Формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічними картами

є) мовлення учня під час розповіді за картою має бути географічним: тобто не допускати використання слів «вгорі», «внизу», замість термінів «на півночі», «на півдні». Всі назви вимовляти чітко, з правильним наголосом і без викривлень [36; 37].

Для кращого розуміння географічної карти та удосконалення умінь працювати з нею суттєву допомогу молодшим школярам надає робота з контурними картами. Використовують їх на всіх етапах процесу навчання: під час вивчення нового матеріалу та його закріплення, під час контролю знань та виконання самостійних робіт. Як зазначає В.П. Голов, з пізнавальної точки зору робота з контурними картами сприяє:

- сприйманню і закріпленню просторових уявлень;

- осмисленню, розумінню та закріпленню картографічної символіки;

- розвитку спостережливості, уваги, що проявляються під час вивчення об'єктів, наприклад, гір, зображених на карті перед їх нанесенням на контурну карту;

- активізації мислення, спрямованого на відтворення й аналіз теоретичних знань, фактичного матеріалу, відбір головного під час нанесення зображення на контурну карту [14].

Як зазначається у методичній літературі [14; 27; 37], найбільшим ворогом у роботі з контурними картами є формалізація діяльності учнів, просте перемальовування об'єктів без осмислення з однієї карти в іншу.

На початках робота з контурними картами проходить під безпосереднім керівництвом учителя. Послідовність роботи може бути такою: вчитель, показавши об'єкт на настінній карті, пропонує знайти його учням на карті в своєму атласі. Потім учні знаходять цей об'єкт на контурній карті і позначають його. Учитель, проходячи між рядами, перевіряє точність позначки. Після цього діти наносять назву на контурну карту [36]. Як зазначає А.В. Даргинський, методика роботи з контурною картою в початковій школі в основному будується на порівнянні її з фізичною картою півкуль чи фізичною картою України. Наприклад, після того як діти вивчили материки і океани, вчитель проводить по цій темі роботу по контурній карті півкуль. Пропонує учням покласти поряд карти півкуль фізичну і контурну, потім знайти спочатку на фізичній карті, а потім на контурній материк Північна Америка і відповісти, який океан омиває береги Північної Америки на заході, який -- на сході, а який -- на півночі. Потім пропонує знайти цей материк і океани, які його омивають, на контурній карті. Відшукавши названі материк і океани, діти підписують їх назви друкованими буквами [18].

Недопустимим є в початковій школі повне розфарбовування контурних карт у кольори фізичної карти. Робота ця надзвичайно трудомістка і шкідлива, займає багато часу. Діти часто бачать головну мету своєї роботи не в правильності знаходження об'єкта, проведення контурів, а в отриманні красивого, яскравого малюнка. Також вони звикають до неправильного зображення поверхні на контурній карті. Кольором можна позначити лише окремі об'єкти, деталі, наприклад: кордони України, умовні знаки родовищ корисних копалин тощо.

Л.К. Нарочна, Г.В. Ковальчук, К.Д. Гончарова стверджують, що метод роботи з географічними картами в початковій школі включає певну систему прийомів. Користуватися ними треба навчити дітей в першу чергу. Всі прийоми роботи з картою поділяються на такі групи [37]:

1. Підготовчі. Учні усвідомлюють зміст понять «план місцевості» і «географічна карта».

Математичні. Учні знайомляться із математичною основою карти, засвоюють поняття про масштаб, вчаться вимірювати по карті.

Графічні. Це прийоми, які допомагають учням набути вміння креслити плани (шляху, ділянки), заповнювати контурні карти.

Мовленнєві. Прийоми цієї групи дають можливість учителю навчити учнів висловлювати за даними географічних карт свої судження, складати усні та письмові розповіді, робити висновки.

5. Виховні. Ці прийоми підводять учнів до відповідних висновків. Наприклад, формуючи в учнів поняття про ту або іншу карту, учитель на яскравих прикладах показує значення цієї карти в житті людей. Розкриваючи зміст окремих географічних назв, учитель може розказати дітям про досягнення і відкриття учених-географів, дослідників та ін.

