забезпеченням по цих кредитах виступають об’єкти, що придбаються, оформлювані в заставу. При цьому дві останні програми стимулюють ринок продажів нових товарів, що немаловажне.

Технологічними особливостями даних програм є обов’язкова оплата авансу за придбаний товар, у розмірі не менше 10% від його вартості (як правило це 25–30%). Після чого продавець передає право власності на товар, що купується, покупцеві. Після оформлення договору застави Продавець одержує залишок вартості проданого товару за рахунок кредитних засобів. Обов’язковим у даній технології є щомісячне рівно-часткове погашення тіла кредиту та відсотків.

До альтернативних продуктів також можна віднести кредитування юридичних осіб під забезпечення або поручительство фізичних осіб і навпаки. Особливий інтерес представляють стабільно працюючі підприємства, персонал яких має регулярний, стабільний заробіток. При цьому підприємства для додаткової підтримки своїх співробітників, навіть при поточній відсутності фінансових ресурсів можуть оформляти позички банку під своє поручительство в тому числі і з частковою компенсацією витрат співробітникові на виплату наступних витрат по позичці.

Слід також зазначити нерозвинений ринок іпотечного кредитування і великі потенційні резерви росту. Так зокрема, незважаючи на нерозвиненість законодавчої бази і відсутність практичного досвіду варто вже зараз готувати нові кредитні продукти і послуги для освоєння даного ринку, вивчати й адаптувати досвід розвинутих країн з ринковою економікою з метою використання на Україні.

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв’язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Саме тому в світовій практиці поширилися “нетрадиційні” форми комерційних, фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача

Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг - нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних коштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у виробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.

Можливість не вдаватися до значних одночасних капітальних затрат на придбання машин, обладнання та ін. дозволяє орендарям зберігати самофінансування, мати стабільний фінансовий стан і підтримувати необхідну рентабельність. Не можна не відмітити таку особливість лізингових операцій, як простоту їх оформлення, порівнюючи з оформленням банківських позик в основні фонди.

Для підприємства-постачальника, продукція якого буде придбана по лізингу, вирішується проблема з оплатою цієї продукції. Це гарантує стабільність його фінансового стану, ліквідність балансу, кредитоспроможність. При формуванні справжнього ринку засобів виробництва більшою мірою буде проявлятися і така перевага лізингу для підприємств-постачальників, як гарантованість збуту продукції.

Аналіз особливостей лізингових операцій дозволяє твердити, що вони більшою мірою, ніж пряме кредитування затрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку.

Лізингові операції, як правило, не вимагають якого-небудь заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця по лізинговій угоді, її гарантування досягається тим, що власність на обладнання і технічні засоби, які здаються в оренду, залишається в банку.

Варто виділити ряд заходів безпосередньо вихідних за рамки кредитної політики, однак які безпосередньо впливають на кінцеву ефективність діяльності банку і які тісно ув'язані з кредитною політикою банку. Ці заходи відносяться до сфери керування активами і пасивами банку.

Основними з цих заходів є :

– зміна структури приваблюваних кредитних ресурсів (пасивів), їхнє здешевлення або підвищення термінів;

– підвищення маржі по кредитно-депозитних операціях за рахунок збільшення оборотності кредитних вкладень;

– регулювання середньозваженої процентної ставки за рахунок регулювання структури кредитного портфеля гривня/валюта й ін.

Усі заходи, що відносяться до сфери керування активами і пасивами в дуже значному ступені залежать від зовнішніх умов і прогнозу розвитку фінансового ринку, вимагають якісного моделювання.

3.2 Роль кредитного моніторингу у підвищенні ефективності здійснення кредитних операцій

Кредитний портфель банку служить головним джерелом його доходів і одночасно головним джерелом ризику при розміщенні активів. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стійкість банку, його репутація, фінансові результати. Таким чином, банки ведуть чіткий контроль за якістю позичок у портфелі, проводять незалежну експертизу, виявляють випадки відхилення від прийнятих стандартів і мети кредитної політики банку, аналізують склад портфеля з метою виявлення надмірної концентрації кредитів у певних галузях чи у окремих позичальників, проблемних позичок тощо.

