Актуальність дослідження. Шкільний курс природознавства в початковій школі потребує опори на значну кількість різноманітних засобів наочності. Обумовлено це, перш за все, особливостями самого навчального предмета, специфікою природничих знань та умінь, що формуються у молодших школярів. Вивчаючи природознавство, учні знайомляться з тілами та явищами живої і неживої природи, вивчають природу, кліматичні умови, населення України і всієї планети Земля, знайомляться із промисловістю та господарством України в цілому і своєї області зокрема, проникають у товщу ґрунту, водойм та атмосфери, виконують різні досліди й практичні роботи і т. ін. Все це вимагає систематичного залучення різноманітних засобів навчання -- натуральних об'єктів природи, географічних карт, таблиць, навчальних картин, колекцій, приладів, інструментів тощо. Говорячи про роль засобів навчання, М.М. Баранський писав, що природознавство без використання цих засобів і природознавство із застосуванням цих засобів -- це абсолютно різні речі; «наскільки перше для молодшого шкільного віку нудне і складне, настільки ж друге захоплююче й цікаве» [8, с. 108].

Уміння користуватися географічними картами -- це одне з предметних умінь, яке формується у процесі вивчення природознавчого змісту більшості розділів у 4 класі, як засіб отримання нових знань.

Об'єктом пізнання молодших школярів у процесі вивчення природознавства в 4 класі є поверхня Землі. Вона вивчається через її моделі: план, глобус, карту. Використовуючи названі моделі для оволодіння знаннями про земну поверхню, учні насамперед оволодівають змістом самих моделей, їх умовними знаками. Це означає, що у дітей необхідно сформувати поняття «глобус», «план місцевості», «географічна карта» та уміння працювати з ними, використовувати їх як джерело знань. Ці знання і вміння дозволяють перекодовувати інформацію моделей на інформацію про реальні об'єкти. Наприклад, блакитний і синій кольори на карті -- вода на Землі, зафарбований кубик -- родовище кам'яного вугілля і т. ін.

Картографічні знання та відповідні уміння засвоюються молодшими школярами у такій послідовності:

а) горизонт, сторони горизонту (визначення сторін горизонту за Сонцем і за компасом);

б) план предмета, масштаб плану предмета (креслення плану предмета, визначення розмірів предмета за масштабом);

в) план місцевості, умовні знаки плану місцевості, масштаб плану місцевості, сторони горизонту на плані місцевості (креслення найпростішого плану місцевості, читання плану місцевості, визначення відстані на плані місцевості за масштабом, визначення сторін горизонту на плані місцевості, їх позначення);

г) географічна карта, умовні знаки карти, масштаб карти, сторони горизонту на карті (визначення сторін горизонту на карті, визначення відстані на карті за масштабом, читання карти за умовними позначеннями, позначення деяких об'єктів Землі умовними позначеннями на контурній карті).

Одним із найскладніших різновидів практичної діяльності, що передбачає сформованість у молодшого школяра абстрактних уявлень та уміння переводити тривимірне зображення на площину й навпаки, є робота з картографічними посібниками. Вони є одним із важливих засобів наочності під час вивчення природознавства в 4 класі. Це обумовлено тим, що, вивчаючи природознавство, учні початкової школи повинні отримати уявлення про розташування на земній поверхні географічних об'єктів -- материків, гір, річок, міст, окремих територій тощо. Зробити це можна тільки за допомогою географічних карт.

Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що проблему формування в учнів умінь працювати з географічними картами учені та методисти вивчали переважно опосередковано. До того ж активніше вона досліджувалась стосовно середньої та старшої ланок навчання і значно менше -- щодо учнів молодшого шкільного віку. Окремі положення питання формування у школярів умінь працювати з географічними картами тією чи іншою мірою знайшли відображення у дослідженнях Г.М. Аквілєвої, В.П. Голова, І.І. Заславського, В.А. Рауш, Л.А. Тиричевої та інших учених.

Разом з тим, вивчення масової практики навчання природознавства в 4 класі показує, що на сучасному етапі вчителі початкової школи приділяють увагу головним чином лише формуванню у молодших школярів теоретичних знань про географічну карту, а формування в учнів умінь працювати з картами, отримувати із них відомості про географічні об'єкти і явища, що вивчаються, залишається поза увагою. Це призводить до того, що знання учнів мають формальний характер, вони не вміють їх використовувати на практиці.