Таким чином, щоб швидше навчити молодших школярів читати карту, необхідно залучати їх до практичної діяльності. Давати дітям завдання для самостійного знаходження об'єктів за умовними знаками, обчислювати відстань між пунктами за масштабом, складати коротенькі характеристики об'єктів, а також вчити аналізувати, зіставляти, порівнювати, робити відповідні висновки. Слід відмовитися від пасивного й механічного запам'ятовування умовних знаків карти.

Активізації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення географічної карти сприяють різноманітні дидактичні ігри як на уроках, так і в позакласній роботі.

1.3 Сучасний стан організації роботи з географічними картами в початковій школі

На сьогоднішній день вивчення природознавчого матеріалу у початковій школі не обмежується лише формуванням у школярів уявлень про природу та її компоненти. Зміст курсу «Я і Україна. Природознавство» в 4 класі складається із ієрархічно залежних уявлень і понять, що розкривають на доступному для дітей молодшого шкільного віку рівні цілісність природи через встановлення зв'язків та залежностей між тілами і явищами природи [5]. Він розкривається у трьох розділах: «Планета Земля -- наш космічний дім», «Наша Батьківщина -- Україна» і «Рідний край». Упродовж вивчення цих розділів відбувається поступове формування в учнів початкової школи уміння працювати з географічними картами.

У 4 класі об'єктом пізнання молодших школярів на уроках природознавства є поверхня Землі взагалі та поверхня України і рідного краю (області, в якій проживають діти). Вона вивчається через її моделі: план, глобус і карту. Використовуючи названі моделі для оволодіння знаннями про земну поверхню, учні насамперед оволодівають змістом самих моделей, їх умовними знаками. Це означає, що в дітей необхідно сформувати поняття «глобус», «план», «географічна карта» та уміння працювати з ними, використовувати їх як джерело знань. Ці знання та уміння дозволяють перекодовувати інформацію моделей на інформацію про реальні об'єкти.

Проаналізувавши чинну навчальну програму із природознавства для 4 класу [44] ми визначили, які картографічні знання та уміння передбачено сформувати у молодших школярів (див. табл. 1).

Таблиця 1

Картографічні знання та уміння, що передбачено сформувати в учнів 4 класу

Формування картографічних знань та умінь молодших школярів потребує цілеспрямованої роботи, яка згідно із чинною навчальною програмою здійснюється в такій послідовності:

а) горизонт, сторони горизонту (визначення сторін горизонту за Сонцем і за компасом);

б) план предмета, масштаб плану предмета (креслення плану предмета, визначення розмірів предмета за масштабом);

в) план місцевості, умовні знаки плану місцевості, масштаб плану місцевості, сторони горизонту на плані місцевості (креслення найпростішого плану місцевості, читання плану місцевості, визначення відстані за планом);

г) географічна карта, умовні знаки карти, масштаб карти, сторони горизонту на карті (визначення сторін горизонту на карті, визначення відстані за картою, читання карти).

Уміння користуватися картою є одним із загальнопредметних умінь, що застосовується в процесі вивчення природознавчого змісту усіх розділів природознавства в 4 класі, як засіб отримання нових знань.

Щоб з'ясувати стан організації роботи з географічними картами в шкільній практиці ми провели констатувальний експеримент. Він передбачав вивчення досвіду роботи вчителів початкової школи щодо організації діяльності учнів із географічними картами на уроках природознавства. Констатувальним експериментом було охоплено 26 вчителів початкової школи м. Тернополя, м. Гусятина, с. Сорока Густинського району Тернопільської області. Основними методами дослідження були спостереження уроків та анкетування вчителів початкової школи.

В анкеті містилися запитання такого змісту:

1. Чи систематично Ви використовуєте географічні карти на уроках «Я і Україна» в 4 класі? Якщо так, то зазначте, які саме.

2. На яких етапах уроку Ви переважно використовуєте роботу з географічними картами?

3. Географічні карти на уроках природознавства Ви використовуєте:

· як об'єкт вивчення;

· як засіб наочності;

· як джерело знань про географічні явища, що вивчаються. (Необхідне підкреслити.)

4. Чи виконують учні завдання на контурних картах?