Особлива увага в процесі кредитування приділяється своєчасності сплаті позичальником чергових внесків у погашення позички і відсотків по ній. Оскільки по кожній позичці існує ризик непогашення боргу через непередбачені обставини, банк прагне видавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинний упускати можливостей розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. З огляду на назад пропорційну залежність між рівнями ризику і прибутковості позичкових операцій, банк повинний будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечувався баланс між обережністю і ризикованістю. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює погрозу втрати не тільки доходу від відсотків, але і позичених коштів.

Метою кредитного моніторингу є контроль за якістю кредитного портфеля, проведення незалежної експертизи, своєчасне виявлення відхилень від прийнятих стандартів і цілей кредитної політики банку. Кредитний моніторинг є одним із важливих елементів удосконалення механізму здійснення кредитних операцій.

Контроль за ходом погашення позички і виплатою відсотків по ній служить важливим етапом усього процесу кредитування. Він полягає в періодичному аналізі кредитного досьє позичальника, перегляді кредитного портфеля банку, оцінці стану позичок і проведенні аудиторських перевірок.

Моніторинг позички складається в повторному аналізі фінансових звітів, відвідування підприємства позичальника, перевірці документації, забезпечення і т.д. При контрольній перевірці знову розглядається питання про відповідність даної позички цілям і установкам кредитної політики банку, аналізується кредитоспроможність і фінансовий стан клієнта, рентабельність операції і т.д.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати по різним причинам, найбільш розповсюдженими з який є: помилки і недогляди самого банку, допущені при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і наступному контролі; неефективна робота клієнта, що одержав позичку; фактори, що не знаходяться під контролем банку.

Серед причин непогашення позичок, що залежать від самого банку, слід зазначити:

– пільгове кредитування інсайдерів - здатне призвести до серйозних проблем завдяки послабленню уваги питанням забезпечення кредиту. Це кредитування пов'язаних осіб банку на пільгових умовах або у особливо великих розмірах;

– агресивна кредитна політика банку та намагання одержати якомога більший дохід від кредитних операцій. Зазвичай портфель кредитів є найважливішим джерелом доходів банку. Проте не можна допускати, щоб прагнення максимально збільшити доходи переважало вимогу додержуватися загальновизнаних принципів кредитування, оскільки це може призвести до надання надмірно ризикових кредитів або до надання їх на незадовільних умовах;

– недотримання основних принципів (умов) кредитування. З різних причин керівництво банку може надавати кредити, що супроводжуються невиправданим ризиком або незадовільними умовами, розуміючи при цьому, що воно порушує принципи кредитування;

– недостатня інформація про позичальника. Банк повинен мати вичерпну фінансову документацію та відповідні статистичні дані за усі звітні періоди. У кредитних справах повинна міститись також інша важлива інформація про кредити (мета позики, плани та джерела погашення, дані погашення кредиту, перевірка виконання кредитної угоди, зовнішня інформація про позику тощо);

– недоліки при погашенні позик. Неспроможність банку погасити позику може спричинитися у випадках, коли не чітко визначено порядок погашення. Поширеною є ситуація, коли банк підписує угоду з позичальником про порядок погашення позики, але виявляється неспроможним стягувати виплати основної суми позики, зокрема при наявності у кредитній угоді або документах, які її супроводжують, суто формальних умов, що не надають банку можливостей для впливу на позичальника або іншу сторону з метою повернення позики;

– недооцінка управління кредитними ресурсами. Банк повинен уникати легковажного ставлення до власної кредитної діяльності (недостатній нагляд за старими позичальниками, за позичальниками, добре відомими банку, покладання на усну інформацію, одержану від позичальника, замість фінансових даних; оптимістичне ставлення до оцінки недоліків кредитної функції, якщо подібні банк у минулому вже переживав і спромігся здолати їх);

– недостатній контроль та супроводження кредитів. Багато позик, які на початку виглядають як цілком нормальні, згодом стають проблемними і навіть призводять до збитків внаслідок недостатнього нагляду;

– непрофесіоналізм працівників кредитного та інших підрозділів банку, що беруть участь у видачі та супроводженні кредиту. Відповідні працівники повинні вміти аналізувати фінансову документацію та одержувати іншу кредитну інформацію, оцінювати її, охороняючи у такий спосіб інтереси банку під час надання кредиту та контролю за виконанням кредитної угоди;

– невиважений підхід до ризиків. Рішення про видачу кредиту повинно спиратися на розсудливий та тверезий підхід до кредитування та відбору ризиків, на які банк готовий іти;

– видача кредитів у занадто великих обсягах. З точки зору ймовірності збитків надавати занадто великий кредит позичальнику, фінансовий стан якого хороший, так само небезпечно, як і надавати занадто ризиковий кредит. Кредити, сума яких перевищує можливості позичальника і тому ставить під сумнів погашення, вважаються ненадійними;

– конкуренція між банківськими установами може призвести до того, що деякі банки послаблять свої критерії кредитування та почнуть надавати небезпечні з стосовно ризику кредити.