Таким чином, робота, спрямована на формування в учнів картографічних знань та умінь працювати з географічними картами, як правило, має епізодичний характер.

Актуальність і недостатність вивчення даної проблеми та об'єктивна необхідність підвищення якості картографічних знань і умінь учнів початкової школи зумовили вибір теми дослідження: «Формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами».

Об'єктом дослідження є процес формування в учнів початкової школи умінь працювати з географічними картами.

Предмет дослідження -- шляхи удосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами.

Мета дослідження полягає в розробці шляхів формування у молодших школярів уміння працювати з географічними картами на уроках природознавства та експериментальній перевірці їх ефективності.

В основу дослідження покладено гіпотезу: рівень сформованості в учнів умінь працювати з географічними картами підвищиться, якщо в процесі навчання природознавства в 4 класі дотримуватися певних шляхів його удосконалення. До таких шляхів належать:

1. Використання географічних карт як триєдиного засобу навчання: вони служать об'єктом вивчення, засобом наочності і джерелом знань.

2. Поетапне цілеспрямоване формування в учнів уміння працювати з географічними картами.

3. Використання роботи з контурними картами.

4. Виконання учнями додаткових орієнтувальних завдань на закріплення картографічних знань та умінь.

Відповідно до мети дослідження в дипломній роботі вирішувались такі завдання:

1. Здійснити аналіз науково-методичної літератури з проблеми дослідження.

2. Проаналізувати чинні навчальні програми, підручник «Я і Україна» для 4 класу та сучасну практику роботи вчителів початкової школи з точки зору формування у молодших школярів умінь працювати з географічними картами.

3. Визначити та обґрунтувати шляхи удосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами.

4. Експериментально перевірити ефективність визначених шляхів удосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами.

У процесі написання дипломної роботи застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження: аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури, чинних навчальних програм та підручників для початкової школи; спостереження навчально-виховного процесу; бесіди; анкетування вчителів; педагогічний експеримент; кількісний і якісний аналіз результатів експериментального дослідження.

Базою експериментального дослідження була загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Сорока Густинського району Тернопільської області. Експериментальним навчанням було охоплено 19 учнів 4 класу цієї школи.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Проблема використання географічних карт в педагогічній теорії і практиці

1.1 Географічні карти як засіб наочності, їх особливості та значення

Найпростіші картографічні рисунки були відомі вже в умовах первісного суспільства. Найдавніші картографічні зображення, що вціліли до нашого часу, належать народам Стародавнього Сходу (Вавилон, Єгипет) і Китаю. При рабовласницькому ладі картографія досягла найвищих успіхів у стародавні часи. Грецькі вчені створили перші географічні карти, побудовані в картографічній проекції з урахуванням кулястості Землі. В середні віки розквіт мореплавства (в зв'язку з великими географічними відкриттями, колонізацією Америки, торгівлею з Ост-Індією і Китаєм) та викликані цим потреби навігації призвели до створення багатьох морських карт. Розвиток картографії в цю епоху диктувався і утворенням крупних феодально-абсолютистських держав, які потребували достовірних географічних карт для управління обширними територіями. В 19 столітті широкого поширення набули військово-топографічні зйомки для створення детальних карт місцевості: топографічні карти полегшували керівництво військами і дозволяли при бойових діях краще враховувати незручності й використовувати переваги місцевості; пізніше ці карти стали незамінними при інженерних проектуваннях -- дорожньому, гідротехнічному та ін.

Диференціація наук стала ще одним важливим стимулом для розвитку картографії. Тематичні карти стали широко використовуватися для вивчення розташування різних природних і суспільних явищ, для дослідження їх просторових закономірностей, зв'язків. Потреба в тематичних картах швидко росла, коли відповідні галузі (наприклад, геологія) направлялись на службу практики.

На сучасному етапі знання карти і уміння користуватися нею дозволяють орієнтуватися в географічному просторі, черпати з неї найрізноманітнішу географічну інформацію: про розміщення об'єктів і явищ, їх розміри, склад, віддаленості один від одного і т. ін. «Географічна карта, -- писав професор В.П. Буданов, -- таке своєрідне, стисле, але разом з тим багатоосяжне відображення на невеликому аркуші паперу великого розмаїття фактів, предметів і явищ, що наповнюють собою будь-який земний простір, якого не можуть замінити ніякі інші способи зображення, а тим більше ніяке, хоча б найдетальніший, опис» [11, с. 3].