Проаналізувавши та узагальнивши відповіді опитаних вчителів, ми зробили такі висновки.

Анкетування показало, що 53,8 % вчителів не використовують у процесі навчання настінні карти; 65,4 % не використовують роботу з індивідуальними картами та з атласами, а проводять роботу лише з картами, які містяться в підручнику на форзацах. Лише 15,3 % опитаних вчителів використовують на уроках роботу з контурними картами.

З'ясовуючи питання, з якою метою вчителі використовують географічні карти на уроках природознавства в 4 класі, ми встановили, що 61,5 % педагогів використовують карти як об'єкт вивчення; 7,7 % -- як засіб наочності; 23,1 % -- як джерело знань про географічні явища, що вивчаються. Слід зазначити, що лише 7,7 % опитаних учителів вважають за доцільне використовувати географічні карти на уроках природознавства і як об'єкт вивчення, і як засіб наочності. Проте жоден вчитель не зазначив, що використовує географічні карти в усіх трьох цілях. Хоча в процесі навчання географічна карта служить об'єктом вивчення, засобом наочності та джерелом знань про географічні явища, що вивчаються. Ці три компонента картографічних знань взаємозв'язані і взаємодіють один з одним.

Щодо запитання «На яких етапах уроку Ви переважно використовуєте роботу з географічними картами?», то 73,1 % опитаних учителів зазначили, що використовують географічні карти тільки на етапі вивчення нового матеріалу, а 26,9 % вказали, що використовують карти як під час вивчення нового матеріалу, так і на етапі закріплення знань, умінь і навичок учнів. Ці дані були також підтверджені нами і в процесі аналізу відвіданих уроків.

Вивчення масової практики навчання природознавства в 4 класі показує, що на сучасному етапі вчителі початкової школи приділяють увагу головним чином лише формуванню у молодших школярів теоретичних знань про географічну карту, а формування в учнів умінь працювати з картами, отримувати із них відомості про географічні об'єкти і явища, що вивчаються, залишається поза увагою. Це призводить до того, що знання учнів мають формальний характер, вони не вміють їх використовувати на практиці.

Таким чином, систематична робота спрямована на формування в учнів картографічних знань та умінь працювати з географічними картами, як правило, відсутня.

Розділ 2. Експериментальна методика формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами

2.1 Характеристика шляхів удосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами

Аналіз науково-методичної літератури дав можливість визначити шляхи вдосконалення процесу формування в учнів 4 класу умінь працювати з географічним картами та підвищення рівня картографічних знань учнів молодшого шкільного віку. До них належать:

1. Використання географічних карт як триєдиного засобу навчання: вони служать об'єктом вивчення, засобом наочності і джерелом знань.

2. Поетапне цілеспрямоване формування в учнів уміння працювати з географічними картами.

3. Використання роботи з контурними картами.

4. Виконання учнями додаткових орієнтувальних завдань на закріплення картографічних знань та умінь.

Охарактеризуємо визначені нами шляхи удосконалення картографічних знань та умінь учнів початкової школи.

З позицій сучасної методики викладання природознавства карта є триєдиним засобом навчання: вона служить об'єктом вивчення, засобом наочності і джерелом знань про географічні явища, що вивчаються. Всі три компонента картографічних знань взаємозв'язані і взаємодіють один з одним, оскільки, не знаючи карти, неможливо використовувати її як засіб наочності та джерело знань [15].

У той же час робота з картою як джерелом знань сприяє удосконаленню знань про саму карту. Тим не менше вихідним, провідним компонентом картографічних знань є знання самої карти. Тому використанню карти як засобу наочності і джерела знань передує робота по вивченню карти як об'єкта пізнання, тобто по формуванню картографічних знань.

Виходячи із загальних цілей навчання природознавства в 4 класі, можна сформулювати мету формування картографічних знань:

сформувати в учнів знання про карту як модель земної поверхні, що відображає просторові, часові, структурні, кількісні, речові та інші показники картографованих явищ. Говорячи словами В.П. Буданова, учні повинні твердо засвоїти і «розуміти сутність будь-якого позначення, усвідомлюючи, що жоден штрих не ставиться на карті марно, що будь-який найменший значок поставлений укладачем карти осмислено, з метою роз'яснення якоїсь деталі» [11];

навчити школярів користуватися картою як засобом наочності та джерелом знань;

сприяти розумовому розвитку учнів шляхом розвитку спостережливості, просторових уявлень, уяви, логічного мислення.