Найкращим засобом вирішення проблем є розробка разом з позичальником плану заходів для відновлення стабільності підприємства й усунення недоліків у його роботі (може бути прийнято рішення про доцільність надання відстрочки погашення заборгованості і встановлений новий термін погашення кредиту). У разі невиконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитною угодою щодо своєчасного повернення кредиту, його цільового використання, а також стосовно надання звітності і необхідної інформації, банк має право (згідно з договором):

– підвищити процентні ставки та застосувати штрафні санкції;

– попередити про припинення подальшого кредитування, якщо у погоджені строки не будуть виконані пропозиції банку;

– припинити подальшу видачу кредиту, передбачену кредитною угодою;

– розірвати кредитну угоду і достроково стягнути кредит.

Якщо ці міри не дадуть необхідних результатів, банк повинний забезпечити свої інтереси, зажадавши платежу по позичці, продажу забезпечення, пред'явлення претензій до гаранта і т.п. Сама крайня міра – постановка питання про оголошення позичальника банкрутом, але це найменш бажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

У роботі зі стягнення проблемних позичок банк повинний діяти швидко, без зволікання, тому що якщо позичальник затримає розрахунки за своїми обов'язками перед іншими організаціями і підприємствами (постачальники, податкова служба, страхова організація) раніш, ніж виникне вимога банку, останньому прийдеться перебувати в довгій черзі кредиторів, що вимагають відшкодування боргу.

Підсумовуючи вищевикладене щодо необхідності проведення моніторингу як забезпечення зменшення ризику і удосконалення кредитних операцій можна особливо виділити такі основні моменти:

– при здійсненні контролю за реалізацією кредитного проекту слід враховувати, що оцінка кредитоспроможності позичальника дає визначення ступеня ризиків тільки на дату оцінки, а в подальшому ступінь ризику може змінюватись;

– до супроводження кредиту необхідно крім кредитних працівників підключати інші структурні підрозділи банку, експертів та аудиторів фірм, це дає можливість підвищити якість проведення таких заходів;

– вжиті заходи повинні відповідати принципам своєчасності та економічної доцільності.

Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напрямку кредитної політики. Банківські працівники, що займаються позичковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих і особливо великих кредитів, а також проблемних позичок, що вимагають підвищеної уваги.

3.3 Шляхи зниження кредитних ризиків у комерційних банках України

Останнім часом все актуальнішою на тлі економічних зрушень, які відбуваються в Україні, стає проблема становлення системи управління ризиками в комерційних банках. Кредитування є найбільш ризиковою операцією для банків, і в той же час залишається однією з найвагоміших в структурі процентних доходів банку. Ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

 Створити цілком безризиковий портфель неможливо і недоцільно. Однак своєчасне погашення позичок і відсотків по них багато в чому визначає успішну роботу банку. До основних інструментів управління ризиком можна віднести:

– страхування (попереднє резервування ресурсів, призначених для компенсації негативного впливу ризиків). Головним є те, що застосування цього інструменту є проявом неможливості управління ризиком і не включає дій по зниженню рівня цього ризику, який здебільшого є систематичним, незалежним від банку;

– резервування (самострахування). Особливістю даного методу є обов'язкове попереднє визначення рівня та розмірів створюваного фонду в залежності від конкретних умов. Найчастіше воно є об'єктом державного контролю;

– хеджування – форма страхування, що полягає в укладанні "балансуючої" угоди. Визначальною є витратність методу поряд із безприбутковістю та беззбитковістю реалізації компенсуючої угоди проти базисної;

– розподіл між учасниками. Метод, який застосовується найбільше і полягає у відшуканні джерел повернення коштів в контрагента (застава, порука, гарантія), які повністю або частково компенсують ризик банку;

– диверсифікація – розміщення фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, що слабо корелюють один з одним. Таким чином збільшується кількість об'єктів ризик-менеджменту, але зменшується величина втрат від одного активу;

– уникнення ризику, включаючи відмову від здійснення операції;

– прийняття ризику, тобто відмова від застосування будь-яких інструментів при проведенні операції.