Важлива властивість карт -- можливість моделювання явищ, недоступних безпосередньому спостереженню, які скриті в надрах землі або відбуваються в атмосфері (карти геологічні, синоптичні, кліматичні та ін.). Необхідно також зазначити, що явища дійсності можна зображати з різною мірою деталізації (генералізації), не спотворюючи, не викривлюючи їх сутності [15].

Все це зробило географічні карти важливим засобом вивчення природознавства та географії. Їх значення настільки велике, що його неможливо переоцінити. Торкаючись цього питання, М.М. Баранський зазначав, що «забезпечення викладання географії можливо із використанням пристосованих для цілей навчання карт є важливим і найбільш ефективним засобом підвищення всієї постановки навчального процесу по лінії географії та природознавства» [7, с. 294].

З позицій сучасної методики викладання природознавства карта є триєдиним засобом навчання: вона служить об'єктом вивчення, засобом наочності та джерелом знань про географічні явища, що вивчаються. Всі три компоненти картографічних знань взаємозв'язані й взаємодіють один з одним, оскільки, не знаючи карти, неможливо використовувати її як засіб наочності та джерело знань.

В той же час робота з картою як джерелом знань сприяє удосконаленню знань про саму карту. Тим не менше вихідним, ведучим компонентом картографічних знань є знання самої карти. З цієї причини використанню карти як засобу наочності та джерела знань передує робота по вивченню карти як об'єкта пізнання, тобто по формуванню картографічних знань.

Географічна карта -- зменшене узагальнене зображення земної поверхні на площині в певній проекції, з урахуванням кривизни поверхні, що показує розміщення, поєднання та зв'язки природних і суспільних явищ, які відбираються і характеризуються відповідно до призначення даної карти [13].

Визначення географічної карти тільки як креслення земної поверхні недостатньо, оскільки географічні карти можуть відображати найрізноманітніші природні та соціально-економічні явища. Географічні карти здатні передавати просторові зміни цих явищ у часі. Для них властиві: особливий математичний закон побудови (картографічні проекції), зображення явищ за допомогою особливої знакової системи -- картографічних знаків, відбір і узагальнення зображуваних явищ.

Як зазначає Т.М. Байбара [4], географічні карти закономірно розглядати як наочні образно-знакові моделі. Їм притаманні основні риси моделей взагалі: абстрагування від цілого для дослідження частини -- конкретної території, конкретних явищ і процесів; спрощення, що полягає у відмові від урахування багатьох характеристик і зв'язків та в збереженні деяких, найбільш суттєвих; узагальнення, що має на увазі виділення спільних ознак і властивостей та ін. Ці абстракції сприяють глибшому пізнанню явищ, що зображаються на географічних картах.

Географічні карти мають певні особливості. Зокрема, В.П. Голов [15] виділяє такі:

1) перша особливість географічних карт -- побудова за допомогою картографічних проекцій, які дозволяють отримати за картами правильні дані про положення, планові розміри та форму земних об'єктів, що зображуються;

2) друга особливість географічних карт -- використання картографічних знаків як особливої мови карти -- дає можливість:

а) зображати земну поверхню із бажаним зменшенням (тобто в бажаному масштабі), щоб охопити одним поглядом необхідну частину або навіть всю земну поверхню, відтворюючи при цьому на карті ті об'єкти, які внаслідок зменшення не виражаються в масштабі карти, але за своїм значенням мають бути показані;

б) показувати на карті рельєф земної поверхні, тобто передавати нерівності місцевості в плоскому зображенні;

в) не обмежуватися відображенням на географічній карті поверхні предметів, а вказувати їх внутрішні властивості (наприклад, на карті моря можна показати фізико-хімічні властивості води, течії, рельєф і ґрунти морського дна та ін.);

г) показувати поширення явищ, що не сприймаються безпосередньо нашими органами чуття (наприклад, аномалії сили тяжіння і т. ін.), і робити наочними недоступні безпосередньому сприйманню зв'язки і відношення (наприклад, між джерелами сировини і підприємствами з її переробки);

д) виключати менш значущі сторони, дрібниці й деталі, властиві одиничним об'єктам, і виділяти їх загальні й істотні ознаки (наприклад, характеризувати населені пункти по чисельності населення та адміністративному значенню, відмовляючись від передачі їх планування), тобто використовувати абстракції;

3) надзвичайно важливою є третя особливість географічних карт -- відбір та узагальнення зображуваних явищ, тобто картографічна генералізація.