Під час вивчення природознавства молодші школярі повинні оволодіти картографічними знаннями:

про особливості зображення земної поверхні на картах і планах;

про способи відображення географічних об'єктів і явищ на картах, умовні позначення (знаки) на картах;

про орієнтування на місцевості без карти, за планом і картою;

про масштаби карт;

про різні карти за масштабом, охопленням територій та змістом.

Проте знання карти самі по собі, у відриві від їх застосування на практиці, «мертві»: учень не може скористатися ними з метою набуття і поповнення географічних знань. Тому, як зазначає В.П. Голов [15], наступне завдання вчителя, навчити учнів:

· орієнтуватися на місцевості без карти і за картою;

· здійснювати вимірювальні роботи по карті;

· складати за картою (картами) географічні характеристики об'єктів, територій, країн тощо.

Засвоєння учнями такого значного обсягу картографічних знань і умінь вимагає від учителя значних методичних і організаційно-педагогічних зусиль.

Основи наукових знань про карту і елементарних умінь роботи з нею закладаються при вивченні теми «План і карта». Аналіз змісту теми показує, що основоположним при її вивченні є питання про побудову карти, оскільки, не знаючи, як карта побудована, учні не можуть осмислено користуватися нею як засобом наочності і джерелом знань. Всі інші питання (зображення місцевості на малюнках, аерофотографіях, космічних фотографіях, плані; орієнтування в просторі без карти і по карті; масштаб; умовні знаки і т. ін.) носять допоміжний характер. Це не означає, що вивченням кожного із цих питань можна якоюсь мірою знехтувати, звернути на них менше уваги. Просто вчитель має усвідомлювати, що вивчення цих питань -- необхідний шлях для розуміння побудови карти учнями.

У системі завдань, спрямованих на те, щоб учні засвоїли, як побудована карта, надзвичайно важливу роль відіграє окомірна зйомка на місцевості [30].

Знакомство з практикою роботи початкової школи показує, що багато вчителів недооцінюють цієї роботи і не проводять її. Проте окомірна зйомка -- надзвичайно важлива ланка в розумінні побудови карти, бо її результатом саме і є найпростіша карта -- план місцевості. Не випадково тому І.І. Заславський писав, що «прямий і найнадійніший шлях до розуміння того, як будується карта, веде від самостійного її виготовлення, в практиці якого, окрім картографічних, набувається і ряд життєво важливих навичок» [22, с. 11]. Самостійно побудувавши карту, учні не лише міцно засвоюють такі знання, як масштаб, вимірювання на місцевості та карті (плані), умовні знаки і т. ін., але й подумки бачать за цією картою реальну місцевість: міст, дерева, вигини дороги, струмок тощо. Маючи досвід самостійної побудови плану місцевості, тобто найпростішої карти, учні значно легше засвоюють питання побудови і змісту географічних карт. Знання про карту необхідні школярам протягом всіх наступних років навчання в школі в процесі вивчення географії.

Слід зазначити, що вивчення карти як об'єкта пізнання не слід розуміти тільки в прямому зв'язку із навчальною програмою. Включенню в навчальний процес будь-яких, нових для учнів видів карт, у тому числі карт атласу і підручника, повинні передувати роботи по встановленню особливостей їх побудови, змісту і використання. В іншому випадку, як стверджують методисти, карти ніби вислизають із уваги учнів, вони не хочуть користуватися ними, із труднощами орієнтуються у змісті карти.

Таким чином, вивчення карт передбачає засвоєння школярами знань про їх математичну основу, вимірювальні можливості, особливості відображення змісту залежно від типології. Тільки добре вивчивши особливості карт, учні можуть успішно використовувати їх як засіб наочності та джерело отримання географічних знань.