Існує декілька основних способів уникнути кредитного ризику, досягнути його зниження.

Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники віддають перевагу цьому методові, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності існує багато різних підходів. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, індивідуальні для кожного банку і ґрунтуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує пристосування аналізу до умов, що змінюються, і підвищує його ефективність.

Моніторинг у процесі кредитування. Моніторинг можна визначити як проведення систематичного аналізу господарської діяльності позичальника, його фінансового стану, а також комплекс інших заходів, які направлені на зменшення кредитного ризику – ризику неповернення кредиту та несплати відсотків за ним протягом дії кредиту.

Щоб уникнути проблемної позики працівник банку повинен передбачати її появу, знаючи причини виникнення та враховуючи ознаки. Лише суворий контроль за кредитним проектом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків.

Існують принципи, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банку:

– банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій;

– система моніторингу має бути безперервною та оперативною;

– проведення заходів щодо супроводження кредитних проектів, які направляються на зниження рівня ризику невиконання боржником своїх зобов'язань;

– організація моніторингу повинна сприяти покращенню відносин між кредитором та позичальником;

– банк повинен враховувати особливості бізнесу щодо супроводження кожного проекту, що кредитується;

– кредитний контроль повинен здійснюватись найбільш кваліфікованими та досвідченими працівниками банку.

При здійсненні контролю за реалізацією кредитного проекту слід враховувати, що оцінка кредитоспроможності позичальника дає визначення ступеня ризиків тільки на дату оцінки, тобто на дату видачі кредиту, а в подальшому ступінь ризику може змінюватись. Адже банкіри повинні прагнути уникати ризиків або зменшувати їх навіть більше, ніж інші кредитори, оскільки дають у позику не свої власні гроші, а кошти своїх кредиторів.

Лімітування. Являє собою таку форму контролю за формуванням кредитного портфеля банку, яка полягає у встановленні максимально можливих розмірів видачі позички, а також зменшення розмірів видаваних кредитів одному позичальникові. Цей спосіб застосовується, коли банк не цілком упевнений у достатній кредитоспроможності клієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє знизити рівень втрат у випадку його неповернення.

Страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення страховій кампанії. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати по страхуванню звичайно відносяться на позичальників. В даний час така форма захисту від ризику не поширена у зв'язку з відсутністю надійних страхових кампаній.

Залучення достатнього забезпечення. Цей метод практично цілком гарантує банкові повернення кредиту і відсотків по ньому. Слід зазначити, що розмір забезпечення позички повинен покривати не тільки сам кредит, але і відсотки. Перевага повинна надаватися заставі рухомого і нерухомого майна. Такі форми забезпечення як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам або у разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А. Однак пріоритет по захисту від ризику повинен віддаватися не забезпеченню, призначеному для покриття збитків у випадку втрат, а аналізові кредитоспроможності, що повинен передбачити можливі збитки. Кредит видається не для того, щоб для його повернення приходилося продавати якісь активи, а для повернення на основі окупності і прибутку від кредитуємого заходу.

Диверсифікація. Як відомо, кредитний ризик банку зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Тому банкам слід намагатися при незмінному обсязі кредитних вкладень надавати кредити на більш дрібні суми більшій кількості незалежних один від одного клієнтів.

Серед основних критеріїв диверсифікації, що можуть застосовуватись комерційними банками у нашій країні, найбільш доцільно виділити наступні:

– склад позичальників – дрібної, середньої і великої груп – залежно від розміру капіталу підприємства;

– територіальне розміщення позичальників, тобто розподіл кредитних вкладень між клієнтами, що діють у різних регіонах країни;

– регулювання видачі кредитів за строками (коротко, середньо та довгострокові позики), враховуючи при цьому, що чим довший строк кредитування, тим вищий рівень ризику;

– призначення позик (сезонні, на поповнення оборотного капіталу, на будівництво і т.д.);

– вид забезпечення (залежно від якості відповідних активів);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6