Географічні карти тією чи іншою мірою використовуються у всіх сферах людської діяльності. Загальновідоме їх значення як путівника по місцевості. В промисловому, енергетичному і транспортному будівництві вони є основою для пошуків, проектування і переносу в натуру інженерного проекту. В сільському господарстві географічні карти необхідні для землеустрою, меліорації і взагалі для обліку та раціонального використання всіх земельних фондів. Карти служать важливим посібником для шкільного і позашкільного навчання, для поширення знань про світ і для підняття рівня загальної культури. Картографічне вивчення території має важливе значення у військовій справі. Карти використовуються в сільськогосподарській промисловості -- правильна оцінка географічних умов, розумне використання і відновлення ресурсів, розробка планів перетворення природи, раціональне розташування виробничих сил, комплексний розвиток економічних районів та ін. -- потребують для свого вирішення високоякісних карт. Карти, як засіб наукового дослідження не тільки дають наочну картину розташування об'єктів, але також дозволяють знаходити закономірності цього розташування. Наприклад, геологічні карти, показуючи геологічну будову місцевості, слугують для з'ясування закономірностей поширення родовищ корисних копалин. Зрештою, географічні карти незамінні для вивчення просторових взаємозв'язків та розвитку явищ, а отже, можуть бути засобом прогнозу.

Картографічне зображення складається з ряду географічних елементів, що обумовлюються темою і значенням карти. Наприклад, елементами змісту детальних карт місцевості (топографічних карт) є: води і рельєф земної поверхні, рослинний світ і ґрунти, населенні пункти, шляхи сполучення і засоби зв'язку, державні й адміністративні кордони та центри, а також деякі об'єкти промисловості, сільського господарства і культури. На полях географічної карти і на вільних від картографічного зображення місцях розташовують допоміжні графіки і тексти, які полегшують користування картою, а саме: легенду карти (картографічні знаки, використані на карті, з необхідними поясненнями); графіки для вимірювання по карті відстаней, площ, координат окремих точок, крутизни схилів і т. д.; довідкові відомості про час складання карти, про використані джерела тощо. Іноді на полях карти розміщуються також профілі, діаграми, таблиці й текстові дані, які пояснюють і доповнюють власне картографічне зображення.

Найбільш поширені загальногеографічні карти, на яких головним предметом зображення служить сама земна поверхня з об'єктами, розміщеними на ній. Інші карти називають тематичними. Вони передають з більшою повнотою і детальністю якийсь елемент (або елементи), що входять до змісту загальнографічної карти (наприклад, рельєф земної поверхні), або показують явища, які відсутні на загальногеографічних картах, наприклад геологічна будова місцевості, кліматичні умови і т. ін., в зв'язку з чим розрізняють види тематичних карт -- геологічні, кліматичні та ін.

Тематичні карти утворюють два основних класи:

а) карти природних явищ, або фізико-географічні;

б) карти суспільних явищ, або соціально-економічні [15].

Від тематичної класифікації карт слід відрізняти їх поділ за призначенням, коли з різноманіття географічних карт виділяються групи спеціальних карт, призначених для певного кола користувачів і для вирішення певних задач, зокрема карти навчальні, туристичні, навігаційні, проектні і т. ін. Спеціальними можуть бути як загальногеографічними (наприклад, туристичні), так і тематичними картами (наприклад, навчальні карти -- кліматичні, економічні і т. ін.). Деякі групи спеціальних карт настільки специфічні, що їх іноді розглядають в якості особливого класу тематичних карт, а саме технічних карт, до яких відносять морські навігаційні карти, проектні та ін.

На практиці широко використовується класифікація географічних карт за територіальною ознакою, яка розрізняє карти світу в цілому, карти океанів і морів, материків, їх великих частин, держав, областей, районів. Розглянуті класифікації, взяті окремо, недостатньо диференціюють все розмаїття карт. Тому їх часто використовують сумісно. Класифікація за територіальною ознакою як правило вибирається в якості основної, а всередині її рубрик карти розподіляються за тематикою і додатково за значенням.