Географічна карта служить одним із важливих засобів наочності у навчанні природознавства в 4 класі. Це зумовлено тим, що, вивчаючи природознавство, школярі повинні отримати уявлення про розташування на земній поверхні географічних об'єктів -- материків, гір, річок, міст, окремих територій тощо. Зробити це можна тільки за допомогою карти.

Наочний образ простору учні сприймають безпосередньо по карті. Знаючи особливості її побудови, вони орієнтуються по ній, бачать місце розташування, взаєморозташування, розміри об'єктів і територій, оцінюють відстані і т. ін. Проте використання карти як засобу наочності не обмежується формуванням лише просторових уявлень. Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити школяра, який розглядає карту, за умовними позначеннями бачити не схему, а живий географічний простір, бачити образ гір, степу тощо. Сприймання образу географічного простору -- інша, більш висока форма картографічної наочності. Для того щоб учні могли відтворити за картою географічну дійсність, необхідно навчити їх читанню карт. Сутність читання карти полягає в розумінні сутності картографічних позначень. Колір, лінії, значки, слова, цифри і т. ін. на карті говорять про приховану за ними дійсність. Читати карту -- це означає вміти за поєднанням умовних позначень, їх просторових комбінаціях уявляти місцевість так, як це є насправді.

З точки зору психології процес читання карти має певні труднощі. Вони обумовлені тим, що читання карти передбачає:

а) уміння знаходити умовні позначення, знати, що вони зображають;

б) здатність уявляти реальні об'єкти і явища, зображені символами. В.П. Буданов зазначав, що «читання карти зовсім не можна розуміти як читання написаних на карті назв річок, населених пунктів та ін.» [11].

Читати карту -- це значить пов'язувати знаки картографічної азбуки (точніше, її умовні знаки і кольори) в слова і вислови; це значить навчитися за поєднанням символів бачити місцевість такою, як вона є насправді, навчитися оживляти карту, подумки населяти її живими істотами і наповнювати рухом, властивим зображеній на карті місцевості» [11, с. 7]. Викладене показує, що читати карту може лише учень, який володіє запасами уявлень, «образів» про навколишній світ. Звідси випливає, що навчанню молодших школярів читанню карти мають передувати екскурсії, спостереження в природі, широке використання образних засобів навчання.

Формування географічних уявлень за картою досягається шляхом накопичення у свідомості учнів географічних образів і багаторазових вправ за картою. Дуже корисні завдання типу: «Покажіть на карті розташування зони степів України. Пригадайте відеофільм «Степи України» і розкажіть про природу степів та їх використання людиною»; «Дайте характеристику Карпатських гір, використовуючи карту та ілюстрації» та інші. Важливі прийоми, які сприяють формуванню образів географічного простору, -- зразки опису об'єктів за картою вчителем, читання науково-популярної літератури.

Слід зазначити, що географічні образи, сформовані за допомогою карти та інших засобів наочності, -- це ще не географічні знання. В них відсутні такі важливі компоненти географічних знань, як факти, точні вимірювання, закономірності. Необхідна ланка в роботі з картою -- використання її в якості джерела географічних знань. До розряду знань, які формуються на основі карт, належать такі: встановлення величини об'єктів (відстаней, глибин, висот); визначення складу і розташування об'єктів і явищ, що вивчаються (родовища корисних копалин, галузі промисловості та їх розташування та ін.); встановлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей тощо. Характер роботи з картою суттєво змінюється залежно від того, використовується вона як засіб наочності чи як джерело знань: в першому випадку карта розглядається, а зміст її доповнюється уявою, трансформується в образ; у другому -- ретельно вивчається, а результатом вивчення є точний кількісний або якісний результат. Залежно від того, з якою метою (засіб наочності чи джерело знань) використовується карта, переважає або конкретно-образна, або абстрактно-логічна форма мислення [37].

Успішна робота з картою вимагає не тільки її читання, але й розуміння. Розуміння карти -- це тлумачення співвідношень географічних об'єктів і явищ, зображених на карті, встановлення зв'язків між ними за допомогою використання теоретичних географічних знань. Викладене вище показує, що розуміння карти -- вища форма прояву картографічних знань. Приходить воно до учнів не одразу, а шляхом тривалих вправлянь. Як і будь-який мислительний процес, воно утворюється в результаті ряду розумових операцій -- порівняння, аналізу, синтезу, умовисновків, що спираються на знання карти і теоретичні географічні знання.

Таким чином, значення карти в процесі вивчення природознавства не обмежується використанням її як засобу наочності і джерела знань. Карта служить важливим засобом активізації і актуалізації теоретичних географічних знань, які залучаються в роботі з картою для розуміння сутності розглядуваних на ній географічних явищ.

В сучасній методиці природознавства виділяють три рівні картографічної діяльності.

Перший рівень -- догеографічний. На цьому рівні учні, спираючись на найпростіші знання і життєвий досвід, оволодівають елементарним читанням плану і фізичної карти. Властивості об'єктів вони з'ясовують за їх зовнішнім виглядом: річка Дніпро, Кримські гори, населений пункт і т. д.

На другому рівні учні повинні співвідносити наявні у них географічні знання і уявлення з картою, відтворювати просторові уявлення про розміщення і взаємне розташування об'єктів, зіставляти найпростіші характеристики місцевості і окремих об'єктів, наприклад вказати витік, гирло, протяжність, басейн річки і т. ін. На цьому рівні карта використовується головним чином як засіб наочності.

Третій рівень включає знання (розуміння карти, уміння користуватися нею як джерелом знань, широко використовуючи наявні теоретичні знання. Учні на цьому рівні вільно орієнтуються в карті, володіють методом порівняння карт, можуть дати комплексну характеристику території: виявити її просторові, природні, соціально-економічні особливості, причинно-наслідкові зв'язки і закономірності, характер діяльності населення тощо [2].

Рівні роботи з картою співвідносяться з концепцією розвивального навчання і узгоджуються з рівнями пізнавальної діяльності учнів. Не можна вимагати від школярів (якщо вони не оволоділи знанням карти, не мають запасу картографічних і географічних уявлень) опису об'єктів і територій -- вони просто не зможуть виконати завдання. Співвідношення рівнів роботи з картою із рівнями пізнавальної діяльності учнів дозволяє намітити загальний шлях навчання роботі з картою. Він полягає у поступовому переході з одного рівня на інший.

Спочатку учні отримують певний запас картографічних знань і на цій основі оволодівають практичними прийомами роботи з картою: орієнтування, визначення відстаней, характеристики об'єктів за зовнішнім виглядом і т. д. В результаті цих дій відбувається осмислення карти, формуються просторові уявлення і т. ін. Далі підключаються образне мислення і теоретичні знання, що дозволяє здійснити перехід до більш складних словесних географічних описів об'єктів та явищ.

Таким чином, як зазначають О.Ф. Козіна і О.М. Степанян, М.Ф. Куразов та інші, всю навчальну роботу з картою в початковій школі можна звести до вирішення основних завдань:

1) навчити дітей розуміти карту;

2) домогтися, щоб діти добре знали її;

3) навчити їх читати карту» [30].

Для вирішення першого завдання необхідна система підготовчих вправ, спрямована на те, щоб навчити дітей орієнтуватися в просторі, вимірювати відстані, зображати їх у зменшеному вигляді на папері (формування уміння користуватися масштабом). Вирішення другого завдання передбачає формування в учнів чітких уявлень про розташування на карті суші, води, населених пунктів і т. ін.; третього -- уміння переводити умовні знаки і кольорову гамму в опис конкретних об'єктів.

В цілому вирішення даних завдань передбачає здійснення цілеспрямованої роботи відповідно до наступних етапів (за Л.Ф. Мельчаковим [35]):

підготовка учнів до сприймання топографічного матеріалу, яка починається з 1 класу: в процесі навчання проводити вимірювання відстані, орієнтуватися в просторі (вліво / вправо, вверх / вниз...), фіксувати тривимірні об'єкти на площині й навпаки, реконструювати образ реального предмета за його площинним репрезентантом; сформовані навички закріплюються в наступних класах;

введення понять «горизонт», «лінія горизонту», «сторони горизонту»;