Географічні карти можуть розрізнятися також по ширині теми. Наприклад, одні кліматичні карти обмежують свій зміст одним із метеорологічних елементів (температура, опади і т. ін.), інші включають декілька елементів (наприклад, атмосферний тиск і напрям вітру), деякі характеризують клімат в цілому. Карти вузької тематики прийнято називати частковими або галузевими, а карти, які дають повну характеристику явища, -- загальними. Більшість карт показують одночасно (поєднують) декілька явищ, кожне в своїх показниках, з урахуванням взаємних зв'язків явищ. Це -- багатогалузеві карти; їх називають комплексними. До них належать, наприклад, синоптичні карти, які показують спільно всі основні метеорологічні елементи.

Географічні карти неоднакові за степенем узагальнення змісту. Є карти, для яких використовують неузагальнені або мало узагальнені показники; для других використовують сильно узагальнені показники, наприклад середні місячні чи навіть середні річні температури, обчислені за багаторічними даними.

Карти, які виділяють і показують окремі елементи природи, населення, економіки і культури, їх властивості або особливості, називаються аналітичними. Найбільший рівень узагальнення спостерігається на синтетичних картах, що характеризують явища як єдине ціле на основі поєднання і спільного використання (поєднання) ряду показників. Приклад -- загальні кліматичні карти, на яких виділяються кліматичні області по сукупності декількох показників (температура, опади та ін.), але без зображення цих конкретних показників. Синтетична карта ніби узагальнює ряд часткових карт. В практиці зустрічаються карти з найрізноматінішим поєднанням конкретних і узагальнених показників, аналітичних і синтетичних характеристик.

Цінність географічних карт залежить не тільки від повноти, точності й сучасності використаних даних, але також від покладених в основу складання карти наукових принципів та ідей, які можуть бути прогресивними або застарілими, правильними або помилковими, стверджують О.Ф. Козіна і О.М. Степанян [30].

Географічні карти -- незамінний за своєю наочністю і лаконічністю засіб для збереження, передачі і отримання нової інформації про нашу планету і її окремих частин -- сушу і океани, про їх географічні умови і природні багатства, про населення, економіку, культуру і навіть історичний розвиток -- безперервно розширюють сферу своєї діяльності, що сприяє розробці нових видів і типів карт, а також більш удосконалених (в тому числі автоматичних) методів їх створення і використання.

В загальноосвітній школі використовується велика кількість географічних карт. Це фізичні карти світу, океанів, материків та їх частин, фізична карта України, її областей, карта природних зон тощо. Всі карти поділяються на загально географічні (фізичні) і тематичні (промисловість, сільське господарство і т. ін.). Розрізняються карти і залежно від компоновки (настільні карти, карти-атласи, набір навчальних топографічних карт), способу зображення (рельєфні, площинні), способу демонстрування (настінні, карти-транспаранти). Одні карти (фізична карта України, фізична карта півкуль) використовуються постійно, інші -- один-два рази протягом навчального року [5].

Така велика кількість карт стосовно до географії оправдовує себе. Дійсно, без карт не обходиться жоден урок географії в середній школі, а уміння користуватися різними видами і типами географічних карт, читати їх явища є необхідним компонентом географічної підготовки людини. Не випадково М.М. Баранський підкреслював, що «карта є «альфа і омега» географії. З карти будь-яке географічне дослідження починається і до карти повертається» [8, с. 290].

Пропедевтична підготовка учнів до вивчення географії в середній школі здійснюється ще в початковій школі під час вивчення природознавства в 4 класі. Саме тут і закладаються ази картографічних знань та умінь школярів.

Традиційно в початковій школі використовуються такі види карт, адаптовані для дітей молодшого шкільного віку:

Ш «Фізична карта півкуль» (масштаб 1 : 22 000 000);

Ш Фізична карта України»;

Ш «Природні зони України»;

Ш «Фізична карта ... області» (краєзнавча);

Ш набір контурних карт;

Ш атлас із природознавства для 4 класу [3];

Ш карти підручників, навчальних зошитів із друкованою основою;

Ш глобус демонстраційний (діагональ більше 42 см) та індивідуальний лабораторний (діагональ менше 15-17 см).