орієнтування на місцевості за оточуючими предметами, за Сонцем і компасом. До першої групи належить орієнтування за такими об'єктами, що вимагають комплексного підтвердження. Зокрема за тінню від предмета (гномона) -- в полудень вона завжди спрямована на північ; за пеньком -- річні кільця ширші з південної сторони; за поодинокими деревами -- із північної сторони гілки коротші, на стовбурі може бути лишайник; по стволу сосен -- після дощу він переважно чорніє з північної сторони, в суху й жарку погоду більше смоли виділяється з південної; за рослинністю -- на північних окрайках полян трава навесні густіша, ніж на південних; по просікам в лісі, які переважно прорубують у напрямку північ -- південь або захід -- схід; за мурашником -- південний схил більш пологий; за снігом -- взимку і навесні він як правило швидше тане з південної сторони; за сузір'ями -- Полярна зірка в сузір'ї Малої Ведмедиці завжди вказує на північ і т.д.;

креслення планів різноманітних предметів (вид зверху, що фіксується на площині, -- кубика, парти); приміщень (класної кімнати, своєї кімнати, будинку);

введення поняття «масштаб», без якого неможливе виконання плану великих об'єктів і територій (робота по переведенню масштабу з одного різновиду в інший, читання);

зображення напрямів і предметів на кресленні (порядок «від рисунка об'єкта -- через умовне зображення -- до пошуку на плані»);

ознайомлення з планом місцевості (тип зйомки, зображення із вибором масштабу, передачею основних об'єктів (умовні знаки) й напрямів -- на плані в якості орієнтира береться напрям північ -- південь, розміщений вздовж лівого краю аркуша);

виявлення відмінностей плану від географічної карти;

вивчення особливостей карти (масштаб, передача напрямів за допомогою паралелей і меридіанів);

робота з фізичною картою (її читання), знаходження основних об'єктів і свого населеного пункту на ній. В процесі роботи необхідно звертати увагу на правила показу об'єктів;

вивчення карти півкуль, природних зон, своєї області. Зокрема, в процесі ознайомлення із зональними картами необхідно визначити місце розташування, характер поверхні, ріки й озера, знати типових представників рослинного і тваринного світу; з фізичною картою свого краю -- навчити правильно показувати кордони, форми рельєфу, моря, ріки й озера, корисні копалини, великі міста;

12) робота з глобусом -- моделлю Землі, яка передбачає: паралельне виконання завдань на демонстраційному і лабораторних варіантах, пов'язаних з обов'язковим знаходженням низовин, височин, гір, морів, океанів («Скільки на Землі океанів? Знайдіть їх на глобусі», «Чи можна проїхати на уявному пароплаві без пересадки по всьому світу й повернуться в те саме місце? Опишіть ваш маршрут»); обов'язковість паралельної роботи з глобусом і картою («В якій півкулі розташована наша країна? На якому материку?», «Водами яких океанів омивається Євразія?», «Покажіть материки, розташовані в Західній півкулі»). Використання даної моделі необхідне при вивченні широкого спектра питань (зокрема, зміни дня і ночі, пір року, природних зон), в процесі ознайомлення з паралелями й меридіанами (орієнтування за сторонами горизонту), вивчення різної передачі форми Землі у давнину і зараз.

В останні роки використовується також і зворотний принцип роботи з картографічним матеріалом: спостереження за поверхнею Землі, визначення її форми, ознайомлення з глобусом як її зменшеною моделлю, вивчення можливостей переносу зображення об'ємного тіла на площину (введення поняття «проекція»), вивчення карти півкуль (і далі -- за рівнем конкретизації), порівняння карти і плану, вивчення способів побудови.

У розумінні карти і формуванні умінь працювати з нею суттєву допомогу учням надають контурні карти. Використовують їх на всіх етапах процесу вивчення природознавства в 4 класі: під час вивчення нового матеріалу, його закріплення, контролю знань та виконання самостійних робіт. Із пізнавальної точки зору робота з контурною картою сприяє:

· сприйманню і закріпленню просторових уявлень учнів;

· осмисленню, розумінню і закріпленню картографічної символіки;

· розвитку спостережливості, уваги, що проявляються при вивченні об'єктів, наприклад гір, зображених на карті перед їх нанесенням на контурну карту;

· активізації мислення, спрямованого на відтворення й аналіз теоретичних знань, фактичного матеріалу, відбір головного при нанесенні зображення на контурну карту.