Проте це далеко не повний перелік: останнім часом у зв'язку з інтеграцією соціального матеріалу та ускладненням природничонаукового додатково в початковій школі використовуються історичні, політичні, демографічні, синоптичні та інші карти, регламентовані специфікою навчального курсу «Я і Україна».

1.2 Основні вимоги до використання географічних карт на уроках природознавства в початковій школі

Карта -- важливе джерело географічних знань, без знання її не можна вивчити як географічний матеріал початкової школи, так і географію в середніх та старших класах загалом. Глибокі й міцні знання географічного матеріалу повинні опиратися на детальне знання карти (географічної номенклатури).

Географічна номенклатура є одним із важливих елементів у системі знань молодших школярів із основ географії, що вивчаються в початковій школі в курсі природознавства. Географічна номенклатура -- це список необхідних для вивчення учнями географічних об'єктів [30]. Її вивчення полягає у запам'ятовуванні назв, місця розташування і взаємного розташування певних об'єктів. Необхідність засвоєння цього матеріалу стверджується багатьма сучасними географами. Зокрема, В.П. Максаковський відносить географічні назви і власні географічні імена до специфічної мови географічної науки та шкільної географії. Вони використовуються для просторової прив'язки фактично майже всього матеріалу шкільних курсів, входять складовою частиною в систему одиничних понять, широко використовуються при порівнянні, конкретизації, ілюстрації того чи іншого об'єкта. Ось чому оволодіння мовою географічних назв визначає рівень географічної (картографічної) культури [33].

Уже в початковій школі учні повинні оволодіти певним мінімумом знань географічної номенклатури.

Школярам необхідно знати, що в процесі вивчення географічної карти та роботи з нею вирішуються три основних завдання, які стоять перед початковою школою: навчити учнів розуміти карту, читати карту і знати карту.

Розуміти карту -- це значить засвоїти основні її властивості, види карт, умовні позначення, прийоми використання.

Читати карту -- це вміти за поєднанням умовних знаків виявити розміщення і взаємозв'язки явищ природи та людської діяльності. Це уміння може бути набуте тільки в результаті численних вправ. Щоб вміти читати карту, учні повинні спочатку опанувати картографічну грамоту. Відомий методист В.П. Буданов зазначав, що читати карту -- означає навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, якою вона є насправді, навчитися оживляти карту, подумки населяти її живими істотами [11].

Знати карту -- це означає чітко уявляти по пам'яті взаємне розташування, відносні розміри, форму і власні назви об'єктів, що вивчаються в курсі «Я і Україна». Знання карти досягається в процесі вивчення географічної номенклатури.

Дійсне знання карти спирається на розуміння карти та уміння її читати. При роботі з картою учні повинні осмислено запам'ятовувати розташування об'єктів. Зокрема, при запам'ятовуванні розташування річок, необхідно знати: де вони беруть початок, куди впадають, якими територіями (височинами, низовинами, плоскогір'ями і т. ін.) вони протікають.

На думку А.В. Миронова, за допомогою географічних карт учні початкової школи:

Ш отримують просторове уявлення про територію, що вивчається (величина і конфігурація материків, океанів, гірських масивів, річок і т. ін.);

Ш визначають географічне положення території, що вивчається, відносно інших відомих їм об'єктів, свого краю, що дозволяє їм зробити висновки про природу території (судження типу «степи знаходяться на півдні від нашого краю, значить, там повинно бути тепліше»);

Ш орієнтуються в маршрутах мандрівників-першовідкривачів;

Ш орієнтуються в своєму населеному пункті, його околицях (плани міста, туристичні карти, схеми маршруту екскурсії);

Ш визначають відстань між окремими географічними об'єктами, розміри об'єктів, що вивчаються;

Ш виконують деякі практичні роботи, в тому числі і в галузі природокористування і охорони природи [36].

За деякими ознаками географічні карти для початкової школи відрізняються від географічних карт для середньої школи.