Досвід показує, що найбільшим ворогом в роботі з контурною картою є формалізація діяльності учнів, бездушне, позбавлене осмислення «перемальовування» об'єктів з однієї карти на іншу.

На контурній карті необхідно навчити учнів знаходити необхідні об'єкти, підписувати відповідні назви (найбільших річок, озер, материків, міст), наносити форми рельєфу, умовні знаки корисних копалин свого краю. При цьому необхідно враховувати, що:

1) надписи виконуються дрібно, чітко, красиво;

2) надписи річок розміщуються паралельно напряму течії річок (як і гірських хребтів, витягнутих заток, морів);

3) надписи міст (островів, озер) всюди йдуть вздовж паралелей (за О.О. Половинкіним [43]);

4) дотримуються правила використання кольорів, прийнятих на відповідному типі карти (вода -- блакитний, низовина -- зелений і т. ін.). При розфарбовуванні домагаються чіткості, охайності і краси (карту можна і не розфарбовувати, проте на неї мають бути нанесені назви великих міст, морів, океанів, рік, ділянок суші та контури окремих її частин, позначені родовища корисних копалин, кордон України, її столиця).

Особливе місце в процесі роботи з картою в початковій школі слід приділити виконанню додаткових орієнтувальних завдань на закріплення знань умовних позначень, напрямів, засвоєних понять і образів. До таких завдань належать:

а) топографічні диктанти прямого й оберненого характеру: в першому випадку вчитель розповідає про певне місце, а діти за допомогою умовних позначень фіксують його слова на папері, створюючи план місцевості; в другому -- на дошці подано текст, в якому назви основних об'єктів замінені умовними знаками (дітям необхідно відновити текст).;

б) конструювання об'єктів з їх частин (складання карти України з її частин, єдиного праматерика Пангеї з контурів сучасних континентів);

в) елементарні опитування на знання місця розташування основних об'єктів на карті та плані, які передбачають дешифровку умовних позначень;

г) визначення (опис, характеристика) географічного об'єкта по карті, порівняльний аналіз його стану в минулому й тепер. Завдання може бути представлено варіантами: визначення по карті об'єкта за описом, заповнення на фрагменті карти «забілених», вивчених раніше місць, пошук об'єкта по представленому фрагментарному абрису;

д) заочні (уявні) мандрівки по карті і плані (кругосвітні, водні, наприклад від Києва до Карпатських гір);

е) визначення відстані між містами (за масштабом карти).

Формування у школярів картографічних знань і умінь роботи з картою вимагає використання різних допоміжних картографічних засобів навчання.

Первинні картографічні уявлення формуються за допомогою глобуса. Перевагою глобуса порівняно з картою служить те, що на ньому правильно, з однаковим зменшенням передані контури, розміри, взаємне розташування об'єктів тощо. Глобус володіє такими геометричними властивостями, як рівномасштабність, рівнокутність, рівновеликість у всіх його частинах, що не властиво картам. Враховуючи ці властивості глобуса, його необхідно використовувати (одночасно з картою) на ранніх стадіях формування просторових картографічних уявлень.

Для формування у молодших школярів уміння працювати з географічною картою вчителю необхідно також мати в методичній копилці самостійно виконані або фабричні посібники із зображенням умовних знаків карти, корисних копалин.

Вся робота з топографічним матеріалом, що проводиться в початковій школі, готує учнів до вивчення географії в середній школі. Разом з тим вона надає вчителю широке поле діяльності з урахуванням індивідуальних темпів вивчення матеріалу дітьми (на швидкому, осмисленому діяльнісно-практичному рівні засвоєння можливе попереднє ознайомлення з іншими географічними поняттями: наприклад, розширення спектра орієнтирів на місцевості, розмежування топографічного, оглядово-топографічного, оглядового масштабів, різновидів зйомки місцевості та ін.).

2.2 Методика експериментального дослідження

Страницы: 1, 2, 3, 4