Як зазначають О.Ф. Козіна та О.М. Степанян [30], В.М. Пакулова та В.І. Кузнєцова [39], А.В. Миронов [36] всі карти, рекомендовані для використання в початковій школі, мають порівняно з аналогами для середньої школи певні особливості, а саме:

1) при створенні карт використовується перспективно-циліндрична проекція М.Д. Соловйова;

2) масштаб на відміну від домінантного числового (1 : 5 000 000) представлений варіантами -- іменованим (1 см = 50 км) та лінійним (шкала);

3) карти для початкової школи мають яскравіше забарвлення (кольорову гаму), що привертає увагу дітей і створює кращу читабельність карт;

4) менше інформаційне навантаження. Навантаження карти -- це кількість зображених об'єктів і назв, поданих на ній. Чим більше на карті дається назв, тим важче її читати, розуміти її умовні позначення. Назви забивають карту, і учні, читаючи їх, перестають звертати увагу на умовні позначки.

В процесі ознайомлення молодших школярів із топографічними відомостями використовуються настінні фізичні карти. Вони також представлені у підручниках, зошитах із друкованою основою і відрізняються від інших своєю пристосованістю до віку та рівня розвитку молодших школярів, а саме: спрощені, яскравіші, збільшена їх наочність, підкреслена характерність, інформація скорочена до програмового мінімуму. Проте крім об'єктів, що згадуються в навчальних посібниках, географічні карти мають містити і «невідомі», коло, обсяг та зміст яких чітко не встановлений. Разом з тим, як зазначає О.А. Половинкін, необхідно враховувати, що велика кількість інформативних топографічних об'єктів робить посібник малохарактерним, сприяє плутанині [43]. В цілому кількість додаткових об'єктів і назв для географічних карт початкової школи не має перевищувати 20-30 % основних вимог (тому необхідно мати додаткові довідники -- крупномасштабні карти).

Настінні географічні карти повинні мати відповідні розміри (не менше 1 м) для зручного розгляду їх здалека (на відстані 5-6 м і більше). Це передбачає наявність візуальних специфічних невідповідностей: берегова лінія зображається товстішою; спрощені контури об'єктів і передача характерного рельєфу; усунуті деталі; застосовано якісне яскраве забарвлення (наприклад, контраст у розфарбуванні моря й суші дає можливість чітко побачити берегову лінію) [37]. Останнім часом для початкової школи випускаються рельєфні та неламіновані географічні карти. Перші з випуклою формою передачі рельєфу, що передбачає значне викривлення реальних розмірів об'єктів (це необхідно пояснити дітям в процесі роботи). До того ж даний вид карт не рекомендується постійно вивішувати на дошку, щоб уникнути невірного сприймання. Неламіновані паперові карти передбачають попереднє наклеювання на полотно (ламінування), в іншому випадку їх використання буде сприяти швидкому зношенню, а ламіновані посібники зберігаються в шафі в складеному вигляді, наклеєні -- у вертикальному положенні у вигляді рулонів; при цьому на звороті згорнутої карти чітко записують її назву.

Географічні карти, вміщені в підручниках, дрібномасштабні, що вимагає ще більшого їх спрощення та чіткості виконання. Останнє важливо, враховуючи їх призначення в основному для самостійної роботи дітей. Щоб карти, вміщені в підручнику, «працювали», необхідно постійно пропонувати дітям знаходити на них ті чи інші географічні об'єкти, які згадуються в різних статтях [16].

Настінними картами користуються в основному на уроках під час вивчення нового матеріалу, при повторенні та узагальненні. При цьому дуже важливо, щоб молодші школярі одночасно працювали і з настінними картами, і настільними. В іншому випадку діти звикають працювати лише з одним типом карт і їм складно орієнтуватися в інших картах. Настільні карти використовуються в процесі самостійної роботи, під час виконання домашніх завдань. Контурні карти використовуються для різних вправ учнів -- у класі і вдома, а також у контрольних цілях [36].

Для того щоб діти добре розбирались в умовних позначеннях на карті, щоб створити відповідне образне уявлення в учнів про виучуваний географічний об'єкт (оживити умовні позначення), необхідно роботу з фізичною картою поєднувати із використанням різних видів наочних посібників -- настінною картою, діапозитивами, кінофільмом, моделями, гербаріями, фотографіями тощо, які конкретизують зображення на географічній карті, розкривають зміст умовних знаків [21]. Наприклад, показуючи на карті місце розташування степів в Україні, вчитель демонструє навчальну картину, на якій зображено степ, роздає дітям гербарні екземпляри деяких рослин степу, фотографії або малюнки тварин, що живуть у степах. За допомогою навчальної картини у дітей створюється уявлення про форми земної поверхні степів, а за умовними знаками фізичної карти вони бачать поверхню, зображену на картині. Наочні посібники повинні конкретизувати географічну карту.

У початковій школі карта є не лише наочним посібником під час вивчення природознавства, але й служить в першу чергу джерелом знань. Учителю необхідно формувати ставлення до карти як до компактного і необхідного засобу орієнтування в сучасному потоці інформації. Російський педагог-методист О.М. Бризгалов ще о другій половині XIX століття писав: «...бажано, щоб учень міг ставитися до карти так само, як, наприклад, музикант ставиться до нот ... Географічні знаки, які складають карту, повинні бути даними, на яких він буде будувати свої висновки, подібно до того, як для музиканта нотні знаки і їх групування породжують в умі відомий йому ряд звуків...» [34]. Географічна карта часто містить у собі стільки відомостей про певну місцевість, скільки може дати тільки найдокладніший текстовий опис, а тому необхідно навчити дітей її читати.. По карті на уроках учні розкривають взаємозалежності між окремими географічними компонентами. Завдання вчителя -- допомогти дітям зрозуміти мову географічної карти: адже знання карти, уміння читати її необхідне кожній освіченій людині.

В початковій школі діти знайомляться із невеликою кількістю одиничних географічних об'єктів: із назвами материків і океанів, розташуванням України на карті півкуль, розташуванням Києва -- столиці України, обласних центрів нашої країни, Чорне і Азовське моря, Кримські гори і Карпати, а також з іншими об'єктами про які згадується в статтях підручника.

Перш ніж показати об'єкт на карті, учитель розповідає про нього, показує його на малюнку, виявляє характерні особливості. Наприклад, Називаючи дітям Чорне море, учитель говорить, що Чорне море замерзає. Свою назву воно отримало через, те що під час шторму, особливо восени і взимку, його поверхня здається зовсім чорною, хоча в спокійному стані воно яскраво-голубе, виблискуюче на сонці. Вчитель може показати дітям картину «Буря на морі» і для порівняння малюнки чи таблиці на тему «Південний берег Криму».

Повідомлення нових назв і показ їх на карті можуть бути дуже різноманітними. Наприклад, при вивченні материків і океанів Землі вчитель показує їх на настінній карті, а діти знаходять ці об'єкти на своїх настільних картах чи в атласах. Учитель може сам не показувати, а тільки називати об'єкт (наприклад, океан або материк). Діти самостійно знаходять його на своїх настільних картах.

Учитель може написати заздалегідь на дошці, наприклад, назви материків, а діти, коли буде необхідно, прочитають ці назви і знайдуть їх на глобусах чи картах півкуль.

Щоб молодші школярі навчилися краще орієнтуватися по карті, В.Т. Горощенко і І.А. Степанов вважають за доцільне проводити різноманітні практичні роботи, використовуючи масштаб карти (визначення відстаней між містами, окремими об'єктами, вимірювання довжин рік, морів, озер тощо), визначення напрямку розміщення окремих об'єктів (основні й проміжні) [16].

Із самого початку роботи з картами слід прививати дітям правила показу географічні об'єкти на карті. При цьому треба вимагати дотримуватися таких правил:

а) учень повинен стояти біля карти так, щоб не заступати при показі карту рукою і тілом; для цього рекомендується стояти до карти впівоберта правим боком, тримати указку в правій руці і знаходиться від карти на відстані указки;

б) показувати на карті об'єкти обов'язково треба тільки указкою (довжина указки не менше 50 і не більше 75 см);

в) показувати географічні об'єкти треба точно, причому показувати не напис, а місце розташування об'єкта;

г) природні зони, острови, гірські масиви показують обводячи указкою по всьому контуру; півострови -- з трьох сторін; гірські, хребти -- лінією; при показі населеного пункту, вулкану, вершини гори показується відповідний умовний знак;

д) річки обов'язково показувати в напрямку від витоку до гирла (для цього учень повинен, відшукавши річку, а як правило, знаходять саме не витік, а гирло річки, оскільки воно позначене жирніше), попередньо очима прослідкувати її до витоку і потім вже починати показ;

Страницы: 1, 2, 3, 4